Христос — усе й у всьому

Прочитайте Колосян 3:11.

Христос — усе й у всьому для кожного, хто справді знайшов Його. Він наш Спаситель, Викупитель, Визволитель, Пастир і Учитель, а до того ж несе щодо нас іще багато інших служінь, і саме на них я хочу звернути вашу увагу.

1. Якщо ми звернемося до Луки 2:10, 11, то знайдемо, що Христос звіщений там як наш

СПАСИТЕЛЬ:

«Не бійтесь, ось бо благовіщу вам радість велику, що буде всїм людям. Бо народивсь вам сьогоднї Спас, що єсть Христос Господь, у городї Давидовому». Ми вчимося пізнавати Христа як нашого Спасителя, зустрічати Його на горі Голгофі, дивитися на Нього як на скривавленого Агнця Божого, перше ніж пізнаємо Його як нашого Викупителя, Визволителя й Пастиря. І ось тепер, оглядаючи це велике зібрання, я, що не знаю сердець людських, не можу знати, чи здатні ви сказати, що Христос — ваш Спаситель. Багато є таких, я вірю, хто може це сказати і хто радіє Його спасінням; і водночас, не бажаючи бути немилосердним, боюся, що є тут чимало й таких, які нічого не знають особисто про Ісуса як свого Спасителя.

Він пропонується сьогодні кожному з вас як Спаситель: «Бог видав Його за всіх нас», щоб ми всі через Нього спаслися. Якщо ви належите до цього світу, я можу довести вам, що ви маєте Спасителя. Коли б ви належали до якоїсь іншої планети — до місяця чи до котроїсь із зір, — тоді я не міг би сказати, що вам пропонується Спаситель; бо не відкрито, чи потребують спасіння мешканці тих далеких світів, навіть якщо вони й населені. Але це я знаю напевно: кожній людині на цій земній кулі запропоновано Спасителя.

СПАСІННЯ ДАРОМ ДЛЯ ВСІХ.

Я не маю ніякого співчуття до тих людей, які силкуються обмежити Боже спасіння якимось невеликим гуртом обраних. Я вірю, що Христос помер за всіх, хто тільки прийде. Я одержав багато листів, у яких мене ганять і кажуть, що я, певно, не вірю в науку про вибрання. Я справді вірю у вибрання; але я не маю ніякого права проповідувати цю науку світові взагалі. Світові немає діла до вибрання; йому є діло тільки до запрошення: «Хто хоче, нехай приймає воду життя даром». Ось вона, звістка для грішника. А мене послано звіщати Євангеліє всім людям.

Коли ви вже прийняли спасіння, тоді ми можемо поговорити й про вибрання. Це наука для християн, для Церкви, а не для ненаверненого світу. Наша звістка така: «радість велика, що буде всїм людям; бо народивсь вам сьогоднї Спас, що єсть Христос Господь». Усі люди, цей Спаситель пропонується вам. Прийміть Його — і Бог прийме вас; відкиньте Його — і Бог відкине вас. Ваша вічна доля залежить від того, чи відмовитеся ви прийняти запропонованого Спасителя, чи ні. Річ тут проста: один дає, а другий бере. Бог дає; я приймаю. Отже, ми мусимо передусім пізнати Христа як нашого Спасителя.

2. Але Він іще більше: Він наш

ВИКУПИТЕЛЬ.

Припустімо, що я побачив би, як чоловік упав у річку, і скочив би туди, і витяг його; я був би йому спасителем — я спас би його. Але, вивівши того чоловіка на берег, я, найпевніше, покинув би його й більше нічого не зробив.

Але Господь робить більше. Він не тільки спасає нас, а й викуповує нас — тобто відкуповує назад. Він визволяє нас із-під влади гріха ціною викупу, — так, наче я пообіцяв би навіки пильнувати того врятованого чоловіка й дбати, щоб він знову не впав у воду. Господь не тільки спасає нас від духовної смерті, а й викуповує нас навіки, так що смерть уже ніколи не зможе нас торкнутися.

ВОЛЯ БРАНЦЯМ.

Коли я був у Річмонді, у Сполучених Штатах, темношкірі люди мали зібратися на своє зібрання. То був перший день їхньої свободи. Я пішов до африканської церкви й ані перед тим, ані відтоді ніколи не чув такого вибуху природженого красномовства. «Мати, — казав один із них, — радій сьогодні. Твоє маленьке дитя продано від тебе востаннє; твої нащадки вільні навіки. Слава Богу на висотах! Юнаки, ви востаннє чули батіг наглядача; ви сьогодні вільні! Молоді дівчата, вас востаннє виставлено на невільничий поміст!» Вони говорили просто з серця, вони кричали з радості; їхні молитви були вислухані, і для них це було справжнє Євангеліє. Так само й Ісус Христос проголошує волю бранцям. Одні вже прийняли її; інші, як ті бідні невільники, ледве можуть повірити добрій звістці; але вона від того не стає менш правдива. Христос прийшов, щоб викупити нас із рабства гріха. Тож хто ж прийме той викуп? Була там одна темношкіра жінка, служниця в заїзді в південних штатах, яка ніяк не могла повірити, що вона вільна. «Чи я вільна, чи ні?» — питала вона в одного приїжджого. Господар казав їй, що ні, а її темношкірі брати казали їй, що так. Цілих два роки вона була вільна, сама того не знаючи. Вона уособлює дуже багатьох у Церкві Божій і сьогодні. Вони можуть мати волю — і не знають про це.

