Христос — усе і в усьому

(Колосян 3:11.)

Христос є для нас усім настільки, наскільки ми дозволяємо Йому бути. Я хочу наголосити на цьому слові — «усе». Для одних людей Він лише «паросток із землї сухої», у якому «нї виду, нї величностї». Він для них ніщо; вони не хочуть Його. У деяких християн дуже малий Спаситель, бо вони не бажають прийняти Його повністю й дозволити Йому творити для них великі та могутні діла. А в інших Спаситель могутній, бо вони дають Йому бути великим і могутнім.

Якщо ми хочемо знати, ким Христос прагне бути для нас, ми передусім мусимо пізнати Його як нашого Спасителя від гріха. Коли ангел зійшов з неба звістити, що Він має народитися у світ, то, як ви пам’ятаєте, назвав і Його ім’я: «даси йому імя Ісус; бо він спасе людей своїх од гріхів їх». Чи визволені ми від гріха? Він прийшов спасти нас не в наших гріхах, а від наших гріхів. Отже, є три способи знати людину. Одних людей ви знаєте лише з чуток; інших знаєте тільки тому, що вас колись познайомили, — знаєте їх дуже мало; а ще інших знаєте, бо роками з ними приятелюєте, — знаєте їх близько. Так само, я вірю, сьогодні є три категорії людей у християнській Церкві й поза нею: ті, хто знає Христа лише з читання або з чуток, — у них Христос історичний; ті, хто має з Ним невелике особисте знайомство; і ті, хто прагне, як Павло, «розуміти Його, і силу воскресення Його». Що більше ми пізнаємо Христа, то більше любитимемо Його і то краще Йому служитимемо.

Погляньмо на Нього, як Він висить на хресті, і побачмо, як Він усунув гріх. Він з’явився, щоб узяти наші гріхи; і якщо ми справді знаємо Його, то передусім мусимо бачити в Ньому нашого Спасителя від гріха. Ви пам’ятаєте, як ангели сказали пастухам на полях Вифлеєму: «Ось бо благовіщу вам радість велику, що буде всїм людям. Бо народивсь вам сьогоднї Спас, що єсть Христос Господь, у городї Давидовому.» (Луки 2:10–11.) А якщо повернутися аж до Ісаї, за сімсот років до народження Христа, ви знайдете такі слова: «Я, я — Господь, та й нема спасителя крім мене» (43:11).

І знову, у Першому посланні Йоана (4:14) читаємо: «А ми видїли й сьвідкуємо, що Отець післав Сина, Спасителя сьвіта». Усі поганські релігії, як ми читаємо, вчать людей самим пробиватися вгору до Бога; а віра Ісуса Христа — це Бог, Який сходить до людей, щоб спасти їх, щоб підняти їх із ями гріха. У Луки 19:10 читаємо, як Христос Сам сказав людям, навіщо Він прийшов: «Прийшов бо Син чоловічий, щоб шукати й спасати погибше». Отже, ми починаємо від хреста, а не від колиски. Христос відкрив нову й живу дорогу до Отця; Він прибрав з дороги всі камені спотикання, щоб кожна людина, яка приймає Христа як свого Спасителя, могла мати спасіння.

Але Христос не тільки Спаситель. Я міг би врятувати людину, що тоне, і вберегти її від передчасної могили; але, мабуть, більше нічого не зміг би для неї зробити. Христос — щось більше, ніж Спаситель. Коли діти Ізраїля сховалися за кров’ю, ця кров була їхнім спасінням; але вони й далі чули б ляскіт батога наглядача, якби їх не визволили з-під єгипетського ярма неволі: і тоді Бог визволив їх із руки єгипетського царя. Мені мало до вподоби думка, ніби Бог сходить спасти нас, а потім лишає у в’язниці, рабами наших звичних гріхів. Ні; Він прийшов визволити нас і дати нам перемогу над нашою лихою вдачею, нашими пристрастями й похотями. Чи ви називаєте себе християнином, але залишаєтеся рабом якогось звичного гріха? Якщо ви хочете перемогти цю запальність чи цю пожадливість, ідіть далі, пізнавайте Христа ближче. Він приносить визволення для минулого, теперішнього й майбутнього. «котрий з такої смерти збавив нас і збавляє, і на котрого вповаємо, що й ще збавляти ме». (2 Коринтян 1:10.)

