Певність спасіння

«Се написав я вам, віруючим в імя Сина Божого, щоб ви знали, що маєте життє вічнє, і щоб вірували в імя Сина Божого.»

(1 Йоана 5:13.)

Є дві категорії людей, які не повинні мати Певності. Перша: ті, хто перебуває в Церкві, але не навернений, бо ніколи не народився від Духа. Друга: ті, хто не хоче виконувати Божу волю; хто не готовий зайняти місце, яке Бог для них визначив, а хоче заповнити якесь інше.

Хтось спитає: «Чи всі Божі люди мають Певність?» Ні; я думаю, що чимало дорогих Божих людей не мають Певності; але кожна Божа дитина має привілей знати поза всяким сумнівом про своє спасіння. Ніхто, сповнений сумнівів, не придатний до Божого служіння. Якщо людина не певна свого спасіння, як вона може допомогти комусь іншому ввійти в Царство Боже? Якщо я ось-ось потону і не знаю, чи дістануся колись берега, я не можу допомогти іншому. Спершу я мушу сам стати на твердій скелі, і тоді зможу подати братові руку допомоги. Якби я, сам сліпий, став розповідати іншому сліпому, як прозріти, він міг би відповісти: «Спершу сам вилікуйся, а тоді й мене вчитимеш». Нещодавно я зустрів одного юнака, який був християнином, але не здобув перемоги над гріхом. Він був у страшній темряві. Така людина не придатна працювати для Бога, бо має гріхи, що її обплутують; і вона не має перемоги над своїми сумнівами, бо не має перемоги над своїми гріхами.

Ніхто з тих, хто не певен свого спасіння, не матиме ні часу, ні серця працювати для Бога. Вони мають досить клопоту з собою; а будучи самі обтяжені сумнівами, не можуть допомогти іншим нести їхні тягарі. Немає ні спочинку, ні радості, ні миру — ні свободи, ні сили — там, де панують сумніви й непевність.

Отже, здається, є три підступи сатани, яких нам слід остерігатися. По-перше, він рухає все своє царство, щоб тримати нас подалі від Христа; потім докладає всіх зусиль, щоб завести нас у «Замок Сумніву»; але якщо ми, всупереч йому, маємо ясне, дзвінке свідчення про Сина Божого, він робитиме все, щоб очорнити нашу репутацію і спростувати наше свідчення.

Дехто, здається, думає, що не мати сумнівів — це зухвальство; але сумнів дуже зневажає Бога. Якби хтось сказав, що знає людину тридцять років і все ж сумнівається в ній, це не робило б йому честі; а коли ми знаємо Бога десять, двадцять чи тридцять років, хіба сумнів у Ньому не кидає тінь на Його правдивість?

Хіба могли б Павло, перші християни й мученики пройти через те, що вони пройшли, якби були сповнені сумнівів і не знали, чи підуть на небо, чи на погибель після того, як їх спалять на вогнищі? Вони мусили мати Певність.

Пан Сперджен каже: «Я ніколи не чув про лелеку, який, натрапивши на ялицю, вагався б щодо свого права звити на ній гніздо; і ніколи ще не чув про дамана, який сумнівався б, чи має дозвіл сховатися в скелі. Та ці створіння невдовзі загинули б, якби постійно сумнівалися й боялися, чи мають право користуватися тим, що дає Провидіння.»

«Лелека каже собі: „А, ось ялиця“; він радиться з подругою: „Чи підійде це для гнізда, де ми виведемо пташенят?“ „Так“, — каже вона; і вони збирають матеріал і влаштовують його. Ніколи немає жодних роздумів: „Чи можна нам тут будувати?“ — вони просто приносять гілочки й мостять гніздо.»

«Дикий козел на скелі не каже: „Чи маю я тут право?“ Ні, він мусить десь бути; і ось скеля, яка йому якраз підходить; і він стрибає на неї.»

«А проте, хоча ці безсловесні створіння знають, що дає їм їхній Бог, грішник не визнає того, що дає йому його Спаситель. Він викручується й сумнівається: „Чи можна мені?“, і „Боюся, це не для мене“, і „Думаю, це не може бути призначене для мене“, і „Боюся, це занадто добре, щоб бути правдою“.»

