Не зважайте на своє тіло

Римлян 4:19–21. Коли Бог пообіцяв дати Авраамові сина, патріарх ніколи не зміг би повірити цій обітниці, якби зважав на своє власне тіло, вже старе й знесилене. Але він не бачив нічого, крім Бога та Його обітниці, крім сили й вірності Бога, Який ручався йому, що виконає Свою обітницю.

Це дає нам змогу збагнути всю різницю між зціленням, якого очікують від земних ліків, і зціленням, якого чекають лише від Бога. Коли ми вдаємося до ліків, щоб зцілитися, вся увага хворого зосереджена на тілі, він зважає на тіло, тоді як Боже зцілення кличе нас відвернути увагу від тіла й віддати себе, душею і тілом, під опіку Господа, займаючись лише Ним.

Ця правда так само дає нам змогу побачити різницю між хворобою, яку залишають собі нібито на благо, і зціленням, отриманим від Господа. Дехто боїться приймати обітницю з 5-го розділу Якова в її буквальному сенсі, бо, мовляв, хвороба корисніша для душі, ніж здоров’я. Правда, коли зцілення досягають земними ліками, багато людей були б благословеннішими, лишаючись хворими, ніж одужавши, але зовсім інакше буває тоді, коли зцілення приходить безпосередньо з Божої руки. Щоб прийняти Боже зцілення, треба так щиро визнати гріх і зректися його, так цілковито віддатися Господові, так справді віддати своє «я», щоб бути повністю в Його руках, і так твердо покладатися на волю Ісуса взяти на Себе турботу про тіло, що зцілення стає початком нового життя в близькому спілкуванні з Господом.

Так ми вчимося цілком передати Йому турботу про своє здоров’я, а найменша ознака повернення недуги сприймається як пересторога не зважати на своє тіло, а займатися лише Господом.

Яка ж це протилежність більшості хворих, що шукають зцілення в ліках! Якщо небагатьох із них хвороба й освятила, бо вони навчилися забувати про себе, то скільки ж більше таких, кого сама хвороба змушує постійно займатися собою і станом свого тіла. З якою безмежною ретельністю вони стежать за найменшою ознакою, сприятливою чи несприятливою! Як невпинно їх непокоїть, що їсти й пити, як бояться вони того чи іншого! Як багато думають вони про те, чого, на їхню думку, мають від них інші: чи досить про них пам’ятають, чи досить добре доглядають, чи досить часто відвідують! Скільки часу віддається на те, щоб зважати на тіло і його вимоги, а не на Господа і на ті стосунки, які Він прагне встановити з їхніми душами! О, як багато тих, хто через хворобу зайнятий майже виключно самим собою!

Усе це зовсім інакше, коли зцілення чекають у вірі від люблячого Бога. Тоді перше, чого треба навчитися, таке: перестань тривожитися про стан свого тіла, ти довірив його Господові, і Він узяв відповідальність на Себе. Якщо ти не бачиш негайного швидкого поліпшення, а навпаки, ознаки хвороби здаються ще серйознішими, пам’ятай, що ти вступив на шлях віри, а отже, не повинен зважати на тіло, а маєш триматися лише живого Бога. Заповідь Христа: «Не журіть ся… анї тїлом вашим» (Маттея 6:25), постає тут у новому світлі. Коли Бог покликав Авраама не зважати на своє власне тіло, то для того, щоб покликати його до найбільшого вияву віри, який тільки може бути, щоб той навчився бачити тільки Бога та Його обітницю. Підкріплений своєю вірою, він віддав славу Богові, переконаний, що Бог зробить те, що пообіцяв. Боже зцілення — це дивовижний зв’язок, що прив’язує нас до Господа. Спершу людина може боятися повірити, що Господь простягне Свою могутню руку й доторкнеться до тіла; але, досліджуючи Боже Слово, душа набирається мужності й упевненості. Нарешті людина вирішує і каже: «Я віддаю своє тіло в Божі руки й залишаю турботу про нього Йому». Тоді тіло і його відчуття зникають з поля зору, і перед очима лише Господь та Його обітниця.

Дорогий читачу, чи вступиш і ти на цей шлях віри, що значно вищий за той, який звикли називати природним? Іди слідами Авраама. Навчися від нього не зважати на своє власне тіло і не сумніватися через невіру. Зважання на тіло породжує сумніви, тоді як триматися Божої обітниці й займатися тільки Ним — це вхід на шлях віри, на шлях Божого зцілення, яке прославляє Бога.