Розділ 11 · 25 хв читання · 33 хв слухання
Листопад
1 листопада
«до него прийдемо, і оселю в него зробимо» (Йоана 14:23).
Ця думка — спершу здобути якусь власну святість, а потім чекати, що Христос нагородить вас за неї, — не Його вчення. О ні: Христос і є святість; Він Сам принесе святість, прийде й оселиться в серці навіки.
Коли хтось із наших мільйонерів купує ділянку зі старою халупою, він не латає ту халупу: він наймає старьовщика — якщо тому вона потрібна — щоб той її розібрав, а на її місці ставить палац. Вам потрібно не ремонтувати дім, а віддати Христові порожню ділянку, і Він викопає котлован глибше за наше старе життя і збудує дім, у якому житиме навіки.
Ось що ми маємо на увазі, коли кажемо, що Христос Сам буде приготуванням до благословення і Сам проторує шлях для Свого приходу. Так бувало, коли великий ассирійський цар вирушав у похід. Він не наказував людям прокладати дорогу, а посилав наперед своїх людей, і ті вирубували дерева, засипали вибоїни й зрівнювали гори. Так і Він, якщо ми дозволимо Йому, буде Грядущим Царем, Починателем і Звершителем нашої віри.
2 листопада
«займаючи в полонь усякий розум на послух Христу» (2 Коринтян 10:5).
Якщо ми хочемо перебувати в Христі, ми не повинні мати жодної довіри до себе. Стримування власного «я» завжди мусить бути першою умовою Божої повноти й дієвості. Ви ж знаєте, як швидко ви вириваєтеся наперед, щойно трапляється щось несподіване. Коли постає справа, яка вас цікавить, ви під якимсь раптовим поривом кажете те, що думаєте, а потім, можливо, тижнями відмовляєтеся від своєї думки й приймаєте натомість Господню. Тільки тоді, коли ми відступаємо з дороги Господа, Він може нами користуватися. Тож вийдіть із себе, завжди відкладаючи свою волю щодо всього, поки не розглянете справу й не скажете: «Господи, яка Твоя воля? Що Ти думаєш про це?»
Ті, хто так перебуває в Христі, мають звичку до стриманості й тиші; вони не базіки й не говорять бездумно, не завжди мають думку про все і не завжди знають, що збираються робити. У них буде шанобливе утримання від поспішних суджень і тиха хода з Богом. Саме наш нестримний, поривчастий дух так постійно заважає нам чути Господа й іти за Ним.
3 листопада
«От, хто мій милий, от, хто друг мій» (Пісня пісень 5:16).
Він — наш Друг. «Хто з вас мати ме приятеля», до якого можна прийти вночі? Ці слова глибоко відгукуються в досвіді кожного з нас. У кого не було друга, — а в чомусь навіть більшого друга, ніж батько?
Є близькість, народжена не з людської крові, що стає найсильнішими й найтривкішими узами земної любові. Згадаймо таких друзів одного за одним, пригадаймо кожен вчинок і кожну ниточку любові, подумаймо про все, у чому ми можемо на них покластися, і про все, у чому вони стояли поруч із нами; а тоді, зібравши всю вагу спогадів і прихильності, поставмо на це місце довіри Бога й подумаймо: Він є всім цим — і безмежно більшим.
Наш Друг! Той, Кому ми особисто небайдужі; Хто поклав на нас Своє серце; Хто наблизився до нас у ніжній і делікатній близькості невимовного спілкування; Хто дав нам такі безцінні запоруки й обітниці; Хто так багато для нас зробив і Хто завжди готовий узяти на Себе будь-який клопіт і понести будь-які витрати, щоб нам допомогти, — до Нього ми приходимо в молитві, до нашого Небесного Друга.
4 листопада
«Чи Господеві такі радощі з усепалень… як із покори Господньому повелїнню?» (1 Самуїлова 15:22).
Багато хто молиться про освячення, але не входить у це благословення, бо не розуміє свідомо й не приймає з вірою засобів, які Бог призначив через Ісуса Христа і через перебування Духа в нас. Багато молитов за спасіння інших зазнають перешкоди, бо саме той, хто молиться, обирає хибний шлях до відповіді й удається до засобів, які цілком здатні зруйнувати його добру мету.