«А проте ніхто ніколи не казав лелеці: „Кожен, хто будує на цій ялиці, ніколи не матиме зруйнованого гнізда“. Жодне натхненне слово ніколи не казало даманові: „Кожен, хто сховається в цій розколині скелі, ніколи не буде звідти вигнаний“. Якби так було, це зробило б певність подвійно певною».

«А тут для грішників дано Христа — саме такого Спасителя, якого потребують грішники; і додано підбадьорення: „а хто приходить до мене, не вижену геть“; „хто хоче, нехай приймає воду життя дармо“».

Тепер звернімося до Слова. Іван розповідає нам у своєму Євангелії, що Христос зробив для нас на землі. У своєму Посланні він розповідає, що Він робить для нас на небі як наш Заступник. У його Євангелії є лише два розділи, де не трапляється слово «вірувати». За цими двома винятками кожен розділ у Івана — це «Віруйте! Віруйте!! Віруйте!!!» Він каже нам у 20:31: «Се ж написано, щоб ви вірували, що Ісус єсть Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, життє мали в імя Його». Ось мета, з якою він написав Євангеліє: «щоб ви вірували, що Ісус єсть Христос, Син Божий, і щоб, віруючи, життє мали в імя Його» (Йоана 20:31).

Відкрийте 1 Йоана 5:13 — там він каже нам, навіщо написав це Послання: «Се написав я вам, віруючим в імя Сина Божого». Зверніть увагу, кому він пише: «віруючим в імя Сина Божого, щоб ви знали, що маєте життє вічнє, і щоб вірували в імя Сина Божого.» У цьому першому Посланні лише п’ять коротких розділів, а слово «знати» трапляється понад сорок разів. Це «Знайте! Знайте!! ЗНАЙТЕ!!!» Ключ до нього — «Знайте!», і крізь усе Послання лунає приспів: «щоб ви знали, що маєте життє вічнє».

Кілька років тому навесні я пропливав тисячу двісті миль униз Міссісіпі; і щовечора, саме коли сідало сонце, можна було бачити, як чоловіки, а часом і жінки, під’їжджають до берегів ріки з обох боків на мулах чи конях, а часом приходять пішки, щоб засвітити урядові вогні; і вздовж усієї тієї могутньої ріки стояли знаки, що вели лоцманів у їхньому небезпечному плаванні. Так і Бог дав нам вогні чи знаки, щоб ми знали, чи ми Його діти, чи ні; і нам треба лише розглянути ознаки, які Він нам дав.

У третьому розділі Першого послання Івана є п’ять речей, які варто знати.

У п’ятому вірші читаємо першу: «Знаєте ж, що Він явив ся, щоб гріхи наші взяти, і що гріха нема у Ньому». Не те, що зробив я, а те, що зробив ВІН. Хіба Він не виконав Свого посланництва? Хіба Він не може зробити того, заради чого прийшов? Чи зазнав коли невдачі хоч один посланий небом чоловік? І чи міг зазнати невдачі власний Син Божий? Він явився, щоб узяти наші гріхи.

Далі, у дев’ятнадцятому вірші, друга річ, яку варто знати: «І по сьому пізнаємо, що ми від правди, і перед Ним втихомирюєм серця наші». Ми знаємо, що ми від правди. І якщо правда визволить нас, ми справді будемо вільні. «Коли ж Син визволить вас, справдї вільними будете». (Йоана 8:36.)

Третя річ, яку варто знати, — у чотирнадцятому вірші: «Ми знаєм, що перейшли від смерти у життє, бо любимо братів». Природна людина не любить побожних людей і не прагне бути в їхньому товаристві. «хто не любить брата, пробуває в смертї». Вона не має духовного життя.

