Розділ 5 · 35 хв читання · 46 хв слухання
Проповідь III
(Езекиїла 33:11)
То ж скажи їм: Так певно, як я живу, говорить Господь Бог, не бажаю я смертї грішникової, а того, щоб він звернув із свого шляху та й зостався живим. Звернїте, звернїте з вашого ледачого шляху; про що вам умірати, доме Ізраїля?
Уже було пояснено й доведено, що Бог втішається наверненням і спасінням людей, а не їхньою смертю чи осудом. Він волів би, щоб вони навернулися й жили, ніж ішли далі й гинули:— А щоб не лишити людині жодного приводу в цьому сумніватися, Господь ствердив це нам своєю клятвою. Ба більше, Бог так палко прагне навернення грішників, що з наполегливістю подвоює свої накази й умовляння: Звернїте, звернїте.
Пояснивши й застосувавши вже кожне з цих положень, перейдімо до наступної науки й вислухаймо ваші причини.
Положення 6. Господь зволяє міркувати про цю справу з ненаверненими грішниками й питати їх, чому вони хочуть умерти.
Дивний це спір — і щодо предмета суперечки, і щодо самих сторін.
1. Предмет суперечки, тобто питання, поставлене на обговорення, ось яке: «Чому нечестиві люди хочуть самі себе погубити?» Або: «Чому вони радше вмирають, ніж навертаються?» Чи мають вони для цього якусь достатню причину?
2. Сторони в цьому спорі — Бог і людина: найсвятіший Бог і нечестиві ненавернені грішники.
Хіба ж не дивна річ, яку Бог тут ніби припускає, — що людина може хотіти вмерти й бути осудженою? Ба навіть що такий стан нечестивих, тобто більшої частини світу! Але ви скажете: цього не може бути, бо природа прагне власного збереження й щастя, а нечестиві ще більш себелюбні, ніж інші, а не менш; то як же може людина хотіти бути осудженою?— На це я відповідаю:
1. Безперечна правда, що жодна людина не може хотіти зла як зла, а лише тому, що воно має якусь подобу добра; тим паче ніхто не може хотіти вічних мук. Нещастя як такого не бажає ніхто.
2. Проте, попри все це, цілковита правда те, чого Бог тут нас навчає: причина, чому нечестиві вмирають і бувають осуджені, в тому, що вони хочуть умерти й бути осудженими. І це правда в кількох відношеннях.
1. Тому що вони хочуть іти дорогою, яка веде до пекла, хоч Бог і люди кажуть їм, куди вона веде і де кінчається; і хоч Бог так часто заявляв у своєму слові, що коли вони триматимуться цієї дороги, то будуть осуджені, і що не спасуться, якщо не навернуться (Ісаїї 48:22) і (Ісаїї 57:21): «безбожним нема впокою, говорить Господь». (Ісаїї 59:8): «Мирні путї їм незнані, й справедливого суду нема на стежках у них; дороги їх криві, а хто ними ходить, не мати ме миру.» Вони мають на це слово й клятву живого Бога: якщо не навернуться, то не ввійдуть до Його відпочинку.— І все ж нечестиві вони є і нечестивими будуть, хай Бог і люди кажуть що хочуть; тілесні вони є і тілесними будуть; світські вони є і світськими будуть, хоч Бог і сказав їм, що «любов сьвіта сього — вражда проти Бога», і що «Коли хто любить сьвіт, нема любови Отцївської у ньому» (Якова 4:4; 1 Йоана 2:15). Отже, ці люди хочуть бути осудженими, хоч і не прямо: вони хочуть іти дорогою до пекла й люблять певну причину своїх мук, хоч самого пекла й не хочуть і не люблять болю, який мусять стерпіти.
Хіба ж не така правда про вас, грішники? Ви не хотіли б горіти в пеклі, але самі розпалюєте вогонь своїми гріхами й кидаєтеся в нього; ви не хотіли б вічно мучитися з бісами, але робите те, що неминуче до цього приведе, всупереч усьому, що можна проти цього сказати. Це так, наче ви казали б: «Вип’ю цю отруту, але не вмру. Кинуся сторч головою з верхівки дзвіниці, але не вб’юся.— Встромлю цей ніж собі в серце, але не позбавлю себе життя. Підкладу вогонь під стріху свого дому, але не спалю його».— Так само й з нечестивими людьми: вони хочуть бути нечестивими, хочуть жити за тілом і світом, а осудженими бути не хотіли б. Але хіба ви не знаєте, що засоби ведуть до мети? І що Бог своїм праведним законом постановив: ви мусите покаятися або загинути? Хто хоче випити отруту, той може просто сказати: «Я вб’ю себе»; бо зрештою вийде не краще. Хоч, може, він і полюбив її за солодкість цукру, змішаного з нею, і не дав себе переконати, що це отрута, а думав, що може її випити й лишитися цілим; та не його вигадки й самовпевненість урятують йому життя. Так і ви: якщо хочете бути п’яницями, чи розпусниками, чи світськими людьми, чи жити за тілом, то можете просто сказати: «Ми хочемо бути осудженими»; бо так і буде, якщо не навернетеся. Хіба ви не докорили б за безглуздя злодієві чи вбивці, який казав би: «Я красти й убивати буду, але мене не повісять», — коли він знає, що як зробить одне, то суддя по справедливості подбає, щоб сталося й друге? Якщо він каже: «Я красти й убивати буду», — то може просто сказати: «Мене повісять». Так і ви: якщо хочете й далі жити тілесним життям, то можете просто сказати: «Ми підемо до пекла».
