Дні неба на землі
Серпень

Розділ 8 · 26 хв читання · 33 хв слухання

Серпень

1 серпня

«Всїм бо нам треба явитись перед судищем Христовим, щоб прийняв кожен по тому, що заробив тїлом» (2 Коринтян 5:10).

Не завжди буде день праці й випробувань. Одного дня ми почуємо, як наші імена проголосять перед усім всесвітом, і прочитають запис справ, про які ми давно забули. Як затремтять наші серця і схиляться голови, коли ми почуємо власні імена, а тоді Учитель перелічить перемоги й служіння, що вже стерлися з нашої пам’яті! І, можливо, з лав спасенних Він покличе наперед душі, які ми привели до Христа, і душі, які привели вже вони, — і, бачачи плід того, що колись видавалося нам дрібницею, ми впадемо перед престолом і скажемо: «Не нам, Господи, не нам, но імені твому дай славу!»

Улюблені, сторінки нашого життєвого літопису набираються щодня. Ми самі складаємо шрифт кожним учинком кожної миті. Невидимі руки відливають друкарські форми, і незабаром запис буде завершено й прочитано перед зібранням усього всесвіту. і серед звершень вічності.

2 серпня

«Милість твоя зробила мене великим» (Псальма 18:35).

Благословенний Утішитель лагідний, ніжний, сповнений терпіння й любові. Яке лагідне Боже поводження навіть із грішниками! Яке терпеливе Його довготерпіння! Яка ніжна Його наука для Його власних дітей, що збиваються з дороги! Як Він вів Якова, Йосипа, Ізраїля, Давида, Іллю і всіх Своїх давніх слуг, аж поки вони могли щиро сказати: «Милість твоя зробила мене великим».

Серце, у якому живе Святий Дух, завжди позначене лагідністю, смиренням, тишею, покорою і терпеливістю. Грубий, уїдливий дух, різкі манери, гостра відповідь, недобре шпигання — усе це належить тілу, і нічого спільного не має з лагідною наукою Утішителя.

Святий Голуб уникає галасливого, бурхливого, збудженого й мстивого духу і знаходить Собі дім у смиренних грудях мирної душі. «Плід Духа — лагідність, тихість».

Господи, зроби мене лагідним. Вгамуй мій дух. Облагороди мою поведінку. Дай, щоб Христос був у моїй поставі й навіть у тоні мого голосу, а не тільки в моєму серці.

3 серпня

«Смиріть ся ж під сильну руку Божу» (1 Петра 5:6).

Тиск тяжких обставин навчає нас цінувати життя. Щоразу, коли після такого випробування життя повертається до нас, це ніби новий початок, і ми краще розуміємо, чого воно варте, і більше вкладаємо його в служіння Богові й людям.

Тиск допомагає нам розуміти випробування інших і робить нас здатними допомагати їм і співчувати їм.

Буває мілка, поверхова натура: вона легковажно хапається за якусь теорію чи обітницю і дуже швидко береться судити про невіру тих, хто здригається перед кожним випробуванням. Але чоловік чи жінка, що багато вистраждали, ніколи так не роблять: вони дуже ніжні й лагідні, бо знають, що таке справжнє страждання.

Саме це мав на увазі Павло, коли сказав: «Смерть в нас орудує, а життє в вас». Випробування й тяжкі обставини потрібні, щоб штовхати нас уперед, — так само, як вогонь у топках у череві могутнього корабля дає силу, що рухає поршень, крутить машину й жене величезне судно через море назустріч вітрам і хвилям.

4 серпня

«Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас. Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його» (Римлян 8:9).

Духовна людина — це не стільки людина сильного духовного характеру, скільки людина, сповнена Святого Духа. Тому апостол і сказав: «Ви ж не по тїлу, а в дусї, коли тільки Дух Божий домує в вас».

Отже, слава нового творіння не лише в тому, що воно відтворює людський дух, а й у тому, що робить його оселею Самого Бога і ставить його в залежність від сонця, як дитину від матері. Тому найвища духовність — це найповніша безпорадність, найцілковитіша залежність і найповніше володіння нами Святого Духа. Тому прекрасний учинок Христа, коли Він дихнув на Своїх учнів і передав їм із власних уст той самий Дух, що вже був у Ньому, найяскравіше виразив вінцеву славу нового творіння. І коли Святий Дух так заволодіває нами, Він наповнює кожну частину нашого єства.

