Розділ 12 · 26 хв читання · 34 хв слухання
Грудень
1 грудня
«який Він, такі й ми у сьвітї сьому» (1 Йоана 4:17).
Ісус увійде в серце, яке віддало себе Йому, з’єднається з ним, передасть йому Своє власне життя і єство і день у день наново ставатиме для нього джерелом усіх духовних потреб і заміною його безпорадності.
Наша справа — просто повністю віддати себе, визнаючи власну нікчемність, а тоді прийняти Самого Ісуса, щоб Він жив у нас і щомиті був нашою силою, чистотою й перемогою.
Єдиний з Ним у смерті на древі, Єдиний, як Він із мертвих воскрес; Від прокляття вільний я нині, Як і славна моя Голова. В Його заслугах я стою з Ним єдиний, Єдиний, як в ім’я Його я молюсь; Все, чого Його гідність може жадати, Я можу з певністю собі просить. Єдиний на троні поруч із Ним, Єдиний в божественнім синівстві Його, Єдині, як Наречений і наречена, Єдині, як гілка і Виноградна Лоза. Все, що Він має, буде моїм, Усім, чим Він є, стану і я; Зодягнений в славу Його божественну, Я буду таким, як і Він.
2 грудня
«наглядаючи, щоб хто не відпав» (Євреїв 12:15).
Боятися нам слід не того, що втратимо все, а того, що не досягнемо мети. Ми, може, й не втратимо душі, але можемо втратити щось дорожче за життя — Його повне схвалення, Його найвищий вибір і наш нетлінний, зорями оздоблений вінець. Вирішує саме той один градус більше — він і творить усю різницю між гарячою водою, безсилою в котлі, і парою, сповненою сили, що несе свій дорогоцінний вантаж через увесь континент.
Я хочу в цім короткім житті Вмістити, скільки лиш змога, Правдивого служіння Богу й людям, — Допоможи мені дати найкраще. Я хочу встояти, як Христос з’явиться, І почути, як ім’я моє визнає, Серед прихованих Його зачислене, Найсвятіших Його і найкращих. Я хочу в переможнім натовпі Почути, як ім’я моє визнають, І почути, як Учитель скаже врешті: «Добре, ти віддав найкраще». Дай мені, Господи, Твій найвищий вибір, Хай інші беруть решту: Їхні блага мене не вабить, Бо я маю Твоє найкраще.
3 грудня
Глибокі вельми задуми твої (Псальма 92:5).
Коли один римський воїн почув від свого провідника, що, коли він наполягатиме на певній подорожі, вона, найпевніше, коштуватиме йому життя, він відповів: «Мені необхідно йти, а жити мені не необхідно». Ось це глибина. Коли ми матимемо таке переконання, з нас щось вийде.
Мілка натура живе своїми поривами, враженнями, передчуттями, інстинктами, а здебільшого — своїм оточенням. Глибокий характер дивиться понад усе це й неухильно йде вперед, пропливаючи повз усі бурі та хмари в ясне сонячне сяйво, яке завжди є по той бік, і чекаючи того «потім», що завжди обертає смуток, удавану поразку й невдачу на протилежне.
Коли Бог поглибить нас, тоді Він може дати нам Свої глибші істини, Свої найпотаємніші таємниці й Свої могутніші доручення.
Господи, введи мене в глибини Твого життя і збережи від мілкого досвіду.
Вперед — на ширші поля святого видіння; Вперед — на вищі висоти віри й любові; Вперед і вгору, осягаючи цілком Усе, до чого Він кличе тебе згори.
4 грудня
«од мене будеш мати плоди» (Осії 14:8).
Ніщо так не заважає нам іти вперед, як колії та замети, ті вибоїни від коліс, у які скочуються наші колісниці, а тоді котяться вузькою смугою в незмінній одноманітності; течії в річці життя, що несуть нас у давньому напрямку, аж поки закон звички майже унеможливлює поступ. Справжні ліки від цього — почати з нуля: наново прийняти Христа як Альфу й Омегу для глибшого, вищого, божественного досвіду, чекаючи навіть Його задуму для нашої думки, бажання, молитви й боячись, щоб наша найвища думка не виявилася нижчою від Його великого задуму мудрості й любові.
О Утішителю, лагідний і ніжний, О святий і небесний Голубе, Ми віддаємо серце Тобі в посвяті, Чекаємо, щоб пізнати Твою повноту. О прийди, як вогонь, що серце досліджує, О прийди, як потік, що змиває гріх; Спали нас святим бажанням, І наповни повнотою Божою. Помаж нас радістю й зціленням; Хрести нас силою з висоти; О прийди, наповнюючи й запечатуючи, Поки ми лежимо біля підніжжя Твого.
