Дні неба на землі
Квітень

Розділ 4 · 25 хв читання · 32 хв слухання

Квітень

1 квітня

«на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу» (Римлян 9:23).

Наш Отець готує нас для вічності. Посудина, зроблена для кухні, опиниться на кухні. Посудина для картинної галереї чи вітальні здебільшого зрештою опиниться там.

До чого готуєтеся ви? Стати помийним відром для всього, що люди вливають вам у вуха, — чи вазою, що тримає солодкі пахощі й квіти для палацу Царя, і багатострунною арфою, що звучить мелодіями й гармоніями Його любові та хвали? Кожен із нас іде на своє місце. Тож нехай ми готуємося до нього вже тепер.

Дні неба — то Христові дні, Він — Світло вишини; Тож, ідучи поруч із Ним, Ми матимем неба дні. Дні неба — безконечні дні, Дні вічності ясні; Тож хай і праця, і життя Тривають, як ті дні. Іди із нами, Господи, Крізь кожен день земний, Аж поки воля, як на небі, Звершиться на землі.

2 квітня

«Такий жити ме, мов на висотах» (Ісаїї 33:16).

Посвяченому християнину легше жити для Бога цілковито, до кінця, ніж жити змішаним життям. Душа, викуплена й освячена Христом, завелика для мілин і пісків самолюбного, світського, грішного життя. Великий пароплав «Сент-Пол» без жодних зусиль ходив глибокими водами, але не міг просунутися ні на крок у мілкій заводі чи на пісках Лонг-Бранча; там найменший буксир вартий дюжини таких, як він; та посеред океану він за годину залишив би їх далеко позаду.

Улюблені, ваше життя завелике, надто славне, надто божественне для того тісного місця, в якому ви силкуєтеся жити. Ваша мета надто дріб’язкова; встаньте й живіть на висотах — у воскреслому житті Ісуса та в натхненній надії на Його благословенний прихід.

Воскресни з воскреслим Господом, З Христом зійди у вись, І в небесах ходи з Тим, Кого, не бачивши, любиш. Ходіть як небесний рід, Князі царської крові; Ходіть як діти світла, Сини й спадкоємці Божі.

3 квітня

«на него надїя моя» (Псальма 62:5).

Коли ми віримо за благословення, нам слід стати в поставу віри й почати діяти та молитися так, ніби благословення вже наше. Ми маємо поводитися з Богом так, ніби Він уже виконав наше прохання. Ми маємо всією вагою спертися на Нього щодо того, що ми вірою взяли як своє, і просто вважати за певне, що Він це дає і й далі даватиме. Це і є постава довіри. Коли жінка виходить заміж, вона одразу стає в нове становище й поводиться відповідно до цього факту; так само, коли ми приймаємо Христа як Спасителя, як Освятителя, як Цілителя чи як Визволителя, Він чекає, що ми станемо в поставу визнання Його саме в тій якості, у якій ми Його вірою прийняли, і чекатимемо, що Він буде для нас усім тим, у чому ми Йому довірилися.

Можеш нести Йому кожну журбу й тягар, Можеш у молитві сказати Йому кожну нужду, Можеш довірити Йому найтемнішу хвилину, — Він піклується, то нащо ж тобі журитись? Віра ніколи не досягне свого звершення, Поки не заспіваємо вдячної пісні переможців: У славному місті спасіння, Бог сказав нам, усі брами — хвала.

4 квітня

«противте ся ж дияволові, то й утїче» (Якова 4:7).

Противтеся дияволові, і він утече від вас. Це обітниця, і Бог дотримає її для нас. Якщо ми протистоїмо супротивникові, Він змусить його втекти й дасть нам перемогу. Ми можемо будь-коли безстрашно стати на опір, кинути виклик ворогові й вимагати захисту нашого небесного Царя, так само як громадянин вимагав би захисту від уряду проти насильства чи несправедливості з боку жорстоких людей. Водночас ми ніде не повинні ставати на територію супротивника жодною поставою чи непослухом, інакше даємо йому страшну владу над собою, яку Бог, хоч і стримуватиме з великою милістю та добротою, не усуне повністю, доки ми цілком не станемо на святу землю. Тож ми мусимо бути озброєні панциром праведності, так само як і щитом віри, якщо хочемо успішно протистояти князеві темряви та началам у піднебесних місцях.

