Розділ 9 · 26 хв читання · 33 хв слухання
Вересень
1 вересня
«духовне ж потім» (1 Коринтян 15:46).
Богові часто доводиться приводити нас не лише туди, де страждання, на ложе хвороби й болю, а й туди, де наша праведність ламається, а наш характер розсипається на шматки, — щоб упокорити нас до пороху й показати, як потрібне нам цілковите розп’яття всього нашого природного життя. Тоді, біля ніг Ісуса, ми готові прийняти Його, перебувати в Ньому, покладатися тільки на Нього і щомиті черпати все своє життя й силу від Нього, нашого Живого Голови.
Саме так Петра врятувало його власне падіння: він мусив померти для Петра, щоб досконаліше жити для Христа.
Чи ми так померли? Чи ми так зреклися сили нашої самовпевненості?
Ми починаємо життя з природного, далі входимо в духовне; а тоді, коли ми справді прийняли Царство Боже і Його праведність, природне додається до духовного, і ми можемо приймати дари Його провидіння та благословення життя, не роблячи їх своїм осердям і не дозволяючи їм відлучити нас від Нього.
2 вересня
«Хто зневажив день малих речей» (Захарії 4:10).
Дуб виростає з жолудя, орел — із маленького яйця в гнізді, жнива — із зерна; так і слава прийдешнього віку вся виростає з життя Христа в нас тепер, так само як велич Його Царства вся була сповита тієї ночі в Немовляті з Вифлеєма.
О, приймімо ж Його для всього нашого життя. З’єднаймося з Його Особою і Його воскреслим тілом. Пізнаймо, що означає сказати: «Господь для тіла, а тіло для Господа»! Ми — члени Його тіла, від тіла Його і від костей Його.
Той, Хто тієї темної зимової ночі віддав маленьке Дитя, Свою благословенну Дитину й Свого Єдинородного Сина, в обійми жорстокого й невдячного світу, не відмовиться дати Його в усій Його повноті й вашому серцю, якщо тільки ви відкриєте своє серце і дасте Йому вільний шлях, повне право власності й володіння. Тоді ви пізнаєте у своїй мірі Його животворче життя навіть у цьому земному житті, а згодом ваша надія сповниться до кінця, коли ви сидітимете з Ним на Його престолі, кожною жилкою свого безсмертного єства подібні до Нього.
3 вересня
«Бог Ізраїлїв вилучив вас» (4 Мойсея 16:9).
Маленька рослинка може вирости на купі гною, бути оточена брудом і часто вкрита пилом, що його носить вітерець, але її білі корінці відокремлені від нечистого ґрунту, а її листя й квіти не мають нічого спільного з пилом, що осідає на них; і після літнього дощу вони скидають із себе кожну порошинку скверни й дивляться вгору, свіжі й чисті, як і досі, бо сама їхня природа не може мати жодної частки з тим, що сквернить.
Ось таке відокремлення Христос вимагає — і таке Він дає. Немає жодної заслуги в тому, що я не йду до театру, якщо мені хочеться туди піти. Немає жодної цінності в тому, що я утримуюся від пустого роману чи п’янкої чаші, якщо весь час шкодую, що не можу їх мати. Моє серце там, і моя душа осквернена бажанням лихого. Не світ плямує нас, а любов до світу. Справжній левит відокремлений від самого бажання земного, і навіть якби міг, не взяв би заборонених утіх, які цінують інші.
4 вересня
«Ійдїть ви самі окроме» (Марка 6:31).
Одна з найбільших перешкод для духовності — брак очікування на Бога. Ви не проживете двадцять чотири години з двома-трьома ковтками повітря вранці, попиваючи каву. Ви мусите жити в цій атмосфері й дихати нею цілий день. Християни недостатньо чекають на Бога. Щоб ваша життєва сила була здоровою й повною, потрібні щодня години й години духовного спілкування зі Святим Духом. Кожна мить має заставати вас за тим, що ви видихаєте себе в Христа і знову вдихаєте Його життя, і любов, і силу.
Бог чекає, щоб послати нам Святого Духа. Він прагне благословити нас. Його єдина справа — оживляти й підтримувати наше духовне життя. Йому більше нічого робити зі Своїми безмежними й великими багатствами. Приймімо ж Його. Живімо в Ньому. Подаруймо Йому радість знати, що Його безмежна благодать дана не марно, а що ми цінуємо й примножуємо благословення, які Він так щедро й так часто нам дарував.
