Заклик до ненавернених
Проповідь II

Розділ 4 · 52 хв читання · 1 год 7 хв слухання

Проповідь II

Єзекиїла 33:11.

То ж скажи їм: Так певно, як я живу, говорить Господь Бог, не бажаю я смертї грішникової, а того, щоб він звернув із свого шляху та й зостався живим. Звернїте, звернїте з вашого ледачого шляху; про що вам умірати, доме Ізраїля?

Вам уже описано, якими є ті, хто перебуває в наверненому стані; описано також і ту зміну, яку навернення чинить у душі; і я ще раз якнайщиріше прошу вас неупереджено й ґрунтовно розглянути свій стан: не заспокоюйтеся, доки не знатимете, чи справді ви навернені.

Але ви, можливо, скажете: а що, коли ми виявимо, що досі ще не навернені, — що нам тоді робити? Це питання приводить мене до другого положення, яке багато в чому дасть на нього відповідь і до якого я тепер переходжу.

Положення 2. Бог обіцяє, що нечестиві житимуть, якщо тільки навернуться — нелицемірно й цілковито навернуться.

Господь тут засвідчує, що саме цього Він бажає: щоб нечестивий навернувся й жив. Небо так само певне для наверненого, як пекло — для ненаверненого. «Наверніться й живіть» — така сама певна істина, як і «навернися або помри». Бог не був зобов’язаний давати нам Спасителя, ані відчиняти нам двері надії, ані кликати нас до покаяння й навернення, коли ми вже раз погубили себе гріхом; але Він зробив це з власної волі, щоб звеличити Свою милість. Грішники, жоден із вас не матиме причини піти додому й сказати, що я проповідую вам розпач. Хіба ми маємо звичку зачиняти перед вами двері милосердя? О, якби ви самі не зачиняли їх перед собою! Хіба ми маємо звичку казати вам, що Бог не змилується над вами, навіть якщо ви навернетеся й освятитеся? Коли ви чули, щоб проповідник казав таке? Ви, що гавкаєте на проповідників Євангелії за те, що вони хочуть уберегти вас від пекла, і кажете, ніби вони проповідують розпач, — скажіть мені, якщо можете: коли ви чули, щоб хоч одна твереза людина казала, що для вас немає надії, навіть якщо ви покаєтеся й навернетеся? Ні, ми звіщаємо від Господа якраз протилежне: хто народиться згори і через віру й покаяння стане новим сотворінням, той неодмінно буде спасенний. І ми так далекі від того, щоб схиляти вас до зневіри в цьому, що переконуємо вас навіть не сумніватися в цьому. Життя, а не смерть — ось перша частина нашої вісті до вас; наше доручення — пропонувати спасіння, певне спасіння, швидке, славне, вічне спасіння кожному з вас: найбіднішому жебракові так само, як і найбільшому панові; найгіршим із вас — навіть п’яницям, лихословам, людям світу цього, злодіям, ба навіть тим, хто зневажає й ганьбить святу дорогу спасіння. Господь, наш Владика, наказав нам запропонувати вам прощення за все минуле, якщо ви тепер нарешті вернетеся й житимете; нам наказано благати й просити вас прийняти цю пропозицію й повернутися; розповісти вам, що приготував Христос, яка милість чекає на вас, яке довготерпіння вас вичікує, які думки доброти має Бог щодо вас і якими щасливими, якими певно й невимовно щасливими ви можете бути, якщо лише захочете. Щоправда, ми маємо й вість про гнів і смерть, ба навіть про подвійний гнів і смерть; але жодна з них не є головною нашою вістю. Ми мусимо сказати вам про гнів, що вже лежить на вас, і про смерть, під якою ви народилися, за порушення закону діл; але це лише для того, щоб показати вам, як потрібна вам милість, і спонукати вас цінувати благодать Відкупителя. І ми кажемо вам тільки правду, яку ви мусите знати, бо хто шукатиме ліків, не знаючи, що він хворий? Не наші слова про вашу нужду роблять вас нещасними — вони лише гонять вас шукати милосердя. Це ви самі накликали на себе цю смерть. Ми говоримо вам і про іншу смерть — непоправну й набагато більшу муку, що впаде на тих, хто не захоче навернутися. Але хоч це правда і вам треба про неї сказати, все ж це лише остання й найсумніша частина нашої вісті. Спершу ми маємо запропонувати вам милість, якщо ви навернетеся; і тільки тим, хто не захоче навернутися й не послухає голосу милосердя, ми мусимо провіщати осуд. Відкиньте лишень свої провини, не зволікайте більше, але прийдіть на заклик Христа, наверніться й станьте новими сотворіннями — і ми не матимемо проти вас жодного слова про осудний гнів чи смерть. Тут, в ім’я Господа життя, я звіщаю вам усім, хто слухає мене сьогодні, — і найбільшому, і найстаршому грішникові, — що ви можете мати милість і спасіння, якщо тільки навернетеся. У Бога є милосердя, у Христовому задоволенні Божої справедливості є достатність, обітниця — вільна, повна й загальна; ви можете мати життя, якщо тільки навернетеся. Але тоді, якщо ви любите свої душі, пам’ятайте, про яке навернення говорить Писання. Це не підлатати старий дім, а все розібрати й збудувати заново на Христі, скелі й певній основі. Це не підправити щось у тілесному способі життя, а умертвити тіло й жити за духом. Це не служити тілу й світові в дещо виправлений спосіб, без скандальних ганебних гріхів і з певного роду побожністю; це — змінити свого пана, і свої діла, і свою мету, повернути обличчя в протилежний бік, усе робити задля того життя, якого ви ніколи не бачили, і присвятити Богові себе й усе, що маєте. Ось яка зміна мусить статися, якщо ви хочете жити.

Ви самі тепер свідки, що головне вчення, яке я вам проповідую, і перша частина моєї вісті до вас — це спасіння, а не осуд. Прийміть його — і ми не підемо з вами далі, бо без потреби ми не хотіли б навіть лякати чи тривожити вас самим словом «осуд».

Але якщо ви не хочете бути спасенними, то ради немає — настане осуд, бо між цими двома немає нічого середнього: ви мусите мати або життя, або смерть.

І ми маємо не лише запропонувати вам життя, а й показати підстави, на яких це робимо, і закликати вас повірити, що Бог справді має на думці те, що каже: що обітниця правдива й поширюється за певної умови і на вас, як і на інших, і що небо — не вигадка, а справжнє блаженство.

Якщо ви спитаєте: «Де ваше доручення на таку пропозицію?» — то з-поміж сотні місць Писання я покажу вам його в кількох оцих:

По-перше, ви бачите його тут, у моєму тексті та в наступних віршах, і у 18-му розділі Єзекиїла — так ясно, як тільки можна сказати. А в 2 Коринтян 5:17-21 маєте саму суть нашого доручення: «коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове. Усе ж від Бога, що примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення, яко ж бо Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою, не полїчуючи їм провин їх, і положив у нас слово примирення. Замість Христа оце ми посли, і наче Бог благає (вас) через нас; ми просимо вас замість Христа: примиріть ся з Богом. Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому.» Так само Марка 16:15-16: «Ійдїть по всьому сьвіту й проповідуйте євангелию усякому твориву. Хто вірувати ме (тобто такою навертальною вірою, про яку там сказано) та охрестить ся, спасеть ся; а хто не вірувати ме, осудить ся.» І Луки 24:46-47: «так треба було терпіти Христу й воскреснути з мертвих третього дня; і проповідуватись в імя Його покаянню (а це і є навернення) і відпущенню гріхів між усїма народами». І Дїяння 5:30-31: «Бог отцїв наших підняв Ісуса, що Його ви вбили, повісивши на дереві. Сього підняв Бог правицею своєю в Князя і Спаса, щоб дати покаяннє Ізраїлеві і оставленнє гріхів.» І Дїяння 13:38-39: «Відоме ж нехай буде вам, мужі брати, що через Него вам прощеннє гріхів проповідуєть ся; і від чого не могли ви у законї Мойсейовім оправдити ся, у Тому всякий віруючий оправдуєть ся.» А щоб ви не думали, ніби ця пропозиція обмежується юдеями, гляньте на Галат 6:15: «У Христї бо Ісусї нї обрізаннє нїчого не може, нї необрізаннє, а нове створіннє.» І Луки 14:17: «Ійдїть, бо вже все готове.» — і вірші 23, 24.