Свого повного викуплення права Зі святою сміливістю вимагайте, І до найвищої повноти пізнайте Силу Ісусового імені.

5 квітня

«Многі обчистяться, вбіляться і будуть, наче в огнї, перетоплені» (Даниїла 12:10).

Це обітниця щодо приходу Господа. Це більше, ніж чистота. Це — бути вибіленим, сяйливим, світлим. Очиститися — означає, що гріх випалено; вбілитися — означає, що в нас вогнем вкарбовано славу Господню. Одне — очищення, друге — просвітлення й прославлення. Господь має для нас і те, і те, але щоб ми мали обидва, нас треба покласти у вогонь для випробування й повести в тяжкі та незвичайні місця, де Христос стане для нас більшим саме через крайність становища. Ми наближаємося до тих днів. Ба більше, вони вже довкола нас, і вони — провісники приходу Господа.

Блаженний, хто хоронить одежу свою, щоб не ходити йому голим.

Голоси лунають у повітрі, сповнюючи людей надією і страхом; Скрізь знамення, що кінець уже близько, Лунають застороги: готуйтеся, бо Цар незабаром прийде; О, це, мабуть, прихід Господа!

6 квітня

«яко ж в одному тїлї маємо многі члени, … так многі ми — одно тїло в Христї» (Римлян 12:4,5).

Часом наше спілкування з Богом обривається або переривається через щось негаразд із братом чи через якусь нестачу єдності в тілі Христовому. Ми намагаємося дістатися до Господа, але не можемо, бо відокремлені від якогось члена Господнього тіла або тому, що Його любов не тече вільно крізь кожну живу частину. Не потрібно удару по голові, щоб паралізувати мозок; це може зробити удар по якомусь нерву; а рана якоїсь артерії на кінцівках може стати смертельною для серця. Тому ми мусимо бути в правильних стосунках з усіма Його дітьми й сходитися в тілі Христовому в найсолодшому, найповнішому спілкуванні, якщо хочемо зберегти досконале спілкування з Самим Христом. Часом ми побачимо, що змінене ставлення до одного християнина вводить нас у повінь Святого Духа. Здається, неможливо мати віру без любові або мати Самого Христа без повноти спілкування з усіма Його дорогими святими; і коли страждає один член, страждають усі разом, а коли один радіє, благословенні всі спільно.

7 квітня

«Ним бо живемо й двигаємось» (Дїяння 17:28).

Рука Гехазі й навіть палиця Єлисея не могли зцілити бездиханного хлопчика. Потрібен був живий дотик власного, Божественно оживленого тіла пророка, щоб влити життя в холодну глину. Уста до уст, рука до руки, серце до серця — він мусив торкнутися дитини, перш ніж життя затріпоче в її безпульсових жилах.

Ми мусимо ввійти в особистий дотик із воскреслим Спасителем, і щоб Його власне життя оживило наше смертне тіло, перш ніж ми зможемо пізнати повноту й дійсність Його зцілення. Це найчастіша причина невдачі. Люди часто покладаються на щось, що з ними зробили, на щось, що зробили вони самі, або на щось, у що вони повірили розумом; але їхній дух не намацав дороги до серця Христа, і вони не втягнули Його любов у своє єство голодом і спрагою любові та віри, — тож і не оживлені. Найбільша потреба наших душ і тіл — знати Ісуса особисто, постійно торкатися Його, безперервно перебувати в Ньому.

Нехай ми сьогодні відкладемо все, що могло б завадити нам близько підійти до Нього, і ходімо рука в руці, серце до серця, з Ісусом.

8 квітня

«Веселе серце — як лїк, добродїйне» (Приповісток 17:22).

Цар Соломон залишив серед своїх мудрих висловів рецепт для хворих і сумних сердець, і його можна сміливо приймати: «Веселе серце — як лїк, добродїйне». Радість — великий відновник і цілитель. Веселість духу принесе здоров’я кісткам і силу нервам, коли всі інші укріпні засоби безсилі, а всі інші заспокійливі вже не заспокоюють. Ви, хто хворий, почніть радіти в Господі, і ваші кості розквітнуть, як трава, а щоки засяють рум’янцем здоров’я та свіжості. Тривога, страх, недовіра, журба — це все краплі отрути; радість — бальзам і зцілення; і якщо тільки ви радітимете, Бог дасть силу. Він звелів вам веселитися й радіти; і Він ніколи не залишає Своїх дітей без підтримки, коли вони виконують Його заповіді. Радійте завжди в Господі, — каже Він, — а це означає: хоч би якими сумними, спокушуваними, хворими, стражденними ви були, радійте в Господі там, де ви є, і почніть цієї ж миті.

