Відступництво

«Я вилїчу-прощу їх зраду, полюблю їх по моїй ласкавостї, бо гнїв мій одвернеться від них.» — Осії 14:4.

Є два різновиди відступників. Одні ніколи не були навернені: вони пройшли формальність вступу до християнської громади й вважають себе відступниками; але вони, якщо можна так висловитися, ніколи й не «просувалися вперед». Вони можуть говорити про відступництво; але насправді вони ніколи не народилися знову. З ними треба поводитися інакше, ніж зі справжніми відступниками — тими, хто народився з нетлінного насіння, але звернув убік. Цих останніх ми хочемо повернути тією самою дорогою, якою вони відійшли від своєї першої любові.

Розгорніть Псальму 85:5. Там ви читаєте: «Чи вічно будеш гнїватись на нас? Чи продовжиш гнїв твій з роду в рід? Чи не відживиш нас, щоб зрадувався в тобі народ твій? Дай нам, Господи, побачити ласку твою, і пошли нам спасеннє твоє!» А тепер погляньте знову: «Послухаю, що Господь Бог скаже; обявить бо він мир народові свому і вгодникам своїм, щоб тільки вони не вернулись до нерозуму свого!» (вірш 8).

Ніщо не принесе відступникам стільки добра, як зіткнення зі Словом Божим; і для них Старий Заповіт так само сповнений допомоги, як і Новий. У книзі Єремії є кілька чудових уривків для заблукалих. Те, чого ми прагнемо, — щоб відступники почули, що скаже Господь Бог.

Погляньте на хвилинку на Єремії 6:10. «До кого ж менї говорити, кого вговорювати, щоб чули? Ухо бо в їх затулене, й не можуть чути; слово Господнє — се в них жарт; не любе воно їм.» Ось у якому стані відступники. Вони зовсім не мають утіхи в Божому слові. Але ми хочемо повернути їх і дати Богові доступ до їхнього вуха. Читайте від 14-го вірша: «Легко важять вони собі рани в людей моїх і думають хутко позагоювати, говорючи: „Спасеннє!“ мир! а нїякого мира нема. Хиба вони соромляться, витворяючи гидоти? Нї, нема їм сорома, не червонїють, та й не тямлять уже, що то таке соромитись. Тим і попадають вони між поваленими, як надійде година моєї кари, говорить Господь. Так говорить Господь: Зʼупинїтесь на дорогах ваших, і роздивітесь, та розпитайте про дороги, що ними ходжено в давнезні давна, де дорога до щастя, та й ступайте нею, а знайдете впокій душам вашим. Вони ж сказали: Не пійдемо. Тодї поставив я сторожів до вас, і повелїв: Уважайте на сей трубний голос. Вони ж мовляли: Не будемо слухати.»

Такий був стан юдеїв, коли вони відступили. Вони відвернулися від давніх доріг. І такий самий стан відступників. Вони віддалилися від доброї старої Книги. Адам і Єва впали, бо не послухалися Божого слова. Вони не повірили Божому слову, а повірили спокусникові. Ось так падають відступники — відвертаючись від Божого слова.

У 2-му розділі Єремії ми бачимо, як Бог благає їх, як батько благав би сина. «Так говорить Господь: Яку кривду знайшли в менї батьки ваші, що відцурались мене й пійшли за марнотою та й зледащіли? … Тим то я буду правуватись із вами, говорить Господь, та ще й з дїтьми дїтей ваших судити мусь. … Двояке бо ледарство вчинив нарід мій: мене, криницю води живої, покинули, а повирубували собі дїраві колодязї, що не держать води.»

Отже, є одна річ, на яку ми хочемо звернути увагу відступників, а саме: Господь ніколи не покидав їх; це вони покинули Його! Господь ніколи не відходив від них; це вони відійшли від Нього! І до того ж без жодної причини! Він каже: «Яку кривду знайшли в менї батьки ваші, що відцурались мене?» Хіба Бог сьогодні не той самий, яким був, коли ви вперше прийшли до Нього? Хіба Бог змінився? Люди схильні думати, що Бог змінився; але вина в них самих. Відступнику, я спитав би вас: «Яку кривду знайшли ви в Бозі, що покинули Його й відійшли далеко від Нього?» Ви, каже Він, повирубували собі діряві колодязі, що не тримають води. Світ не може вдовольнити нової природи. Жодна земна криниця не може вдовольнити душі, яка стала учасницею небесної природи. Почесті, багатство й насолоди цього світу не вдовольнять тих, хто, скуштувавши води життя, збився з дороги й шукає підкріплення при джерелах світу. Земні криниці висихають. Вони не можуть угамувати духовної спраги.

