Дні неба на землі
Червень

Розділ 6 · 26 хв читання · 34 хв слухання

Червень

1 червня

«щоб оправданнє закону сповнилось в нас» (Римлян 8:4).

Любі друзі, чи знаєте ви, якої помилки припускаються деякі з вас? Дехто з вас каже: «Я не можу бути добрим; жодна людина ніколи не була досконалою, і мені нема чого й старатися». Саме цієї помилки припускаються багато з вас. Із першим реченням я згоден: «Жодна людина ніколи не була досконалою»; але з другим — «Нема чого й старатися» — не згоден. Є Божа праведність, яку ми можемо мати. Я маю на увазі не лише ту, що прощає ваші гріхи, — у це я теж вірю, — а набагато більше: ту, що входить у вашу душу й з’єднується з самими волокнами вашого єства; я маю на увазі Христа — ваше життя, вашу чистоту, — щоб ви відчували так, як відчуває Христос, думали, як думає Христос, любили, як любить Христос, ненавиділи те, що ненавидить Христос, і були «спільниками Божої природи». Оце і є Божа праведність: «щоб оправданнє закону сповнилось в нас» — не нами, а в нас; не лише нашими руками й ногами, а самими нашими інстинктами, самими нашими бажаннями, самою нашою природою, що проростає в злагоді з Його власною. Чи маєте ви Його, любі друзі? Він прийде і здійснить у вас усе праведне, якщо сьогодні ви відкриєте своє серце.

2 червня

«Оце ж, як прийняли ви Христа Ісуса Господа, так і ходїть у Ньому» (Колосян 2:6).

Ось саме серце духовного життя. Це не стільки внутрішній стан, скільки життя в серці. Христос за нас — це підвалина нашого спасіння і джерело нашого виправдання; Христос у нас — джерело нашого освячення. Коли це стає дійсністю, тоді «Умерли бо ви»: на власний стан, настрої і власні сили ви вже розраховуєте не більше, ніж на сили мертвого, натомість «життє ваше поховане з Христом у Бозї». Воно навіть не завжди явне для вас самих. Воно сховане, так огорнуте й обгорнуте Ним, що виявляється й перебуває лише тоді, коли ви перебуваєте в Ньому. Ба більше, Сам «Христос, життє ваше», мусить завжди його підтримувати і ставати для вас від Бога всім, чого вам треба. Тож християнське життя не в тому, щоб прийти до Христа по спасіння, а тоді йти далі й самому здобувати своє освячення, а в тому, щоб «як прийняли ви Христа Ісуса Господа, так і ходїть у Ньому» — так само залежно й так само просто довіряючи, як і щодо прощення та спасіння.

Ах, друзі, як легше було б нам трудитись У день, що тільки-но настав, Якби ми жили крок за кроком, Мить за миттю, як Бог давав.

3 червня

«приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас» (Дїяння 1:8).

Сила є для нас, якщо ми маємо Святого Духа. Бог хоче, щоб ми говорили до людей так, щоб вони це відчули, щоб ніколи цього не забули. Бог задумав, щоб кожен християнин був дієвим, щоб його було видно в справжніх звітах і плодах християнської праці. Любі друзі, Бог послав вас сюди, щоб ви самі були силою. Немає серед вас жодного, хто не був би необхідним коліщатком у цьому механізмі і не міг би виконати все, до чого кличе його Бог. Я урочисто вірю, що немає нічого такого, чого Бог чекає від людини, на що Він не дав би їй сили. Немає жодної вимоги, яку Бог ставить вам чи мені, за якою Він Сам не стояв би, — Він дасть те, що наказує. Я вірю, що коли Христос Ісус жив, помер і послав Святого Духа, Він послав запас на всі наші потреби і що в християнському житті немає місця поразці, якщо ми братимемо Божі запаси. Ісус, що вознісся, і Святий Дух — Божа сила, життя й дієвість, що живе в нас, — достатні для будь-якої можливої скрути. Чи вірите ви в це? Якщо вірите, впустіть Його у своє серце без застережень і дозвольте Йому сьогодні керувати вами й діяти через вас Своєю силою.

4 червня

«дивлячись на Ісуса» (Євреїв 12:2).