Радість Господня — то сила нашого тіла, Веселість Ісуса — бальзам для болю; Його життя і Його повнота — наше джерело зцілення, Його радість — наш еліксир для тіла й розуму.

9 квітня

«я роблю всякого часу, що подобаєть ся Йому» (Йоана 8:29).

Добре вести з Богом короткі рахунки. Кілька років тому нас дуже вразило одне тлумачення цього вірша: «Тим же кожен з нас за себе перелїк дасть Богу». Думка, яка відкрилася нам, полягала в тому, щоб звітувати Богові кожного дня нашого життя, аби наші рахунки щодня були зведені, а суд над нами — винесений, коли щовечора ми лягаємо на подушку.

Це, безперечно, справжній спосіб жити. Це таємниця великого миру, і яка ж це буде чудова втіха, коли життя добігатиме кінця або прийде Учитель, — знати, що наш рахунок зведено, суд над нами вже минув і для нас лишилося тільки чекати радісного: «Гаразд, слуго добрий і вірний… Увійди в радощі пана твого».

Крок за кроком піду з Ісусом, Лиш хвилинка за хвилинкою; Висоти, куди злетіти не маю крил, Крок за кроком мої ноги здолають. Ісусе, тримай мене ближче — ближче, Крок за кроком і день за днем, Ступаючи в самі Твої сліди, Ідучи з Тобою весь шлях.

10 квітня

«свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем» (Євреїв 3:6).

Рідко нам доводилося бачити сумнішу руїну навіть найвищого, найшляхетнішого християнського характеру, ніж тоді, коли ворогові вдавалося підточити просту довіру Божої дитини й довести її до самозвинувачення та осуду. Страшне це місце, коли душа дозволяє сатані сісти на престол і діяти як Бог, судячи кожну її думку й кожен вчинок і тримаючи її в темряві безперервного осуду. Недарма ж апостол велів нам міцно тримати щит віри!

Ось куди цілить сатана в усіх своїх нападах на вас — зруйнувати вашу довіру. Якщо він доможеться, щоб ви втратили просту впевненість у Богові, він знає, що скоро матиме вас біля своїх ніг.

Для душі, яка пізнала солодкість Його любові, втратити досконалу довіру до Бога — цього досить, щоб зруйнувати і розум, і життя. Улюблені, Його дім — це ми, «коли свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем».

Не бійтеся зайняти своє місце З Ісусом на престолі, І звеліть силам землі й пекла Визнати Його владний скіпетр.

11 квітня

«Відкрий Господеві дорогу твою» (Псальма 37:5).

Рідко ми чули краще визначення віри, ніж те, яке одного разу на нашому зібранні дала люба стара темношкіра жінка, відповідаючи молодому чоловікові на запитання, як прийняти від Господа потрібну допомогу.

У своїй характерній манері, вказуючи на нього пальцем, вона сказала з великим притиском: «Ти просто мусиш повірити, що Він це зробив, — і це зроблено». Велика небезпека для більшості з нас у тому, що, попросивши Його це зробити, ми не віримо, що це зроблено, а все допомагаємо Йому й залучаємо інших допомагати Йому; наглядаємо за Богом і чекаємо, щоб побачити, як же Він це зробить.

Віра додає своє «амінь» до Божого «так», а тоді забирає руки й залишає Богові завершити Його діло. Її мова: «Відкрий Господеві дорогу твою, і вповай на него, і він допоможе».

Господи, я кидаю боротьбу, Тобі доручаю свій шлях, Я довіряю Твоєму слову навіки І вирішую все сьогодні.

12 квітня

«Вони були немовби нарікальниками» (4 Мойсея 11:1).

У книзі Чисел, в оповіді про нарікання дітей Ізраїля в пустелі, є дуже примітний вислів. Він звучить так: «Коли люди немовби нарікали». Як і більшість читань на полях, воно краще за основний текст, і за цим коротким реченням криється цілий світ змістовної правди.