2. До того ж нечестиві не хочуть користуватися тими засобами, без яких немає надії на їхнє спасіння. Хто не хоче їсти, той може просто сказати, що не хоче жити, — хіба що знає, як жити без їжі; хто не хоче вирушати в дорогу, той може просто сказати, що не хоче дійти до мети. Хто впав у воду й не хоче вийти, ані дозволити іншому себе витягти, той може просто сказати, що хоче втопитися. Так і ви: якщо ви тілесні й безбожні та не хочете навернутися, ані користуватися засобами, якими мали б навернутися, а вважаєте це зайвим клопотом, то можете просто сказати, що хочете бути осудженими. Бо коли ви знайшли спосіб спастися без навернення, то зробили те, чого ще ніхто ніколи не робив.
3. Так, і це ще не все: нечестиві не хочуть мати участі навіть у самому спасінні. Хоч вони й можуть бажати чогось, що називають небом, але самого неба, якщо розглядати його справжню природу щастя, вони не бажають; ба їхні серця зовсім проти нього. Небо — це стан досконалої святості, безперестанної любові до Бога й хвали Йому, а нечестиві не мають до цього серця. Недосконалої любові, хвали й святості, яких можна досягти тут, вони не прагнуть; тим паче того, що незрівнянно більше. Радощі неба такі чисті й духовні з природи, що серце нечестивого не може їх бажати.
Отож тепер ви можете бачити, на якій підставі Бог припускає, що нечестиві хочуть власної загибелі: вони радше ризикнуть певним нещастям, ніж навернуться; а потім, щоб заспокоїти себе в гріхах, переконують себе, що все-таки уникнуть його.
2. І як предмет цієї суперечки гідний подиву (що люди можуть бути такими ворогами самим собі, щоб свідомо занапастити свої душі), так само й сторони спору. Що Бог так низько схиляється, аби так обстоювати свою справу перед людиною; і що люди такі дивовижно сліпі й уперті, що потребують усього цього в такій ясній справі; ба навіть опираються всьому цьому, коли від наслідку залежить їхнє власне спасіння!
Не дивно, що вони не слухають нас, людей, коли не слухають самого Господа. Як Бог каже (Езекиїла 3:7), посилаючи пророка до ізраїльтян: «Дом же Ізрайлїв не схоче тебе слухати, бо вони не хочуть слухати мене, тим що дом Ізрайлїв твердолобий і запеклого серця.» Не дивно, що вони можуть сперечатися з пастором чи з побожним сусідом, коли сперечаються з самим Господом, навіть проти найясніших місць Його слова, і думають, що правда на їхньому боці. Коли вони гнівлять Господа своїми речами, то ще й питають: «Чим гнївимо ми його?» (Малахія 2:17). Священники, що зневажали Його ім’я, сміли питати: «Чим же ми зневажаємо ймя твоє?» А коли оскверняли Його жертовник і робили Господній храм нікчемним, сміли казати: «Як ми зневажаємо тебе?» (Малахія 1:6-7). Але «Горе тому, — говорить Господь, — хто перечиться з творцем своїм, — черепок із черепків земних! Чи то ж глина скаже гончареві: Що ти се робиш?» (Ісаїї 45:9).
Пит. Але чому Бог хоче міркувати про цю справу з людиною?
Відп. 1. Тому що людина — розумне створіння, і з нею треба поводитися відповідно: переконувати й перемагати її розумом. Бог тому й обдарував людей розумом, щоб вони вживали його для Нього. Можна було б подумати, що розумне створіння не піде проти найяснішого й найвагомішого доводу в світі, коли його поставлено перед ним.
2. Принаймні люди побачать, що Бог не вимагав від них нічого нерозумного, а що б Він їм не забороняв, на Його боці весь слушний розум світу; і вони мають добру причину коритися Йому, а не мають жодної — не коритися. І так навіть осуджені змушені будуть виправдати Бога й визнати, що навернутися до Нього було лише розумно; і змушені будуть осудити самих себе й визнати, що мали мало причин занапащати себе, нехтуючи Його благодаттю в день своїх відвідин.
ЗАСТОСУВАННЯ.
Шукайте своїх найкращих і найсильніших причин, грішники, якщо хочете виправдати свою дорогу:— Ви бачите тепер, з Ким маєте справу.— Що скажеш ти, ненавернений, тілесний грішнику? Чи насмілишся ти сперечатися з Богом? Чи здатен ти Його спростувати? Чи готовий вийти на герць? Бог питає тебе: Чому ти хочеш умерти? Чи маєш ти достатню відповідь? Чи візьмешся довести, що Бог помиляється, а ти маєш рацію? О, що ж це за затія!— Адже або Він, або ви помиляєтеся, коли Він за ваше навернення, а ви проти нього. Він кличе вас навернутися, а ви не хочете; Він велить вам зробити це негайно, вже сьогодні, доки сьогоднї зоветь ся, а ви зволікаєте й думаєте, що й потім буде досить часу.— Він каже, що це має бути повна переміна, що ви маєте стати святими, новими створіннями, народитися знову; а ви думаєте, що вистачить і меншого, що досить залатати старого чоловіка, не стаючи новим. Хто ж тепер має рацію — Бог чи ви? Бог кличе вас навернутися й жити святим життям, а ви не хочете; з вашого неслухняного життя видно, що не хочете. Якщо хочете, то чому не робите? Чому не зробили цього за весь цей час? І чому не беретеся за це й тепер? Ваша воля керує вашим життям. Ми можемо напевно зробити висновок, що ви не хочете навернутися, коли не навертаєтеся. А чому ж ви не хочете? Чи можете навести для цього бодай одну причину, гідну називатися причиною?