Як часто ми, подібно до дітей Ізраїля біля Червоного моря, падали духом, бо все здавалося темним перед нами, позаду нас і довкола нас, і ми не знали, куди повернути. Як Петро, ми казали: «Господи, до кого йти нам?» Але Бог з’являвся нам на визволення. Він провів нас через Червоне море аж у пустелю й відкрив дорогу до Обіцяної землі. Та Христос не тільки наш Визволитель; Він наш Викупитель. Це щось більше, ніж бути нашим Спасителем. Він повернув нас назад. «Ви продані були за бесцїн, і без срібла будете тепер викуплені». (Ісаї 52:3.) «Не тлїнним сріблом або золотом викупились». (1 Петра 1:18.) Якби золото могло нас викупити, хіба не міг би Він створити десять тисяч світів, повних золота?

Коли Бог викупив дітей Ізраїля з єгипетської неволі й провів їх через Червоне море, вони вирушили в пустелю; і тоді Бог став для них Дорогою. Я такий вдячний, що Господь не залишив нас у темряві щодо правильної дороги. Немає жодної живої людини, яка блукала б у темряві й не могла пізнати дорогу. «Я дорога», — каже Христос. Якщо ми йдемо за Христом, ми будемо на правильній дорозі й матимемо правильне вчення. Хто міг би провести дітей Ізраїля через пустелю, як не Сам Всемогутній Бог? Він знав пастки й небезпеки дороги та вів народ через усю їхню мандрівку пустелею аж до Обіцяної землі. Правда, якби не їхнє прокляте невірство, вони могли б увійти в цю землю ще в Кадеш-Барнеа й заволодіти нею; але вони бажали чогось іще, крім Божого слова; тож їх повернули назад, і вони мусили блукати пустелею сорок років. Я вірю, що тисячі Божих дітей і досі блукають у пустелі. Господь визволив їх із руки єгиптян і відразу провів би через пустелю аж до Обіцяної землі, якби тільки вони захотіли йти за Христом. Христос був тут, на землі, і зробив нерівні місця рівними, темні — світлими, а криві — простими. Якщо тільки ми дамося Йому вести себе й підемо за Ним, усе буде миром, радістю й спокоєм.

На фронтирі, коли чоловік іде на полювання, він бере з собою сокирку й, ідучи лісом, зрубує з дерев шматочки кори: це називається «робити зарубки на дорозі». Він робить це, щоб знати дорогу назад, бо в цих густих лісах немає стежок. Христос зійшов на цю землю; Він «позначив зарубками Дорогу»; і тепер, коли Він піднісся на висоту, якщо тільки ми підемо за Ним, нас буде збережено на правильному шляху. Я скажу вам, як дізнатися, чи йдете ви за Христом, чи ні. Якщо хтось вас обмовив або несправедливо осудив, чи ставитеся ви до нього так, як ставився б ваш Учитель? Якщо ви не зносите цього в дусі любові й прощення, то всі церкви й служителі на світі не зможуть зробити вас правими. «Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його.» (Римлян 8:9.) «Коли хто в Христї, той нове сотворіннє; старе минуло; ось стало все нове.» (2 Коринтян 5:17.)

Христос не тільки наша дорога; Він — Світло на цій дорозі. Він каже: «Я сьвітло сьвіту.» (Йоана 8:12; 9:5; 12:46.) І далі каже: «Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя.» Неможливо, щоб чоловік чи жінка, які йдуть за Христом, ходили в темряві. Якщо ваша душа в темряві, блукає навпомацки в тумані й мряці цієї землі, то, кажу вам, це тому, що ви відійшли від справжнього світла. Ніщо, крім світла, не розвіє темряви. Тож нехай ті, хто ходить у духовній темряві, впустять Христа у свої серця: Він — Світло. Пригадую одну картину, про яку я свого часу багато думав; але тепер, придивившись уважніше, я не повісив би її у своєму домі хіба що обличчям до стіни. На ній Христос стоїть біля дверей, стукає, і в руці в Нього великий ліхтар. Та це все одно, що вішати ліхтар сонцю, — давати ліхтар у руку Христові. Він — Сонце праведності; і наш привілей — ходити у світлі безхмарного сонця.

