Ісус поніс наші хвороби

«Справді, він поніс наші хвороби і взяв на себе наші болі… він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі… з сильними ділитиме здобич, бо… він поніс гріхи многих» (Ісаїї 53:4, 11, 12, за англійським Переглянутим перекладом).

Чи знаєте ви цей чудовий розділ, п’ятдесят третій у книзі Ісаї, який називають п’ятим Євангелієм? У світлі Духа Божого Ісая наперед описує страждання Агнця Божого, а також божественні благодаті, що мали з них випливти.

Вираз «нести» не міг не з’явитися в цьому пророцтві. Це, власне, те слово, яке неодмінно супроводжує згадку про гріх — чи то вчинений безпосередньо грішником, чи то перенесений на замісника. Переступник, священник і очисна жертва — усі мусять нести гріх. Так само й Бог уразив Агнця Божого за беззаконня всіх нас саме тому, що Він поніс наші гріхи. Гріха не знайшлося в Ньому, але його було покладено на Нього; Він добровільно взяв його на Себе. І саме тому, що Він поніс його — і, несучи його, поклав йому край, — Він має силу спасти нас. «Він, праведник, слуга мій, оправдає многих, гріхи ж їх понесе на собі… з сильними ділитиме здобич, бо… він поніс гріхи многих» (Ісаїї 53:11, 12). Отже, саме тому, що наші гріхи поніс Ісус Христос, ми звільняємося від них, щойно повіримо в цю істину; а відтак нам більше не треба нести їх самим.

У цьому самому розділі (Ісаїї 53) вираз «нести» трапляється двічі, але стосовно двох різних речей. Сказано не лише, що праведний Слуга Господній поніс наші гріхи (в. 12), а й що Він поніс наші хвороби (в. 4, за приміткою на полях англійського Переглянутого перекладу). Отже, те, що Він поніс наші хвороби, так само становить невід’ємну частину діла Викупителя, як і те, що Він поніс наші гріхи. Сам безгрішний, Він поніс наші гріхи — і те саме Він учинив і для наших хвороб. Людської природи Ісуса хвороба не могла торкнутися, бо вона залишалася святою. Ніде в розповіді про Його життя ми не знаходимо згадки про хворобу. Поділяючи всі немочі нашої людської природи — голод, спрагу, втому й сон, — бо все це не є наслідком гріха, Він усе ж не мав і сліду хвороби. Оскільки Він був без гріха, хвороба не мала над Ним влади, і Він міг померти лише насильницькою смертю, та й то з власної добровільної згоди. Тож не в Ньому, а на Ньому ми бачимо хворобу так само, як і гріх; Він узяв їх на Себе й поніс їх з власної волі. Несучи їх і беручи на Себе, Він самим цим восторжествував над ними й набув права визволяти від них Своїх дітей.

Гріх однаково вразив і зруйнував і душу, і тіло. Ісус прийшов спасти і те, і те. Узявши на Себе і хворобу, і гріх, Він може визволити нас як від одного, так і від другого, а щоб здійснити це подвійне визволення, Він чекає від нас лише одного — нашої віри.

Щойно хворий віруючий збагне зміст слів «Ісус поніс мої гріхи», він не боїться сказати й таке: «Мені більше не треба нести своїх гріхів, їх на мені більше немає». Так само, щойно він цілком осягне й повірить для себе, що Ісус поніс наші хвороби, він не боїться сказати: «Мені більше не треба нести своєї хвороби; Ісус, несучи гріх, поніс і хворобу, яка є його наслідком; за те й за інше Він приніс умилостивлення, і від того й від іншого Він визволяє мене».

Я сам був свідком благословенного впливу, який ця істина одного дня справила на одну хвору жінку. Сім років вона майже безперервно була прикута до ліжка. Вона страждала на туберкульоз, епілепсію та інші недуги, і її запевнили, що жодної надії на одужання для неї вже немає. Її принесли до кімнати, де покійний пан В. Е. Бордман проводив недільне вечірнє богослужіння для хворих, і поклали на канапу в напівнепритомному стані. Вона була надто мало при тямі, щоб пам’ятати бодай щось із того, що відбувалося, аж поки не почула слова: «Узяв Він на себе недуги наші, й понїс болещі наші» (Маттея 8:17), — і тоді їй ніби почулося: «Якщо Він поніс твої хвороби, то навіщо ж ти несеш їх сама? Вставай». Але вона подумала: а що як я спробую підвестися й упаду на підлогу — що про мене подумають? Та внутрішній голос знову заговорив: «Якщо Він поніс мої гріхи, то чому я маю нести їх?» На подив усіх присутніх, вона підвелася і, хоч іще слабка, сіла на стілець біля столу. Від тієї хвилини її зцілення швидко пішло вперед. Через кілька тижнів вона вже не мала вигляду недужої, а згодом сили її стало стільки, що вона могла проводити багато годин на день, відвідуючи бідних. З якою радістю й любов’ю могла вона тоді говорити про Того, Хто був «твердинею її життя» (Псальма 27:1). Вона повірила, що Ісус поніс її хвороби так само, як і її гріхи, і її віра не була посоромлена. Саме так Ісус являє Себе досконалим Спасителем для всіх, хто без застережень довіриться Йому.