5 грудня
«з щирим сердцем, щоб поставити Давида царем» (1 Паралипоменон 12:38).
«Яка найвища мета нашого життя? Усі вони були однодушні, щоб поставити Давида царем». Чи це наша мета — приготувати Наречену, приготувати світ, приготувати Йому дорогу? Чи вона применшує й затьмарює всі інші прагнення, усі інші турботи? Чи вона наповнює й задовольняє кожну здібність, кожну силу, кожне бажання? Чи поглинає вона кожну мить, кожну снагу, кожен засіб? Чи надає вона напрям і тон кожному задуму й ділу життя? Чи визначає вона для нас освіту наших дітей, вкладання наших статків, дружбу й знайомства в житті, усю діяльність, зацікавлення й світогляд нашого єства? Чи ми в ній духом, душею й тілом, усім, чим ми є, усім, що робимо, усім, на що сподіваємося, — однодушні, щоб поставити Ісуса Царем?
Ми йдемо вперед об’єднані, З вірним серцем і рукою, Щоб нести Його царський стяг Далеко понад кожен край. З кожного племені й народу Поспішимо Наречену привести. І о, з якою радісною зустріччю Ми поставимо Ісуса Царем!
6 грудня
«Смиріть ся ж під сильну руку Божу, щоб піднїс вас угору» (1 Петра 5:6).
Протидія необхідна для справжньої рівноваги сил. Доцентрова й відцентрова сили, діючи одна проти одної, утримують нашу планету на її орбіті. Одна притягує, друга відштовхує, і вони так діють і протидіють, що замість полинути в простір шляхом спустошення й загибелі, вона йде своєю рівною орбітою довкола свого сонячного осердя.
Так Бог керує нашим життям. Не досить мати силу, що жене вперед, — так само потрібна й сила, що стримує, і тому Він притримує нас випробуваннями життя, тиском спокус і випробувань, тим, що ніби стоїть проти нас, а насправді прокладає нам дорогу й утверджує наші кроки. Дякуймо Йому за те й за те, приймаймо і тягарі, і крила, і так, божественно спонукувані, поспішаймо з вірою й терпінням у нашому високому й небесному покликанні.
Господи, допоможи мені пізнати з усього, що прийде до мене сьогодні, Твою найвищу волю.
Господи, допоможи мені сьогодні впокоритися під Твоєю благословенною рукою, щоб Ти міг здійснити зі мною Свою дорогу і Свою волю.
7 грудня
«Зостань ся з нами; бо вже надвечір» (Луки 24:29).
У Своїх останніх словах до учнів, у 14-му та 15-му розділах Євангелія від Йоана, Господь Ісус ясно вчить нас, що сама суть найвищої святості — це: «Пробувайте в менї, і я в вас… бо без мене не можете робити нїчого».
Саме для того був обіцяний Ним Святий Дух — щоб об’явити Його, щоб «того дня знати мете, що я в Отцї моїм, і ви в менї, а я в вас»; а останній відгомін Його первосвященицької молитви вмістився в цих трьох малих, але безмежних словах: «Я в них».
Чи це для мене — очиститись силою Його Від нечистоти гріха? Чи це для мене — щогодини бути збереженим Його перебуванням у мені? Чи це для мене — бути цілком здоровим Через Його помазання божественне, Приймаючи тілом, і духом, і душею Всю Його повноту як мою? Дивна обітниця, така повна й щедра, Дивний Спасителю, о, як це може бути — Очищення, прощення й милість для мене? Так, це для мене, для мене.
8 грудня
«Чи то ж нема балзаму в Галаадї? чи то ж нема там лїкаря?» (Еремії 8:22).
Божественне зцілення — це просто божественне життя. Це верховенство Христа над тілом. Це життя Христа в нашій плоті. Це єднання наших членів із самим тілом Христовим і вливання Христового життя в наші живі члени. Воно таке ж реальне, як Його воскресле й прославлене тіло. Воно таке ж розумне, як той факт, що Він воскрес із мертвих і сьогодні є живою людиною зі справжнім тілом і розумною душею праворуч Бога. Той живий Христос належить нам у всіх Своїх властивостях і силах. Ми члени Його тіла, від Його плоті й від Його костей, і якщо тільки можемо вірити й прийняти це, ми можемо жити самим життям Сина Божого.