Ми знаємо багатьох дружин, які благають за душу чоловіка і сподіваються здобути його, уникаючи всього, що може його образити, й поступаючись усім його світським уподобанням, марно сподіваючись привабити його до Христа. Набагато дієвішою була б вірність Богові й безстрашне свідчення про Нього — таке, яке Бог міг би благословити.
Багато церковних громад дивуються, чому вони такі бідні й так ледве животіють. Може виявитися, що їхні способи збирати кошти цілком небіблійні й часто негідні навіть звичайної самоповаги.
Коли ми просимо в Бога якогось благословення, ми мусимо дозволити Йому скеровувати кроки, які мають привести до відповіді.
5 листопада
«Я в них і Ти в менї» (Йоана 17:23).
Якщо ми хочемо розширитися до повної міри Божого задуму, спробуймо усвідомити бодай щось із нашої власної здатності бути сповненими Ним.
Ми мало знаємо, яка велика людська душа і дух. Доки Він не оновить, не очистить і не ввійде в серце, ми ніколи не зможемо мати належного уявлення про можливості істоти, яку Бог створив на Свій власний образ і яку Він тепер оновлює за зразком Самого Господа Ісуса.
Проте ми знаємо, що Бог створив людську душу, щоб вона була Його храмом і оселею, і що Він уміє збудувати дім, який вмістить Його безмежну повноту. Дещо з цього ми пізнаємо, коли вся наша природа оживає весняним життям із приходом Святого Духа і коли раз у раз нові хрещення пробуджують приспані сили й чутливість, про які ми й не знали, що вони в нас є.
О, дамо Йому право зробити з нас найкраще, і, сповнені подиву, ми одного дня побачимо славний храм, який Він звів, і скажемо: «Господи, що таке людина, що Ти поклав на неї Своє серце?»
6 листопада
«Благослови, душе моя, Господа» (Псальма 103:1).
Благослови, душе моя, Господа, і все, що в мені, нехай пробудиться звеличувати Його святе ім’я. «Прославляй, душе моя, Господа, і не забудь усї добродїйства його! Він прощає всї несправедливостї твої, сцїляє всї недуги твої; Він вибавляє тебе із могили, вінчає тебе ласкою і милосердєм; Твою старість добром ситить, молодість твою, як у орла, відновляє». Хто може так добре заспівати цю пісню подяки, як ми, — ми, що, віримо, здебільшого радіємо цим повним спасінням і славимо Бога за славне здоров’я воскреслого Господа і за неминущу молодість?
Ця псальма разом із її початковими віршами стоїть у самому осерді Писання, якщо точно порахувати букви й вірші. Тож нехай вона так само стоїть і в нашому житті, коли ми озираємося назад, дивимося вперед і вгору з вдячною подякою, співаючи її завершальних слів: «Благослови, душе моя, Господа, і все внутро моє — сьвяте імя його!» Господи, зосередь моє серце в Тобі, у дусі любові й хвали.
7 листопада
«я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе» (Ісаїї 41:10).
Бог має три способи допомагати нам. По-перше, Він каже: «я додам тобі сили», — тобто: Я зроблю тебе самого трохи сильнішим. По-друге: «буду помагати», — тобто: Я додам Свою силу до твоєї сили, але вестимеш ти, а Я тобі допомагатиму. А по-третє, коли ти будеш готовий: «піддержу тебе вірною правицею моєю», — тобто: Я підніму тебе цілого й понесу зовсім, і це вже буде не твоя сила і не Моя допомога, а Моя повна підтримка. Тож цілком правда, що коли ми доходимо до кінця своєї сили, то доходимо до початку Його сили, і що в Ньому найслабші — найсильніші, а найбезпорадніші отримують найбільше допомоги. «Він же додає сили втомленому», а тим, хто «не має сили» зовсім, «Він дає ще більше міці», і Його слово навіки: «Доволї з тебе благодати моєї». Ця відповідь — парадокс суперечностей, і все ж найпрактичніша з правд: «Найлюбіще ж оце лучче хвалитись менї немощами моїми, щоб вселилась у мене сила Христова; …коли бо я немочний, тодї я сильний».
8 листопада
«Закон бо духа життя в Христї Ісусї визволив мене» (Римлян 8:2).
