Розділ 7 · 27 хв читання · 35 хв слухання
Липень
1 липня
«коли трохи пострадаєте» (1 Петра 5:10).
Улюблені, чи вчимося ми любові в школі страждання? Чи пом’якшуються й поглиблюються наші серця під літньою спекою випробувань, доки плід Духа, «що є любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, тихість, стриманість, віра, достигає для жнив Його приходу, а наші страждання легко зносяться задля Нього»? О, це школа любові, і вона робить Його невимовно дорожчим для наших сердець, а нас — для Його серця. Лише так можемо ми навчитися разом із Ним тієї небесної любові, яка «довго терпить, милосердує».
Бачимо, що найперша й найостанніша риса обличчя любові, як її змальовує святий Павло у своєму портреті (1 Коринтян 13), — це знаки болю й терплячого страждання: «довго терпить», «все терпить». Тож навчімося в школі любові страждати й бути милосердними, усе терпіти.
Певно, неважко буде любити попри все, коли в нас любить серце Ісуса — і любитиме аж до самого кінця.
Я прагну любові, що терпить і милосердна, Що не заздрить, не хвалиться славою й ім’ям, Не надимається, не чинить нечемного, Не дратується й свого не шукає собі.
2 липня
«і воскресив з Ним» (Єфесян 2:6).
Вознесіння — більше, ніж воскресіння. Новий Завіт говорить про нього чимало. Христос підноситься понад усе. Ми бачимо Його в самій дії вознесіння так, як не бачимо в самому воскресінні: руками й устами Він благословляє і лагідно відходить від учнів — так просто, так невибагливо, з такою малою урочистістю, що небо стає зовсім близьким до нашого буденного життя, ніби до нього можна просто прошепотіти. І ми теж маємо вознестися — уже тут. «Коли ж оце воскресли ви з Христом, то гірнього шукайте». Мусимо навчитися жити з небесного боку й дивитися на речі згори. Як це перемагає гріх, кидає виклик сатані, розвіює збентеження, підносить нас над випробуваннями, відокремлює від світу й перемагає страх смерті — споглядати все так, як бачить Бог, як дивиться Христос, як ми одного дня оглянемося на це з Його слави, і так, ніби ми вже тепер справді «сидимо з Ним», як воно й є насправді, «на небесних місцях». Тож устаньмо з Його воскресінням і в спільності з Його славним вознесінням навчімося віднині жити вгорі.
3 липня
«Поглянь з верхів’я» (Пісня пісень 4:8).
Так, наші збентеження стали б ясними, якби ми трималися духовної висоти. Як часто мандрівник, цілком збившись з дороги, швидко знаходить її знову з верхівки дерева чи з вершини пагорба, звідки видно позаду всі покручені стежки, якими він ішов, а попереду відкривається вся дорога додому. Так і ми з висот молитви й віри можемо побачити рівну стежку й знати, що йдемо додому.
Немає іншого способу здобути перемогу над світом. Мусимо піднятися над ним. Мусимо дивитися на нього з боку нашої великої нагороди. Тоді він здається таким, як земні предмети, коли ми якийсь час дивилися на сонце: ми їх не бачимо. Коли італійський продавець фруктів дізнається, що він спадкоємець герцогського палацу, його вже не спокусиш мізерними прибутками його торгівлі чи товариством давніх приятелів. Він вище всього цього. Ті, хто знає надію свого покликання й багатство слави свого спадку, цілком можуть знехтувати світом. Це бідні, голодні люди тужать за земними стручками. Ми народжені згори, і нас тягне додому. Вирушаймо ж сьогодні із серцями на останній прямій до дому.
4 липня
«Кожен, хто у Ньому пробуває, не грішить» (1 Йоана 3:6).
Що в освяченні стається зі старою природою? Багатьох надмірно турбує, чи можна вбити її остаточно, і вони ніби хочуть мати якесь свідоцтво про її смерть і поховання. Досить знати, що вона назовні, а Христос — усередині. Вона може знову показатися, навіть стукати в двері й благати, щоб її впустили, але вона назавжди залишається надворі, поки ми перебуваємо в Ньому. Якби ми вийшли з Нього й ступили в гріх, то могли б знайти старий труп на моторошному цвинтарі, і його сморід міг би ще ожити й знову нас обійняти. Але той, хто перебуває в Ньому, не грішить і не може грішити, доки так перебуває.
Тож перебуваймо і не прагнімо вирватися з-під вічної пильності й безперервного перебування. Наші стежки прокладено, і дано силу йти ними; ходімо ж ними. Бог приготував для нас повне освячення. Чи дивно, що Він вимагає його від нас і хоче, щоб ми були святі, як Він святий, коли Він дав нам Свою власну святість? Тож одягнімося в наші прекрасні шати й готуймося ходити з Ним у білому.