Господи, допоможи мені пізнати, що «тїло… про Господа, а Господь про тїло».
Є зцілення в обітниці, Є зцілення в крові, Є сила для всієї нашої немочі У воскреслім Сині Божім. І найслабші з Його дітей Можуть мати частку в Його славнім житті; Він має бальзам зцілення в Галааді, Він — Великий Лікар там.
9 грудня
«Поступи на глибінь» (Луки 5:4).
Однією з особливих ознак Святого Духа в апостольській Церкві був дух сміливості. Одна з найнеобхідніших якостей віри, що має братися за великі справи для Бога й чекати великих справ від Бога, — це свята відвага. Коли ми маємо справу з надприродною Істотою і беремо від Неї те, що по-людськи неможливе, легше взяти багато, ніж мало; легше стояти на місці відважного довір’я, ніж на місці обережного, боязкого чіпляння за берег. Як мудрі мореплавці в житті віри, вирушаймо на глибінь — і побачимо, що все можливе для Бога і все можливе тому, хто вірує.
Беримося сьогодні за великі справи для Бога, приймаймо Його віру, щоб вірити в них, і Його силу, щоб їх здійснити.
Милосердя Боже — океан божественний, Безмежний, бездонний потік; Вирушай на глибінь, відріж причал берега, І загубись у повноті Божій. О, вирушаймо в цей широкий океан, Де хвилі спасіння ллються через край, О, загубімося в милосерді Божім, Аж поки глибину Його повноти пізнаємо.
10 грудня
«По мірі мірила, що Бог відмірив» (2 Коринтян 10:13).
«По вірі вашій нехай станеть ся вам» — таким був великий Христів закон зцілення й благословення в Його земному служінні. Саме це Він мав на увазі, коли сказав: «якою мірою міряєте, вам одміряєть ся». Ці могутні міри обмежені тими мірами, які приносимо ми. Бог роздає нам Свої небесні скарби в цих славних посудинах, але кожен із нас мусить принести свою чашу, і за її мірою ми будемо наповнені.
Але навіть міра нашої віри може бути божественною. Дякувати Богові, мала чаша розширилася завдяки благодаті Ісуса, аж поки від її дна не пролягла труба до великого океану; і якщо цей зв’язок залишається відкритим, ми побачимо, що наша чаша така ж велика, як океан, і її ніколи не можна вичерпати до дна. Бо Він сказав нам: «Майте віру Божу», — а це, безперечно, безмежна міра.
Пригорнімо могутню обітницю, Засвітімо тьмяні смолоскипи; Приєднаймося до славного хору: Ніщо не занадто важке для Нього.
11 грудня
«не про сьвіт молю, а про тих» (Йоана 17:9).
Як часто ми кажемо, що хотіли б, аби якась сильна душа помолилася за нас, і відчуваємо таку підтримку, коли думаємо, що вона несе нас своєю вірою. Але є Той, чиї молитви ніколи не лишаються невиконаними і Хто охочіше дарує їх нам, ніж будь-який людський друг. Його єдина справа праворуч Бога — заступатися за Свій народ, і ми просто ступаємо на шлях Його власного призначення та Його власної певної обітниці й постачання, коли складаємо наші тягарі на Нього і без сумніву чи страху покладаємося на Його заступництво. «Маючи ж Архиєрея великого, що пройшов небеса, Ісуса Сина Божого… приступаймо ж з одвагою до престола благодати, щоб… знайти благодать на поміч зачасу».
Мов золота кадильниця пломенить, Сповнена рідкісних пахощів палких, Так серце моє вгору лине В хмарі безупинної молитви. Схилившись над небесним жертовником, Ісус стоїть, заступаючись за нас; Всі наші молитви, що до неба линуть, Досягають Отця через Його руки.
12 грудня
«А щоб пробувати в тїлї, се нужнїщ ради вас. І певно знаю, що зістанусь» (Филипян 1:24,25).
Одне з найблагословенніших у божественному зціленні те, що сила, яку воно приносить, — свята сила, і вона природно й радо виливається у святі вчинки та вправи.
Звичайна природна сила шукає задоволення в природних насолодах і заняттях, а сила Христова спонукає нас чинити так, як чинив би Христос, і шукати собі милої праці в Його святому служінні.
Життя Христа в людському тілі береже його від тисячі спокус до самоугодження й гріха, і не тільки дає нам силу для вищого служіння, а й бажання до нього, і вкладає в нього запал і пружність, які подвоюють його силу.