Багато людей полюють за світлом, миром і радістю. Ніде нам не сказано шукати цих речей. Якщо ми впустимо Христа у свої серця, усе це прийде саме собою. Пам’ятаю, як хлопчиком я марно намагався впіймати свою тінь. Одного дня я йшов обличчям до сонця; і, випадково озирнувшись, побачив, що моя тінь іде за мною. Що швидше я йшов, то швидше йшла за мною тінь; я не міг від неї втекти. Так і коли наші обличчя звернені до Сонця праведності, мир і радість неодмінно прийдуть. Якийсь час тому один чоловік спитав мене: «Муді, як ви почуваєтеся?» Я так давно не думав про свої почуття, що мусив зупинитися й трохи поміркувати, щоб це з’ясувати. Деякі християни весь час думають про свої почуття; і через те, що почуваються не зовсім так, як слід, вважають, що їхня радість зовсім зникла. Якщо ми тримаємо обличчя до Христа й зайняті Ним, нас буде піднято з темряви й біди, що, може, зібралися на нашій дорозі.

Пам’ятаю одні збори невдовзі після того, як спалахнула війна великого заколоту. Війна тривала вже близько шести місяців. Армію Півночі розбили під Булл-Ран, — по суті, ми зазнавали самих поразок, і здавалося, що республіка розвалюється. Тож ми були дуже пригнічені й знеохочені. На тих зборах кожен промовець, здавалося, якийсь час говорив так, ніби повісив свою арфу на вербі; це були одні з найпохмуріших зборів, на яких я будь-коли бував. Нарешті підвівся говорити старий чоловік із прекрасним сивим волоссям, і його обличчя буквально сяяло. «Молоді люди, — сказав він, — ви говорите не як сини Царя. Хоч тут і темно, пам’ятайте, що десь-інде світло». А далі він сказав, що навіть якби в усьому світі було темно, то вгорі, довкола Престолу, світло.

Він розповів нам, що приїхав зі сходу, де один приятель описав йому, як піднімався на гору, щоб переночувати там і побачити схід сонця. Коли гурт підіймався на гору й ще не дійшов до вершини, налетіла буря. Цей приятель сказав провідникові: «Я відмовляюся від цього; ведіть мене назад». Провідник усміхнувся й відповів: «Думаю, ми скоро піднімемося над бурею». Вони пішли далі; і незабаром дісталися туди, де було тихо, як літнього вечора. Унизу, в долині, лютувала страшна буря; вони чули, як гуркотить грім, і бачили спалахи блискавиць; але на вершині гори все було спокійно. «І так, мої молоді друзі, — вів далі старий, — хоч усе довкола вас темне, підніміться трохи вище, і темрява розвіється». Часто, коли я схилявся до зневіри, я згадував його слова. Тож якщо ви внизу, в долині, серед густого туману й темряви, підніміться трохи вище; наблизьтеся до Христа й пізнайте Його більше.

Ви пам’ятаєте, Біблія каже, що коли Христос сконав на хресті, світло світу погасло. Бог послав Свого Сина бути світлом світу; але люди не полюбили світла, бо воно викривало їхні гріхи. Коли вони вже збиралися погасити це світло, що Христос сказав Своїм учням? «Будете менї сьвідками». (Дії 1:8.) Він піднісся туди, вгору, щоб заступатися за нас; але хоче, щоб ми світили для Нього тут, унизу. «Ви сьвітло сьвіту.» (Маттея 5:14.) Тож наша справа — світити; не сурмити про себе, щоб люди дивилися на нас. Те, що нам потрібно, — являти Христа. Якщо в нас є хоч якесь світло, то це світло позичене. Хтось сказав одному молодому християнинові: «Навернувся! Та це все місячне сяйво!» Той відповів: «Дякую вам за порівняння; місяць позичає своє світло від сонця, а ми своє — від Сонця праведності». Якщо ми Христові, ми тут, щоб світити для Нього: згодом Він покличе нас додому по нагороду.