5 липня
«Обгороджений сад» (Пісня пісень 4:12).
Образ тут — обгороджений сад, а не пустир. Садова земля — це земля оброблена, зовсім не така, як узбіччя чи пустеля. Суть саду — обробіток. Ґрунт треба приготувати: розорати плугом, розпушити бороною, вибрати все каміння, викопати коріння всього, що росте само собою, бо добро, якого ми шукаємо, само собою не росте і на нашому ґрунті не виросте. Усі ми починаємо на старій основі й намагаємося поліпшити стару природу, але це не Божий шлях. Його шлях — цілком прибрати своє «я» з дороги й дати Йому створити все наново з нічого, щоб усе було від Нього; і ми маємо знайти в Ісусі Альфу й Омегу.
Те, чого вам тут треба навчитися, — це вмирати. Не може бути справжнього життя, доки не помре своє «я»; і не намагайтеся вмертвити себе самотужки, а просіть Бога, щоб Він убив вас, — і Він зробить це ґрунтовно.
Цю таємницю природа ховає: Літо вмирає й оживає знов, Весна з могили зими встає, Жнива ростуть із похованого зерна.
6 липня
«Я належу до друга мого» (Пісня пісень 7:10).
Якщо хочете сили, мусите стиснути. Саме замкнена пара рухає машину. Та сама кількість пороху, що, замкнена в гарматі, посилає ядро до цілі, на рівній поверхні дає лише спалах. Якщо хочете провести електричний струм, мусите бути ізольовані. Поставте людину на скляний поміст, увімкніть на неї батарею — і вона наповниться електрикою. Нехай вона зійде зі скла — і тієї ж миті, як торкнеться землі, втратить силу.
Ми маємо бути обгороджені Його вічним Заповітом. Він тримає нас і береже від падіння. Він буде вогняним муром довкола нас. Він Сам приходить і огортає нас з усіх боків давньою славою Шехіни, і буде славою посеред нас. Він хоче, щоб ми були обгороджені — окремим актом посвяти, цілком віддані Йому. Чи обгороджені ви Його огорожами, Його заповідями, Його обітницями, Його заповітом? Чи ваше серце справді й лише для Господа?
Якщо ні, прийдіть до Нього тепер і дайте Йому відокремити вас від усього, що забирає ваше життя, і дайте Йому відокремити вас для Себе, Життєдавця.
7 липня
«і слава Господня сповнила храмину» (2 Мойсея 40:35).
В останньому розділі Книги Вихід ми читаємо все, що Господь звелів Мойсеєві зробити, і що, коли він виконав ці накази, слава Господня зійшла й сповнила скинію, так що для Мойсея не стало місця; і відтоді хмарний стовп осіняв їх — їхній провідник, їхній захист. Так і ми будували, як звелів Сам Господь, і тепер храм треба передати Йому, щоб Він ним заволодів і його сповнив. Він так сповнить вас, якщо ви Йому дозволите, що й ви самі, і все інше буде прибране з дороги; слава Господня сповнить храм — огортаючи, підносячи, провадячи, бережучи; і відтоді ваш місяць не сховає свого світла і ваше сонце не зайде.
Хочете сили? Для цього у вас є Бог. Хочете святості? Для цього у вас є Бог; і так з усім. І Бог сьогодні схиляється зі Свого престолу, щоб підняти вас на ваше справжнє місце в Ньому. Нехай же відтепер хмара Його слави так оточить і сповнить нас, щоб нас самих навіки не стало видно.
8 липня
«почавши духом, звершуєте тепер тїлом?» (Галат 3:3).
Благодать буквально означає те, чого нам не треба заробляти. Вона завжди має два великі значення: вона приходить задарма і приходить тоді, коли ми безпорадні; вона не просто допомагає тому, хто допомагає собі сам, — це не Євангеліє; Євангеліє в тому, що Бог допомагає людині, яка не може допомогти собі. А тоді є ще одне: Бог допомагає людині допомагати собі, бо все, що людина робить, походить від Бога. Благодать дається людині, такій слабкій і безпорадній, що вона не може ступити й першого кроку. Ось що означає благодать — дрібка її значення; усієї її повноти ми ніколи не пізнаємо. Ця ріка така ж вільна, як і повна, та знаєте, дехто думає, що трохи далі доведеться платити за вхід, а місця в перших рядах дуже дорогі, — і відступає від вищих благословень Євангелія; звичайні християни ледве наважуються на них претендувати. Якщо я правильно це розумію, Бог не відклав вищих благословень для окремого класу людей, які чомусь ближчі до Нього. Бог не дивиться на особу.