Господи, допоможи нам сьогодні прийняти Твоє життя, а тоді віддати його на допомогу іншим.
Чи знайшов ти гілку зцілення? Передай її далі. Чи відчув ти печать Духа? Передай її далі. Для того Його милість шукала тебе І до всієї Його повноти привела, Кров’ю дорогоцінною, що викупила тебе, — Передай це далі.
13 грудня
«Хто пробуває в менї, а я в йому, той приносить багато овощу; бо без мене не можете робити нїчого» (Йоана 15:5).
Виноградна лоза й гілки такі знайомі, що пояснювати не треба; тільки гілки й лоза — одне. Лоза не каже: «Я — центральний стовбур, що росте вгору, а ви — маленькі гілочки»; а каже: «Я — усе ціле, і ви — усе ціле». Він вважає нас учасниками Своєї природи. «Без мене не можете робити нїчого». Чоловік і дружина та багато інших образів доповнюють це дивовижне вчення про Христа, що не має собі рівних і не має прецеденту в жодному іншому вченні під сонцем: що Христос — життя Свого народу і що ми цілковито поєднані з Ним і залежні від Нього. Усі інші системи вчать, як багато важить людина і чим вона може стати. Християнство показує, як людина мусить утратити все, чим вона є, якщо хоче ввійти в повну єдність із Христом у Його житті.
Господи, допоможи мені сьогодні перебувати в Тобі.
О, яке дивне місце Ісус дав мені! Спасений Його славною благодаттю, Я можу бути таким, як і Він.
14 грудня
«Замість тернини рости ме кипарис» (Ісаїї 55:13).
Труднощі й перешкоди — це Божий виклик вірі. Коли на дорозі обов’язку постають перепони, ми маємо бачити в них посудини, які віра має наповнити повнотою й цілковитою достатністю Ісуса; і коли ми йдемо вперед, просто й цілком довіряючи Йому, нас можуть випробовувати, нам, можливо, доведеться чекати й дати терпінню довершити своє діло, але врешті ми напевно побачимо, що камінь відвалено, а Господь чекає, щоб віддати нам удвічі за наш час випробування й сповнити обітницю: «Замість тернини рости ме кипарис; замість кропиви родити ме мирт; се буде на славу Господню, на памятник вічний, що не покрушиться».
Часто чую дивну звістку, Коли гасне сподівання; Чую крізь темряву ночі, Мов далеку, ніжну пісню. Ніщо не занадто важке для Ісуса, Ніхто не діє так, як Він. Коли шлях мій оповила темрява І вороги люті й грізні, Все одно вона лунає над боєм, Мов радісна пісня перемоги: Ніщо не занадто важке для Ісуса, Ніхто не діє так, як Він.
15 грудня
«серце моє ниє; ти виведеш мене на скелю, що за висока для мене» (Псальма 61:2).
Кінець себе — це початок Бога. «Коли подвоюють число цегли, тоді приходить Мойсей». Так висловлює це давня єврейська приказка. «Людська безвихідь — Божа нагода». Так каже про це прислів’я. «Серце моє ниє; ти виведеш мене на скелю, що за висока для мене». Так висловлює це Давид. «В нас нема сили проти товпи сієї великої… і ми не відаємо, що робити». Нема сили, нема світла — «а тілько до тебе очі наші!» — таким був досвід Йосафата. «Сумно глядїли в небо очі мої: Господи, я придавлений, рятуй мене!»
«Коли в мене було велике горе, я завжди йшла до Бога, і Він чудесно проводив мене крізь нього; а в дрібних випробуваннях я намагалася впоратися сама — і часто зазнавала цілковитої поразки». Так міс Гавергал висловила досвід багатьох християн. Бог хоче, щоб ми опинилися «в безвиході», і тоді Він явить Свою мудрість, любов і силу. Як часто ми просимо Бога про допомогу, а тоді починаємо підраховувати людські ймовірності! Навіть Божі благословення стають нам перешкодою, коли ми переводимо погляд від Нього на них.
16 грудня
«І поповню вам усе за всї ті часи, коли в вас пожерала все сарана, черви, гусїнниця та жучки — те військо моє велике, що я насилав на вас» (Иоіла 2:25).
Один приятель якось сказав мені: «Я мушу пожати те, що посіяв, бо Бог сказав: „що бо чоловік сїє, те й жати ме“. То чому ж ви не застосовуєте цього в духовному світі й не змушуєте грішника платити кару за його гріхи?»
