Правдива Лоза
Дивовижна любов

Розділ 20 · 3 хв читання · 4 хв слухання

Дивовижна любов

Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас—Йоана 15:9

Тут Христос залишає мову притчі й говорить відкрито, від Отця. Хоч як багато могла навчити притча, уроку любові вона навчити не могла. Усе, що лоза робить для вітки, вона робить з примусу закону природи: в ній немає особистої живої любові до вітки. Нам загрожує небезпека дивитися на Христа як на Спасителя й Постачальника всього потрібного, призначеного Богом, прийнятого нами і Якому ми довіряємо, — і не відчувати сили тієї особистої прихильності, з якою Христос обіймає нас і в якій тільки наше життя може знайти своє справжнє щастя. Христос прагне вказати нам на це.

І як Він це робить? Він знову веде нас до Себе, щоб показати, наскільки Його власне життя тотожне з нашим. Як Отець любив Його, так Він любить нас. Його життя як Лози, залежної від Отця, було життям в Отцевій любові; ця любов була Його силою і Його радістю; у силі цієї божественної любові, що спочивала на Ньому, Він жив і помер. Якщо ми хочемо жити, як Він, якщо ми, вітки, хочемо справді бути подібними до нашої Лози, ми мусимо мати частку і в цьому. Наше життя мусить мати свій подих і своє буття в небесній любові так само, як і Його. Чим для Нього була любов Отця, тим для нас буде Його любов. Якщо та любов зробила Його правдивою Лозою, Його любов може зробити нас справжніми вітками. «Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас».

Яко ж полюбив мене Отець—А як Отець любив Його? Безмежне бажання і радість Бога передати Синові все, що Він Сам мав, прийняти Сина в найповнішу рівність із Собою, жити в Сині і мати Сина, що живе в Ньому, — ось якою була Божа любов до Христа. Це таїна слави, про яку ми не можемо скласти жодного уявлення; ми можемо лише схилитися й поклонитися, намагаючись про неї думати. І з такою любов’ю, з цією самою любов’ю Христос у безмежному бажанні і радості прагне передати нам усе, чим Він є і що має, зробити нас учасниками Своєї власної природи й блаженства, жити в нас і мати нас, що живемо в Ньому.

А тепер: якщо Христос любить нас такою сильною, такою безмежною божественною любов’ю, що ж заважає їй перемогти всяку перешкоду і цілковито заволодіти нами? Відповідь проста. Як любов Отця до Христа, так і Його любов до нас — божественна таїна, надто висока, щоб ми могли збагнути її або досягти її власним зусиллям. Тільки Святий Дух може безперервно виливати й відкривати в її всеперемагаючій силі цю дивовижну Божу любов у Христі. Сама лоза мусить давати вітці її ріст і плід, посилаючи вгору свій сік. Сам Христос мусить Своїм Святим Духом жити в серці; тоді ми пізнаємо і матимемо в собі любов, що перевищує пізнання.

Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас—Хіба ж ми не наблизимося до особистого живого Христа, не довіримося Йому й не віддамо Йому всього, щоб Він Своєю любов’ю вселив у нас цю любов? Як Він щогодини знав і радів — Отець любить Мене, — так і ми можемо жити в безперестанній свідомості: як Отець любив Його, так Він любить мене.

Яко ж полюбив мене Отець, і я полюбив вас. Дорогий Господи, я лише починаю розуміти, наскільки точно життя Лози має бути й життям вітки. Ти — Лоза, бо Отець любив Тебе і виливав Свою любов через Тебе. І так Ти любиш мене, і моє життя як вітки має бути подібним до Твого: прийманням і віддаванням небесної любові.

Ви завершили: Дивовижна любов

Назад Далі