9 липня
«Спустись на Господа з твоїм оберемком» (Псальма 55:22).
Дорогі друзі, часом ми приносимо Богові тягар і так стогнемо над ним, ніби й Богові з ним страшенно важко; але насправді Його це зовсім не обтяжує. Бог каже: Мені легко зробити це для тебе. Ваша ноша, хоч і важка для вас, не важка для Нього. Христос несе все на одному плечі, а не на двох. Влада над світом — на Його плечі. Він не надривається й не стогне під нею. Його могутня рука може понести всі ваші тягарі. У Христі є сила для нашого освячення. Він може освятити вас. Так, так, Господь може освятити, Господь може зцілити, Господь може все. Ви мусите мати віру в Бога. Якщо ви прийдете цього ранку до цієї ріки, вона підхопить вас, як ваша Ніагара підхопила б маленького човна, і просто понесе вниз — до урвища? О ні, а в лоно любові й благословення навіки.
Часто чую дивну вістку, Як надія вже згасає, Чую крізь пітьму її я, Мов далекий ніжний спів. Ніщо не тяжке для Ісуса, Ніхто не діє так, як Він.
10 липня
«щоб знали, що нам дароване від Бога» (1 Коринтян 2:12).
Найвищі благословення Євангелія так само дармові, як і найнижчі; і коли ви прослужили Йому десять років, ви не можете сісти й сказати: «Тепер у мене є досвід, і я на нього покладаюся». Як часто ми так робимо; кажемо: «Тепер я знаю, що я спасенний, я це відчуваю». І так ми будуємо на іншому фундаменті — будуємо на чомусь у собі. Завжди приймайте благодать як те, чого ви не заслуговуєте, як те, що даровано задарма. Довга, глибока, безмежна ріка — вільна; вона так само вільна в гирлі, як і там, де вона ще малий струмок, і вільна на всьому шляху, і кожен може прийти й напитися, і кожен може прийти й скупатися в її безмежних водах. Чи повірите ви в це?
Бог дав нам Свого Святого Духа, щоб ми «знали, що нам дароване від Бога». Тяжко бідній голодній дитині зазирати крізь вікно й бачити вогонь і щасливу родину за столом. Що з того, що знаєш про тепло, любов і світло, якщо вони не дармові? Бог задарма дав усю добрість Своєї благодаті й любові.
11 липня
«Бог бо се робить у вас» (Филипян 2:13).
День з Ісусом. Шукаймо в Нього задуму й напрямку для нього. Приймімо Його найвищу думку й волю щодо нас у ньому. Чекаймо від Нього наших бажань, ідеалів і сподівань у ньому. Тоді він принесе нам незмірно більше за все, чого ми можемо просити чи помислити. Нехай Він буде нашим Провідником і Дорогою. Думаймо не стільки навіть про Його задум і шлях, скільки про Нього Самого — Особистого Провідника кожної миті, на Якого ми постійно покладаємося, щоб Він вів кожен наш крок.
Нехай Він буде й достатком та силою на цілий день. Ніколи не забуваймо таємниці: «Все здолїю в Христї, що мене покрепляє». Нехай Сам Ісус Христос буде в нас, щоб чинити діла, і щомиті спираймося на Нього, щоб Він і хотіння, і чинення творив у нас за Своїм уподобанням. Нехай наша святість буде законом «духа життя в Христї Ісусї». Нехай наше здоров’я буде в тому, щоб «життє Ісусове являлось у смертному тїлї нашому». Нехай наша віра буде «вірою Сина Божого, Який полюбив нас». Нехай наш мир і радість будуть Його миром і радістю. І нехай наше служіння буде не нашими ділами, а благодаттю Христовою в нас.
12 липня
«чого молячись просите, віруйте, що одержите» (Марка 11:24).
У посвяту входять актом віри. Ви маєте взяти дар від Бога, вірити, що ви його маєте, і визнавати, що він у вас є. Твердо ступіть на це й дайте знати дияволові, як і Господові, що це у вас є. Щойно ви сміливо скажете Йому: «Я Твій», — Він відповідає з небесних висот: «Ти Мій», — і луна котиться крізь усе ваше життя: «Мій! Твій!» Якщо ви наважитеся визнати Христа своїм Спасителем і Освятителем, Він зобов’язався зробити це дійсністю, але ви мусите стояти за Його могутнім Словом. Суть свідчення — розповідати про те, чим Ісус пообіцяв для вас стати. Добре мати славні слова подяки, але це ще не зовсім свідчення. Бог хоче, щоб ми поставили свою печатку на обітниці, підняли руки й визнали їх своїми.
