Потреба у виявленні Божої сили

Дїяння 4:29–31. Чи можна й нині так молитися, просячи Господа: «дай слугам Твоїм з усякою одвагою промовляти слово Твоє, і простягай руку Твою на сцїленнє»? Розгляньмо це питання.

Хіба Боже Слово не натрапляє в наші дні на стільки ж перешкод, як тоді, і хіба нинішні потреби не такі ж нагальні? Уявімо собі апостолів посеред Єрусалима з його невір’ям: з одного боку — народні правителі та їхні погрози, з другого — засліплений натовп, що не хоче вірити в Розіп’ятого. Тепер світ уже не так відкрито ворожий до Церкви, бо втратив страх перед нею, але його улесливих слів слід боятися більше, ніж його ненависті. Лицемірство буває гіршим за насильство. І хіба християнство самої лише форми, приспане байдужістю, не таке ж неприступне, як відкрито ворожий юдаїзм? Щоб Слово проповідувалося з усією сміливістю, Божим слугам і сьогодні потрібно, щоб Божа сила явно виявлялася серед них.

Хіба Божа допомога не так само потрібна тепер, як тоді? Апостоли добре знали, що істина перемагала не завдяки красномовству їхньої проповіді; вони знали, що Святий Дух мусить виявити Свою присутність чудесами. Треба було, щоб живий Бог простягнув Свою руку, щоб відбувалися зцілення, чуда й знамення в ім’я Його святого Сина Ісуса. Лише так Його слуги раділи і, укріплені Його присутністю, могли сміливо звіщати Його Слово та навчати світ боятися Його імені.

Хіба Божі обітниці не стосуються й нас? Апостоли покладалися на ці слова Господа, сказані перед Його вознесінням: «Ійдїть по всьому сьвіту й проповідуйте євангелию усякому твориву… Ознаки ж віруючим такі будуть:… на недужих руки класти муть, і одужувати муть» (Марка 16:15, 17, 18). Це доручення вказує на Боже покликання Церкви; обітниця, що йде за ним, показує нам, яка її зброя, і доводить, що Господь діє разом із нею. Саме тому, що апостоли покладалися на цю обітницю, вони благали Господа дати їм цей доказ Його присутності. У день П’ятидесятниці вони були сповнені Святого Духа, але все ще потребували надприродних знамень, які чинить Його сила. Та сама обітниця так само й для нас, бо наказ проповідувати Євангеліє не можна відокремити від обітниці Божого зцілення, що його супроводжує. Ніде в Біблії не сказано, що ця обітниця не для прийдешніх часів. У всі віки Божий народ дуже потребує знати, що Господь з ним, і мати незаперечний доказ цього. Тож ця обітниця для нас; молімося про її сповнення.

Чи маємо ми розраховувати на ту саму благодать? У Дїяннях читаємо, що коли апостоли помолилися, «сповнились усї Духом сьвятим, і промовляли слово Боже з одвагою». «Руками ж апостолськими дїялись ознаки й чудеса в народї многі… І прибувало все більш віруючих у Господа, — множество чоловіків і жінок» (Дїяння 4:31; 5:12–15). О, якої радості й якої нової сили набув би сьогодні Божий народ, якби Господь знову отак простягнув Свою руку! Скільки втомлених і знеохочених трудівників сумують, що не бачать більше плодів, більше благословення на своїй праці! Яке життя влилося б у їхню віру, якби з’явилися такі знамення, щоб довести їм, що Бог з ними! Багато байдужих задумалися б, не один сумнівний знову набув би впевненості, а всі невіруючі змушені були б замовкнути. А бідний язичник! Як би він пробудився, якби на ділі побачив те, чого не зміг осягнути через слова, якби мусив визнати, що Бог християн — це живий Бог, Який творить чудеса, Бог любові, Який благословляє!

Прокинься, прокинься, зодягнися в силу свою, Церкво Христова! Хоч через свою невірність ти й утратила радість бачити, як із проповіддю Слова поєднується простягнена для зцілення рука Господня, Господь готовий знову дати тобі цю благодать. Визнай, що це твоє власне невір’я так довго позбавляло тебе її, і молися про прощення. Зодягнися в силу молитви.

«Встань же, встань та в потугу вдягнись, ти, правице Господня! Встань, як в давна давнезні» (Ісаїї 51:9).