Є природний закон гріха й хвороби, і якщо ми просто опустимо руки й піддамося плину обставин, то підемо на дно й поринемо під владу спокусника. Але є й інший закон — духовного життя і тілесного життя в Христі Ісусі, до якого ми можемо піднестися і яким можемо врівноважити й подолати той закон, що тягне нас униз. Проте для цього потрібна справжня духовна енергія, тверда постанова, усталена постава і звичка віри. Так само буває, коли ми запрягаємо силу на нашій фабриці. Ми мусимо накинути пас і тримати його накинутим. Сила є, але ми мусимо тримати з’єднання, і доки ми його тримаємо, закон цієї вищої сили діятиме і всі машини працюватимуть. Є духовний закон вибору, віри, перебування і непохитності в ході з Богом, без якого Святий Дух не може діяти ні в нашому освяченні, ні в зціленні.
Є слово, що спасає душу: «Я довірюсь»; Воно хворих і стражденних зцілює: «Я довірюсь».
9 листопада
«бо я живу, й ви жити мете» (Йоана 14:19).
Після того як ми з’єдналися з нашим Живим Головою і джерелом нашого життя, наша справа тепер — перебувати, вбирати і зростати, спираючись на Його силу, впиваючи Його життя, живлячись Ним як Живим Хлібом і черпаючи всі свої сили з Нього в безперервній залежності й спілкуванні. Святий Дух буде великим Учителем і Служителем у цьому благословенному процесі. Він візьме з Христового і покаже нам, і передасть це через усі канали й функції нашого духовного організму. Коли ми віддаємо себе Йому, Він вдихатиме в нас Свою власну молитву спілкування, пробуджуючи в наших серцях прагнення й голод, які самі є запорукою свого сповнення, кличучи нас на самоту до тихої, безсловесної молитви і відкриваючи кожну пору, кожен орган, кожне чуття і кожну чутливість нашого духовного єства, щоб приймати Його життя. Як легені вбирають кисень повітря, як чуття вдихають солодкі пахощі саду, так серце інстинктивно приймає любов і спілкування Улюбленого, що поруч із нами, і радіє ними. Так ми стаємо, як дерево, посаджене над водистими потоками.
10 листопада
«церква ж без перестану молилась Богу за него» (Дїяння 12:5).
Але молитва — це ланка, що з’єднує нас із Богом. Це міст, що перекинутий через кожну прірву й переносить нас через кожну безодню небезпеки чи нужди. Яка промовиста картина апостольської церкви: Петро у в’язниці, юдеї тріумфують, Ірод владарює, арена мучеництва чекає світанку, щоб упитися кров’ю апостола, — усе інше проти. «Церква ж без перестану молилась Богу». І чим це скінчилося? В’язниця відчинена, — апостол на волі, — юдеї в замішанні, — нечестивого царя з’їли черви, жахливе видовище відплати, а Слово Боже котиться далі ще більшою перемогою.
Чи знаємо ми силу нашої надприродної зброї? Чи наважуємося ми застосовувати її з владою віри, яка не тільки просить, а й наказує? Нехай Бог охрестить нас святою відвагою і Божественною впевненістю. Йому потрібні не великі люди, а люди, які наважаться довести велич свого Бога.
Але Бог! Але молитва!
11 листопада
«думайте, що ви мертві вже» (Римлян 6:11).
За нашим життям із мертвих має йти звичка й постава, яка відтепер є логічним наслідком усього цього. «Думайте, що ви мертві вже гріху, живі ж Богові, у Христї Ісусї, …оддавайте себе Богові», — не для того, щоб знову вмирати щодня, а «яко з мертвих оживших, і члени ваші, (яко) знаряддє правди, Богові».
Далі, Його воскресне життя дане нам для того, щоб ми мали «спільність мук Його, приподоблюючись смерти Його».
Воно має на меті дати нам змогу трудитися й страждати з радістю й перемогою. Ми «злітаємо на крилах, як орли», щоб повернутися й «бігти — і не втомлюватися, іти — і не знемагати».
Але не помилімося щодо страждань. Ідеться не про наші страждання, а про Його. Це не наші зусилля здобути святість, не наші хвороби й болі, а ті вищі страждання, які ми разом із Ним несемо за інших — за стражденну церкву й за світ, що гине. Нехай Бог допоможе нам відтепер ніколи більше не мати жодної скорботи за себе і звільнить нас, у силі Свого воскресіння, щоб нести Його тягарі й пити Його чашу.
12 листопада
«задаток Духа в серцях наших» (2 Коринтян 1:22).