Господи, допоможи мені сьогодні перебувати в Тобі, як квітка в сонячному світлі, як риба в морі, живучи Твоєю любов’ю, як атмосферою і стихією мого єства.
5 вересня
«дихнув» (Йоана 20:22).
Прекрасний образ, який підказує це місце, сповнений простої науки. Прийняти Святого Духа так само легко, як дихати. Здається, ніби Господь дав їм саме відчуття дихання і сказав: «Ось так приймають Святого Духа».
Не обов’язково йти до віспяної лікарні, щоб отруїти легені нечистим повітрям. Досить затримати в легенях повітря, яке ви вдихнули хвилину тому, — і воно вас уб’є. Усе чисте з нього вже поглинуто, і не лишилося нічого, крім вуглецю та інших смертоносних газів і випарів.
Тож якщо ви хочете сповнитися Святим Духом, ви мусите спершу спорожніти не лише від свого давнього грішного життя, а й від свого давнього духовного життя. Ви мусите щомиті робити новий вдих, інакше помрете. Бог хоче, щоб ви вилили все своє єство в Нього, — і тоді ви вдихнете Його, не надто силкуючись. Порожнеча завжди заповнюється; порожні легені неминуче вдихають чисте повітря. Якщо тільки ви в правильній поставі, прийняти Святого Духа не буде жодного клопоту.
6 вересня
«На останок, браттє моє, радуйтесь у Господї» (Филипян 3:1).
У пригніченості немає жодної духовної цінності. Один світлий, вдячний погляд на хрест вартий тисячі хворобливих роздумів, у яких ви засуджуєте себе. Що довше ви дивитеся на зло, то більше воно вас зачаровує й сквернить, уподібнюючи до себе. Покладіть його біля хреста, прийміть очисну кров, вважайте себе мертвим для того, що було неправильне, а тоді встаньте й вважайте себе ніби іншою людиною, вже не тією самою; і тоді, ототожнивши себе з Господом Ісусом, прийміть своє становище в Ньому й дивіться в обличчя своєму Отцеві таким бездоганним, як Ісус. Тоді з кожної вашої провини вийде якийсь урок пильності або якась таємниця перемоги, що колись дасть вам змогу подякувати Йому навіть за свій болючий досвід.
А хвала — це жертва, бо «вона угодна Богові». Вона підноситься до неба солодша за пісні ангелів, «пахощі запашні для вашого Господа й Царя». Вона має бути безперервною — «жертву хвалення без перестанку». Одна крапля отрути зіпсує цілу чашу вина й зробить її чашею смерті, — і одна мить похмурості осквернить цілий день сонця й радості. Будьмо ж послушні слову: «Всякого часу радуйтесь».
7 вересня
«радуватись буду Богом спасення мого» (Аввакума 3:18).
Таємниця радості не в тому, щоб чекати, доки ви відчуєте себе щасливими, а в тому, щоб актом віри піднятися з пригніченості, яка тягне вас униз, і почати хвалити Бога свідомим вибором. Ось що означають такі слова: «Радуйте ся завсїди в Господї, і знов кажу: радуйте ся»; «радуюсь і радувати мусь»; «Усяку радість майте… коли впадаєте в різні спокуси». У всіх цих випадках видно боротьбу із сумом, а потім — тріумф віри й хвали.
Ось це — принаймні почасти — і є жертва хвали. Жертва — це те, що нам чогось коштує. І коли чоловік чи жінка мають якусь плекану образу чи кривду й тримають її в собі, пестять її, роздумують над нею, перекочують її під язиком, мов солодкий шматок, і твердо налаштовані втішатися жалюгідним часом у себелюбній похмурості й буркотінні, — то коштує нам немалої жертви скинути з себе цей хворобливий чар, відкинути нашіптування про образи, зневагу й спогади про чиюсь неласку, піднятися з настрою жалю до себе здоровою і святою рішучістю й сказати: «буду веселий в Господї»; я «усяку радість» матиму.
8 вересня
«хто їсть мене, й той жити ме мною» (Йоана 6:57).
Дітям Божим потрібна не просто купа науки, а Живий Хліб. Найкраща пшениця — ще не добра їжа. Її треба змолоти й спекти, перш ніж вона перетравиться й засвоїться так, щоб живити організм. Найчистіша й найвища істина не може освятити чи наситити живу душу.