Тоді ви маєте не зважати на старе життя й вважати, що воно вже не ваше, якщо воно знову підніметься. Щоразу, як воно з’являється, кажіть: «Це з підземного світу. Я сиджу з Христом на небесних місцях».
13 липня
«Бо і Христос не собі годив» (Римлян 15:3).
Нехай цей день буде днем самозабутнього служіння Христові та іншим. Не думаймо жодного разу про те, щоб нам служили, а завжди кажімо разом із Ним: «я ж між вами, як слуга». Не тягнімо своїх тягарів крізь день, а скиньмо всю ношу турбот і будьмо вільні нести Його ярмо й Його тягар. Зробімо щасливий обмін: віддаймо своє й візьмімо Його. Нехай заповіт буде таким: «Ти перебуватимеш для Мене, і Я — для тебе». Так ми позбудемося найтяжчої ноші — самих себе — і так знайдемо найвищу радість, божественну любов, блаженніше «давати», ніж «приймати». Робімо добро всім людям, доки маємо нагоду. Не втрачаймо жодної нагоди благословити й шукаймо винахідливих способів служити й бути корисними. Особливо ж прагнімо здобувати душі.
Дні неба — то дні трудів, Служіння без кінця; Так хай і наші дні, для Тебе й Твоїх, Як неба дні, минають. Дні неба — то дні любові, Всі в згоді, як один; Так у любові й єдності Хай наші дні — як неба дні.
14 липня
«треба по всяк час молитись» (Луки 18:1).
Нехай цей день буде днем молитви. Усвідомлюймо, що наше найвище служіння й сила — мати справу з Богом за людей. Будьмо слухняні всім голосам молитви, якими Святий Дух говорить у нас. Вважаймо кожен тиск закликом до молитви. Плекаймо дух безперестанної молитви й постійного спілкування. Навчімося, що означає служіння молитви. Досягаймо сьогодні людей, до яких не можемо дійти особисто; чекаймо наслідків, на які раніше ніколи не наважувалися претендувати; вважаймо кожну трудність лише більшою нагодою для молитви, і кличмо до Бога, Який покаже нам багато великого й могутнього, чого ми не знаємо.
І нехай це буде день радості й хвали. Живімо в Божих обітницях і в очікуванні Його визволення й благословення. Ніколи не зупиняймося думкою на випробуванні, а завжди — на перемозі, що вже перед нами. Не залишаймося в гробі, а в Йосиповому саду й у світлі воскресіння. Тримаймо обличчя до сходу сонця. Встань, засяй. Завжди радійте. За все дякуйте. Хваліть Господа.
Господи, дай нам у серця Твою радість, яка підніме нас, щоб ми підносили інших, і сповнить нас так, щоб ми переливалися на інших.
15 липня
«Милий мій належить менї, а я милому» (Пісня пісень 6:3).
Якщо я належу Господу, то Господь належить мені. Якщо Христос володіє мною, я володію Ним. Тож віра мусить простягнути руку, заявити права на свій повний спадок і почати користатися своїми великими багатствами. Тепер ми можемо щомиті брати Його як нашу благодать і силу, нашу віру й любов, нашу перемогу й радість, наше все в усьому. І коли ми так заявляємо на Нього права, ми побачимо, що Його благодаті нам досить, і почнемо вчитися, що віддати все — це якраз отримати все. Так, посвята — це здобути Його повністю замість нашого власного жалюгідного життя. Справді, у неї два боки. У посвяті є дві особи. Одна з них — Сам дорогий Господь. Він каже: «І за них я посьвячую себе, щоб і вони були осьвячені правдою». Щойно ми посвячуємо себе Йому, Він посвячує Себе нам, і відтепер уся сила Його життя, любові й вічної могутності віддана на те, щоб берегти й довершувати нашу посвяту і зробити наше посвячене життя якнайкращим і якнайповнішим. Хто б не віддав себе такому Спасителеві? Певно, ми віддамо себе сьогодні — спершу віддамо себе, а потім щомиті, як вона настає, віддаватимемо її Йому, щоб Він її сповнював і використовував.
16 липня
«Як жагне ланя води з потока, так багне душа моя до тебе, Боже!» (Псальма 42:1).