Життя, прожите всерйоз. Яке рідкісне, яке славне видовище! Ми бачимо його в Сині Божому, бачимо в Його апостолі, бачимо в кожному шляхетному, посвяченому і справді плідному житті. Без нього може бути тисяча добрих речей, але їм бракує золотої нитки, що зв’язує їх усі в ланцюг сили й тривкості. Вони — як купа дорогих і гарних намистин на розірваній нитці: розсипаються безладно і зрештою губляться, бо бракує зв’язку, який єдиний міг би з’єднати їх у життя послідовної і тривкої сили. О, якби нам хрещення вогнем! О, якби нам «задаток Духа» — дух щирої ревності! О, якби нам життя, у яких є тільки одна справа, тільки одна турбота! О, якби нам глибину й вічну силу серця Христового в нашій груді — щоб любити, жертвувати, втілювати, витримувати, жити й умирати, як Він!
Ми виходимо з дорученням таким святим І з правдою такою божественною й глибокою, З ясною вістю і з ділом таким славним, І з дорученням — таким дорученням! — що треба зберегти. Нехай найбільшою твоєю радістю буде, брате, Що Господь може на тебе покластися; І якщо все інше зрадить і похитнеться, Будь завжди вірний дорученому тобі.
13 листопада
«радуйся в Господї» (Псальма 37:4).
Серце Даниїла було сповнене Божої любові до Його діла й Царства, і його молитви були наймогутнішими силами його часу: через них Бог дав йому повернення Ізраїля до власної землі і визнання правителями світу того Бога, про Якого він свідчив і для Якого жив.
У тридцять сьомій псальмі є прекрасна обітниця: «радуйся в Господї, то він дасть тобі бажання серця твого», — і, мабуть, її можна законно розуміти так, що йдеться не лише про сповнення наших бажань, а й про саме натхнення наших бажань, про вдихання Його думок у нас, щоб наші молитви були в згоді з Його волею і через те приносили нам незмінну відповідь Його могутнього провидіння.
Навчи мене Своїх думок, о Боже! Сам думай у мені, Щоб я завжди думав лише Твої думки слідом за Тобою. Навчи мене Своїх думок, о Боже! Покажи мені Свій божественний задум: Врятуй мене від усіх моїх задумів і справ І введи мене у Свої.
14 листопада
«що бо видоме, дочасне» (2 Коринтян 4:18).
Яка сильна пастка видимого і як потрібно Богові тримати нас у невидимому! Якщо Петро має йти по воді, він мусить іти; якщо він збирається пливти, то мусить пливти, — але робити і те, і те він не може. Якщо птах збирається летіти, він мусить триматися подалі від парканів і дерев і довіритися своїм легким крилам. Але якщо він намагається триматися ближче до землі, то кепсько літатиме.
Богові довелося довести Авраама до кінця його власної сили й дати йому побачити, що у своєму тілі він нічого не може. Він мусив вважати своє тіло вже омертвілим, а тоді взяти Бога для всього діла; і коли він відвів погляд від себе й довірився тільки Богові, тоді він цілком переконався, що Той, Хто обіцяв, має силу й виконати.
Саме цього Бог навчає нас, і Йому доводиться притримувати підбадьорливі наслідки, доки ми не навчимося довіряти без них, а тоді Він радо робить Своє слово дійсністю як у вірі, так і на ділі.
Дивімося сьогодні тільки на Нього, щоб Він зробив усе так, як Він обере, і в той спосіб, який Він обере.
15 листопада
«людино бажання!» (Даниїла 10:11).
Таку Божу характеристику дано Даниїлові давніх часів. В англійському перекладі це передано як «О муже, вельми улюблений». Але буквально це означає: «людино бажання!» Це необхідна складова всіх духовних сил. Це одна з таємниць дієвої молитви: «Усе, чого бажаєте, коли молитесь, віруйте, що одержите». Сильне бажання надає розгону нашим намірам і молитвам. Байдужість — нездоровий стан; лінощі й апатія огидні і Богові, і природі.
Так і в нашому духовному житті Богові часто доводиться будити нас тяжкими обставинами й проштовхувати нас на нові місця довіри силами, які ми мусимо або подолати, або впасти під їхньою владою. Немає в молитві дієвішого чинника, ніж любов. Якщо ми глибоко вболіваємо за якусь справу чи якусь людину, наші прохання стають наче живими силами і не лише доносять до Бога потреби тих, за кого ми молимося, а й певним чином доносять до них Божу допомогу.