Я, що лише черв’як, ваш співстворіння, мізерного розуму, насмілююся викликати наймудрішого з вас усіх поміркувати про цю справу зі мною, поки я обстоюю справу свого Творця; і мені нема чого падати духом, коли знаю, що обстоюю лише ту справу, яку обстоює Бог, і змагаюся за Того, Хто врешті переможе. Якби я мав проти вас лише ці дві загальні підстави, я певен, що на вашому боці немає жодної доброї причини.
1. Я певен, що не може бути доброю причина, яка йде проти Бога правди й розуму. Не може бути світлом те, що протилежне сонцю. Немає жодного знання в жодному створінні, крім того, що воно має від Бога; тож ніхто не може бути мудрішим за Бога. Згубною зухвалістю було б для найвищого ангела рівнятися зі своїм Творцем. Що ж тоді сказати про грудку болота, про неука й дурня, який не знає ні себе, ні власної душі, який знає мало навіть про те, що бачить, і ще неосвіченіший за багатьох своїх сусідів, — коли він ставить себе проти мудрості Господа? Це одне з найповніших викриттів жахливої нечестивості тілесних людей і цілковитого божевілля грішників, що такий нерозумний кріт сміє перечити своєму Творцеві й ставити під сумнів Боже слово. Ба навіть ті люди в наших парафіях, які такі неосвічені, що не можуть дати нам розумної відповіді про самі основи віри, проте такі мудрі у власних очах, що сміють сумніватися в найясніших Божих істинах, ба навіть перечити їм і чіплятися до них, хоча ледве можуть сказати щось путнє, і вірять їм не далі, ніж ті узгоджуються з їхньою безглуздою мудрістю.
2. І як я знаю, що Бог неодмінно має рацію, так знаю й те, що справа, проти якої Він виступає, така очевидна й груба, що ніхто не може мати для неї причини. Чи можливо, щоб людина мала якусь причину порушувати закони свого Господаря? І причину безчестити Господа слави? І причину кривдити Господа, Який її викупив? Чи можливо, щоб людина мала якусь добру причину занапастити власну безсмертну душу?— Зважте на Господнє питання: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?» Хіба вічна смерть — це річ, якої варто бажати? Хіба ви закохані в пекло? Яку причину ви маєте свідомо загинути? Якщо думаєте, що маєте причину грішити, то чи не варто вам пам’ятати, що «Плата бо за гріх смерть» (Римлян 6:23), і подумати, чи маєте ви якусь причину губити себе, тіло й душу, навіки?— Вам слід питати не лише, чи любите ви гадюку, а й чи любите її жало.— Це така річ — людині відкинути своє вічне щастя й грішити проти Бога, — що для неї не можна навести жодної доброї причини; і що більше хтось її обстоює, то божевільнішим себе показує. Якби вам пропонували маєток чи королівство за кожен гріх, який ви чините, то прийняти це було б не розумом, а божевіллям. Якби ви кожним гріхом могли здобути найвище на землі, чого прагне тіло, то й це не мало б жодної вартості, щоб розумно переконати вас його вчинити. Якби це було, щоб догодити своїм найвпливовішим чи найдорожчим друзям, чи коритися найбільшому володареві на землі, чи врятувати своє життя, чи уникнути найбільшого земного нещастя, — усе це не має жодної ваги, щоб розумно схилити людину вчинити бодай один гріх. Якби права рука чи праве око заважали вашому спасінню, то найвигідніше відкинути їх, ніж іти до пекла, щоб їх зберегти; бо не врятуєш частини, коли втрачаєш ціле. Такі надзвичайно великі справи вічності, що ніщо в цьому світі не варте навіть згадки поруч із ними; і ніщо земне — хоч би то було життя, чи корони, чи королівства — не може бути розумним виправданням для нехтування справами такої високої й вічної ваги. Людина не може мати причини йти проти своєї кінцевої мети. Небо — така річ, що коли ви його втратите, ніщо не заповнить нестачі й не відшкодує втрати; а пекло — така річ, що коли ви його зазнаєте, ніщо не зніме вашого нещастя й не дасть полегшення та розради. Тому ніщо не може бути вагомою причиною, щоб виправдати вас у нехтуванні власним спасінням; бо, як каже наш Спаситель: «Що бо за користь чоловікові, коли здобуде сьвіт увесь, а занапастить душу свою?» (Марка 8:36).
О друзі, якби ви тільки знали, про які справи ми вам зараз говоримо! Святі на небі думають про ці речі зовсім інакше. Якби диявол міг прийти до тих, хто живе, бачачи й люблячи Бога, і запропонував би їм кухоль пива, чи блудницю, чи веселе товариство, чи забаву, щоб відманити їх від Бога й слави, — скажіть мені, будь ласка, як, на вашу думку, вони прийняли б цю пропозицію? Або навіть якби він запропонував їм стати царями землі, — чи думаєте ви, що це спокусило б їх зійти з неба? О, з якою ненавистю й святою зневагою вони відкинули б цю пропозицію! А чому б і вам не робити так само, коли небо відкрите вашій вірі, — якби ви тільки мали віру, щоб його бачити? Немає в пеклі жодної душі, яка вже не знала б, що безумним був обмін — відпустити небо заради тілесної насолоди; і що не трохи веселощів, чи втіхи, чи світського багатства, чи пошани, чи людської прихильності або похвали погасять пекельний вогонь або зроблять того, хто втрачає душу, хоч трохи у виграші. О, якби ви почули те, у що я вірю, якби побачили те, у що я вірю, — і то на підставі Божого слова, — ви сказали б, що не може бути причини, яка виправдала б людину, що губить свою душу; ви не наважилися б спокійно спати ще одну ніч, поки не вирішили б навернутися й жити.