Він вдихає звістку Нового Заповіту зі Своїх уст із поцілунком любові й подихом животворчої сили. Саме тоді, коли ми перебуваємо в Ньому, лежачи на Його грудях і впиваючи саме Його життя, ми отримуємо поживу, оживлення, розраду й зцілення.
Ось таємниця Божественного зцілення. Це не віра в доктрину, не виконання обряду, не видирання прохання з небес логікою віри й силою вашої волі, — це вдихання Божого життя; це живий дотик, якого ніхто не може зрозуміти, крім тих, чиї почуття привчені розпізнавати дійсність невидимого світу. Тому часто дуже мало істини принесе нам набагато більше допомоги й благословення, ніж велика кількість науки.
9 вересня
«Все менї можна» (1 Коринтян 10:23).
Я можу бути цілком вільний робити багато речей, які, однак, можуть зашкодити моєму братові й поранити його сумління, — і любов охоче відмовиться від маленької поблажки собі, щоб уберегти брата від спокуси. Багато питань легко розв’язуються цим принципом.
Так само є чимало розваг, які самі по собі могли б бути нешкідливими, а за певних обставин і бездоганними, але вони пов’язалися з мирською суєтою та безбожністю і стали пасткою й спокусою для багатьох молодих сердець і життів; тому закон любові спонукає вас уникати їх, не схвалювати їх і жодним чином не заохочувати інших брати в них участь.
Саме в тому, чого від нас не вимагають безумовні правила, а що підказує дбайлива любов, виявляються найвищі риси християнського характеру й найтонші відтінки християнської любові.
10 вересня
«Тим же приймайте один одного, яко ж і Христос прийняв вас у славу Божу» (Римлян 15:7).
Це величний принцип, і він надасть величі життю. Деінде його висловлено подібними словами: «все, що нї робите словом або дїлом, усе в імя Господа Ісуса».
Ось наше високе покликання: представляти Христа й діяти від Його імені, в Його характері та дусі, за всіх обставин і щодо всіх людей. «Що зробив би Ісус?» — просте питання, яке розв’яже кожну трудність, і завжди розв’яже її на користь любові.
Але ми не можемо правильно відповісти на це питання, не маючи Самого Ісуса в серці. Ми не можемо грати Христа. Це надто серйозна річ, щоб її грати. Ми мусимо мати Христа — і просто бути природними й вірними життю, що в нас, а це життя саме себе виявить.
О, як легко любити кожного й не бачити нічого, крім привабливого, коли наше серце сповнене Христом, і як кожна трудність тане, а кожен, кого ми зустрічаємо, ніби одягається Духом, що в нас, коли ми сповнені Святим Духом!
11 вересня
«ось я з вами по всї днї, до кінця сьвіта» (Маттея 28:20).
Сказано «по всї днї», а не «завжди». Він приходить до вас щодня з новим благословенням. Щоранку, день у день, Він іде з нами — з любов’ю, що ніколи не втомлюється, і благословенням, що ніколи не старіє. І Він з нами «по всї днї»; це безупинне перебування. Немає дня такого темного, такого буденного, такого нецікавого, щоб ви не знайшли там Його. Часто, без сумніву, Його не впізнають, як не впізнали на дорозі до Еммаусу, — аж поки ви не збагнете, як зігрілося ваше серце, як заворушилася ваша любов, як дивовижно ожила ваша Біблія і як кожна обітниця ніби промовляє до вас із небесною реальністю й силою. Це Господь! Дай Боже, щоб Його жива присутність стала відтепер реальнішою для всіх нас; і чи маємо ми відчуття й свідчення, як мали вони кілька славних разів у ті сорок днів, чи виходимо в прийдешні дні, як вони більшість своїх днів, щоб ходити простою вірою і в простому обов’язку, — знаймо принаймні, що це правда навіки: ВІН З НАМИ, Присутність зовсім невидима, але справжня, готова будь-якої миті, коли ми того потребуватимемо, явити Себе нам на поміч.
12 вересня
«Горно — для золота, а Господь випробовує серця» (Приповісток 17:3.)
Пам’ятайте, що спокуса не є гріхом, якщо до неї не долучається згода вашої волі. Може здаватися, що є навіть схильність, а проте справжній вибір вашого духу непохитно спрямований проти неї, — і Бог вважає це просто намовою, а вам зараховує послух, тим миліший Йому, що спокуса була така сильна.