Четверту річ, яку варто знати, знаходимо у двадцять четвертому вірші: «І, хто хоронить заповідї Його, у тому Він пробуває, а той в Ньому. І по сьому пізнаємо, що пробуває в нас, — по Духові, котрого дав нам». Ми можемо сказати, який у нас дух, — чи маємо ми Духа Христового, Христоподібний дух, — не тієї самої міри, але того самого роду. Якщо я лагідний, м’який і прощаю; якщо мій дух сповнений миру й радості; якщо я довготерпеливий і м’який, як Син Божий, — це перевірка; і саме так ми маємо визначати, чи маємо вічне життя, чи ні.

П’ята річ, яку варто знати, і найкраща з усіх, — це «Любі, ми тепер». Зверніть увагу на слово «тепер». Не сказано: коли ви будете помирати. «Любі, ми тепер дїти Божі; та ще не явилось, що ми будемо; знаємо ж, що, коли явить ся, подібні Йому будемо, бо побачимо Його, яко ж єсть» (вірш 2).

Але дехто скаже: «Що ж, я вірю в усе це; але ж я згрішив, відколи став християнином». Чи є на землі чоловік або жінка, які не згрішили б, відколи стали християнами? Жодного! Ніколи не було й ніколи не буде на цій землі душі, яка не згрішила б чи не згрішить у якийсь момент свого християнського досвіду. Але Бог подбав про гріхи віруючих. Не ми маємо дбати про них — про це подбав Бог. Пам’ятайте це.

Відкрийте 1 Йоана 2:1: «Дїточки мої, се пишу вам, щоб не грішили; а коли хто згрішить, заступника маємо перед Отцем, Ісуса Христа праведника». Тут він пише до праведних. «коли хто згрішить, ми», — Іван зарахував і себе, — «заступника маємо перед Отцем, Ісуса Христа праведника». Який Заступник! Він дбає про наші інтереси в найкращому місці — біля престолу Божого. Він сказав: «Тільки ж я правду глаголю вам: лучче вам, щоб я пійшов» (Йоана 16:7). Він відійшов, щоб стати нашим Первосвящеником, а також нашим Заступником. Йому доводилося обстоювати важкі справи, але Він не програв жодної; і якщо ви довірите Йому свої безсмертні інтереси, Він зможе «поставити перед славою своєю непорочних в радостї» (Юди 24).

Минулі гріхи християн прощені, щойно вони визнані; і їх ніколи не слід згадувати. Це питання, яке не слід знову відкривати. Якщо наші гріхи усунуто, їм кінець. Їх не треба пам’ятати, і Бог більше їх не згадає. Це цілком ясно. Припустімо, у мене є син, який, поки мене немає вдома, чинить зле. Коли я приходжу додому, він обіймає мене за шию і каже: «Тату, я зробив те, що ти мені заборонив. Мені дуже шкода. Прости мене, будь ласка». Я кажу: «Так, сину», — і цілую його. Він витирає сльози й іде, радіючи.

Але наступного дня він каже: «Тату, я хотів би, щоб ти простив мені те зло, яке я вчинив учора». Я сказав би: «Та що ти, сину, це вже вирішено, і я не хочу, щоб про це знову згадували». «Але я хотів би, щоб ти мені простив: мені допомогло б почути, як ти кажеш: „Я тебе прощаю“». Чи шанував би він цим мене? Хіба мені не було б боляче, що мій хлопчик сумнівається в мені? Та щоб його втішити, я знову кажу: «Я прощаю тобі, сину».

А якби наступного дня він знову згадав той старий гріх і попросив прощення, хіба це не завдало б мені болю до глибини серця? Тож, мій дорогий читачу, якщо Бог простив нас, ніколи не згадуймо минулого. Забуваймо те, що позаду, і простягаймося до того, що попереду, і біжімо до мети, по нагороду вишнього Божого покликання в Христі Ісусі. Відпустіть гріхи минулого; бо «Коли визнаєм гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб простив нам гріхи, і очистив нас од всякої неправди» (1 Йоана 1:9).

І дозвольте сказати, що цей принцип визнають і в судах. У судах однієї країни — не скажу, якої, — розглядали справу, де чоловік мав клопіт із дружиною; але він простив її, а потім усе ж позвав її до суду. І коли стало відомо, що він її простив, суддя сказав, що справу вичерпано. Суддя визнав слушність принципу: якщо гріх одного разу прощено, йому кінець. І чи думаєте ви, що Суддя всієї землі простить вас і мене, а тоді знову відкриє справу? Наші гріхи зникли на час і на вічність, якщо Бог прощає; а нам треба визнати свої гріхи й покинути їх.

