Тріумф Голгофи
Christmas Evans

Проповідь · Ісаїї 63:1 · 15 хв читання

Тріумф Голгофи

Коротко:«Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору?» Еванс бере Ісаїне видіння самотнього переможця, що повертається з битви червоним від крові, і читає його як образ Христа, що повертається з Голгофи, сам один потоптавши виноград у тискарні. Це проповідь одного величного образу, який Еванс тримає перед очима слухачів, доки хрест не постане тим, чим він є, — перемогою.

«Хто се йде з Едому, в червоній одежі з Босору, такий величний в своїй одежі, що виступає в повнотї сили своєї? — Се я, — той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання. Чом же одїж твоя червона, а ризи твої — мов у того, що топтав виноград у тискарнї? Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною; і я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй; кров їх бризгала на мої ризи, от я й замаргав усю одїж мою; День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх. Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; та менї помогла рука моя, й досада моя — вона піддержала мене; І потоптав я ворогів в гнїву мойму, розбив їх у досадї моїй, і полив землю їх кровю.»

ЦЕЙ уривок — один із найвеличніших у Біблії. Не величніший і не грізніший за нього навіть голос Божий, що пролунав із палаючої купини. Він зображує нашого «починателя спасення», що лишився сам у розпалі битви й переможно крокує крізь розбиті лави ворога, розламуючи засуви, виносячи мідні ворота й завоюванням визволяючи полонених гріха і смерті. Спершу з’ясуймо, до яких подій стосується наш текст, а тоді коротко пояснимо запитання й відповіді, що в ньому містяться.

I. Перед нами дивовижна перемога, яку Христос здобув у місті Босор, у краю Едомському. Перше наше питання — про час і місце цього звершення.

Одні пророцтва буквальні, інші — образні. Одні вже сповнилися, інші сповнюються день у день. Щодо цього пророцтва богослови не згодні між собою. Одні вважають його описом Христової боротьби й перемоги за брамами Єрусалима вісімнадцять століть тому; інші розуміють його як вказівку на велику битву Армагеддону, передречену в Апокаліпсисі, яка ще має звершитися до кінця світу.

Я не хочу минути гору Голгофу й нову гробницю Йосипа на шляху до поля Армагеддону; але не хочу й зупинитися на місці розп’яття та вознесіння, не пішовши далі — до остаточної перемоги над ворогом. Я вірю, що Боже натхнення вмістило в наш текст обидві події: перемогу, вже здобуту на Голгофі, і перемогу, що ще має звершитися в Армагеддоні; завершену перемогу Месіїних страждань і поступальну перемогу Його Євангелія та Його благодаті.

Головна трудність у розумінні деяких місць Божого слова походить від неперекладених слів; чимало їх є і в нашому власному перекладі, і в перекладі наших сусідів-англійців. Наприклад, у Маттея 2:23 сказано: «прийшовши, жив у городї, що його звали Назарет, щоб справдилось сказане в пророків: Що звати меть ся Назореєм». Де ж у пророків передречено, що Христа назвуть Назореєм? Ніде. Коли ж перекласти власні імена, трудність зникає: «Він прийшов і оселився в місті, що зветься Насадження, щоб справдилося сказане пророком: Його назвуть Паростю». Це ім’я дають Йому Ісая, Єремія і Захарія. Саме така трудність є і в нашому тексті, і переклад назв розв’язує вузол: «Хто се йде з Едому», — червона земля, — «в червоній одежі з Босору», — скорбота?

Перша частина тексту стосується перемоги на Голгофі; друга ж наперед говорить про битву й тріумф Армагеддону, згадані в Апокаліпсисі (Одкриттє 16:16). Перемога на Голгофі завершується вранці третього дня після розп’яття. Переможець виходить із землі, вигукуючи: «Я топтав виноград сам один — на Голгофі; і я потопчу їх у гніві моєму й упою їх у досаді моїй — у битві Армагеддону. Я наздожену й знищу звіра, і лжепророка, і того давнього змія, диявола, з усіма їхніми військами».

Коли на полі Ватерлоо битва повернула на його користь, герцог Веллінгтон сів на коня й погнався за розбитим ворогом. Так і Переможець з Ісаїного пророцтва, розгромивши сили пекла на Голгофі, переслідує й нищить їх на полі Армагеддону. Тут Він постає пішим героєм, князем без війська; але Іван, автор Одкровення, бачив Його верхи на білому коні, а за Ним — небесні війська, усі на білих конях, і серед них жодного пішого.

