Сповнені Духом

Наголошене слово в обох цих віршах — «сповнені». Це грецьке plaroo — наповнити вщерть, так повно, щоб не лишилося жодного порожнього місця. Саме цю думку ми, з допомогою Святого Духа, прагнемо закарбувати в цьому слові. Йдеться не про те, щоб мати певну міру Святого Духа й чимало знати про Христа, а про те, щоб бути цілком сповненими Святим Духом, цілком належати Йому і зовсім загубитися в житті та повноті Ісуса. Саме повнота наповнення і становить суть досконалого благословення. Напівповний водограй ніколи не стане джерелом. Напівповна ріка ніколи не стане рушійною силою. Напівсповнене серце ніколи не пізнає «миру, що вище всякого розуму», і тієї сили, що тече з глибини єства, наче «ріки води живої».

I. ПРИРОДА ЦЬОГО НАПОВНЕННЯ.

1. Усе це пов’язане з живою Особою. Ми сповнюємося не впливом; ми сповнюємося не відчуттям; ми сповнюємося не набором ідей та істин; ми сповнюємося не благословенням — ми сповнюємося Особою. Це дуже незвично й разюче. Це цілком відрізняється від усякого іншого вчення. Людські системи філософії та релігії мають справу здебільшого з розумовими істинами, моральними станами чи зовнішніми вчинками. Грецька філософія була системою ідей; конфуціанство — це система моралі; юдаїзм — система законів і обрядів; християнство ж цілком зосереджене в живій Особі, і сама його суть — це життя Самого Христа, що перебуває всередині. Він був не лише його Головою й Засновником, але й навіки залишається його живим Серцем і Сутністю, а Святий Дух — це просто Посередник і русло, через Якого Він входить у посвячене серце, заволодіває ним і діє в ньому. Це робить християнське життя дуже простим. Нам не потрібно наповнюватися в багатьох окремих відділах, безліччю різних переживань, ідей чи впливів; потрібно лише в самому осерді нашого єства прийняти Його в Його особистому житті й повноті, і тоді Він вливається в кожну частину і проживає Своє власне життя в усіх розмаїтих переживаннях і справах нашого багатогранного життя.

   В одному саду ми садимо живе насіння і поливаємо його з одного великого джерела, і ось воно саме собою проростає з усією різноманітною красою й плідністю лілеї та троянди, декоративної рослини й плодового дерева, в’юнкого жасмину й розлогої виноградної лози. Нам треба лише відкрити животворне джерело, і природне життя вибухає в усьому своєму прекрасному розмаїтті.

   Ось, у простому образі, Христове вчення про глибше життя. Наше єство — це ґрунт, Він — насіння, Його Святий Дух — Джерело живих Вод, а «овощ духа: любов, радощі, мир, довготерпіннє, добрість, милосердє, віра, тихість, вдержливість».

   На великому Заході лежать мільйони акрів безплідної землі. Вони — велика можливість, але насправді неплідні й пустельні. Під ґрунтом цих Сахар лежать нерозкриті багатства, і бракує лише одного-єдиного чинника, який зробив би їх плідними. Цей чинник — вода. Нехай гірський потік спрямують у ту долину, нехай зрошувальні канали розкинуть свою мережу по всіх її неосяжних полях, — і ось перед вами рай, такий же чудовий, як вулиці Солт-Лейк-Сіті чи деякі милі села й містечка Каліфорнії, з такою пишною красою, якої не покаже жоден з наших східних країв. Ґрунт був порожній і безплідний, доки його не сповнили насіння і джерела, а тоді переміна постала сама собою, у буйному розквіті. Так і людське серце не є самостійним чи самодостатнім; воно — лише гола й безплідна можливість. Воно може щосили намагатися розвинути себе, але виростить лише те, що й ті західні пустелі, — полин і низькорослу пальму, які вкривають їх сьогодні. Але дайте йому дві речі. Посійте в цей ґрунт живого Христа й залийте його водою повноти Духа, — і ось воно досягає здійснення свого справжнього задуму, і обітниця Його власної простої притчі сповнюється досконало: «Хто пробуває в менї, а я в йому, той приносить багато овощу; бо без мене не можете робити нїчого».