І знову, у 32-му вірші: «Чи забуває ж коли дївчина свої прикраси, молода княгиня — наряди свої? а нарід мій забув мене — безлїч уже днїв тому.» Ось яке звинувачення висуває Бог проти відступника. Вони «забув мене — безлїч уже днїв тому».

Я не раз приголомшував молодих панянок, кажучи їм: «Мій друже, ви думаєте про свої сережки більше, ніж про Господа». Відповідь бувала: «Ні, неправда». Але коли я питав: «Хіба ви не засмутилися б, якби загубили одну, і хіба не взялися б її шукати?» — відповідь бувала: «Ну, так, думаю, що взялася б». Але хоч вони відвернулися від Господа, це не завдавало їм жодного клопоту; і вони не шукали Його, щоб знайти.

Скільки людей, що колись перебували в спілкуванні й щоденній єдності з Господом, тепер думають про свої сукні й прикраси більше, ніж про свої дорогоцінні душі! Любов не любить, коли про неї забувають. Матері мали б розбиті серця, якби діти покинули їх і ніколи не написали ані слова й не надіслали жодного знаку своєї прихильності; і Бог благає над відступниками, як батько над любими, що збилися з дороги. Він намагається привабити їх назад. Він питає: «Що Я вчинив, що ви покинули Мене?»

Найніжніші й найлюблячіші слова в усій Біблії — це слова Єгови до тих, хто покинув Його без причини. Єремії 2:19.

Послухайте, як Він переконує таких: (Єремії 2:19.) «Безбожність твоя буде тобі карою, й зрада твоя — докором тобі, щоб ти спізнав і зрозумів, яке се лихо, і як гірка се річ, що ти покинув Господа, Бога твого, й що нема в тебе страху мого, говорить Господь, Бог Саваот.»

Я не перебільшую, коли кажу, що бачив, як сотні відступників поверталися; і я питав їх, чи не зазнали вони, яке це лихо й яка гірка річ — покинути Господа. Ви не знайдете справжнього відступника, який знав Господа, і який не визнав би, що відвернутися від Нього — це лихо й гірка річ; і я не знаю жодного іншого вірша, який би частіше вживали, щоб повернути заблукалих, ніж саме цей. Нехай він поверне й вас, якщо ви забрели в далекий край.

Погляньте на Лота. Хіба він не зазнав, яке це лихо й гірка річ? Він двадцять років прожив у Содомі й не навернув жодної душі. В очах світу він мав успіх. Люди сказали б вам, що він один із найвпливовіших і найповажніших чоловіків у всьому Содомі. Але, на жаль, на жаль! він занапастив свою родину. І яке ж жалюгідне видовище — цей старий відступник, що опівночі йде вулицями Содому, після того як остеріг своїх дітей, а вони не захотіли й слухати.

Я ніколи не знав, щоб чоловік і його дружина відступили, і це не обернулося б цілковитою погибеллю для їхніх дітей. Діти глузуватимуть з віри й насміхатимуться з батьків: «Безбожність твоя буде тобі карою, й зрада твоя — докором тобі!» Хіба Давид не зазнав цього? Погляньте на нього, як він кричить: «Сину мій Абессаломе! Сину мій, сину мій Абессаломе! Ой коли б я був умер замість тебе, Абессаломе, сину мій, сину мій!» Я думаю, що цю муку спричинила радше погибель, ніж смерть його сина.

