Гріх і хвороба

«Молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустять ся йому. Визнавайте один одному гріхи, і молїте ся один за одного, щоб сцїлитись вам» (Якова 5:15, 16).

Тут, як і в інших місцях Святого Письма, прощення гріхів і зцілення від хвороби тісно поєднані. Яків проголошує, що разом зі зціленням буде даровано й прощення гріхів; і саме тому він хоче, щоб молитву, яка домагається зцілення, супроводжувало визнання гріха. Ми знаємо, що визнання гріха неодмінне, щоб отримати від Бога прощення гріха; не менш воно потрібне й для того, щоб отримати зцілення. Невизнаний гріх стає перешкодою для молитви віри; у всякому разі, через нього хвороба може незабаром повернутися.

Перша турбота лікаря, коли його кличуть до хворого, — розпізнати причину недуги. Якщо це йому вдасться, він має більше шансів її побороти. Наш Бог також сягає до першопричини всякої хвороби — тобто до гріха. Наша справа — визнати, а Божа — дарувати прощення, яке усуває цю першу причину, щоб могло настати зцілення. Коли шукають зцілення земними засобами, насамперед треба знайти вправного лікаря, а тоді точно виконувати його приписи; але вдаючись до молитви віри, треба понад усе звернути свій погляд на Господа і з’ясувати, як ми стоїмо перед Ним. Тож Яків вказує нам на умову, без якої не можна повернути здоров’я, а саме: щоб ми визнали гріх і покинули його.

Хвороба — наслідок гріха. Саме через гріх Бог допускає її; допускає, щоб показати нам наші провини, покарати нас і очистити від них. Отже, хвороба — це видимий знак Божого суду над гріхом. Це не означає, що хворий неодмінно більший грішник, ніж той, хто здоровий. Навпаки, Бог часто карає якраз найсвятіших серед Своїх дітей, як бачимо з прикладу Йова. І не завжди це робиться для того, щоб приборкати якусь провину, яку ми легко можемо визначити: насамперед це робиться, щоб звернути увагу хворого на те, що ще лишилося в ньому від егоїзму «давнього чоловіка», і на все, що заважає йому жити життям, цілком посвяченим своєму Богові. Отже, першим кроком, який хворий має зробити на шляху Божого зцілення, буде дозволити Святому Духові Божому випробувати його серце й переконати його в гріху. Після цього прийдуть також упокорення, рішучість порвати з гріхом і визнання. Визнати свої гріхи — означає покласти їх перед Богом, як це було у випадку з Аханом (Иозея 7:23), віддати їх на Його суд із твердим наміром більше в них не впадати. За щирим визнанням прийде нова певність прощення.

«Коли гріхи вчинив, відпустять ся йому». Визнавши свої гріхи, ми повинні також прийняти обіцяне прощення, вірячи, що Бог справді його дає. Віра в Боже прощення у Божої дитини часто буває невиразною. Або вона непевна, або повертається до давніх вражень, до того часу, коли вперше отримала прощення; але прощення, яке вона тепер з довірою приймає у відповідь на молитву віри, принесе їй нове життя і нову силу. Тоді душа спочиває під дією крові Христової, приймає від Святого Духа певність прощення гріха, а отже й того, що вже ніщо не заважає Спасителеві наповнити її Своєю любов’ю і Своєю благодаттю. Боже прощення несе з собою Боже життя, яке могутньо діє в тому, хто його приймає.

Коли душа погодилася щиро визнати гріхи й отримала прощення, вона готова вхопитися за Божу обітницю; їй уже не важко повірити, що Господь підійме Свого хворого. Важко вірити тоді, коли ми тримаємося далеко від Бога; визнання і прощення приводять нас зовсім близько до Нього. Щойно причину хвороби усунуто, можна зупинити й саму хворобу. Тепер хворому легко повірити, що коли Господь мусив піддати тіло каранню за вчинені гріхи, то Він так само хоче, щоб, коли гріх прощено, те саме тіло прийняло благодать, яка виявляє Його любов. Його присутність відкривається, промінь життя, Його Божого життя, приходить оживити тіло, і хворий на досвіді пізнає, що, щойно він уже не відділений від Господа, молитва віри справді спасає болящого.