Христос поніс цю кару, і той самий Христос поніс також і природні кари та визволив нас від осуду в усіх розуміннях. Фізичні страждання приходять до нас, але не за законом відплати, а лише як Божественне виховання. Кожну кару виконав Христос, і кожен закон задоволено, і настільки, наскільки ми воскресли з Ним у площину духовного й вічного життя, ми піднесені понад саму лише царину закону і входимо в повну дію Його досконалого задоволення кожної вимоги проти нас. Тож правда й те, що навіть руїну, яку гріх накликав на наше фізичне й дочасне життя, усуває Його велика спокута, і для нас справджується обітниця: «І поповню вам усе за всї ті часи, коли в вас пожерала все сарана».
17 грудня
«Не журіть ся нїчим» (Филипян 4:6).
Як скласти свій тягар? «Візьміть ярмо моє на себе, й навчіть ся від мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок душам вашим».
«Бо ярмо моє любе, й тягар мій легкий». Ось як узяти на себе Його тягар. Ви побачите, що Його тягар завжди легкий. А ваш — дуже важкий. Щасливий той день, коли ви обміняєтеся тягарями й складете свою ношу до Його благословенних ніг, щоб натомість узяти Його власну. Бог хоче дати відпочинок Своїм робітникам, і Він надто добрий, щоб класти Свій тягар на серця, які вже й так зігнулися під вагою власних турбот.
Чи боїшся, чи журишся, нарікаєш? Божого миру ти не пізнаєш ніколи. На Його грудях усю вагу спочинь — Тривожні сумніви й журба минуть. Чи хочеш знати мир, що дав Господь? Чи хочеш радість неба відшукати? Ні про що не журіться, За все моліться, За все дякуйте — І мир Божий, що вищий за всяке розуміння, Збереже ваш розум і серце.
18 грудня
«віра Сина Божого» (Галат 2:20).
Найбільше віру гальмує те, що ми називаємо «нашою вірою», і безплідні зусилля виробити в собі віру, яка є лише вдаванням і відчайдушною спробою довіритися Богові, — а така віра завжди відстає від Його неосяжних і славних обітниць. Правда в тому, що єдина віра, яка дорівнює приголомшливим Божим обітницям і безмірним потребам нашого життя, — це «віра Божа», віра Його Самого, та сама довіра, яку Він вдихне в серце, що свідомо чекає на Нього як на свою силу вірити, так само як і на свою силу любити, коритися чи виконувати будь-яку іншу дію нового життя.
Благословенне Його ім’я! Він не дав нам ланцюга, якому до нашого бідного безпорадного серця бракує однієї-єдиної ланки, — бо ця одна остання ланка згубна для всього ланцюга. Ні, остання ланка, та, що чіпляється з людського боку, так само Божественна, як і ланка, що закріплює ланцюг обітниці на небесах. «Майте віру Божу» — ось Його велика заповідь. «Живу вірою Сина Божого» — ось переможне свідчення того, хто переконався, що це правда.
Господи, навчи мене мати віру Сина Божого.
19 грудня
«смиренним же дає благодать» (Якова 4:6).
Одна з ознак найвищої вартості — глибока покора. Мілка натура, свідома своєї слабкості й недостатності, завжди намагається себе рекламувати й переконатися, що її цінують. Сильна натура, свідома своєї сили, готова чекати й дозволити, щоб її праця виявилася свого часу. Ба більше, найсправжніші натури настільки вільні від усякої самосвідомості й самоуваги, що їхня мета — не щоб їх цінували, розуміли чи винагороджували, а щоб виконати своє справжнє покликання й здійснити справжню працю життя.
Один із найпромовистіших висловів про Господа Ісуса подає євангелист Йоан у тринадцятому розділі свого Євангелія, де читаємо: «Ісус, знаючи, що від Бога вийшов і до Бога йде, встає з-за вечері й починає обмивати ноги ученикам». Саме тому, що Він знав Свою високу гідність і Своє високе призначення, Він міг схилитися до найнижчого місця, і це місце не могло Його принизити.
Нехай Бог дасть нам Божественні знаки небесного звання: схилену голову, лагідний і смиренний дух.
20 грудня
«щоб бути менї служителем Ісус-Христовим між поганами, сьвято проповідуючи благовістє Боже» (Римлян 15:16).