Мусимо невпинно дивитися на Ісуса, або, як каже німецька Біблія, «відводити погляд» до Ісуса, тобто відводити погляд від зла, відмовлятися його бачити, не дозволяти думці зупинятися на ньому ні на мить. Ми повинні мати душевні вії, так само як і тілесні, — щоб ними, мов щитами, затулятися й не впускати нічого злого; або, як частокіл табору в лісі, що відбиває перший напад ворога. Ось для чого нашим очам ця облямівка, і так само має бути з душею. Багато хто, здається, і не знає, що має духовні очі. Вони йдуть світом, ніби хтось обрізав їм вії, і витріщаються на добре й лихе однаково. Приходить диявол зі своїми лихими картинами й велить їм дивитися. Ми не можемо дивитися на зло й не осквернитися. Буває, ідеш вулицею, і вигляд деяких картин дорогою кидає на душу свій бруд, так що ми відчуваємо потребу годинами омиватися в крові Ісуса, щоб очиститися. Згоди на гріх не було, а сам його вигляд осквернив. Нема від цього іншої допомоги, як рішучий, непохитний внутрішній погляд на Христа.

5 червня

«Підкріпилось моє серце, Боже» (Псальма 57:7).

Ми не завжди почуваємося радісно, але завжди маємо вважати це за радість. Це слово вважати — одне з ключових слів Писання. Це те саме слово, що вжито про нашу смерть для гріха. Ми болісно усвідомлюємо в собі щось, що радо повернулося б до життя. Але ми маємо вважати себе мертвими і не боятися старої природи й не коритися їй. Так само ми маємо вважати благословенням усе, що приходить; ми твердо вирішили радіти, казати: «Підкріпилось моє серце, Господи; заграю і засьпіваю псальми». Ця радість вірою незабаром стане звичкою і завжди швидко приноситиме дух веселості та мимовільний переплив хвали.

І тоді, хоч би фігове дерево зів’яло й на виноградній лозі не з’явилося плоду, хоч би оливкове дерево не вродило, а поле не дало врожаю, хоч би не стало отари в кошарі й худоби в полі, — ми все одно радітимемо в Господі й веселитимемося Богом нашого спасіння.

Хай і вічні гори зрушать, Хай і вся земля мине, — Не зміниться ласка Божа, Вічна любов Його — ні.

6 червня

«Він Самого Себе спорожнив» (Филипян 2:7, за англійським Переглянутим перекладом).

Перший щабель до праведності Царства — бути «вбогі духом». А наступний — трохи глибший: «сумні». Бо тепер ви мусите стати податливими, мусите стати зламаними, мусите стати як метал у вогні, якому Майстер може надати форми; тож мало побачити свою неправедність — треба глибоко її відчути, глибоко пожалкувати за нею, глибоко її оплакати, визнати, що це не дрібниця, що в ваше життя ввійшов гріх. Так Бог веде душу до Своєї праведності. Зазвичай Він веде її через певні випробування й скорботи. Здебільшого це буває після навернення. Я не думаю, що душі необхідно пройти глибокі й великі страждання, перш ніж вона спасеться. Я думаю, що Він кладе її у вогонь тоді, коли знає, що вона спасена; коли вона усвідомлює, що прийнята; коли вона не боїться науки; коли це не рука гніву, а рука любові. О, тоді Бог упокорює вас і робить убогими духом, і змушує вас плакати, аж поки ви не дійдете до третього щабля — стати лагідними, зламаними, поступливими, покірними, готовими, відданими й простертими низько біля Його ніг із криком: «Що хочеш, щоб робив я?»

7 червня

«як вийдете, пійдете не в порожнї» (2 Мойсея 3:21).

Коли ми справді спорожнені, Він хоче, щоб ми були сповнені Ним Самим і Святим Духом. Дуже цінно усвідомлювати, що в нас самих немає нічого доброго; але, о, чи усвідомлюємо ми також Його велику доброту? Ми, може, й готові визнати власну неспроможність, але чи так само готові визнати Його спроможність? Є багато християн, що можуть сказати: «ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе»; але таких, боюся, дуже мало, хто може сказати: «сила наша від Бога».

Чи певні ви, що Він може заповнити кожну нестачу у вас, чи вам здається, що ви мусите заповнювати її самі? Чи вірите ви, що Бог уже тепер заповнює кожну нестачу у вашому серці й житті, так що всяке спотикання усунуто, а вас наділено силою для служіння Йому, — як Єлисей узяв порожні посудини й наповнив їх, перш ніж їх відставили набік для вжитку? Наш Спаситель у Кані звелів наповнити водоноси аж по вінця. Тоді вода стала вином, — але не раніше, ніж посудини були повні. Бог хоче, щоб Його діти завжди мали повне серце.