Далі, у 2 Коринтян 13:5: «Самих себе розбирайте, чи ви в вірі; самих себе вивідайте. Чи то ж не знаєте себе самих, що Ісус Христос у вас єсть? Хиба тільки, що ви недостойні». Тож випробовуйте себе. Перевірте свою віру. Піддайте її випробуванню. Чи можете ви простити ворогові? Це добрий спосіб дізнатися, чи ви Божа дитина. Чи можете ви простити кривду або стерпіти образу, як Христос? Чи можете ви терпіти докори за добрі вчинки й не нарікати? Чи можуть вас неправильно судити й перекручувати ваші слова, а ви все ж збережете Христоподібний дух?

Ще одна добра перевірка — прочитати 5-й розділ Послання до галатів, звернути увагу на плоди Духа й подивитися, чи вони у вас є. «А овощ духа: любов, радощі, мир, довготерпіннє, добрість, милосердє, віра, тихість, вдержливість. На таких нема закону». Якщо я маю плоди Духа, то я мушу мати й Духа. Я не міг би мати плодів без Духа, так само як не може бути апельсина без дерева. І Христос каже: «Познаєте їх по овощам їх»; «бо дерево познаєть ся по овощу». Зробіть дерево добрим — і плід буде добрий. Єдиний спосіб мати плід — мати Духа. Ось як нам випробовувати себе, чи ми діти Божі.

Є ще один дуже яскравий уривок. У Римлян 8:9 Павло каже: «Коли ж хто Духа Христового не має, то сей не Його». Це має вирішити питання, навіть якщо людина пройшла всі зовнішні обряди, які дехто вважає необхідними, щоб стати членом Церкви. Прочитайте життя Павла і поставте поруч своє. Якщо ваше життя схоже на його, це доказ того, що ви народилися знову, що ви нове створіння в Христі Ісусі.

Але хоч ви, можливо, й народилися знову, потрібен час, щоб стати зрілим християнином. Виправдання миттєве, а освячення — праця всього життя. Ми маємо зростати в мудрості. Петро каже: «ростїть в благодатї і знанню Господа нашого і Спаса Ісуса Христа» (2 Петра 3:18); а в першому розділі свого Другого послання: «подайте у вірі вашій чесноту, а в чеснотї розум, а в розумі вдержаннє, а у вдержанню терпіннє, а в терпінню побожність, а в побожностї братню любов, а в братній любові любов (для всїх). Коли бо се буде у вас і умножить ся, то не оставить вас лїнивими, анї безплодними в познаннї Господа нашого Ісуса Христа». Отже, ми маємо додавати благодать до благодаті. Дерево може бути досконалим у перший рік свого росту, але воно не досягає зрілості. Так і християнин: він може бути справжньою Божою дитиною, але не зрілим християнином. Восьмий розділ Послання до римлян дуже важливий, і нам слід добре його знати. У чотирнадцятому вірші апостол каже: «Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі». Як воїна веде його командир, учня — учитель, а мандрівника — провідник, так Святий Дух буде провідником кожної справжньої Божої дитини.

Далі дозвольте звернути вашу увагу на ще один факт. Усе вчення Павла майже в кожному Посланні звучить доктриною певності. Він каже в 2 Коринтян 5:1: «Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах». Він мав право на оселі вгорі і каже: я це знаю. Він не жив у непевності. Він сказав: «маючи бажаннє розвязатись (із тїлом), та з Христом бути» (Филипян 1:23); і якби він був непевний, то не сказав би цього. Далі в Колосян 3:4 він каже: «Коли ж Христос, життє ваше, явить ся, тодї і ви з Ним явитесь у славі». Мені казали, що на надгробку доктора Ваттса викарбувано саме цей уривок Писання. Тут немає сумніву.