Це дуже гарне й практичне розуміння місіонерської праці. Є велика різниця в тому, щоб бути посвяченим нашому Богові. Ми можемо бути посвячені нашій праці — і посвячені нашому Богові. Ми можемо бути посвячені й придатні для місіонерської праці — і зовсім зазнати поразки, якщо Він покличе нас робити щось інше. Але коли ми посвячені Йому, ми будемо готові до всього, чого Він від нас зажадає, і так само придатні служити Йому біля ліжка хворого брата чи навіть у буденних домашніх обов’язках, як і стоячи на кафедрі чи ведучи душу до Христа.
Павло розуміє це як святу працю, як особливу жертву, звернену прямо до Христа, і тільки до Христа; і він стояв, як годиться стояти біля жертовника кадіння, святими руками підносячи поганські народи до Бога й кладучи всю свою працю, мов запашне кадило, перед престолом, задоволений лише тим, що втішить його Учителя і витримає випробування Його огляду, і дістане печать Його схвалення того славного дня.
Ось дух справжнього служіння.
21 грудня
«Хлїб наш щоденний дай нам» (Луки 11:3).
Дуже важко прожити все життя одразу чи навіть рік, але напрочуд легко жити день за днем. День за днем падала манна — так і ми день за днем можемо жити небесним хлібом і проживати своє життя для Нього. Будьмо ж у Ньому, подих за подихом, мить за миттю, крок за кроком, і поки ми дбаємо про дні, Він подбає про роки.
Бог дав дві дорогоцінні обітниці на дні. «Які дні твої, така буде й сила твоя» — це Його давній завіт, а дослівний переклад прощальних слів нашого Учителя до учнів звучить так: «ось я з вами по всї днї, до кінця сьвіта».
Як маленький водяний павук, що спускається під воду ставка, закутаний у бульбашку повітря, і там будує своє гніздо, вирощує малят і проживає своє маленьке життя в тій ясній сфері глибоко під мулистим ставком, так і ми в цьому темному світі зачинімося з Христом у маленькому колі кожного нового дня і так перебуваймо в Ньому, дихаючи повітрям неба й живучи в Його любові.
22 грудня
«І язик мій звіщати ме всякий день справедливість твою» (Псальма 71:24).
Це простий закон природи: повітря завжди надходить, щоб заповнити порожнечу. Протяг можна створити будь-коли, нагріваючи повітря, доки воно не підніметься, і тоді холодне повітря кидається на його місце. Так само й ми завжди можемо сповнюватися Святим Духом, створюючи порожнечу. Цей подих залежить від того, чи вичерпано попередній подих, перш ніж можна вдихнути новий. Тож ми мусимо випорожнити свої серця від останнього подиху Святого Духа, який ми прийняли, бо він вичерпується тієї ж миті, як ми його прийняли, і нам потрібен новий запас, щоб не настала духовна задуха.
Ми мусимо навчитися таємниці видиху так само, як і вдиху. Вдих триватиме, якщо друга частина виконується правильно. Один із найкращих способів звільнити місце для Святого Духа — бачити потреби, що входять у наше життя, як порожнечі, які Він має заповнити, і ми знайдемо довкола безліч потреб, які треба заповнити; і коли ми виливатимемо своє життя у святому служінні, Він вливатиме Своє — повною мірою.
Ісусе, спорожни мене й наповни По вінця повнотою Ти Своєю.
23 грудня
«З завойовань та з здобичі поприсьвячували на направу дому Господнього» (1 Паралипоменон 26:27).
Фізична сила зберігається в надрах землі, у вугільних копальнях, що постали з вогненного жару, який спалив великі ліси в давні віки. Так само й духовна сила зберігається в глибинах нашого єства — через ті самі страждання, яких ми не можемо зрозуміти. Колись ми побачимо, що визволення, здобуте нами в цих випробуваннях, готувало нас стати справжніми «Великими Серцями» в життєвій «Мандрівці пілігрима» і переможно вести своїх супутників-прочан крізь випробування до міста Царя.
Але ніколи не забуваймо, що джерелом допомоги іншим має бути переможне страждання. Скигління й нарікання ще нікому не принесли добра. Павло носив із собою не цвинтар, а хор переможної хвали, і що тяжче було випробування, то більше він довіряв і радів, вигукуючи з самого жертовника: «Та хоч і приносять мене в жертву і служеннє віри вашої, я (тим) радуюсь і веселюсь із усїма вами».
Господи, допоможи мені цього дня черпати силу з усього, що мене спіткає.
24 грудня
«А ти бажаєш собі щось великого? Не бажай; я бо пошлю лихо на всяке тїло, говорить Господь; — тобі ж дам, замість здобичі, життє твоє на всякому місцї, куди повернешся» (Еремії 45:5).