Пам’ятаю, як кілька років тому я розмовляв з одним старим чоловіком аж до пізньої ночі. Він роками блукав безплідними горами гріха. Того вечора він хотів повернутися. Ми молилися, і молилися, і молилися, аж поки світло не осяяло його; і він пішов, радіючи. Наступного вечора він сидів просто переді мною, коли я проповідував, і, думаю, я ніколи в житті не бачив, щоб хтось мав такий сумний і нещасний вигляд. Він пішов за мною до кімнати для бесід. «Що сталося? — спитав я. — Ви відвели очі від Спасителя? Сумніви повернулися?» «Ні, не те, — сказав він. — Я не пішов на роботу, а цілий день провідував своїх дітей. Вони всі одружені й живуть у цьому місті. Я ходив від дому до дому, але не було жодного, хто б не глузував з мене. Це найтемніший день мого життя. Я прокинувся й побачив, що я накоїв. Я завів своїх дітей у світ; а тепер не можу їх звідти вивести». Господь повернув йому радість Свого спасіння; але залишився гіркий наслідок його переступу. Ви можете переглянути власний досвід і знайдете такі самі випадки знову й знову. Багато хто з тих, хто роки тому приїхав до вашого міста, служачи Богові, у своєму достатку забули Його: а де ж їхні сини й дочки? Покажіть мені батька й матір, які покинули Господа й повернулися до убогих стихій світу; і я дуже помилюся, якщо їхні діти не на битому шляху до погибелі.

Бажаючи бути вірними, ми остерігаємо цих відступників. Остерігати про небезпеку — ознака любові. Якийсь час нас можуть вважати ворогами; але найщиріші друзі — ті, хто підносить голос остороги. Ізраїль не мав щирішого друга, ніж Мойсей. Через Єремію Бог дав Своєму народові пророка, що плакав, щоб повернути їх до Себе; але вони відкинули Бога. Вони забули Бога, Який вивів їх з Єгипту й провів через пустелю до обіцяної землі. У своєму достатку вони забули Його й відвернулися. Господь сказав їм, що станеться. (5 Мойсея 28.) І погляньте, що сталося. Царя, який легковажив Божим словом, узяв у полон Навуходоносор; його дітей привели перед ним і всіх до одного вбили; йому викололи очі, закували в мідні кайдани й кинули до в’язниці у Вавилоні. (2 Царів 25:7.) Так він пожав те, що посіяв. Справді, відступити — це лихо й гірка річ, але Господь хотів би привернути вас назад вісткою Свого Слова.

У Єремії 8:5 читаємо: «Чого ж сей люд, Ерусалим, зостається упрямо в одступі? вони цупко держаться заблуду свого й не хочуть вернутись?» Ось що Господь ставить їм на карб. «Не хочуть вернутись». «Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду, нїхто не кається в свойму ледарстві, щоб казати: „Що се я вкоів?“ Усї звертають на свою путь, мов той кінь, що чвалить у бій. І бусько під небом знає час перелету свого; й горлиця й ластівка й журавель пильнують часу, коли їм вертатись, люде ж мої не знають про Господень роспорядок.»

А тепер погляньте: «Я ж пильно прислухався: не говорять вони правду». Жодного сімейного вівтаря! Жодного читання Біблії! Жодної молитви в усамітненні! Бог нахиляється, щоб почути; але Його народ відвернувся! Якщо є відступник, що кається, хто прагне прощення й відновлення, ви не знайдете ніжніших слів, ніж ті, що в Єремії 3:12: «Ійди ж і промов у голос ід півночі оцї слова: Вернись, ти зраднице, дочко Ізрайлева, говорить Господь. Я не вилию ввесь гнїв мій на вас; я бо на милость багатий, говорить Господь, — не до віку буду досадувати.» А тепер зверніть увагу: «Признай тілько провину твою, що відпала єси від Господа, Бога твого, що блудувала з чужими під усяким гілястим деревом, мого ж голосу не слухала, говорить Господь. Вернїтесь, одступники-дїти, говорить Господь, я бо здружився з вами» — подумайте лишень: Бог приходить і каже: «Я бо здружився з вами! — й возьму таки з вас по одному з городу, по двоє з кожної родини, та й приведу вас на Сион.»

«Признай тілько провину твою». Скільки разів я показував цей уривок відступникові! «Признай» її — і Бог каже: Я прощу тебе. Пам’ятаю, як один чоловік спитав: «Хто це сказав? Невже це там написано?» І я показав йому уривок: «Признай тілько провину твою»; і той чоловік упав на коліна й закричав: «Боже мій, я згрішив»; і Господь відновив його тут-таки, на місці. Якщо ви заблукали, Він хоче, щоб ви повернулися.