Ви вже бачите, що нам наказано пропонувати життя всім вам і казати вам від Бога, що коли ви навернетеся, то зможете жити.

Тут ви можете безпечно довірити свої душі, бо джерело цієї пропозиції — Божа любов (Йоана 3:16), і кров Сина Божого здобула її; вірність і правда Божа поручилися, що обітниця справдиться; чуда запечатали її правдивість; проповідників послано по всьому світу звіщати її; таїнства встановлено й уживано для урочистого вручення милості, запропонованої тим, хто захоче її прийняти; і Дух відкриває серце, щоб прийняти її, і Сам є запорукою повного володіння. Тож її правдивість — поза всяким сумнівом: найгірший з-поміж вас усіх і кожен із вас, якщо тільки навернеться, може бути спасенний.

Щоправда, якщо ви неодмінно хочете вірити, що будете спасенні без навернення, то ви вірите неправді; і якби я проповідував вам таке, я проповідував би брехню. Це означало б вірити не Богові, а дияволові та своєму оманливому серцю. Бог має Свою обітницю життя, і диявол має свою обітницю життя. Божа обітниця така: «Наверніться й живіть»; дияволова обітниця: «Ви житимете, навернетеся ви чи ні». Слово Боже, як я вам показав, таке: «Коли не навернетесь, та не станете як дїти, то не ввійдете в царство небесне» (Маттея 18:3). «Коли хто не народить ся звиш, не може ввійти в царство Боже» (Йоана 3:3, 5). «без чого нїхто не побачить Бога» — без святості (Євреїв 12:14). А дияволове слово таке: «Ви можете бути спасенні й без нового народження та навернення; можете обійтися й без святості; Бог вас тільки лякає; Він милосердніший, ніж щоб чинити так, як каже; Він буде до вас кращим, ніж Його слово». І, на жаль, більша частина світу вірить цьому дияволовому слову більше, ніж Божому, — так само, як прийшли у світ наш гріх і нужда. Бог сказав нашим прабатькам: «Якщо їстимете — помрете». А диявол заперечив Йому й сказав: «не помрете, якщо тільки наостанку покличете: „Боже, змилуйся“, і покинете гріховні вчинки, коли вже не зможете їх чинити». І саме цьому слову вірить світ. О, яке тяжке беззаконня — вірити дияволові більше, ніж Богові!

І це ще не найгірше: вони ще й богохульно називають це вірою й упованням на Бога, коли надають Йому подобу сатани, що був брехуном від початку. І коли вони вірять, що Слово Боже — брехня, то називають це упованням на Бога й кажуть, що вірять у Нього й уповають на Нього щодо спасіння. Де Бог будь-коли казав, що невідроджені, ненавернені, неосвячені будуть спасенні? Покажіть таке слово в Писанні. Кидаю вам виклик — якщо можете. Та це ж дияволове слово, і вірити йому — означає вірити дияволові; це той гріх, що його зазвичай називають самовпевненістю. І це ви називаєте вірою та упованням на Бога? У Слові Божому є все, щоб розрадити й зміцнити серця освячених, але немає жодного слова, щоб зміцнити руки беззаконня чи дати людям бодай найменшу надію на спасіння, якщо вони ніколи не освятяться.

Але якщо ви навернетеся й вступите на дорогу милосердя, то Господня милість готова прийняти вас. Тоді сміливо покладайтеся на Бога щодо спасіння, бо Він зобов’язався Своїм словом спасти вас. Він буде Батьком лише Своїм дітям і спасе лише тих, хто покине світ, диявола й тіло та ввійде до Його родини, щоб стати членами Його Сина й мати спільність із Його святими. А якщо вони не хочуть увійти — то їхня власна вина. Його двері відчинені, Він нікого не тримає позаду. Він ніколи не посилав жодному з вас такої вісті: «Тепер уже запізно; Я не прийму тебе, хоч би ти й навернувся». Він міг би так зробити й не скривдив би вас; але Він не зробив цього і не робить аж до сьогодні. Він і досі готовий прийняти вас, якби тільки ви були готові нелицемірно й усім серцем навернутися. А повнота цієї істини ще ясніше з’явиться в двох наступних положеннях, до яких я тому й перейду, перш ніж робити дальше застосування цього.

Положення 3. Бог має вподобання в наверненні й спасінні людей, а не в їхній смерті чи осуді: Він радше хоче, щоб вони навернулися й жили, ніж ішли далі й умирали.

Спершу я навчу вас, як це розуміти, а потім з’ясую вам його правдивість.

Щодо першого, ви маєте зважити на такі речі.

1. Просте бажання, або вподобання, — це перший акт волі, що йде за простим сприйняттям справи, перш ніж воля почне порівнювати речі між собою. А акт вибору — це наступний акт волі, і він передбачає порівняльний практичний акт розуму. І ці два акти часто можуть бути спрямовані на протилежні предмети без жодної вини з боку людини.

2. Нелицемірне бажання може мати різні ступені. Деяких речей я бажаю настільки, що зроблю все, що в моїй силі, аби їх здійснити; а деяких я щиро бажаю, щоб їх зробив інший, і все ж не зроблю всього, що тільки можу, аби їх домогтися, бо маю багато причин, які мене від цього відраджують, хоч усе, що належить мені зробити, я таки зроблю.

3. Воля правителя як правителя виявляється в тому, що він видає закони й виконує їх; а воля людини в її простій природній якості, або як повновладного господаря свого, виявляється в бажанні певних подій чи рішенні про них.

4. Воля правителя як законодавця полягає насамперед і головно в тому, щоб його законам корилися, а зовсім не в тому, щоб на когось було накладено кару, — хіба що за припущення, що його законам не коритимуться. Але воля правителя як судді передбачає, що закон уже або дотримано, або порушено; і тому він вирішує відповідно про нагороди чи кари.

Подавши ці необхідні розрізнення, я далі застосую їх до нашої справи в таких положеннях.

1. У цьому житті ми мусимо пізнавати Бога в дзеркалі Слова й творінь; і тому, відповідно до природи людини, ми приписуємо Йому розум і волю, відкидаючи всі недосконалості, які лише можемо, бо не здатні на жодні вищі позитивні уявлення про Нього.

2. І на тих самих підставах ми (разом із Писанням) розрізняємо акти Божої волі, відмінні за їхніми відношеннями чи предметами, хоча щодо Божої сутності вони всі — одне.

3. І тим сміливіше, що, коли ми говоримо про Христа, маємо для цього ще більшу підставу з огляду на Його людську природу.

4. Тож ми кажемо, що просте вподобання, воля, або любов Божа, звернена до всього, що природно чи морально добре, відповідно до природи й міри його доброти. І тому Він має вподобання в наверненні й спасінні всіх, — що, однак, ніколи не здійсниться.

5. І Бог як Правитель і Законодавець світу настільки має практичну волю щодо їхнього спасіння, що дає їм вільний дар — Христа й життя — та акт забуття всіх їхніх гріхів, якщо тільки вони невдячно його не відкинуть; і наказує Своїм посланцям пропонувати цей дар усьому світові й переконувати людей прийняти його. І так Він робить для їхнього спасіння все, що належить Йому робити як Законодавцеві чи Тому, Хто обіцяє.

6. Але водночас Він як Законодавець ухвалює, що ті, хто не навернеться, помруть; і як Суддя, коли їхній день благодаті мине, Він виконає цю постанову.