5 серпня

«Коли хто почує мій голос, і відчинить двері, то ввійду до нього, і вечеряти му з ним, а він зо мною» (Одкриттє 3:20).

Дехто з нас голодує і дивується, чому Святий Дух не наповнює нас. Надходить до нас багато, але ми нічого не віддаємо. Віддавайте благословення, яке маєте, починайте ширші задуми служіння і благословення — і незабаром побачите, що Святий Дух уже йде попереду вас, що Він «вийде вам назустріч із благословеннями добра» і дасть вам усе, що може довірити вам, аби ви роздавали іншим.

У природі є чудове явище, що має свої духовні відповідники. Немає музики небеснішої за Еолову арфу, а Еолова арфа — це всього лише набір співзвучно налаштованих струн, залишених на дотик невидимих пальців мандрівних вітрів. І коли подих неба пливе над струнами, кажуть, у повітря линуть майже божественні звуки, ніби хор ангелів ходить довкола й торкається струн.

Так і ми можемо тримати свої серця настільки відкритими для дотику Святого Духа, що Він гратиме на них, як Сам захоче, поки ми тихо чекаємо на стежці Його служіння.

6 серпня

«Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі» (Римлян 8:14).

Благословенний Святий Дух — наш Провідник, наш Вождь і наш Спочинок. Бувають часи, коли Він спонукає нас іти вперед — до молитви, до служіння, до страждання, до нових переживань, нових обов’язків, нових вимог віри, надії й любові; але бувають і часи, коли Він зупиняє нашу діяльність, дає нам спочити під Своїм покривальним крилом і втихомирює нас у потаємному місці Всевишнього, навчаючи нових уроків, вдихаючи в нас глибшу силу чи повноту, — а тоді знову веде нас далі, лише за Своїм велінням. Він — справжній Провідник святих і справжній Вождь Церкви, наш дивний Порадник, наш Друг, що ніколи не помиляється. І хто заперечує особисте водійство Святого Духа, аби вшанувати Слово Боже як нашого єдиного провідника, той мусить знехтувати інше слово обітниці: що Його вівці знатимуть Його голос і що Його слухняні діти, які прислухаються до Нього, почують позаду себе голос: «Ось дорога, простуй нею!»

7 серпня

«Знаючи, що давнього нашого чоловіка з Ним розпято» (Римлян 6:6).

Це цілковито справа віри, а віра й бачення завжди різняться, тож вашим почуттям може здаватися, що це не так, але ваша віра все одно мусить вважати це так. Тримати таку поставу дуже важко, і лише коли ми цілковито віримо Богові, можемо так покладатися на Його Слово і Його дію; але коли ми це робимо, віра перетворить це на факт, і так воно й буде.

Ці два слова — «віддати» і «вважати» — це перепустки в життя воскресіння. Вони — як два леза того, що зветься «меч духовний», яким ми входимо в розп’яття з Христом.

Новий Завіт розглядає цей акт віддання себе і цей висновок віри як дуже певну переломну мить у духовному житті. Це не означає, що від нас чекають безперервного вмирання; навпаки, має бути один цілком певний акт смерті, а тоді — постійна звичка вважати себе мертвими і зустрічати все з цієї позиції.

«Думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї».

8 серпня

«Живіте, мов голуби» (Еремії 48:28).

«Тихі, як голуби» — так Христос тлумачить цей прекрасний образ. Тож і Дух Божий — це сама чистота. Він не може жити в нечистому серці. Він не може перебувати в природному розумі. Про давнє помазання було сказано: «На людське тїло не будете його зливати».

Чистота, яку приносить Святий Дух, подібна до білої, незаплямованої рослинки, що виростає з купи гною чи з чорної землі, і жодна порошинка бруду не пристає до її кришталевої поверхні — вона бездоганна, як крило ангела.

Так Святий Дух дає чистоту серця, яка сама себе захищає, бо за самою своєю суттю вона не схожа на лихе, що росте довкола. Її може оточувати зло з усіх боків, але вона лишається неоскверненою і чистою, бо сама її природа по суті свята й божественна. Як пір’я голуба, вона не може забруднитися, а виходить із багнистої калюжі незаплямованою, не зачепленою темними водами, бо її захищає масляний покрив, що відштовхує всяку нечистоту і робить її непроникною для дотику будь-якої плями.

9 серпня

«Положить Арон обидві руки свої на голову козла живого та й признає над ним всї беззаконня синів Ізрайлевих і всї переступи їх, по всїм гріхам їх» (3 Мойсея 16:21).