   Тож чи усвідомимо ми, улюблені, що Бог створив кожного з нас не самодостатнім світом сили й досконалості, а просто здатністю прийняти Його, посудиною для Його повноти, ґрунтом для Його Живого Насіння й животворних потоків, щоб у єдності з Ним приносити плоди благодаті? І чи усвідомимо, з другого боку, що Бог так влаштував Христа і Святого Духа, Який є не хто інший, як Дух Христів, що Вони досконало відповідають здатностям і можливостям нашого єства, так що, хоч ми ніщо без Нього, Його життя і благодать так само потребують нас для свого повного розкриття? У Свого живого Сина Бог вилив усю Свою повноту, так що «в Ньому живе вся повня Божества тїлесно». Святий Дух став тепер великим Водоймищем і системою розподільних труб і каналів, якими Його повнота вливається в нас, і немає нічого, чого Бог вимагає від людини чи чого людина будь-коли може потребувати в різноманітних скрутах життя, чого б Христос не мав для нас, і ми можемо отримати точну відповідь на кожну нашу потребу, просто приймаючи Його. Ось що означає той прекрасний вислів: «І з повноти Його ми всї прийняли й благодать за благодать. Бо закон через Мойсея даний був; благодать і правда через Ісуса Христа стала ся». Усі інші системи давали нам лише уявлення про речі або заповіді й закони, що вимагають їх від нас. Христос же приносить силу їх здійснити і Сам є дійсністю й сутністю в наших серцях і житті. Він — Великий Взірцевий Чоловік. Але Він більше, ніж зразок чи прообраз, що показує, якими ми маємо бути, і вимагає наслідування. Він також Живий Голова й Родоначальник того самого життя, яке Сам являє: Він породжує його в кожному з нас живим уділенням Свого єства, відтворює Себе в нас силою Свого власного життя, а потім живить і підтримує це життя Святим Духом зі Свого власного єства.

   Отже, Особа Христа — це набагато більше, ніж зразок. Це сила, насіння, джерело Живої Води, ба навіть сама сутність і опора того життя, якого Він від нас вимагає.

2. Ця Особа — справжня повнота кожної частини нашого життя. Думка про наповнення передбачає всеосяжність і завершеність у тій царині, де Він нас наповнює. Ми не сповнені, якщо не сповнені в кожній частині. Саме це й пропонує зробити Христос у нашому повному спасінні.

   Він сповнює всі вимоги нашого спасіння, всі умови, пов’язані з нашим викупленням, примиренням, виправданням. Він просто бере звинувачення проти нас і заповнює його Своєю дорогоцінною спокутою, і Своєю власною кров’ю пише: «Сплачено навіки». Він бере порушений закон і сумний, принизливий запис наших невдач, недбалостей і переступів, і заповнює його досконалою праведністю, і пише понад усім нашим записом: «Кінець бо закону — Христос, на праведність кожному віруючому», «обдарував нас в своїм Улюбленім»; «Бо Він Того, хто не знав гріха, за нас гріхом зробив, щоб ми були праведностю Божою в Йому».

   І тому «ми сповнені в Ньому». «Одним бо приносом звершив на віки осьвячуємих», і ми спасені так повно, ніби ніколи не грішили.

   Тож, улюблені, найважливіше — усвідомити саме тут, що це завершено, і на самому порозі почати входити в повноту Христа, визнаючи себе цілком виправданими й навіки спасенними від усякого минулого гріха й переступу через досконале викуплення Ісуса Христа. Брак повноти в нашому подальшому досвіді здебільшого спричинений сумнівами й обмеженнями, яким ми дозволяємо проникнути саме тут. Діло Христове для нашого викуплення завершене, і коли ми приймаємо його, це повне й вічне спасіння.

   Далі, Христос сповнює глибшу потребу освячення. Він передбачив це у Своїй спокуті й у скарбах Своєї благодаті. Усе це вміщено в Ньому, і це треба прийняти як дармовий і досконалий дар лише через Нього. «З Него ж і ви в Христї Ісусї, що став ся нам від Бога … освяченнєм». Чи освячення — це смерть грішного «я»? Що ж, воно вже розп’яте з Ним на хресті, і нам треба лише передати його Йому в беззастережній віддачі, і Він уб’є його й поховає навіки у Своїй могилі. Чи освячення — це нове життя чистоти, праведності, миру й радості у Святому Дусі? Хіба ж не тим більше правда, що Сам Христос мусить бути нашим життям, нашим миром, нашою чистотою і нашою повною, переливною радістю?