Ми мало знаємо, як зло може мати доступ до чистої природи й ніби вплітатися в наші думки й почуття, тоді як ми водночас опираємося йому й перемагаємо його і лишаємося чистими, як морський птах, що виринає з води без жодної краплі на своєму блискучому крилі, або як струна арфи, яку може зачепити груба чи незграбна рука, і вона видає фальшивий звук — не через якусь ваду арфи, а через руку, що її торкається. Та нехай на ній заграє рука Майстра — і це акорд мелодії й нота невимовної насолоди.
«Ні в чому не лякаючись противників, — а це для вас явна ознака спасіння, і то від Бога».
13 вересня
«Не чудуйтесь розпаленнєм, що буває вам на спокусу» (1 Петра 4:12).
Більшість людей після кроку віри чекає сонячного неба й спокійного моря, а коли зустрічає бурю й негоду, сповнюється здивування й розгубленості. Але саме цього ми й мусимо сподіватися, якщо прийняли щось від Господа. Найкраща ознака Його присутності — виклик супротивника, і що справжніше наше благословення, то певніше на нього нападуть. Добре вирушати в дорогу, чекаючи найгіршого: якщо воно прийде, ми не здивуємося; а якщо наша стежка буде рівна і шлях без перешкод, тим більше радості, бо це прийде як щаслива несподіванка.
Але зрозуміймо як слід, що ми маємо на увазі під спокусою. Ви, особливо ті, хто ступив уперед із певністю, що помер для себе й для гріха, можете дуже здивуватися, коли на вас наринуть бурею думки й почуття, які ніби йдуть цілком зсередини, і вам захочеться сказати: «Як же так, я думав, що я мертвий, а виходить, я живий». Ось тоді, любі, і час пам’ятати, що спокуса, намова — це не гріх, а лише справа лукавого.
14 вересня
«І Господь Бог помагає менї; тим то я не стидаюсь, тим я й держу лице моє, мов кремінь, та й знаю, що стид мене не досягне» (Ісаїї 50:7).
Це мова довіри й перемоги, і саме цією вірою, як сказано в одному місці Послання до євреїв, в останній Своїй муці «Ісус заради радості, що була перед Ним, витерпів хрест, зневаживши сором». Його життя було життям віри, Його смерть була перемогою віри, Його воскресіння було тріумфом віри, Його посередницьке царювання — одна довга перемога віри, «дожидаючи далїй, доки положять ся вороги Його підніжком ніг Його».
І так Він став для нас взірцем віри, і в кожному становищі трудності, спокуси й скорботи ішов попереду нас, майорячи прапором довіри й тріумфу, і кличучи нас іти слідом за Його переможними кроками.
Він — великий Взірець віруючого. Як ми мусимо вірою домагатися свого спасіння, так і великий Предтеча тією самою вірою домагався спасіння світу.
Тож вважаймо цього славного Провідника нашим досконалим прикладом і, йдучи слідом за Ним, пам’ятаймо: де переміг Він, переможемо і ми.
15 вересня
«хоч би воно й загаялось, а ти жди, бо воно збудеться певно й не зміниться» (Аввакума 2:3).
Одні речі проходять своє коло за годину, інші — за століття; але Його задуми завершать своє коло, довге воно чи коротке. Ніжна однорічна рослина, що цвіте один сезон і вмирає, і колумбійське алое, що розвивається століття, — кожне вірне своєму природному законові. Багато хто з нас хоче зірвати свій плід у червні, замість чекати до жовтня, — і, звісно, він кислий і незрілий; але Божі задуми достигають повільно й повно, і віра чекає, поки воно бариться, знаючи, що воно неодмінно збудеться і не забариться надто довго.
Цілковитий спокій — до кінця засвоїти цю славну обітницю й цілком на неї покластися. Ми можемо без жодного сумніву знати, що Його задуми здійсняться, коли ми цілком доручили Йому свої дороги й ходимо в пильному послуху кожному Його спонуканню. Така віра дасть духові тиху й спокійну рівновагу і вбереже нас від неспокійного метушіння й спроб надто багато робити самим.
Жди — і всяке зло минеться, Жди — і хмара розійдеться, Тільки жди.
16 вересня
«Не оставлю тебе, анї покину тебе» (Євреїв 13:5).