Насамперед, щоб прийти до посвяченого життя, потрібне відчуття нестачі — потреби в чистоті, у силі, у ще більшій близькості до Господа. Часто в християнському житті приходить друге усвідомлення. Тепер це вже не стільки почуття провини й Божого гніву, скільки відчуття сили та зла внутрішнього гріха і незадовільності того життя, яким живе душа. Зазвичай воно приходить через глибше об’явлення Божої істини, через духовніше навчання, через живі приклади й свідчення такого життя в інших, а часто — через досвід глибокого випробування, боротьби й спокуси, у якому душа побачила, що її здобутки й запаси не відповідають справжнім вимогам і потребам життя. Перший наслідок цього — часто глибокий занепад духу і навіть відчай, але долина Ахор — це двері надії, а сьомий розділ Послання до Римлян з його гірким зойком: «Окаянний я чоловік!» — це брама до восьмого з його переможним вигуком: «Дух життя в Христі Ісусі визволив мене від закону гріха і смерті».
17 липня
«Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих» (Євреїв 10:14).
Чи не проминаєте ви того, що належить вам? Він обіцяв освятити вас. Він обіцяв вам освячення: прийти до вас Сам і стати для вас від Бога освяченням. Ісус — моє освячення. Маючи Його, я маю послух, спокій, терпеливість і все, чого мені потрібно. Він живий повік-віків. Якщо Він у вас є, ніщо не може бути проти вас. Ваші спокуси не будуть проти вас; ваш поганий характер не буде проти вас; ваше важке життя, ваші обставини, навіть сам диявол не будуть проти вас. Щоразу, як він нападатиме на вас, він лише глибше вкорінюватиме вас у Христі. Ви станете боягузом при самій думці про те, щоб залишитися самому; щоразу, як нападе біда, вас кидатиме до Ісуса. Відтепер усе разом сприятиме на добро вашій душі. Якщо Бог за вас, ніщо не може бути проти вас.
Мій Наречений небесний шукав мене й кликав одного радісного дня: «Устань, моя мила, красуне моя, встань і ходи за Мною!» Я слухав Його благання, я все серце віддав Йому, — І ми навіки одне, і вже ніколи не розлучимось.
18 липня
«Ви сповнені в Ньому» (Колосян 2:10).
У Ньому ми вже тепер маємо повноту. Досконалий взірець життя у святому служінні, для якого Він викупив і покликав нас, уже тепер є в Ньому, на небі, — так само як модель архітектора задумана, підготовлена й завершена в його кабінеті. Але тепер її треба втілити в нас і перенести в наше земне життя, і це — праця Святого Духа. Він бере дари й благодатні чесноти Христа і вносить їх у наше життя, у міру того як ми потребуємо їх і приймаємо день у день, — так само як секції судна відтворюють на далекому континенті; і так ми приймаємо з Його повноти, благодать за благодать: Його благодать — для нашої благодаті, Його достаток — для нашої потреби, Його сила — для нашої сили, Його тіло — для нашого тіла, Його Дух — для нашого духа; і Він просто «став ся нам премудростю від Бога, і праведностю, і освяченнєм, і викупленнєм».
Але це набагато більше, ніж просто абстрактна допомога й благодать, набагато більше навіть, ніж Святий Дух, що приносить нам силу, мир і чистоту. Це особисте спілкування з Самим Ісусом!
Господи, допоможи нам сьогодні прийняти від Тебе ту благодать у кожному випробуванні, яка означатиме наше вдосконалення в Тобі.
19 липня
«Але Давид узяв таки твердиню Сион» (1 Паралипоменон 11:5).
Багатьом із вас доводиться так багато воювати тому, що на початку у вас не було однієї гострої, вирішальної битви. Набагато легше витримати одну велику битву, ніж усе життя перестрілюватися. Я знаю людей, які сорок років борються з тим, що вони називають гріхом, який їх постійно обплутує, і марнують на це стільки сили, що її вистачило б, щоб євангелізувати світ.
Дорогі друзі, хіба варто так розтринькувати своє життя? Одна битва, одна перемога — і тоді славте Бога. Так вони мали спокій від ворогів навколо. Щоб увійти, треба потрудитися. Висота крута. Дорога хреста — не легка дорога. Увійти важко, але для того, хто ввійшов, настає досконалий спокій. Нехай Бог допоможе нам і дасть нам Свій досконалий спокій.
О прийди й залиш навіки своє грішне єство Під джерелом Спасителевої крові; О прийди й прийми Його як Освятителя, — Іди з нами, і ми тобі добро вчинимо. Прийди в край, де всі вороги переможені, Де смуток, гріх, хвороба й смерть упокорені; О втомлена душе, сатаною побита й збентежена, Іди з нами, і ми тобі добро вчинимо.
20 липня
«І забудь про нарід твій» (Псальма 45:10).