Щойно виникає якесь зло і усвідомлення чогось нечистого торкається наших внутрішніх чуттів, ми маємо привілей відразу передати його Святому Духові й покласти на Ісуса як те, що вже розп’яте разом із Ним, — і, як колись із жертвою за гріх, його винесуть за табір і спалять на попіл.

Може бути глибоке страждання, може бути тривалий біль, усе це може бути дуже реальним; але крізь усе це буде дуже солодке й святе відчуття Божої присутності, глибока чистота всього нашого духу і нашої відокремленості від зла, яке згоряє. Воістину, його буде винесено за табір, і навіть запаху полум’я не лишиться на нашому одязі.

Яке ж це благо — коли Святий Дух умертвляє в нас те, що має померти. Жоден меч, крім Його меча, не пройде так досконало між нами і злом, щоб знищити гріх, не зачепивши духу.

Господи Ісусе, моя Жертво за гріх, я кладу свій гріх, своє «я», усю свою природу на Твій Хрест. Спали мене Твоїм святим вогнем, і дай мені вмерти для всього, крім Тебе!

10 серпня

«Нема в тобі скази» (Пісня пісень 4:7).

Благословенний Святий Дух, що володіє посвяченим серцем, глибоко дбає про наше найвище життя і стежить за нами чуйною і навіть ревнивою любов’ю. Дуже гарний правдивий переклад того звичайного місця з Послання Якова: «Дух, що оселився в нас, любить нас ревниво».

Серце Святого Духа глибоко прагне вберегти нас від кожної плями й вади і привести нас до найвищих можливостей Божої волі.

Небесний Жених хоче, щоб Його Церква була вільна не тільки від кожної плями, а й від «будь-якої зморшки чи чогось такого». Пляма — знак гріха, а зморшка — ознака слабкості, старості й занепаду, і Він не хоче жодного такого спотворення на святих рисах Своєї Улюбленої; тож Святий Дух — Виконавець Його волі і Божественний Посланець, якого Він посилає покликати, відокремити й привести додому Свою Наречену, — ревно дбає про те, щоб у нас здійснилася вся воля Учителя.

Господи, забери від мене кожну ваду, кожен знак слабкості й занепаду, і зроби мене Своєю бездоганною Нареченою.

11 серпня

«Всю землю, що ти вбачаєш» (1 Мойсея 13:15).

Справжні дари Його благодаті приходять через внутрішнє бачення.

Той, Хто вклав у груди отого птаха інстинкт перелітати континент у пошуках літнього сонця в далекому південному краю, надто добрий, щоб його обманути; і так само певно, як Він вклав той інстинкт у його груди, Він приготував там, далеко, ласкавий вітерець і весняне сонце, щоб зустріти його, коли він прилетить.

Той, Хто дав Авраамові видіння Обіцяної Землі, сказав також у безмежній правді й любові: «Всю землю, що ти вбачаєш, тобі оддам». Той, Хто вдихає в наші серця небесну надію, не обманить і не підведе нас, коли ми поспішаємо до її здійснення. Немає нічого невірного в Тому, Хто сказав: «Коли б нї, сказав би вам», і ми можемо знати, що Він ніколи не обманить і не підведе нас, але все, що Він відкриває Своїм Святим Духом, зробить нашим, коли ми йтимемо вперед і входитимемо в його здійснення.

Господи, дай мені спершу видіння, а тоді перемогу. Покажи мені всю мою спадщину, а тоді дай мені її всю в Христі Ісусі.

12 серпня

«Не себе самих проповідуємо, а Христа Ісуса» (2 Коринтян 4:5).

Ваш християнський вплив, ваша репутація Божого працівника і ваше становище серед братів можуть бути ідолом, для якого ви мусите вмерти, перш ніж зможете бути вільними жити тільки для Нього.

Якщо ви коли-небудь придивлялися до шрифту на друкованій сторінці, то мусили помітити, що маленька літера «і» завжди має над собою крапку, і саме ця крапка підносить її над іншими літерами в рядку.

Так от, кожен із нас — маленьке «і» (англійське «I» означає «я»), і над кожним із нас є маленька крапочка самозначущості, свавілля, корисливості, самовпевненості, самовдоволення чи чогось іншого, за що ми чіпляємося і за що змагаємося, — і вона так само певно виказує життя власного «я», ніби це була гора справжньої ваги.