3. Далі, Христос — наш

ВИЗВОЛИТЕЛЬ.

Сини Ізраїлеві були не тільки спасені й викуплені з єгипетської неволі, а й визволені, так щоб їх уже ніколи не могли завести назад у те рабство. Багато хто боїться; такі люди думають, що не здолають устояти до кінця, і тому ухиляються від того, щоб відкрито визнати свою віру. Але Христос може вберегти вас від падіння; Він може визволити вас у темну годину випробування й спокуси, від усякого лукавого заміру сатани і від сітки птахолова.

В Ісаїї 49:24 читаємо: «Чи ж відберуть здобич у сильного, чи визволять законного бранця? Але так говорить Господь: І бранців у сильного відберуть, і здобич страшного визволять; бо Я змагатимусь із тим, хто змагається з тобою, і Я спасу твоїх дітей». Я спасу його; Я визволю його. Сини Ізраїлеві були спасені від жорстокої єгипетської неволі, їх виведено з землі Гесем; але вони ще не були цілком визволені. Велике єгипетське військо гриміло позаду них. І аж тоді, коли вони безпечно перейшли Червоне море, яке, зімкнувшись позаду них, поглинуло вороже військо, — аж тоді вони стали вільні, аж тоді вони були визволені.

І так само в наші дні небезпеки ми переконаємося, що про Христа правдиво сказано: «Він визволив мою душу»; і ще в Йова 33:24 — «Тоді Він змилується над ним і скаже: Визволь його, щоб не зійшов у яму, — Я знайшов викуп. Тіло його стане свіжіше, ніж у дитини; він вернеться до днів своєї юності! Він молитиметься до Бога, і Той буде до нього ласкавий; і побачить лице Його з радістю, бо Він відплатить людині її праведністю. Він визволить душу його, щоб не зійшла в яму, і життя його побачить світло».

Ось тут ми маємо і спасіння, і викуп, і визволення з ями. Людина впала в глибоку яму, і той, хто сильний, тримає її там як законного бранця. Якщо ж треба вивести її назад із темряви тієї ями, щоб вона побачила світло, то мусить бути якийсь викуп. І саме тут виступає наперед Бог і каже: «Я знайшов викуп». Христос і є той викуп, і Він визволить нас. Нехай же лунає скрізь цей клич: «Христос — наш визволитель». Він сильний спасати, Він може визволити.

ПРОВІДНИК.

4. Але тепер нам потрібно ще щось. Погляньмо ще раз на синів Ізраїлевих: коли вони славно пройшли крізь Червоне море, вони були спасені, викуплені й визволені; але чи це було все, чого вони потребували? Ні; їх приведено в пустиню. Чого ж вони потребують тепер? Їм потрібна дорога серед бездоріжжя пустелі. Їм потрібен був провідник. Отже, Христос — і дорога, і провідник. Чи ми в скруті, у сумніві, у розгубленості? Христос — наша дорога. «Я дорога й правда, й життє» (Йоана 10).

Я чув, як дехто каже: «Ну, якщо я навернуся й стану побожним, то не знаю, до якої церкви мені йти. Є стільки різних церков і віросповідань. Я справді не знаю, котра з них правдива». Через це деякі люди розгублені й не знають, котра дорога справжня. Що ж, таким я сказав би: дивіться лише на Того, Хто каже:

«Я ДОРОГА».

Він — єдина правдива дорога, і якщо ви хочете дійти до Царства, вам треба тільки одне: іти слідом за Ним. Ми можемо бути в темряві, але Він може повести нас правою стежкою. Він Пастир Своєї отари. Він Сам піде поперед нас і поведе нас за Собою. Він кличе нас устати й піти за Ним, і Він поведе нас такою дорогою, якої ми не знаємо; Він приведе нас на зелені пасовища, аби лише ми дивилися на Нього.

СТОВП ХМАРИ.