Здалеку перед нашою уявою може постати чимало яскравих картин: люди, які не насмілюються грішити відкрито й недвозначно, але вміють робити це лише «немовби». Вони не брешуть прямо, а ухиляються, викручуються або натякають на стільки неправди, щоб уникнути справжнього докору сумління. Вони не звинувачують Бога відкрито в немилосерді чи невірності, але б’ють по Ньому через когось іншого. Вони знаходять вади в обставинах, людях і речах, які Бог дозволив у їхньому житті, і «немовби» нарікають. Можливо, далі вони й не йдуть. Вони й хотіли б, якби насмілилися, «безумно звинуватити Бога».

Це написано нам на пересторогу.

13 квітня

«Всякого часу радуйтесь» (1 Солунян 5:16).

Хоч би що ви втратили, не втрачайте своєї радості. Бережіть дух весни. «Всякого часу радуйтесь» і «знов кажу: радуйте ся».

Втрата Ханаану почалася з духу нарікань: «Коли люди немовби нарікали, це було неприємно Господеві». Перший розрив у їхньому спілкуванні, перша заминка в їхньому поступі настали тоді, коли вони почали сумніватися, сумувати й ремствувати.

О, бережіть серце від пробоїн пригніченості, зневіри, недовіри й похмурості, бо сатана не може розчавити душу, яка радіє й хвалить.

Стережіться початку гріха. Не дайте першому дотику зла знайти притулок. Саме перший крок губить усе. О, бути так огорнутими Святим Духом і самим життям Ісуса, щоб зло не могло нас досягти!

На маленьку муху з внутрішнього боку віконної шибки може напасти маленька пташка ззовні, і мусі може здатися, що вона пропала, але кришталева шибка між ними так само певно береже її від усякої небезпеки, як могутня залізна стіна.

14 квітня

«І я, як буду піднятий від землї, всїх притягну до себе» (Йоана 12:32).

Справжнє й чисте християнське життя притягує світ. Є сотні чоловіків і жінок, які в житті пересічних християн не знаходять нічого, що зацікавило б їх практичною вірою, але яких одразу підкорює справжній, переможний приклад. Ми віримо, що більше світських людей одним стрибком входить просто в життя цілковитого посвячення, ніж у той проміжний стан, який зазвичай пропонують їм на першому етапі.

Якось серед слухачів був чоловік, який пів століття чи й більше прожив без Христа; він був дуже знаним громадянином, публічною особою, бездоганної вдачі, високого розуму, з надзвичайно привабливим духом і манерами, але зовсім далеким від християнського життя.

Наприкінці зібрання, присвяченого поглибленню духовного життя, він підвівся й попросив громаду молитися за нього, а ще до кінця тижня й сам став справжнім і визнаним послідовником Господа Ісуса Христа. Повертаючись того вечора додому, він сказав: «Якщо це — віра Ісуса Христа, я хочу її».

15 квітня

«закоренившись і оснувавшись у любови» (Єфесян 3:17).

Є дуже незвичайний кущ, що рясно росте на Заході й трапляється по всьому Техасу. Це не що інше, як «москітове дерево». Це дуже тонкий кущ, схожий на вербу, і здавалося б, що для якогось промислового вжитку він майже непридатний; але він має надзвичайне коріння, що росте під землею, мов великі колоди, і має таку витривалість за будь-яких умов, що його використовують і дуже високо цінують для добрих бруківок. Кажуть, що місто Сан-Антоніо вимощене цим корінням. Воно нагадує тих християн, які мало показують себе назовні, але ростуть переважно під землею — поза очима, в глибині Божій. Саме цих чоловіків і жінок Бог використовує як основу всього і як бруківку того Божого міста, яке стоятиме, коли все земне розсиплеться на руїни й розчиниться в забутті.

Глибше, глибше хай течуть живі води; Благословенний Святий Душе! Ріко спасіння! Всю Твою повноту дай мені пізнати.

16 квітня

«мужайтесь» (1 Коринтян 16:13).

Будьте відважні. Боягузи завжди зазнають шкоди. Відважні здебільшого виходять неушкодженими. Єремія був героєм. Він не відступав ні перед чим. Він стояв перед своїм царем і своїми земляками з незламною відвагою — і в результаті не зазнав жодної шкоди, а пережив облогу Єрусалима так, що й волосина з його голови не впала. Седекія, боязкий цар, завжди боявся послухатися Бога й бути вірним, і зрештою його спіткала найжорстокіша кара, яка будь-коли випадала людському серцю.