7. Отже, Він нелицемірно бажає навернення навіть тих, хто ніколи не навернеться; але не як повновладний Господь, з найповнішою дієвою постановою, і не як того, що, за Його рішенням, неодмінно станеться або на здійснення чого Він вкладе всю Свою силу. Князь має владу приставити варту до вбивці, щоб той не вчинив убивства й не був повішений. Але якщо він із поважної причини утримається від цього, а лише пошле до своїх підданих, щоб остерегти й попросити їх не ставати вбивцями, то, сподіваюся, він цілком може сказати, що не хоче, аби вони вбивали й були повішені: він не має в цьому вподобання, а хоче радше, щоб вони утрималися й жили. І якщо для декого він із якоїсь особливої причини робить більше, то не видно, щоб він робив це для всіх. Король цілком може сказати всім убивцям і злочинцям у краї: «Я не маю вподобання у вашій смерті, а хочу радше, щоб ви корилися моїм законам і жили; але якщо не захочете, то я, попри все, вирішив, що ви помрете». Суддя може щиро сказати злодієві чи вбивці: «Ох, чоловіче, мені не радісна твоя смерть: я волів би, щоб ти дотримав закону й зберіг своє життя; але оскільки ти цього не зробив, я мушу тебе засудити, інакше я був би несправедливий». Так і Бог: хоч Він не має вподобання у вашому осуді й тому кличе вас повернутися й жити, проте Він має вподобання у виявленні Своєї справедливості та у виконанні Своїх законів; і тому Він, попри все, цілком вирішив, що коли ви не навернетеся, то будете засуджені. Якби Бог був настільки проти смерті нечестивих, що вирішив зробити все можливе, аби їй запобігти, то жодна людина не була б засуджена; тим часом Христос каже вам, що мало хто буде спасенний. Але Бог настільки проти вашого осуду, що навчатиме вас і остерігатиме, ставитиме перед вами життя і смерть, даватиме вам вибір і накаже Своїм служителям благати вас не губити себе, а прийняти Його милість, — і так залишить вас без виправдання. Але якщо й це не допоможе і ви все ще будете ненавернені, Він заявляє вам, що вирішив вас засудити, і наказав нам сказати вам у Його ім’я (вірш 8): «Беззаконнику, ти вмреш!» А Христос мало що не присягнув на це знову й знову, кажучи: «Істино, істино: коли ви не навернетеся й не народитеся згори, не можете ввійти в Царство Небесне» (Маттея 18:3; Йоана 3:3). Зауважте, що Він сказав: не можете. Марно на це сподіватися, і марно мріяти, ніби Бог цього хоче, бо цього бути не може.

Одне слово, ви бачите тепер зміст тексту: Бог, великий Законодавець світу, не має вподобання в смерті нечестивих, а хоче радше, щоб вони навернулися й жили; хоча водночас Він вирішив, що не житиме ніхто, крім тих, хто навернеться, і як Суддя навіть тішиться справедливістю та виявленням Своєї ненависті до гріха, хоч і не тією нуждою, яку вони накликали на себе, якщо розглядати її саму по собі.

2. Щодо доказів цього положення, я буду дуже стислий, бо гадаю, що ви й так легко в це вірите.

1. Сама милостива природа Божа, звіщена в 2 Мойсея 34:6 і 20:6 та часто деінде, може запевнити вас у тому, що Він не має вподобання у вашій смерті.

2. Якби Бог мав більше вподобання в твоїй смерті, ніж у твоєму наверненні й житті, Він не наказував би тобі так часто у Своєму слові навернутися; Він не давав би тобі таких обітниць життя, якщо тільки навернешся; Він не переконував би тебе в цьому стількома доводами. Сам зміст Його Євангелії доводить це положення.

3. І доручення, яке Він дав служителям Євангелії, цілком це доводить. Якби Бог мав більше вподобання у вашому осуді, ніж у вашому наверненні й спасінні, Він ніколи не доручив би нам пропонувати вам милість і навчати вас дороги життя, і прилюдно, і віч-на-віч; благати й просити вас навернутися й жити; відкривати вам ваші гріхи, і попереджати вас про вашу небезпеку, і робити все, що тільки можемо, для вашого навернення, і терпляче робити це далі, хоч би ви й ненавиділи нас чи кривдили за наш труд. Чи зробив би Бог так і чи встановив би Свої постанови для вашого добра, якби мав уподобання у вашій смерті?

4. Це доводить і хід Його провидіння. Якби Бог волів, щоб ви були засуджені, а не навернені й спасенні, Він не підкріплював би Свого слова Своїми ділами і не вабив би вас до Себе щоденною добротою, і не давав би вам усіх милостей цього життя, які є Його засобами вести вас до покаяння (Римлян 2:4), і не приводив би вас так часто під Свою різку, щоб змусити вас схаменутися. Він не ставив би перед вашими очима стільки прикладів, ні, і не чекав би на вас так терпляче, як чекає, день у день і рік у рік. Це не ознаки того, хто має вподобання у вашій смерті. Якби це було Йому до вподоби, як легко Він міг би вже давно мати тебе в пеклі! Як часто до цього Він міг би вихопити тебе посеред твоїх гріхів — із прокляттям, чи божбою, чи брехнею на устах, у твоєму невігластві, і гордощах, і хтивості! Коли ти востаннє був п’яний або востаннє глузував із Божих доріг, як легко Він міг би спинити твій подих, і приборкати тебе Своїми карами, і зробити тебе тверезим уже в іншому світі! Ох, яка ж це дрібниця для Всемогутнього — приборкати язик найбезбожнішого лихослова, і зв’язати руки найзлобнішого гонителя, чи вгамувати лють найзапекліших Його ворогів, і дати їм зрозуміти, що вони лише черв’яки! Якби Він насупився на тебе, ти впав би у свою могилу. Якби Він доручив одному зі Своїх ангелів піти й погубити десять тисяч грішників, як швидко це було б зроблено! Як легко Він може покласти тебе на ложе недуги, і змусити тебе лежати там і ревіти від болю, і змусити тебе ковтати слова наруги, що ти говорив проти Його слуг, Його слова, Його служіння й Його святих доріг, і змусити тебе посилати просити молитов тих, кого ти у своїй зухвалості зневажав! Як легко Він може віддати твоє тіло на корчі й стогони, і зробити його надто слабким, щоб утримати твою душу, і зробити його гидкішим за гній на землі! Те тіло, яке тепер мусить мати все, що любить, якому не можна перечити, хоч би й Бог був невдоволений, якому треба догоджати в їжі, напоях та одязі, хоч би що казав на це Бог, — як швидко Божий гнів пожер би його! Коли ти палко обстоював свій гріх, і сварився з тими, хто хотів відвести тебе від нього, і виливав свою злість на того, хто тебе докоряв, і заступався за діла темряви, — як легко Бог міг би вмить вихопити тебе й поставити перед Своєю страшною Величністю, де ти побачив би тьму тем славних ангелів, що чекають біля Його престолу, і покликати тебе туди обстоювати свою справу, і спитати тебе: «Що ти тепер маєш сказати проти твого Творця, Його правди, Його слуг чи Його святих доріг? Тепер обстоюй свою справу і зроби з неї найкраще, що можеш. Що ж ти тепер скажеш на виправдання своїх гріхів? Тепер дай звіт про свою світськість і тілесне життя, про свій час, про всі милості, які ти мав!» О, як розтануло б твоє уперте серце, і похилився б твій гордий погляд, і зблідло б твоє обличчя, і твої зухвалі слова змінилися б на німе мовчання або страшні крики, якби Бог лише поставив тебе так перед Своїм судом і обстоював перед тобою Свою справу, проти якої ти тут так злобно виступав! Як легко Він може будь-коли сказати твоїй винній душі: «Іди звідси й не живи більше в тому тілі аж до воскресіння», — і вона не зможе опиратися! Одне слово з Його уст позбавило б рівноваги твоє теперішнє життя, і тоді всі твої сили й здібності зупинилися б. І якщо Він скаже тобі: «Не живи більше» або «Живи в пеклі», — ти не зміг би не скоритися.

Але Бог досі не зробив нічого такого: Він терпляче зносив тебе, і милостиво підтримував тебе, і давав тобі той подих, яким ти дихав проти Нього, і давав ті милості, які ти приносив у жертву своєму тілу, і забезпечував тебе тим, що ти тратив, щоб наситити свою ненажерливу горлянку; Він давав тобі кожну хвилину того часу, який ти марнував у неробстві, чи пияцтві, чи світськості. І хіба вся Його терпеливість і милість не показують, що Він не бажав твого осуду? Чи може свічка горіти без оливи? Чи можуть ваші доми стояти без землі, що їх тримає? Так само не можете ви прожити й години без Божої підтримки. І для чого ж Він так довго підтримував твоє життя, як не для того, щоб побачити, коли ти схаменешся щодо безумства своїх доріг, повернешся й житимеш? Хіба хтось навмисне вкладатиме зброю в руки свого ворога, щоб той йому опирався, чи світитиме свічкою вбивці, який убиває його дітей, або лінивому слузі, який тим часом грається чи спить? Справді, саме для того, щоб побачити, чи ви нарешті повернетеся й житимете, Бог так довго чекав на тебе.