Нехай Бог сповнить нас сьогодні серцем Христовим, щоб ми палали Божественним вогнем святого бажання.
16 листопада
«Отим же то пильнуйте, бо не знаєте дня» (Маттея 25:13).
Ісус показує несподіваність Свого приходу через образ злодія, що вдирається в дім, коли господаря немає. Життя, як і давня юдейська ніч, ділиться на три сторожі: юність, зрілість і старість. Поклик стати перед Богом може застати нас у будь-якій із них. Один письменник розповідає про табір, у якому він бував разом з іншими і де, за його словами, на ніч завжди виставляли варту. «Особливо пильними ми стали після того, що я зараз розповім. Першої ночі, від заходу до сходу сонця, ми по черзі старанно стерегли табір. Та коли настала наступна ніч, околиця здалася нам такою спокійною, що ми вирішили: до сну варта не потрібна. Вечір у головному наметі минув в оповідках, співах і загальних розвагах. А коли настав час лягати, виявилося, що інші наші намети пограбовано і все цінне вкрадено. Злодії впоралися ще до того, як ми вважали варту потрібною». Ніколи не зарано почати пильнувати проти гріха.
17 листопада
«скриня завіту Господнього йшла … перед ними» (4 Мойсея 10:33).
Бог справді дає нам внутрішні враження, але не для того, щоб ми діяли за ними просто як за враженнями. Якщо враження від Бога, Він Сам дасть достатньо доказів, щоб утвердити його поза всяким сумнівом.
Як гарно розповідається в історії Єремії про враження, що прийшло до нього щодо купівлі поля в Анатоті! Проте Єремія не діяв за цим враженням, аж поки наступного дня до нього не прийшов його двоюрідний брат і не приніс зовнішнього підтвердження, запропонувавши йому купити поле. Тоді Єремія сказав: «я зрозумів, що се справдї було слово Господнє».
Він чекав, доки Бог підтвердить враження Своїм провидінням, а тоді діяв, маючи перед очима відкриті факти, які могли переконати не лише його самого, а й інших.
Бог хоче, щоб ми діяли згідно з Його думкою.
Ми не повинні нехтувати особистим голосом Пастиря, але, як Павло і його супутники в Троаді, маємо прислухатися до всіх голосів, що промовляють, і, як вони, «зрозуміти» з усіх обставин повну волю Господню.
18 листопада
«І рече Сидячий на престолї: … Стало ся!» (Одкриттє 21:5,6).
Велика різниця між дією та угодою. Ми можемо постійно діяти й нічого не досягати; угода ж — це дія, що переходить точку, з якої немає вороття, і стає незмінним зобов’язанням. Спасіння — це угода між душею і Христом, у якій справу вже не можна відкликати. Освячення — це велика угода, в якій ми цілковито віддаємо себе, безповоротно посвячуємося і повністю довіряємося Святому Духові, а тоді Він приходить, запечатує угоду і бере на Себе всю справу. Наш завіт щодо Господнього зцілення має бути так само ясним, певним і безповоротним. Так само й із тими завітами, до яких Бог час від часу веде Своїх дітей щодо інших справ послуху і служіння. Дай, Боже, щоб у цей освячений день багато посвячених життів могли з новою силою і незмінністю сказати: «Звершилось, велику угоду звершено».
Бо живая Лоза — Ісус, У Чиїй повноті ховаймось; І знайдімо життя і плід, Як у Ньому перебуваймо.
19 листопада
«хочемо Ісуса видїти» (Йоана 12:21).
Коли на нас чекає якесь велике благословення, диявол неодмінно спробує зробити його нам таким неприємним, щоб ми його проминули. Добре знати його як брехуна і пам’ятати: коли він сильно налаштовує нас проти якоїсь справи, дуже ймовірно, що саме там лежить найбільше благословення нашого життя. Сперджен якось сказав, що найкращий доказ того, що Бог на нашому боці, — це гарчання диявола, і ми здебільшого не помилимося, якщо йтимемо за тим, що найбільше не до вподоби сатані. Улюблені, стережіться, щоб саме там, де ваші упередження відгороджують вас від Божого народу і Божої правди, ви не втратили скарбів свого життя. Приймайте скарби неба, хоч би як вони до вас приходили, навіть якщо, як зазвичай і земні скарби, вони приходять, мов ядро в шорсткій шкаралупі чи самоцвіт у лоні твердої скелі.