Це «і» — суперник Ісуса Христа, ворог Святого Духа, нашого миру й життя, і тому Бог постановив йому смерть, а Святий Дух зі Своїм полум’яним мечем чекає, щоб знищити його, аби ми могли ввійти через ворота і прийти до Дерева Життя. Господи, витісни мене Своєю повнотою, як слава Господня не лишила місця Мойсеєві в Скинії.

13 серпня

«Хмара і темрява кругом його» (Псальма 97:2).

Хмари на вашому небі й випробування на вашій дорозі — найкращий доказ того, що ви йдете за стовпом хмари і ходите в Божій присутності. Учні мусили ввійти в хмару, перш ніж змогли побачити славу преображення, а трохи згодом та сама хмара стала колісницею, що прийняла Господа, Який возносився, і вона й досі чекає, щоб стати колісницею Його славного з’явлення.

Та все ж правда й те, що хоч «хмара і темрява кругом його» престолу, «милість і правда» завжди посеред них і «йдуть перед лицем» Його.

Мабуть, найпрекрасніше і найласкавіше служіння хмари полягало в тому, що вона захищала їх від палючого сонця. Як велика парасоля, той величний стовп розкидав своє шатро над табором і ставав захисною тінню від пекучої спеки в безлісій пустелі. Хто ніколи не відчував східного сонця, той не може до кінця зрозуміти, як багато це означає — тінь від спеки.

Так і Святий Дух стає між нами та вогненним, пекучим промінням смутку і спокуси.

14 серпня

«Не доторкайтесь моїх помазанників, і не творіть злого пророкам моїм!» (Псальма 105:15).

Я радше грався б із роздвоєною блискавкою або взяв би в руки дроти під напругою з їхнім вогненним струмом, ніж сказав би необачне слово проти будь-якого слуги Христового чи бездумно повторював би наклепницькі стріли, які тисячі християн кидають в інших на шкоду власним душам і тілам.

Може, ви часто дивуєтеся, чому ваша хвороба не зцілена, чому ваш дух не сповнений радості Святого Духа, чому ваше життя не благословенне й не щасливе. Можливо, якась стріла, яку ви кинули сердитим голосом чи в пусту годину бездумних пліток, переслідує вас, описуючи коло, яке завжди повертає до джерела, звідки вона вилетіла, кожну стрілу гіркоти і кожне пусте й лихе слово.

Пам’ятаймо: коли ми переслідуємо чи кривдимо Божих дітей, ми переслідуємо Його Самого, а собі шкодимо ще більше.

Господи, зроби мене таким самим чуйним до почуттів і прав інших, яким я часто бував до своїх, і дай мені жити й любити, як Ти.

15 серпня

«Проведе вас до всякої правди» (Йоана 16:13).

Святий Дух приходить не для того, щоб давати нам надзвичайні прояви, а щоб дати життя і світло; і що ближче ми підходимо до Нього, то простішими будуть Його просвітлення і провід. Він приходить, щоб провести нас «до всякої правди». Він приходить, щоб пролити світло на наші власні серця і показати нам нас самих. Він приходить, щоб відкрити Христа, щоб дати, а тоді й освітити Святе Письмо і зробити Божественні реальності живими та ясними для нашого духовного розуміння. Він приходить як Дух мудрості й одкровення в пізнанні Христа, щоб здійснилося для нас Павлове: «просьвічені очі серця вашого, щоб зрозуміли ви, що за впованнє поклику Його, і що за багацтво славного наслїддя Його в сьвятих, і що за безмірне величчє сили Його в нас, котрі віруємо, по дїйству превеликої потуги Його».

Дух Сили! Полум’ям небесним Наповни душі, уста запали; Простягни Свою могутню руку, Дари П’ятидесятниці верни, І чуда сили Твоєї знову Яви по всій землі.

16 серпня

«Я з вами по всї днї» (Маттея 28:20).

О, яка це допомога й розрада серед буденної тяганини життя — знати, що з нами той Христос, Який перші тридцять років Свого життя провів у теслярській майстерні в Назареті: змахував молотом, укривався потом і брудним пилом, фізично втомлювався, як часто втомлюємося й ми, і тому здатен зрозуміти весь наш досвід виснажливої праці й тяжкого труду! І що Він і досі любить розділяти з нами наші звичайні справи й споряджати нас для важких починань рук і розуму!