Далі відкрийте Колосян 1:12: «дякуючи Отцеві, котрий зробив нас достойними спільности в наслїддю сьвятих у сьвітлї, котрий збавив нас од власти тьми і перенїс у царство Сина любови своєї».

Три доконані дії: «зробив нас достойними»; «збавив нас» і «перенїс». Не сказано, що Він ще зробить нас достойними, що Він ще збавить, що Він ще перенесе.

Далі, у 14-му вірші: «в котрому маємо викуп кровю Його і прощеннє гріхів». Ми або прощені, або ні; і нам не слід давати собі спокою, доки ми не ввійдемо в Царство Боже, доки кожен із нас не зможе звести очі вгору й сказати: «Знаємо бо, як земний будинок тїла нашого розпадеть ся, ми будівлю від Бога маємо, будинок нерукотворний, вічний на небесах» (2 Коринтян 5:1).

Погляньте на Римлян 8:32: «Він, що свого Сина не пощадив, а за всїх нас видав Його, хиба ж з Ним і всього нам не подарує?» Якщо Він дав нам Свого Сина, хіба не дасть Він нам і певності, що Він наш? Я чув таку ілюстрацію. Один чоловік заборгував 10 000 доларів і мав би збанкрутувати, але друг виступив і сплатив цю суму. Згодом виявилося, що він винен ще кілька доларів; але він ні на мить не сумнівався, що коли друг сплатив більшу суму, то сплатить і меншу. І ми маємо високу підставу казати, що коли Бог дав нам Свого Сина, то з Ним дасть нам і все; і якщо ми хочемо безсумнівно усвідомити своє спасіння, Він не залишить нас у темряві.

Далі, у 33-му вірші: «Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог же, той, що оправдує! Хто ж се, що осуджує? (Та ж) Христос умер, ба й воскрес; Він і по правицї в Отця, Він і заступаєть ся за нас! Хто нас розлучить од любови Христової? чи горе, чи тїснота, чи гоненнє, чи голод, чи нагота, чи біда, чи меч? Яко ж писано: задля тебе вбивають нас увесь день, полїчено нас як овечок на заріз. Та у всьому тому ми побіждаємо через Возлюбившого нас. Упевнив ся бо я, що нї смерть, нї життє, нї ангели, нї князївства, нї сили, нї теперішнє, нї будуче, нї висота, нї глибина, нї инше яке твориво не возможе нас розлучити від любови Божої, що в Христї Ісусї, Господї нашім».

Ось як це правильно звучить. Ось вам Певність. «Я знаю». Чи думаєте ви, що Бог, Який виправдав мене, засудить мене? Це цілковита нісенітниця. Бог спасе нас так, що ні люди, ні ангели, ні біси не зможуть висунути жодного звинувачення ні проти нас, ні проти Нього. Його діло буде завершене.

Йов жив у темніші часи, ніж ми; але в Йова 19:25 ми читаємо: «Я знаю — Відкупитель мій живе, й він у послїдний день підійме з пороху отсю розпадаючуся кожу мою».

Та сама впевненість дихає в останніх словах Павла до Тимотея: «З сієї ж причини я й се терплю; тілько ж не соромлюсь, знаю бо, в кого увірував, і певен, що силен Він переказ мій схоронити до того дня». Це не справа сумніву, а знання. «Я знаю». «Я певен». Слово «надія» в Писанні не вживається, щоб висловити сумнів. Його вживають щодо другого приходу Христа чи воскресіння тіла. Ми не кажемо, що «сподіваємося», що ми християни. Я не кажу, що «сподіваюся», що я американець, чи що «сподіваюся», що я одружений. Це речі вирішені. Я можу сказати, що «сподіваюся» повернутися додому чи сподіваюся бути на таких-то зборах. Я не кажу, що «сподіваюся» приїхати в цю країну, бо я вже тут. Так і тоді, коли ми народжені від Бога, ми це знаємо; і Він не залишить нас у темряві, якщо ми досліджуємо Писання.