   Далі, Він — повнота життя нашого серця. Немає нічого святішого для нас, ніж наші почуття, немає місця, на яке так зазіхав би великий противник наших душ і яке так неможливо впорядкувати власною силою й волею. Але Христос дасть нам Своє серце так само, як і Свого Духа, і любитиме в нас тією любов’ю, що любить «Господа Бога твого всїм серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю, і всією силою твоєю», і що любить «один одного», як Він «любив вас». О, яке блаженство, що маємо Того, Хто справді сповнить усі тонкі, безмежно складні й розмаїті вимоги цих почуттів і прихильностей, які несуть у собі цілий світ можливостей для щастя чи горя — нашого власного або інших.

   Далі, Христос сповнить усі потреби нашого розумового життя. Наші розумові здібності ніколи не пізнають повного багатства своєї сили й духовної дієвості, доки не стануть просто посудинами Його животворного життя, а наш розум не буде покладений до Його ніг, наче кадильниці, що мають тримати Його святий вогонь. Він мислитиме в нас, пам’ятатиме в нас, судитиме в нас, надаватиме чіткості й ясності нашим уявленням про істину, дасть нам вогняний язик, приклад, що водночас просвітлює й розчулює, наголос і тон переконливості й співчуття, здатність швидко висловлюватися й промовляти, і все спорядження, потрібне, щоб зробити нас робітниками «без докору, право правлючими слово правди». Звісно, не без старанної й вірної уваги до Його мудрого й святого навчання, коли Він веде нас у Своїй праці, щоб ми бачили водночас і власні недоліки, і Його повний задум щодо нас. Ми мусимо бути навчені Богом, а навчання часом буває дуже поступовим і навіть повільним; але Він «проведе нас до всякої правди» і «докіньчить» нашу освіту й приготування до Його праці та волі; і розум, який Святий Дух оживляє й використовує, здійснить для Бога те, до чого вся блискучість людського генія і вся вченість людської науки ніколи не зможуть наблизитися.

   Далі, Він сповнить потреби нашого тіла, бо Його тіло через воскресіння з мертвих стало постійним джерелом фізичної снаги, достатньої для кожного члена Його тіла — Церкви, і пристосованої до кожної фізичної функції та кожного випробування, що приходить під тиском людського життя й у досвіді світу, де кожен крок оточений чинниками хвороби, страждання й тілесної небезпеки. Христос — справжнє життя викупленого тіла, і Його Святий Дух, перебуваючи в нас, може так оживити ці смертні тіла, що вони отримають надприродну снагу, яка походить безпосередньо від нашої вивищеної Голови.

   Далі, Христос сповнить усі обставини Провидіння і всі потреби, що виникають у наших світських покликаннях та обставинах щоденного життя. Немає жодної з них, яку не можна було б визнати як таку, що походить від Нього і покликана довести Його всевистачальність у якомусь новому напрямку. О, коли б ми мали віру бачити Бога в усьому, що зустрічає нас день у день, — кожен розділ історії життя був би новою повістю про небесну любов і її чарівну силу перетворювати темряву на світло, труднощі на тріумф, смуток на радість, а земне на небесне; і Христос міг би являти Себе в Своїй благодаті й силі незліченним свідкам, які ніколи не чують про Нього з амвона і не читають історії Його благодаті ніде, крім людських життів, у яких вони могли б так Його побачити.

   Далі, Христос сповнить нашу здатність до щастя. Він — повнота нашого миру й радості. Він — справжня доля душ, які Він створив; і коли ми цілком сповнені Ним, немає місця ні для турботи, ні для страху.

   Нарешті, Христос сповнить ту основну потребу, від якої залежить усякий інший досвід Його повноти, а саме — віру, що приймає Його. Це теж лише життя Христа в нас, і наша найвища участь у житті віри — так відмовитися навіть від наших найвищих і найнапруженіших зусиль довіряти Богові і так сміливо зважитися, щоб прийняти саму віру Божу й заявити право на те, що «все можливе віруючому».

