Дні неба на землі
Травень

Розділ 5 · 27 хв читання · 35 хв слухання

Травень

1 травня

«Плід Духа — лагідність» (Галат 5:22).

Суворість природи розтанула, і тепер вона сяє усмішкою весни, і все довкола нас шепоче про Божу лагідність. Цей прекрасний плід чудово гармонує з лагідним місяцем, провідною нотою якого він є. Нехай Святий Дух, любі, веде нас у ці дні в Його солодкість, тишу й лагідність, приборкуючи кожну грубу, неввічливу, різку й несвяту звичку та уподібнюючи нас до Того, про Кого сказано: «не змагати меть ся, і не кричати ме, й голосу його нїхто не чути ме по улицях».

Чоловік, справді сповнений Ісусом, завжди буде джентльменом. Жінка, охрещена Святим Духом, матиме чуття справжньої леді, хоч би якого низького роду вона була і як мало навчалася в школах земної вишуканості. Любі, приймімо й відображаймо лагідність Христа, дух святого Немовляти, доки світ не скаже про нас так, як вишуканий і невіруючий Честерфілд колись сказав про святого Фенелона: «Якби я пробув у його домі ще один день, мені довелося б стати християнином».

Господи, допоможи нам сьогодні так віддатися лагідному Духові-Голубиці, щоб наше життя стало таким, як Його життя.

2 травня

«завсїгди дає нам побіду» (2 Коринтян 2:14).

Як же допомагають нам ці слова! Згадуйте їх, коли люди вас дратують, коли диявол коле вас своїми вогненними стрілами, коли ваш чутливий, свавільний дух ятриться чи нервується; нехай над сварою пролунає тихий голос, що шепоче: «Зберігай лагідність, зберігай лагідність!» І якщо ви тільки швидко до нього прислухаєтеся, вас буде вбережено від тисячі падінь і втримано в досконалому мирі.

Правда, ви не можете самі зберегти себе лагідними, але Бог збереже вас, якщо побачить, що ваш твердий, рішучий намір — бути збереженими в лагідності й відмовлятися нервуватися, ремствувати чи відплачувати. Біда в тому, що вам радше подобається трохи подратуватися й похандрити. Ви хочете плекати маленьку образу, жаліти свої вражені почуття й няньчити свою дрібну кривду.

Дорогі друзі, Бог дасть вам усю любов, якої ви справді хочете й яку чесно обираєте. Ви можете мати свою кривду або мир, «що вище всякого розуму»; але мати і те, і те водночас не можете.

Є бальзам для тисячі сердечних болів і небо миру й сили в цих двох маленьких словах — ЗБЕРІГАЙ ЛАГІДНІСТЬ.

3 травня

«мій упокій даю вам» (Йоана 14:27).

Ось де криється таємниця незмінного миру — Божого миру. Ми віддаємо себе Богові, і Святий Дух заволодіває нашим серцем. Це справді «мир, мир». Але саме тоді диявол починає нас відвертати, і робить він це через наші думки, відволікаючи чи розпорошуючи їх, як того вимагає нагода. Саме тоді треба довести щирість нашого посвячення й неподільність нашого серця. Якщо ми справді прагнемо Його Присутності більше за все інше, ми відвернемося від кожної суперечливої думки й твердо дивитимемося вгору, на Ісуса. Але якщо ми прагнемо вдовольнити свій порив більше, ніж Його Присутності, ми піддамося гарячому слову, легковажній думці чи грішній розвазі, а коли повернемося, нашого Пастиря вже немає, і ми дивуємося, чому наш мир відійшов. Невдача часто стається в якійсь дрібниці, і невдача душі сталася в якійсь дрібниці, зазвичай у думці чи слові, і душа, яка не побоялася б зійти на гору, насправді спіткнулася об соломинку.

Справжня таємниця досконалого спокою — ревно й постійно бути зайнятими Ісусом.

4 травня

«Більший бо Той, хто в вас, нїж той, хто в сьвітї» (1 Йоана 4:4).

Сатана любить підставляти нам ногу в дрібницях. Причина в тому, що зазвичай це для нього більша перемога: вона показує, що він може вибити нас із рівноваги стружкою й звалити соломинкою. Це давня похвальба євусеїв, коли вони казали Давидові, що оборонять Єрусалим залогою зі сліпих і кривих. Більшість із нас краще дає собі раду у великих боротьбах, ніж у малих. Адам упав через маленьке яблуко, а зруйновано було весь світ. Стережіться, любі, малих каменів спотикання і не дайте сатані сміятися з вас та розповідати своїм посіпакам, як він збив вас з ніг апельсиновою шкіркою. А ще, коли диявол хоче зупинити якесь велике благословення в нашому житті, він зазвичай кидає на нього якусь потворну тінь і робить його нам неприємним. Скільки з нас трималося осторонь істин, місць і людей, у яких Бог знову з’явився — найбільшого благословення нашого життя, — а диявол зумів тримати нас подалі від них через якесь хибне чи безглузде упередження!