8 червня

«збіжжє вимолочують» (Ісаїї 28:28).

Хлібороб не збирає тимофіївки й тонконогу, щоб потім ламати їх важкою машиною. Але з пшеницею він дуже старається. Так і Бог дуже старається над тими, хто має бути Йому дуже корисним. Є в них природа, що потребує такого виховання. Не дивуйтеся, якщо з хлібним збіжжям поводяться з мудрою, розважливою дбайливістю, що зробить його придатним на поживу. Він знає дорогу, якою веде, і в Його нагляді безмежна ніжність. Він пильнує піч, у якій ви перебуваєте, щоб жар не був надто сильним. Він хоче, щоб жар був достатній, аби очистити, — а тоді його відведено. Він знає, з чого ми створені. Він не допустить, щоб нас спіткала інша спокуса, ніж людська, і разом зі спокусою дасть і вихід, щоб ми змогли її витримати. Чи вірите ви в цю виховну любов Хлібороба і чи довіряєте Йому провід і керування своїм життям? О, якби ж ви перестали заздрити людям навколо вас чи хвилюватися через них! Колись ви будете вдячні за науку й благословення, які вони вам принесли.

9 червня

«Ви сьвітло сьвіту» (Маттея 5:14).

Нас названо світлом світу, світлоносцями, відбивачами, свічниками, світильниками. Ми маємо спершу самі запалитися, а тоді горітимемо й світитимемо іншим. Ми — єдине світло, яке має світ. Господь міг би Сам зійти й дати світло світові, але Він вибрав інакше. Він хоче посилати його через нас, і якщо ми його не дамо, світ його не матиме. Ми повинні весь час світити своїм ближнім. Бог не ставить на небі метеора, щоб сповістити нас, коли світити. Ми маємо світити весь час, хоч би де були, — удома, серед знайомих чи на своєму місці в церкві. Ми повинні завжди відчувати, що іншої нагоди може вже й не бути, і тому завжди горіти й світити для Нього. Хай наші світильники будуть приготовані, палають і сповнені оливи Духа. А передусім будьмо незгасним світлом для загиблих.

Дай мені жити в Тімнат-Серах, Де вічно сонце сяє нам, Де ні ночі, ані темряви, Де день не хилиться к кінцям.

10 червня

«Отець ваш небесний знає, що вам усього того треба» (Маттея 6:32).

Христос надає нашому довір’ю в тимчасовому не менше ваги, ніж у духовному. Він робить на цьому чималий наголос. Чому? Просто тому, що в цьому важче довіряти Богові. У духовних справах ми можемо обманювати себе й думати, що довіряємо, коли насправді ні; але щодо орендної плати, їжі та потреб нашого тіла так не вийде. Вони мусять прийти, інакше наша віра не встоїть. Легко казати, що ми довіряємо Йому в тому, що ще далеко; але немає жартів там, де віра мусить приносити відчутні відповіді. Легко мати віру на свої потреби й довіряти Йому, коли світить сонце. Але хай лише виникне щось, що дратує, муляє й ятрить нас, — і ми швидко побачимо, чи маємо справжнє довір’я, чи ні. Тож буденні речі — це випробування нашої справжньої віри в Бога, і Він часто ставить нас туди, де мусимо довіряти Йому в речах відчутних — у грошах і платі за житло, у їжі й одязі. Якщо ви не довіряєте тут цілковито, то, опинившись у таких випробуваннях, зламаєтеся. Чи довіряєте ви Богові в усьому протягом шести звичайних днів тижня?

11 червня

«тобі роса молодостї твоєї» (Псальма 110:3).

О, якби ж ви побачили Його так, щоб дрібниці вже ніколи не могли вас дратувати! Дрібні клопоти й безглузді марниці, що так вас тривожили, мали б радше дивувати вас, як ви можете стільки про них думати. О, якби ви мали росу Його молодості, ви вийшли б, як ранок, і сповнили б обітницю славного дня! Яка це зміна в житті відтоді, як ми побачили, що так можна жити! Як легко тепер, коли приходять дрібні негаразди, пригорнутися трохи ближче до Христа, напитися трохи більше з того джерела життя, підійти трохи ближче до того люблячого серця і черпати з нього повними ковтками відраду й силу. Як прояснює це розум для праці! Приходиш до Нього отак — обважнілий, притуплений і втомлений, — і як же відпочиваєш, і можеш зірватися з місця, готовий до праці. Як надихає думка, що наш живий Голова ніколи не втомлюється. Він такий самий свіжий, яким був завжди; Він — славний Переможець; Він завжди — Христос-Переможець. Дозвольте Йому сьогодні взяти вас, і Він дасть вам побачити в Ньому непереможного Вождя!