Пам’ятаю, я чув про сліпого, що сидів край дороги з ліхтарем біля себе. Коли його спитали, навіщо йому ліхтар, адже він не бачить світла, він відповів, що це для того, щоб люди не спотикалися об нього. Я вірю, що люди спотикаються об непослідовність тих, хто називає себе християнами, більше, ніж через будь-що інше. Справі Христа шкодить більше, ніж увесь скептицизм світу, оцей холодний, мертвий формалізм, оця пристосованість до світу, оце визнання того, чого ми не маємо. Очі світу звернені на нас. Здається, це Джордж Фокс сказав, що кожен квакер має освітлювати край на десять миль довкола себе. Якби всі ми яскраво світили для Господа, то люди довкола нас скоро були б досягнуті, і до неба знісся б вигук хвали.

Люди кажуть: «Я хочу знати, що є правда». Послухайте: «Я — правда», — каже Христос. (Йоана 14:6.) Якщо ви хочете знати, що є правда, познайомтеся з Христом. Люди також скаржаться, що в них немає життя. Багато хто намагається сам дати собі духовне життя. Ви можете, так би мовити, гальванізувати себе й накачати себе електрикою; але дія цього триватиме недовго. Лише Христос — Начальник життя. Якщо ви хочете мати справжнє духовне життя, пізнайте Христа. Багато хто намагається розворушити духовне життя, ходячи на збори. Це, може, й непогано; але користі з того не буде, якщо вони не ввійдуть у зв’язок з живим Христом. Тоді їхнє духовне життя буде не уривчастим, а безперервним; воно течтиме далі й далі, приносячи плід Богові.

Далі, Христос — наш Сторож. Багато молодих учнів бояться, що не встоять. «Бач! Сторож Ізраїля не задрімає, і не засне він.» (Псальма 121:4.) Справа Христа — берегти нас; а якщо Він нас береже, то нам не загрожує небезпека впасти. Гадаю, якби королева Вікторія мусила сама берегти корону Англії, якийсь злодій міг би спробувати до неї дістатися; але її зберігають у лондонському Тауері, і вдень і вночі вартують солдати. Уся англійська армія, якби знадобилося, була б піднята на її захист. А ми самі в собі не маємо сили. Ми сатані не рівня; він має досвід шести тисяч років. Але ж ми пам’ятаємо, що наш Сторож — Той, Хто не дрімає й не спить. В Ісаї 41:10 читаємо: «Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю.» І в Юди, у вірші 24, нам сказано, що Він «може вас оберегати без спотикання». «Заступника маємо перед Отцем, Ісуса Христа праведника.» (1 Йоана 2:1.)

Але Христос — ще щось більше. Він наш Пастир. Справа пастиря — дбати про овець, пасти їх і захищати. «Я пастир добрий»; «Вівцї мої голосу мого слухають». «Душу мою кладу за вівцї.» У тому чудовому десятому розділі Йоана Христос не менше двадцяти восьми разів уживає особовий займенник, проголошуючи, Хто Він і що Він робитиме. У вірші 28 Він каже: «Вони ніколи не загинуть; і ніхто [з людей] не вихопить їх із руки Моєї». Але зверніть увагу: слова «з людей» подано курсивом. Подивіться, як насправді звучить вірш: «І ніхто не вихопить їх із руки Моєї» — ні диявол, ні людина не зможуть цього зробити. В іншому місці Писання проголошує: «Життє ваше поховане з Христом у Бозї.» (Колосян 3:3.) Як надійно й безпечно!