Чоловіки й жінки, які від самого початку стоять вірно за свої переконання, мають найменше випробувань. Коли Бог дає вам добре випробування і ви здатні витримати напругу, Він не завжди його повторює. Коли Авраам приніс у жертву свого сина Ісака на горі Морія, це було остаточне випробування на все його подальше життя. Не дайте сатані побачити, що ви його боїтеся, бо він переслідуватиме вас до смерті, якщо думатиме, що має шанс вас здолати.

Будьте вірні, будьте вірні, Хоч і друзі зрадять, хоч їх буде мало; Хай що станеться — завжди при Ньому будьте, Щоб Він завжди знаходив вас вірними.

17 квітня

«себе гамувати — се більш, нїж місто звоювати» (Приповісток 16:32).

Стриманість — це справжнє самоврядування. Вона містить у собі благодать самозречення і дух здорового розуму. Це та рівновага духу, що тримає нас спокійними, володіючими собою, зібраними, розважливими й завжди підвладними голосу Божому та свідомості обов’язку на кожному нашому кроці. Багато хто не має цієї рівноваги та зібраного духу. Їх носить під поривами власних вражень, настроїв, впливу інших або обставин довкола. Жодне бажання ніколи не повинно нами керувати. Жодна мета, хоч яка слушна, не повинна мати над нами такої влади, щоб ми не були цілком вільні. Чиста прихильність може стати надмірною прихильністю. Сама наша праця може стати егоїстичною пристрастю. Те, що ми почали робити, бо такою була Божа воля, ми можемо врешті триматися й уперто продовжувати тому, що такою є наша власна воля. Господи, дай нам дух, яким завжди керують Твій Дух і Твоя воля, і око, що щохвилини дивиться на Тебе, як очі служниці — на руку її господині. Тоді служіння Тобі стане нашою досконалою свободою, а наша покора — найбожественнішою волею.

18 квітня

«підніме крила» (Ісаїї 40:31).

«Підніме крила, як орел» — це Боже вступне слово, бо наступна обітниця така: «побіжить і не вмучиться, пійде і не втомиться». Години святого піднесення потрібні для годин терплячої, буденної ходи, чекання й праці. Природа має свої весни, і благодать також.

Радіймо в Господі завжди, і знову кажемо: радіймо. І приймімо Його як нашу безперервну радість — Того, чиє серце є джерелом блаженства і Кого помазано оливою радості понад Його товаришів. Не треба розчаровуватися, якщо приплив не завжди однаково високий. Навіть під час відпливу океан так само повний. Людська природа не витримала б безперервного збудження, навіть радісного, і Бог часто спочиває у Своїй любові. Живімо якомога менше зосередженими на собі, наповнюючи кожну мить вірним служінням і довіряючи Йому порушувати джерела, коли Він схоче; і, йдучи далі у вірному служінні, ми знову й знову чутимемо Його радісний шепіт: «Гаразд, слуго добрий і вірний… Увійди в радощі пана твого».

19 квітня

«Вповай тихим серцем на Господа, і дожидай його» (Псальма 37:7).

Дуже промовисто те, що саме в Євангелії від Марка, Євангелії служіння, ми чуємо, як Учитель каже Своїм учням: «Ійдїть ви самі окроме в пусте місце, та відпочиньте трохи». Бог хоче відпочилих працівників. Буває енергія, що не знає втоми й упину, а все ж тиха, як океанська глибина, сповнена миру Божого, що вищий за всяке розуміння. Дві найглибші таємниці спочинку такі: по-перше, бути в згоді з волею Божою, а по-друге — довіряти. «Великим спокоєм радуються ті, що люблять закон твій» — це про перше. «Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає» — це про друге. Багато важить навчитися того, що англійський переклад цього вірша називає stay, — «утримувати» думку на Богові. Ми іноді забуваємо, що буквально це слово означає «зупинитися». Велике благословення — навіть зупинити всяку думку; і часто це єдиний спосіб відповісти на диявольський вихор дратівливих питань і думок: бути зовсім тихим, відмовитися навіть думати й зустріти його лихий голос простим і остаточним «Ні!» Якщо ми будемо тихі, Бог дасть нам мир.