Якщо ви бачите, як людина тримає руку у вогні, аж поки та не згорить, ви дивуєтеся; але для цього людина може мати причину, як мав її єпископ Кранмер, коли спалив свою руку за те, що підписався під папством. Якщо ви бачите, як людині відтинають ногу чи руку, це сумне видовище; але для цього людина може мати добру причину, як і робить багато хто, щоб урятувати життя. Якщо ви бачите, як людина віддає своє тіло на спалення дотла й на муки на дибі та відмовляється від визволення, коли його пропонують, — це тяжко для тіла й крові; але й для цього людина може мати добру причину, як ви бачите (Євреїв 11:33-36) і як зробили сотні мучеників. Але щоб людина покинула Господа, Який її створив, і бігла у вогонь пекла, коли їй про це сказано й її благають навернутися, щоб вона спаслася, — для цього немає в світі жодної причини, яка справді була б причиною, щоб це виправдати чи вибачити. Бо небо відшкодує втрату будь-чого, що ми можемо втратити, аби його здобути; але ніщо не відшкодує втрати неба.
Благаю вас, нехай тепер це слово ближче торкнеться ваших сердець. Коли ви переконані, що не маєте причини губити себе, то скажіть мені: яку причину ви маєте відмовлятися навернутися й жити для Бога? Яку причину має найзатятіший світська людина, чи п’яниця, чи неосвічений безтурботний грішник з-поміж вас усіх, щоб не бути таким святим, як будь-хто з ваших знайомих, і не дбати про свою душу так, як будь-хто інший? Хіба пекло не буде для вас таким самим гарячим, як для інших? Хіба ваші душі не мають бути вам такими ж дорогими, як їм — їхні? Хіба Бог не має над вами такої самої влади? То чому ж ви не хочете стати освяченим народом, як і вони?
О друзі, коли Бог зводить справу до самих основ природи й показує, що ви маєте не більше причин бути безбожними, ніж губити власні душі! Якщо й тепер ви не зрозумієте й не навернетеся, то, здається, ваш стан безнадійний. І ось: або ви маєте причину для того, що робите, або не маєте. Якщо не маєте, то чи підете проти самого розуму? Чи робитимете те, для чого не маєте причин? А якщо думаєте, що маєте, то наведіть їх і обстоюйте свою справу якнайкраще. Поміркуйте трохи про цю справу зі мною, вашим співстворінням, — це куди легше, ніж міркувати про неї з Богом. Скажи мені, чоловіче, тут, перед Господом, наче тобі вмирати цієї ж години: чому б тобі не вирішити навернутися сьогодні ж, перш ніж зрушиш із місця, де стоїш? Яку причину ти маєш відмовлятися чи зволікати? Чи маєш ти причину, яка задовольняє твоє власне сумління? Чи таку, яку ти насмілився б визнати й обстоювати перед судом Божим? Якщо маєш, то дай нам їх почути, виклади їх і доведи. Але, на жаль, яку жалюгідну мізерію, яку нісенітницю замість причин ми щодня чуємо від безбожних людей! Якби не потреба, мені було б соромно їх називати.
1. Один каже: «Якщо спасуться лише такі навернені й освячені, про яких ви говорите, то небо буде майже порожнім; тоді Боже, допоможи багатьом!
Відп. Що! Виходить, ви думаєте, що Бог не знає або що Йому не можна вірити! Не міряйте всіх за собою: Бог має тисячі й мільйони своїх освячених; але все ж їх мало порівняно зі світом, як сказав нам сам Христос (Маттея 7:13-14; Луки 12:32). Вам краще було б ужити цю істину так, як навчає вас Христос: «Силкуйтесь увійти тїсними ворітьми; … вузкі бо ті двері, й тїсна та дорога, що веде до життя, і мало таких, що їх знаходять; … широкі ті двері й розлога та дорога, що веде до погибелї, й багацько таких, що ними входять» (Луки 13:22-24).— «Не лякай ся, мале стадо, — каже Христос до своїх освячених, — бо вподобалось Отцеві вашому дати вам царство» (Луки 12:32).
Запер. 2. Я певен: якщо такі, як я, підуть до пекла, то матимемо там чимало товариства.
Відп. І чи це буде вам якоюсь полегшою чи втіхою? Чи ви думаєте, що не матимете досить товариства на небі? Невже ви загубите себе заради товариства? Чи не повірите, що Бог виконає свої погрози, тому що винних так багато? Усе це дурні й нерозумні вигадки.
Запер. 3. Але всі люди грішники, навіть найкращі з вас?
Відп. Але не всі — ненавернені грішники. Побожні не живуть у тяжких гріхах; а самі їхні немочі — це їхня журба й тягар, якого вони щодня прагнуть, моляться й силкуються позбутися. Гріх не панує над ними.
Запер. 4. Я не бачу, щоб ті, хто визнає віру, були хоч трохи кращі за інших людей: вони так само ошукують, і гноблять, і такі ж захланні, як будь-хто.
Відп. Хоч би якими були лицеміри, з освяченими не так. Бог має тисячі й десятки тисяч тих, хто інший; хоч злобний світ і звинувачує їх у тому, чого ніколи не зможе довести, і в тому, що ніколи й не спадало їм на серце. І зазвичай їм закидають гріхи серця, яких ніхто, крім Бога, не бачить; бо не можуть закинути їм у житті такої нечестивості, у якій винні самі.
Запер. 5. Але я не розпусник, не п’яниця й не гнобитель; то чому ж ти кличеш мене навернутися?
Відп. Наче ви не народилися за тілом і не жили за тілом, як і інші! Хіба це не такий самий великий гріх, як будь-який із цих, — коли людина має земний розум, любить світ понад Бога й має невіруюче, нескорене серце? Ба скажу вам більше: багато людей, які уникають ганебних гріхів, так само міцно приклеєні до світу, так само раби тіла, так само чужі Богові й так само відвертаються від неба у своїй пристойнішій поведінці, як інші — у своїх ганебніших і відвертіших гріхах.