Обітниця, дана для тяжких місць, обітниця безпеки й життя серед страшного тиску: життя як здобич.
Вона цілком може стосуватися й наших часів, які стають дедалі тяжчими, що ближче ми до кінця віку й часів великого горя.
Що означає «замість здобичі, життє»? Це життя, вихоплене з пащі руйнівника, як Давид вихопив ягня з пащі лева. Це означає не місце безпеки чи віддалення від гуркоту битви й присутності наших ворогів, а трапезу посеред наших недругів, захисток від бурі, твердиню серед ворога, життя, збережене під безперервним тиском; це Павлове зцілення, коли він був пригнічений понад міру, аж зневірився в житті; це Божественна допомога Павлові, коли жало залишилося, але сила Христова спочила на ньому і благодаті Христової було досить.
Господи, дай мені життя моє як здобич і допоможи мені сьогодні в найтяжчих місцях бути переможцем.
25 грудня
«благовіщу вам» (Луки 2:10).
Різдвяний дух має бути духом людяності. Перед тим прекрасним наочним уроком — яслами, колискою і смиренним маленьким Дитям — яке християнське серце може захотіти бути гордим? Це дух радості. Справедливо, що це добра вістка, бо: «ось бо благовіщу вам радість велику, що буде всїм людям».
Це дух любові. Це має бути радість, що походить від того, що даруєш радість іншим. Головна подія Різдва — Христос, Який полюбив нас і прийшов жити серед нас і померти за нас, і хто живе лише для себе, той не має права ділити його радощі.
Любов завжди жертовна, тож різдвяний дух покличе нас до радісного й повного віддання себе — спершу Богові, а потім до радісної жертви того, що ми називаємо своїм, для Його слави й добра інших.
Різдвяний дух — це дух поклоніння. Він застає мудреців біля Його ніг із золотом, ладаном і миррою. Нехай же він застане там і нас.
Різдвяний дух — це дух місії. Його добра вістка — для всіх людей.
26 грудня
«До зависти пре Дух, що вселив ся в нас» (Якова 4:5).
Цей прекрасний вислів, на жаль, невдало перекладено: «До зависти пре Дух, що вселив ся в нас». Мало б бути: «Дух, що вселився в нас, ревниво любить нас». Це образ любові, яка страждає через свою палку прихильність до коханого.
Святий Дух так прагне здійснити в нас і для нас найвищу волю Божу й дістати від нас найщирішу любов до Христа, нашого Божественного Нареченого, що Він ревнує, коли ми хоч чимось Його розчаровуємо чи ділимо Його любов з іншими.
Тому в попередньому вірші сказано: «Перелюбники і перелюбницї! хиба не знаєте, що любов сьвіта сього — вражда проти Бога?»
О, невже ми засмутимо такого доброго Друга? Невже розчаруємо такого люблячого Нареченого? Невже не відповімо благословенному Святому Духові тією любов’ю, яку Він нам приносить, і не віддамо Йому натомість нашої неподільної й безмежної прихильності?
Чи був коли Наречений, що так любляче шукав би нашого серця?
27 грудня
«послав знов голубицю, і не вернулась уже до його» (1 Мойсея 8:12).
Спершу ми бачимо голубицю, що вилітає з ковчега і не знаходить спочинку над диким і хитким безмежжям гріха й суду. Це, мабуть, зображає старозавітну добу, коли Святий Дух навідувався до цього грішного світу, але не міг знайти місця спочинку й повертався на лоно Боже.
Далі ми бачимо голубицю, що вилітає й повертається з оливним листком у дзьобі — символом і запорукою миру та примирення, знаком того, що суд минув і мир повертається. Безперечно, це може прекрасно зображати наступний етап виявлення Святого Духа, що виходив у служінні й смерті Ісуса Христа, щоб звістити грішному світові примирення.
Є й третій етап, коли нарешті голубиця вилітає з ковчега й більше не повертається, а робить світ своїм домом і в’є своє гніздо серед людських осель. Це третій і теперішній етап благословенної праці Святого Духа. Привітаймо ж Голубицю, щоб вона звила гніздо в наших серцях.
28 грудня
«Дух сьвятий, котрого дав Бог тим, хто корить ся Йому» (Дїяння 5:32).
Ми можемо пізнати й випробувати повноту Духа лише тоді, коли виступаємо назустріч ширшим задумам і планам Христа щодо світу.
