Розділ 3 · 26 хв читання · 33 хв слухання
Березень
1 березня
«Вповай на Господа» (Псальма 27:14).
Як часто це сказано в Біблії — і як мало це зрозуміло! Це те, що старий чернець називав «практикою присутності Божої». Це звичка молитви. Це безперервне спілкування, яке не лише просить, а й приймає. Люди часто просять нас помолитися за них, а ми мусимо відповісти: «Та ж Бог уже відповів на нашу молитву за вас, і тепер ви маєте взяти цю відповідь. Вона чекає на вас, і взяти її ви можете, чекаючи на Господа».
Саме це відновлює силу, аж поки ми не піднімемося на крилах, як орли, не побіжимо — і не втомимося, не підемо — і не знесилимося. Наші серця надто просторі, щоб увібрати Його повноту одним подихом. Ми мусимо жити в атмосфері Його присутності, доки не вберемо в себе саме Його життя. У цьому таємниця духовної глибини й спокою, сили й повноти, любові й молитви, надії та святої корисності. «Дожидай помочі від Господа».
Я чекаю в спілкуванні біля благословенного престолу милосердя, я чекаю, солодко чекаю на Господа; я п’ю з Його повноти; я сиджу біля Його ніг; я вслухаюся в шепіт Його слова.
2 березня
«Добре завіщаннє схорони Духом сьвятим» (2 Тимотея 1:14).
Бог дає нам внутрішню силу, яка тримає наші серця в перемозі й чистоті. «Добре завіщаннє схорони Духом сьвятим, що живе в нас». Це — Святий Дух; і коли в наших грудях зринає будь-яка лиха думка чи навіювання, чуйне сумління може тієї ж миті покликати Святого Духа, щоб Він вигнав її, — і Він вижене її за наказом віри чи молитви та збереже нас настільки чистими, наскільки ми самі хочемо бути збереженими. Та коли воля піддається злу й погоджується з ним, Святий Дух його не вижене. Тож Бог вимагає від нас стояти на святій сторожі, і Він зробить для нас незмірно більше, поки ми тримаємося доброго; і Він Сам буде в нас духом пильності, показуючи нам зло, даючи розпізнати його й принести до Нього, щоб Він вигнав і знищив його.
«О Душе Ісусів, наповни нас, щоб у нас лишилося місце тільки для Тебе!»
О, прийди, як вогонь, що серця випробовує, о, прийди, як потік, що змиває гріх; спали нас святим прагненням і наповни повнотою Божою.
3 березня
«Усяка ж кара на той час не здаєть ся радощами, а смутком; опісля ж» (Євреїв 12:11).
Бог, здається, любить діяти через парадокси й протилежності. У перетвореннях благодаті гірке є основою солодкого, ніч — матір’ю дня, а смерть — брамою життя.
Багато людей прагнуть сили. Але як народжується сила? Днями ми проходили повз великий завод, що постачає електрику трамвайним двигунам. Ми чули гул і гуркіт незліченних коліс і спитали нашого друга: «Звідки береться ця сила?» «Та просто, — відповів він, — від обертання оцих коліс і тертя, яке вони створюють. Тертя породжує електричний струм».
Це дуже просто, і найменший дослід доведе це кожному.
Так і тоді, коли Бог хоче внести більше сили у ваше життя, Він посилює тиск. Він виробляє духовну силу сильним тертям. Декому з нас це не до вподоби. Дехто з нас цього не розуміє, і ми намагаємося втекти від тиску, замість того щоб прийняти силу й ужити її, аби піднятися над болючою причиною.
4 березня
«І сповнились усї Духом сьвятим» (Дїяння 2:4).
Благословенна таємниця духовної чистоти, перемоги й радості, тілесного життя й зцілення та всякої сили для служіння! Сповнені Духом, ми не маємо місця ні для власного «я», ні для гріха, ні для роздратування, ні для турбот. Сповнені Духом, ми відштовхуємо зародки хвороби, що носяться в повітрі, як розпечене до червоного залізо відштовхує воду, яка його торкається. Сповнені Духом, ми завжди готові до служіння, і сатана відступає, коли бачить, що Святий Дух зодягає нас у Свої шати святого полум’я. Не наполовину сповнені, а сповнені Духом — ось місце перемоги й сили.
Це не лише привілей — це заповідь, і Той, Хто її дав, дасть нам силу її виконати, якщо ми прийдемо до Нього з порожнім, щирим, довірливим серцем і заявимо своє право на цей привілей в ім’я Ісуса та на славу Божу.