Перемога Голгофи — мов кров спокути у святилищі. Херувими дивилися — одні в один бік, інші в інший, — але всі вони дивилися на кров спокути. Так і всі великі події часу — усі випробування й тріумфи Божого народу, ті, що були раніше, ті, що сталися відтоді, і ті, що ще мають статися, — усі звернені до боріння в Гетсиманії, до битви на Голгофі й до тріумфу на Оливній горі. Вихід з Єгипту й повернення з Вавилону дивилися вперед, на Христів хрест; і віра досконалого мужа з краю Уц трималася воскреслого Відкупителя. Християнські мученики перемогли кров’ю Агнця, і всі їхні перемоги здобуті силою одного великого звершення. Гробниця Ісуса — місце народження безсмертя Його народу, і та сила, що воскресила Його з мертвих, відчинить гробниці всіх Його святих. «Та мерцї твої ожиють, устануть мертві тїла! Оживайте ж, веселїтесь, що в порох лягли; бо роса в тебе, — роса, що живить травицю, й земля викине померших.»

Христос приніс Себе в жертву за нас і замість нас випив чашу праведного Божого гніву. Всемогутнє правосуддя топтало Його, мов гроно винограду, в тискарні Закону, аж доки посудини милосердя не переповнилися вином миру й прощення, яке дало тисячам сокрушених і смиренних духом радіти «радістю невимовною і преславною». Він страждав за нас, щоб ми тріумфували з Ним. Але наш текст змальовує Його як царя й переможця. Він був водночас і вмираючою жертвою, і безсмертним переможцем. У «силї життя незотлїнного» Він стояв біля жертовника, коли жертва горіла. Він був живий у Своїх священничих шатах, із золотою кадильницею в руці. Він був живий у Своїй царській славі, з мечем і скіпетром у руці. Він був живий у Своїй переможній звитязі: Він покінчив із гріхом, і розтрощив голову змієві, і роздягнув начальства й влади пекла, і кинув переможені полчища князя темряви в тискарню гніву Всемогутнього Бога. І тоді, вранці третього дня, коли Він воскрес із мертвих і привселюдно виставив їх на посміх, — тоді з силою настав рік ювілею!

Після того як давні пророки довго вдивлялися крізь тумани майбутнього в Христові страждання й у славу, що мала настати по них, гурт їх зібрався на вершині Голгофи. Вони побачили полчище ворогів, що піднімалося на пагорб, вишикуване до бою, страхітливе на вигляд. Посередині лави стояв Божий Закон — вогненний, безмірно широкий, що чинить гнів. На правому крилі був Вельзевул зі своїми пекельними загонами; на лівому — Каяфа зі своїми юдейськими священниками і Пилат зі своїми римськими вояками. Позаду йшла Смерть, останній ворог. Коли святі провидці угледіли це військо й зрозуміли, що воно наближається, вони відсахнулися й приготувалися тікати. Озирнувшись, вони побачили Сина Божого, що безстрашним кроком наступав, звернувши обличчя до ворожого полчища. «Чи бачиш небезпеку, що перед тобою?» — спитав один із Божих мужів. «Я потопчу їх у гніві моєму, — відповів Він, — і давитиму їх у досаді моїй». «Хто ти?» — спитав пророк. Він відповів: «Се я, — той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання». «Невже ти підеш на бій сам?» — запитав провидець. Син Божий відповів: «Я дивився, й не було помічника; дивувався, що не було кому піддержати мене; тож моя рука принесе мені спасіння, і моя досада — вона підтримає мене». «З якого місця ти почнеш наступ?» — допитувався стривожений пророк. «Спершу я зустрінуся з Законом, — відповів Він, — і пройду під його прокляттям, бо „Ось, ійду (у починї книги написано про мене) вчинити волю Твою, Боже“. Коли я переможу в центрі лави, прапори схиляться на мій бік». Сказавши це, Він рушив уперед. Тієї ж миті загриміли громи Синаю, і весь гурт пророків затремтів від жаху. Але Він ішов далі, безстрашний, серед сліпучих блискавиць. На мить Його не стало видно, і над Ним переможно замайорів прапор гніву. Раптом усе змінилося. З Його пораненого боку ринув потік крові й загасив усі вогні Синаю. Тепер замайорів розгорнутий прапор миру, і ряди Його ворогів охопило сум’яття. Тоді Він Своєю ураженою п’ятою розтрощив голову давнього змія й обернув на втечу всі пекельні сили. Своїм залізним жезлом Він розбив ворогів на лівому крилі, мов гончарну посудину. Лишалася ще Смерть, яка вважала себе непереможною, бо досі тріумфувала над усіма. Вона вийшла вперед, вимахуючи своїм жалом, яке нагострила на кам’яних скрижалях Синаю. Вона метнула його в Переможця, але жало загнулося донизу й обвисло, мов гнучкий кінець батога. Збентежена, вона відступила до гробу, свого палацу, куди Переможець погнався за нею. У темному куті свого лігва вона сіла на свій трон із зотлілих черепів і покликала червів, своїх досі вірних союзників, допомогти їй у битві; але вони відповіли: «Його тіло не побачить зотління!» Скіпетр випав з її руки. Переможець схопив її, зв’язав і засудив до вогняного озера; а тоді встав із гробу, і за Ним ішов гурт визволених полонених, які вийшли після Його воскресіння, щоб бути свідками здобутої Ним перемоги.