Запер. 6. Але я нікому не бажаю зла й не роблю зла; то чому ж Бог має мене осудити?
Відп. Хіба це не зло — нехтувати Господом, Який тебе створив, і ділом, заради якого ти прийшов у світ, і ставити створіння вище Творця, і нехтувати благодаттю, яку тобі щодня пропонують? Саме глибина вашої гріховності в тому, що ви її не відчуваєте: мертві не відчувають, що вони мертві. Якби тебе колись оживили, ти побачив би в собі більше лихого й дивувався б собі, що так легковажив цим.
Запер. 7. Мені здається, ви хочете звести людей з розуму під приводом їхнього навернення; досить уже мучити голови грішних людей, щоб вони так багато думали про речі, зависокі для них.
Відп. 1. Чи можете ви бути божевільнішими, ніж уже є? Або принаймні чи може бути небезпечніше божевілля, ніж нехтувати своїм вічним добром і свідомо губити себе?
2. Людина ніколи не буває при здоровому розумі, поки не навернеться; вона ніколи не знає ні Бога, ні гріха, ні Христа, ні світу, ні себе самої, ні того, яка її справа на землі, щоб узятися за неї, поки не навернеться.— Писання говорить про «безпутних і лукавих людей» (2 Солунян 3:2) і що «премудрість сьвіта сього — дурощі у Бога» (1 Коринтян 1:20); і (Луки 15:17): про блудного сина сказано, що, «опамятавшись», він вирішив повернутися.— Мудрий же світ, коли люди не слухаються Бога й біжать до пекла зі страху втратити розум!
3. Що ж у тому ділі, до якого кличе вас Христос, могло б позбавити людину розуму? Чи це любов до Бога й прикликання Його, чи втішні думки про майбутню славу, чи відречення від наших гріхів, чи любов одне до одного, чи радість у служінні Богові? Хіба це такі речі, від яких люди мали б божеволіти?
4. А кажучи, що ці речі зависокі для нас, ви звинувачуєте самого Бога в тому, що Він зробив це нашим ділом, дав нам своє слово й звелів усім, хто хоче бути блаженним, роздумувати над ним день і ніч. Невже справи, для яких нас створено і для яких ми живемо, зависокі, щоб нам ними займатися? Це ж просто позбавити нас людськості й зробити з нас худобу, ніби ми подібні до тих, кому не можна торкатися нічого вищого за те, що належить тілу й землі. Якщо небо зависоке для вас, щоб думати про нього й готуватися до нього, то воно буде зависоким, щоб ви коли-небудь ним заволоділи.
5. Якщо Бог іноді й допускає, що якісь слабкі на голову люди втрачають рівновагу від думок про вічне, то це тому, що вони неправильно їх розуміють і біжуть без провідника; і з двох я волів би бути в стані такої людини, ніж у стані божевільного ненаверненого світу, який своє божевілля вважає мудрістю.
Запер. 8. Я не думаю, що Бог так дбає про те, що люди думають, чи говорять, чи роблять, щоб робити з цього таку велику справу.
Відп. Виходить, ви вважаєте Боже слово неправдивим, — то чому ж ви тоді повірите? Але ваш власний розум міг би навчити вас краще, якщо ви не вірите Писанню: бо ви бачите, що Бог не настільки легковажить нами, а зволяє нас творити, і далі зберігає нас, і щодня підтримує нас, і дбає про нас; а хіба мудра людина стане майструвати хитромудрий витвір ні для чого? Хіба ви зробите чи купите годинник, щодня на нього дивитиметеся, і вам буде байдуже, правильно він іде чи ні? Певно ж, якщо ви не вірите, що око Провидіння пильно стежить за вашими серцями й життям, то не можете вірити чи сподіватися, що якесь Провидіння пильно зважатиме на ваші потреби й біди, щоб вас від них полегшити. І якби Бог так мало дбав про вас, як ви собі уявляєте, ви ніколи не дожили б досі: сотня хвороб змагалася б, котра перша вас знищить; ба навіть біси переслідували б вас і живцем забрали б вас, як великі риби пожирають менших, а хижі птахи й звірі — інших. Ви не можете думати, що Бог створив людину без жодної мети чи користі; а якщо створив для якоїсь, то певно для себе. І невже ви можете думати, що Йому байдуже, чи досягнуто Його мети, чи робимо ми те діло, для якого нас створено?
Ба цим безбожним запереченням ви робите так, ніби Бог створив і підтримує весь світ марно. Бо для чого всі інші, нижчі створіння, як не для людини? Що робить земля, як не носить і не годує нас? А тварини служать нам своєю працею й життям; і так з усім іншим. І невже Бог створив таку славну оселю, поселив у ній людину, зробив усе її слугами, а тепер нічого від неї не чекає? І не дбає, як вона думає, чи говорить, чи живе? Це вкрай нерозумно.
Запер. 9. Кращий був світ, коли люди не робили стільки шуму навколо віри.
Відп. 1. Завжди був звичай хвалити минулі часи. Той світ, про який ви говорите, звик казати, що кращий був світ за днів їхніх прадідів; і те саме казали ті про своїх прадідів. Це лише давній звичай, бо всі ми відчуваємо зло власних часів, а не бачимо того, що було до нас.
2. Може, ви говорите так, як думаєте: світські люди вважають, що світ найкращий тоді, коли він до вподоби їм і коли вони мають найбільше веселощів і світських утіх. І я не сумніваюся, що диявол, так само як і ви, сказав би, що тоді світ був кращий, бо тоді він мав більше служіння й менше перешкод. Але світ найкращий тоді, коли Бога найбільше люблять, шанують і слухаються. І як іще ви дізнаєтеся, добрий світ чи поганий, як не з цього?