Христос каже: «Вівцї мої голосу мого слухають… і вони йдуть слїдом за мною.» (Йоана 10:27.) Один пан на Сході почув про пастуха, який міг покликати до себе кожну свою вівцю на ім’я. Він пішов і спитав, чи це правда. Пастух повів його на пасовисько, де були вівці, і покликав одну з них на якесь ім’я. Одна вівця підвела голову й відгукнулася на поклик, а інші паслися собі далі й не звертали уваги. Так само він покликав до себе близько дюжини овець. Чужинець спитав: «Як ви відрізняєте одну від одної? Вони ж усі геть однакові». «Ну, — відповів той, — бачите, ота вівця трохи косолапа; а в тієї косе око; в однієї трохи вовни вискубано; в іншої чорна пляма; а ще в іншої шматок вуха відірвано». Чоловік знав усіх своїх овець за їхніми вадами, бо в усій отарі не мав жодної досконалої. Гадаю, наш Пастир знає нас так само.

Один східний пастух якось розповідав панові, що його вівці знають його голос і жоден чужинець не зможе їх ошукати. Пан вирішив, що хотів би перевірити це твердження. Тож він одягнув пастухову свиту й тюрбан, узяв його палицю й пішов до отари. Він змінив голос і намагався говорити якомога більше схоже на пастуха; але не зміг змусити жодної вівці з отари піти за ним. Він спитав пастуха, чи його вівці ніколи не йдуть за чужим. Той мусив визнати, що коли вівця захворіє, то піде за будь-ким. Так і з багатьма тими, хто називає себе християнами: коли вони стають хворобливими й слабкими у вірі, то йдуть за кожним учителем, який трапиться; але коли душа здорова, людину не захоплять омани та єресі. Вона знатиме, чи цей «голос» говорить правду, чи ні. Вона швидко це розпізнає, якщо справді перебуває в спілкуванні з Богом. Коли Бог посилає справжнього вісника, його слова знайдуть готовий відгук у християнському серці.

Христос — ніжний Пастир. Вам, може, іноді здається, що Він не був до вас дуже ніжним Пастирем; ви проходите під жезлом. Написано: «Кого бо любить Господь, карає; і бє всякого сина, котрого приймає.» (Жидів 12:6.) Те, що ви проходите під жезлом, зовсім не доводить, що Христос вас не любить. Один мій приятель утратив усіх своїх дітей. Жоден чоловік не міг би любити свою родину більше; але скарлатина забирала їх одного за одним; і так усі четверо чи п’ятеро, одне за одним, померли. Бідні вражені горем батьки поїхали до Великої Британії й мандрували з місця на місце — там і на континенті. Зрештою вони дісталися до Сирії. Одного дня вони побачили, як східний пастух підійшов до потоку й кличе свою отару перейти. Вівці підійшли до самого берега й дивилися на воду; але, здавалося, лякалися її, і він не міг домогтися, щоб вони відгукнулися на його поклик. Тоді він узяв маленьке ягнятко й поклав його під одну руку; узяв друге ягнятко й поклав під другу і так увійшов у потік. Старі вівці вже не стояли, дивлячись на воду: вони кинулися слідом за пастухом; і за кілька хвилин уся отара була на тому боці; і він повів їх далі, на нові й свіжіші пасовиська. Осиротілі батько й мати, дивлячись на цю картину, відчули, що вона дала їм урок. Вони більше не нарікали на те, що Великий Пастир забрав їхніх ягнят одного за одним у той світ; і почали дивитися вгору й уперед, на той час, коли підуть слідом за любими, яких утратили. Якщо ваші любі пішли раніше, пам’ятайте, що ваш Пастир кличе вас: «Про гірнє думайте». (Колосян 3:2.) Будьмо вірні Йому й ідімо за Ним, поки залишаємося в цьому світі. А якщо ви ще не прийняли Його своїм Пастирем, зробіть це саме сьогодні.