Іван в Апокаліпсисі не озирався так далеко назад, до топтання цієї тискарні; але Іван бачив Його на білому коні, увінчаного багатьма вінцями, з очима, мов полум’я вогню, з двосічним мечем у руці, на чолі небесних військ, — Він виходив переможцем, щоб перемагати. Це сповнення Його слова в нашому тексті: «я потоптав їх у гнїву мойму, давив їх у досадї моїй». Це початок ювілею, битва Армагеддону, у якій буде повалене все поганське ідолопоклонство й забобони, звір і лжепророк будуть розгромлені, а диявол і його легіони потраплять у полон до Еммануїла й будуть замкнені в безодні. Той, Хто переміг начальства й влади на Голгофі, не покине поля бою, доки не покладе всіх Своїх ворогів підніжком Собі й не простягне Свого скіпетра над підкореним всесвітом. Пославши Євангеліє з Єрусалима, Він супроводжує його благодаттю Свого Святого Духа; і воно не повернеться до Нього порожнім, але виконає те, що Йому до вподоби, і матиме успіх у тому, для чого Він його послав.

Перемога Армагеддону здобувається силою перемоги Голгофи. Це лише завершення тієї самої славної кампанії; і перший вирішальний удар, завданий князеві темряви, — певний провісник остаточної перемоги. «Я ще зустрінуся з тобою під Филиппами!» — сказав привид Юлія Цезаря Брутові. «Я ще зустрінуся з тобою в Армагеддоні!» — каже Син Божий сатані на Голгофі. — «Я зустрінуся з тобою в боротьбі між добром і злом, благодаттю і зіпсованістю, у серці кожного віруючого; у змаганні Божої Істини з людськими помилками, Божої віри з людськими забобонами; у кожній проповіді, кожному пробудженні, кожній місіонерській справі; у поширенні й славі Євангелія в останні дні — я зустрінуся з тобою; і п’ята, яку ти тепер уразив, розчавить твою голову навіки!»

Визволення людини — від Бога. Людина не мала ні бажання, ні сили. Її спасіння почалося в Божій Любові й вирвалося, мов океан, із джерел вічності. Сатана, мов хижий лев, схопив здобич і біг до свого лігва зі скривавленою вівцею в пащі; але Пастир Ізраїлів женеться за ним, наздоганяє його й роздирає, мов козеня. Війну було оголошено ще в Едемі: «положу ворогуваннє між тобою й жінкою і між насїннєм твоїм і насїннєм її, воно рощавлювати ме тобі голову, ти ж упивати мешся йому в пяту». Це сповниться. Союз із пеклом і угода зі смертю не встоять. Заколот буде придушено, змову розбито, і сильний озброєний віддасть твердиню сильнішому. Діла диявола будуть зруйновані, і здобич буде вирвана з зубів грізного. Дім Давидів ставатиме дедалі сильнішим, а дім Саулів — дедалі слабшим, аж доки царства цього світу не стануть царством нашого Бога і Його Христа, а сатану не буде скуто кайданами темряви й кинуто у вогняне озеро. Усі вороги Сіону будуть переможені, утрачену Божу ласку буде повернено, і втрачену землю миру, святості й безсмертя знову буде віддано людині.