12 червня

«Хочемо Ісуса видїти» (Йоана 12:21).

Слава Йому за все, що приготовано для нас у прийдешніх днях. Слава Йому за всі видіння служіння в майбутньому, за нагоди робити добро — і далекі, і ті, що поруч. Наш Спаситель зміг знехтувати хрест заради радості, що була перед Ним. Дивімося вгору до Нього й підіймаймося до Нього, аж поки не опинимося на висоті й не зможемо з гори видіння оглянути всю далеку землю. Не прийде до нас за все майбутнє жодна річ, у якій ми не змогли б побачити Царя в Його красі. Подбаймо ж про те, щоб не бачити нічого іншого. Наші зіниці так перейматимуть це видіння, коли дивитимемося на нього, що вже не зможуть відбивати нічого іншого. Якось прийшов до мене мій малий син і сказав: «Тату, подивись довго-довго на ту золоту вивіску через вулицю, а тепер подивись на ту цегляну стіну й скажи, що ти бачиш». — «Та я бачу золоту вивіску на цегляній стіні». І він весело з цього сміявся. Так і ми: якщо довго дивимося на Ісуса, то вже не можемо глянути ні на що інше, не побачивши в ньому Його відблиску. Усе, на що ми дивимося, стане частиною Його.

13 червня

«красномовність додасть ваги ученостї» (Приповісток 16:21).

Життя значною мірою складається зі слів. Вони, може, не такі виразні, як учинки. Учинки — це обдуманіший вияв думки. Один із найвизначніших авторів Нового Завіту сказав: «Коли хто в слові не грішить, се звершений чоловік». Це дуже часто — мірило перемоги в християнському житті. Наш тріумф тут часто залежить від того, що ми кажемо або чого не кажемо. Яків каже про язик, що він палає, «запалюючись од геєнни». Тому справжній християнин праведний у своїх шляхах і щирий у своїх словах. Його вчинки звернені до людей; але, говорячи, він дивиться вгору, бо Бог слухає. Його слова посилаються вгору й записуються на суд. Я вірю, що це справжній факт, і мені майже уявляється, що небо над нами, таке прозоре на вигляд, ця прекрасна блакитна височінь над нашими головами, — мов воскова табличка з тонко чутливою поверхнею, що приймає відбиток кожного нашого слова, а потім ці таблички тверднуть і зберігаються для вічного суду. Тож говорімо, любі друзі, завжди звівши очі вгору й ніколи не забуваючи, що колись ми зустрінемося зі словами, які сказали.

14 червня

«Довірність Господня для тих, що його бояться» (Псальма 25:14).

Є таємниці Провидіння, які можуть пізнати любі Божі діти. Його поводження з ними часто здається зовнішньому оку темним і страшним. Віра дивиться глибше й каже: «Це Божа таємниця. Ти дивишся лише на зовнішнє; я ж можу дивитися глибше й бачити прихований зміст». Буває, діаманти загорнуто в грубі пакунки, так що їхньої цінності не видно. Коли в пустелі споруджували скинію, не було нічого багатого в її зовнішньому вигляді. Усе коштовне було всередині, і її зовнішнє покриття з грубих борсукових шкур нічим не натякало на цінності, які вона містила. Бог може послати вам, любі друзі, кілька коштовних пакунків. Не тривожтеся, якщо їх загорнуто в грубе обгортання. Можете бути певні, що всередині сховано скарби любові, доброти й мудрості. Не будьте такими нерозумними, щоб викинути самородок золота через те, що в ньому є трохи кварцу. Якщо ми приймаємо те, що Він посилає, і довіряємо Йому щодо добра в цьому, навіть у темряві, ми пізнаємо значення таємниць Його Провидіння.

15 червня

«помножаймо все в Того» (Єфесян 4:15).