Христос — не тільки все те, що я назвав: Він також наш Посередник, наш Освятитель, наш Оправдувач; по суті, знадобилися б томи, щоб розповісти, ким Він прагне бути для кожної окремої душі. Переглядаючи якось папери, я прочитав такий чудовий опис Христа. Не знаю, звідки він походить; але він був такий свіжий для моєї душі, що я хотів би передати його вам:—

«Христос — наша Дорога; ми ходимо в Ньому. Він — наша Правда; ми приймаємо Його. Він — наше Життя; ми живемо в Ньому. Він — наш Господь; ми обираємо Його, щоб Він панував над нами. Він — наш Учитель; ми служимо Йому. Він — наш Наставник, що навчає нас дороги спасіння. Він — наш Пророк, що вказує майбутнє. Він — наш Священик, що звершив за нас спокуту. Він — наш Заступник, що завжди живе, щоб заступатися за нас. Він — наш Спаситель, що спасає цілком. Він — наш Корінь; ми ростемо з Нього. Він — наш Хліб; ми живимося Ним. Він — наш Пастир, що веде нас на зелені пасовиська. Він — наша справжня Виноградна Лоза; ми перебуваємо в Ньому. Він — Вода Життя; ми гасимо Нею свою спрагу. Він — найкращий з-поміж десяти тисяч: ми захоплюємося Ним понад усіх. Він — „сяєво слави Отця і образ особи Його“; ми прагнемо відображати Його подобу. Він підтримує все; ми спочиваємо на Ньому. Він — наша мудрість; Він нас веде. Він — наша Праведність; ми складаємо на Нього всі свої недосконалості. Він — наше Освячення; ми черпаємо з Нього всю силу для святого життя. Він — наше Викуплення, що викуповує нас від усякого беззаконня. Він — наш Лікар, що зцілює всі наші недуги. Він — наш Друг, що допомагає нам у всіх наших потребах. Він — наш Брат, що підбадьорює нас у наших труднощах».

Ось іще один чудовий уривок; він із Готгольда:

«Що ж до мене, то моя душа — як голодна й спрагла дитина; і мені потрібні Його любов і розрада, щоб підкріпитися. Я — блукаюча й загублена вівця; і Він потрібен мені як добрий і вірний пастир. Моя душа — як переляканий голуб, якого жене яструб; і мені потрібні Його рани як захисток. Я — немічна лоза; і мені потрібен Його хрест, щоб ухопитися за нього й обвитися довкола. Я — грішник; і мені потрібна Його праведність. Я голий і нагий; і мені потрібні Його святість і невинність, щоб прикритися. Я невіглас; і мені потрібне Його навчання; простий і нерозумний; і мені потрібен провід Його Святого Духа. У жодному становищі й ні в який час я не можу обійтися без Нього. Чи я молюся? Він мусить підказувати мені й заступатися за мене. Чи звинувачує мене сатана перед Божим судом? Він мусить бути моїм Заступником. Чи я в скорботі? Він мусить бути моїм Помічником. Чи переслідує мене світ? Він мусить мене захистити. Коли я покинутий, Він мусить бути моєю Опорою; коли вмираю — моїм життям; коли зотліваю в могилі — моїм Воскресінням. Тож я радше розлучуся з усім світом і всім, що в ньому, ніж з Тобою, мій Спасителю. І, дяка Богові, я знаю, що й Ти не можеш і не хочеш обійтися без мене. Ти багатий, а я бідний. Ти маєш достаток, а я — нужду. Ти маєш праведність, а я — гріхи. Ти маєш вино й олію, а я — рани. Ти маєш ліки й підкріплення, а я — голод і спрагу.

Тож використовуй мене, мій Спасителю, для якої завгодно мети і в який завгодно спосіб, як Тобі буде потрібно. Ось моє бідне серце, порожня посудина; наповни її Своєю благодаттю. Ось моя грішна й стривожена душа; оживи й освіжи її Своєю любов’ю. Візьми моє серце за Свою оселю; мої уста — щоб звіщати славу Твого імені; мою любов і всі мої сили — для розвитку Твого віруючого народу; і ніколи не дай ослабнути непохитності й довірі моєї віри, — щоб я завжди міг від щирого серця сказати: „Ісус потребує мене, а я — Його; і так ми пасуємо одне одному“».