3. Бути сповненим Христом — це не лише бути сповненим Божественним життям у кожній частині, а й бути сповненим кожної миті. Це означає приймати Його в кожну наступну мить нашого свідомого існування і перебувати в Його повноті. Бо це не водоймище, а джерело. Це життя безперервне, діяльне, що завжди тече далі, і витік у ньому так само необхідний, як і притік; і якщо ми постійно не черпатимемо свіжого запасу з живого джерела, то або застоїмося, або спорожніємо. Отже, це не стільки постійна повнота, скільки постійне наповнення.

   Правда, бувають періодичні переживання духовного піднесення, що є частиною Божого плану для нашого життя в Христі і, без сумніву, мають піднести нас на вищий рівень постійної єдності з Ним. Бувають П’ятидесятниці й другі П’ятидесятниці, великі повені й припливи, і всі вони мають своє необхідне місце в духовному устрої. Але є й безперервне приймання, подих за подихом і мить за миттю, між цими довгими перервами й виразнішими переживаннями, яке ще потрібніше для духовної стійкості й здоров’я. Бог хотів би, щоб ми були чутливі до всіх Його наближень і відкриті до «найбільшого дару небесного, роси, і дарів землї, що внизу», до «найкращих плодів року і місяцїв», до «всїх скарбів землї і всїх достатків її». Такі життя побачать, що немає жодної миті існування і жодної частини нашого єства, яка не могла б стати якимсь служителем Божим і черпати від Нього якесь благословення.

II. ДІЯ БОЖЕСТВЕННОГО НАПОВНЕННЯ.

1. Це таємниця святості. Певна міра життя Святого Духа є в кожній відродженій душі, але саме тоді, коли кожна частина нашого єства сповнена Його любов’ю і належить Його славі, ми цілком освячені; і саме ця Божественна повнота виключає й не допускає влади гріха і власного «я», так само як хмара, що зійшла на скинію, не залишила всередині місця для Мойсея.

   Чи хочете ви постійної чистоти серця, думки й почуттів і повної відповідності волі Божій? «Сповняйте себе Духом»; «з повноти Його ми всї прийняли й благодать за благодать». Нехай небесна вода тече в кожен зрошувальний канал, до кожної грядки й рослини, доки всі чесноти нашого християнського життя не наповняться Його благодаттю і не розквітнуть, як сад Господній. Тільки перебувайте в Ньому і майте Його перебування в собі — і ви принесете всякий плід Духа.

2. Це таємниця щастя. Напівповне серце повне лише настільки, щоб усвідомлювати свою нестачу. Саме коли худоба насичена, вона лягає на зелених пасовиськах. «Се глаголю вам, щоб радощі мої пробували в вас, і щоб радощі ваші сповнились».
3. Це таємниця сили. Електричний струм може так наповнити тоненький дріт, що той стане силою, яка обертатиме великі колеса фабрики, а переповнений шлюз сільської річки має досить сили, щоб рухати десятки фабрик уздовж її берегів, — але лише тому, що він переповнений. Тільки сповнені серця виконують дієву працю для Бога. Тільки переповнення нашого благословення благословляє інших.

III. УМОВИ НАПОВНЕННЯ.

1. Він обіцяв наситити голодних. «Блаженні голодні й жадні правди, бо такі наситять ся». Багато хто з тих, хто читає ці рядки, без сумніву, прагне цього досвіду і з пригніченням думає, як далеко йому до нього. Дорогий друже, саме це глибоке прагнення і є початком благословення, якого ви шукаєте, і Святий Дух уже діє, готуючи ваше серце до відповіді на ваш крик. Жодна душа не знаходить повноти Ісуса так швидко, як та, що найглибше усвідомлює свою неспроможність і свої потреби. Дякуйте Богові за те палке бажання, яке не дає вам спочити, доки не отримаєте Його благословення.

   Одного разу східний караван застала в пустелі нестача води. Звичні джерела всі пересохли, оаза стала пустелею, і за годину до заходу сонця, після дня пекучої спеки, люди зупинилися й побачили, що гинуть без води. Марно обшукували вони звичні колодязі — усі були сухі. Жах був на всіх обличчях і розпач у всіх серцях, коли один зі старців підійшов до шейха і порадив йому відв’язати двох прекрасних оленів, яких той віз додому в дарунок своїй нареченій, і пустити їх шукати води по пустелі. Язики в них висолопилися від спраги, а груди здіймалися від знемоги. Але коли їх вивели на край табору й відпустили на безмежну рівнину, вони високо підвели голови, потягли повітря роздутими ніздрями, а тоді з безпомилковим чуттям, прямо, як стріла, і швидко, як вітер, помчали через пустелю. Прудкі вершники мчали слідом, а за годину чи дві поспішили назад з радісною звісткою, що воду знайдено, і табір з радісними вигуками перейшов до щасливо знайдених джерел.