5 травня

«Коли ж оце воскресли ви» (Колосян 3:1).

Цього ранку Бог чекає, щоб позначити перші години для кожного готового й охочого серця дотиком життя й сили, що піднесе наше життя до вищих радощів і відкриє нашому зорові величніші обрії надії та святого служіння.

Нам не доведеться далеко шукати, щоб знайти нашого воскреслого Господа. Того великоднього ранку Він випередив навіть найранішого з тих, хто Його шукав, і Він чекатиме на нас ще до світанку зі Своїм радісним «Радуйте ся», якщо тільки маємо очі, щоб бачити, і серця, щоб привітати Його й послухатися.

Яке Його послання до нас цієї весни? «Коли ж оце воскресли ви з Христом, то гірнього шукайте, де Христос сидить по правицї в Бога. Умерли бо ви, і життє ваше поховане з Христом у Бозї».

Ідеться не просто про те, щоб піднятися з Христом, а про те, щоб воскреснути. Це не підйом трохи вище в старому житті, а вставання з мертвих. Воскресіння означатиме не більше, ніж означала смерть. Лише настільки, наскільки ми справді мертві, ми й житимемо з Ним.

6 травня

«Так само й ви думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові» (Римлян 6:11).

Смерть — лише на мить. Життя — навіки. Тож живіть, діти воскресіння, Його славним життям, щораз рясніше, і повнота вашого життя відіб’є вторгнення власного «я» й гріха, і переможе зло добром, а ваше існування буде не похмурим придушуванням власної боротьби, а весняним припливом невимушеного, переможного життя Христа.

Якось на одному релігійному зібранні дорогий брат виголосив нам надзвичайно натхненну промову про воскресле життя. Потім підвівся інший брат і довго говорив про необхідність розп’яття себе. Нас усіх обсипав холодний піт, і ми ледве могли зрозуміти чому. Але коли він закінчив, одна добра сестра прояснила все становище, сказавши, що «пастор С. своєю промовою вивів нас усіх із гробу, а пастор П. знову поклав нас туди».

Не повертайтеся знову в гріб, коли вже вийшли з нього, а живіть, як Той, Хто «живе, і був мертвий, і ось живий навіки-віків, і має ключі пекла й смерті». Тримайтеся подалі від гробниці, тримайте двері замкненими, а ключі — в Його воскреслих руках.

7 травня

«знов мучусь (перед родинами), доки Христос вʼобразить ся у вас» (Галат 4:19).

Благословенна та мить, коли ми народжуємося згори і в нас твориться нове серце на образ Божий. Ще благословенніша мить, коли в цьому новому серці народжується Сам Христос і Різдво повторюється в нас, коли ми в якомусь справжньому сенсі стаємо втіленнями живого Христа. Це найглибший і найсвятіший зміст християнства. Він виражений у Павловій молитві за галатів: «Дїточки мої, (ви,) котрими знов мучусь (перед родинами), доки Христос вʼобразить ся у вас».

Ще настане славніша доба, коли ми, як і Він, будемо перемінені й преображені в Його славу і у воскресінні станемо — духом, душею й тілом — такими, як Він.

Живімо ж під силою цієї надихаючої думки як втілення Христа; живучи не своїм життям, а життям Христа, і звіщаючи чесноти не свої, а Того, Хто покликав нас «із темряви у дивне своє сьвітло»; тож нехай наше життя стане для всіх новим проживанням на нашому місці життя Христа — так, як Він прожив би його, якби був тут.

8 травня

«Коли зерно пшеничне, впавши на землю, не вмре» (Йоана 12:24).

Смерть і воскресіння — центральні ідеї природи й християнства. Ми бачимо їх у перетворенні лялечки, у похованому зерні, що проривається бруньками й цвітом весни, у перетворенні зимового савану на барвисті шати весни. Ми бачимо це в усій Біблії: в символі обрізання з його значенням смерті й життя, у переході через Червоне море та Йордан, що виводив і вводив, і в хресті Голгофи та відкритому гробі великоднього ранку. Ми бачимо це в кожному глибокому духовному житті. Кожне справжнє життя народжене зі смерті, і що глибше вмирання, то справжніше життя. Ми не сумніваємося, що місяці, які минули, показали всім нам не одне місце, де мав би бути гріб, і не один уцілілий клаптик природного й грішного, який ми охоче поклали б у бездонну могилу. Нехай Бог допоможе нам винести безповоротний смертний вирок і дозволити Святому Духові, великому Гробареві, зробити це поховання вічним. Тоді наше життя завжди братиметься бруньками, цвістиме й поширюватиме пахощі на все довкола.

