Повне спасіння — наш високий привілей

Луки 15:31 Прошу розгорнути разом зі мною 15-й розділ Євангелія від Луки й прочитати тридцять перший вірш: батько сказав: «Дитино, ти все зо мною єси, і все, що моє, твоє».

Якось, коли я був у Нортфілді, пан Муді розповів мені, що найкраще з усього, що він почув у Кезіку два роки тому, був саме цей вірш: його дав на прощання один служитель як завершальний, прощальний текст, і пан Муді сказав собі: «Чому ж я не бачив цього раніше?»

Ми можемо багато говорити й багато писати про любов батька до блудного сина, але коли подумаємо, як він поводився зі старшим братом, це дає нашим серцям правдивіше відчуття дивовижної батьківської любові; тому я й хочу говорити про цей вірш.

Гадаю, тут є чимало християн, які мають «повне спасіння»; але, можливо, більше ніж половина присутніх його не має, і якби я спитав вас: «Чи маєте ви його?» — ви, мабуть, відповіли б: «Я не розумію, що ви маєте на увазі. Що це таке?» Отож велика мета нашої Конференції — допомогти вам побачити, що повне спасіння чекає на вас уже тепер, що Бог хоче, щоб ви його пізнали на досвіді, і, якщо ви відчуваєте, що його не маєте, ми хочемо показати вам, як неправильно бути без нього, а тоді показати, як вийти з хибного життя в правильне — тут і тепер. О, нехай усі, хто цього досвіду не має, дуже смиренно помоляться: «О мій Отче, введи мене в повну радість Твого повного спасіння».

По-перше, високий привілей Божих дітей.

По-друге, низький досвід багатьох із них.

По-третє, причина цієї великої невідповідності.

По-четверте, шлях відновлення, тобто як отримати повне спасіння.

Отже, по-перше: старший син, бувши завжди з батьком, мав, якби лише хотів, привілей двох речей — безперервного спілкування й необмеженої спільності в усьому. Але він був гірший за блудного, бо хоч завжди був удома, проте ніколи не знав, не втішався й не розумів привілеїв, що належали йому. Уся ця повнота спілкування чекала на нього й була йому запропонована, але він її не прийняв. Поки блудний син був далеко від дому, в далекій країні, його старший брат, перебуваючи вдома, був далеко від радості дому.

Безперервне спілкування. Земний батько любить свою дитину й радіє, коли може зробити її щасливою. «Бог любов», і Він радіє, виливаючи Свою власну природу на Свій народ. Так багато людей говорять про те, що Бог ховає Своє лице; але є лише дві речі, які будь-коли змушували Бога це робити, — гріх або невіра. Ніщо інше не може. Сама природа сонця — світити, і воно не може не світити й далі, й далі. «Бог любов», і, кажучи з усією побожністю, Він не може не любити. Ми бачимо Його доброту до нечестивих і Його співчуття до тих, хто блукає, але Його батьківська любов виявляється до всіх Його дітей. «Все зо мною»; але ви кажете: «Невже можна завжди бути щасливим і перебувати з Богом?» Так, безперечно, і про це є багато обітниць у Писанні. Погляньте на Послання до Євреїв, де ми читаємо про «сміливість входити за завісу»; і як часто Давид говорить про те, щоб ховатися «в заулку намета» Його та перебувати «в тїнї Всемогучого».

Моя звістка така: Господь, ваш Бог, прагне, щоб ви жили постійно у світлі Його обличчя. Ваші справи, ваша вдача, ваші обставини, на які ви скаржитеся, що вони вам заважають, — хіба вони сильніші за Бога? Якщо ви прийдете й попросите Бога світити у вас і на вас, ви побачите й переконаєтеся на ділі, що Він може це зробити і що ви як віруючий можете ходити цілий день і кожного дня у світлі Його любові. Це і є «повне спасіння». «„Завжди з Тобою“; я ніколи цього не знав, Господи, і тому не втішався цим, але тепер утішаюся».