Усе, що синам Ізраїлевим треба було робити, — це йти слідом за хмарою. Якщо хмара спинялася, спинялися й вони; якщо хмара рушала вперед, тоді рушали вперед і вони. Я уявляю собі, що найпершим ділом Мойсея, коли займався сірий світанок, було звести очі догори й подивитися, чи хмара ще стоїть над табором. Уночі вона була вогненним стовпом, що освітлював увесь табір і сповнював їх відчуттям Божої опіки, яка їх береже; а вдень вона була хмарою, що заслоняла їх від лютої спеки сонячного проміння і ховала їх від очей їхніх ворогів.

Пастир Ізраїлів міг провести їх крізь бездорожню пустелю. Чому ж? Бо Він Сам її створив. Він знав у ній кожну піщинку. Кращого провідника через ту пустиню, ніж її власний Творець, вони мати не могли.

І ти, грішнику, чи можеш ти в усіх своїх труднощах, сумнівах і страхах мати кращого провідника, ніж Єгова? О, як я люблю той добрий давній гімн:

«Веди мене, о великий Єгово,

Подорожнього цим безплідним краєм;

Я немічний, а Ти могутній,

Тримай мене Своєю сильною рукою.

Хлібе небесний,

Годуй мене, доки не забажаю більш нічого».

Так, ось це і є правдива молитва розгубленого грішника. Бог може, і навіть більше того — Він хоче вести нас і годувати нас. «Ти дав їм хліб із неба на голод їхній і вивів їм воду зі скелі на спрагу їхню» (Неємії 9:15). Він і нині так само здатний вести кожного з нас, як чотири тисячі років тому Він вів синів Ізраїлевих, бо «Я Господь, Я не змінююся». І кожному з нас Він каже: «Не бійся, Я поведу тебе; Я допоможу тобі». Дивовижна це річ, чи не так, — мати Самого Бога, Який допомагає нам у нашій дорозі?

У наших західних краях, коли люди йдуть на лови в густий пущовий ліс, де немає ані доріг, ані стежок жодного роду, вони беруть із собою сокирку і, йдучи, вирубують невеличку скіпку з кори дерев, а тоді легко знаходять собі дорогу назад за цими карбами. Вони називають це «значити дорогу». Отак і Христос, — коли дозволите мені такий вислів, — «позначив нам дорогу». Він Сам пройшов цим шляхом, і, знаючи ту дорогу, Він каже нам іти слідом за Ним, і Він приведе нас безпечно у високість.

5. Отже, ми побачили, що Христос — наш Спаситель, Викупитель, Визволитель, Провідник, або Дорога. Але Він більше, ніж усе це;

ВІН НАШЕ СВІТЛО.

«Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя». Він матиме саме «світло життя». Так, це привілей кожного християнина — ходити під безхмарним небом.

Але чи ходимо ми справді так, під безхмарним небом? Ні, більшість християн часто перебуває в темряві. Якби я запитав цю громаду, чи всі вони ходять у світлі, гадаю, ледве чи знайшовся б хоч один, який, сказавши правдиве почуття свого серця, не відповів би: «Ні, я часто буваю в темряві». Чому ж так? Бо ми не йдемо за Христом і не тримаємося близько до Нього. Ми багато буваємо в темряві тоді, коли могли б бути у світлі.

Уявіть собі, що всі вікна цієї будівлі позачиняно, і ми починаємо нарікати на темряву; що сказав би нам на це хто-небудь? Та він сказав би нам: «Впустіть сюди світло; повідчиняйте вікна довкола — і незабаром матимете світла вдосталь». Так само й ми мусимо впустити до себе Христа, Який і є те світло, і відкрити свій розум, щоб прийняти Його, — і незабаром ми ходитимемо у світлі. Нині є дуже багато темряви, і навіть у серцях власного Божого народу. Але йдіть слідом за Ним — і тоді ви матимете світла вдосталь. Тоді Христос покаже кожному з нас, що Він і є те саме «Світло»; і Він зробить іще більше — Він запалить нас Своїм світлом, щоб і ми самі світили як світила в цьому темному світі.

Нехай Бог допоможе Своєму власному народові

СВІТИТИ ЯСНО,

спалахувати з темряви, щоб люди пізнавали по нас, що ми були з Ісусом. Але пам’ятайте: світ ненавидить світло. Христос був світлом світу, і світ намагався погасити те світло на Голгофі. Тепер Він залишив тут Свій народ, щоб той світив. «Ви світло світу». Він залишив нас тут саме для того, щоб ми світили. Він хоче, щоб ми були «живими листами, яких знають і читають усі люди». Світ неодмінно пильнуватиме й читатиме вас і мене. А якщо ми будемо непослідовні, то будьте певні, що світ візьме собі з того привід спіткнутися об нас.