5. Що Бог не має вподобання в смерті нечестивих, доводять далі страждання Його Сина. Хіба Він викупив би їх від смерті такою дорогою ціною? Хіба Він вразив би ангелів і людей Своїм пониженням? Хіба Бог оселився б у тілі, і прийшов би в образі раба, і прийняв би людську природу в одну особу з Божеством? І хіба Христос прожив би життя, сповнене страждань, і помер би проклятою смертю за грішників, якби Він радше мав уподобання в їхній смерті? Уявіть, що ви бачите Його таким зайнятим проповіддю й зціленням людей, як ви знаходите Його в Марка 3:21, або так довго в пості, як у Маттея 4, або цілу ніч на молитві, як у Луки 6:12, або в молитві, коли з Нього замість поту стікали краплі крові, як у Луки 22:44, або в стражданні проклятою смертю на хресті, коли Він виливав Свою душу як жертву за наші гріхи: чи подумали б ви, що це ознаки того, хто тішиться смертю нечестивих?

І не намагайтеся применшити це, кажучи, що це було тільки за Його вибраних. Бо це твій гріх і гріх усього світу лежав на нашому Відкупителі; і Його жертва та задоволення справедливості достатні для всіх, і плоди їх пропонуються одному так само, як і іншому; але правда й те, що Він ніколи не мав наміру простити й спасти будь-кого, хто не навернеться через віру й покаяння. Якби ви бачили й чули, як Він плаче й побивається над станом неслухняного, нерозкаяного народу (Луки 19:41-42), або як нарікає на їхню впертість (Маттея 23:37): «Єрусалиме, Єрусалиме, … скільки раз хотїв я зібрати дїтей твоїх, як курка збирає курчат своїх під крила, й не схотїли!» Або якби ви бачили й чули, як Він на хресті молиться за Своїх гонителів: «Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять», — чи запідозрили б ви, що Він тішиться смертю нечестивих, навіть тих, хто гине через свою свавільну невіру? Коли Бог так полюбив (не просто полюбив, а так полюбив) сьвіт, що Сина свого єдинородного дав, щоб кожен, віруючий в Него дієвою вірою, не погиб, а мав життє вічнє, то, гадаю, Він цим довів, усупереч злобі людей і бісів, що не має вподобання в смерті нечестивих, а волів би радше, щоб вони навернулися й жили.

6. Нарешті, якщо все це ще не задовольняє вас, то прийміть Його власне слово — Того, Хто найкраще знає Свою думку, — або принаймні повірте Його клятві. Але це підводить мене до четвертого положення.

Положення 4. Господь підтвердив нам Своєю клятвою, що не має вподобання в смерті нечестивого, а хоче радше, щоб той навернувся й жив, — аби не лишити людині жодного приводу сумніватися в правдивості цього.

Якщо ви смієте сумніватися в Його слові, то, сподіваюся, не посмієте сумніватися в Його клятві. Як Христос урочисто засвідчив, що невідроджені й ненавернені не можуть увійти в Царство Небесне (Маттея 18:3; Йоана 3:3), так і Бог присягнув, що Його вподобання не в їхній смерті, а в їхньому наверненні й житті. І, як каже апостол (Євреїв 6:13, 16, 17, 18), оскільки Він не може клястися ніким більшим, ніж Він Сам, Він каже: «Так певно, як я живу і т. д.». Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, — клятьба. У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою, щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) «мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами, котру маємо, яко якор душі, тверду і певну». Якщо є людина, яка не може узгодити цієї істини з ученням про приречення чи з фактичним осудом нечестивих, то це її власне невігластво; у неї не лишається жодного приводу через це заперечувати чи брати під сумнів правдивість розглядуваного положення, бо воно підтверджене Божою клятвою, а отже, його не можна перекручувати, щоб підігнати під інші положення; навпаки, сумнівні положення треба підганяти під нього, і треба вірити, що певні істини з ним узгоджуються, хоч наш мілкий розум ледве бачить цю згоду.

ЗАСТОСУВАННЯ.

Тепер я благаю тебе, якщо ти — ненавернений грішник, що чуєш ці слова, трохи поміркувати над наведеними положеннями й на хвилину подумати: хто ж це має вподобання у твоєму гріху й осуді? Певно, що не Бог: Він присягнув, що зі Свого боку не має в цьому вподобання. І я знаю, що й ти не маєш на меті догодити цим Йому. Ти не посмієш сказати, що п’єш, і божишся, і нехтуєш святими обов’язками, і гасиш порухи Духа, щоб догодити Богові. Це було б так, ніби ти ганьбив князя, і порушував його закони, і шукав його смерті, а казав, що робиш усе це, щоб йому догодити.

Хто ж тоді тішиться вашим гріхом і смертю? Ніхто з тих, хто носить образ Божий, бо вони неминуче однодумні з Ним. Бог знає, яка мала радість вашим вірним учителям бачити, як ви служите своєму смертельному ворогові, безумно ставите на кін свою вічну долю й самохіть біжите в полум’я пекла. Мала їм радість бачити на ваших душах (у сумних наслідках) таку сліпоту, і жорстокосердість, і безтурботність, і зухвалість; таку свавільність у злі, таку неслухняність і впертість проти доріг життя й миру. Вони знають, що це ознаки смерті й Божого гніву, і знають зі Слова Божого, яким, найпевніше, буде їхній кінець; тому їм це не більша втіха, ніж лагідному лікареві бачити, як на тілі його хворого проступають чумні плями. Ох! Передбачати ваші вічні муки й не знати, як їм запобігти! Бачити, як близько ви до пекла, і не могти змусити вас повірити в це й замислитися! Бачити, як легко, як напевно ви могли б урятуватися, якби ми тільки знали, як схилити вашу волю! Як близько ви до вічного спасіння, якби тільки навернулися, доклали всіх сил і зробили це турботою й справою свого життя! — та ви цього не робите. Хоч би від цього залежало наше життя, ми не можемо вас до того переконати: ми день і ніч обмірковуємо, що вам сказати, аби переконати й умовити вас, — а справа так і не зрушила; ми кладемо перед вами Слово Боже й показуємо той самий розділ і вірш, де написано, що ви не можете спастися, якщо не навернетеся, — і все ж більшість із вас залишаємо такими, якими застали. Ми сподіваємося, що ви повірите Слову Божому, хоч і не вірите нам, і що зважите на нього, коли ми покажемо вам ясне місце Писання; але даремно сподіваємося й даремно трудимося, якщо йдеться про будь-яку спасенну переміну у ваших серцях. І ви думаєте, що це нам приємно? Не раз у потаємній молитві ми мусимо зі смутком у серці скаржитися Богові: «Ох, Господи! Ми говорили до них в Ім’я Твоє, та вони мало на нас зважають. Ми казали їм те, що Ти звелів нам казати про небезпеку ненаверненого стану, але вони нам не вірять; ми казали їм, що Ти урочисто заявив: „Нема миру безбожним“ (Ісаїї 48:22 і 57:21), але навіть найгірші з них ледве чи повірять, що вони нечестиві; ми показували їм Твоє слово, де Ти сказав: „Коли живуть по тїлу, то помруть“ (Римлян 8:13), але вони кажуть, що вірують у Тебе, хоч не вірять Тобі; що покладаються на Тебе, хоч не дають віри Твоєму слову; і коли сподіваються, що погрози Твого слова неправдиві, то ще й називають це надією на Бога; і хоч ми показуємо їм, де Ти сказав: „Умре безбожний, мре з ним і надїя його“, ми не можемо відвернути їх від їхніх оманливих надій (Приповісток 11:7). Ми кажемо їм, яка ница й марна річ гріх, але вони його люблять і тому не покидають. Ми кажемо їм, як дорого вони купують цю втіху і що мусять заплатити за неї вічними муками, — а вони тільки благословляють себе, не вірять тому й чинять так, як чинить більшість; і через те, що Бог милосердний, вони не вірять Йому, а ставлять на кін свої душі, хай буде, що буде. Ми кажемо їм, як охоче Господь готовий їх прийняти, — а це тільки спонукає їх відкладати покаяння й сміливіше грішити. Дехто з них каже, що збирається покаятися, але лишається таким самим; а дехто каже, що вже кається, хоча досі не навернувся від своїх гріхів. Ми напоумляємо їх, ми благаємо їх, пропонуємо їм свою допомогу, але не можемо їх переконати: хто був п’яницею, той і досі п’яниця; хто був хтивим нещасним догідником тіла, той таким і лишився; хто був земнолюбцем, той і досі земнолюбець; а хто був неуком, гордієм і самовдоволеним, той таким і зостався. Мало хто з них хоче побачити й визнати свій гріх, а ще менше — покинути його; натомість вони втішаються тим, що всі люди грішні, — немов немає жодної різниці між наверненим грішником і ненаверненим. Одні з них і близько до нас не підходять, коли ми готові їх навчати, бо думають, що й так знають досить і нашого навчання не потребують; інші вислуховують нас — і роблять, що їм заманеться; а більшість подібні до мерців, що нічого не відчувають, тож коли ми говоримо їм про речі вічної ваги, не можемо донести до їхнього серця ані слова. Якщо ми не слухаємося їх і не догоджаємо їм, хрестячи дітей найупертіших нечестивців, допускаючи їх до Господньої вечері й роблячи все, чого вони від нас хочуть, хоч би як це суперечило Слову Божому, — вони ненавидять нас і лихословлять; а коли ми благаємо їх лише визнати й покинути свої гріхи та спасти свої душі — вони не хочуть. Ми кажемо їм, що коли вони тільки навернуться, ми не відмовимо їм у жодному з Божих установлень — ні в хрещенні для дітей, ні в Господній вечері для них самих; але вони нас не слухають. Вони хочуть, щоб ми не слухалися Бога й губили власні душі, аби їм догодити, а самі не хочуть навернутися й спасти власні душі, щоб догодити Богові. Вони мудріші у власних очах за всіх своїх учителів; вони лютують і певні своєї дороги, і хоч як ми того прагнемо, не можемо їх змінити. Господи, ось у якому стані наші нещасні ближні, і ми не можемо цьому зарадити; ми бачимо, що вони от-от упадуть у пекло, і не можемо зарадити; знаємо, що якби вони щиро навернулися, то спаслися б, але не можемо їх переконати; хоч би ми благали їх на колінах — не можемо їх до того схилити; хоч би благали зі сльозами — не можемо їх переконати; що ж іще ми можемо зробити?»