Як радісно знати, що хоч ми й помиляємося та накликаємо на себе чимало бід, яких легко могли б уникнути, Бог не покидає навіть Свою дитину, яка схибила, а на її смиренне покаяння й благання завжди справді готовий і простити, і визволити. Не покидаймо ж віри через те, що, можливо, зійшли зі шляху, яким Він хотів нас вести. Ізраїльтяни не пішли за Ним, коли Він кликав їх до Обіцяної землі, — і все ж Бог не покинув їх: усі сорок років їхнього блукання Він ішов поруч, з терплячим милосердям зносячи їхні відступи й чекаючи, щоб змилуватися над ними, коли постане інше покоління. «У всякій скорботі їхній і Він скорбів, а ангел лиця Його спасав їх; Він підняв їх і носив по всі дні давні». Так і тепер: хоч наші блукання завдають нам багато смутку й позбавляють багатьох благословень, серцю, яке щиро обирає Його, Він милостиво сказав: «Не оставлю тебе, анї покину тебе».
17 вересня
«В день потуги твоєї буде нарід твій готовий» (Псальма 110:3).
Ось що насправді означає слово «посвячення». Це добровільне віддання себе, самопожертва серця, яке під владою любові бажає належати Господеві. Його радісний вислів: «Я — мого Милого». Звісно, воно мусить виростати з віри. Потрібна повна певність, що в цій повній віддачі ми в безпеці, що ми не падаємо в прірву і не віддаємо себе в руки судді, а поринаємо в обійми Отця й ступаємо в безмежну спадщину. О, це безмежна спадщина. О, це безмежний привілей — мати змогу так віддати себе Тому, Хто ручається зробити нас усім, чим ми прагнули б бути, ба більше — усім, що Його безмежна мудрість, сила й любов з радістю звершать у нас. Це глина, що віддається в руки гончаря, аби він виліпив з неї посудину на честь, придатну для вжитку Владиці. Це бідне безпритульне дитя з вулиці, що погоджується стати дитиною князя, аби його виховали й забезпечили, аби воно приготувалося успадкувати все багатство свого опікуна.
18 вересня
«ходимо вірою, а не видїннєм» (2 Коринтян 5:7).
Є небесні звуки, що мають силу зруйнувати стіни з криці й розтопити гори труднощів. Пісня Павла й Сили розбила кайдани филипської в’язниці; хор Йосафата обернув на втечу війська аммонітян, — і пісня віри розвіє наших супротивників і підійме наші знесилені серця до сили й перемоги. Любі, чи настала для нас темна година? Зима безплідності й мороку? О, пам’ятаймо, що це час, який Бог обрав для виховання віри, і що під поверхнею Він ховає дорогоцінні, незліченні жнива плоду, про який ми й не думали! Не завжди буде зима, не завжди буде ніч; і коли настане ранок і весна розстелить свій зелений плащ над безплідними полями, ми радітимемо, що не засмутили нашого Отця в годину випробування, а віра вже заздалегідь заявила своє право на радісний плід і побачила його здалеку — той плід, який тепер споглядає зір, і споглядає з меншим захватом, ніж бачила його сама лише віра.
Господи, допоможи мені вірити, коли я не бачу, і навчитися з моїх випробувань більше довіряти Тобі.
19 вересня
«свого бо часу своє жати мем, не ослабіваючи» (Галат 6:9).
Якби найменший з нас міг лише передбачити вічні наслідки, що, найпевніше, виростуть із найскромніших служінь віри, ми вважали б свої жертви й труди невимовною спадщиною честі й нагоди і перестали б говорити про випробування й жертви заради Бога.
Найменше зерно віри — безсмертний і нетлінний зародок, який ще засіє небеса й укриє землю жнивами нетлінної слави. Підведіть голову, любі: обрій ширший за маленьке коло, яке ви бачите. Ми живемо, страждаємо, трудимося, довіряємо для віків, що ще прийдуть. «Добре ж роблячи, не вниваймо, свого бо часу своє жати мем, не ослабіваючи», — і одного дня зі сльозами захвату ми вигукнемо: «О, як велика доброта твоя, що зберіг єси для боящихся тебе, що явив перед синами людськими людям, що вповають на тебе».
Допоможи мені сьогодні жити під силами майбутнього віку і жити як людина неба, що ходить по землі.