Світ і без того знаходить на дорозі досить перешкод; тож пильнуймо, щоб ми, християни, не додавали ще каменів спотикання своїм нехристиянським життям. Нехай Бог допоможе нам тримати наші світильники ясними й чистими! Десь на Заході один мій приятель ішов темної ночі вулицею і побачив, що назустріч йому йде чоловік із ліхтарем. Коли той підійшов близько, приятель помітив при яскравому світлі, що чоловік не має очей. Він проминув його, але його вразила думка: «Та цей же чоловік сліпий». Він обернувся й сказав: «Друже, чи ви не сліпий?» — «Сліпий». — «То нащо ж вам ліхтар?» — «Я ношу ліхтаря, звісно ж, для того, щоб люди не спотикалися об мене», — відповів сліпий. Візьмімо ж науку з того сліпого й високо тримаймо своє світло, що горить ясним небесним сяйвом, щоб люди не спотикалися об нас.

6. Заперечники казали, що все це самий місячний блиск — буцімто люди Христові є світлом на дорозі. Що ж, саме в це ми й віримо: ми відбиваємо світло Христове.

ВІДБИТЕ СВІТЛО.

Достоту як місячне сяйво, наше світло — світло позичене. Коли ми живемо у світлі нашого Спасителя, ми світимо Його світлом, — трохи так, як лице Мойсея, що сяяло після того, як він побув на горі з Богом. Живімо в небесному повітрі — і ми не зможемо не світити. Але щоразу, коли ми занепадаємо духом і слабнемо у вірі, ми неодмінно втрачаємо своє світло.

Пам’ятаю, як під час американської війни я був на молитовному зібранні. Ми всі були дуже похмурі й пригнічені. Уже якийсь час усе йшло проти нас. Нарешті підвівся один старий чоловік і сказав: «Що це з нами, що ми зневірені й сумні? Це просто брак віри в нас». Мойсей, Ісус Навин і Давид були мужі, сильні вірою. Вони вірили, і тому Бог ушанував їх. Звідки ж береться наш брак віри? Бог не помер. Він сьогодні такий самий сильний і такий самий готовий допомогти, як був завжди. Чому ж тоді ми не сповнені віри в Нього? Це безчестить Бога — забувати, що Він і досі має силу, хоч наші війська й розбиті, а все довкола здається темним і похмурим.

ПІДНІМІТЬСЯ ВИЩЕ ХМАР.

Розкажу вам, що трапилося зі мною свого часу, коли я був на Заході. Я хотів дістатися вершини однієї із західних гір. Мені казали, що схід сонця, як дивитися з вершини, надзвичайно гарний. Одного дня надвечір ми дійшли до заїзду на півдорозі, де мали відпочити до півночі, а тоді рушити на верх. Незабаром невеличкий гурт нас вирушив із добрим провідником. Не минуло й багато часу, як почався дощ, а потім і справжня буря з громом та блискавками. Я подумав, що йти далі мало сенсу, і сказав провідникові: «Мабуть, нам краще вернутися; ми нічого не побачимо цього ранку за всіма цими хмарами». — «О, — сказав провідник, — я сподіваюся, що ми скоро пройдемо крізь ці хмари й опинимося вище них, а тоді матимемо чудовий краєвид». Тож ми пішли далі, а громи гуркотіли просто над нашими вухами. Але незабаром ми почали підніматися вище грозової хмари; повітря стало зовсім чисте, і коли зійшло сонце, ми мали розкішний вид на його проміння, що золотило верхів’я пагорбів; а потім, коли осяйне сонячне світло почало розливатися там, де ми стояли, ми побачили темну хмару далеко внизу під нашою гірською висотою. Ось чого потребує Божий народ — вибратися в чисте повітря понад грозовими хмарами і

ПІДНЯТИСЯ ВИЩЕ

аж на самий гірський шпиль. Там ви впіймаєте перше проміння Сонця Правди високо понад хмарами й туманами. Дехто з вас, може, перебуває у великій темряві й тузі; але не бійтеся — підіймайтеся вище, наближайтеся до Господа, і незабаром ви впіймаєте Його ясне проміння на власну душу, і воно засяє від вас на інших.

НЕХАЙ НИЖНІ ВОГНІ ГОРЯТЬ.