Так, скромна сестро, Він допоможе вам біля пральної дошки й кухонної мийки так само охоче, як і в годину молитви. Так, заклопотаний майстре, Він піде з вами й допоможе вам змахувати молотом, чи орудувати пилкою, чи тримати плуг у життєвому труді, — і ви будете кращим майстром, вправнішим робітником і успішнішою людиною, бо берете Його мудрість для звичайних справ життя. Немає такого місця чи часу, де б Він не міг і не хотів іти поруч із нами, діяти через наші руки й розум, з’єднувати Себе в люблячому й усевистачальному товаристві з усіма нашими потребами, справами й випробуваннями та виявляти нашу всевистачальність для всього.

17 серпня

«Покличте до скелї» (4 Мойсея 20:8).

Святий Дух дуже чутливий, як чутлива завжди любов. Дикого звіра можна підкорити ударами й ланцюгами, але так не підкориш жіночого серця й не здобудеш любові чутливої душі: її треба добиватися ніжними дотиками довіри й прихильності. Так і Святого Духа треба приймати вірою, такою ж ніжною й чутливою, як те лагідне серце, з яким вона стикається. Одна думка невіри, один вияв нетерплячої недовіри чи страху миттєво стримає досконалу свободу Його дії, так само як подих морозу зів’ялив би пелюстки найніжнішої троянди чи лілеї.

Говоріть до Скелі, не бийте її. Вірте у Святого Духа, ставтеся до Нього з найніжнішою довірою й найнепохитнішим упованням — і Він відповість вам негайним відгуком і довір’ям.

Улюблені, чи прийшли ви до скелі в Кадеші? Чи відкрили ви все своє єство для повноти Духа, і чи потім — з довірою дитини до матері, нареченої до чоловіка, квітки до сонячного світла — прийняли ви Його вірою, і чи п’єте ви з Його благословенного життя?

18 серпня

«Затрубили ж у триста труб» (Суддїв 7:22).

Ми часом і гадки не маємо, як поспішне слово, необдумана мова, нерозважний вчинок чи визнання невіри й страху можуть перешкодити нашій найвищій корисності або відвести її від якоїсь великої нагоди, яку Бог для нас готував.

Хоч Святий Дух і використовує слабких людей, Він не хоче, щоб вони лишалися слабкими після того, як Він їх вибрав і покликав. Хоч Він і використовує немудре, щоб осоромити мудрих, Він не хоче, щоб ми лишалися немудрими після того, як Він приходить дати нам Свою мудрість і благодать. Він використовує безумство проповіді, але не обов’язково безумство проповідників. Як і електричному струмові, що може дати силу тисячі людей, Йому потрібен належний провідник — і дуже тонкий дріт тут кращий за дуже товсту линву.

Бог хоче мати придатні знаряддя для Своєї сили — віддані волі, довірливі серця, послідовне життя й уста, слухняні Його волі; і тоді Він може використати найслабшу зброю й зробити її сильною Богом на зруйнування твердинь.

19 серпня

«Майте віру Божу» (Марка 11:22).

Він вимагає від нас досконалої віри й каже нам, що коли ми віруємо й не сумніваємося, то матимемо все, чого попросимо. Найменший дотик невіри зведе нанівець наше уповання.

Але як нам мати таку досконалу віру? Чи можлива вона для людської природи? Ні, але вона можлива для Божої природи, вона можлива для Христа в нас. Бог може її дати — і Бог її дає. Христос — Начальник і Звершитель нашої віри, і Він велить нам мати віру Божу; і коли ми маємо її через уділення Духа Христового, ми віруємо так, як Він.

Ми молимося в Його ім’я і в самій Його природі та живемо вірою Сина Божого, Який полюбив нас і віддав Себе за нас. Любов, якої Він від нас вимагає, — не просто людська любов і навіть не та міра любові, якої вимагав Старий Заповіт, а щось набагато вище. Нова заповідь звучить так: Любіть один одного — не як самих себе, а як Я полюбив вас.

Як стане можливою така любов? У цьому досконала наша любов, що який Він, такі й ми в цьому світі. Наша любов — це просто Його любов, вироблена в нас і уділена нам через Духа.

20 серпня

«У сьому прославив ся Отець мій» (Йоана 15:8).

Справжній спосіб прославити Бога — це дати Богові виявити Свою славу через нас, сяяти через нас, як через порожні посудини, що відбивають Його повноту благодаті й сили.

Сонце прославляється, коли має змогу показати своє світло крізь кришталеве вікно або відбити його від бездоганного дзеркала чи гладенького, як скло, моря.

