Божий припис для хворих

«Чи хто нездужає між вами, нехай призове пресвитерів церкви, і нехай молять ся над ним, помазавши його оливою в імя Господнє; і молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустять ся йому.» (Якова 5:14, 15).

Цей текст понад усі інші найясніше говорить хворим, що їм треба робити, щоб зцілитися. Хвороби та їхні наслідки заполонили світ. Яка ж то радість для віруючого — довідатися зі Слова Божого, який шлях до зцілення для хворих! Біблія навчає нас, що Божа воля — бачити Своїх дітей здоровими. Апостол Яків без вагання каже, що «молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь». Нехай Господь навчить нас слухати й у простоті приймати те, що говорить нам Його Слово!

Зверніть увагу, по-перше, що Яків тут розрізняє скорботу (або страждання) і хворобу. Він каже (вірш 13): «Хто між вами тяжко страдає? нехай молить ся». Він не уточнює, про що саме слід просити в такому разі; і тим паче не каже, що треба просити визволення від страждання. Ні: страждання, яке може мати різні зовнішні причини, — це доля кожного християнина. Тож зрозуміймо, що мета Якова — навести випробуваного віруючого на те, щоб він просив визволення лише в дусі покори Божій волі, а понад усе — щоб просив терпеливості, яку апостол вважає привілеєм віруючого (Якова 1:2–4, 12; 5:7, 8).

Але, торкаючись слів «Чи хто нездужає між вами?», Яків відповідає зовсім інакше. Тепер він упевнено каже, що хворий може просити зцілення з певністю, що отримає його, і Господь його почує. Отже, між стражданням і хворобою велика різниця. Господь Ісус говорив про страждання як про щось необхідне, чого хоче Бог і що Він благословляє; про хворобу ж Він каже, що її треба зцілювати. Усяке інше страждання приходить до нас ззовні й припиниться лише тоді, коли Ісус восторжествує над гріхом і злом, що є у світі; хвороба ж — це зло в самому тілі, у тому тілі, яке Христос спас, щоб воно стало храмом Святого Духа, і яке, отже, має бути зцілене, щойно хворий віруючий вірою прийме дію Святого Духа, саме життя Ісуса в собі.

Яку ж настанову дано тут хворим? Нехай покличе старших церкви, і нехай старші помоляться за нього. За часів Якова були лікарі, але не до них має звертатися хворий віруючий. Старшими тоді були пастирі й провідники церков, покликані до служіння не тому, що пройшли богословські школи, а тому, що були сповнені Святого Духа й добре відомі своєю побожністю та вірою. Навіщо ж хворому потрібна їхня присутність? Хіба не могли помолитися його друзі? Могли; але не кожному легко виявити ту віру, яка здобуває зцілення, і, безперечно, це одна з причин, чому Яків хотів, щоб кликали людей, чия віра тверда й певна. Крім того, вони представляли для хворого Церкву, спільне тіло Христове, бо саме спільнота віруючих закликає Духа діяти з силою. Одне слово, вони мали, за зразком великого Пастиря овець, дбати про стадо так, як Він, ототожнюватися з хворим, розуміти його біду, приймати від Бога потрібну розважливість, щоб напоумлювати його й підбадьорювати триматися віри. Отже, саме старшим Церкви доручено зцілення хворих, і саме вони, слуги Бога, Який прощає беззаконня й зцілює недуги (Псальма 103), покликані передавати іншим Господні благодаті для душі й тіла.

Нарешті, є обітниця ще безпосередніша — обітниця зцілення; апостол говорить про нього як про певний наслідок молитви віри. «Молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь». Ця обітниця має пробуджувати в кожному віруючому бажання й очікування зцілення. Приймаючи ці слова в простоті й так, як їх написано, хіба не повинні ми бачити в них безмежну обітницю, що пропонує зцілення кожному, хто молитиметься з вірою? Нехай Господь навчить нас досліджувати Його Слово з вірою справді віруючого серця!