9 травня

«Радуйте ся» (Маттея 28:9).

Це було хвилююче привітання, яке Господь Життя промовив до Своїх перших учнів у ранок воскресіння. Це ясне й сяйливе слово, яке ми в Його ім’я хотіли б промовити до Його улюблених дітей на початку ще одного дня. Воно означає значно більше, ніж видно на поверхні. Насправді це молитва про наше здоров’я, яку, однак, до кінця можуть зрозуміти лише ті, хто вірить у зцілення тіла. Один вдумливий друг якось зауважив, що англійське слово «hail», яким передано це привітання, насправді означає здоров’я і є просто давньою саксонською формою цього слова. Усі ми знаємо, що людина «hale» — це людина здорова. Отже, послання нашого Господа було, по суті, тим привітанням, яким ми з незапам’ятних часів вітаємо одне одного при зустрічі: «Як ваше здоров’я?», «Як ся маєте?» або, ще краще, «Бажаю вам здоров’я». Бажання Христа рівнозначне обітниці й наказові. Воно дуже схоже на благословення апостола Йоана його дорогому другові Гаєві, і ми хотіли б повторити його нашим любим друзям за повнотою волі Учителя.

10 травня

«живу по вічні віки» (Одкриттє 1:18).

Ось послання Христа хреста і ще славнішого й дорогоціннішого Христа воскресіння. Прекрасно й надихаюче помітити той дотик світла й слави, яким ці прості слова огортають хрест. Не сказано: «Я Той, Хто був мертвий і живе», а: «Я … живий; і був я мертвий, і ось живу по вічні віки». Життя згадано раніше за смерть. Є два способи дивитися на хрест. Один — з боку смерті, другий — з боку життя. Один — це Ecce Homo, а другий — прославлений Ісус, на Якому лишилися тільки сліди цвяхів і списа. Саме так ми маємо дивитися на хрест. Ми маємо носити з собою не тлін гробниці, а славу воскресіння. Не Ecce Homo, а Живий Христос. І наше розп’яття має бути таким повним, щоб воно розчинилося в нашому воскресінні, і ми навіть забудемо свою скорботу й нестимемо з собою світло й славу вічного ранку. Тож живімо життям, народженим зі смерті, завжди новим і сповненим життя, що ніколи не може вмерти, бо воно «мертве й живе навіки».

11 травня

«Хто бо хоче душу свою спасти, погубить її» (Луки 9:24).

Насамперед і понад усе Христос навчає воскресіння й життя. Сила християнства — це життя. Воно приносить нам не лише закон, обов’язок, приклад із високим і святим навчанням та напученням. Воно приносить нам силу йти за вищим ідеалом і життя, яке саме собою виконує те, що наказано. Але це не просто життя, а життя воскресіння.

І починається воно зі справжньої переломної миті, з певної угоди, з точки в часі, ясної, як ранкова зоря. Це не безкінечне вмирання й вічна боротьба за те, щоб жити. Усе це виражено в часовій формі, що означає визначеність, сталість і завершену дію. Ми справді вмерли в певний момент і так само справді почали жити життям воскресіння.

Вважаймо себе мертвими для гріха, а живими для Бога в Ісусі Христі.

І смерть — лише стежка й ворота До життя, що не вмре вже повік; І хрест веде вгору до вічного вінця, Йордан — до Ханаану ясних берегів.

12 травня

«Зʼясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш?» (Пісня пісень 1:7).

Любі, хіба ви не прагнете Божої тиші, внутрішніх покоїв, тіні Всемогутнього, таємниці Його присутності? Ваше життя, можливо, було суцільною гонитвою й дією, а може, напруженням, боротьбою, тугою без здобутку. О, якби спочинок! Лягти на Його лоно й знати, що ви маєте все в Ньому, що кожне питання розв’язане, кожен сумнів розвіяно, кожна справа в безпеці, кожну молитву вислухано, кожне бажання вдоволено. Здійміть же клич: «Зʼясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш?»