Святий Душе, Тебе вітаю; прийди, будь моїм святим Гостем; Голубе небесний, у грудях моїх оселися й звий Собі гніздо; поведи мене до всієї Твоєї повноти, приведи мене до обіцяного Твого спочинку. Святий Душе, Тебе вітаю, прийди, будь моїм святим Гостем.
5 березня
«Я побідив сьвіт» (Йоана 16:33).
Христос переміг для нас кожного з чотирьох наших страшних ворогів — Гріх, Хворобу, Скорботу, Сатану. Він поніс наш Гріх, і ми можемо покласти на Нього все, аж до самої нашої гріховності. «Я переміг за тебе». Він поніс наші хвороби, і ми можемо відокремитися від своїх давніх немочей і піднятися в Його славне життя й силу. Він поніс наші скорботи, і нам не годиться нести навіть однієї турботи — ми маємо завжди радіти й навіть хвалитися скорботами. І Він переміг для нас і сатану, і залишив його прибитим до хреста — роззброєним, зганьбленим, лише тінню самого себе. Тепер нам лишається тільки покластися на Його повну спокуту, утвердити свою перемогу і так «перемогти його кров’ю Агнця і словом нашого свідчення».
Любі, чи перемагаємо ми гріх? Чи перемагаємо хворобу? Чи перемагаємо скорботу? Чи перемагаємо сатану?
Не лякайся, хоч і довгий бій; не слабни, хоч і сильний ворог твій; на силу славного Вождя свого звіряйсь; одну коротку годину з Ним пильнуй; почуй, як кличе Він: «Іди за Мною. Я переміг за тебе».
6 березня
«Не покладайся на власний твій розум» (Приповісток 3:5).
Віру гальмує опора на людську мудрість — нашу власну чи чужу. Перша принада, яку диявол підкинув Єві, була пропозиція мудрості, і за неї вона продала свою віру. «Будете як боги, знающі добре й лукаве», — сказав він, і з тієї години, як вона почала знати, вона перестала довіряти. Це розвідники в давнину позбавили Ізраїль Обітованої землі. Саме їхня нерозумна пропозиція розвідати землю й з’ясувати дослідженням, сказав Бог правду чи ні, призвела до страшного вибуху невіри, що зачинив двері Ханаану перед цілим поколінням. Дуже знаменно, що імена цих розвідників майже всі натякають на людську мудрість, велич і славу.
Так і за днів Христа саме рабська прив’язаність юдеїв до передань їхніх батьків і до людських думок не дала їм прийняти Його. «Як ви можете вірувати, — питав Він, — славу один од одного приймаючи, а слави, що від одного Бога, не шукаєте?»
Тож довірмося Йому всім серцем і не покладаймося на власний розум.
7 березня
«Більше щастє давати, нїж приймати» (Дїяння 20:35).
Як нам розпізнати різницю між земною і небесною любов’ю? Перша замикається на нас самих і почасти є нашим власним «я», що шукає собі втіхи. Друга тягнеться до Бога й до інших і знаходить свою радість у тому, щоб прославляти Його і благословляти їх. Любов — це безкорисливість, і любов, яка не безкорислива, не є божественною. Скільки ми молимося за інших — і скільки за себе? Що є осердям нашого буття? Ми самі — чи наш Господь, Його народ і Його справа? Нехай Господь допоможе нам глибше пізнати значення тієї великої істини: «Більше щастє давати, нїж приймати». «Хто спасає своє життя, той погубить його, а хто погубить своє життя задля Мене та Євангелії, той збереже його для життя вічного».
Чи знайшов ти скарб безцінний — передай. Чи святу знайшов відраду — передай. Хто дає, той має вдвічі, вдвоє більше благ дає любов, до служіння вищого прямуй — передай.
8 березня
«Просїть же» (Луки 10:2).
Молитва — це могутній двигун, що має рушити місійну справу. «Просїть же Господа жнива, щоб випровадив робітників на жниво своє».
Ми щодня просимо Бога торкатися сердець людей Святим Духом, щоб вони не могли не піти в далекі краї проповідувати Євангелію. Ми просимо Його будити їх уночі урочистим переконанням, що язичники гинуть і що їхня кров буде на їхніх душах, — і Бог відповідає на молитву, щодня посилаючи до нас людей, які «відчувають, що царська справа не терпить зволікання».
