Випробування Авраама

«Вірою привів Авраам, спокушуваний, Ісаака (на жертву); єдинородного принїс, прийнявши обітницю, про котрого було глаголано: „Що в Ісааку назветь ся тобі насїннє,“ подумавши, що і з мертвих силен Бог воскресити; тим і прийняв його в образї (воскресення)» (Євреїв 11:17-19).

Цього разу за приклад узято послух Авраама, коли Бог звелів йому принести в жертву свого сина Ісаака, у 1 Мойсея 22. Бог заговорив — і Авраам послухався. Він знав Божі обітниці щодо свого насіння й гадав, що ця обітниця сповниться через Ісаака; але слово прийшло, і Авраам послухався. Оце і є віра! Він не розумів, чому Бог просить його зробити цю страшну річ; він не питав Його. Він просто послухався.

Він знав, що те, що Бог обіцяв, Бог і мусить сповнити. Отже, якщо Бог обіцяв благословити всі народи світу через сина обітниці Ісаака, а йому належало віддати Ісаака на смерть, то Богові довелося б зробити неможливе — воскресити його до життя.

Павло заявляє в Римлян 4:3, що «Увірував же Авраам Богові, і полїчено се йому за праведність». А Яков пише у своїй книзі: «Авраам, отець наш, хиба не з дїл оправдив ся, піднявши Ісаака, сина свого, на жертівник? Чи бачиш, що віра допомагала дїлам його, і дїлами звершилась віра? І сповнилось писаннє, що глаголе: „Увірував же Авраам Богові й полїчено йому (те) за праведність, і другом Божим наречено його.“» (Якова 2:21-23). Апостол далі каже, що «віра, коли дїл не має, мертва сама по собі» (Якова 2:14-16). Немає такої речі, як віра, якщо вона не виявлена в ділах!

Як і з усіма іншими прикладами Євреїв 11, тут ми маємо прообраз, який навчає нас істин про Бога і Його наміри щодо нас. Тут знову ясне навчання про воскресіння і про Божу вірність. Бог дав обітницю і здатен її сповнити; але з цих віршів можна зібрати й інші істини.

Настануть часи, коли Бог випробовуватиме свій народ. Він робить це не для того, щоб самому щось дізнатися з наслідків, бо знає результат ще до випробування; і випробовує Він нас не тим, що допускає спокуси. Це діло сатани, який використовує наші власні тілесні бажання, щоб збити нас із дороги.

Ба більше, Ісус навчав своїх учнів молитися: «не введи нас у спокусу» (Луки 11:4), знаючи, що це ніколи не в Божій волі. А от випробування — так. Бо саме випробовуючи нас, Він очищає нас і дедалі більше уподібнює до образу свого Сина Ісуса.

Коли металеву руду переробляють, щоб дістати чистий метал, вона проходить суворе випробування в печі й на пресових вальцях. Руду розігрівають, доки вона вся не розтопиться, і жужіль знімають. Коли не лишається жодних домішок, розплавлений метал сяє чистим світлом, а коли його вилити, поверхня його показує досконале відображення. Ось чому Господь випробовує нас — щоб ми відбивали Його славу й образ.

Багато років я був шкільним учителем у системі, яка оцінювала учнів річними іспитами та періодичними контрольними. Певна річ, мало кому з учнів та система подобалася, і батьки нарікали так багато, що сьогодні в школах перевіряють знання порівняно мало, і учні часто можуть закінчити школу, жодного разу не бувши перевіреними на ті знання чи розуміння, які вони могли здобути. Одне з головних нарікань на іспити те, що вони завжди дають невдах.

Усупереч поширеній думці, я з тих, хто вважає, що невдача може стати цінною сходинкою до успіху. Вона дає нам змогу знати, у чому наша сила, де треба докласти більше зусиль і куди можна було б спрямувати свою енергію дієвіше. Іншими словами, результат іспиту може допомогти нам зосередитися стратегічніше на дорозі попереду. Коли я вчився в школі, я провалив деякі зі своїх державних іспитів. Тоді я вирішив зосередитися на предметах, у яких мав успіх, і зрештою дійшов до диплома з відзнакою в університеті. Ніхто ніколи не вважав мене невдахою тільки тому, що я не зміг подолати певної планки з двох предметів!

Бог ніколи не вважає нас невдахами, якщо ми не складаємо Його теперішнього випробування.