Ніщо так не прославляє Бога, як те, що слабкий і безпорадний чоловік чи жінка спроможні Його силою перемагати там, де найвищі людські якості нас підводять, і в Божій силі пронести крізь усякий труд і страждання дух — від природи слабкий, нерішучий, самолюбний і грішний, — перемінений у лагідність, чистоту, силу, що стоїть переможно серед обставин, до яких його природні якості зовсім би його не надали. Розум, від природи не мудрий і не сильний, але скерований Божою мудрістю, поведений лінією великого й могутнього задуму та вжитий для того, щоб досягти величезних плодів для Бога й людей, — ось що прославляє Бога.

Тож нехай я сьогодні прославлю мого Господа й прикрашу науку Божу в усьому.

21 серпня

«Не ваша се війна» (2 Паралипоменон 20:15).

Уся суть у тому, щоб вважати битву Божою. «Не ваша се війна, а Божа». Не вам битися цього разу. Доки ми вважаємо небезпеки й відповідальність своїми, нас роздиратиме страх; та коли ми усвідомимо, що Він зобов’язався дбати про нас як про Свою власність і Своїх представників, ми відчуємо безмежну полегкість і безпеку.

Якщо я посилаю свого слугу в далеку дорогу, я відповідаю за його витрати й захист; і якщо Бог посилає кудись мене, відповідає Він. Якщо ми належимо Богові й віддали своє життя, свою родину й усе, що маємо, в Його руки, ми можемо знати, що Він подбає про нас.

Якщо наше тіло належить Йому, то в Його інтересах тримати нас здоровими — так само, як у інтересах пастуха, щоб його вівці були добре нагодовані, доглянуті й робили йому честь.

«Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду».

Устань, устань за Ісуса, У силі Його стій; Рука людська підведе вас — На власну не надійсь.

22 серпня

«Я — Господь, первий (з усього) й останній» (Ісаїї 41:4).

Тисячі людей сідають на мілину, вирушивши у велике плавання святості, бо покладаються на переживання, а не на Того, Хто його дав. Вони гадали, що цілком і назавжди визволені від усякого гріха, і в захваті свого першого переживання уявляють, що вже ніколи не будуть випробовувані й спокушувані, як раніше; а коли ступають у справжню дійсність християнського життя й бачать, що спотикаються й падають, — дивуються й губляться, вирішують, що, мабуть, помилилися у своєму переживанні, і роблять нову спробу досягти того самого, і знову падають, аж поки нарешті, виснажені цим досвідом, не вирішують, що переживання — це омана або принаймні що воно ніколи не було призначене для них; і так вони повертаються на стару дорогу, і останнє їхнє гірше за перше.

Чоловікам і жінкам сьогодні потрібно пізнати не освячення як стан, а Христа як живу Особу.

Господи Ісусе, дай мені Твоє серце, Твою віру, Твоє життя, Тебе Самого.

23 серпня

«Яко і Він чистий» (1 Йоана 3:3).

Бог тепер прагне відтворити в нас взірець, який уже з’явився в Ісусі Христі, Сині Божому. Християнське життя — це не наслідування Христа, а пряме нове творіння у Христі; і єдність із Христом така повна, що Він уділяє нам Свою власну природу й живе в нас Своїм власним життям, — і тоді це вже не наслідування, а просто виростання з природи, насадженої всередині.

Ми живемо по-Христовому, бо маємо Христове життя. Бога не задовольняє ніщо менше за досконалість. Він вимагав її від Свого Сина. Він вимагає її й від нас — і в дії благодаті не знижує мірила, а підносить нас до нього. Він не применшує праведності закону, а вимагає від нас праведності, що значно перевищує праведність книжників і фарисеїв, — і тоді уділяє її нам. Він зараховує нас праведними в освяченні й каже про нове творіння: «Хто робить правду, той праведний, яко ж Він праведний».

Господи, проживи в мені Твоє власне життя.

24 серпня

«Тихість вашу нехай зрозуміють усї люде» (Филипян 4:5).

Справжнє випробування посвяти — наша готовність віддати не лише те, що неправильне, а й свої права, бути готовими коритися. Коли Бог починає упокорювати душу, Він часто вимагає від нас поступитися тим, що саме по собі мало важить, і так зламати нашу непокірну шию й упокорити наш дух.