20 вересня
«хто вповає на мене, не зазнає стиду» (Ісаїї 49:23).
Часто Він відкликає нас на якийсь час від нашої праці й велить затихнути та вчитися, перш ніж ми знову вийдемо служити. Особливо так буває, коли сталася якась серйозна зупинка, якась раптова невдача, якась корінна вада в нашій праці. Такі години чекання — не втрачений час. Старовинний лицар, тікаючи від ворогів, помітив, що його коня треба наново підкувати. Обачність, здавалося, гнала його вперед без зволікання, але вища мудрість навчила його на кілька хвилин спинитися біля придорожньої кузні, щоб замінити підкову; і хоч він чув, як позаду тяжко гупають копита переслідувачів, він вичекав ті хвилини, доки його бойового коня не спорядили для втечі, а тоді, скочивши в сідло саме тоді, коли вони з’явилися за сотню ярдів, помчав від них прудко, мов вітер, — і знав, що зупинка лише прискорила його порятунок. Так і Бог часто велить нам забаритися, перш ніж рушити, і цілком відновити сили для наступного великого етапу дороги й праці.
Господи, навчи мене затихнути й пізнати, що Ти — Бог, і весь цей день ходити з Богом.
21 вересня
«Знесилені, але й далі в погоні» (Суддїв 8:4).
Велика річ — навчитися так покладатися на Бога, щоб Він діяв через наші мізерні засоби, і водночас, покладаючись на Нього, бути цілковито вірними й старанними, не даючи нашій довірі виродитися в байдужість і лінощі. Ми не бачимо ні лінощів, ні недбалості в Гедеона чи його трьохсот: хоч вони були слабкі й нечисленні, проте цілком вірні, і все в них було готове, щоб Бог ужив його до останку. «Знесилені, але й далі в погоні» — таким було їхнє гасло, коли вони переслідували ворога й довершували свою славну перемогу; і вони не спочили, доки не були знищені останні з їхніх ворогів, і навіть фальшиві друзі не були покарані за свою зраду й невірність.
Так Бог і досі кличе найслабші знаряддя, але коли Він обирає їх і дає їм силу, вони вже не слабкі, а «сильні Богом» і вірні Його благодаттю кожному дорученню й кожній нагоді; вони, як казав доктор Чалмерс, «довіряють так, ніби все залежить від Бога, і працюють так, ніби все залежить від них самих».
Навчи мене, мій благословенний Учителю, довіряти й коритися.
22 вересня
«Ще не бачимо, щоб усе було йому впокорене, а бачимо Ісуса» (Євреїв 2:8,9).
Як правдиво це для всіх нас! Скільки є речей, що здаються сильнішими за нас, але — благословенне ім’я Його! — усі вони підкорені Йому, і ми бачимо Ісуса, увінчаного над ними всіма; а Ісус — наша Голова, наш Представник, наше друге «я», і де Він, там напевно будемо й ми. Тож коли ми не бачимо чогось, що Бог обіцяв і на що ми заявили право у своєму досвіді, звернімо погляд угору, побачмо це здійсненим у Ньому і в Ньому приймімо це для себе. Наш бік — лише половина кола; небесний бік уже завершений, і веселка, верхньої половини якої ми не бачимо, одного дня оточить увесь престол і обійме другу півкулю всього нашого теперішнього незавершеного життя. Тож вірою ввійдімо в усю нашу спадщину. Звернімо очі на північ і на південь, на схід і на захід — і почуймо, як Він каже: «Всю землю, що ти вбачаєш, тобі оддам». Пам’ятаймо, що коло завершене, що спадщина безмежна і що все покладено під Його ноги.
23 вересня
«Я бо Господь, Бог твій, що виздоровлює тебе» (2 Мойсея 15:26).
Цілком розумно, що Бог чекає від нас довіри Йому і щодо тіла, і щодо душі; бо якщо наша віра не настільки практична, щоб принести нам полегшення в земних потребах, то як ми навчимося справжньої залежності від Бога в чомусь, що пов’язане із серйозним ризиком? Легко говорити про довіру Богові щодо далекої, майбутньої надії на спасіння по смерті! Навряд чи знайдеться в християнській країні грішник, який не сподівається колись бути спасенним, — але в такій вірі немає жодної хватки. Лише тоді, коли ми стаємо віч-на-віч із реальними обставинами й нездоланними силами, ми можемо пізнати на ділі реальність Божої сили в надприродному житті. Тому — і як виховання самого нашого духу, і як милостиве забезпечення нашого земного життя — Бог від початку навчав Свій народ визнавати Його джерелом усіх своїх потреб і дивитися на Нього як на Лікаря їхніх тіл і Отця їхніх духів. Любі, чи пізнали ви значення імені Єгова-Рофі, і чи перетворило воно вашу Мару випробувань на Елім благословення й хвали?
