Хвороба і смерть

Псальма 91:3, 6, 16; Псальма 92:14. Проти слів апостола Якова: «молитва віри спасе болящого» — часто висувають таке заперечення: якщо ми маємо обітницю, що завжди будемо зцілені у відповідь на молитву, то як можливо взагалі померти? А дехто додає: як може хворий знати, чи Бог, Який визначає час нашого життя, не постановив, що ми помремо саме від цієї хвороби? Хіба в такому разі молитва не була б марною і хіба не було б гріхом просити про зцілення?

Перш ніж відповісти, зауважимо, що це заперечення зачіпає не тих, хто вірить в Ісуса як Цілителя хворих, а саме Слово Боже й обітницю, так ясно проголошену в посланні Якова та в інших місцях. Ми не маємо права змінювати чи обмежувати Божі обітниці щоразу, коли вони становлять для нас якусь трудність; не можемо ми й вимагати, щоб нам їх ясно пояснили, перш ніж ми зважимося повірити в те, що вони стверджують. Нам належить почати з того, щоб прийняти їх без опору; лише тоді Дух Божий знайде нас у такому стані душі, в якому нас можна навчати й просвіщати.

Крім того, зауважимо, що божественну істину, якою Церква довгий час нехтувала, навряд чи можна зрозуміти від самого початку. Лише мало-помалу розпізнається її значення і вага. У міру того як вона відроджується, після того як її прийнято вірою, Святий Дух супроводжуватиме її новим світлом. Пам’ятаймо, що саме через невіру Церкви божественне зцілення покинуло її. Віра в біблійні істини не повинна залежати від відповідей того чи іншого чоловіка. «У темряві сходить сьвітло праведникам» (Псальма 112:4), тобто тим, хто готовий підкоритися Слову Божому.

На перше заперечення відповісти легко. Писання визначає сімдесят або вісімдесят років як звичайну міру людського життя. Отже, віруючий, який приймає Ісуса як Цілителя хворих, спокійно задовольниться цим свідченням Слова Божого. Він почуватиметься вільним очікувати сімдесяти років життя, але не більше. До того ж людина віри віддає себе під провід Духа, Який дасть їй розпізнати Божу волю, якщо щось завадить їй дожити до сімдесяти років. Кожне правило має свої винятки — у речах небесних так само, як і в земних. Тож у цьому ми певні згідно зі Словом Божим — чи то за словами Ісуса, чи то за словами Якова, — що наш Небесний Отець, як правило, хоче бачити Своїх дітей здоровими, щоб вони могли працювати на Його службі.

З тієї самої причини Він хоче звільнити їх від хвороби, щойно вони визнають гріх і помоляться з вірою про своє зцілення. Для віруючого, який ходив зі своїм Спасителем, сильний тією силою, що походить від божественного зцілення, і чиє тіло тому перебуває під дією Святого Духа, зовсім не обов’язково, коли настане його час помирати, померти від хвороби. «Заснути в Ісусі Христі» — ось яка смерть віруючого, коли приходить кінець його життя. Для нього смерть — лише сон після втоми, вхід у спочинок. Обітниця «щоб добре тобі було і був ти довголїтен на землї» (Єфесян 6:3) звернена до нас, що живемо під Новим Завітом. Що більше віруючий навчився бачити в Спасителі Того, про Кого сказано: «Узяв Він на себе недуги наші», то більше він має свободи вимагати буквального сповнення обітниць: «Довгий вік йому дарую»; «Ще в пізній старостї будуть плодовиті, ядерні й зелені».

Той самий текст стосується і другого заперечення. Хворий бачить у Божому Слові, що Його воля — зцілювати Своїх дітей після визнання їхніх гріхів і у відповідь на молитву віри. З цього не випливає, що вони будуть вільні від інших випробувань; але щодо хвороби, то від неї вони зцілюються, бо вона вражає тіло, яке стало оселею Святого Духа. Тож хворий повинен прагнути зцілення, щоб у ньому виявилася Божа сила і щоб він міг служити Йому, виконуючи Його волю. У цьому він тримається явленої волі Божої, а щодо того, що не явлене, знає, що Бог відкриє Свою думку Своїм слугам, які ходять з Ним. Наголосимо тут, що віра — це не логічне міркування, яке мало б якимось чином зобов’язати Бога діяти згідно з Його обітницями. Це радше довірлива постава дитини, що шанує свого Отця, що покладається на Його любов, чекаючи, що Він сповнить Свої обітниці, і знає, що Він вірний і передаватиме тілу так само, як і душі, нову силу, яка випливає з викуплення, аж до хвилини відходу.