Карання і освячення

Бог карає нас «на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його» (Євреїв 12:10). «Коли хто очистить себе…, буде посудиною на честь, осьвяченою і потрібною владицї, на всяке дїло добре наготовленою» (2 Тимотея 2:21).

Освятити щось — означає відокремити, присвятити Богові та Його служінню. Храм у Єрусалимі був святий, тобто освячений, присвячений Богові, щоб служити Йому оселею. Храмовий посуд був святий, бо призначався для храмового служіння; священники були святі, вибрані служити Богові й готові працювати для Нього. Так само й християнин має бути освячений, відданий у розпорядження Господа, готовий «до всякого доброго дїла».

Коли народ Ізраїлю виходив з Єгипту, Господь зажадав його для Свого служіння як святий народ. «Відпусти люде мої, щоб менї послужили» (2 Мойсея 7:16), — сказав Він фараонові. Звільнені від тяжкого рабства, діти Ізраїлеві були зобов’язані негайно стати на служіння Богові й бути Його щасливими слугами. Їхнє визволення було дорогою, що вела до їхнього освячення.

І в наш час Бог творить Собі святий народ, і саме для того, щоб ми стали його частиною, Ісус визволяє нас. Він «оддав себе самого за нас, щоб ізбавити нас од усякого беззаконня і очистити собі людей вибраних, ревнителїв добрих дїл» (Тита 2:14). Це Господь розриває кайдани, якими сатана хотів би тримати нас у неволі. Він хоче, щоб ми були вільні, цілком вільні служити Йому. Він прагне спасти нас, визволити і душу, і тіло, щоб кожен член тіла був присвячений Йому й беззастережно відданий у Його розпорядження.

Багато християн ще не розуміють усього цього, не вміють збагнути, що мета їхнього визволення — щоб вони були освячені, готові служити своєму Богові. Вони використовують своє життя і свої члени для власного задоволення; тому й не почуваються вільними просити зцілення з вірою. Отже, щоб покарати їх — щоб вони прийшли до бажання освячення, — Господь дозволяє сатані наслати на них хворобу і нею тримати їх скутими, як полонених (Луки 13:11, 16). Бог карає нас «на користь (нашу), щоб ми були спільниками сьвятости Його», і щоб ми були освячені, «придатні для вжитку Господаря» (Євреїв 12:10; 2 Тимотея 2:21).

Карання, яке насилає хворобу, приносить із собою великі благословення. Воно кличе хворого замислитися; воно веде його до усвідомлення, що Бог займається ним і хоче показати йому, що ще відділяє його від Нього. Бог говорить до нього, кличе його перевірити свої дороги, визнати, що йому бракувало святості і що мета покарання — зробити його учасником Його святості. Він пробуджує в ньому бажання, щоб Святий Дух освітив його аж до найпотаємніших глибин серця, аби він зміг ясно побачити, яким було його життя досі: життям свавілля, зовсім не схожим на святе життя, якого Бог від нього вимагає. Він веде його до того, щоб визнати свої гріхи, довірити їх Господу Ісусу, повірити, що Спаситель може визволити його від них. Він спонукає його віддатися Йому, присвятити Йому своє життя, умерти для себе, щоб могти жити для Бога.

Освячення — це не те, що ви можете здійснити самі; його навіть Бог не витворює у вас як щось, чим ви могли б володіти й милуватися в собі. Ні, лише Святий Дух, Дух святості, може передавати вам Свою святість і безнастанно її оновлювати. Тому саме вірою ви можете стати «спільниками сьвятости Його». Зрозумівши, що Ісус став для вас від Бога освяченням (1 Коринтян 1:30) і що справа Святого Духа — передати вам Його святість, яка виявилася в Його земному житті, віддайте себе Йому вірою, щоб Він дав вам змогу жити цим життям щогодини. Вірте, що Господь Своїм Духом уведе вас у це життя святості й присвячення Божому служінню та збереже вас у ньому. Живіть так у послуху віри, завжди уважні до Його голосу й до проводу Його Духа.

Відтоді, як це батьківське карання привело хворого до святого життя, Бог досяг Своєї мети, і Він зцілить того, хто просить про це з вірою. Наші земні батьки «короткий час карали нас… Усяке карання тепер здається не радістю, а смутком; але згодом тим, хто ним навчений, воно приносить мирний плід праведності» (Євреїв 12:10, 11, за англійським Переглянутим перекладом). Так, саме тоді, коли віруючий пізнає на досвіді цей мирний плід праведності, він стає готовим до того, щоб його звільнили від карання.

О, саме тому, що віруючі ще так мало розуміють, що освячення означає цілковите присвячення себе Богові, вони не можуть по-справжньому повірити, що зцілення швидко настане слідом за освяченням хворого. Добре здоров’я для них надто часто — лише справа особистої вигоди й насолоди, якою вони можуть розпоряджатися на власний розсуд; але Бог не може так служити їхньому егоїзмові. Якби вони краще розуміли, що Бог вимагає від Своїх дітей, щоб вони були «освячені й придатні для вжитку Господаря», вони не дивувалися б, бачачи, як Він дає зцілення й оновлену силу тим, хто навчився віддавати всі свої члени в Його розпорядження, готовий бути освяченим і вживаним у Його служінні Святим Духом. Дух зцілення — це також Дух освячення.