Сила тиші

Се було «тихе віяннє», чи то голос лагідного віяння. Чи є в усьому хорі якась нота музики, могутніша за виразну паузу? Чи є в усьому Псалтирі слово красномовніше за одне-єдине слово — Селах (Пауза)? Чи є щось більш захопливе й грізне за те затишшя, що настає перед вибухом бурі, і за ту дивну тишу, яка немов огортає всю природу перед якимось надприродним явищем чи потрясінням? Чи є щось, що може так зворушити наше серце, як сила тиші?

Солодка тиша

Найсолодше благословення, яке приносить нам Христос, — це суботній спочинок душі, прообразом якого була субота творіння. Для серця, що втихомириться саме в собі, є «мир Божий, що вище всякого розуму»; тиша й певність, що є джерелом усякої сили; солодкий мир, «що його ніщо не може захитати». Є в найглибшому осередку душі віруючого світлиця миру, де перебуває Бог, і де, якщо тільки ввійдемо й втишимо всякий інший звук, ми можемо почути Його «тихе віяннє».

Років двадцять тому один приятель дав мені до рук невеличку книжку, яка стала одним із поворотних моментів мого життя. Вона звалася «Правдивий мир» і була давнім середньовічним посланням. Мала вона тільки одну думку, і ось яку: що Бог чекає в глибині мого єства, щоб заговорити до мене, якщо тільки я втихомирюся достатньо, щоб почути Його голос

Тиша під випробуванням

Я гадав, що це буде дуже легка річ, і тому почав утишуватися. Та щойно я почав, як ціле стовпотворіння голосів досягло моїх вух — тисяча галасливих нот іззовні та зсередини, аж поки я не міг чути нічого, окрім того гамору й шуму. Одні з них були моїми власними запитаннями, інші — моїми власними клопотами, а деякі — самими моїми молитвами. Інші були навіюваннями спокусника й голосами зі світового сум’яття. Ніколи раніше не здавалося, що стільки всього треба зробити, сказати, обдумати. Звідусіль мене штовхали й тягли, і вітали галасливими вигуками та невимовним неспокоєм. Здавалося, мені конче треба вислухати декого з них і відповісти; але Бог сказав: «Вгамуйтесь і пізнайте, що я Бог!»

Бог тиші

Тоді настало змагання думок про завтрашній день, з його обов’язками й клопотами. Та Бог сказав: «Вгамуйтесь». І коли я слухав, і поволі вчився коритися, і затуляв вуха до всякого звуку, я по якімсь часі виявив, що коли інші голоси змовкали, чи я переставав чути їх і зважати на них, було тихе віяннє в глибині мого єства, яке починало промовляти з невимовною ніжністю, силою та потіхою. Коли я слухав, воно ставало для мене голосом молитви, і голосом мудрості, і голосом обов’язку, і мені не треба було так напружено думати, бо те «тихе віяннє» Святого Духа в моєму серці було Божою молитвою в моїй потаємній душі; було Божою відповіддю на всі мої запитання; було Божим життям і силою для душі й тіла, і ставало сутністю всякого знання, і всякої молитви, і всякого благословення; бо це був сам живий БОГ як моє життя і моє все.

Ми не можемо пройти життя дужими й свіжими на безнастанних експресах, маючи десять хвилин на обід; але ми мусимо мати тихі години, таємні схованки Всевишнього, часи очікування на Господа, коли ми відновлюємо свою силу, і вчимося підноситися на крилах, як орли, а тоді повертаємось, щоб бігти й не вмучитись, і йти й не втомитись.

Шлях тиші

Найкраще в цій тиші те, що вона дає Богові нагоду діяти. «Хто бо ввійшов у відпочинок Його, той відпочив от дїл своїх, яко ж од своїх Бог». Коли ми спочиваємо від своїх діл, Бог діє в нас; коли ми спочиваємо від своїх думок, Божі думки входять у нас; коли ми втишуємось від своєї невгамовної діяльності, «Бог бо се робить у вас, щоб і хотїти (вам) і робити по (Його) вподобі», а нам лишається тільки звершити це.

Улюблені! Візьмімо Його тишу; перебуваймо «під покровом Всевишнього»; увійдімо в Бога та в Його вічний спочинок; втишімо інші звуки, і тоді ми зможемо почути «тихе віяннє».

Тоді є ще інший рід тиші: тиша, що дозволяє Богові діяти за нас, а ми мовчимо; тиша, що спиняється від суперечки, і від обстоювання себе, і від хитрощів мудрості та завбачливості, і дає Богові подбати та відповісти на недобре слово й на жорстокий удар Своєю власною невідмінною, вірною любов’ю. Як часто ми втрачаємо Боже втручання, беручись за власну справу й борючись за власний захист.

Нема в усій Біблії видовища такого величного, як мовчазний Спаситель, що не відповідав ані словом людям, які ганьбили Його і яких Він міг би кинути долілиць до Своїх ніг одним поглядом Божественної сили чи одним словом полум’яного докору. Та Він дав їм чинити найгірше, і стояв у силі тиші — Божий святий Агнець.

Нехай дасть нам Бог цю мовчазну силу, це могутнє віддання себе, цей упокорений дух, що зробить нас «більш нїж побідниками через Возлюбившого нас». Нехай наш голос і наше життя промовляють, як «тихе віяннє» Гореба, і як «голос тихого віяння». Тоді, коли мине спека й борня землі, люди згадають ранкову росу, лагідне світло й сонячне сяйво, вечірній легіт, Агнця Голгофи та ніжного, Святого, Небесного Голуба.