20 квітня

«в царя на роботї в його жили вони там» (1 Паралипоменон 4:23).

Воді легко стікати з горішніх джерел, але потрібен божественний поштовх, щоб вона піднімалася вгору з долини, з долішніх джерел. Ніщо так не свідчить про Христа, як християнин, що радіє і не втрачає бадьорості в одноманітності й рутині звичайної праці, — як ті моряки, що стоять на причалі, вантажачи судно, і співають, розгойдуючи свої вантажі, у дусі хвали підлаштовуючи пісню під кроки й рухи праці та обов’язку. Ніхто не має солодшого чи вищого служіння Христові, ніж ділова людина чи служниця, які можуть цілий день носити на своїх обличчях світло неба. Як морський птах, що може пірнути під солону хвилю у своєму прекрасному, бездоганному пір’ї й вийти без жодної краплі на своїх блискучих грудях і сяйливих крилах, бо тонка олія на пір’ї не дає воді пристати, — так, дякувати Богові, і ми можемо бути так помазані Святим Духом, що гріх, смуток і скверна не пристануть до нас, а ми пройдемо крізь усяке море, як корабель проходить крізь хвилі, — серед вод, але понад повінню довкола нас.

21 квітня

«помазаннє, котре ви приняли» (1 Йоана 2:27).

Це таємниця глибшого життя, а «щоб ви, закоренившись і оснувавшись у любови» — його суть і його солодкість. Повнота Божої любові в серці зробить усе легким. Дуже легко робити те, що ми любимо робити, і дуже легко довіряти тому, кого ми любимо; і що більше ми усвідомлюємо їхню любов, то більше довіряємо їм через неї. Це джерело зцілення. Потік любові, що тече крізь наше тіло, дивовижно зміцнить саму нашу будову, і любов нашого Господа стане невичерпним джерелом молодості й свіжості в нашому фізичному єстві. Таємниця любові дуже проста. Вона в тому, щоб узяти серце Ісуса для нашої любові й покладатися на Його любов у кожній потребі життя, чи то щодо Бога, чи щодо інших. Дуже солодко думати про людей так: «Я візьму серце Ісуса до них, щоб Він дав мені любити їх так, як Він їх любить». Тоді ми зможемо певною мірою любити навіть недостойних, якщо бачитимемо їх у світлі Його любові й надії — такими, якими вони будуть, а не такими, як тепер, недостойними нашої любові.

22 квітня

«Христос голова» (Єфесян 5:23).

Ми часто хочемо, щоб люди молилися за нас і допомагали нам, але завжди зводимо нанівець власну мету, коли надто дивимося на них і спираємося на них. Справжня таємниця єднання — щоб обоє дивилися на Бога; і в самому цьому погляді повз себе на Нього вони непомітно для себе єднаються. Моряк чинив слушно, коли, побачивши, як маленький хлопчик упав за борт, почекав хвилину, перш ніж кинутися його рятувати. Коли знетямлена мати в розпачі спитала, чому він так довго чекав, він розважливо відповів: «Я знав, що коли стрибну раніше, він учепиться в мене й потягне на дно. Я чекав, доки він перестане борсатися, і тоді зміг допомогти йому, бо він не хапався за мене надто сильно».

Коли люди хапаються за нас надто сильно — чи то своєю любов’ю, чи своєю залежністю, — ми інтуїтивно відчуваємо, що вони не дивляться на Бога, і наші зусилля допомогти їм паралізуються. Тож спільна молитва вимагає, щоб той, за кого ми молимося, дивився не на нас, а на Господа Ісуса Христа, і щоб ми разом дивилися лише на Нього.

23 квітня

«…болїти серцем у немощах наших» (Євреїв 4:15).

Якось ми розмовляли про зцілення з однією тяжко страждаючою сестрою, яка була дуже обтяжена тілесно й прагнула навчитися довіряти Господеві щодо визволення. Після недовгої розмови ми помолилися з нею, доручаючи її справу Господеві для цілковитої довіри й визволення, наскільки вона була готова його прийняти вірою. Щойно ми закінчили молитву, вона схопила нас за руку й попросила об’єднатися з нею в тягарі, що найбільше лежав у неї на серці, — і тоді, ані словом не згадавши про власне зцілення чи тягар, під яким вона гинула, вибухнула такою молитвою за бідного хлопчика-сироту, про якого щойно того дня почула, що ми ніколи не чули нічого вищого за співчуттям і любов’ю: вона благала Бога допомогти йому й спасти його, багато разів за молитву ридаючи в судомній муці любові, а потім замовкла, навіть не згадавши про власну потребу. Нас глибоко зворушило це видовище любові, і ми подумали, як мусить бути зворушене серце Отця її власною потребою.