Запер. 10. Є так багато шляхів і віровизнань, що ми не знаємо, до якого пристати; тож лишимося такими, як є.
Відп. Невже через те, що їх багато, ви триматиметеся того шляху, про який можна напевно знати, що він хибний? Ніхто не збився з дороги далі, ніж світські, тілесні, ненавернені грішники; бо вони помиляються не лише в тій чи іншій думці, а в самій меті й спрямуванні свого життя. Якби ви йшли в дорогу, від якої залежить ваше життя, — чи зупинилися б ви або повернули назад через те, що натрапили на роздоріжжя, чи побачили, що одні подорожні їдуть кінним шляхом, інші йдуть пішохідним, а дехто, може, лізе через живопліт, ба дехто й збивається з дороги? Чи не стали б ви радше ще уважніше розпитувати дорогу? Якби у вас були слуги, з яких одні не вміють як слід робити вашу роботу, а інші невірні, — чи сподобалося б вам, якби хтось із решти через це ледарював і нічого вам не робив, бо бачить, що його товариші такі погані?
Запер. 11. Я не бачу, щоб тим, хто такий побожний, велося хоч трохи краще, ніж іншим людям: вони такі ж бідні й мають стільки ж клопоту, як інші.
Відп. А може, й набагато більше, коли Бог визнає це за потрібне. Вони не беруть земного добробуту за свою плату; вони склали свій скарб і надії в іншому світі, — інакше вони не справжні християни; що менше вони мають тут, то більше чекає попереду, і вони задоволені чекати до того часу.
Запер. 12. Хоч би що ви говорили, я вирішив сподіватися на краще, покладатися на Бога, робити, що можу, і не здіймати такого шуму.
Відп. 1. Хіба це «робити, що можете», коли ви не хочете навернутися до Бога, а ваше серце проти Його святого й ревного служіння? Це справді стільки, скільки ви хочете, — але в цьому й ваше нещастя.
2. Я бажаю, щоб ви сподівалися на Бога й уповали на Нього. Але на що ви сподіваєтеся? Чи на те, що будете спасенні, якщо навернетеся й освятитеся? На це ви маєте Божу обітницю, тож сподівайтеся на це й не скупіться на надію. Але якщо ви сподіваєтеся бути спасенними без навернення й святого життя, то це надія не на Бога, а на сатану або на самих себе; бо Бог не дав вам такої обітниці, а сказав якраз протилежне; це сатана й самолюбство надавали вам таких обіцянок і збудили у вас такі надії.—Отож, якщо це та подібне — усе, що ви можете сказати проти навернення й святого життя, то все ваше — ніщо, і навіть гірше, ніж ніщо. А якщо такі й подібні причини здаються вам достатніми, щоб покинути Бога й кинути себе в пекло, хай Господь визволить вас від таких причин, і від такого сліпого розуму, і від таких нерозумних, закам’янілих сердець. Чи насмілитеся ви обстоювати хоч одну з цих причин перед Божим судом? Невже ви думаєте, що тоді вам допоможе сказати: «Господи, я не навернувся, бо мав так багато справ у світі, або тому, що мені не подобалося життя деяких віруючих, або тому, що бачив, як багато в людей різних думок»?—О, як легко світло того дня присоромить такі міркування! Ви мали дбати про світ? Тож нехай світ, якому ви служили, тепер заплатить вам вашу плату й спасе вас, якщо може. Хіба ви не мали спершу дбати про кращий світ? І хіба вам не було наказано: «шукайте перш царства Божого та правди Його», — і не обіцяно, що решта «додасть ся вам»? (Маттея 6:33). І хіба вам не було сказано, що «благочестє корисне на все, маючи обітницю життя нинїшнього і будучого»? (1 Тимотея 4:8). Вам завадили гріхи віруючих? Ви мали б тим більше пильнувати, вчитися з їхніх падінь остерігатися й бути тим уважнішими, а не тим недбалішими. Вашим правилом було Писання, а не їхнє життя. Вам завадило безліч думок у цьому світі? Але ж Писання, яке було вашим правилом, учило вас лише одного шляху, і то правильного; якби ви йшли ним хоча б у тому, що було ясне й просте, ви ніколи не збилися б. Хіба такі відповіді не змусять вас замовкнути? Якщо ж ні, то в Бога є такі, що змусять, коли Він спитає людину (Маттея 22:12): «Друже, як се увійшов єси сюди, не мавши весїльньої одежі?» Тобто: що ти робиш у Моїй церкві серед тих, хто визнає себе християнами, не маючи святого серця й життя? Що ж він відповів? А текст каже: «Він же мовчав» — йому не було чого сказати. Ясність справи й Божа велич тоді легко закриють уста навіть найсамовпевненішим із вас, хоч тепер ви не дасте себе переконати нічим, що ми можемо вам сказати, а обстоюватимете свою справу, хай яка вона погана. Я вже знаю, що жодна причина, яку ви тепер можете мені навести, не принесе вам ніякої користі наостанку, коли вашу справу буде відкрито перед Господом і всім світом. Ба більше, я навряд чи вірю, що навіть ваше власне сумління вдовольняється вашими причинами. Бо якщо вдовольняється, то, виходить, ви навіть не мали наміру покаятися. А якщо ви маєте намір покаятися, то, видно, не дуже покладаєтеся на ті причини, які висуваєте проти цього. Що скажете, ненавернені грішники? Чи маєте ви якісь добрі причини, чому вам не навернутися, і то негайно, усім серцем? Чи ви підете до пекла всупереч самому розумові? Схаменіться вчасно, що ви робите, бо скоро буде пізно схаменутися.