Ця кампанія ведеться коштом небесного уряду. Скарбниця невичерпна; зброя непереможна; тож перемога певна. Всемогутній Цар зійшов; Він узяв місто Босор; Він простяг Свій скіпетр над Едомом; Він переможно воскрес і піднявся з окликом, як провідник усього війська. Але це лише застава й завдаток Його майбутніх звершень. У битві Армагеддону Він виступить, мов велетень; як воїн, розбудить завзяття; і переможе Своїх ворогів. Вони повернуть назад — великим соромом покриються ті, що надіються на різьблених ідолів, що кажуть литим бовванам: «Ви боги наші»! Тоді Він відкриє сліпі очі, і виведе в’язнів із в’язниці, а тих, що сидять у темряві, — з темниці. Він оголить Своє святе рамено, — покаже меч у тій руці, що була схована під багряницею, — явить Свою силу в знищенні Своїх ворогів і в спасінні Свого народу. Так само певно, як Він пролив Свою кров на Голгофі, Він заплямить усю Свою одежу кров’ю Своїх ворогів на полі Армагеддону. Так само певно, як Він випив до дна чашу гніву й прийняв хрещення страждань на Голгофі, Він підійме залізний жезл правосуддя й простягне золотий скіпетр милосердя на полі Армагеддону. Меч уже витягнуто, вирішального удару вже завдано, шолом Аполліона розсічено, і пута беззаконня розрубано. Вогонь уже запалено, і всі сили пекла не можуть його загасити. Він зійшов із неба; він пожирає табір ворога; він запалює серця людей; він оновлює землю й випалює прокляття. На Голгофі зійшла «зоря ясна і рання»; і незабаром «сонце справедливостї» засяє над полем Армагеддону; і темрява, що вкриває землю, і морок, що вкриває народи, розтане; а магометанство, і поганство, і папство разом зі своїм князем, дияволом, шукатимуть сховку в безодні!

Після битви ми прагнемо дізнатися, хто загинув, хто поранений, а кого бракує в рядах. У битві Месії із сатаною та його союзниками на Голгофі Месії було уражено п’яту, але сатана і його союзники дістали смертельну рану в голову. Голова означає мудрість, хитрість, силу, владу. Диявол, гріх і смерть утратили свою владу над тим, хто вірує в Христа, відтоді як звершилася перемога Голгофи. Тепер немає жодного осуду, жодного страху пекла. Але змій, хоч голову йому розчавлено, ще може ворушити хвостом і лякати маловірних. Та це не триватиме довго. Рана смертельна, і тріумф певний. На Голгофі Вождь нашого спасіння розчавив драконові голову; після битви Армагеддону його хвіст більше не ворухнеться!

На цій війні немає звільнення. Хто стає під прапор хреста, мусить вірно витримати аж до смерті — не сміє складати зброї, доки смерть не буде поглинута перемогою. Тоді кожен переможець носитиме образ небесного, і носитиме вінець замість хреста, і триматиме пальмову гілку замість списа. Тож зміцнюймося в Господі й у потузі Його сили, щоб могли встояти в день лихий, а коли вся війна скінчиться, — постати прийнятими в Улюбленому, щоб царювати з Ним навіки віків!