Христос навчав цієї доктрини Своїх сімдесятьох учнів, коли вони повернулися, піднесені своїм успіхом, і казали: «Господи, й біси корять ся нам в імя Твоє». Господь, здається, стримав їх і сказав, що дасть їм привід для справжньої радості. «Тільки ж бо сим не втїшайтесь, що духи вам корять ся; втїшайте ся ж більш, що імена ваші написані на небесах». (Луки 10:20.)

Кожен із нас має привілей знати поза всяким сумнівом, що наше спасіння певне. Тоді ми можемо працювати для інших. Але якщо ми сумніваємося у власному спасінні, ми не придатні до служіння Богові.

Ще один уривок — Йоана 5:24: «Істино, істино глаголю вам: Що, хто слухає слово моє і вірує Пославшому мене, має життє вічнє, і на „суд“ не прийде», (так і в новому перекладі), «а перейде від смерти в життє.»

Дехто каже, що ніколи не можна знати, спасенний ти чи ні, аж доки не станеш перед великим білим престолом Суду. Та ж, мій дорогий друже, якщо ваше життя сховане з Христом у Бозі, ви не підете на суд за свої гріхи. Ми можемо прийти на суд для нагороди. Цього ясно навчає місце, де пан робив розрахунок зі слугою, якому було дано п’ять талантів і який приніс інших п’ять талантів, кажучи: «Пане, пять талантів менї передав єси; ось других пять талантів придбав я ними. Рече ж до него пан його: Гаразд, слуго добрий і вірний: у малому був єси вірен, над многим поставлю тебе. Увійди в радощі пана твого». (Маттея 25:20, 21.) Нас судитимуть за наше управління. Це одне; а спасіння — вічне життя — це інше.

Чи вимагатиме Бог удруге сплати боргу, який Христос за нас сплатив? Якщо Христос поніс мої гріхи у Своєму тілі на дереві, чи маю я ще й сам відповідати за них?

Ісая каже нам, що «Він же поранений був за гріхи наші й мучений за беззаконня наші; се кара за ввесь мир наш упала на него, й ми його ранами оздоровлені». У Римлян 4:25 читаємо: Він, «котрий був переданий за погрішення наші, і воскрес на оправданнє наше». Віруймо ж і користаймо з Його довершеного діла.

Далі, у Йоана 10:9: «Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся, і входити ме, й виходити ме, і знайде пашу». Ось обітниця. Далі 27-й вірш: «Вівцї мої голосу мого слухають, і я знаю їх, і вони йдуть слїдом за мною. І я життє вічнє даю їм; і не погинуть до віку, й не вихопить їх нїхто з рук моїх. Отець мій, що дав менї, більший усїх, і нїхто не здолїє вихопити їх із рук Отця мого». Подумайте тільки! Отець, Син і Святий Дух зобов’язалися берегти нас. Ви бачите, що це не лише Отець, не лише Син, а всі три Особи Триєдиного Бога.

Отже, дуже багато людей хочуть якогось знаку поза Божим Словом. Така звичка завжди породжує сумнів. Якби я пообіцяв зустрітися з кимось завтра в певну годину і в певному місці, а він попросив би в мене годинник як запоруку моєї щирості, це було б образою моєї правдивості. Ми не повинні ставити під сумнів те, що сказав Бог: Він дав твердження за твердженням і помножив образ за образом. Христос каже: «Я — двері: мною коли хто ввійде, спасеть ся». «Я пастир добрий, і знаю моїх, і знають мене мої». «Я сьвітло сьвіту. Хто йде слїдом за мною, не ходити ме в темряві, а мати ме сьвітло життя». «Я — правда»; прийміть Мене, і матимете правду; бо Я — втілення правди. Хочете знати дорогу? «Я — дорога»: ідіть за Мною, і Я введу вас у Царство. Ви жадаєте праведності? «Я хлїб життя»: якщо ви їстимете Мене, то ніколи не голодуватимете. «Я — вода життя»: якщо ви питимете цю воду, вона стане у вас «жерелом води, що тече в життє вічнє». «Я воскресеннє і життє. Хто вірує в мене, коли й умре, жити ме. І всякий, хто живе й вірує в мене, не вмре по вік». (Йоана 11:25, 26.)