Я бачив Ісуса, і серце вмерло для всього іншого, Я бачив Ісуса, і в Ньому всі мої потреби вгамовано. Я бачив Ісуса, і серце моє нарешті насичене, Відколи я бачив Ісуса.
20 листопада
«ученика, котрого любив Ісус, … пригорнувсь до грудей Його» (Йоана 21:20).
Якось один американський пан відвідав святого Альберта Бенгеля. Йому дуже хотілося почути, як той молиться. Тож одного вечора він затримався біля його дверей, сподіваючись почути його вечірню молитву. Кімнати були суміжні, а двері прочинені. Добрий чоловік закінчив свої заняття, закрив книжки, на мить став на коліна і просто сказав: «Любий Господи Ісусе, між нами все так само, як і було», — а тоді тихо заснув. Таким близьким було його спілкування з Господом, що праця не переривала його, і молитва не була потрібна, щоб його відновити. Це була безперервна, майже непомітна присутність, як пахощі літнього саду чи присутність когось дорогого поруч, кого ми якось відчуваємо, хоч минають напружені години і не сказано жодного слова.
«О благодатне спілкування, О радосте солодка, неземна, Ісус зі мною тут, у мандрах, І радістю життя моє сповна; О чудо благодаті, щастя вічне — Ісус зі мною повсякчас, постійно».
21 листопада
«Придивіть ся до … лилїй, як вони ростуть» (Маттея 6:28).
Розповідають, що одного дня мати знайшла свого маленького сина біля високого соняшника: він стояв, загрузивши ноги в землю. Коли вона спитала: «Що це ти тут, ради всього на світі, робиш?» — він простодушно відповів: «Та я ж намагаюся вирости дорослим».
Мати від душі посміялася з того, що він закопався в землю, аби рости, як соняшник, а тоді, лагідно погладивши його по голові, сказала: «Ні, Гаррі, так не ростуть. Ти ніколи не виростеш більшим, якщо будеш силкуватися. Іди-но в дім, добре поїж, удосталь награйся — і скоро виростеш дорослим, не напружуючись так».
Що ж, мама Гаррі мала рацію. Місіс Г. В. Сміт не сказала нічого милішого, ніж коли на запитання «Як ростуть лілеї?» просто відповіла: «Вони ростуть без зусиль».
Наше найсолодше духовне життя — це життя без зосередження на собі, у якому ми так з’єднуємося з Христом, що постійно живемо Його життям, живлені, нагодовані й безперестанку сповнювані Його Духом, Його присутністю і всією повнотою Його дарованого життя.
22 листопада
«вийми в себе самого з ока ломаку» (Маттея 7:5).
Більший за провину, яку ви засуджуєте й критикуєте, — гріх критики й осуду. Ніде нам так не потрібна благодать, як тоді, коли маємо справу з тим, хто збився з дороги. Якось одна жінка зайшла до нас дорогою до сестри, що схибила, щоб висловити їй усе, що про неї думає. Ми порадили їй почекати, поки вона зможе любити її трохи більше. Лише Той, Хто так любив грішників, що помер за них, може мати справу з тими, хто блукає. Ми ніколи не бачимо всього серця. Він бачить, і Він може викрити без осуду і докорити без зневіри. О, більше серця Христового! Стережися, брате, як ти говориш про чужу провину. Не встигнеш озирнутися, як сам опинишся в такому ж або й глибшому осуді. Дуже знаменно каже Учитель, що людина, яка бачить порошину в оці брата, зазвичай має ломаку у власному оці! Один із двох непрощенних гріхів Біблії — це непрощенна безлюбність.
«Дай серце, як Твоє, Дай серце, як Твоє, Чудесною силою, Щогодинною милістю Дай серце, як Твоє».
23 листопада
«вже час нам від сна встати» (Римлян 13:11).
Один із найбільших ворогів віри — лінощі. Набагато легше лежати й страждати, ніж підвестися й перемогти; набагато легше заснути на сніговому заметі й ніколи вже не прокинутися, ніж розворушити себе, струсити млявість і здолати заціпеніння. Віра — це енергійне мистецтво; молитва — напружена праця; «много бо може молитва праведного ревна».