II. Лишається нам дуже коротко пояснити славну розмову в тексті — запитання Церкви й відповіді Месії.

Якими великими були подив і радість Марії, коли вона зустріла Учителя біля гробу, зодягненого в безсмертя, там, де думала знайти Його оповитим смертю! Якими невимовними були здивування й захват учнів, коли їхній Господь, Якого вони щойно поховали, увійшов до дому, де вони зібралися, і сказав: «Упокій вам»! Такі почуття, за нашим текстом, висловлює Церква в цій величній розмові з Вождем свого спасіння. Він ходив у край скорботи; Він зійшов у порох смерті; але ось Він повертається переможцем: золотий скіпетр любові в Його лівій руці, залізний жезл правосуддя — у правій, а на голові — вінець із багатьох зірок. Церква дивиться на Нього з великим подивом і радістю. Недавно вона, плачучи, йшла за Ним до хреста й оплакувала Його тіло в гробі; а тепер бачить Його справді воскреслим, Того, Хто знищив смерть і того, хто мав владу смерті, — тобто диявола. Вона виходить Йому назустріч із піснями радості, як дочки Ізраїлеві виходили зустрічати Давида, коли він повертався з долини з головою велетня в руці, і кров стікала на його одяг. Хор Церкви поділено на два гурти, що співають один одному по черзі. Правий гурт починає славну розмову: «Хто се йде з Едому?» — а лівий підхоплює запитання й повторює його з відмінністю: «в червоній одежі з Босору?» «такий величний в своїй одежі?» — знову починає правий гурт, — «величний, попри скорботи, яких Він зазнав?» «що виступає в повнотї сили своєї?» — відповідає лівий, — «сили, достатньої, щоб відімкнути брами гробу й визволити полонених тління?» Небесний Переможець зупиняється й кидає на гурт дочок Сіону погляд безмежної доброти; і голосом ангельської мелодії та більш ніж ангельської величі Він відповідає: «Се я, — той що в устах його справедливість, я, сильний до рятовання!» І знову, мов шум многих вод, лунає з правого боку пісня: «Чом же одїж твоя червона?» — а з лівого котиться у відповідь мелодійний грім: «а ризи твої — мов у того, що топтав виноград у тискарнї?» Божественний герой відповідає: «Я топтав виноград сам один, не було зміж народів нїкого зо мною. Навіть Петро покинув мене, з усією своєю відвагою й любов’ю; а Іван — тільки й може, що говорити про любов. Я восторжествував над начальствами й владами. Я поранений, але вони переможені. Ось кров, яку я пролив! Ось здобич, яку я здобув! Тепер я сяду на мого білого коня, і поженуся за сатаною, і зруйную його царство, і відішлю його назад до краю темряви у вічних кайданах, і всі його союзники будуть вигнанцями з ним навіки. Моя власна рука, що здобула перемогу на Голгофі й принесла з гробу спасіння всьому моєму народові, ще досить сильна, щоб тримати золотий скіпетр любові й розбити моїх ворогів на полі Армагеддону. Я зруйную діла диявола і знищу всі його полчища; я розіб’ю їх, мов гончарну посудину. День бо помсти мав я на умі, і настав рік визволу людей моїх. Моє співчуття збуджене до полонених гріха й смерті; моя досада розпалилася проти тиранів, що їх гноблять. Час мені відчинити в’язниці й порозбивати кайдани. Я мушу зібрати мій народ до себе. Я мушу відшукати те, що заблудило, і завернути те, що відлучилось. Я мушу перев’язати поранене й покріпити недужне; а жирне й буйне я знищу; я пастиму їх судом; я потопчу їх у гніві моєму, і давитиму їх у досаді моїй, і повалю їхню силу на землю, і заплямлю всю мою одежу їхньою кров’ю!»

Тікаймо від прийдешнього гніву! Ось сонце вже високо зійшло в день помсти! Не будьмо серед ворогів Месії, щоб не впасти жертвою Його праведного гніву на полі Армагеддону! Рятуймо своє життя, бо вогняна буря Його гніву палатиме аж до найглибшого пекла! Молімося про благодать, щоб ухопитися за спасіння Його викуплених! Це спасіння дароване, повне, досконале, славне й вічне. Верніться, викуплені вигнанці з краю щастя, — верніться до своєї втраченої спадщини! Тепер — рік ювілею. Прийдіть до Ісуса, щоб ваші борги були скасовані, ваші гріхи прощені, а ви самі виправдані! Прийдіть, бо Переможець ваших ворогів — на престолі! Прийдіть, бо сурми милосердя сурмлять! Прийдіть, бо вже все готове!

Писання в цій проповіді Ісаїї 63:1

Суспільне надбання. Джерело тексту — оригінальне видання.

Цитувати цю проповідь

Скопіюйте посилання в потрібному стилі.

MLA
Evans, Christmas. “Тріумф Голгофи.” Sermon. Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/the-triumph-of-calvary/.
Chicago
Evans, Christmas. “Тріумф Голгофи.” Sermon. Ochorus. https://ochorus.com/uk/sermons/the-triumph-of-calvary/.
Chicago footnote
Christmas Evans, “Тріумф Голгофи,” sermon, Ochorus, https://ochorus.com/uk/sermons/the-triumph-of-calvary/.
BibTeX
@misc{evans, author = {Evans, Christmas}, title = {{Тріумф Голгофи}}, howpublished = {Sermon}, publisher = {Ochorus}, url = {https://ochorus.com/uk/sermons/the-triumph-of-calvary/} }