Дозвольте нагадати вам, звідки беруться наші сумніви. Чимало дорогих Божих людей ніколи не йдуть далі усвідомлення себе слугами. Він називає нас «другами». Коли ви заходите в дім, то швидко бачите різницю між слугою і сином. Син ходить по всьому дому цілком вільно; він удома. А слуга займає підлегле місце. Нам треба піднятися вище слуг. Нам слід усвідомлювати своє становище перед Богом як синів і дочок. Він не «розсиновить» Своїх дітей. Бог не лише всиновив нас — ми Його за народженням: ми народилися в Його Царство. Мій маленький син був так само мій, коли йому був один день, як і тепер, коли йому чотирнадцять. Він був моїм сином, хоча ще не було видно, яким він стане, коли змужніє. Він мій, хоча, можливо, йому доведеться пройти випробування під опікунами й управителями. Діти Божі не досконалі, але ми досконало Його діти.

Ще одне джерело сумнівів — дивитися на себе. Якщо хочете бути нещасними й жалюгідними, сповненими сумнівів з ранку до ночі, — дивіться на себе. «Твердого духом хорониш ти в повному впокої, за те, що він на тебе вповає». (Ісаїї 26:3.) Багато дорогих Божих дітей позбавлені радості, бо постійно дивляться на себе.

Хтось сказав: «Є три способи дивитися. Якщо хочете бути нещасними, дивіться всередину; якщо хочете бути розгубленими, дивіться довкола; а якщо хочете мати мир, дивіться вгору». Петро відвів погляд від Христа — і відразу почав тонути. Учитель сказав йому: «Маловіре, чого всумнив ся єси?» (Маттея 14:31.) Він мав вічне Боже слово, яке було надійною опорою, кращою за мармур, граніт чи залізо; але щойно він відвів очі від Христа, як пішов на дно. Ті, хто дивиться довкола, не можуть побачити, яка хитка й безславна їхня хода. Нам треба дивитися просто на «починателя і звершителя віри».

Коли я був хлопцем, я міг пройти рівним слідом по снігу, лише тримаючи погляд на дереві чи якомусь предметі попереду. Щойно я відводив очі від цілі, поставленої переді мною, я йшов криво. Лише коли ми пильно дивимося на Христа, ми знаходимо досконалий мир. Після того як Він воскрес із мертвих, Він показав учням Свої руки й ноги. (Луки 24:40.) Це було підставою їхнього миру. Якщо хочете розвіяти свої сумніви, дивіться на кров; а якщо хочете примножити сумніви, дивіться на себе. Ви набудете сумнівів на роки, якщо кілька днів будете зайняті собою.

І ще: дивіться на те, хто Він і що Він зробив, а не на те, хто ви і що ви зробили. Ось як знайти мир і спочинок.

Авраам Лінкольн видав прокламацію, що оголошувала звільнення трьох мільйонів рабів. Певного дня їхні кайдани мали спасти, і вони мали стати вільними. Прокламацію вивішували на деревах і парканах усюди, куди йшла Північна армія. Чимало рабів не вміли читати; але інші прочитали прокламацію, і більшість повірила їй; і певного дня злетів радісний вигук: «Ми вільні!» Дехто не повірив і лишився зі старими господарями; але це не змінило того факту, що вони були вільні. Христос, Вождь нашого спасіння, проголосив свободу всім, хто вірує в Нього. Повірмо Йому на слово. Почуття не зробили б рабів вільними. Сила мусить прийти ззовні. Дивлячись на себе, ми не станемо вільними, — свобода приходить, коли дивимося на Христа оком віри.

Єпископ Райл влучно сказав: «Віра — корінь, а Певність — квітка». Безперечно, квітки без кореня не буде ніколи; але так само певно, що можна мати корінь, а квітки не мати.

«Віра — це та бідна тремтяча жінка, що підійшла ззаду до Ісуса в натовпі й доторкнулася до краю Його одежі. (Марка 5:27.) Певність — це Степан, що спокійно стоїть серед своїх убивць і каже: „Ось, виджу небеса відчинені, і Сина чоловічого, стоячого по правицї в Бога“» (Дїяння 7:56).