Ми теж, як стародавні левити, мусимо «присвятитися кожен проти сина свого і проти брата свого» і «забути свій народ і дім батька свого» — у всьому, у чому вони могли б заважати нашій повній свободі й служінню Господеві. Ми теж мусимо відпустити свою справу, якщо вона стає між нами й Господом, а в будь-якому разі — відтепер нехай це буде Його справа, і тільки Його: провадьмо її для Нього, під Його керівництвом, а її прибутки цілком присвятімо Йому і вживаймо так, як Він скаже. І, як Яків та Іван, ви мусите бути готові покинути й «наймитів». Це дуже змінить ваш спосіб життя. Нелегко буде відмовитися від вигод і розкошів, від того, що вам прислуговують і догоджають кожній вашій забаганці, і самим робити свою роботу, відмовитися від уваги інших, терпіти нестатки, незручності й приниження, — але з Ним це буде легко. Він ніколи не мав і клаптика землі. Він ніколи не їздив у кареті. Він ніколи не мав наймита. Зрештою Він ліг у позиченому гробі. Але тепер Він досить багатий — і ви колись будете, якщо тільки готові страждати й чекати.
21 липня
«Поглянь од місця, де ти тепер» (1 Мойсея 13:14).
Погляньмо тепер на блаженство віри. Наша власна малість і нікчемність часом стає неволею. Ми такі малі у власних очах, що не сміємо привласнювати собі могутніх Божих обітниць. Ми кажемо: «Якби я був певен, що я на Божій дорозі, я міг би довіряти». Це зовсім неправильно. Зосередженість на собі — велика перешкода для віри. Зверніть очі на Нього і тільки на Нього; не на свою віру, а на Начальника вашої віри; не півпогляд, а твердий, тривалий погляд, зі щирим серцем і непохитним наміром, що не знає вагання, не вступає в перемовини з ворогом і не має й тіні страху. Коли ви починаєте боятися, ви майже напевно зазнаєте поразки.
Мандрівники, що переходили Альпи, знають, які небезпечні ті гірські перевали, яка вузька там опора для ноги, які глибокі скелясті ущелини і як конче потрібно для безпеки безупинно дивитися вгору: один погляд униз, у запаморочливу глибину, був би фатальним. Так і ми, якщо хочемо здолати висоти віри, мусимо дивитися вгору — вгору. Відведіть очі від себе, від обставин навколо, від засобів, від дарів — до великого Дарувальника.
22 липня
«Чи то служеннє (пильнуймо) в служенню» (Римлян 12:7).
Улюблені, чи служите ви Христові? Чи служите своїми руками? Чи служите своїм майном і тим, що маєте? Чи отримує Він найкраще з того, що для вас найсправжніше? Чи має Він місце за вашим столом? А коли Він Сам не приходить зайняти те крісло, чи вільне воно для Його представника — Його бідних і смиренних дітей? Ваші слова й побажання нічого не варті, якщо вони не виявляються у ваших справжніх дарах. Навіть Марія не відбулася перед Ним самим лише фіміамом свого серця, а поклала до Його ніг свої найдорожчі дари.
Ви, заклопотані жінки, що так тяжко працюєте, аби вбрати своїх дітей і облаштувати свої домівки та столи, — що заробили ваші руки для Учителя, що ви зробили чи пожертвували для Ісуса? «Чи можете ви собі це дозволити?» — спитали одну шляхетну жінку, коли вона пообіцяла щедру пожертву на справу Учителя. «Ні, — шляхетно відповіла вона, — але я можу це пожертвувати». Огляньмося сьогодні навколо і подивімося, що ще ми можемо зробити й дати люблячому Спасителеві, Який віддав за нас усе Своє життя.
23 липня
«Принесїть менї їх сюди» (Маттея 14:18).
Чому ви не прийняли всієї повноти Святого Духа? І як нам бути помазаними «рештою олії»? Найбільша потреба — звільнити місце, коли Бог його створює. Погляньте навколо, на своє становище. Хіба ви саме цієї хвилини не оточені потребами і мало не приголомшені труднощами, випробуваннями й скрутними обставинами? Усе це — Богом приготовані посудини, які має наповнити Святий Дух; і якби ви тільки правильно зрозуміли, що вони означають, вони стали б для вас нагодою прийняти нові благословення й визволення, яких ви не можете дістати жодним іншим способом.
Принесіть ці посудини Богові. Тримайте їх непохитно перед Ним у вірі й молитві. Будьте тихі й припиніть свою неспокійну метушню, доки Він не почне діяти. Не робіть нічого, чого Він Сам не накаже вам робити. Дайте Йому змогу діяти, і Він неодмінно діятиме; і ті самі випробування, що загрожували здолати вас зневірою й лихом, стануть для Бога нагодою об’явити Свою благодать і славу у вашому житті — так, як ви ніколи досі Його не знали. «Принесїть менї їх сюди» (усі потреби).