Ми мусимо жити як діти світла, а не як діти темряви. Якщо ми похмурі й засмучені, то як же світові знати, що ми діти миру, радості й веселості? Наша постанова мусить бути така: тримати свої світильники запаленими. Кілька років тому при вході в клівлендську гавань стояли два вогні, по одному з кожного боку затоки, — їх називали верхнім і нижнім вогнями; і щоб уночі безпечно ввійти в гавань, судна мусили бачити обидва ці вогні. Ці західні озера бувають часом небезпечніші за великий океан. Однієї дикої, буряної ночі пароплав силкувався пробитися в гавань. Капітан і лоцман тривожно виглядали вогнів. Через якийсь час чути було, як лоцман питає: «Чи бачите ви нижні вогні?» — «Ні, — була відповідь, — але боюся, що ми їх проминули». — «А ось і вогні, — сказав лоцман, — і це, судячи з кручі, на якій вони стоять, мають бути верхні вогні. Ми проминули нижні вогні й утратили нагоду ввійти в гавань». Що було робити? Вони озирнулися й побачили тьмяний обрис нижнього маяка на тлі неба. Вогні погасли. «Чи не можете ви повернути її носом назад?» — «Ні; ніч надто буряна для цього. Вона не слухає стерна». Буря була така страшна, що вони нічого не могли вдіяти. Вони знову спробували пробитися в гавань, але з тріском ударилися об скелі й пішли на дно. Врятувалося дуже мало людей; переважна більшість знайшла собі водяну могилу. Чому? Просто тому, що нижні вогні погасли.

А в нас із вами верхні вогні цілі. Сам Христос — верхнє світло, а ми — нижні вогні, і клич до нас такий: нехай нижні вогні горять, — ось що ми маємо робити. На тому місці, куди Бог нас поставив, Він чекає, щоб ми світили, щоб були живими свідками, щоб були ясним і сяйливим світлом. Поки ми тут, наша праця — світити для Нього, а Він приведе нас безпечно до осяяного сонцем берега Ханаану, де вже не буде ночі.

7. Але Христос більше, ніж наше Світло в дорозі; бо Він

НАШ УЧИТЕЛЬ.

Яка ж це дивовижна річ — мати вчителя, посланого з неба! «Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому» (Якова 1:5).

«Коли ж у кого недостає премудрости»: боюся, що дуже багатьом із нас бракує мудрості, і навіть найкращі з нас часом бувають у розгубленості. У житті кожного з нас бувають хвилини, коли ми ніби заходимо в глухий кут; ми просто спиняємося й кажемо: «Що мені робити? Я не знаю, який шлях найкращий». О, лишіть це Богові — Він Сам буде нашим учителем!

«Прийдіть до мене всі втомлені та обтяжені, і я заспокою вас. Візьміть ярмо моє на себе і навчіться від мене». Ось дивовижний Учитель. Він має школу вже багато тисяч років; Він мав у Своїй школі найкращих людей; але й досі є там місце ще для одного учня. Його училище ще не переповнене, а Вчитель — Той, Хто посланий із неба. Кожен, будь-хто в цьому зібранні може вступити до цієї школи. Ісус привітає вас там. Ви маєте в чомусь сумнів? Спитайте Ісуса; Він вам скаже.

Стривожений грішнику, шукай доброго Вчителя, як шукав Никодим: «Учителю, знаємо, що Ти учитель, від Бога прийшов». Якщо ти шукатимеш Його так, Він направить тебе. Він берегтиме тебе й поведе на зелені пасовища та до тихих вод. Я зустрів днями жінку, повну безвірних сумнівів і вигадок. Вона не могла вірити. Читання безвірних творів упродовж якогось часу вкрило її розум темною й похмурою заслоною. Мені було сумно бачити її в такому стані. Дехто з вас, може, схожий на неї. Я хотів би, щоб ви взяли Христа за свого вчителя, — і тоді вся темрява втекла б геть.

Христос може навчити нас. Погляньте, як Він навчав Своїх учнів. Він ніколи не втомлювався від того, що вони вчилися в Нього. Так само Він навчатиме й нас, аби лише ми слухали Його.

НАВЕРНЕННЯ СТАРОГО СУДДІ.

Пам’ятаю, як кілька років тому, виходячи з щоденного молитовного зібрання в одному з наших американських міст, я почув, що якась пані хоче зі мною поговорити; голос її тремтів від хвилювання, і я відразу побачив, що її щось тяжко гнітить. Вона сказала, що вже давно молиться за свого чоловіка, і хотіла знати, чи не пішов би я до нього; вона гадала, що це могло б піти йому на добро. Як його звати? «Суддя ---», — і вона назвала одного з найвизначніших політиків штату. «Я чув про нього, — сказав я. — Боюся, мені не варто йти: він записаний безвірник; я не можу з ним сперечатися». — «Не цього він потребує, — сказала пані. — Суперечок він мав уже надто багато. Ідіть і поговоріть із ним про його душу». Я сказав, що піду, хоч і не мав великої надії. Я пішов до його дому, мене впустили до його кімнати, і я відрекомендувався як той, хто прийшов поговорити з ним про спасіння. «То ви прийшли з дуже нерозумним дорученням, — сказав він. — Немає сенсу нападати на мене, кажу вам це наперед. Я непроникний для всіх цих речей, я в них не вірю».