Жнива — пора стиглості. Тоді плоди й зерно цілком розвинені — і розміром, і вагою. Час пом’якшив кислоту зеленого плоду. Його зм’якшили й наповнили соком дощі та літня спека. Сонце розфарбувало його в багаті барви, і нарешті він готовий і стиглий, щоб упасти в руку. Таким має бути й християнське життя. У житті багато такого, що потребує дозріти й пом’якшитися. Багато християн мають сади, повні плодів, але всі вони зелені й терпкі на смак. Є в них багато доброго, але воно незавершене, дуже терпке й кисле. Може, щось не так у вашому домашньому житті, і ви хвилюєтеся, сердитеся, втрачаєте довір’я до Бога, а тоді, звісно, і свою християнську радість. Усе це породжує жаль і всілякі нещастя. Багато чого день у день вам шкода. Ви знаєте, що ви не стиглі й не м’які, і ви не можете стати такими власними зусиллями. Ви не можете внести солодкість ззовні. Її має бути вироблено зсередини.

16 червня

«Не можете Богу служити й мамонї» (Маттея 6:24).

Він не каже, що ви не можете як слід служити Богові й мамоні, — Він каже, що двом панам ви не можете служити взагалі. Зрештою ви неминуче служитимете одному. Людина, яка думає, що вона трохи служить Богові, обманює себе: вона не служить Богові. Бог не прийме такої служби. Диявол заволодіє нею цілком, ще до кінця її дороги. Роздвоєне серце втрачає обидва світи. Саул пробував так жити. Валаам пробував. Юда пробував — і всі вони зазнали страшної поразки. Марія мала тільки один вибір. Павло сказав: «Одне роблю». «Бо життє менї Христос». Про таке життя Бог говорить: «Він любить мене, за те збавлю його; поставлю його на місцї певному, він бо знає імя моє». Бог з особливою гордістю виявляє Свою любов серцю, яке цілковито обрало Його. Скоріше небо й земля минуть, ніж довіра такого серця буде посоромлена. Чи обрали ми тільки Його і чи віддали Йому все своє серце?

Скажи, чи все — для Ісуса, Як ти співаєш не раз? Чи Він твій Пан і Владика? Чи серця Цар повсякчас?

17 червня

«Слава Господня буде тобі нагородою» (Ісаїї 58:8).

Він стає поруч із нами як наш помічник — ба більше: Він приходить жити в нас, бути життям у нашій крові, вогнем у нашій думці, вірою в нас — і на її початку, і в її завершенні. Так Він стає не лише нагородою переможця, а й силою самої перемоги. Він — Вождь і Переможець у нашому житті. Якщо ми дістали хоч якусь допомогу, що звільнила нас від тривожного ранку, — вона була від Нього. Він підносить наші очі до Себе і визволяє нас від байдужості, від невдоволення і від страхів. Він завжди помічник у цьому небесному змаганні — і буде великою нагородою в усі прийдешні віки. Якщо наше життя сховане з Ним, нам доведеться пройти ті самі випробування, що пройшов Він, але вони не здадуться нам надто важкими. Якщо ж ми раз і назавжди приймемо Його цілком як силу нашого життя і наше все в усьому, ми зможемо відкласти все, що заважає нам і тисне на нас день у день.

Переміг Я, переміг, Переміг для тебе; Переможеш, переможеш, Переможеш Мною.

18 червня

«Я маю роботу коло великого дїла; не можу зійти» (Неємії 6:3).

Коли робота підганяє, з’являється чимало дрібниць, які ніби вимагають уваги. Тоді дуже благословенно бути тихим і спокійним, працювати далі й довірити ці дрібниці Богові. Він дивовижно відповідає на таку довіру. Якщо душа не має часу хвилюватися, турбуватися й плекати клопоти, вона збагнула таємницю віри в Бога. Відчайдушне бажання будь-що владнати якусь трудність відводить погляд від Бога і Його слави. Декотрі дорогі нам люди так прагнули одужати і стільки часу витратили на спроби вимагати зцілення, що втратили своє духовне благословення. Часом Богові доводиться навчати такі душі, що мусить бути готовність і хворіти, перш ніж вони віддадуть себе настільки повно, щоб прийняти Його найповніше благословення.

Ворог часто вперто робить свою справу. Санваллат чотири рази приходив до Неємії і щоразу отримував ту саму відповідь. Найкраще триматися доброї відповіді. Скільки страхів ми зупинялися поборювати, а вони зрештою виявлялися нічим! Неємія розумів, що страх — це гріх, і не смів йому піддатися.

19 червня

«хто наперед дав Йому, щоб Він віддав йому?» (Римлян 11:35).