24 липня
«Щоб оправданнє закону сповнилось в нас» (Римлян 8:4).
На початку нашого досвіду ми знаємо Святого Духа лише здалеку — у подіях, що стаються з волі провидіння, або тільки в Слові; але згодом ми приймаємо Його як внутрішнього Гостя, і Він перебуває в самій глибині нас і говорить до нас у найпотаємніших покоях нашого єства. Проте Його зовнішня дія при цьому не припиняється, а лише зростає і видається ще славнішою. Сила, що живе в нас, діє і поза нами: відповідає на молитви, зцілює хвороби, спрямовує обставини провидіння і може «зробити геть більш над усе, чого просимо або думаємо, по силї, що дїйствує в вас».
Для посвяченого віруючого Господня присутність — подвійна. Він присутній у серці — і могутньо присутній у подіях життя. Він — Христос у нас, Христос усіх днів, що має всю владу на небі й на землі.
Тож Святий Дух — наш Чудотворець, наш вседостатній Бог і Охоронець, і Він чекає в ці дні, щоб діяти в людських справах так само могутньо, як за днів Мойсея, Даниїла й Павла.
25 липня
«Хто бо в сьому служить Христу, той любий Богові» (Римлян 14:18).
Бог може вживати нас лише тоді, коли ми в правильному стані. Сатані значно менше йшлося про те, що Петро зрікся свого Учителя, ніж про те, як використати це згодом, щоб зруйнувати його віру. Тому Ісус сказав йому: «Я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя». Сатана нападав саме на Петрову віру — і так само саме за нашу віру сатана бореться з нами. «Випробувана віра ваша, геть дорожча золота пропадущого».
Хай би що ми відпустили, тримаймося непохитно нашої довіри. «Не кидайте ж сьміливости вашої» і «свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем». І якщо ви втримаєте свою довіру, то втримаєте й свою лагідність, правильний стан духу, послух Христові — свою перемогу в усьому.
Хоч би що прийшло, вважайте це менш важливим, ніж те, щоб ви перемагали й стояли твердо; і, приймаючи кожну обставину, яку Богові завгодно допустити, піднімайте прапор своєї перемоги перед лицем кожного ворога й ідіть далі, вигукуючи в Його ім’я: «Богу ж дяка, що завсїгди дає нам побіду в Христї».
26 липня
«Тепер мої очі бачать тебе» (Йова 42:5).
Ми мусимо розпізнати справжню природу нашого самолюбного життя, його справжню отруйність і мерзенність. Ми мусимо погодитися на його знищення, і ми мусимо самі взяти його, як Авраам узяв Ісаака, і покласти до ніг Божих як добровільну жертву.
Для природного серця це важка праця, але щойно воля віддана і вибір зроблено, та смерть уже позаду, агонія скінчилася, і ми з подивом бачимо, що смерть звершилася.
Зазвичай у таких випадках життєва криза зосереджується на одній-єдиній точці. Богові не потрібно вражати нас у сотні місць, щоб завдати смертельної рани. Є одна точка, що зачіпає серце, і саме в неї Бог зазвичай б’є: найдорожче в нашому житті, вирішальне в наших планах, цитадель волі, осердя серця; і коли ми скоряємося там, майже нічого не залишається, у чому треба скоритися деінде, а коли ми відмовляємося скоритися в цій точці, дух ухиляння й компромісу проникає в усю решту нашого життя. Господи, ми приймаємо Тебе, щоб Ти дав нам силу бажати, аби Твоя воля чинилася в усьому в нашому житті — і зовні, і всередині.
27 липня
«На збудуваннє тїла Христового» (Єфесян 4:12).
Бог готує Своїх героїв, і коли надходить нагода, Він може за мить поставити їх на їхнє місце, а світ дивуватиметься, звідки вони взялися. Дозвольте Святому Духові приготувати вас, дорогий друже, через усю життєву науку; і коли мармур отримає останній завершальний дотик, Богові буде легко поставити його на п’єдестал і вмістити в його нішу.
Настає день, коли ми, як Отніїл, теж судитимемо народи, правитимемо й царюватимемо з Христом на тисячолітній землі; але перш ніж настане той славний день, ми мусимо дозволити Богові приготувати нас, як Він приготував Отніїла в Кір’ят-Сефері, серед випробувань нашого теперішнього життя і в малих перемогах, про значення яких ми, можливо, навіть не здогадуємося. Принаймні будьмо певні в одному: якщо Святий Дух приготував Отніїла, то Господь неба й землі має для нього приготований престол.
Чи мені судилось служити з Його благодаті, Царство Його наближати? Чи мені судилось місце дістати Навіть на троні Царя?
