Помазання в ім’я Господнє

«Чи хто нездужає між вами, нехай призове пресвитерів церкви, і нехай молять ся над ним, помазавши його оливою в імя Господнє» (Якова 5:14).

«Помазавши його оливою в імя Господнє». Ці слова стали предметом суперечок. Дехто намагався вивести з них, що святий Яків аж ніяк не приписує вдаватися лише до молитви віри, без застосування ліків, а навпаки, згадує помазання оливою як засіб, яким слід користуватися, і що помазати в ім’я Господнє означало не що інше, як натерти хворого олією. Але оскільки цей припис стосується всіх видів хвороб, то довелося б приписати олії чудодійну силу проти будь-якої недуги. Подивімося, що Писання каже нам про помазання олією і який зміст воно вкладає в ці два слова.

На Сході люди мали звичай намащуватися олією, виходячи з купелі; у спекотному кліматі це дуже освіжало. Бачимо також, що всі, кого Бог кликав до особливого служіння Йому, мали бути помазані олією на знак їхнього посвячення Богові та благодаті, яку вони мали отримати від Нього для виконання свого покликання. Тож олію, якою помазували священників і скинію, вважали «пресвятою» (2 Мойсея 30:22–32), і всюди, де Біблія говорить про помазання олією, воно є образом святості й посвячення. Ніде в Біблії ми не знаходимо жодного доказу, що олію вживали як ліки.

Щоправда, одного разу помазання олією згадується у зв’язку з хворобою, але там воно, очевидно, мало значення релігійного обряду, а не ліків. У Марка 6:13 читаємо, що дванадцятеро «бісів багато виганяли, й намащували оливою багато недужих, і сцїляли». Тут зцілення хворих іде пліч-о-пліч із виганянням бісів: і те, і те — плід чудодійної сили. Саме таке доручення дав Ісус Своїм учням, коли посилав їх по двоє: Він «дав їм власть над нечистими духами, щоб виганяли їх, і сцїляли всяку болїсть і всяку неміч» (Маттея 10:1). Отже, це була та сама сила, яка давала їм змогу і виганяти бісів, і зціляти хворих.

Але спробуймо з’ясувати, що символізувало помазання, яке звершували дванадцятеро. У Старому Завіті олія була символом дару Святого Духа: «Дух Господа Бога (спочив) на менї, бо Господь помазав мене» і т. д. (Ісаїї 61:1). У Новому Завіті про Господа Ісуса сказано: «Ісуса з Назарета, як помазав Його Бог Духом сьвятим і силою» (Дїяння 10:38), а про віруючих сказано: «ви помазаннє маєте від Сьвятого» (1 Йоана 2:20). Часом людина відчуває потребу у видимому знаку, що промовляє до її чуттів, який може прийти їй на допомогу, щоб підтримати її віру й допомогти їй збагнути духовний зміст.

Тож помазання має символізувати для хворого дію Святого Духа, Який дає зцілення.

Чи потрібне нам тоді помазання на додачу до молитви віри? Його приписує Боже Слово, і саме для того, щоб виконати його настанови, більшість тих, хто молиться про зцілення, приймають помазання — не тому, що вважають його неодмінним, а щоб показати, що готові в усьому коритися Божому Слову. В останній обітниці, яку дав Господь Ісус, Він установлює покладання рук, а не помазання, як те, що супроводжує передання цілющої сили (Марка 16:18). Коли Павло обрізав Тимофія і коли сам узяв на себе особливу обітницю, він робив це, щоб довести, що не має нічого проти дотримання установ Старого Завіту, доки від цього не зазнає шкоди свобода Євангелія. Так само й Яків, глава Єрусалимської церкви, який вірно, наскільки було можливо, зберігав установи своїх батьків, зберіг і цей символ Святого Духа. І ми також маємо дивитися на помазання не як на ліки, а як на запоруку могутньої сили Святого Духа, як на засіб зміцнення віри, як на точку дотику й спілкування між хворим і членами Церкви, покликаними помазати його олією.

«Я бо Господь, Бог твій, що виздоровлює тебе» (2 Мойсея 15:26).