Що ж, я побачив, що сперечатися з ним марно; тож я сказав: «Я молитимуся за вас, і хочу, щоб ви пообіцяли мені: коли ви навернетеся, ви дасте мені знати». — «О, звісно, я дам вам знати, — сказав він глузливим тоном. — О, звісно, я дам вам знати, коли навернуся!» Я пішов від нього, але не переставав за нього молитися. Через якийсь час я почув, що старий суддя навернувся. Трохи згодом я знову проповідував у тому місті, і, коли я скінчив говорити, сам суддя підійшов до мене й сказав: «Я обіцяв дати вам знати, коли навернуся; я прийшов сказати вам про це. Хіба ви не чули?» — «Чув; але я хотів би почути від вас самого, як це сталося».

«Ну що ж, — сказав суддя, — одного вечора, десь через якийсь час після того, як ви до мене приходили, дружина моя пішла на зібрання; у домі не було нікого, крім слуг. Я сидів біля каміна у вітальні й почав думати: а що, коли моя дружина має рацію, коли справді є небо й пекло; і коли вона на правій дорозі до неба, то куди ж іду я? Я просто відігнав цю думку. Але прийшла друга: певно ж, Той, Хто мене створив, може мене й навчити. Так, подумав я, це справді так. То чому ж не попросити Його? Я боровся з цим, але врешті, хоч і був надто гордий, щоб стати на коліна, я просто сказав: „Отче, все темно; Ти, Хто мене створив, можеш мене навчити“.

Якимось чином, чим більше я молився, тим гірше мені ставало. Мені було дуже тяжко. Я не хотів, щоб дружина, вернувшись додому, застала мене таким, тож я тихенько пішов до ліжка, а коли вона ввійшла до кімнати, я вдав, що сплю. Вона стала на коліна й молилася. Я знав, що вона молиться за мене і що вона робить це вже багато довгих років. Я почував, що міг би схопитися й стати на коліна поруч неї; але ні, моє горде серце не дало мені, тож я лежав тихо, вдаючи, що сплю. Але тієї ночі я не спав. Незабаром я змінив свою молитву; тепер вона була така: „О Боже, спаси мене; забери цей страшний тягар“.

Я ще й тоді не вірив у Христа. Я думав, що піду просто до Самого Отця. Але чим більше я молився, тим нещаснішим ставав; мій тягар важчав. Наступного ранку я не хотів бачити дружини, тож сказав, що нездужаю і не чекатиму на сніданок. Я пішов до контори, а коли прийшов хлопець-посильний, я відпустив його додому на цілий день. Коли прийшли писарі, я сказав їм, що вони можуть іти собі на цей день. Я замкнув двері контори: я хотів бути наодинці з Богом. Я був майже несамовитий у своїй сердечній муці. Я кричав до Бога, щоб Він забрав цей тягар гріха. Нарешті я впав на коліна й закричав: „Задля Ісуса Христа забери цей тягар гріха“. Урешті я пішов до пастора моєї дружини, який роками молився з нею за моє навернення, — того самого служителя, який молився з моєю матір’ю, перше ніж вона померла. Коли я йшов вулицею, мені спав на думку вірш, якого навчила мене мати: „Усе, чого бажаєте, коли молитесь, вірте, що одержуєте, — і буде вам“. Ну от, подумав я, я вже просив Бога, а тепер іду просити людину. Не піду. Я вірю, що я християнин. Я завернув і пішов додому. Я зустрів дружину в сінях, як увійшов. Я схопив її за руку і сказав: „Я тепер християнин“. Вона зовсім зблідла; вона молилася за мене двадцять один рік, і все ж не могла повірити, що відповідь прийшла. Ми ввійшли до нашої кімнати й стали на коліна коло того самого ліжка, біля якого вона так часто ставала молитися за свого чоловіка. Там ми поставили наш родинний вівтар; і вперше наші голоси злилися в спільній молитві. І можу сказати одне: ці останні три місяці були найщасливіші місяці, які я коли-небудь прожив у своєму житті».

Відтоді той суддя жив послідовним християнським життям; і все це через те, що він прийшов до Бога, просячи проводу.

Якщо є тут сьогодні хтось, чий розум сповнений таких безвірних думок, ідіть щиро до Бога — і Він навчить вас правої дороги крізь темну пустиню безвір’я. Він не залишить вас у темряві чи в сумніві. Це власна робота диявола — заводити людей у такі сумніви; він добре знає, що коли вже загнав їх туди, то тримає їх досить певно.

Це справа сатани — тримати вас у незнанні чи в сумніві. Це справа Божа — навчати вас. Учитель — це Христос; Його поставлено Богом на цю працю. Нехай Бог допоможе нам усім прийняти Його як нашого вчителя.

8. Отже, ми побачили Христа як нашого Спасителя, Викупителя, Визволителя, Провідника, Світло й Учителя. Але Він іще більше; Він також

НАШ ПАСТИР.

Дуже солодка це для мене думка: «Господь пастирь мій, не мати му недостатку».