Любі, моліться, моліться, моліться; і коли кадильний дим здійматиметься до небес, «настане мовчання на небі» більш ніж на пів години, і вугілля вогню буде висипане на землю, і прихід Господа почне наближатися. Моліться, доки Господь жнива не вишле робітників на Своє жниво.
Зішли жар небесного вогню з жертовника небес; наповни прагненням сильним серця, щоб молитви наші, мов кадило, підносились до небес.
9 березня
«Як подобає вам ходити й угождати Богові» (1 Солунян 4:1).
Скільки дорогих християн перебуває на тому місці, яке призначив їм Господь, а диявол тим часом мучить їхнє життя невиразним відчуттям, що вони не зовсім догоджають Господу. Якби вони просто спокійно влаштувалися на тому місці, яке визначив їм Бог, і заповнювали його лагідно й з любов’ю для Нього, у їхніх серцях було б більше радості, а в житті — більше сили. Бог хоче бачити нас усіх на різних місцях, і таємниця того, як зробити для Нього якнайбільше, — визнати, що наше місце дане нам від Нього, а наше служіння на ньому догоджає Йому. У великій фабриці й машині є місце і для найменшого гвинтика та заклепки, і для великого маховика й поршня; так і в Бога є Його маленькі гвинтики, чия справа — просто залишатися там, куди Він їх поставив, і вірити, що Він хоче, щоб вони були саме там, і що Він робить якнайбільше з їхнього життя в тих маленьких місцях, які вони заповнюють для Нього.
Є те, що кожен може зробити, хоч ти й не мудрий, і не сильний; ти можеш бути вірним помічником, можеш вистояти, коли друзів мало; чиєсь самотнє серце тебе потребує — ти можеш допомогти.
10 березня
«Мир Божий, що вище всякого розуму, нехай хоронить серця ваші і мислї ваші» (Филипян 4:7).
Це не мир із Богом, а мир Божий. «Мир Божий, що вище всякого розуму» — це саме дихання Бога в душі. Тільки Він може його зберегти, і Він може так його зберегти, що «ніщо не буде нам спотиканням». Любі, чи ви там?
Божий спочинок настав лише тоді, як Його праця була завершена, — так буде й з нашим. Ми починаємо своє християнське життя з того, що працюємо, силкуємося й боремося власними силами тіла, щоб спасти себе. Нарешті, коли ми вже здатні припинити власні діла, приходить Бог зі Своїм благословенним спочинком і творить у нас Свої божественні діла.
О, чи чули ви славне слово надії та святої відради? З небес його звуки любові досі бринять у моїх вухах: благословенний Утішитель прийшов, і Христос незабаром буде тут. О серця, що зітхають, — допомога близько, Утішитель поруч; Він приходить, щоб привести нас до нашого Царя й приготувати нас стати перед Ним. Я радію, що Утішитель прийшов, і Христос незабаром буде тут.
11 березня
«Ви ж — рід вибраний, … люде прибрані» (1 Петра 2:9).
Останнім часом ми багато думали про те, як дивовижно Бог кличе народ з-посеред народу, уже покликаного. Слово ecclesia, або церква, означає «викликані», але Бог викликає з церкви ще добірнішу громаду, щоб вона стала Його нареченою, — тих, хто особливо приготований до Його приходу.
Чудовий прообраз цього ми бачимо в історії Гедеона. Коли він уперше засурмив, скликаючи Авієзерів, до нього зійшлося понад тридцять тисяч чоловік; але їх треба було відібрати, тож спершу їх випробували, звернувшись до їхньої мужності, — і всі, крім десяти тисяч, повернулися додому; але мав відбутися вибір із вибраних, і тому вдалися до другого випробування — на розважливість, обережність і цілеспрямованість, — і всіх, крім трьохсот, відіслано; і з цим невеликим добірним загоном він підняв прапор проти мідіянітян і силою Божою здобув свою славну перемогу. Так і в наші дні Учитель вибирає Своїх триста, і через них Він іще здобуде світ для Себе. Тож переконаймося, що ми належимо до людей «цілком і до кінця».
12 березня
«Вони блукали в пустині самотнім шляхом» (Псальма 107:4).
Усі, хто веде Господні битви, мусять погодитися вмерти для всіх прихильних людських думок про себе і для всіх лестощів людської похвали. Ви не можете робити винятку навіть для добрих думок про вас Божих дітей. Підступному противникові дуже легко й це обернути на поживу для тіла. Добре, коли Бог посилає нам схвалення наших ближніх, але ми ніколи не повинні робити його рушієм свого життя — нам має бути досить «самотнього шляху» і безлюдної «пустині».