Благословенне Його ім’я! Він має це для нас — Свою особливу, неподільну любов, про яку кожен якось відчуває, що вона вся для нього, у якій він може лежати сам на Його грудях і мати місце, якого ніхто інший не може оспорити; і все ж Його серце таке велике, що Він може тримати так само близько тисячу мільйонів, і кожне серце відчуває, що володіє Ним так само неподільно, як своїм, — так само, як тисяча маленьких калюж на березі можуть відбивати сонце, і кожна калюжка ніби вміщає ціле сонце у своїх прекрасних глибинах. І Христос може навчити нас цієї таємниці Своєї найпотаємнішої любові.

13 травня

«Пробувайте в менї» (Йоана 15:4).

Християнство може означати не більше, ніж релігійну систему. Християнське життя може означати не більше, ніж щиру й чесну спробу йти за Христом і наслідувати Його.

Христове життя в нас — це більше, ніж усе це: воно виражає нашу дійсну єдність із Господом Ісусом Христом, і Він безсумнівно перебуває в нас як життя й джерело всього нашого досвіду й праці.

Таке розуміння найвищого християнського життя водночас простіше й піднесеніше за будь-яке інше. Ми не вчимо на цих сторінках, що мета Христового відкуплення — повернути нас до Адамової досконалості, бо якби ми її мали, то завтра б її втратили; ні, мета — з’єднати нас із Другим Адамом і піднести нас на вищий рівень, ніж будь-коли знали наші прабатьки.

Лише це може примирити ворожі між собою складники різних шкіл навчання щодо християнського життя.

Дух Божий поведе нас до того, щоб не сперечатися про голі теорії, а просто триматися особи й життя Самого Ісуса Христа та привілею бути з’єднаними з Ним і жити в постійній залежності від Його охоронної сили й благодаті.

14 травня

«Але Бог» (Луки 12:20).

Чого ще нам насправді потрібно? Чого ще Він намагається навчити нас? Релігія Біблії цілком надприродна. Єдиною опорою віри завжди був живий Бог — і тільки Він. Діти Ізраїля цілком залежали від Єгови, коли йшли пустелею, і єдина причина, чому вороги боялися їх і поспішали підкоритися, була та, що вони чули серед них царський клич і відчували присутність Того, порівняно з Ким уся їхня сила була марна.

«Чим, — запитав Мойсей, — ми відрізнимося від усіх інших народів землі, як не тим, що Ти йдеш перед нами?»

Церква, що покладається на людську мудрість, багатство чи ресурси, перестає бути тілом Христовим і стає земним товариством. Коли ми наважуємося цілковито й без сумніву покладатися на Бога, найскромніші й найслабші знаряддя стануть «сильні Богом на зруйнованнє твердинь». Нехай Святий Дух завжди дає нам Своє власне розуміння цих двох великих слів: «Але Бог».

15 травня

«Біжу до мети» (Филипян 3:14).

Ми багато думали про те, що отримали. Подумаймо ж про те, чого ще не отримали, — про деякі посудини, ще не наповнені, про деякі ділянки нашого життя, яких Святий Дух ще не здобув для Бога й не позначив Своєю славою та Своєю присутністю.

Чи позначаться наступні місяці старанним застосуванням «решти олії», що випробовує серце, до ще не зайнятих можливостей нашого життя й служіння?

Чи пізнали ми Його повноту благодаті в нашому духовному житті? Чи покуштували ми бодай трохи Його слави? Чи повірили ми Його обітниці для розуму, душі, духу? Чи пізнали ми всі Його можливості для тіла? Чи випробували ми Його силу керувати подіями провидіння й порушувати серця людей і народів? Чи відкрив Він нам скарбницю Божу й задовольнив наші фінансові потреби так, як міг би? Чи бодай почали ми розуміти служіння молитви так, як Бог хотів би, щоб ми його виконували? Дай нам, Боже, «решту олії»!

16 травня

«Не здолїє сам про себе чоловік давати напрям ступням своїм» (Еремії 10:23).

З’єднані з Ісусом Христом як із вашим Викупителем, ви прийняті в Улюбленому. Він не просто займає моє місце як людини і сплачує мої борги. Він робить це — і більше. Він приходить, щоб дати досконалий взірець того, якою має бути людина. Він — взірцева Людина, але не для того, щоб ми Його копіювали, бо це принесло б лише зневіру й цілковиту поразку; ні, Він Сам прийде й відтворить Себе в нас. Якщо Христос живе в мені, я — ще один Христос. Я не подібний до Нього, але в мені та сама думка, що й у Ньому. Сам Христос у мені. Це основа християнської святості й Божественного зцілення. Христос розвиває в нас досконале життя. Дехто каже, що людина ніколи не може бути досконалою. «Не здолїє сам про себе чоловік давати напрям ступням своїм». Усі ми — суцільні невдахи. Це правда, але треба йти далі. Ми мусимо прийняти Боже забезпечення для наших невдач і піднестися над ними Його благодаттю. Ми мусимо прийняти Ісуса замість нашого жалюгідного «я». Ми мусимо віддати і добре, і погане — і натомість узяти Його. Нам важко навчитися, що навіть найкраще має піти, але замість навіть найвищих наших досягнень ми мусимо мати Божественні спонуки.