24 вересня
«зове те чого нема, так як те, що є» (Римлян 4:17).
Боже Слово творить те, що наказує. Коли Христос каже комусь із нас: «Вже ви чисті через слово, що я глаголав вам», — ми чисті. Коли Він каже: «нема нїякого осуду», — його й нема, хоч перед тим було ціле життя гріха. І коли Він каже: «сильні Богом на зруйнованнє твердинь», — тоді слабкі стають сильними. Ось справа віри: повірити Богові на слово, а тоді чекати, що Він зробить його дійсністю. Один французький командир подякував простому солдатові, який урятував йому життя, і назвав його капітаном, хоч той був лише рядовим; але солдат повірив командирові на слово, прийняв нове звання — і тим самим справді став капітаном.
Чи приймемо ж і ми так Боже творче слово виправдання, освячення, сили й визволення і тим зробимо дійсністю могутню обітницю: «Він же додає сили втомленому й підкріпляє знемощілого», бо «хто на Бога вповає, в того сила відновлюєсь».
25 вересня
«Віра Сина Божого» (Галат 2:20).
Пізнаймо таємницю навіть нашої віри. Це віра Христа, що зростає в нашому серці й довіряє в наших випробуваннях. Тож ми завжди співатимемо: «Життя, яким я живу тепер, я живу вірою Сина Божого, що полюбив мене і видав Себе за мене». Отак, дивлячись на Ісуса, «починателя і звершителя віри», ми побачимо, що замість силкуватися дотягнутися до Божих обітниць ми ляжемо на них у блаженному спокої і вони нестимуть нас — тією вірою, яка не більше наша, ніж обітниці, на яких вона спочиває. Кожна нова потреба застане нас знову опертими на Нього, щоб Він дав благодать довіряти й перемагати.
Далі ми бачимо тут справжній дух молитви. Це Дух Христа в нас. «Посеред церкви сьпівати му хвалу Тобі». Христос і досі співає цю хвалу в серці, що довіряє, і підносить наші молитви в пісні перемоги! Ось справжній дух молитви — як у Павла й Сили у филипській в’язниці: він обертає молитву на хвалу, ніч на день, ніч смутку на ранок радості; і коли Він у нас як дух віри, Він стане й духом хвали.
26 вересня
«буду коло него в тїснотї» (Псальма 91:15).
Часто постає питання: «Чому Він не допоміг мені раніше?» Це не Його порядок. Спершу Він мусить припасувати вас до обставин і навчити вас вашого уроку з них. Його обітниця: «буду коло него в тїснотї; вислобоню його і прославлю». Спершу Він мусить бути з вами в біді, доки ви не затихнете. Тоді Він виведе вас із неї. Це не настане, доки ви не перестанете метатися й тривожитися через неї і не станете спокійними й довірливими. Тоді Він скаже: «Досить».
Бог використовує біди, щоб навчити Своїх дітей дорогоцінних уроків. Вони покликані виховувати нас. Коли їхня добра праця буде виконана, через них прийде до нас славна нагорода. У них криється солодка радість і нагода. Він дивиться на них не як на труднощі, а як на нагоди. Вони прийшли, щоб дати Богові більше участі у вашому житті й показати, як Він може визволити вас із них. Ми не можемо мати милості, за яку варто хвалити Бога, без труднощів. Бог такий глибокий, і довгий, і високий, як наш маленький світ обставин.
27 вересня
«волю слави дїтей Божих» (Римлян 8:21).