Як ми писали в попередньому розділі, одне з випробувань, які Господь допускає в життя віруючого, — це випробування образами.

Ісус сказав, що вони неодмінно прийдуть, і нам краще навчитися давати їм раду (Луки 17:1).

Інше випробування — це зачинені двері. Я зазнав розчарування, коли Бог зачинив двері переді мною, а я вже сподівався ввійти в чудову нову нагоду. Сором був пекучий, бо я вільно говорив про цю чудову нагоду, яку Бог поставив переді мною, і виявив, що коли настав час, Він, замість повести мене далі, зачинив двері. Як же я шкодував, що говорив так вільно, бо почувався геть по-дурному, коли це не збулося.

Я допитувався в Бога про Його міркування і мушу зізнатися, що минув якийсь час, доки я зміг піддатися Його волі в цій справі.

Мало минути ще 10 років, доки я побачив, чому саме Він зачинив ті двері. Це було задля того, щоб приготувати мені ще кращий шлях. Я розповідаю цю історію докладніше в іншій своїй книжці, «Stepping Stones».

Третє випробування, якого ми можемо зазнати, стосується того, що може заважати нам бути веденими Господом.

Це стосується наших особистих сильних сторін, наших стосунків і нашого майна. Як і Авраама, нас можуть попросити віддати те, що нам найдорожче. Бог робить це не для того, щоб завдати нам болю — це ніколи не Його намір. Він робить це, щоб звільнити нас від будь-якої довіри до власних сил.

Так часто ми виявляємо, що коли складаємо своє майно перед Ним, Він запрошує нас узяти його знову, щоб уживати на службі для Нього. Я згадую свого друга Роба, який був соло-співаком у рок-гурті, коли прийшов до Господа. Його навернення було дуже справжнє, і невдовзі він виявив, що співати в нічних клубах не приносить удоволення. Він відклав гітару, бо єдина музика, яку він умів грати, не пасувала до нових пісень, які він хотів співати. Минуло чотири роки, доки він повірив, що Господь хоче, аби він знову взяв інструмент до рук, — і відтоді він почав співати нових пісень. Сьогодні Роб на повний час у музичному служінні для Господа.

Мойсеєві довелося скласти свій пастуший жезл — знак його заняття й влади (2 Мойсея 4:3), а тоді йому було звелено взяти його знову; але цього разу він звався «жезлом Божим», яким той мав чинити могутні діла, як-от відкрити дорогу через Червоне море (2 Мойсея 4:17).

Гедеонові довелося віддати своє військо, щоб Бог здобув велику перемогу над мідіянами (Суддїв 7).

Нас можуть покликати віддати стосунки, родину чи дім. Дозвольте нагадати вам обітницю Ісуса: «Істино, істино глаголю вам: Що нема нїкого, хто покинув господу, або родителїв, або братів, або жінку, або дїти задля царства Божого, та й не приняв багато більше часу сього, а в віку будучому життє вічнє» (Луки 18:29-30).

Щоразу, коли я читаю історію Авраама й Ісаака, я відчуваю щось із того болю в батьковому серці. Яким же мученицьким мав бути той час, коли він вів сина на гору, знаючи, що в нього на думці. Він усе ще чіплявся за надію, що Бог якось змінить кінець, і навіть сказав пророчо, що «Бог обмислить собі ягня на всепаленнє» (1 Мойсея 22:8).

Він і гадки не мав, наскільки правдиве це буде, бо саме на тій самій горі, кілька століть пізніше, інший Отець дивитиметься, як Його єдинородний Син умирає як ягня, заколене за гріхи світу. Як же мало журитися серце нашого небесного Отця — і все ж Він постановив, що Його Син помре. Це мало стати єдиним способом, яким справедливість могла зустрітися з милосердям, щоб ми були викуплені з нашого грішного й загубленого стану.

Підсумок Бог не був жорстокий чи байдужий до почуттів Авраама, коли просив його принести в жертву свого єдиного сина — сина обітниці. Він мав велике призначення для свого слуги, але спершу треба було випробувати його в печі. У цій частині Євреїв 11 відкриваються такі засади: 1. Бог вірний у наші часи випробувань.

2. Коли Бог кличе нас скласти щось у жертву, це для того, щоб ми могли взяти це знову в силі.

3. Бог допускає випробування в наше життя тільки для того, щоб зробити нас чистими.

4. Його план викуплення — «обмислити собі ягня».