—Чи можете ви знайти якусь ваду в Бозі, або в Його ділі, або в Його платні? Хіба Він поганий господар? Хіба диявол, якому ви служите, кращий? Чи, може, тіло краще? Хіба є якась шкода у святому житті? Хіба життя мирське й безбожне краще? Чи думаєте ви в сумлінні, що вам зашкодило б навернутися й жити святим життям? Яку шкоду це може вам заподіяти? Хіба шкода мати в собі Христового Духа? І мати очищене, освячене серце? Якщо бути святим погано, то чому ж Бог каже: «Будьте сьвяті, бо я сьвят.» (1 Петра 1:15-16; 3 Мойсея 20:7). Хіба зло — бути подібним до Бога? Хіба не сказано, що «сотворив Бог чоловіка в свій образ»? Адже ця святість і є Його образ. Його втратив Адам, і його Христос Своїм словом і Духом хоче відновити у вас, як Він відновлює в усіх, кого спасе. Навіщо ж вас хрестили у Святого Духа? І навіщо ви хрестите своїх дітей у Святого Духа як вашого Освятителя, якщо не хочете, щоб Він вас освятив, а вважаєте освячення для себе тяжкою річчю? Скажіть мені щиро, як перед Господом: хоч вам і не хочеться жити святим життям, хіба ви не воліли б померти в стані тих, хто так живе, а не інших? Якби вам довелося померти сьогодні, хіба ви не воліли б померти в стані наверненої людини, а не ненаверненої? Людини святої й небесної, а не тілесної й земної? І хіба ви не сказали б, як Валаам (4 Мойсея 23:10): «Коли б менї так праведно, як і їм вмирати»? То чому ж ви не хочете вже тепер бути тієї думки, якої будете тоді? Рано чи пізно вам доведеться дійти до цього: або навернутися, або жалкувати, що не навернулися, коли вже буде пізно. Але що ж ви боїтеся втратити, якщо навернетеся? Своїх друзів? Ви лише заміните їх: Бог буде вашим Другом, і Христос, і Дух буде вашим Другом, і кожен християнин буде вашим другом. Ви здобудете одного Друга, Який стане вам у більшій пригоді, ніж могли б усі друзі світу. Друзі, яких ви втратите, лише заманили б вас до пекла, але не змогли б вас визволити; а Друг, Якого ви здобудете, спасе вас від пекла й приведе до Свого вічного спочинку.
Чи боїтеся ви втратити свої втіхи? Ви думаєте, що коли навернетеся, у вас уже ніколи не буде веселого дня. На жаль! Як можна вважати більшою втіхою жити в нерозумних забавах і розвагах та догоджати своєму тілу, ніж жити вірою в думках про славу, і в любові до Бога, і в тому, що є «правда, і впокій, і радощі в Дусї сьвятім» — а саме в цьому полягає стан благодаті! (Римлян 14:17). Якщо вам було б більшою втіхою думати про свої землі й спадщину (коли б ви були панами над усім краєм), ніж дитині гратися на шпильки, то чому б вам не мати більшої радості від думки, що Царство Небесне належить вам, ніж від усіх багатств чи втіх світу? Як лише нерозумна дитячість змушує дітей так тішитися іграшками, що вони не віддали б їх за всі ваші землі, так само лише нерозумна мирськість, тілесність і нечестя змушують вас так тішитися своїми домами, і землями, і їжею, і питвом, і спокоєм, і почестями, що ви не розлучилися б із ними заради небесних радощів. Але що ви робитимете для втіхи, коли все це мине? Хіба ви не думаєте про це? Коли ваші втіхи скінчаться жахом і згаснуть, як смердючий недогарок, тоді втіхи святих будуть у своєму розквіті. Сам я лише трохи скуштував небесних утіх — у передчутті благословенного дня, що наближається, і в теперішній упевненості в Божій любові у Христі; зате земних утіх я напився аж надто глибоко, тож, як бачите, якщо я й упереджений, то на вашу користь; і все ж мушу засвідчити з того невеликого досвіду, що тут немає ніякого порівняння.—За один день у стані святості (коли сонце життя ясно світить на нас) можна мати більше радості, ніж за все життя в грішних утіхах. Я «волю лучше у порога стояти в домі Бога мого, як жити у шатрах беззаконних» (Псальма 84:10). «Один бо день у твому дворі лучший над тисяч де-небудь» (Псальма 84:10). Веселощі нечестивих подібні до сміху божевільного, який не знає власного нещастя; тому Соломон і каже про такий сміх: «Дурниця!» — а про веселощі: «Що з вас?» (Екклезіяста 2:2; і Екклезіяста 7:2-6): «Лучше йти в дім, де плачуть, нїж у такий, де бенкетують; усї бо люде так закінчують, а живущий прийме се до серця. Сумуваннє лучше сьміху; бо в смутку стає серце лїпшим. Серце мудрих — у сумному дому, а серце дурних — у веселому. Лучше слухати докір од мудрого, нїж піснї дурних; Бо реготаннє дурневе — се тріск тернини під казаном». Уся втіха тілесного — лише як чухання людини, що має коросту: це хвороба змушує її цього прагнути; а мудрий волів би краще обійтися без такої втіхи, ніж мучитися коростою. Ваш найгучніший сміх — лише як сміх людини, яку лоскочуть: вона сміється, хоч не має причини радіти. Розсудіть як люди, чи це гідно мудрого. Лише ваша тілесна, неосвячена природа робить так, що святе життя здається вам тягарем, а життя в чуттєвих насолодах — милішим. Якщо ви тільки навернетеся, Святий Дух дасть вам іншу природу й інші схильності, і тоді вам буде приємніше позбутися гріха, ніж тепер — його тримати; і ви тоді скажете, що досі не знали, що таке втішне життя, і що вам ніколи не було добре, доки Бог і святість не стали вашою радістю.