   Так і нині є олень, який завжди може знайти джерела живої води. Це серце, що голодує і спрагне Бога. Дякуйте Богові, улюблені, якщо маєте в душі це глибоке духовне чуття! Ідіть за ним, коли воно веде вас до Престолу благодаті, щоб чекати, і кликати, і приймати, доки не зможете сказати: «ситий ласкою і сповнений благословеннєм Господа».

2. Порожні завжди наповнюються. «Голодних сповнив добром, а багатих одіслав упорожнї». «Блаженні вбогі духом, бо їх царство небесне». «Яко нїчого немаючі, а все держучи». Це парадокс благодаті. Ми ніколи не можемо бути сповнені, доки не маємо місця для Бога. Кожне велике благословення починається з великої жертви, великого розриву, великого позбавлення. «Нас випровадив звідтам, щоб нас привести сюди». Авраам мусить дати Лотові вибрати першим, перш ніж отримає повну спадщину. Ісаак мусить бути принесений у жертву на горі Морія, перш ніж Бог зробить її місцем Свого майбутнього храму. Мойсей мусить відмовитися від почестей і перспектив свого єгипетського князівства, перш ніж отримає своє велике доручення, неминущу честь праці всього свого життя. Серце мусить спорожніти від себе і світу, перш ніж наповниться Ісусом і Святим Духом. Мабуть, кожен із нас повний настільки, наскільки може вмістити, бо місця, яких не сповнює Бог, напхані чимось іншим, і Бог не знаходить місця. Чи готові ми спорожніти? «Копайте по сїй долинї рови за ровами», — і досі наказує пророк, — «а ся долина сповниться водою». Чи ми в долині смирення, і чи викопали в долині ще глибші рови потреби й усвідомленої недостатності? Наскільки ми можемо сказати: «Я не в силї сам від себе», настільки зможемо додати: «Сила моя від Бога». Чи ми викинули не лише старого пірата — свавілля — з його командою світськості й гріха, а й увесь вантаж власної сили, віри й релігійного досвіду, і звільнили місце, щоб Христос був нашим Усім в усьому завжди? Чи звично ми відступаємося від себе в усьому і так змушуємо Бога взяти на Себе відповідальність і дати вміння, і чи в цьому дусі самозречення й цілковитої залежності ми стаємо щодня біднішими й багатшими?
3. Відкрите серце буде сповнене. «Відчини уста твої, і я наповню їх». Ми знаємо, як чашечка квітки стуляє пелюстки, а також відкривається сонячному світлу, росі й освіжному дощеві. Серце має свою чутливість і сприйнятливість, але часто воно так стиснуте невірством, сумнівом, страхом і зосередженістю на собі, що не може вмістити любові, яку Бог чекає вилити. Хіба ми не знаємо, як це — зустріти людей із серцем, повним любові, і побачити, що вони зовсім замкнені й скуті? Ми одразу відчуваємо відштовхування, і всі джерела нашої любові ніби загороджені й відкинуті назад на наше власне зболене серце. Вони не можуть прийняти нас. Це як мати, яка знайшла свою давно втрачену дитину після років розлуки, але дитина не впізнала матері; і коли мати намагалася пробудити в ній відгук і вилити повні хвилі свого переповненого серця, а не знайшла впізнання — лише тупий погляд відчуженості й підозри, і всі її пестощі та ніжні вияви любові були відкинуті, зустрінуті холодною байдужістю й навіть відразою, — її серце розбилося від горя й розчарування, і вона плакала й ридала в муці.