Сатана намагається приспати нас, як приспав учнів у саду; та не спімо, як інші, а пильнуймо і будьмо тверезі, перебуваючи в молитві й пильнуючи в ній з усякою витривалістю, збуджуючи себе, щоб ухопитися за Його силу, «не лінивими, а послідовниками тих, хто терпінням успадковує обітницю». Корабель через хвилі несе вітер; але вітер безсилий, якщо рука човняра не тримає міцно стерно, а стерно не поставлене круто проти вітру. Так само ми тримаємо стерно, а Бог наповнює вітрила. Не стерно несе корабель; але саме стерно ловить вітер, який несе корабель, — так Бог береже нас у досконалому мирі, поки ми спираємося на Нього.
24 листопада
«Все здолїю в Христї» (Филипян 4:13).
Одна дорога сестра сказала якось: «У мене стільки роботи, що мені ніколи набратися сил для неї, очікуючи на Господа». Звісно, це було виробляння цегли без соломи, і хоч би це робилося в ім’я Господа і церкви, то було дияволове рабство. Бог не посилає Своїх слуг на їхньому власному утриманні; але «Бог має силу збагатити нас усякою благодаттю, щоб ми, завжди й у всьому маючи всякий достаток, збагачувалися всяким добрим ділом». Давня історія про вождя, який утікав від ворогів і вже майже був наздогнаний, але посеред утечі зупинився, щоб підкувати коня і втекти швидше, — це правдивий образ і урок для християнських працівників.
Давній латинський вислів festina lente, «поспішай повільно», має для нас великий урок. Що більше роботи маємо, то частіше треба схиляти голову на стіл і трохи почекати небесної допомоги й любові, а тоді йти вперед з новою силою. Одна година, занурена в любов Святого Духа, варта десяти годин боротьби проти вітру й течії без небесного життя.
25 листопада
«нї про що перше часу не судїть, доки прийде Господь» (1 Коринтян 4:5).
Ніщо так дієво не зупиняє дію Духа в серці, як дух критики. Наприкінці одного зібрання до нас підійшов молодий служитель і розповів про велике благословення, яке він отримав того дня: хрищення Святим Духом увійшло в його серце й усе його єство і звільнило його від багаторічного рабства. А тоді додав: «Усе це прийшло через вашу відповідь на те запитання: „Чи заважає дух критики Святому Духові наповнити серце?“»
Коли те запитання поставили й на нього відповідали, розповідав він, «я сидів у церкві й критикував багато що з того, що відбувалося, заперечував те й інше, чіплявся до висловів, і хвал, і свідчень, і почувався зовсім нещасним. Господь доніс ту відповідь до мого серця і викрив мене в моєму гріху, і я тут же відклав його і почав бачити добре замість лихого. На мене зійшло благословення, душа моя наповнилася радістю й хвалою, і я побачив, у чому була моя помилка: роками я намагався бачити правду головою, а не серцем».
26 листопада
«обчищує її, щоб більш овощу родила» (Йоана 15:2).
Одного дня ми проходили повз сад. Садівник закінчив обрізування, і рани від ножа й пилки почали загоюватися, а тепле квітневе сонце лагідно живило покалічену рослину до нового життя й сили. Дивлячись на ту рослину, ми подумали: як жорстоко було б наступного тижня знову взятися її різати. Вона б зійшла соком і загинула. Тепер справа садівника — оживляти й живити її до життя. Її справа — не вмирати, а жити. Так, подумали ми, і з вихованням душі. І в неї є своя година смерті; але вона не повинна весь час умирати. Краще вважаймо себе справді мертвими для гріха, а живими для Бога в Ісусі Христі, Господі нашім Вічному.
Вдихни Твій подих у моє смертне єство, Дай воскресіння Твого прийняти життя, Що серед усіх змін незмінне повсякчас, І веди мене шляхом вічним. Дай тут небесне передчуття, молю; Нехай віра наперед вітає вічний день, І, ходячи в його славі всю дорогу, О, веди мене шляхом вічним!
27 листопада
«Що ж зістанеться олїї … виллє він на голову» (3 Мойсея 14:18).
В оповіді про очищення прокаженого єврея є прекрасна картина: його вух, рук і ніг торкаються викупною кров’ю і посвячувальною олією на знак того, що його здатності розуміти, служити й поводитися відокремлено для Бога і божественно наділено для праці та волі Учителя.