17 травня

«Хто побідить, тому дам» (Одкриттє 2:17).

Дорогоцінна таємниця християнського життя — мати Ісуса, Який перебуває в серці й перемагає те, чого ми самі ніколи не змогли б подолати. Це єдина таємниця сили у вашому й моєму житті, улюблені. Люди не можуть цього збагнути, і світ цьому не повірить; але це правда: Бог прийде жити в нас і стане силою, і чистотою, і перемогою, і радістю нашого життя. Тепер уже питання не в тому: «Що найкраще можу зробити я?» — а в тому: «Що найкраще може зробити Христос?» Це дає нам змогу сказати разом із Павлом, у тому прекрасному місці з Послання до филип’ян: «Умію і смирити ся, умію й достаткувати; усюди й у всьому навчивсь і насищати ся, й голодувати, й достаткувати й недостаток терпіти. Все здолїю в Христї, що мене покрепляє».

З цим знанням я виходжу назустріч своїм випробуванням, і ця таємниця мене не підводить. Вона зберігає мене чистим і лагідним, як я сам ніколи не зміг би себе зберегти. Христос зустрівся з противником і переміг його замість мене. Дяка Богові, що дає нам перемогу через Ісуса Христа.

18 травня

«Умерли бо ви» (Колосян 3:3).

Це певне, остаточне й безповоротне скинення самих себе в акті смерті — річ, якої ми не можемо зробити власними силами. Це не самоумертвлення, а вмирання разом із Христом. Ніщо не може цього здійснити, крім Христового хреста й Божого Духа. Церква повна напівмертвих людей, які роками, мов нещасний Нерон, намагаються вбити самих себе — і так і не наважилися завдати смертельного удару. О, якби вони просто поклали себе до ніг Ісуса й дозволили Йому зробити це, — настало б звершення і спокій. На тому хресті Він забезпечив і нашу смерть, і наше життя, а наша частка — просто дозволити, щоб Його смерть була застосована до нашої природи так само, як до наших давніх гріхів, а тоді залишити це Йому, більше про це не думати й вважати це мертвим: не визнавати більше цього за себе, а за когось іншого; відмовлятися слухати його чи боятися його, ототожнюватися з ним чи навіть намагатися його очистити, — але вважати його цілком у Його руках і мертвим для нас навіки, а в усьому нашому новому житті залежати від Нього з кожним подихом, як щойно народжене немовля залежить від життя своєї матері.

19 травня

«Обчищує її, щоб більш овощу родила» (Йоана 15:2).

Нещодавно ми проходили повз сад. Садівник щойно закінчив обрізування, і рани від ножа й пилки тільки-но почали загоюватися, а тепле квітневе сонце лагідно живило покалічену рослину до нового життя й сили. Дивлячись на ту рослину, ми подумали: як жорстоко було б наступного тижня знову взятися й зрізати її. Тепер справа садівника — відроджувати її й живити до життя. Її справа — не вмирати, а жити. Так, подумали ми, і з вихованням душі. Вона теж має свою годину смерті; але не повинна весь час умирати: радше вважаймо себе справді мертвими для гріха, а живими для Бога через Ісуса Христа, нашого Господа. Смерть — лише мить. Тож живіть, діти воскресіння, Його славним життям дедалі рясніше, і повнота вашого життя відштовхне вторгнення власного «я» і гріха, і переможе зло добром, і ваше існування буде не похмурим придушуванням вашої власної боротьби, а нестримним припливом Христової невимушеної перемоги й вічного життя.

20 травня

«Ви не свої» (1 Коринтян 6:19).

Який привілей, що ми можемо посвятити себе! Яка милість, що Бог прийме нас, нікчемних черв’яків! Який спокій і втіха приховані в цих словах: «Не свій». Не відповідальний за своє спасіння, не обтяжений своїми турботами, не зобов’язаний жити для своїх інтересів, а цілковито Його; викуплений, Йому належний, спасенний, улюблений, збережений у міцних, незмінних обіймах Його вічної любові. О, який спочинок від гріха, і від себе, і від гризької турботи дає справжнє посвячення! Мати змогу віддати Йому своє бідне, немічне життя, з його страшними можливостями й цілковитою безпорадністю, і знати, що Він прийме його і з радістю та гордістю зробить із нього все найбільше, що можна, — благословення, силу й користь; віддати все — і побачити, що, віддавши, ми все здобули; так віддатися Йому в цілковитій віддачі себе, щоб Він уже мусив дбати про нас, як про Самого Себе. Ми віддаємо себе в руки люблячого Отця, Який більше дбає про наше добро, ніж можемо дбати ми самі, і хоче лише одного: щоб ми цілком Йому скорилися, аби Він міг вільніше нас благословляти.