28 липня
«Не моя воля, а Твоя» (Луки 22:42).
Той, Хто колись страждав у Гетсиманії, буде й нашою силою та перемогою. Ми можемо боятися, можемо навіть поринати в безодню, але не лякаймося — і ми ще прославимо Його, оглянемося з кінця пройденого шляху і скажемо: «Не зосталось марним нї одно слово з усїх величніх обітниць».
Але для цього ми мусимо, як і Він, зустріти боротьбу не з зухвалим, а з покірним духом. Він мусив сказати: «Не моя воля, а Твоя нехай буде»; але, кажучи це, Він здобув саме те, від чого відмовився. Тож гетсиманська покора — не сліпа й мертва покора серця, яке зрікається всякої надії; це вільна покора, що схиляє голову, аби через віру й молитву дістати подвійну силу.
Ми відпускаємо, щоб схопитися міцніше. Ми віддаємо, щоб повніше прийняти. Ми кладемо свого Ісаака на горі Морія — і просимо його назад, уже не нашого Ісаака, а Божого Ісаака, і незрівнянно надійніше захищеного, бо його повернуто нам у житті воскресіння.
29 липня
«Помічників моїх у Христї Ісусї» (Римлян 16:3).
Христова Церква переповнена капітанами. Їй дуже бракує ще кількох рядових. Небагато річок впадає в море, а більшість впадає в інші річки. Ми не можемо всі бути першопрохідцями, але ми всі можемо бути помічниками, і жодна людина не придатна йти попереду, доки добре не навчиться йти другою.
Дух самозвеличення згубний для всякої праці для Христа. Найбільший ворог справжньої духовної сили — духовна зосередженість на собі. Ісус Навин мусить померти, перш ніж Єрихон зможе впасти.
Богові часто доводиться випробовувати Своїх вибраних слуг, ставлячи їх на підлегле місце, перш ніж Він зможе вивести їх наперед. Йосип мусить навчитися служити на кухні й страждати у в’язниці, перш ніж зможе піднятися на престол; і щойно Йосип готовий до престолу, престол завжди чекає на Йосипа. У Бога більше місць, ніж придатних кандидатів. Не біймося піти до навчального класу і навіть зайняти найнижче місце, бо ми скоро піднімемося, якщо справді на це заслуговуємо. Господи, вживай мене так, щоб Ти був прославлений, а я був захований від самого себе й від інших.
30 липня
«Коли щиро слухати мешся голосу Господа Бога твого … і допильновувати меш усїх установ його» (2 Мойсея 15:26).
Буває, люди зазнають невдачі, бо не мають довіри до Лікаря. Найперша вимога цього Лікаря — щоб ви довіряли Йому, довіряли беззастережно, так беззастережно, щоб іти вперед на саме Його слово і діяти так, ніби ви отримали Його зцілення тієї ж миті, як ухопилися за Його обітницю. Але ніхто ж не чекає, що земний лікар зцілить його, щойно він виконає його приписи.
Ви мусите робити те, що каже вам Великий Лікар, якщо сподіваєтеся, що Він зробить вас здоровими.
Ви не можете чекати зцілення, якщо живете в гріху, так само як не могли б чекати, що найкращий лікар вилікує вас, поки ви живете в малярійному кліматі й вдихаєте отруту з кожним подихом. Тож ви мусите піднятися в чисте повітря довіри й послуху, перш ніж Христос зможе зробити вас здоровими. І тоді, якщо ви довірятимете Йому й виконуватимете Його приписи, ви побачите, що в Галааді є бальзам і що там є Великий Лікар.
31 липня
«У всьому бідуючи» (2 Коринтян 7:5).
Чому Богові доводиться вести нас так і допускати, щоб тиск був такий важкий і постійний?
Що ж, по-перше, це показує Його вседостатню силу й благодать значно краще, ніж якби ми були звільнені від тиску й випробувань. «Скарб сей у глиняних посудах, щоб премножество сили було від Бога, а не від нас».
Це робить нас свідомішими своєї залежності від Нього. Бог постійно намагається навчити нас залежності і тримати нас цілковито у Своїй руці, щоб ми трималися Його опіки.
Саме тут стояв Сам Ісус, і тут Він хоче, щоб стояли ми — не з самочинною силою, а з рукою, що завжди спирається на Його руку, і з довірою, що не сміє ступити й кроку сама.
Це навчає нас довіри. Немає іншого способу навчитися віри, ніж через випробування. Це Божа школа віри, і для нас значно краще навчитися довіряти Богові, ніж насолоджуватися життям.
Урок віри, раз засвоєний, — це вічне надбання і здобутий вічний статок; а без довіри навіть багатство залишить нас бідними.