Необмежена спільність в усьому: «все, що моє, твоє». Старший син нарікав на ласкаве прийняття, яке батько виявив блудному синові, на весь бенкет і радість з приводу його повернення, тоді як йому ніколи не дали й козеняти, щоб повеселитися з друзями. Батько в ніжності своєї любові відповідає йому: «Сину, ти завжди був у моєму домі; тобі треба було тільки попросити, і ти отримав би все, чого бажав і потребував». І саме це говорить наш Отець усім Своїм дітям. Але ви кажете: «Я такий слабкий, я не можу подолати своїх гріхів, я не можу втриматися на правильному шляху, я не можу зробити того чи іншого». Так, ви не можете, але Бог може; і весь час Він каже вам: «Все, що моє, твоє; бо в Христі Я дав це тобі. Уся сила й мудрість Духа, усе багатство Христове, уся любов Отця — немає нічого Мого, що не було б твоїм; Я як Бог є Богом для того, щоб любити, берегти й благословляти тебе». Так говорить Бог, але дехто вважає все це лише сном. Чому ж ви такі бідні? Боже Слово певне, і хіба Він не обіцяє всього цього? Погляньте в Євангелії від Йоана, у розділах з 14 по 16, як Він каже нам, що ми можемо мати дивовижні відповіді на молитву, якщо приходимо в ім’я Ісуса й перебуваємо в Ньому. Чи справді ми віримо, що християнин може жити таким життям?

Отже, ми розглянули цей високий привілей, призначений для всіх, тож переходимо до нашого другого пункту: низький досвід багатьох дорогих Божих дітей. Який він? Це просто життя у злиднях і голоді. Старший син, дитина багатої людини, живе в цілковитій бідності! — «ніколи не мав козеняти», тоді як усе, що належало батькові, було його, — точнісінько такий стан багатьох Божих дітей. Він хоче, щоб ми жили в найповнішому спілкуванні з усіма Його благословеннями, — і який же контраст!

Спитайте декого, чи їхнє життя сповнене радості; та вони навіть не вірять, що можна завжди бути щасливими й святими. «Як би ми тоді впоралися зі своїми справами?» — кажуть вони; і уявляють, що найблагословенніше життя, яке для них можливе, неодмінно мусить бути життям зітхань, суму й скорботи.

Я спитав одну дорогу жінку в Капській колонії — віддану християнку, — як їй ведеться. Вона відповіла, що в її досвіді буває то світло, то темрява, і доводила, що коли так є в природі, то те саме має силу і в царстві благодаті. Тож вона просто змирилася з жалюгідним досвідом. Але я не читаю в Біблії, що в досвіді віруючого має бути якась ніч чи темрява; навпаки, я читаю: «не зайде вже сонце твоє»; а проте багато хто насправді вірить, що нічого такого доброго для них немає. Як я вже сказав, ніщо не може заховати від нас Бога, крім гріха й невіри. Якщо ви в духовній бідності, і немає радості, немає досвіду перемоги над гріхом, над вдачею, над блуканням думок, — чому так? «О, — кажете ви, — я надто слабкий, я неодмінно впаду». Але хіба Писання не каже, що Він «може вас оберегати без спотикання [від падіння]»? Один служитель якось сказав мені, що хоч Бог і може, вірш не каже, що Він хоче це робити. Бог не глузує з нас, любі; якщо Він каже, що «може», то це доказ Його готовності це зробити. Тож повірмо Божому Слову й перевірмо свій власний досвід у його світлі.

І ще: чи працюєте ви для Бога й приносите багато плоду, і чи бачать люди з вашого життя й чи кажуть: «Бог із цією людиною, Він береже її смиренною, чистою й небесно налаштованою»? Чи, може, вони змушені визнати, що ви просто дуже звичайний християнин, легко дратівливий, світський і зовсім не небесно налаштований? Це не те життя, яким Бог хоче, щоб ми жили, браття. У нас багатий Отець, і як жоден справжній земний батько не хотів би бачити свою дитину в лахмітті, чи без взуття й пристойного одягу тощо, так не хоче цього й наш Бог; але Він прагне наповнити наше життя найбагатшими й найдобірнішими благословеннями. Скільки є вчителів недільної школи, які навчають і навчають, і сподіваються на навернення своїх учнів, але не можуть сказати, що Бог ужив їх для навернення бодай когось із них. Вони не мають близького спілкування з Богом, ні перемоги над гріхом, ні сили переконувати світ. До якого класу належите ви? До низького рівня чи до тих, хто цілком заволодів спасінням? Визнайте це сьогодні. Ці два сини представляють два класи християн: блудний — той, хто відійшов і відступив; старший син — той, хто не перебуває в повному спілкуванні з Богом. Обидва однаково були бідні, і старший син потребував такої ж великої зміни, як і блудний; йому треба було покаятися, визнати й заявити права на свої повні привілеї; і так само всі християни низького рівня мають покаятися, визнати й заявити права на повне спасіння. О, ви обидва, прийдіть сьогодні й скажіть: «Отче, згрішив я».