Але після всього цього нам знаменно сказано, що «решту олії» треба було вилити йому на голову.
Перше помазання було з олії в руці священника, а друге мало бути з самого лога, тобто посудини з олією. Її мали буквально вилити на нього всю, аж поки він не скупається в усьому її вмісті.
Це образ великого й безмежного хрищення Святим Духом. Воно говорить про щось навіть більше, ніж звичайний досвід посвяченого християнина. Воно розповідає про щедрий і переливний запас, який Бог має для нас зі Своєї безмірної повноти.
Чи отримали ми «решту олії»? Чи ми сповнені Духом і чи даємо переливові благословляти інших?
28 листопада
«без мене не можете робити нїчого» (Йоана 15:5).
Скільки я можу зробити для Христа? Ми звикли відповідати: стільки, скільки можу. А чи думали ми колись, що можемо зробити більше, ніж можемо?
Цю думку нещодавно підказали слова однієї християнки, яка розповіла, як Бог поклав їй на серце зробити для Його справи щось понад її сили; і коли вона наважилася послухатися Його, Він дав їй запевнення Своєї сили й Своїх засобів і так дивовижно відповів на її віру, що вона змогла зробити більше, ніж могла б інакше, здійснити бажання свого серця і побачити завершеною справу, до якої її власних засобів не вистачало.
Апостол каже: «Все здолїю в Христї, що мене покрепляє», — і водночас він каже, що «ми не в силї самі від себе що думати, яко із себе».
О благословенна недостатність! О благословенна Вседостатність! О благословенна нікчемність, що приносить нам усе! О благословенна віра, чиє багате віно: «все можливе віруючому»!
О, коли б Він знайшов мене в мирі, Без плями й без вини.
29 листопада
«Так не змогли ви однієї години попильнувати зо мною?» (Маттея 26:40.)
Одна молода дівчина, батьки якої померли, коли вона була ще немовлям, виросла під лагідною опікою дорогого друга родини. Ще до того, як вона підросла настільки, щоб його знати, він виїхав до Європи. Усі роки своєї відсутності він регулярно писав їй і ніколи не забував надсилати гроші на всі її потреби. Нарешті прийшла звістка, що протягом певного тижня він повернеться і відвідає її. Ні дня, ні години він не назвав. Того тижня вона отримала кілька запрошень поїхати з друзями в приємні подорожі. Одне з них було таке привабливе, що вона не встояла і прийняла його. Під час її подорожі він приїхав, розпитав, чому її немає, і поїхав. Повернувшись, вона знайшла записку: «Моє життя було боротьбою заради тебе; невже ти не могла почекати на мене один тиждень?» Більше вона про нього не чула, і її життя в достатку стало життям у нестачі. Ісус не назвав дня чи години Свого повернення, але Він сказав: «Пильнуйте», — і якби Він прийшов сьогодні, чи не знайшов би Він нас поглиненими безтурботними розвагами? Нехай нас щодня застають в очікувальній поставі тих, хто виглядає дорогу людину.
30 листопада
«смирним розумом один одного вважаючи більшим себе» (Филипян 2:3).
Коли апостол говорить про «глибини Божі», він має на увазі більше, ніж глибоку духовну істину. Перед цим мусить бути щось іще. Мусить бути глибокий ґрунт і ґрунтовна основа.
Дуже багато нашого духовного навчання не досягає мети, бо люди, яким ми його даємо, такі мілкі. Їхня глибша природа ніколи не була зворушена.
Блаженства починаються з самого споду: з убогих духом, з тих, що плачуть, і з голодних сердець. Страждання необхідне для глибокого духовного життя. Нам не треба йти до монастиря чи до лікарні для прокажених, щоб його знайти. Перша справжня нагода для безкорисливості принесе у ваше життя муку розп’яття, хіба що ви походите з якогось іншого роду, ніж Адамів.
Саме тому, що чоловіки й жінки не дивилися цьому в обличчя, вони так мало знають про страждання і смерть. Нам потрібні глибокі переконання. Правда має бути для нас необхідністю, а принцип — частиною самого нашого єства. Господи, зроби мене убогим духом. Господи, допоможи мені бути таким, яким був Ти на землі, — завжди найнижчим, а тому й «високо вознесеним».