Ось такі потаємні скарги й стогони мусить підносити не один бідний служитель. І ви думаєте, що йому це приємно? Хіба йому приємно бачити, як ви й далі живете в гріху, і не могти вас зупинити? Бачити вас такими нещасними і не могти навіть дати вам це відчути; бачити, як ви веселі, хоча не певні, що й годину пробудете поза пеклом? Думати про те, що ви муситимете терпіти вічно, бо не хочете навернутися? І думати, яким вічним життям у славі ви свідомо гордуєте й відкидаєте його? Що сумнішого можете ви принести в їхні серця? І що іще могли б ви вигадати, щоб більше їх засмутити?

Кому ж тоді ви догоджаєте своїм гріхом і смертю? Аж ніяк не своїм розважливим побожним друзям. На жаль, для їхніх душ це горе — бачити ваше нещастя; і вони не раз оплакують вас, хоч ви їм за це мало дякуєте і хоч самі не маєте серця оплакувати себе.

Хто ж тоді тішиться вашим гріхом? Ніхто, крім трьох великих ворогів Божих, яких ви зреклися при своєму хрещенні, а тепер віроломно повернулися служити їм.

1. Диявол справді тішиться вашим гріхом і смертю, бо саме до цього й ведуть усі його спокуси. Заради цього він чатує день і ніч: ви не можете вигадати, чим догодити йому більше, ніж жити й далі в гріху. Як він радіє, коли бачить, що ви йдете до шинку чи на інший гріх, і коли чує, як ви проклинаєте, божитеся чи лихословите! Як він радіє, коли чує, як ви ганите служителя, що хотів би відвести вас від гріха й допомогти вам спастися! Ось у чому його втіха.

2. Нечестиві теж знаходять у цьому втіху, бо це відповідає їхній природі.

3. Та я знаю, що попри все це ви, навіть догоджаючи дияволові, маєте на меті не йому догодити; ви прагнете догодити власному тілу — найбільшому й найнебезпечнішому ворогові. Це тіло хоче, щоб його пестили, щоб йому догоджали в їжі, питві й одязі; щоб йому догоджали товариством, похвалою та шаною у світі, забавами, похотями й неробством: це та безодня, що поглинає все. Це і є той бог, якому ви служите, бо Писання каже про таких, що це ті, «котрим Бог черево» (Филипян 3:18).

Але благаю вас: зупиніться на хвилину й поміркуйте над цією справою.

1. Пит. Невже вашому тілу треба догоджати більше, ніж вашому Творцеві? Невже ви готові прогнівити Господа, засмутити своїх учителів і своїх побожних друзів — і все це, щоб догодити своїм скотським пожадливостям чи чуттєвим бажанням? Хіба Бог не гідний правити вашим тілом? Якщо Він ним не правитиме, то й не спасе його; і ви не можете розумно сподіватися, що спасе.

2. Пит. Вашому тілу ваш гріх до вподоби; а чи до вподоби він вашому сумлінню? Хіба воно не ремствує у вас і не каже вам часом, що не все гаразд і що ваше становище не таке безпечне, як ви його собі уявляєте? І хіба не вашій душі й сумлінню слід догоджати насамперед, а не вашому тлінному тілу?

3. Пит. А хіба ваше тіло не готує й собі самому невдоволення? Воно любить принаду, але чи любить гачок? Воно любить міцні напої й солодкі шматки; любить спокій, і забави, і веселощі; любить бути багатим, мати добру славу серед людей і бути кимось у світі; але чи любить воно Боже прокляття? Чи любить стояти, тремтячи, перед Його судом і бути засудженим на вічний вогонь? Чи любить вічно мучитися разом із бісами? Візьміть усе разом, бо гріха й пекла не розділити інакше, як тільки вірою та справжнім наверненням: якщо ви тримаєтеся одного, мусите мати й друге. Якщо смерть і пекло вам приємні, то не дивно, що ви й далі грішите; а якщо ні (а я певен, що ні), то хай би гріх був яким завгодно приємним, — чи вартий він утрати вічного життя? Хіба трохи питва, чи їжі, чи спокою, хіба добре слово грішників, хіба багатства цього світу слід цінувати вище за радощі неба? Чи варті вони того, щоб терпіти за них вічний вогонь?

Ці питання слід обдумати, перш ніж іти далі, кожному, хто має розум, щоб міркувати, і хто вірить, що має душу, яку може спасти або згубити.

Отже, Господь тут присягає, що Він не бажає вашої смерті, а радше того, щоб ви навернулися й жили; якщо ж ви все одно підете далі й помрете, а не навернетеся, — пам’ятайте, що зробили ви це не для того, щоб догодити Богові; ви зробили це, щоб догодити світові й догодити самим собі. І якщо люди прирікають себе на погибель, щоб догодити собі, і біжать у безконечні муки заради насолоди, і не мають ні розуму, ні серця, ні благодаті, щоб прислухатися до Бога чи до людини, які хотіли б їх повернути, — то що тут удієш? Вони мусять узяти те, що за це дістануть, і каятися в цьому вже інакше, коли буде запізно! Перш ніж іти далі в застосуванні, я перейду до наступного положення, яке дає мені для нього ще повнішу підставу.

Положення 5. Бог так палко прагне навернення грішників, що повторює Свої накази й умовляння з особливою силою: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?»

Це положення є застосуванням попереднього, ніби у вигляді напоумлення, і саме так я його й розгляну.