Питання. Але як так стається, що люди такі нерозсудливі в справах спасіння? В інших справах їм розуму вистачає; що ж змушує їх так неохоче навертатися, що в такій ясній справі потрібно стільки слів, і все марно, і більшість живе й помирає ненаверненими?
Відповідь. Назву їх лише кількома словами; причини ось які:
1. Люди від природи закохані в землю й тіло, а їхня природа ворожа до Бога й побожності, як природа змії — до людини. І коли все, що ми можемо сказати, іде проти звичної схильності їхньої природи, не дивно, що воно мало діє.
2. Вони в темряві й не розуміють навіть того, що чують. Вони як людина, народжена сліпою, що чує високу похвалу світлу; але що їй дасть слухання, якщо вона його не бачить? Вони не знають, хто такий Бог, ні яка сила хреста Христового, ні що таке Дух святості, ні що означає жити в любові через віру; вони не знають певності, відповідності й величі небесної спадщини. Вони не знають, що таке навернення і святий розум та спосіб життя, навіть коли чують про них. Вони в тумані незнання. Вони заблукали й заплуталися в гріху, як людина, що збилася з дороги вночі й не знає, де вона, ні як знову знайти себе, доки її не виручить денне світло.
3. Вони вперто певні, що їм не потрібне навернення, а лише якесь часткове виправлення; що вони вже на дорозі до неба й навернені, хоча насправді це не так. А якщо ви зустрінете людину, що зовсім збилася з дороги, то можете скільки завгодно кликати її повернути назад, якщо вона не вірить вам, що збилася з дороги.
4. Вони стали рабами свого тіла й потонули у світі, щоб догоджати йому. Їхні пожадливості, пристрасті й апетити затуманили їм розум і так ними заволоділи, що вони не знають, як їм відмовити або як думати про щось інше. Тож п’яниця каже: «Люблю чарку доброго трунку й не можу без неї». Ненажера каже: «Люблю смачно поїсти й не можу втриматися». Блудник каже: «Люблю вдовольняти свою пожадливість і не можу втриматися». І гравець любить свої забави й не може втриматися. Тож вони стали справжніми полоненими рабами свого тіла, і сама їхня свавільність стала безсиллям: чого вони не хочуть робити, про те кажуть, що не можуть. А мирська людина так захоплена земним, що не має ні серця, ні розуму, ні часу для небесного; але, як у сні фараона (1 Мойсея 41:4), «пожерли семеро корови погані сїмох корів гарних і ситих», так ця пісна й неплідна земля пожирає всі думки про Небо.
5. Деяких так захоплює потік лихого товариства, що, чуючи, як там ганять побожне життя, вони переймаються лихими думками про нього; або принаймні думають, що можуть зважитися чинити так, як, бачать, чинить більшість, і так тримаються своїх грішних доріг; а коли одного з них відтято й кинуто в пекло, а іншого вихоплено з-поміж них на той самий осуд, це їх не дуже лякає, бо вони не бачать, куди ті пішли. Бідолахи, попри все це вони тримаються свого безбожжя, бо й гадки не мають, що їхні товариші тепер оплакують його в муках. Багач у пеклі (Луки 16) дуже хотів, щоб хтось застеріг п’ятьох його братів, щоб і вони не прийшли в те місце муки. Мабуть, він знав їхні думки й життя і знав, що вони поспішають туди, а вони й гадки не мали, що він там, і навряд чи повірили б тому, хто сказав би їм про це. Пригадую випадок, про який мені розповів один пан, що й досі живе: він бачив це на мосту через Северн. Чоловік гнав отару вгодованих ягнят; щось трапилося їм назустріч і загородило прохід, і одне з ягнят скочило на парапет мосту, ноги в нього посковзнулися, і воно впало в річку; решта, побачивши це, одне за одним стрибали з мосту, і всі чи майже всі потонули.—Ті, що були позаду, не знали, що сталося з тими, що пішли попереду, а думали, що можуть сміливо йти за своїми товаришами; але щойно вони опинялися за парапетом і летіли сторч головою, усе змінювалося. Так само й з ненаверненими тілесними людьми. Один умирає поруч із ними й падає в пекло, а другий іде тим самим шляхом; і все ж вони йдуть за ними, бо не думають, куди ті пішли. О, але коли смерть відкриє їм очі і вони побачать, що там, по той бік парапету, — у іншому світі, — чого б вони тоді не віддали, щоб опинитися там, де були!
6. Ба більше, вони мають підступного, злобного ворога, якого не бачать і який веде свою гру в темряві; і головна його справа — перешкодити їхньому наверненню, а отже, тримати їх там, де вони є: переконуючи їх не вірити Писанню чи не турбувати свого розуму такими речами; або переконуючи їх думати погано про побожне життя, чи вважати, що це більше клопоту, ніж потрібно, і що вони можуть бути спасенні без навернення й без усієї цієї метушні; і що Бог такий милосердний, що не осудить таких, як вони; або принаймні що вони можуть ще трохи почекати, натішитися, ще трохи пожити для світу, а тоді вже покинути його й покаятися згодом. І такими облудними хитрощами диявол тримає більшість у своєму полоні й веде до своєї муки. Ці та подібні перешкоди тримають стільки тисяч ненаверненими, хоча Бог зробив так багато, і Христос так багато вистраждав, і служителі так багато сказали для їхнього навернення; коли їхні доводи змушено замовкнути і вони не можуть відповісти Господові, що кличе їх услід: «Звернїте, звернїте… про що вам умірати?» — однак у більшості з них усе обертається на ніщо; і нам, зрештою, не лишається нічого іншого, як сісти й оплакувати їхню свавільну погибель.