21 травня

«До него прийдемо, і оселю в него зробимо» (Йоана 14:23).

Біблія завжди містила дві великі обітниці щодо Христа. Перша: Я прийду до вас; і друга: Я прийду у вас. Чотири тисячі років світ чекав на здійснення першої. Друга — це таємниця, яка, як каже Павло, була прихована від віків і родів, а тепер явлена Його святим, тобто Христос у вас, надія слави. Це таке ж велике об’явлення Бога, як і втілення Ісуса, бо воно робить вас подібними до Христа, так само вільними від гріха, як Він. Якщо Христос у вас, які будуть наслідки? Та Він цілком відсуне вас убік. «Я» у вас зникне. Ви скажете: «Не я, а Христос». Христос бере на Себе ваші битви. Христос стає у вас чистотою, і благодаттю, і силою. Ви не намагаєтеся досягти цього, а знаєте, що здобули це в Ньому. Це славний спочинок із Учителем. Ісус не каже: «Тепер ми мусимо приносити плід, мусимо багато молитися, мусимо робити те чи інше». Тут немає жодного примусу, окрім того, що ми мусимо перебувати в Ньому. Це осереддя всякої радості й допомоги.

22 травня

«Борись доброю боротьбою віри» (1 Тимотея 6:12).

О улюблені, що мусить відчувати до нас Бог, після того як Він віддав нам кров Свого серця, поставив на нашому шляху стільки переваг, витратив на нас стільки благодаті й турботи, — якщо ми Його розчаруємо? Від цього дух вигукує: «Та кого на се вистачить?» Я завжди бачу перед собою той час, коли ми з вами станемо на тому березі й озирнемося на роки, що минули, — на ці кілька коротких років часу. О, нехай ми впадемо до ніг Ісуса й скажемо: «Не раз ми хиталися; не одна тяжка битва випадала нам, але Ти беріг мене і тримав мене, — дяка Богові, Який дав мені перемогу через Господа Ісуса Христа». З полів битв на Піренейському півострові повернувся невеликий загін ветеранів, і кожному з них дали медаль: на одному боці — назви всіх їхніх битв, а на другому — коротенькі слова: «Я був там». О, коли настане та година, нехай буде радісно, радісно озирнутися на випробування й жертви цих днів і згадати: «Я був там — і з Божою допомогою та благодаттю Ісуса я тут».

23 травня

«В повнї благословення благовістя Христового» (Римлян 15:29).

Багато християн не бачать, що ці благословення зосереджені в Ньому. Вони хочуть отримати благословення спасіння, але це ще не Христос. Вони хочуть отримати благословення Його благодаті на допомогу, але це ще не Він. Вони хочуть мати від Нього відповіді на молитви, щоб працювати для Нього. Ви можете мати все це — і не мати благословення Самого Христа. Дуже багато людей прив’язані радше до системи доктрин. Вони кажуть: «Так, я маю істину; я ортодоксальний». Це ще не Христос. Це може бути холодна статуя у фонтані, з холодних рук і вуст якої струмує вода, але життя в ній немає. Дуже багато інших людей хочуть отримати благословення радості, але це не благословення Христа особисто. Дуже багато людей більше прив’язані до своєї церкви й пастора чи до дорогих друзів-християн, але це ще не Христос. Єдине благословення, яке наповнить ваше серце, коли все інше підведе, — це любляче серце Ісуса, з’єднане з вами, джерело всіх ваших благословень і Той, Хто не підводить, коли всі вони зів’яли й вичерпалися, — Сам Ісус Христос.

24 травня

«Куди дорога до пробутку сьвітла?» (Йова 38:19).