24 квітня

«не досадуй» (Псальма 37:8).

В Ізраїлі обірвалося життя через те, що пара людських рук без дозволу торкнулася ковчега Божого. Їх поклали на нього з найкращим наміром — підтримати його, коли він хитався й трусився, а воли тягли його вибоїстою дорогою; але вони самовільно торкнулися Божої справи — і впали безсилі й неживі. Значна частина життя віри полягає в тому, щоб залишати речі в спокої. Якщо ми цілком довіряємо якусь справу Богові, ми можемо не торкатися її, і Він збереже її для нас краще, ніж ми могли б Йому допомогти. «Вповай тихим серцем на Господа, і дожидай його! Не запалюйся гнївом на того, кому щаститься дорога, на чоловіка, що лихі задуми свої сповняє!» Може здаватися, що все йде шкереберть, але Він знає це не гірше за нас; і Він постане в належну мить, якщо ми справді довіряємо Йому настільки, щоб дати Йому діяти Своїм шляхом і в Свій час. Немає нічого мудрішого, ніж бездіяльність у деяких речах, і немає нічого шкідливішого, ніж неспокійна метушня, бо Бог Сам узявся здійснювати Свою верховну волю.

25 квітня

«Сам же Бог упокою нехай осьвятить вас зовсїм» (1 Солунян 5:23).

Це велика хвиля припливу, що піднімає корабель, який сів на мілину, аж поки він не попливе над баром без жодної напруженої балки чи змученого моряка, — замість марних і виснажливих зусиль знесиленої команди та напруги машин, які даремно намагалися зрушити його бодай на дюйм, доки той небесний поштовх не підняв його власною силою тяжіння.

Це великий Божий закон тяжіння, що теплими сонячними променями піднімає могутній айсберг, якого мільйон людей не підняв би й на дюйм, а він тане перед промінням і теплом сонця й підноситься хмарами випару назустріч його обіймам, аж поки та холодна, важка брила не попливе пухнастими хмарами слави в блакитному океані неба.

Як легко все це! Як могутньо! Як просто! Як божественно! Улюблені, чи ввійшли ви на божественний шлях святості? Якщо так, як же ваше серце мусить переповнюватися вдячністю! Якщо ні, то чи не прагнете ви його і чи не долучитеся до молитви цього вірша, щоб Сам Бог упокою освятив вас цілком?

26 квітня

«чуженицї і захожі» (Євреїв 11:13).

Якщо ви коли-небудь пробували проорати рівну борозну в полі — нам шкода людини, яка не вміє орати, і ще більше шкода людини, яка надто горда, щоб хотіти навчитися, — ви переконалися, що треба мати дві віхи на одній лінії й правити коней за цими віхами. Якщо перед вами лише одна віха, ваш погляд не матиме на чому втриматися, і ви можете петляти, самі того не помічаючи, і зробити борозни кривими, як звиви змії; але якщо маєте дві віхи й завжди тримаєте їх на одній лінії, ви не зможете відхилитися від прямої ані на дюйм, і ваша борозна буде як стріла, що летить до цілі.

Це стало для нас великим уроком у християнському житті. Якщо ми хочемо бігти прямо, то бачимо, що мусимо мати дві віхи — близьку і далеку. Недостатньо жити теперішнім; велика й славна річ — мати перед собою далеку мету, певну ціль, ясний намір, заради якого ми живемо і до якого формуємо своє теперішнє.

27 квітня

«солодкість уст» (Приповісток 16:21).

Духовний стан нерозривно пов’язаний з нашим фізичним життям. Плин божественних життєвих потоків може перервати маленький згусток крові; життєва течія може витекти крізь зовсім незначну рану.