Християнки світу мають силу ціною зовсім невеликої жертви додати мільйони до Господньої скарбниці. Дорогі сестри, чи пізнали ви радість жертви для Ісуса? Чи відмовилися ви від чогось, щоб віддати це Йому? Чи віддаєте ви свої статки Ісусові? Він прийме їх — і поверне вам у тисячу разів більше. Я волів би бути пов’язаним із ділом, заснованим на великій жертві, ніж на величезних капіталах. Бог любив місце, де у величі постав Його давній храм, тому, що там Авраам приніс у жертву свого сина, а Давид — свої скарби. Викуплення таке дороге Отцеві й небесному світові тому, що його наріжний камінь — хрест Голгофи. І християнське життя, найдорожче Божому серцю, яке підніметься до найвищої слави й користі, — це те, чия основа — жертва і самозречення. Ось чому Учитель навчає нас давати: давати — означає любити, а любов — це лише інше ім’я життя.

20 червня

«Кожний, у якому покликанню покликаний, у тому нехай і зостаєть ся» (1 Коринтян 7:20).

О ви, що нарікаєте на своє покликання або тривожитеся змінами й випробуваннями життя, звідки вам знати, чи не ці самі зміни — ті Божі засоби, якими мають сповнитися Його задуми благословити вас і зробити корисними? Якби Акилу не змусили покинути Рим, зруйнувати свій дім і справу, він, мабуть, ніколи б не зустрів Павла і не був би покликаний до пізнання Христа й служіння Йому через цю провиденційну зустріч. Якби він не був робітником і не займався своїм звичайним ремеслом, він не зійшовся б з апостолом. Саме на шляху їхнього покликання, їхніх повсякденних обов’язків і провиденційних змін у їхньому житті Бог покликав їх. Так Він зустрічає і нас. Не намагайтеся будь-що втекти від цього, але, як чудово сказав апостол: «Кожний, у якому покликанню покликаний, у тому нехай і зостаєть ся… в тому нехай і пробуває перед Богом». Використовуйте якнайкраще нагоди, що трапляються мимохідь.

21 червня

«поставив Бог у церкві … помагання» (1 Коринтян 12:28).

В апостольському переліку служінь у церкві «помагання» згадано перед «порядкуванням». Служінням молитви, служінням даяння, служінням підбадьорення, світлим обличчям і мовчазним потиском руки, коротким словом розради — і безліччю способів, якими ми можемо допомагати або принаймні не заважати, — ми всі ще можемо знайти сліди Акили й Прискилли, якщо хочемо йти ними. Велика благодать — уміти радіти чужій праці й вливати своє життя, мов повноводі притоки, у великі ріки. Але Бог знає, звідки прийшла кожна крапля, і в той великий день відплати багато хто з помічників дістане найбільшу нагороду. Любі, чи допомагаєте ви? Чи допомагаєте своєму пасторові, своєму братові, своєму чоловікові, своїй матері, своєму співробітникові — щоб, коли прийдуть жнива, і той, хто сіє, і той, хто жне, разом раділи?

Ти помогти зумієш святою молитвою, Любов’ю дбайливою, піснею живою; О, скільки тягарів ти можеш нести, О, скільки скорботи розділити ти, О, скільки вінців ще можеш здобути, Як будеш допомагати!

22 червня

«Се хлїб, що з неба зійшов» (Йоана 6:58).

Ми самі в собі присуд смерті мали, щоб не надіятися нам на себе, а на Бога, що підіймає мертвих, Який з такої смерті визволив нас і визволяє, і на Якого вповаємо, що й ще визволятиме. Це була надприродна таємниця Павлового життя: він безупинно черпав для свого тіла силу від Христа, свого воскреслого Голови. Тіло, що воскресло з гробу Йосипа, було для нього фізичною дійсністю і невичерпним джерелом його життєвих сил. Більше, ніж будь-хто інший, він передав нам таємницю Його сили: «ми члени тїла Його, від тїла Його і від костей Його»; «Господь для тіла, а тіло для Господа». Дивовижна істина! Божественний еліксир життя і джерело вічної молодості! Завдаток воскресіння! Сповнення давніх псалмів і пісень віри! «Господь твердиня життя мого; перед ким менї лякатись?» «Як зотлїє тїло моє і серце моє, то скеля серця мого й доля моя — Бог по віки». Любі, чи збагнули ми цю таємницю і чи живемо ми у своєму тілі життям Втіленого?

23 червня

«ми тепер дїти Божі; та ще не явилось, що ми будемо» (1 Йоана 3:2).