Коштовне каміння саме по собі нічого не варте, якщо не стикається зі світлом. Якщо покласти його певним чином, воно відбиватиме красу сонця. Інакше в ньому немає краси. Діамант, що лежить у своїй темній штольні чи глибоко в копальні, не являє жодної краси. Що він таке, як не шматок вугілля, крихта звичайного вуглецю, якщо не стане посередником для відбиття світла? Так само й з іншими дорогоцінними каменями. Їхні різноманітні відтінки — ніщо без світла. Якщо вони мають багато граней, то відбивають більше світла й являють більше краси. Якщо покласти поруч із діамантом скляну підробку, у ній немає блиску. У необробленому стані й діамант зовсім не відбиває світла. Так і ми — у необробленому стані й ні до чого не придатні, аж поки Бог не прийде й не засяє на нас. Світло в діаманті — не його власність; це краса сонця. Яка краса в Божій дитині? Лише краса Ісуса. Ми — Його особливий народ, вибраний, щоб звіщати чесноти Того, Хто покликав нас із темряви у Своє дивне світло. Нехай же ми сьогодні відбиваємо Його світло й любов.

25 травня

«Щоб розуміти Його» (Филипян 3:10).

Краще знати Самого Ісуса, ніж знати істину про Нього, — навіть глибини Божі, як їх відкриває Святий Дух. Великим прагненням Павла було: «Щоб розуміти Його», — не про Нього, не таємниці дивовижного світу, не глибші й вищі Божі науки, а ввійти до Святого Святих, де Христос, де сяє Шехіна, наповнюючи це місце славою Божої святості, а тоді ввійти в таємницю Самого Господа. Саме цього домагався Яків у Пенуїлі, коли благав Бога: «Повідай менї, як на імя тебе звати?» Він назвав нам Своє ім’я, давши нам «просьвіченнє розуміння слави Божої в лицї Ісус-Христовім». Ось у чому таємниця. Це Сам Господь, і ніщо інше; це знайомство з Богом; це знати Ісуса Христа так, як ми не знаємо нікого іншого; це могти сказати не лише «Я вірю Йому», а й «Я знаю Його»; не про Нього, а — я знаю Його. Це таємниця понад усі інші, яку Бог хоче нам дати; це Його забезпечення для слави й сили, і вона дається даром щирому серцем шукачеві.

26 травня

«Не журіть ся нїчим, а у всьому молитвою і благаннєм з подякою нехай обявляють ся прошення ваші перед Богом» (Филипян 4:6).

Доручити — означає передати, цілком звіритися іншому. Тож якщо ми віддамо Йому наші випробування, Він їх понесе. Якщо ми ходимо в праведності, Він перенесе нас через усе. «Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору свого часу». Тут дві руки: Божа рука, що пригинає нас, упокорює нас, а потім Божа рука, що підносить нас. Скиньте всю вашу журбу на Нього — тоді Його рука підійме вас, піднесе вас свого часу. У цьому вірші дві турботи — ваша турбота і Його турбота. В оригіналі це різні слова. Одне означає тривожну журбу, друге — турботу Всемогутнього. Скиньте на Нього вашу тривожну журбу і візьміть натомість Його всемогутню турботу. Не зважайте більше на клопоти, а вірте, що Він може підтримати вас у них. Влада — на Його раменах. Вірте, що коли ви довіряєте Йому, слухаєтеся Його й сповнюєте Його волю, Він подбає про ваші інтереси. Просто обміняйтеся тягарями. Візьміть на себе Його ярмо, і нехай Він дбає про вас.

27 травня

«Власть на раменах його» (Ісаїї 9:6).

Не можна заспокоїти серце, зупинивши його биття. Беладона зробить це, але то не спокій. Нехай прийде подих життя — Боже життя й сила, — і настане солодкий спокій. Домашні узи й родинна прихильність його не принесуть. Визволення від біди його не принесе. Не одне випробуване серце казало: «Якби лише минула ця велика біда, я мав би спокій». Але щойно минає одна, приходить інша. Бідний поранений олень на схилі гори думає, що якби він тільки міг скупатися в давньому гірському потоці, то знайшов би спокій. Але стріла в його тілі, і немає йому спокою, доки рана не загоїться. У гірському озері вона болить так само, як на рівнині. Ми ніколи не матимемо в серці Божого спокою й миру, доки не віддамо все Христові — навіть нашу працю — і не повіримо, що Він узяв усе це, а нам лишається тільки затихнути й довіряти. Необхідно ходити в святому послуху й дозволити Йому нести владу на Своїх раменах. Павло сказав так: «Одне я роблю». Для всіх нас є одна вузька стежка — Христова воля й Христове діло для нас.

28 травня

«Принизив себе» (Филипян 2:8).