Усі такі мотиви — отрута; вони відбирають у вас силу, якою ви маєте віддавати славу Богові. Неправда, ніби всі, хто бачить Господнє обличчя, бачать і одне одного.
Божа людина мусить ходити з Богом наодинці. Їй має бути досить того, що Господь знає, — що знає Бог. Природній людині в нас таке полегшення спертися на людські обличчя, людські думки й співчуття, що ми часто обманюємо себе й називаємо це «братньою любов’ю», тоді як просто спочиваємо в земному співчутті якогось такого самого хробака, як ми!
13 березня
«Себе в любові Божій хоронїть» (Юди 1:21).
Якось ми милувалися надзвичайно гарним заходом сонця. Західне небо скидалося на великий архіпелаг золотих островів, а громади хмар удалині здіймалися величезними горами слави. Барва неба була така пишна, що, здавалося, відбивалася в усьому повітрі, коли ми оглядалися від заходу до східного обрію. Уся земля сяяла славою. Поля набрали дивної червоної розкоші, а земля ніби купалася в небесній росі.
Так буває і тоді, коли любов Божа сяє крізь усе наше небесне склепіння: вона огортає все, що внизу, і життя стає осяйним від її світла. Те, що було важким, стає легким. Те, що було гострим, стає солодким. Праця втрачає свій тягар, а скорбота дістає срібну облямівку надії та радості.
Є два способи жити в Його любові. Перший — постійна довіра, другий — постійний послух, і Його власне Слово говорить про обидва. «Коли заповідї мої хоронити мете, пробувати мете в любові моїй; я хоронив заповідї Отця мого, й пробуваю в любові Його».
14 березня
«Його бо ми твориво» (Єфесян 2:10).
Христос посилає нас служити Йому не власною силою, а Його засобами й могутністю. «Його бо ми твориво, сотворені в Христї Ісусї на добрі дїла, котрі наперед призначив Бог, щоб ми в них ходили». Нам не треба їх готувати — треба лише вдягати їх, як одежу, пошиту на замовлення для кожної нагоди нашого життя.
Ми маємо приймати їх вірою і йти на Його справу, вірячи, що Він з нами й у нас — наша цілковита достатність для мудрості, віри, любові, молитви, сили й кожної благодаті та дару, яких потребує наша праця. У цій праці віри нам доведеться почуватися слабкими й безпорадними і навіть мало усвідомлювати в собі силу. Але якщо ми віримо й ідемо вперед, Він Сам буде силою і пошле плоди.
Найкорисніше служіння, яке ми звершуємо, — те, що, наче солодкі плоди пустелі, виростає з годин безпліддя. «Я заманю її в пустиню до себе… і верну їй звідти виноградники її». Навчімося працювати вірою так само, як ходити вірою, — тоді ми одержимо й кінцеву мету нашої віри, спасіння дорогоцінних душ, а наше життя принесе плід, який буде явлений упродовж усієї вічності.
15 березня
«Пробувайте в любові моїй» (Йоана 15:9).
Є багато атмосфер, у яких ми можемо жити. Одні люди живуть в атмосфері думки. Обличчя в них задумливі, розум інтелектуальний. Вони живуть своїми ідеями, своїми уявленнями про істину, своїми смаками й естетичною натурою. Інші живуть своєю тваринною природою, у пожадливості тіла й очей, у грубій, низькій атмосфері чуттєвого життя, а то й у чомусь гіршому. Ще інші живуть у світі обов’язку. Панівна риса їхнього життя — сумління, і воно несе з собою якийсь тінявий страх, що відбирає просту свободу й радість життя; проте в них є правота, і чесність, і строгість намірів та поведінки, яких не можна ні заперечити, ні поставити під сумнів.
Але Христос кличе нас жити в атмосфері любові. «Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас; пробувайте в любові моїй». В оригіналі сказано: «Живіть у Моїй любові». Любов — це атмосфера, у якій Він хоче, щоб ми завжди жили, тобто вірили, що Він завжди нас любить, і вірою приймали Його ніжне схвалення й лагідну прихильність. Це і є життя любові.
16 березня
«Господь дасть ласку і славу» (Псальма 84:11).
