Джо Черч — лікар, у якого нічого не лишилося

Хто він був

Джон Едвард Черч (1899–1989) — для всіх, хто його знав, просто Джо — був англійським медичним місіонером Руандійської місії, якого послали керувати лікарнею в Гахіні на сході Руанди.

Він прибув туди, де панували голод і хвороби, а місійна станція аж ніяк не процвітала. До 1929 року, через два роки, він дійшов до межі власних сил: утомлений, зневірений, і саме того, що приїхав роздавати, йому бракувало. Він поїхав через кордон до Кампали на кілька днів відпочинку, зупинився в друзів на пагорбі Намірембе і не мав жодних планів, крім як відпочити.

Йому було тридцять років, і найважливіше, що він будь-коли зробив, сталося тому, що незнайомець поставив йому запитання, на яке не можна було відповісти мимохідь.

Місіонер, у якого нічого не лишилося

Зверніть увагу, у якому становищі він був, коли це сталося, бо звична місіонерська історія йде в протилежному напрямку.

В очікуваній версії європеєць несе євангелію африканцеві. Насправді ж на Намірембе угандійський мирянин розпізнав потребу, поставив запитання і тиснув на вигорілого англійця, доки той не віддав йому те мізерне, що мав, — кесвікське вчення про «переможне життя» і повноту Духа, яке Черч отримав в Англії і сам іще не опанував.

А потім обидва стали на коліна. Саме це й важливо. Черч не консультував Нсібамбі; вони разом сповідалися, разом молилися і разом були наповнені. Пробудження почалося як спілка двох чоловіків, кожен із яких, по-своєму, був порожній.

Черч приніс це назад до Гахіні, де воно зустріло Йосію Кінуку та персонал лікарні й почало поширюватися місією. Наступні кілька десятиліть він був одним із найневтомніших носіїв руху — подорожував, писав, організовував конвенції — і одним із дуже небагатьох європейців, яким африканські провідники цілком довіряли.

Чого він нас навчає

Служіння не вимагає повного бака. Черчеві не було чого дати, і він дав це однаково, а воно виявилося шарніром цілого століття історії африканської церкви. Якщо ви чекаєте, доки будете в доброму духовному стані, перш ніж комусь допомагати, ви переплутали послідовність.

Дозволь тому, кому прийшов служити, навчати тебе. Це особливий дар Джо Черча, і він рідший, ніж здається. Він був кваліфікований, посланий, мав освіту й місійну раду за спиною. І він дозволив санітарному інспекторові без богословської освіти сказати йому, що з ним не так. Майже кожна невдача місіонерського руху того століття — це невміння зробити те, що Черч зробив у тій одній розмові.

Залишайся на довгу, непоказну частину. Два дні на пагорбі — це відомий епізод. П’ятдесят років після них — лікарня, конвенції, подорожі, нескінченні листи — ось що насправді все це несло. Іскри коштують дешево. Черч залишився.

Тримай рух, але не володій ним. Він міг би стати його головою; європейські місіонери того часу робили так постійно. Він не став. Провід пробудження рано перейшов до африканців і там залишився, і його готовність бути одним серед них, а не над ними, значною мірою пояснює, чому рух пережив кінець колоніальної доби неушкодженим.

Текст, що лежить під цим

Черч приїхав на Намірембе з кесвікським ученням про повноту Духа, а уривок, на який ця традиція спиралася найбільше, — Єфесян 5:18: «сповняйте себе Духом».

У грецькому тексті це наказовий спосіб теперішнього часу і пасивний стан: не наповни себе раз, а будь наповнюваний і далі — кимось іншим. Обидві половини важливі, і власне життя Черча — доказ на їхню користь. Він не був наповнений раз у тридцять років, щоб потім котитися за інерцією. Він знову й знову ставав порожнім за шістдесят років праці, і взірцем його служіння було щоразу повертатися по ще, а не жити тим, що він отримав у 1929 році.

Це ще й заповідь, а отже, порожнеча — не духовна погода, яку треба перечекати. З нею треба щось робити.

Молитва

Господи, я часто порожній і зазвичай удаю, що ні. Навчи мене приносити те мізерне, що маю, і ставати на коліна поруч із людиною переді мною, а не над нею. Де я кваліфікований, зроби мене здатним учитися. Де я щось починаю, дай мені бажання бути одним із його слуг, а не власником. Амінь.