Одне з найтяжчого для гордої, вищої натури — бути під владою, зректися власної волі й зайняти місце підлеглого. Але Христос прийняв вид слуги, відмовився від Своєї незалежності, від права догоджати Собі, від свободи вибору і, від віків вічних знавши лише повеління, віддав Себе тільки на послух. Мені часом доводилося бачити, як людина, що колись була заможним господарем, ставала прикажчиком у тій самій крамниці. Повірте, це не було легке чи гідне становище. Але Ісус був таким досконалим Слугою, що Його Отець сказав: «Ось, слуга мій, що його вподобала собі душа моя». Усе Його життя Його гаслом було: «Син чоловічий не прийшов, щоб служено Йому, а служити». «Я ж між вами, як слуга». «Не можу я робити від себе нїчого». «Не моя воля, а Твоя нехай буде». Чи навчилися ви, улюблені, місця слуги?

І ще раз: Він був «слухняним аж до смерти, смерти ж хрестної». Усе Його життя було вмиранням, і врешті Він віддав усе на смерть, а також на ганьбу — на смерть розп’яття. Це останнє було вершиною Його любові.

29 травня

«Тїло ж … про Господа, а Господь про тїло» (1 Коринтян 6:13).

Отож, як саме Христос Сам виправдав нас і Христос Сам став для нас освяченням, так і лише через особисте єднання з Ним ми можемо прийняти це фізичне життя й викуплення. Справді, це не дотик сили до нашого тіла, який відновлює його, а тоді залишає надалі на самі лише ресурси природної сили й життя; це живе й дійсне єднання нашого смертного тіла з воскреслим тілом нашого Господа Ісуса Христа, так що Його власне життя входить у наш організм, і Він Сам стає для нас силою, здоров’ям і повним фізичним викупленням.

Він живий повіки й зволяє жити в цих глиняних оселях. Ті, хто так приймає Його, можуть пізнати Його так, як ніколи не пізнає ніхто з тих, хто не допускає Його до тіл, які Він створив для Себе. Це одна з глибоких і дорогоцінних таємниць Євангелія. «Тїло ж … про Господа, а Господь про тїло». «Хіба ви не знаєте, що ваше тіло — храм Святого Духа, Який у вас, і ви не свої, бо ви куплені ціною; тож прославляйте Бога у вашому тілі, яке належить Богові» (за англійським Переглянутим перекладом).

30 травня

«І вдихну в нутро ваше духа мого» (Езекиїла 36:27).

«І вдихну в нутро ваше духа мого, й учиню, що будете ходити в заповідях моїх, та хоронити й виповняти постанови мої». «Дам вам у серце страх передо мною, щоб ви не відвертались від мене». О друже, хіба це не було б блаженством, хіба це не було б таким спочинком для вас, зовсім виснаженого цією боротьбою власними силами? Хіба вам не потрібен сильний, щоб подолати сильного — себе й гріх? Хіба вам не потрібен провідник? Хіба ви не хочете, щоб Сам Бог був із вами, щоб Він оселився у вас? Хіба ви не хочете спокою? Хіба ви не усвідомлюєте цієї потреби? О, це відчуття, що тебе відкидають назад: прагнеш, бажаєш, але не досягаєш. Саме для цього Він і приходить: «Приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас». Ба більше: «Приймете силу Святого Духа, що зійде на вас». Ось правдивий переклад, і він справді надзвичайно відрізняється від іншого. Ви не отримаєте силу самі, щоб люди казали: «Скільки сили в цієї людини! Ви не матимете жодної власної сили, але приймете силу Святого Духа, що зійде на вас; сила — у Нього, от і все».

31 травня

«Оце ж, хто смирить ся, як хлопятко се» (Маттея 18:4).

Ви ніколи не матимете смиренного серця, доки воно не народиться згори, від серця Христового. Бо людина втратила власну людяність і, на жаль, надто часто має демонське серце. Бог хоче, щоб ми, християни, були простими, людяними, приступними й дитиноподібними. Християни, яких ми знаємо й любимо найбільше і які найближчі до Господа, — найпростіші. Щойно ми стаємо пихатими й штучними, ми годимося хіба що для картинної галереї й добрі лише на п’єдесталі; але якщо ми збираємося жити серед людей, і любити їх, і спасати їх, ми мусимо бути приступними й людяними. Будь-яка скутість — лише ще одна форма зосередженості на собі. Просіть у Христа людяного серця, усмішки такої ж природної, як у вашої маленької дитини, коли вона поруч із вами. О, як багато Христос зробив маленькими дотиками! Він ніколи не достукався б до самарянки, якби прийшов до неї як пророк. Він сів, утомлена людина, і сказав: «Дай менї пити». І так усе Його життя саме Його проста людяність і любов вели Його до інших, а їх вели до Нього і до Його великого спасіння.

Ви завершили: Травень

Назад Далі