   Серце Боже виливає Свою любов на багато душ, які не можуть, не хочуть її прийняти. Душа не знає свого Отця. Його обличчя їй чуже. Здається, немає жодного шляху до тупого земного серця, і навіть любов Божа має причину вигукнути: «Скільки раз хотїв я зібрати дїтей твоїх, як курка збирає курчат своїх під крила, й не схотїли!» Я бачив, як людина помирала місяцями просто тому, що не могла проковтнути більше, ніж одну крихту їжі чи краплю вологи. У багатьох християн духовна гортань так само зсохлася, і мільйони вмирають з голоду серед достатку, бо їхні серця не відкриті, щоб прийняти Бога. Мусить бути довіра, упевненість, любов, що наближається й бере, віра, що приймає й отримує, і спокій духу, що залишається відкритим досить довго, щоб бути цілком сповненим.

4. Далі, ми наповнюємося, чекаючи на Господа в молитві, особливо в тривалій і наполегливій молитві. Саме після того, як вони чекали на Господа, всі вони сповнилися Святим Духом. Молитва — це не лише прохання, а й приймання. Багато хто з нас не чекає перед Господом досить довго, щоб наповнитися. Ви можете поснідати за півгодини, але не можете так швидко сповнитися Святим Духом. Мають бути часи особливого очікування на Господа саме з цією метою, а потім — безперервне перебування в Господі для тихого поповнення, мить за миттю. Перше можна порівняти з великими зливами, що наповнюють ріку, а друге — з безперервною вологою повітря та ранковою й вечірньою росою. Жодна дитина Божа, яка в належному дусі, з повним відданням себе й довірою чекає на Бога для повного хрещення Його Святим Духом, ніколи не буде розчарована; ми неодмінно вийдемо з таких часів оновлені й переповнені любов’ю та життям Божим і побачимо, що за такими часами настають особливі вияви сили й благословення як у нашому житті, так і в житті інших.
5. Служіння Богові та іншим — мабуть, найдієвіша умова постійного прийняття повноти Духа. Коли ми виливаємо благословення, Бог вливатиме його в нас. В одній з наших установ є насос, що працює на парі. Ми завжди знаємо, коли бак на даху повний. Унизу є маленький сигнальний кран, з якого починає текти вода, і дзвіночок, що починає дзвонити. Тоді ми знаємо, що почалося переливання і пролунав сигнал. Поки насос мовчить, ми знаємо, що бак не повний, але цей маленький сигнал і струмінь, що тече з відкритого крана, — не гірші за телеграму з далекого даху. Так і в Церкві Божій ми завжди можемо сказати, коли вона не повна. Є християни, чий дзвіночок дзвонить лише раз за дуже довгий час і чиє переливання таке слабке й рідкісне, що навряд чи напоїло б одного бідного спраглого подорожнього.

   Улюблені, виливаймо й далі більше Божого благословення — і побачимо, чи не вливатиме Він щедріше потоки Своєї благодаті. Будьмо дуже практичні в цьому. Кожне благословення, яке ми отримали від Бога, — священний довірений скарб, і воно триватиме лише доти, доки ми використовуємо його для Нього. Наше спасіння не наше; воно належить кожній загибаючій душі на земній кулі, яка ще не мала нагоди прийняти Ісуса. Наше освячення і наша велика таємниця повноти Ісуса — священний скарб, довірений нам для кожного християнина, який ще не прийняв Божої повноти; і якщо ми не дамо цьому світлу світити, воно неодмінно потьмяніє, і ми не зможемо розповісти історію нашого благословення. Наше зцілення належить якомусь стражденному. Кожен наш досвід пристосований до якогось серця і дасть нам змогу задовольнити потребу якогось брата, якщо тільки ми будемо вірні нагодам Божого Провидіння. О, якою ясною стає для нас істина, коли ми намагаємося розповісти її іншим! О, яким реальним стає хрещення Святим Духом, коли ми стоїмо на колінах поруч з іншим, щоб просити його для нього! О, як потоки Христового зцілення течуть крізь саму нашу плоть, коли ми ведемо якогось бідного стражденного до істини! О, як зростає радість нашого спасіння, коли ми бачимо, як вона б’є джерелом у серці, яке ми щойно привели до джерела! О, яка повнота, якою Бог прагне поділитися з кожною посудиною, що має місце, щоб її прийняти, і готовість віддати! Тож, прийнявши Його повноту, передаймо її далі, п’ючи, коли живі води течуть крізь наші руки, доки хоч якоюсь мірою не пізнаємо широчінь і блаженство великої обітниці Господа: «Коли хто жаждує, нехай прийде до мене, та й пє. Хто вірує в мене, як рече писаннє, ріки води живої з черева його потечуть».