Чи є тут ненавернений грішник, який чує ці палкі Божі слова? Чи є в цьому зібранні хоч один чоловік чи жінка, що досі чужі оновлювальній, освячувальній праці Святого Духа? Щасливе це зібрання, якщо таких тут не більшість. Тож прислухайтеся до голосу свого Творця й наверніться до Нього через Христа без зволікання. Хочете знати волю Божу? Ось вона: щоб ви негайно навернулися. Невже живий Бог пошле Своїм створінням таке палке послання, а вони не послухаються? Тож слухайте всі, хто живе по тілу: Господь, що дав вам подих і буття, послав вам з неба вістку, і ось Його вістка: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?» Хто має уші слухати, нехай слухає. Невже голос вічної Величі залишиться без уваги? Коли Він тільки грізно загримить, ви лякаєтеся. Але ж це слово стосується вашого життя чи смерті навіки. Це водночас і наказ, і умовляння. Неначе Він сказав вам: «Наказую вам, з огляду на вірність, яку ви винні Мені, своєму Творцеві й Відкупителеві: зречіться тіла, світу й диявола і наверніться до Мене, щоб жити. Я зволяю благати вас, якщо ви любите чи боїтеся Того, Хто вас створив; якщо любите власне життя, навіть своє вічне життя, — наверніться й живіть; якщо хочете уникнути вічної муки — „Звернїте, звернїте… про що вам умірати?“» І чи є в людині, в розумному створінні, серце, яке може бодай раз відкинути таку вістку, такий наказ, таке умовляння? О, що ж тоді таке людське серце!

Тож слухайте всі, хто любить себе, і всі, хто дбає про власне спасіння: ось найрадісніша вістка, яку будь-коли було послано до вух людини: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?» Ви ще не замкнені у відчаї. Ось вам пропонують милосердя: наверніться — і матимете його. О, з якими радісними серцями слід вам приймати цю звістку! Я знаю, що чуєте її не вперше; але як ви на неї зважали і як зважаєте тепер? Слухайте, усі ви, неуки й безтурботні грішники, слово Господнє! Слухайте, усі ви, земнолюбці, чуттєві догідники тіла; ви, ненажери й п’яниці, розпусники й лайливці; ви, лихословці й обмовники, наклепники й брехуни: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?»

Слухайте, усі, хто позбавлений любові до Бога, чиї серця не звернені до Нього й не сповнені надією на славу, а більше цінують земне благополуччя й насолоди, ніж радощі неба; усі ви, хто побожний лише трохи, між іншим, і дає Богові не більше, ніж може відступити ваше тіло; хто не зрікся свого тілесного «я» і не покинув усього, що має, заради Христа — в оцінці й твердому рішенні своєї душі, — а має якусь одну річ у світі таку дорогу собі, що не може відмовитися від неї заради Христа, якби Він того зажадав, а радше ризикне накликати Його невдоволення, ніж покине її: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?»

Якщо ви ніколи раніше цього не чули чи не помічали, то пам’ятайте, що сьогодні вам сказано це зі Слова Божого: якщо ви тільки навернетеся, то житимете, а якщо не навернетеся, то неодмінно помрете.

Що ж тепер ви зробите, панове? Яке ваше рішення? Навернетеся чи ні? Не кульгайте більше на оба боки: коли Господь є Богом, так ходїте слїдом за ним; а якщо бог — ваше тіло, то й далі служіть йому. Якщо небо краще за землю й тілесні втіхи, то вирушайте ж і шукайте кращої вітчизни, і «збирайте собі скарби там, де нї міль, нї ржа не їсть, і де злодїї не підкопують ся й не крадуть, і пробудіться ж нарешті, щоб з усієї сили шукати царство нерухоме» (Євреїв 12:28), і віддайте своє життя вищій меті, і поверніть потік своїх турбот і праць в інший бік, ніж досі. Але якщо земля краща за небо, або більше дасть вам, або довше вам прослужить, то тримайтеся її, беріть з неї найкраще й далі за нею йдіть. Ви вирішили, що робити? Якщо ні, я покладу перед вами ще кілька зворушливих міркувань — подивимося, чи розум схилить вас до рішення.

Поміркуйте, по-перше, «які приготування зробило милосердя для вашого спасіння» і як шкода, щоб хтось загинув після всього цього. Був час, коли на дорозі стояв полум’яний меч, і прокляття Божого закону не пустило б вас, хоч би як ви бажали навернутися до Бога. Був час, коли ні ви самі, ні всі ваші друзі на світі не змогли б випросити вам прощення минулих гріхів, хоч би як ви їх оплакували й виправлялися. Але Христос усунув цю перешкоду викупом Своєї крові. Був час, коли Бог був зовсім непримирений, бо не дістав задоволення за порушення Свого закону; а тепер Він настільки задоволений і примирений, що дав вам вільний акт забуття і вільну дарчу на Христа й життя, і пропонує її вам, і благає вас прийняти її, — і вона може бути вашою, якщо захочете. «Бо Бог був у Христї, примиряючи сьвіт із собою, і положив у нас слово примирення» (2 Коринтян 5:18-19). Грішники, нам теж наказано передати це послання вам усім, як від Господа: «Ійдїть, бо вже все готове» (Луки 14:17). Чи все готове, а ви не готові? Бог готовий прийняти вас і простити все, що ви вчинили проти Нього, якщо тільки ви прийдете. Хоч як довго ви грішили, хоч як свідомо ви грішили, Він готовий кинути все позад Себе, якщо тільки ви прийдете. Хоч ви були блудними синами, і втекли від Бога, і так довго не поверталися, Він готовий навіть вийти вам назустріч, і обійняти вас, і радіти вашому наверненню, якщо тільки ви навернетеся. Навіть земний земнолюбець і свинський п’яниця побачать, що Бог готовий привітати їх, якщо тільки вони прийдуть. Хіба це не обертає вашого серця? О грішнику, якщо у вас серце з плоті, а не з каменю, то, здається мені, це мало б його розтопити. Невже безмежна Величність Неба навіть чекатиме на ваше повернення і буде готова прийняти вас, хоч ви так довго зневажали й забували Його? Невже Він радітиме вашому наверненню — Він, що будь-коли міг би прославити Свою справедливість у вашому осуді, — а це все ж не розтоплює вашого серця, і ви ще не готові прийти? Хіба у вас не стільки ж причин бути готовими прийти, скільки в Бога — запрошувати вас і вітати?

Але це ще не все: Христос виконав Свою частину на хресті й проклав вам такий шлях до Отця, що заради Нього вас приймуть, якщо ви захочете прийти. І все ж ви не готові?

Прощення вже виразно даровано й запропоновано вам у євангелії. І все ж ви не готові?

Служителі євангелії готові допомогти вам, навчити вас; вони готові молитися за вас і скріпити печаттю ваше прощення через уділення святого таїнства; і все ж ви не готові?

Усі, хто боїться Бога довкола вас, готові радіти вашому наверненню, прийняти вас у спільноту святих і подати вам правицю спільності, — так, навіть якби ви були з тих, кого вигнали з їхнього товариства: вони не сміють не простити там, де прощає Бог, коли це стає їм явним із вашого визнання та виправлення; вони не сміють навіть дорікнути вам вашими колишніми гріхами, бо знають, що Бог не докорятиме вам ними. Хоч би якими скандальними ви були, якби тільки щиро навернулися й прийшли, вони не відкинули б вас, хоч би що казав світ проти того. І всі вони готові прийняти вас, а ви все ж не готові прийти?

Так, саме небо готове; Господь прийме вас у славу Своїх святих, хоч яким мерзенним скотом ви були: тільки б ви очистилися — і матимете місце перед Його престолом; Його ангели будуть готові супроводити вашу душу до місця радості, якщо ви тільки щиро прийдете. Чи готовий Бог, готова Христова жертва, готова обітниця, готове прощення? Чи готові служителі, готовий Божий народ, готове саме небо, готові ангели — і всі вони лише чекають вашого навернення, — а ви все ж не готові? Що! Не готові жити, коли ви так довго були мертві? Не готові прийти до тями, як про блудного сина сказано, що він опам’ятався (Луки 15:17), — коли ви так довго були не при собі? Не готові спастися, коли ви от-от будете засуджені? Хіба ви не готові вхопитися за Христа, що хоче визволити вас, коли ви ось-ось потонете й підете на дно погибелі? Хіба ви не готові бути врятованими від пекла, коли ви ось-ось будете безповоротно вкинуті в нього? Ох, чоловіче! Чи знаєте ви, що робите? Якщо помрете ненаверненими, то у вашій погибелі немає жодного сумніву, а ви не певні, що проживете ще годину: і все ж ви не готові навернутися й прийти? О нещасний! Хіба ви не досить довго служили тілу й дияволові? Чи ще не наситилися гріхом? Невже він такий добрий для вас чи такий вигідний вам? Чи знаєте ви, що це таке, що хочете його ще більше? Ви мали стільки покликів, і стільки милостей, і стільки ударів, і стільки прикладів! Ви бачили, як стількох поклали в могилу, — і все ж не готові відпустити свої гріхи й прийти до Христа? Що! Після стількох викриттів і мук сумління, після стількох намірів і обіцянок ви все ще не готові навернутися й жити? О, якби ваші очі, ваше серце відкрилися, щоб пізнати, яку щедру пропозицію вам тепер зроблено! І яку радісну вістку нам доручено нести — кликати вас прийти, бо вже все готове.