Жоден християнський працівник не може бути вжитий Богом, доки не зламана горда свавільність і серце не готове коритися кожному Божому дотикові, хоч би через кого він прийшов.

Багато людей хочуть, щоб Бог вів їх їхньою дорогою, і не терплять жодної влади чи обмеження. Гроші свої вони дадуть, але хочуть диктувати, як їх витрачати. Працюватимуть, доки ви дозволяєте їм догоджати собі; але хай-но прийде будь-який тиск — і ви одразу натрапляєте не на благодать покори, а на заяву про відставку: людина кидає якусь важливу довірену їй справу й підбурює цілу громаду критичних друзів, так само схильних мати про це свої думки й свою волю. Це руйнує всяку справжню силу.

25 серпня

«І вдихну в нутро ваше духа мого, й учиню, що будете ходити в заповідях моїх, та хоронити й виповняти постанови мої» (Езекиїла 36:27).

Це набагато більше, ніж нове серце. Це серце, сповнене Святим Духом, Божим Духом, тією силою, що спонукає нас ходити в Божих заповідях.

Це найбільша переломна мить у житті християнина, коли в дух, оновлений при наверненні, приходить жити Сам Бог, робить його Своєю оселею й тримає його Своєю могутньою силою у святості й праведності.

Можна було б подумати, що після цього ми піднесемося до значно надійнішого й радіснішого настрою, але пророк малює зовсім іншу картину. Він каже, що коли це станеться, ми самі собою гидуватимемо у власних очах.

Об’явлення Бога дає глибоке відчуття нашої нікчемності й мізерності та кладе нас обличчям у порох у самозреченні.

Прихід Святого Духа витісняє себе й назавжди позбавляє себе слави, і найвища святість — ходити в самозреченні.

26 серпня

«Нема нїчого в твоєї служебки в хатинї, як олїйна посудина» (2 Царів 4:2).

Він спитав її: «Що в тебе є в господї?» А вона сказала: «Нічого, крім посудини олії». Але ця посудина олії могла задовольнити всі її потреби, якби тільки вона знала, як нею скористатися.

По суті, вона уособлювала Святого Духа, і великий урок цієї притчі в тому, що Святий Дух спроможний задовольнити всі наші потреби, якщо тільки ми знаємо, як Ним користатися.

Усе, що їй було потрібно, — роздобути досить посуду, щоб вмістити надлишок, а тоді наливати, доки всі не наповняться.

Так і Святий Дух обмежений лише нашою здатністю приймати Його, і коли Бог хоче дати нам більшу повноту, Він мусить звільнити для неї місце, створюючи більші потреби.

Бог посилає нам нові посудини, щоб їх сповнити Своїм Святим Духом, — у потребах, що приходять до нас, і у випробуваннях, що нас зустрічають. Це Божі нагоди дати нам більше Себе, і коли ми їх зустрічаємо, Він приходить до нас у більшій повноті для кожної нової потреби.

Господи, допоможи мені бачити Тебе в усіх моїх важких обставинах і робити їх посудинами, що вміщують більше Твоєї благодаті.

27 серпня

«Не журіть ся життєм вашим» (Маттея 6:25).

Господь і досі вживає те, що зневажене. Самі імена «назарянин» і «християнин» колись були зневажливими прізвиськами. Ніхто не може мати найвищої Божої думки й бути водночас популярним у своєму поколінні. Найбільш ганьблені люди часто найбільш уживані.

Є куди більші лиха, ніж бути непопулярним і незрозумілим. Є куди гірші речі, ніж опинитися в меншості. Багато найбільших Божих благословень лежить за дияволовими опудалами упередження й наклепу. Святий Дух не соромиться вживати непопулярних людей. А якщо Він їх уживає, то що їм до людей?

О, нехай лише ми маємо Його визнання — і людська увага важитиме мало, а Він дасть нам усе, чого ми потребуємо, і людської допомоги, і похвали. Шукаймо лише Його волі, Його слави, Його схвалення. Ходімо для Нього з найважчими дорученнями й беріммося за найчорнішу роботу. Досить честі, що Він уживає нас і посилає нас. Не біймося ж у цей день виходити за Ним поза табір, несучи Його ганьбу, — і згодом Він визнає наше нікчемне ім’я перед міріадами землі й неба.

28 серпня

«По силї, що дїйствує в вас» (Єфесян 3:20).