Мабуть, головна причина того, чому Святий Дух був так обмежений у Своїй праці в серцях християн, — ганебне занедбання неспасенного й незвіщеного світу переважною більшістю тих, хто називає себе послідовниками Христа. У світі є мільйони християн за визнанням — а може, і справжніх християн, — які ніколи не присвятили жодної справжньої, щирої думки євангелізації поганського світу.
Бог не дасть Святого Духа в Його повноті для егоїстичної насолоди жодного християнина. Його сила — це велике довірене добро, яке ми мусимо використовувати на користь інших і для євангелізації загиблого й грішного світу. Поки Божий народ не прокинеться й не зрозуміє Його справжнього задуму щодо спасіння людей, Церква ніколи не пізнає повноти своєї П’ятидесятниці. Обіцяна Божа сила мусить лежати на шляху обов’язку, і коли ми виконуємо заповідь, ми отримаємо Його обітницю в її повноті.
Господи, допоможи мені зрозуміти Твій задум.
29 грудня
«я не вхилявсь обявляти вам усяку волю Божу» (Дїяння 20:27).
Цілком імовірно, що Бог дає кожній людині, яка перетинає наш шлях, зустрітися з нами для того, щоб ми мали нагоду залишити на її шляху якесь благословення й упустити в її серце й життя якийсь вплив, що наблизить її до Бога. Яке це було б благословення, якби ми зрештою могли зустріти кожну безсмертну душу, якої будь-коли торкнулися на життєвій дорозі, і щиро сказати: «чистий я від крові всїх».
Любі, чи так воно? Служниця, що працює у вашому домі; чоловік, що сидів поруч із вами в потязі; робітник, що трудився для вас, а понад усе — члени вашого дому й родини, ваш товариш по праці в майстерні чи на фабриці, — чи зробили ви все можливе, щоб привести їх до Христа?
Перші християни бачили в кожному становищі нагоду свідчити про Христа. Навіть коли їх приводили перед царів і правителів, їм і на думку не спадало намагатися вирватися на волю, — бо Учителеве слово до них було: «І станеть ся воно вам на сьвідкуваннє». Це була просто нагода проповідувати царям і правителям, до яких інакше вони не могли б дістатися.
30 грудня
«сповнив усяке благоволеннє благости і дїло віри в силї» (2 Солунян 1:11).
Наш Бог шукає сьогодні людей-зразків, і коли Він знаходить справжній зразок, Йому дуже легко відтворити його в тисячі примірників і без кінця помножити в інших життях.
Усі життєві обставини приходять до нас як випробування, і коли ми їх зустрічаємо, наш люблячий Отець стежить із палкою і ревнивою любов’ю, щоб побачити нашу перемогу, а якщо ми зазнаємо поразки, Він глибоко розчарований, а наш супротивник сповнюється радістю.
Ми постійно є видовищем для ангелів і начальств, і кожен наш крок — вирішальний і доленосний для чогось у нашому вічному майбутньому.
Коли Авраам вирушив того ранку на гору Морія, це була година урочистого випробування, а коли він повернувся, то був одним із Божих випробуваних людей, із печаттю Його вічного схвалення. Бог міг сказати: «Я знаю його, що він чинитиме правду й суд, щоб Господь здійснив на Авраамові все, що Він говорив».
Бог шукає таких людей і сьогодні. Господи, допоможи мені бути таким.
31 грудня
«Не молю, щоб узяв їх із сьвіта, а щоб зберіг їх од зла» (Йоана 17:15).
Він хоче, щоб ми були тут для вищої мети, ніж просто існування. Ця мета — не що інше, як представляти Його перед світом, бути вісниками Його Євангелії і Його волі до людей, своїм життям показувати їм справжнє життя і вчити їх, як самим ним жити.
Він представляє нас там, на небі, а наша єдина справа — представляти Його тут. Нас так само справді послано в цей світ представляти Його, як коли б ми поїхали до Китаю послом американського уряду.
Коли ми зайняті світськими справами життя, то лише для того, щоб і там представляти Його, провадити Його справу й мати засоби для Його справ. Він прийшов сюди з іншої царини, з особливим посланням, а коли Його праця була виконана, Його покликано повернутися додому, до оселі Свого Отця і Своєї власної.
Господи, допоможи мені гідно представляти Тебе.
І в серці музику несім Крізь гамір вулиць, торжищ шум; Свій щоденний труд виконуймо ще жвавіше, Бо в душах наших лунає небесний спів.