2. Поміркуйте також, які поклики ви маєте навернутися й жити. Які численні, які гучні, які палкі, які грізні — і водночас які підбадьорливі, радісні поклики.

Бо найперший, хто запрошує, — сам Бог. Він, що наказує небу й землі, наказує вам навернутися — і негайно, без зволікання, навернутися. Він наказує сонцю бігти своїм шляхом і сходити над вами щоранку; і хоч яке воно славне створіння, у багато разів більше за всю землю, воно все ж слухається Його й ні на хвилину не спізнюється у призначений час. Він наказує всім планетам і небесним сферам, і вони слухаються. Він наказує морю відступати й наступати, а всьому творінню — триматися свого ходу, і все Його слухається. Ангели неба виконують Його волю, коли Він посилає їх служити таким нікчемним черв’якам, як ми на землі (Євреїв 1:14). А проте, коли Він накаже грішникові лише навернутися, той не слухається Його; він тільки вважає себе мудрішим за Бога, чіпляється до слів, обстоює справу гріха й не слухається. Коли Господь Вседержитель промовить слово, небеса й усе, що в них, слухаються Його; але коли Він кличе п’яницю з шинку, той не слухається; або коли кличе світського, тілесного грішника зректися себе, умертвити тіло й покласти серце на краще спадкоємство, — той не слухається Його.

Якби у вас була хоч якась любов, ви впізнали б цей голос і сказали б: «О, це ж поклик мого Отця! Як можу я в серці своєму зважитися не послухатися? Бо вівцї Христові знають голос його, слухають його і ійдуть слїдом за ним, і він життє вічнє дає їм» (Йоана 10:4). Якби у вас було хоч трохи духовного життя й чуття, ви принаймні сказали б: «Цей поклик — грізний голос Божий, і хто посміє не послухатися?» Бо каже пророк (Амоса 3:8): «Лев став рикати, й хто не злякається?» Бог не людина, щоб із Ним жартувати й гратися: згадайте, що Він сказав Павлові при його наверненні: «Трудно тобі проти рожна прати» (Дїяння 9:5). Невже ви й далі гордуватимете Його словом, опиратиметеся Його Духові й затулятимете вухо від Його поклику? Кому ж від цього буде найгірше? Чи знаєте ви, Кого не слухаєтеся і з Ким змагаєтеся, і що ви робите? Куди мудріше й легше було б вам змагатися з терням — топтати його босими ногами, бити голими руками чи всунути голову в палаючий вогонь. «Не обманюйте себе: З Бога насьміятись не можна» (Галат 6:7). Хай з кого завгодно можна насміятися, але з Бога — ні: краще вам гратися з вогнем у своїй солом’яній стрісі, ніж із вогнем Його палючого гніву: «Бо наш Бог — огонь пожирающий» (Євреїв 12:29). О, який ви нерівний суперник Богові! «Страшно впасти в руки його» (Євреїв 10:31). А отже, страшно й змагатися з Ним чи опиратися Йому. Якщо любите свої душі, зважайте, що робите. Що ви скажете, якщо Він почне у гніві судитися з вами? Що ви робитимете, якщо Він одного разу візьметься за вас? Чи не будете ви опиратися Його судові, як тепер опираєтеся Його благодаті? Каже Господь (Ісаїї 27:4, 6): «В менї нема гнїву», тобто: Я не маю втіхи вас губити; Я роблю це ніби неохоче; але все ж «як би хтось поставив у йому проти мене терен, чи хмизину, то я боєм пійду на його, випалю його до коріння. Хиба він буде шукати захисту в мене, схоче мене примирити? Нехай трібує тодї мир ізо мною вчинити.» Нерівний це бій — терню й соломі воювати з вогнем.

І от ви бачите, Хто кличе вас, — а це мало б спонукати вас почути цей поклик і навернутися; тож поміркуйте також, через які знаряддя, як часто й як палко Він це робить.

1. Кожен аркуш благословенної Божої книги має ніби свій голос і кличе вас: Наверніться й живіть; наверніться, бо інакше помрете! Як можете ви розгорнути її, прочитати сторінку чи почути розділ — і не помітити, що Бог велить вам навернутися?

2. Це голос кожної проповіді, яку ви чуєте: бо яка ж інша мета й суть їх усіх, як не кликати, і переконувати, і благати вас навернутися?

3. Це голос не одного порушення Духа, Який потаємно повторює вам ці слова й спонукає вас навернутися.

4. Мабуть, часом це й голос вашого власного сумління. Хіба ви не буваєте часом переконані, що з вами не все гаразд? І хіба ваше сумління не каже вам, що ви мусите стати новою людиною, піти новою дорогою, і не кличе вас часто повернутися?

5. Це голос благодатних прикладів побожних. Коли ви бачите, як вони живуть небесним життям і тікають від гріха, який вам до вподоби, — це справді кличе вас навернутися.

6. Це голос усіх Божих діл. Бо й вони — Божі книги, що навчають вас цієї науки, показуючи вам Його велич, і мудрість, і доброту, і закликаючи вас придивлятися до них і дивуватися Творцеві (Псальма 19:1-2): «Небеса являють славу Божу, і простір звіщає про дїла рук його. День дневі сповіщає про них, і одна ніч дає вістку другій.» Щоразу, як сонце сходить над вами, воно справді кличе вас навернутися, ніби кажучи: «Навіщо ж я мандрую й обходжу світ, як не для того, щоб звіщати людям славу їхнього Творця й світити їм, щоб вони виконували Його діло? І невже я й досі застаю вас за ділом гріха, коли ви просипаєте своє життя в недбальстві? Устань, сонний, і воскресни з мертвих, то й осьвітить тебе Христос» (Єфесян 5:14). «Ніч минула, а день наближив ся; вже час нам від сна встати; відложімо ж дїла темряви, а одягнїмось у зброю сьвітла. Яко в день нумо чесно ходити, не в прожорстві та піянстві, не в любодїяннї та розпустї, не в сварнї та завистї. Нї, одягнїть ся Господом нашим Ісусом Христом, і не догоджуйте тїлу в похотї» (Римлян 13:11-14). Саме цей текст став засобом навернення Августина.

7. Це голос кожної милості, яку ви маєте. Якби ви тільки могли їх почути й зрозуміти — всі вони кличуть до вас: наверніться! Навіщо земля носить вас, як не для того, щоб ви шукали Господа й служили Йому? Навіщо вона дає вам свої плоди, як не для того, щоб ви служили Йому? Навіщо повітря дає вам подих, як не для того, щоб ви служили Йому? Навіщо всі створіння служать вам своєю працею і своїм життям, як не для того, щоб ви служили Господеві — і їхньому, і вашому? Навіщо Він дає вам час, і здоров’я, і силу, як не для того, щоб ви служили Йому? Навіщо у вас їжа, і питво, і одяг, як не для служіння Йому? Що ж маєте, чого не прийняли? А коли ви це прийняли, то розумно було б вам подумати, від Кого, з якою метою й для якого вжитку ви це прийняли. Хіба ви ніколи не кликали до Нього по допомогу у своїй біді? І хіба тоді не розуміли, що ваша справа — навернутися й служити Йому, якщо Він вас визволить? Він виконав Свою частину, і пощадив вас іще довше, і випробовував вас рік за роком; а ви все ж не навертаєтеся? Ви знаєте притчу про неплідну смоківницю (Луки 13:6-9). Коли Господь сказав: «Зрубай її: на що й землю займає?» — Його впросили спробувати її ще один рік, а тоді, якщо вона не принесе плоду, зрубати. Сам Христос там двічі робить застосування (вірші 3 і 5): «Коли не покаєтесь, усї так само погинете». Скільки років Бог шукав у вас плодів любові й святості, і не знаходив жодного, і все ж щадив вас! Скільки разів своїм свідомим неуцтвом, і недбалістю, і непослухом ви спонукали справедливість сказати: «Зрубай його: на що й землю займає?» А милосердя все ж перемагало, і терпеливість аж до цього дня стримувала смертельний удар. Якби у вас був людський розум, ви знали б, що все це кличе вас навернутися. «Чи думаєш же, що ти втечеш од суду Божого? Або богацтвом благости Його та вдержливости та довготерпіння погорджуєш? не знаєш, що благость Божа до покаяння тебе веде? По жорстокости ж твоїй і непокаянному серцю збираєш собі гнїв на день гнїву і відкриття праведного суду Бога, котрий віддасть кожному по дїлам його» (Римлян 2:3-6).