Господь дасть ласку і славу. Слово слава дуже важко перекласти, визначити й пояснити; проте в духовній свідомості оживленого християнина є щось, що його тлумачить. Слава — це переповнення благодаті; це вино життя; це передчуття неба; це спалах від Престолу й натхнення із самого серця Божого, яке ми можемо мати і в якому можемо жити. «І славу, що дав єси менї, дав я їм», — молився за нас Учитель. Приймімо її й живімо в ній. Давид, бувало, казав: «Пробудися, славо моя!» Просіть Бога пробудити вашу славу й дати вам силу піднятися на крилах, як орли, перебувати на висоті й сидіти з Христом на небесах.
Підіймаємось на крилах, мов орли, Ждучи Господа, ми злинемо увись; Сила нова, життя оновлене — Як наш дух до неба лине вмить! А тоді, на землю повернувшись, Ми святих стежиною підем: Будем бігти — й не потомимось, Будем йти — і не ослабнемо.
17 березня
«Вічно памятає він заповіт свій» (Псальма 105:8).
Доки ви борсаєтеся під законом, тобто у власних зусиллях, гріх пануватиме над вами; але щойно ви вийдете з-під тіні Синаю, кинетеся на просту благодать Христову та на Його вільний і безумовний дар праведності й приймете Його як Того, Ким Він пообіцяв для вас бути, — вашою праведністю в думках і почуттях, Тим, Хто збереже вас, попри все, що будь-коли може повстати проти вас, у Своїй досконалій волі й мирі, — боротьба, по суті, скінчена. Любі, чи справді ви знаєте й вірите, що це і є сама обітниця Євангелії, сама суть нового завіту: Христос зобов’язується вкласти Свій закон у ваше серце, зробити так, щоб ви ходили в Його постановах, зберігали Його присуди й виконували їх? Чи знаєте ви, що це та клятва, якою Він поклявся Авраамові, що дасть нам: «щоб ми, визволені з рук ворогів наших і від усіх, хто ненавидить нас, служили Йому без страху, у святості й праведності перед Ним, по всі дні життя нашого»? Він поклявся зробити це для вас, і вірний Той, Хто обіцяв. Довіряйте Йому завжди.
18 березня
«І жадне лихо не приблизиться до шатра твого» (Псальма 91:10).
Ми знаємо, що означає бути вогнетривким чи водонепроникним; але куди більша річ — бути непроникним для гріха. Можна бути настільки сповненим Духом і присутністю Ісуса, що всі стріли ворога відскакуватимуть від нашої небесної зброї; що всі реп’яхи й будяки, які ростуть при дорозі, не чіплятимуться до нашого небесного вбрання; що всі отруйні випари безодні розвіюватимуться перед теплим подихом Святого Духа, і ми ходитимемо, мов заговорені від лиха, навіть долиною смертної тіні. Розпечене залізо відштовхує воду, що торкається його, і пальці, які хотіли б із ним погратися; і якщо ми палаємо Святим Духом, сатана триматиме свої пальці подалі від нас, а холодна вода, якою він нас обливає, скотиться й залишить нас неушкодженими: «бо Народжений від Бога береже нас, і лукавий не торкається нас».
Кажуть, що перед поїздкою в малярійний край добре зміцнити організм поживною їжею. Так і ми маємо живитися й наповнюватися життям Христовим, щоб зло насправді не торкалося нашого життя.
19 березня
«Поступи на глибінь» (Луки 5:4).
Чимало труднощів і непорозумінь нашого християнського життя найкраще розв’язало б просте й сміливе рішення нашої волі — іти вперед з тим світлом, яке маємо, а міркування й теорії, яких ми не здатні вирішити, відкласти на потім. Нам треба діяти, і діяти за найкращим світлом, яке маємо; а коли ми ступаємо в теперішній обов’язок і повний послух, багато що стає ясним — те, чого немає сенсу чекати, щоб вирішити наперед.
Любі, розрубайте гордіїв вузол, як Олександр, мечем рішучості. Пориньте сміливо в глибину, і Христос розв’яже для вас усі питання, над якими ви тепер сперечаєтеся, а найімовірніше — покаже вам, які вони нікчемні, і дасть побачити, що єдиний спосіб їх розв’язати — перескочити через них. Це дрібні пастки сатани, щоб марнувати ваш час і змушувати вас тупцювати на місці, коли ви мали б іти вперед.
Божа милість — божественний океан, Безмежна й бездонна вода; Відпливи в глибину, відріж берег, як канат, — І потони в повноті Божій назавжди.
20 березня
«Ті, хто прийняв наддостаток благодати і дар правди, царювати муть в життю» (Римлян 5:17).