Чи піднеслися ви над собою і над догоджанням собі в усьому? Чи піднеслися над обставинами так, що вони вже не впливають на вас? Чи піднеслися над хворобою і над злими силами довкола, які хотіли б затягнути ваше тілесне життя в сипучі піски? Ці сили всюди довкола, і якби ми їм піддалися, вони швидко б нас поглинули. Бог не знищує хвороби чи її сили шкодити, але Він підносить нас над нею. Чи піднеслися ви над своїми почуттями, настроями, емоціями й станами? Чи можете ви пливти непорушно, як зорі, крізь будь-яку негоду? Арфа видає солодку музику або різкі звуки — залежно від того, чиї пальці торкаються струн. Якщо на струнах вашої арфи рука диявола, які ж огидні звуки вона видаватиме! Нехай же пальці Господа пробіжать по ній — і вона залунає небесною музикою. Чи піднеслися ви над людьми так, що ні з ким і ні до кого не прив’язані інакше, як у дорогому Господі, і чи стоїте ви вільні в Його славному житті?
«Я воскрес із Христом, я живу в вишині; Я з Ісусом іду по землі, Я несу світло слави й любові Його Скрізь, куди б не ступали путі».
28 вересня
«Випробувана віра ваша, геть дорожча золота» (1 Петра 1:7).
Наші випробування — великі нагоди. Надто часто ми дивимося на них як на великі перешкоди. Це було б небом спокою й натхненням невимовної сили, якби кожен із нас відтепер визнавав кожне скрутне становище одним з обраних Богом способів довести нам Свою любов і силу, і якби замість того, щоб розраховувати на поразку, ми почали шукати довкола вістей про Його славні об’явлення. Тоді справді кожна хмара стала б веселкою, а кожна гора — стежкою вознесіння й місцем преображення. Якщо ми озирнемося на минуле, багато з нас побачить, що саме той час, який наш небесний Отець обрав, щоб учинити нам найбільшу доброту й дати найбагатші благословення, був часом, коли нам було найтяжче і нас обступило з усіх боків. Божі коштовності часто надсилають нам у грубих пакунках і через слуг у темних лівреях, але всередині ми знаходимо справжні скарби царського палацу й любові Нареченого.
Вогню Божий, почни Свій труд, Спали в мені і шлак, і бруд; Спали кайдани — дай мені волю, Пройди крізь горнило зі мною.
29 вересня
«ти не погань» (Дїяння 10:15).
«нїщо нескверне само собою» (Римлян 14:14).
Ми можемо вносити Христа у звичайні, буденні речі так само повно, як і в те, що називаємо релігійними службами. Ба більше, це найвище й найважче застосування Божої благодаті — зводити її до звичайних справ життя; а тому Бог прославляється цим навіть більше, ніж у речах особливо священних.
Тому в дванадцятому розділі Послання до римлян, який є посібником практичного посвячення, одразу після уривка про служіння у священних речах апостол переходить до звичайних, суспільних і світських справ, у які ми маємо вносити засади нашого посвячення. Читаємо: «Братньою любовю (бувайте) один до одного нїжні; честю один одного більшим робіть; у роботї не лїниві; духом горючі, Господеві служачі».
Бог хоче, щоб левити були розсіяні по всіх містах Ізраїлю. Він хоче вашої майстерні, фабрики, кухні, дитячої, редакції й друкарні так само, як вашої кафедри й вашої комірчини для молитви. Він хоче, щоб ви були так само святі опівдні в понеділок чи в середу, як і в святилищі суботнього ранку.
30 вересня
«У потаємних місцях на сходах» (Пісня пісень 2:14).
Голубка — в розколині скелі, у пробитому боці нашого Господа. Там розрада й безпека. Але вона також у потаємних місцях на сходах. Вона любить вити гніздо у високих вежах, куди люди підіймаються звивистими сходами на сотні футів над землею. Який же славний краєвид відкривається звідти! Це образ життя, що підноситься вгору. Щоб досягти найвищих його висот, ми мусимо знайти потаємні місця на сходах. Тільки так можна піднестися над природним рівнем. Наше життя має бути тихим сходженням із місцями для відпочинку час від часу; але ми маємо підійматися дедалі вище, крок за кроком. Не кожен знаходить цей шлях потаємного сходження. Він — для Божих обраних. Світ може думати, що ви йдете вниз. У вас може бути менше публічної праці, ніж колись. «Блаженні вбогі духом». Це таємне, приховане життя. Ми можемо майже не помічати, що зростаємо, аж поки одного дня не прийде випробування — і ми виявимо, що стоїмо твердо. Чи піднеслися ви над силою гріха так, що Христос береже вас від свавільного непослуху? Чи пробирає вас дрож від самої свідомості гріха? Чи піднеслися ви над світом?