Тепер ми питаємо: яка причина цієї страшної невідповідності? Звідки, цікаво, така велика різниця в досвіді? Спитайте себе: «Чому я не втішаюся цим повним благословенням? Боже Слово говорить про нього, інші говорять про нього, і я бачу декого, хто в ньому живе». О, неодмінно спитайте про причину; прийдіть до Бога й скажіть: «Чому я ніколи не живу тим життям, яким Ти хочеш, щоб я жив?»

Відповідь ви знайдете в нашій історії. Старший син мав недитячий дух і плекав хибні думки про свого батька; і якби ви знали справжню вдачу свого Отця, ваше життя було б цілком правильним. Ви ніби казали: «Я ніколи не отримав козеняти, щоб повеселитися; мій Отець багатий, але Він ніколи не дає. Я вже досить молився, але Бог мені не відповідає. Я чую, як інші кажуть, що Бог їх наповнює й насичує, але для мене Він ніколи цього не робить».

Один дорогий служитель сказав мені якось, що таке життя не для кожного, що це справа Божого суверенітету — давати це кому Він забажає. Друзі, в Божому суверенітеті немає жодного сумніву. Він роздає Свої дари, як Він хоче; не всі ми Павли чи Петри; місця праворуч і ліворуч Бога приготовані для тих, кому Він захоче. Але це не справа Божого суверенітету; це питання спадщини дитини. Любов Отця пропонує дати кожній дитині в справжньому досвіді Своє повне спасіння. Погляньте на земного батька. Його діти різного віку, але всі мають однакове право на радість батькового обличчя. Правда, синові двадцяти років він дає більше грошей, ніж п’ятирічному, і з хлопцем п’ятнадцяти років має про що більше говорити, ніж із трирічною дитиною; але щодо його любові до них — вона однакова, і в своїх привілеях як діти вони всі рівні. І Божа любов до Його дорогих дітей однакова. О, не намагайтеся перекласти провину на Бога, але скажіть: «Я мав жорсткі думки про Тебе, о Боже, і я згрішив. Як батько я робив для своїх дітей те, чого не вірив, що Бог може й хоче зробити для мене, і мені бракувало дитячої віри». О, повірте ж у любов, готовність і силу Бога дати вам повне спасіння, і зміна неодмінно настане.

Тепер розгляньмо шлях відновлення: як вийти з цього бідного досвіду. Блудний син покаявся, і так мусять покаятися ті Божі діти, які жили, маючи Його обітниці перед очима, але не втішаючись ними. Навернення звичайно буває раптовим, а довге покаяння здебільшого є довгою нерозкаяністю. Багато хто в Церкві Христовій думає, що ввійти в повне спасіння мусить забрати багато часу. Так, це забере багато часу, якщо ви маєте зробити це самі, — власне, ви ніколи цього не зробите. Ні, ні, друже, якщо ви прийдете й довіритеся Богові, це може статися за одну мить. Божою благодаттю віддайте себе Йому. Не кажіть: «Яка з цього користь? Нічого не допоможе»; але віддайте себе, такими, як ви є, у гріху й немочі, на лоно свого Отця. Бог визволить вас, і ви побачите, що з темряви до світла — лише один крок. Скажіть: «Отче, яким же нещасним я був: я був із Тобою, а проте не вірив у Твою любов до мене!»

Так, я приходжу сьогодні із закликом: «Покайтесь», — зверненим не до неспасенних, а до тих, хто знає, що таке бути прощеним. Бо хіба ви не згрішили жорсткими думками, які мали про Бога, і хіба немає у вас туги, спраги й голоду за чимось кращим? Тож прийдіть, покайтеся й просто повірте, що Бог справді стирає гріх вашої невіри. Чи вірите ви в це? О, не безчестіть Бога невірою, але прийдіть сьогодні й упевнено заявіть права на повне спасіння. А тоді довіртеся Йому, щоб Він вас беріг. Декому це здається важким; але нічого важкого тут немає. Бог завжди світитиме на вас Своїм світлом, кажучи: «Дитино, ти все зо мною єси»; а все, що вам треба робити, — це перебувати в тому світлі й ходити в ньому.

Я почав із того, що є два класи християн: ті, хто втішається повним спасінням, і ті, хто не розуміє, що це таке. Що ж, якщо вам це не ясно, попросіть Бога, щоб Він зробив це ясним. Але якщо ви розумієте, пам’ятайте, що це визначений акт. Просто віддайтеся в обійми Бога; почуйте, як Він каже: «Усе — твоє»; а тоді скажіть: «Слава Богові, я вірю, я приймаю, я віддаю себе Йому, і я вірю, що Бог тепер віддає Себе мені!»