Дорогоцінні душі часом ведуть страшні битви, щоб досягти праведності в скрутних обставинах. Можливо, серце збилося з дороги в якійсь справі, де дозволило спокусі перемогти себе чи принаймні відвернути себе від цілковитої відданості Богові; і боротьба буває жахлива, коли воно намагається виправитися й стати праведним перед Богом, а натомість заходить у безвихідь через власних духовних ворогів і власну безпорадність, розгубленість та впертість. Якою темною й похмурою буває та боротьба, і якою безпорадною та марною вона часто здається в такі часи! Майже напевно серце бореться в дусі закону, а наслідок завжди є і завжди мусить бути — осуд і поразка. Кожен непослух зустрічає удар гніву й зневіри, і серце мало не тоне у відчаї. О, якби спокушений, що бореться, тільки зрозумів або згадав те, чого, можливо, вже навчився раніше: Христос — наша праведність, і не законом, а лише благодаттю: «Гріх бо над вами нехай не панує; не під законом бо ви, а під благодаттю». У цьому таємниця всієї битви.
21 березня
«Всяку журбу вашу скинувши на Него» (1 Петра 5:7).
Є речі, яких Бог у нас не терпітиме. Ми мусимо їх покинути. Неемія не став розмовляти із Санваллатом про його звинувачення й страхи, а просто відмовився мати з цим щось спільне — навіть іти до храму й молитися про це. Як мало насправді справ, якими ми маємо займатися в житті! Якби ми тільки відкинули все непотрібне й робили лише те, що справді нас стосується й вимагає нашої уваги від ранку до вечора, то побачили б, якою тонкою, тендітною ниткою є життя; а ми нанизуємо на неї тисячу уявних намистин, які так ніколи й не з’являються, і обтяжуємо себе турботами й метушнею, що, якби ми більше довіряли, ніколи б і не заполонили нашої уваги. Справді мудрим було свідчення старенької святої, яка, озираючись на прожите життя, сказала: «У моєму житті було дуже багато бід, особливо тих, що так і не прийшли».
Довіряй, спочинь, у Ньому перебувай, Наче пташеня в гнізді; Під крилом Його ховайся, Склади крила — довіряй, спочинь. Довіряй, спочинь, довіряй, спочинь, Бог на краще все творить.
22 березня
«Свободу і похвалу надїї аж до кінця твердо держати мем» (Євреїв 3:6).
Постава віри — це проста довіра. Це Ілля, що каже Ахавові: «Чути дощовий шелест». Та зазвичай потім приходить глибший досвід, у якому молитва вкорінюється в саму душу; це Ілля на горі, з обличчям між колінами, що ніби в родових муках вимолює обіцяне благословення. Він повірив у нього — а тепер мусить його взяти. Перше — це Йоас, що пускає стрілу у вікно, а друге — Йоас, що б’є об землю, підкріплюючи свою віру витривалістю й переможним випробуванням.
Саме тут багато з нас і не дотягує. Ми багато просимо в Бога, а коли Бог береться нам це дати, ми не виправдовуємо Його сподівань. Ми стали спільниками Христовими, якщо тільки твердо додержимо до кінця початок нашої певності й довірятимемо Йому в усьому.
Знеможений воїне Господній, Чуй Його надихаюче слово: «Я переміг усіх твоїх ворогів, Я вистраждав усі твої болі; Воїне, що борешся, довірся Мені, Я переміг заради тебе».
23 березня
«Той нове сотворіннє» (2 Коринтян 5:17).
Воскреслі, а не підняті. У цій різниці так багато. Людська філософія вчить, що ми маємо підняти людство на вищий рівень. Це не Євангелія. Навпаки, хрест учить, що людство мусить померти, зникнути з очей і тоді воскреснути, а не бути піднятим. Воскресіння — це не поліпшення. Це не піднесення, а нове надприродне життя, що підносить нас із небуття в Бога й робить нас учасниками Божої природи. Це нове творіння. Це безмежне піднесення понад найвищий рівень. Не погоджуймося на менше, ніж життя воскресіння.
Я розп’ятий із Ісусом, І хрест мене звільнив; Я воскрес знов із Ісусом, І Він живе й царює в мені. Така історія Вчителя: Через хрест престолу Він досяг, І, як Він, наш шлях до слави Завжди веде лише крізь смерть.
Господи, навчи мене життя, народженого зі смерті. Господи, дай мені жити в силі Твого воскресіння!