8. Ба більше, це голос кожної скорботи — кликати вас поспішити й навернутися. Хвороба й біль кличуть: наверніться; і бідність, і втрата друзів, і кожна гілочка карної різки кличуть: наверніться; а ви все ж не прислухаєтеся до поклику? Вони підійшли до вас близько, і дали вам відчути, і змусили стогнати, — невже ж не можуть змусити вас навернутися?

9. Сама будова вашої природи й самого вашого єства вимагає вашого повернення. Навіщо вам розум, як не для того, щоб панувати над своїм тілом і служити своєму Господеві? Навіщо вам розумна душа, як не для того, щоб пізнавати й знати Його волю та виконувати її? Навіщо у вас серце, здатне любити, і боятися, і прагнути, як не для того, щоб ви боялися Його, і любили Його, і прагнули Його?

10. Так, і ваші власні зобов’язання, дані обітницею Господеві, кличуть вас навернутися й служити Йому. Ви зв’язали себе з Ним хрещальним завітом і зреклися світу, тіла й диявола; ви підтвердили це, визнаючи християнство, і поновлювали це під час таїнств і в часи скорботи. Невже ви обіцятимете й даватимете обітниці, але ніколи їх не виконаєте й не навернетеся до Бога?

Складіть тепер усе це докупи й подивіться, яким має бути висновок. Святе Писання кличе вас навернутися; служителі Христові кличуть вас навернутися; Дух кличе: наверніться; ваше сумління кличе: наверніться; побожні умовляннями й прикладом кличуть: наверніться; увесь світ і всі створіння в ньому, що постають перед вашим поглядом, кличуть: наверніться; теперішнє Боже довготерпіння кличе: наверніться; усі милості, які ви отримуєте, кличуть: наверніться; різка Божої кари кличе: наверніться; ваш розум і будова вашої природи вимагають вашого навернення; а також і всі ваші обітниці Богові, — і все ж ви не вирішили навернутися?

11. Ба більше, бідний грішнику! Чи замислювалися ви колись, на яких умовах ви весь цей час стоїте перед Тим, Хто кличе вас навернутися? Ви — Його власність, і винні Йому себе самих і все, що маєте; хіба ж не може Він наказувати своєму? Ви Його цілковитий слуга і не повинні служити жодному іншому панові. Ви цілком залежите від Його милості, і ваше життя в Його руці; і Він постановив спасти вас не інакше, як на цих умовах. У вас багато лютих духовних ворогів, які раді були б, якби Бог тільки покинув вас, і віддав вас їм, і залишив на їхню волю; як швидко вони повелися б з вами зовсім інакше! І ви не можете визволитися від них інакше, як навернувшись до Бога. Ви вже через свій гріх підпали під Його гнів; і ви не знаєте, як довго ще чекатиме Його терпіння. Можливо, це останній рік; можливо, останній день; Його меч уже при вашому серці, поки слово звучить у вашому вусі; і якщо ви не навернетеся, ви — мертва й загублена людина. Якби ваші очі тільки відкрилися, щоб побачити, де ви стоїте — на самому краю пекла, — і побачити, скільки тисяч уже там тих, що не навернулися, — ви побачили б, що час озирнутися довкола.

Отже, панове, загляньте тепер усередину й скажіть мені: як ваші серця відгукуються на ці пропозиції Господа? Ви чуєте, якої Він думки: Він не бажає вашої смерті; Він кличе до вас: Звернїте, звернїте. Грізна ознака, якщо все це вас не зворушує або зворушує лише наполовину; а ще гірше, якщо від цього ви стаєте ще безтурботнішими у своєму нещасті, бо чуєте про Боже милосердя. Дія ліків почасти покаже нам, чи є надія на зцілення. О, яка радісна була б звістка для тих, хто тепер у пеклі, якби вони мали від Бога таке послання! Яким радісним було б для них почути слово: Наверніться й живіть. Так, яким бажаним було б це слово для вас самих, коли б ви хоч годину відчули той Божий гнів! Або якби після тисячі чи десяти тисяч років муки ви могли почути від Бога таке слово: Наверніться й живіть; а ви все ж нехтуєте ним і дозволяєте нам повернутися ні з чим?

Ось, грішники, нас послано сюди як вісників Господніх, щоб покласти перед вами життя і смерть. Що скажете? Що з цього ви оберете? Христос стоїть ніби поруч із вами, з небом в одній руці й пеклом у другій, і пропонує вам вибір; що ж ви оберете? «Голос Господній змушує скелі тремтіти» (Псальма 26). І хіба це ніщо — чути, як Він погрожує вам, якщо ви не навернетеся? Хіба ви не розумієте й не відчуваєте цього голосу: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?» Адже це голос любові, безмежної любові, вашого найкращого й найдобрішого Друга, як ви легко могли б зрозуміти з самого заклику; і все ж ви можете ним нехтувати? Це голос жалю й співчуття. Господь бачить, куди ви йдете, краще за вас, і тому кличе вам услід: «Звернїте, звернїте». Він бачить, що з вами станеться, якщо ви не навернетеся. Він думає Собі: «Ах, цей бідний грішник кинеться в безконечні муки, якщо не навернеться; Я мушу за справедливістю вчинити з ним за Своїм праведним законом»; і тому Він кличе вам услід: Звернїте, звернїте, о грішнику! Якби ви знали хоч тисячну частку того, що знає Бог, — яка небезпека близько від вас і в яке нещастя ви біжите, — нам не треба було б більше кликати вам услід, щоб ви навернулися.

Ба більше, цей голос, що кличе вас, — той самий, що вже переміг тисячі й покликав до неба всіх, хто тепер там; і вони тепер ні за тисячу світів не хотіли б, щоб тоді легковажили ним і не навернулися до Бога. Чим же тепер володіють ті, що навернулися на Божий поклик? Тепер вони бачать, що то справді був голос любові, який не зичив їм нічого гіршого, ніж їхнє спасіння. І якщо ви послухаєтеся того самого поклику, то прийдете до того самого щастя. Є мільйони тих, хто мусить вічно шкодувати, що не навернувся; але немає на небі жодної душі, яка шкодувала б, що навернулася.

Отже, панове, чи вирішили ви вже, чи ні? Чи треба мені казати вам ще щось? Що ви зробите? Навернетеся чи ні? Говоріть, людино, у своєму серці до Бога, хоч і не вголос до мене; говоріть, щоб Він не вважав вашу мовчанку за відмову; говоріть швидко, щоб не сталося так, що Він більше ніколи не зробить вам такої пропозиції. Говоріть рішуче, а не вагаючись, бо Він не хоче мати байдужих серед Своїх послідовників. Скажіть тепер у своєму серці, без жодного зволікання, ще навіть не зрушивши з цього місця: «З Божої благодаті я вирішив негайно навернутися. І оскільки я знаю свою неспроможність, я вирішив чекати на Бога, на Його благодать, і йти за Ним Його дорогами, і покинути свої колишні шляхи й товариства, і віддати себе під провід Господа».

Ви не замкнені ні в темряві поганства, ні в розпачі проклятих. Життя перед вами; і ви можете мати його на розумних умовах, якщо захочете; так, задарма, якщо тільки приймете його. Божа дорога лежить перед вами рівна; церква відчинена для вас; ви можете мати Христа, і прощення, і святість, якщо захочете. Що скажете? Хочете чи ні? Якщо скажете «ні» або нічого не скажете й підете далі тим самим шляхом, — Бог свідок, і це зібрання свідок, і ваше власне сумління свідок, яку щедру пропозицію ви мали сьогодні. Пам’ятайте: ви могли мати Христа — і не захотіли. Пам’ятайте, коли втратите це, що ви могли мати вічне життя, як і інші, — і не захотіли; і все через те, що не захотіли навернутися.

Ви завершили: Проповідь II

Назад Далі