«Віра — це розкаяний розбійник, що кличе: „Спогадай мене, Господи“ (Луки 23:42). Певність — це Йов, що сидить у поросі, вкритий струпами, і каже: „Я знаю — Відкупитель мій живе“; „він убиває мене, та я не перестану надїятись“» (Йова 19:25; 13:15).

«Віра — це крик Петра, що тоне, коли він почав іти на дно: „Господи, спаси мене!“ (Маттея 14:30). Певність — це той самий Петро, що згодом заявляє перед синедріоном: „Се камінь, зневажений од вас будівничих, що став ся головою угла; і нема нї в кому другому спасення, бо й нема иншого імя під небом, даного людям, щоб ним спасатись нам“» (Дїяння 4:11, 12).

«Віра — це тривожний, тремтячий голос: „Вірую, Господи; поможи моєму недовірству!“ (Марка 9:24). Певність — це впевнений виклик: „Хто буде винуватити вибраних Божих? Хто ж се, що осуджує?“» (Римлян 8:33, 34).

Віра — це Савло, що молиться в домі Юди в Дамаску, засмучений, сліпий і самотній. (Дїяння 9:11.) Певність — це Павло, старий в’язень, що спокійно дивиться в могилу й каже: «знаю бо, в кого увірував». «готовить ся менї вінець правди» (2 Тимотея 1:12; 4:8).

«Віра — це Життя. Яке велике благословення! Хто може виміряти прірву між життям і смертю? А проте життя може бути кволим, хворобливим, нездоровим, болісним, тяжким, тривожним, виснаженим, обтяжливим, безрадісним, безусмішковим — аж до самого кінця.»

«Певність — це більше, ніж життя. Це здоров’я, міць, сила, бадьорість, діяльність, енергія, мужність, краса».

Один служитель якось виголосив благословення так: «Серце Бога — щоб прийняти нас; кров Христа — щоб очистити нас; і Святий Дух — щоб дати нам певність». Безпека віруючого — плід дії Духа Божого.

Інший автор каже: «Я бачив, як кущі й дерева виростали зі скель і нависали над страшними урвищами, ревучими водоспадами й глибокими бурхливими водами; але вони трималися свого місця й розкидали листя та гілки так само, як коли б росли посеред густого лісу». Саме їхнє зчеплення зі скелею давало їм безпеку, а сили природи підтримували їхнє життя. Так і віруючі на шляху до неба часто наражаються на найжахливіші небезпеки; але доки вони «закоренившись і оснувавшись» у Скелі Віків, вони в цілковитій безпеці. Їхнє зчеплення з Ним — їхня запорука; а благословення Його благодаті дають їм життя і підтримують у житті. І як мусить або дерево загинути, або скеля впасти, щоб між ними стався розрив, так або віруючий мусить утратити своє духовне життя, або Скеля мусить розсипатися, перш ніж їхній союз розпадеться.

Говорячи про Господа Ісуса, Ісая каже: «Мов гвізд у твердім місцї, буде в мене вбитий, й буде він престолом слави домові отця свого. І буде на йому висїти вся повага батькового дому, — дїтей і внуків, — наче краса всяких домашних посудів аж до послїдних музичних приборів» (22:23, 24).

Є один гвіздок, забитий у твердому місці; і на ньому висять усі глеки й усі чаші. «Ох, — каже одна маленька чашка, — я така мала й така чорна; а що, як я впаду!» «Ох, — каже глек, — за тебе нема чого боятися; а я такий важкий, такий дуже важкий; а що, як я впаду!» А маленька чашка каже: «Ох, якби я тільки була як он та золота чаша, я ніколи не боялася б упасти». Але золота чаша відповідає: «Я тримаюся не тому, що я золота чаша, а тому, що вишу на гвіздку». Якщо гвіздок не втримає, ми всі впадемо — золоті чаші, порцелянові, олов’яні й решта; але доки гвіздок тримається, усі, хто висить на Ньому, висять у безпеці.

Якось я прочитав на надгробку такі слова: «Народився, помер, збережений». Молімо Бога, щоб Він беріг нас у досконалому мирі й у певності спасіння.