Коли ми доходимо до єдності з Богом через перебування в нас Святого Духа, ми вступаємо в спадщину зовнішнього благословення й входимо в землю нашого володіння. Тоді наше тілесне здоров’я й сила приходять до нас через силу нашого внутрішнього життя; тоді сповнюється молитва, щоб ми були здорові й щоб нам добре велося, як добре ведеться нашій душі. Тоді, коли Царство Боже та Його праведність у нас, усе інше додається нам.

Зовнішня дія Бога завжди йде в ногу з силою, що діє в нас. Коли Бог возсідає на престолі в людській душі, диявол і світ незабаром це помічають. Нам не треба рекламувати свою силу. Ісус не міг утаїтися, і душа, сповнена Божої сили й чистоти, повинна стати осередком, що притягує голодні серця й стражденні життя.

Приймімо ж Його й визнаймо Його в Його славі, що перебуває в нас, — і тоді привласнимо все, що це означає для нашого життя, в усій його повноті. Господи, дай мені «утаєння Твоєї сили», і нехай Христос прославиться в мені.

29 серпня

«Покора лучша за жертви» (1 Самуїлова 15:22).

Отже, наше зцілення представлене як особлива нагорода за послух. Тож якщо ми хочемо догодити Господеві й мати нагороду тих, хто Йому догоджає, — немає служіння, приємнішого Йому, ніж наша хвала.

Зустрічаймо ж Його завжди з радісним і вдячним серцем — і Він відіб’є це назад у здоров’ї нашого обличчя, у бадьорому житті й буйному здоров’ї, що є лише відлунням радісного серця.

Ба більше, вдячність — найкраща підготовка до віри. Уповання саме собою виростає в серці, що хвалить. Вдячність іде сонячним боком вулиці й дивиться на світлий бік Бога — і тільки так ми можемо коли-небудь Йому довіряти. Невіра дивиться на наші біди, і вони, звісно, видаються горами, а віра падає духом від такого видовища. Вдячна вдача завжди знайде якусь причину для бадьорості, а похмура знайде хмару на найяснішому небі й муху в найпахучішій мирі. Плекаймо дух бадьорості — і знайдемо в Бозі й у своєму житті стільки підбадьорення, що для сумніву чи страху не залишиться місця.

30 серпня

«Блаженні ви, коли робити мете се» (Йоана 13:17).

Ви й не уявляєте, який спочинок дає віддана воля, підкорений вибір, покинутий світ, тихе й смиренне серце, що пропускає світ повз себе й знає, що успадкує землю, від якої відмовилося! Ви й не уявляєте, якого смаку надає благословенню голод і спрага праведності — і насичення задоволенням, якого світська втіха дати не може, — а тоді піднесення до вищого блаженства милосердних, тих, хто прощає, сердець, що навчилися, що «Більше щастє давати, нїж приймати», і життів, що відкрили, що «відпустити — означає володіти вдвічі», а благословляти інших — бути благословенним подвійно!

Ба більше, є в цьому вінці блаженств ще одна коштовність, ясніша за всі інші. Це сльоза, що скристалізувалася в діамант, крапля крові, перемінена в рубін вічного вінця неба. Це радість страждати з Ісусом, а тоді забувати всю скорботу в радості, що переливається через край, аж поки разом із небесним Паскалем ми не знаємо, що сказати спершу, і тож кажемо обидва разом: «Сльози на сльози, радість на радість».

31 серпня

«Веди мене дорогою вічною» (Псальма 139:24).

У двох різних життях часто, здавалося б, зовсім невелика різниця між постійною перемогою і частою перемогою. Але ця одна маленька різниця означає цілий світ успіху чи поразки. Одне — Боже, друге — людське; одне — вічна дорога, друге — минуще й недосконале. Бог хоче вести нас дорогою вічною, утвердити нас і зробити нас непохитними, як Він Сам. Ми й не уявляємо, яка серйозна найменша поступка. Це лише перший крок на шляху вниз, і тільки Бог знає, де він скінчиться.

Будьмо ж «не малодушні (собі) на погибель, а віруючі на спасеннє душі».

Ваша сьогоднішня перемога лише готує шлях для більшої перемоги завтра, а ваша сьогоднішня поступка відчиняє двері для ще страшнішої поразки в прийдешні дні. Тож усе, що ми прийняли від нашого благословенного Учителя, віддаймо Йому на збереження й приймімо Його, щоб Він утвердив нас і міцно тримав нас у похвалі надії, твердій аж до кінця.

Ви завершили: Серпень

Назад Далі