Немає тут нікого, крім хіба зовсім малих дітей, хто не розумів би праці пастиря. Він доглядає свою отару, боронить її від небезпеки, годує її, водить її на найкращі пасовища. Власне, 23-й псалом — це не що інше, як опис обов’язків доброго пастиря: «Господь пастирь мій, не мати му недостатку», і так далі.

Ви хочете, щоб вас нагодували; то чи ж будете ви блукати навкруги, шукаючи чогось, що вгамувало б жагу вашої душі? Тоді, кажу вам, ви ніколи не знайдете нічого, що заспокоїло б тугу вашого серця. Світ не може і ніколи не міг наситити голодної душі. Господь Ісус може — Він правдивий Пастир. Він шукає, щоб відновити вашу душу, щоб повернути вас на стежки праведності. Аж до самої смерті Він вестиме вас і безпечно, крізь її тінь, приведе вас до кращої землі. Мати, батьку, чи назвете ви Його своїм Пастирем?

Юначе, дівчино, чи візьмете ви Його за свого Пастиря?

Дитино моя маленька, чи візьмеш ти Ісуса за свого Пастиря? Він поведе тебе безпечно й лагідно.

Ви можете, усі ви до одного, якщо тільки захочете. Бо «Бог видав Його за всіх нас» задля того, щоб мати нас Своєю власною отарою. Він вестиме нас через усе життя, аж униз до самих берегів Йордану; Він переведе нас через ту темну ріку і введе нас у Своє Царство. Він Пастир ніжний і сповнений любові.

Часом я зустрічаю в кімнаті для стривожених людей, які плекають тверді, гіркі почуття проти Бога, здебільшого через те, що їх спіткало горе. Одна мати сказала мені днями: «Ах, пане Муді, Бог був несправедливий до мене; Він прийшов і забрав мою дитину». Дорогі засмучені матері, хіба ж Бог не перебрав ваших дітей у чисте й щасливе життя? Ви можете не розуміти цього тепер, але зрозумієте згодом. Він хоче привести вас туди, угору.

СХІДНИЙ ПАСТИР.

Один мій приятель, який бував у східних краях, розповідав мені, що бачив пастиря, який хотів перевести свою отару через річку. Він сам увійшов у воду й покликав овець; але ні, вони не хотіли йти за ним у воду. Що ж він зробив? А ось що: він підперезався, узяв по ягняті під кожну руку й кинувся просто в потік, і перейшов його, навіть не озираючись. Тільки-но він підняв ягнят, старі вівці підвели очі до його обличчя й почали за ними мекати; а коли він кинувся у воду, матки кинулися за ним, а тоді й уся отара пішла слідом. Коли вони дісталися того берега, він поставив ягнят додолу, і до них швидко приєдналися їхні матері, і то була щаслива зустріч.

Мій приятель каже, що він помітив: пасовища на тому боці були куди кращі, а поля зеленіші; і саме через це пастир і переводив отару на той бік. Так само робить і наш великий Палестинський Пастир. Та дитина, яку Він забрав із землі, лише перенесена на зелені пасовища Ханаану, і Пастир хоче потягти туди за нею і ваші серця, щоб навчити вас «до вишнього прагнути». Коли Він забрав вашу маленьку Марію, Едіт чи Юлію, прийміть це як заклик глянути вгору й далі поза цю землю. А ти, мати, чи плачеш ти гіркими слізьми за своєю малою? Не плач! Твоя дитина пішла туди, де немає ні плачу, ні смутку. Чи хотіла б ти, щоб вона вернулася назад? Напевно ж, що ніколи.

Христос — наш Пастир, вірний і люблячий. Хоч би й хвороба, чи біда, чи навіть сама смерть прийшла до нашого дому й забрала найдорожчих нам, вони все одно не загинули, а тільки відійшли раніше. Нехай Бог допоможе кожному з нас мати Його своїм Пастирем.

Якби час дозволяв, я хотів би взятися до теми Христа як нашого виправдання, нашої мудрості, нашої праведності, як Друга, що ближчий за брата; але потрібна була б ціла вічність, щоб розповісти, чим є Христос для Свого народу і що Він для нього робить.

Пам’ятаю, як я проповідував на цю тему в Шотландії; коли я скінчив, я сказав одному чоловікові, що «шкодую, що не міг вичерпати теми, бо забракло часу». — «Вичерпати тему! — сказав той шотландець. — Та на це треба було б цілої вічності, і навіть тоді вона не була б скінчена; це буде заняття неба».

9. І ще раз погляньмо на Христа як на

НОСІЯ НАШИХ ТЯГАРІВ.

О, як я люблю думати про Нього як про Того, Хто несе наші тягарі, а не тільки наш гріх. Він несе наші гріхи, хоч їх і більше, ніж волосся на наших головах. Хоч які великі й страшні ці тягарі, Бог поклав їх усі на Ісуса.

