Ісус і лікарі

Марка 5:25–34. Ми можемо дякувати Богові за те, що Він дав нам лікарів. Їхнє покликання — одне з найшляхетніших, бо дуже багато з них щиро прагнуть з любов’ю і співчуттям робити все, що в їхніх силах, аби полегшити лиха й страждання, які через гріх тяжіють над людством. Є серед них навіть ревні слуги Ісуса Христа, що дбають також про добро душ своїх пацієнтів. І все ж саме Ісус завжди є першим, найкращим, найвеличнішим Лікарем.

Ісус зцілює хвороби, проти яких земні лікарі нічого не можуть удіяти, бо Отець дав Йому цю владу, коли доручив Йому діло нашого викуплення. Ісус, прийнявши на Себе наше людське тіло, визволив його з-під панування гріха і сатани; Він учинив наші тіла храмами Святого Духа і членами Свого власного тіла (1 Коринтян 6:15, 19), і навіть у наші дні скількох людей, яких лікарі визнали невиліковними, скільки випадків сухот, гангрени, паралічу, водянки, сліпоти й глухоти Він зцілив! Чи ж не дивно тоді, що так мало хворих звертається до Нього?

Спосіб, у який діє Ісус, зовсім інший, ніж у земних лікарів. Вони прагнуть служити Богові, вживаючи ліки, що їх можна знайти в природі, і Бог діє через ці ліки згідно з природними законами, відповідно до природних властивостей кожного з них, тоді як зцілення, що походить від Ісуса, — зовсім іншого порядку: Ісус зцілює Божою силою, силою Святого Духа. Тож різниця між цими двома способами зцілення дуже помітна. Щоб краще її зрозуміти, візьмімо приклад. Ось лікар-невіруючий, але надзвичайно вправний у своєму фаху; багато хворих завдячують йому своїм одужанням. Бог дає цей наслідок через приписані ліки та знання, яке має про них лікар. Ось інший лікар — віруючий, і він молиться, щоб Бог благословив ліки, які він застосовує. І в цьому випадку дуже багато людей одужують, але ні в першому, ні в другому випадку зцілення не приносить із собою жодного духовного благословення. Хворі, навіть віруючі серед них, будуть зайняті ліками, якими лікуються, куди більше, ніж тим, що Господь, можливо, робить із ними, і в такому разі їхнє одужання буде радше шкідливим, ніж корисним. Натомість коли хворий шукає зцілення лише в Ісуса, він учиться вже не покладатися на ліки, а вступати в безпосередні стосунки з Його любов’ю і Його всемогутністю. Щоб отримати таке зцілення, він мусить почати з того, що визнає свої гріхи й відречеться від них, і виявляти живу віру. Тоді зцілення прийде безпосередньо від Господа, Який заволодіває хворим тілом, і так воно стає благословенням і для душі, і для тіла.

«Але хіба не Бог дав людині ліки? — запитують. — Хіба не від Нього походить їхня сила?» Безперечно; але, з другого боку, хіба не Бог дав нам Свого Сина з усією владою зцілювати? Чи підемо ми шляхом природного закону разом з усіма, хто ще не знає Христа, а також із тими з Його дітей, чия віра ще надто слабка, щоб віддатися Його всемогутності; чи радше оберемо шлях віри, приймаючи зцілення від Господа і від Святого Духа й убачаючи в ньому плід і доказ нашого викуплення?

Зцілення, яке звершує наш Господь Ісус, приносить із собою і залишає по собі більше справжнього благословення, ніж зцілення, отримане через лікарів. Для багатьох людей одужання обернулося нещастям. На ложі хвороби людиною заволоділи серйозні думки, але як часто, щойно одужавши, хворий знову опинявся далеко від Господа! Не так буває, коли зцілює Ісус. Зцілення дається після визнання гріхів; тому воно наближає страждальця до Ісуса і встановлює новий зв’язок між ним і Господом, дає йому пізнати на досвіді Його любов і силу, започатковує в ньому нове життя віри і святості. Коли жінка, що доторкнулася до краю Христової одежі, відчула, що зцілилася, вона пізнала щось із того, що означає Божа любов. Вона відійшла, почувши слова: «Дочко, віра твоя спасла тебе. Йди з упокоєм».

О ви, що страждаєте від якоїсь хвороби, знайте, що Ісус, верховний Цілитель, і досі перебуває серед нас. Він близько від нас і знову дає Своїй Церкві явні докази Своєї присутності. Чи готові ви порвати зі світом, віддатися Йому з вірою і довірою? Тоді не бійтеся, пам’ятайте, що Боже зцілення — це частина життя віри. Якщо ніхто навколо вас не може допомогти вам молитвою, якщо поблизу немає жодного «пресвітера», щоб помолитися молитвою віри, не бійтеся самі піти до Господа в тиші самоти, як та жінка, що доторкнулася до краю Його одежі. Доручіть Йому турботу про ваше тіло. Затихніть перед Ним і, як та бідна жінка, скажіть: «Я буду здоровий». Можливо, знадобиться якийсь час, щоб розірвати кайдани вашої невіри, але напевно жоден із тих, хто уповає на Нього, не осоромиться (Псальма 25:3)