Ми — діти Божі. Нас не лише назвали так і навіть не лише юридично визнали такими — ми справді діти Божі, бо прийняли життя і природу Бога; і тому ми — справжні брати нашого Господа, не тільки в Його людській природі, а ще більше в Його божественній спорідненості. «З сієї то причини не соромить ся братами звати їх». Він дає нам те, що дає нам на це право, і робить нас його гідними. Він не ставить нас на становище, до якого ми не виховані й не придатні, а дає нам природу, гідну нашого славного стану; і коли Він гляне на нас у нашому повному й славному піднесенні, коли ми відображатимемо Його власну подобу і сяятимемо у славі Його Отця, Він не матиме причини соромитися нас. Уже тепер Йому до вподоби визнавати нас перед усім всесвітом і називати нас братами на очах у всієї землі й неба. О, як це підносить найсмиреннішого Божого святого! Як мало нам треба зважати на нерозуміння світу, якщо Він «не соромить ся братами звати» нас!

Тож нехай ми вийдемо сьогодні як представники Його царської родини.

24 червня

«вдягаю тебе в одїж сьвяточну» (Захарії 3:4).

Для Павла кожен вияв християнського життя був просто благодаттю Ісуса Христа, переданою йому і прожитою ним, тож святість означала зодягнутися в Господа Ісуса і в усі шати Його досконалої праведності, які він так часто й так любить описувати у своїх прекрасних посланнях. «Одягнїть ся ж оце, яко вибрані Божі, сьвяті і любі, в милость милосердя, добрість, смирність, тихість і довготерпіннє», — каже він колосянам; і: «Над усїм же сим любов, котра єсть союз звершення». Жодна з цих рис не вважається нашою власною якістю — це дари благодаті з руки Ісуса. І навіть в останні роки свого життя, після зрілого досвіду чверті століття, ми чуємо, як він вигукує: «я все вважаю за втрату ради вищого розуміння Христа Ісуса, Господа мого, ради котрого я все втеряв, і вважаю все за сьміттє, аби придбати Христа, та й явитись у Ньому».

Господи, дай нам сьогодні вийти, зодягненими в Твої шати досконалої праведності, із серцем, налаштованим на Твою досконалу любов.

25 червня

«що завсїгди дає нам побіду в Христї» (2 Коринтян 2:14).

Кожен переможець мусить спершу перемогти себе. Але засобом перемоги Ісуса Навина була піднесена рука Мойсея на горі. Коли він тримав руки піднесеними, переважав Ісус Навин, а коли опускав їх — переважав Амалик. Це мала бути битва віри, а не людської сили, а над розгромленим ворогом мав маяти прапор «Єгова-Нісі». Це також таємниця і нашої духовної перемоги. «Якщо Дух нас водить, ми не виконуватимемо пожадливостей тіла». «Гріх бо над вами нехай не панує; не під законом бо ви, а під благодаттю».

Чи почали ми так свою битву, чи поставили в силі Христовій ногу на власну шию — і, перемігши ворога в твердині серця, чи стали ми вільними для битви Господньої та служіння іншим? Саме брак цього зашкодив життю Саула, і це ж зруйнувало не одне багатообіцяльне життя. Один ворог у серці сильніший за десять тисяч у полі. Нехай Господь поведе всіх нас до першої перемоги Ісуса Навина і відкриє нам таємницю розп’яття себе через більшого Ісуса Навина, Який один може повести нас до святості й перемоги!

26 червня

«Поглядаючи ж на людей, жалкував над ними» (Маттея 9:36).

Він може «болїти серцем у немощах наших». Слова «болїти серцем» говорять дуже багато. Вони означають, що наші скорботи — Його скорботи і що в усіх наших утисках Він утискається. Це не співчуття почуттів, а співчуття страждання.

Утомленому серцю тут велика підтримка. Це основа Його священства, і Бог задумав, щоб вона була для нас джерелом невпинної розради. Усвідомлюймо повніше нашу єдність з нашим великим Первосвящеником і складаймо всі свої тягарі на Його велике, любляче серце. Якщо ми знаємо, що таке боліти кожним нервом, відгукуючись на біль своєї стражденної дитини, ми можемо хоч трохи уявити, як наші скорботи торкаються Його серця і пронизують Його прославлене єство. Як мати відчуває біль свого немовляти, як дружнє серце відлунює кожен стогін чужого горя, так і на небі наш прославлений Спаситель, навіть серед захвату того щасливого світу, страждає Своїм Духом і навіть Своїм тілом з усім, що терплять Його діти. «Маючи ж Архиєрея великого», «приступаймо ж з одвагою до престола благодати» — приступаймо до нашого великого Первосвященика.