Якщо хочете зберегти Христове здоров’я, бережіться всяких духовних виразок, усяких ран і подразнень серця. Одна година роздратування виснажить більше життєвої сили, ніж тиждень праці; а одна хвилина злостивості, ятрячих ревнощів чи заздрості зашкодить більше, ніж ковток отрути. Солодкість духу й радість серця — необхідні для повного здоров’я. Тиша духу, лагідність, спокій і мир Божий, що вищий за всяке розуміння, вартують більше за всі снодійні мікстури в країні.

Нас не дивує, що в декого кепське здоров’я, коли послухаємо їх пів години. У них досить неприязні, упереджень, сумнівів і страхів, щоб виснажити найміцніший організм.

Улюблені, якщо хочете зберегти Боже життя й силу, не допускайте того, що їх убиває; бережіть їх для Нього та для Його справи — і матимете досить, ще й з надлишком.

28 квітня

«Бог бо се робить у вас» (Филипян 2:13).

Освячення — це дар Святого Духа, плід Духа, благодать Господа Ісуса Христа, приготована спадщина всіх, хто входить у неї, найбільше здобуття віри, а не досягнення діл. Це Божа святість, а не людське самовдосконалення чи досконалість. Це вливання в людське єство життя й чистоти Безмежного, Вічного й Святого, що приносить Його власну досконалість і здійснює Його власну волю. Як легко, як невимушено, як радісно на цьому небесному шляху святості! Воістину це «високий шлях», а не низинна стежка марного й безплідного людського умертвіння плоті.

Це велика Божа надземна залізниця, що мчить над головами знесилених юрб, які бредуть нижнім бруком, тоді як могли б нестися Його дорогою вознесіння Його власним всемогутнім поштовхом. Це великий Божий ліфт, що підносить нас до горішніх покоїв Його палацу без надмірних зусиль, тоді як інші насилу дряпаються звивистими сходами і знемагають у дорозі.

Приймімо ж Його сьогодні так повно, щоб Він міг «учинити, щоб ми ходили в заповідях Його».

29 квітня

«Любов нїколи не впадає» (1 Коринтян 13:8).

У праці для Бога велика річ — знайти ключ до людських сердець і розпізнати щось добре як точку дотику для нашого духовного впливу. Коли Ісус зустрів жінку в Самарії, Він одразу вхопився за найкраще в ній і цим досяг її серця та викликав у неї охоче визнання її спасіння. Один шотландець якось сказав, що своїм спасінням цілком завдячує тому, що один добрий чоловік (здається, лорд Шефтсбері) колись обійняв його і сказав: «Джоне, з Божої благодаті ми ще зробимо з тебе людину».

Давня легенда розповідає про бідного мертвого пса, що лежав на вулиці посеред натовпу, і кожен мав що про нього сказати, — аж поки не надійшов Ісус і одразу не почав милуватися його гарними зубами. Він мав що сказати добре навіть про нього.

Лиш Один так жити і любити може; Любов Христова з живого Христа лиш б’є. О Ісусе! Прийди, живи в мені Своїм життям, І все Твоє небо любові й благословень принеси.

30 квітня

«Любов… всьому йме віри» (1 Коринтян 13:7).

Прекрасний вислів у Книзі Ісаї, що з надзвичайною ніжністю відбиває любов нашого дорогого Господа. Він сказав: «Вони ж народ мій, дїти, що не зломлять вірностї, — і він спасав їх». Вони таки ламали вірність, але Він не хотів цьому вірити. Принаймні Він говорить так, ніби не хотів би цьому вірити з великої Своєї любові, бо вони були Його народом. Він не бачить беззаконня в Якові й неправди в Ізраїлі. Там є що побачити, і диявол бачить усе, і чимало людей тільки радіють це бачити; але дорогий Отець не хоче цього бачити. Він покриває це Своєю любов’ю та дорогоцінною кров’ю Свого дорогого Сина, що приніс спокуту. Така дивовижна любов, певно, мала б зробити нас лагіднішими до інших і ревнішими в тому, щоб нашому Отцеві менше доводилося відвертати Свої люблячі очі від наших недосконалостей і провин.

Якщо ми маємо розум і серце Христа, то зодягатимемо навіть світ у ті чесноти, яких віра може для нього домагатися, і щосили намагатимемося вважати їх ніби справжніми — і любов’ю та молитвою ми зрештою зробимо їх справжніми. «Любов… всьому йме віри».

Ви завершили: Квітень

Назад Далі