«О Христе, які тягарі схилили Твою голову!

Наш вантаж було покладено на Тебе».

Цей бік Його носіння тягарів ми вже розглянули, коли говорили про Його працю як Спасителя й Викупителя. Тепер я хочу взятися до тієї солодкої думки, яка була для мене великою потіхою.

«Направду Він недуги наші взяв на Себе і болі наші поніс». Славна це річ, чи не так, — знати, що ми маємо такого Спасителя? Чи відчуваєте ви, що Він зняв ваш тягар із ваших плечей на власне плече? Тоді у вас буде легко на серці.

ЛЕГКЕ СЕРЦЕ.

Одного разу, після того як я говорив у цей спосіб, вийшла наперед одна жінка й сказала: «Ох, пане Муді, вам добре так говорити про легке серце. Але ви молодий чоловік, і якби ви мали такий тяжкий тягар, як я, то говорили б інакше. Я не могла б так говорити: мій тягар надто великий». Я відповів: «Але він не надто великий для Ісуса». — «Ох, — сказала вона, — я не можу скласти його на Нього». — «Чому ж ні? Певно ж, він не надто великий для Нього. Річ не в тім, що Він немічний. Річ у тім, що ви не хочете лишити його Йому. Ви така, як багато інших. Вони не хочуть лишити його Йому. Вони ходять, пригортаючи свій тягар, і водночас нарікають на нього. Господь хоче того, щоб ви лишили його Йому, щоб дали Йому нести його за вас. Тоді у вас буде легко на серці, смуток утече геть, і не буде більше зітхання. Який же ваш тягар, друже мій, що його ви не можете лишити Христові?» Вона відповіла: «Я маю сина, який блукає десь по світу. Ніхто, крім Бога, не знає, де він». — «Хіба ж Христос не може знайти його й привести назад?» — «Гадаю, що може». — «То йдіть і скажіть Ісусові, і попросіть Його простити вам, що ви сумнівалися в Його силі й готовності; ви не маєте права не довіряти Йому». Вона пішла звідти вельми потішена, і я вірю, що врешті-решт її блудний хлопець повернувся до неї!

ВИСЛУХАНА МОЛИТВА МАТЕРІ.

Цей випадок нагадує мені побожних батька й матір у нашому краю, чий найстарший син поїхав до Чикаго на посаду. Один їхній сусід був у місті в якійсь справі й побачив того молодика, як він, п’яний, хитався вулицею. Він подумав: «Як же мені сказати про це його батькам?» Вернувшись у своє село, він пішов, викликав батька і сказав йому. То був страшний удар для того батька, але він нічого не сказав матері, аж поки малі всі не полягали спати; слуги розійшлися, і все затихло на тій маленькій фермі серед західних прерій. Вони присунули свої стільці до столика у вітальні, і тоді він розповів їй сумну новину. «Нашого хлопця бачили п’яним на вулицях Чикаго — п’яним». Ах, як тяжко була вражена та мати; вони мало спали тієї ночі, а провели ті години в гарячих молитвах за свого сина. Десь під світанок мати відчула внутрішню певність, що все буде добре. Вона сказала батькові, «що склала це на Господа, лишила свого сина з Ісусом і відчуває, що Він спасе його». Через тиждень від того часу молодик виїхав із Чикаго, проїхав триста миль углиб краю; а коли дістався додому, він увійшов і сказав: «Мамо, я прийшов додому просити тебе, щоб ти молилася за мене». Ах, її молитва досягла неба; вона склала свій тягар на Ісуса, і Він поніс його за неї. Він узяв той тягар, приніс її молитву, покроплену спокутною кров’ю, і дістав на неї відповідь. За два дні той молодик вернувся до Чикаго, радіючи у Спасителі. Яка ж це дивовижна річ — мати Христа за Того, Хто несе наші тягарі! Якими легкими, якими необтяжливими стають наші турботи, коли покласти їх на Нього!

Ви кажете, що Христос для вас ніщо? Якщо так, то це тільки тому, що ви не хочете Його мати. Він для всіх, хто прийме Його, — Спаситель від смерті, Викупитель з-під влади гріха, Визволитель від наших ворогів, Провідник через пустиню; Він Сам є дорога, Він Світло в темряві, Він Учитель Свого народу, Він Пастир Своєї отари, наше виправдання, мудрість, праведність, Старший Брат, Носій наших тягарів. Він, властиво, і є «наше все й у всьому».

Тож прийди до Христа; о, прийди сьогодні,

Так кажуть Отець, і Син, і Дух,

І Наречена повторює той поклик,

Бо Він обмиє твої винні плями,

Його любов утишить твої втомлені болі,

Бо Христос — усе й у всьому.