27 червня

«сповняйте себе Духом» (Єфесян 5:18).

Ось деякі плоди сповнення Духом:

1. Святість серця і життя. Це не досконалість людської природи, а святість божественної природи, що живе всередині.

2. Повнота радості, так що серце постійно сяє. Вона не залежить від обставин, а сповнює дух святим сміхом серед найтяжчого оточення.

3. Повнота мудрості, світла й пізнання, що дає нам бачити речі так, як бачить їх Він.

4. Піднесення, удосконалення й оживлення розуму через здатність прийняти сповнення обітниці: «Ми ж ум Христів маємо».

5. Таке саме оживлення тілесного життя. Тіло було створене для Святого Духа, так само як розум і душа.

6. Здатність молитися молитвою Святого Духа. Якщо Він у нас, буде дивовижна злагода з Божою дією у світі довкола нас. Між Духом і Провидінням існує божественна гармонія.

28 червня

«спершись на милого» (Пісня пісень 8:5).

Чи зробите ви це право якнайпрактичнішим і найсправжнішим і, як Іван, сповна сперетеся на груди Господа? Саме так Він хоче, щоб ми доводили свою любов. «Якщо ти мене любиш — спирайся сильніше», — сказала одна язичниця своїй місіонерці, коли та несміливо прихиляла своє втомлене тіло до її міцних грудей. Її зачепила ця боязка стриманість, і вона просила тієї довіри, яка всією вагою спирається на того, кому довіряє. І Він каже нам: «всяку журбу вашу скинувши на Него, бо Він стараєть ся про вас». Він хоче, щоб ми доводили свою любов досконалою довірою, яка нічого не притримує. Він може понести всі наші турботи, упорядкувати всі наші справи, задовольнити всі наші потреби. Вийдімо ж, спираючись на Його груди й живлячись Його життям. Бо Іван не лише спирався, а й їв. Він прихилився до Нього саме за вечерею. Ось таємниця того, як живитися Ним: спочивати на Його лоні. Це потреба збентеженого людського серця. Взиваймо до Нього: «Зʼясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш?»

29 червня

«з вами пробуває і в вас буде» (Йоана 14:17).

Не пропустіть цих двох етапів християнського життя. Перший — це праця Духа в нас, другий — особисте пришестя Духа, щоб перебувати в нас. Усі справжні християни знають перше, але небагато, боюся, розуміють і приймають друге. Є велика різниця між тим, щоб збудувати дім, і тим, щоб оселитися в ньому і зробити його своєю домівкою. І є велика різниця між працею Святого Духа, що відроджує душу, — будуванням дому, — і Його приходом, щоб оселитися, перебувати і панувати в найглибшому нашому дусі, у всьому нашому житті та єстві.

Чи прийняли ми Його Самого — не як Гостя, а як Власника, Господаря і Охоронця храму, який Він збудував «на оселю Божу Духом»?

Ось моя дивна історія: Христос до серця прийшов, Ісус, Цар слави, у серці Моєму оселю знайшов. Я радий, що Його прийняв я, Ісуса — серця Царя; Я, що так часто Його засмучував, Все до Його ніг приношу я.

30 червня

«Вибирай же» (5 Мойсея 30:19).

Люди щодня вибирають духовне або земне. І вибираючи, ми непомітно для себе стаємо на бік друзів Христа або світу. Важить не лише те, що ви кажете, а те, чому ми надаємо перевагу.

Коли Соломон у Гівоні зробив свій великий вибір, Бог сказав йому: «Оскільки це було в твоєму серці — просити мудрості, тому Я дам її тобі, а й усе інше, чого ти не обирав». Річ була не лише в тому, що він сказав це, бо так годилося сказати і це сподобалося б Богові. Ні, цього прагнуло його серце, і Бог побачив це в його серці й дав йому це разом з усім іншим, чого він не обирав. Що ми обираємо, любі? Наш вибір визначає нашу долю. Важить не те, що ми відчуваємо, а те, чого ми рішуче прагнемо. Чи обрали ми добру частку? Чи сказали ми: «Хай би ким я був і що б я мав, нехай я буду Божою дитиною, нехай маю Його ласку і благословення, нехай догоджаю Йому»? Чи, може, ми сказали: «Мені конче потрібна ця річ, а потім я подбаю про віру»? На жаль, Бог побачив, що було в твоєму серці, і, можливо, Він уже сказав: «Мають вони нагороду собі».

Ви завершили: Червень

Назад Далі