Молитва віри

«Молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь» (Якова 5:15).

Молитва віри! Лише раз трапляється цей вираз у Біблії, і стосується він зцілення хворих. Церква перейняла цей вираз, але майже ніколи не вдається до молитви віри, хіба що для того, щоб здобути інші благодатні дари; тоді як, згідно з Писанням, вона призначена насамперед для зцілення хворих.

Чи апостол сподівається зцілення лише через молитву віри, чи вона має поєднуватися із застосуванням ліків? Саме таке питання здебільшого й постає. Розв’язати його легко, якщо взяти до уваги силу духовного життя Церкви в перші віки: дари зцілення, дані Господом апостолам і примножені пізнішим виливом Святого Духа (Дїяння 4:30; 5:15, 16); те, що Павло каже про ці дари зцілення тим самим Духом (1 Коринтян 12:9); те, на чому тут наполягає Яків, коли, щоб утвердити читача в очікуванні віри, він нагадує молитву Іллі й дивовижну Божу відповідь (Якова 5:14–17). Хіба все це не показує ясно, що віруючий має чекати зцілення у відповідь на саму лише молитву віри, без додавання ліків?

Постане й інше питання: чи застосування ліків виключає молитву віри? На це, віримо, ми маємо відповісти: ні, бо досвід великої кількості віруючих свідчить, що у відповідь на їхні молитви Бог часто благословляв застосування ліків і робив їх засобом зцілення.

Тут ми підходимо до третього питання: якого ж шляху триматися, щоб з найбільшою певністю і згідно з Божою волею пізнати на ділі дієвість молитви віри? Чи, за Яковом, відкинувши всі ліки, чи застосовуючи ліки, як здебільшого роблять віруючі? Одним словом, з ліками чи без ліків молитва віри найкраще здобуває Божу благодать? Котрий із цих двох шляхів найбезпосередніше послужить Божій славі й благословенню для хворого? Хіба не цілком просто відповісти, що коли припис і обітниця в Якова стосуються віруючих нашого часу, то вони знайдуть благословення, приймаючи їх саме так, як їх було дано тодішнім віруючим, у всьому до них пристосовуючись, чекаючи зцілення тільки від Самого Господа, не вдаючись до жодних ліків на додачу? Власне, саме в цьому сенсі Писання завжди говорить про дієву віру й про молитву віри.

І закони природи, і свідчення Писання показують нам, що Бог часто послуговується посередніми засобами, щоб виявити Свою славу; але чи то з досвіду, чи з Писання ми знаємо також, що під владою гріхопадіння і під пануванням наших чуттів ми схильні надавати більше ваги лікам, ніж безпосередній Божій дії. Часто буває, що ліки так нас займають, що затуляють від нас присутність нашого Бога й відвертають нас від Нього. Так закони й властивості природи, покликані повертати нас до Бога, мають протилежну дію. Ось чому Господь, покликавши Авраама стати батьком Свого вибраного народу, не вдався до законів природи (Римлян 4:17–21). Бог хотів створити Собі народ віри, що жив би більше невидимим, ніж видимим; і щоб увести їх у таке життя, треба було відібрати в них довіру до звичайних засобів. Отже, ми бачимо, що не звичайними шляхами, які Він проклав у природі, Бог вів Авраама, Мойсея, Ісуса Навина, Гедеона, суддів, Давида й багатьох інших царів Ізраїлю. Його метою було навчити їх цим довіряти лише Йому, пізнати Його таким, яким Він є: «Ти Бог той, що чудеса творить» (Псальма 77:14).

Бог хоче діяти подібним чином і з нами. Саме тоді, коли ми прагнемо ходити згідно з Його приписом у Якова 5, полишаючи видиме (2 Коринтян 4:18), щоб ухопитися за Божу обітницю і так прийняти бажане зцілення безпосередньо від Нього, ми виявляємо, яку велику вагу надавали земним лікам. Безперечно, є християни, які можуть застосовувати ліки без шкоди для свого духовного життя, але більшість із них схильні покладатися на ліки куди більше, ніж на Божу силу. А Божий задум — увести Своїх дітей у тісніше спілкування з Христом, і саме це й відбувається, коли ми вірою віддаємо себе Йому як нашому верховному Лікареві, покладаючись єдино на Його невидиму присутність. Відмова від ліків надзвичайно зміцнює віру. Тоді зцілення стає, куди більше, ніж хвороба, джерелом незліченних духовних благословень. Воно робить для нас дійсністю те, що може звершити віра, воно встановлює новий зв’язок між Богом і віруючим і започатковує в ньому життя довіри й залежності. Тіло так само, як і душа, стає під владу Святого Духа, і молитва віри, яка спасає хворого, веде нас таким чином до життя віри, зміцненого певністю, що Бог виявляє Свою присутність у нашому земному житті.