24 березня
«І знов кажу: радуйте ся» (Филипян 4:4).
Добре радіти в Господі. Можливо, перша доза здалася вам безрезультатною. Продовжуйте приймати ліки; і коли ви не відчуваєте жодної радості, коли немає піднесення, немає видимої розради й підбадьорення, все одно радійте й майте це за повну радість. Навіть коли впадаєте в різні спокуси, вважайте це радістю й утіхою, і Бог виправдає вашу лічбу. Невже ви думаєте, що ваш Отець дозволить вам понести прапор Своєї перемоги й Своєї радості на передову, а потім холоднокровно стоятиме осторонь і дивитиметься, як ворог бере вас у полон чи відкидає назад? Ніколи! Святий Дух підтримає вас у вашому сміливому наступі, наповнить ваше серце радістю й хвалою, і ви побачите, що ваше серце піднесене й освіжене повнотою серця всередині.
Господи, навчи мене радіти в Тобі й радіти завжди.
Радість Господня — це сила Його народу, Сонце, що розвіює їхній сум і морок; Джерело, що б’є в пустелі скорботи І розливає над пустинею радість і цвіт.
25 березня
«Краса святості» (Псальма 29:2).
Хтось якось зауважив, що не знає неприємніших людей, ніж освячені християни. Мабуть, він мав на увазі людей, які лише сповідують освячення. Є кутастий, жорсткий, непривабливий тип християнського характеру, який не є справжньою святістю, — принаймні не найвищим її типом. Це скелет без плоті, що мала б його вкривати; це гола скеля без виноградної лози й листя, що пом’якшують її шорсткі схили. Ісус був не лише доброчесний і чистий, а й прекрасний, сповнений лагідної привабливості любові.
Ми читаємо про два роди чеснот: по-перше, «Що праведне, … що любе, що хвалебне». У християнському житті є тисяча маленьких чеснот, якими ми не можемо дозволити собі нехтувати. Власне, останні етапи будь-якого мистецького твору — це завжди завершальні штрихи; тож не дивуймося, якщо Бог витратить багато часу, навчаючи нас дрібниць, які багато хто вважав би дурницями.
Бог хоче, щоб Його Наречена була без плями й навіть без зморшки.
26 березня
«Ісуса, починателя і звершителя віри» (Євреїв 12:2).
Додавайте до вашої віри — не додавайте до себе. Ось де ми помиляємося. Ми мусимо не лише ввійти вірою, а й просуватися вірою на кожному кроці шляху. На кожному новому етапі ми виявлятимемо себе так само неспроможними й неготовими до тиску, як і раніше, і мусимо приймати благодать і перемогу просто вірою. Чи йдеться про мужність? Ми побачимо, що нам бракує потрібної мужності; ми мусимо прийняти її вірою. Чи йдеться про любов? Нашої власної любові буде замало; але ми мусимо взяти Його любов — і побачимо, що її дано. Чи йдеться про саму віру? Ми мусимо мати віру Божу, і Христос у нас буде духом віри, а також благословенням, якого віра домагається. Отже, усе наше життя від початку до кінця — це лише Христос у нас, у надзвичайному багатстві Його благодаті; і нашою вічною піснею буде: живу ж уже не я, а живе Христос у менї.
О, як солодко з Ісусом Йти щодня, за кроком крок; Ступати в Його сліди, З Ним пройти увесь свій шлях.
27 березня
«В день страху мого я вповаю на тебе!» (Псальма 56:3).
Ми ніколи не забудемо слів, які пан Джордж Мюллер якось сказав у відповідь одному джентльменові, що спитав його, як найкраще здобути міцну віру. «Єдиний спосіб, — відповів патріарх віри, — навчитися міцної віри — це витерпіти великі випробування. Я навчився своєї віри, стоячи твердо серед тяжких випробувань». Це щира правда. Час довіряти — тоді, коли все інше підводить. Дорогий друже, якщо ви ледве усвідомлюєте цінність своєї теперішньої нагоди, якщо проходите крізь великі скорботи, то ви перебуваєте в самому осерді найміцнішої віри; і якщо ви тільки відпустите все, Він навчить вас у ці години найміцніше триматися за цей престол, як ви ніколи не вміли. «Не лякайсь, тільки віруй»; а якщо вам страшно, просто погляньте вгору й скажіть: «В день страху мого я вповаю на тебе!» — і ви ще дякуватимете Богові за школу скорботи, яка стала для вас школою віри.
О брате, зважай на пересторогу, І слухай Його голос сьогодні. Дух тебе кличе, — О, не засмучуй, не віджени Його.
28 березня
«Овощ духа — у всякій добростї» (Галат 5:22).
Доброта — плід Духа. Доброта — це, по суті, «боговість»: бути подібним до Бога. А богоподібна доброта особливо стосується діяльної благодійності Божої. Апостол показує різницю між добротою й праведністю в тому місці з Послання до римлян: «Ледви бо за праведника хто вмре; хиба за благого може ще хто й одважитись умерти». Праведник — людина суворої, непохитної чесності; але він може бути твердим, як гранітний схил гори. Добра людина — це той самий схил, увесь укритий оксамитовим мохом і квітами, з водоспадами й джерелами. Доброта дбає про те, «що любе». Це лагідність, сердечність, благодійність, співчуття, уміння радіти з тими, хто радіє, і плакати з тими, хто плаче. Господи, наповни нас Собою і дай нам бути Божими людьми й добрими людьми, і так являти Твою доброту.
Є самотні серця, що чекають тепла, Поки дні минають; Є втомлені душі, що гинуть, Поки дні минають.
29 березня
«Ноги праведних він стереже» (1 Самуїлова 2:9).
Вище християнське життя супроводжують не лише привілеї, а й небезпеки. Що ближче ми підходимо до Бога, то густіші полчища темряви в небесних місцях. Безпечне місце — у послуху Божому Слову, у неподільності серця та святій пильності.
Коли християни говорять, що стоять на такому місці, де їм уже не треба пильнувати, вони у великій небезпеці. Ходімо в лагідній і святій довірі, але водночас зі святою, смиренною пильністю, — і тоді «ноги праведних він стереже». А тепер — «Тому ж, що може нас оберегати без спотикання, і поставити перед славою своєю непорочних, єдиному премудрому Богу, Спасителю нашому, слава і величчє, держава і власть, тепер і по всї віки. Амінь».
Що робити? — часто думаєм, Щире гасло шукаючи; Ось відповідь, що Бог нам дав: Що зробив би Ісус? Коли стріли лютої спокуси Мчать за нами, мов вогонь, Це буде твоя небесна зброя: Що зробив би Ісус?
30 березня
«Молю ся, щоб у всьому добре тобі вело ся, і ти здоров був, яко ж добре ведеть ся душі твоїй» (3 Йоана 1:2).
На дорозі праведності — життя, і на її стежці немає смерті. У цьому таємниця зцілення. Будьте праведні перед Богом. Залишайтеся такими. Живіть у свідомості цього — і ніщо не зможе вам зашкодити. Від нагрудника праведності відскочать усі розпалені стріли диявола, і віра ставатиме сильнішою з кожним лютим наступом. Як правдиво сказано: «Хто ж такий, що заподїяв би вам лихо, коли будете наслїдниками доброго?» І як правдиво також: «Маючи віру і добру совість, котру деякі відкинувши, од віри відпали».
А ще: «Коли щиро слухати мешся голосу Господа Бога твого, … і допильновувати меш усїх установ його, нї одну болесть, що я наводив на Египтян, не наведу на тебе: я бо Господь, Бог твій, що виздоровлює тебе».
Є питання, що Бог ставить Кожному сумлінню перед Собою: Хай воно досліджує твоє нутро — Чи все гаразд у тебе з Богом, чи все гаразд?
31 березня
«Усе, чого молячись просите, віруйте, що одержите, й буде вам» (Марка 11:24).
Віра — це не намагання силою волі розпалити в собі якусь певність, що щось станеться; це бачення як дійсного факту, що Бог сказав, що це станеться, і що це правда, а потім радість від знання, що це правда, — і просто спочинок і входження в це, бо так сказав Бог. Віра перетворює обітницю на пророцтво. Поки це лише обітниця, вона залежить від нашої співпраці; вона може здійснитися, а може й ні. Та коли віра заявляє на неї право, вона стає пророцтвом, і ми йдемо вперед, відчуваючи, що це мусить статися, бо Бог не може збрехати.
Віра — це відповідь від престолу, яка каже: «Сталося». Віра — це відлуння Божого голосу. Ловімо його з висоти. Повторюймо його й виходьмо тріумфувати в його славній силі.
Чуй відповідь від престолу, Прийми обітницю, ти, що вагаєшся: Бог промовив: «Сталося». Віра відповіла: «Сталося»; Молитва скінчена, хвала почалась, Алилуя! Сталося.