В іншому місці Він каже: «Та що ж я вчиню тобі, Ефраїме? що вчиню тобі, Юдо? Та ж чеснота ваша, мов та мрака порання, мов роса, що скоро зникає!» (Осії 6:4). Його милосердя і Його любов дивовижні!

У Єремії 3:22: «Вернїтеся ж, непокірливі дїти, я вилїчу-прощу непокірливість вашу. Ось ми йдемо до тебе, ти бо єси Господь, Бог наш!» Він просто вкладає слова в уста відступника. Тільки прийдіть; і якщо ви прийдете, Він прийме вас милостиво й любитиме вас щедро.

В Осії 14:1, 2, 4: «Вернися же, Ізраїлю, до Господа, Бога твого, бо ти впав через безбожність твою. Возьміть із собою (щирі) слова, приступіть до Господа (Він вкладає слова у ваші уста) й говоріть до його: Відійми всяке беззаконство й приверни благость, а ми приносити мемо жертву уст наших… Я вилїчу-прощу їх зраду, полюблю їх по моїй ласкавостї, бо гнїв мій одвернеться від них.» Тільки зверніть увагу, як крізь усі ці уривки лунає: Верніться! Верніться!! Верніться!!!

Отже, якщо ви заблукали, пам’ятайте, що це ви покинули Його, а не Він вас. Вам доведеться вибиратися з ями відступника точно так само, як ви в неї потрапили. І якщо ви підете тією самою дорогою, якою відійшли від Учителя, то знайдете Його й тепер — саме там, де ви є.

Якби ми ставилися до Христа, як до будь-якого земного друга, ми ніколи б Його не покинули; і ніколи не було б жодного відступника. Якби я пробув у якомусь місті хоч тиждень, мені б і на думку не спало поїхати, не потиснувши руки друзям, яких я там знайшов, і не сказавши їм «До побачення». Мене справедливо осудили б, якби я сів на потяг і поїхав, нікому не сказавши ані слова. Усі питали б: «Що сталося?» Але чи чули ви коли-небудь, щоб відступник сказав Господу Ісусу Христу «До побачення»; щоб він увійшов до своєї комірчини й сказав: «Господи Ісусе, я знаю Тебе десять, двадцять чи тридцять років; але я втомився служити Тобі; Твоє ярмо не любе й Твій тягар не легкий; тож я повертаюся у світ, до єгипетських казанів з м’ясом. До побачення, Господи Ісусе! Прощавай»? Чи чули ви таке? Ні; ніколи не чули й ніколи не почуєте. Кажу вам: якщо ви ввійдете до комірчини, зачините двері від світу й матимете спілкування з Учителем, ви не зможете Його покинути. Мова вашого серця буде: «До кого йти нам», як не до Тебе? «У Тебе слова життя вічнього» (Йоана 6:68). Ви не змогли б повернутися у світ, якби так ставилися до Нього. Але ви покинули Його й утекли. Ви забули Його — безліч днів тому. Поверніться сьогодні — такими, як ви є! Вирішіть, що не заспокоїтеся, доки Бог не поверне вам радості Свого спасіння.

Один пан у Корнуоллі якось зустрів на вулиці християнина, про якого знав, що той відступник. Він підійшов до нього й сказав: «Скажіть мені, чи не виникло якогось відчуження між вами й Господом Ісусом?» Чоловік похилив голову й сказав: «Так». «Що ж, — сказав пан, — що Він вам зробив?» Відповіддю на це був потік сліз.

В Одкритті 2:4–5 читаємо: «Тільки ж маю проти тебе, що ти любов твою перву оставив. Згадай же, з відкіля випав єси, і покай ся і перві дїла роби; а то прийду до тебе скоро, і двигну сьвічник твій з місця його, коли не покаєш ся.» Я хочу застерегти вас від помилки, якої дехто припускається щодо того, як «робити перші діла». Багато хто думає, що мають знову пережити те саме. Це тримало тисячі людей місяцями без миру, бо вони чекали, що їхній перший досвід повториться. Ви ніколи не матимете того самого досвіду, що мали, коли вперше прийшли до Господа. Бог ніколи не повторюється. Жодні двоє з усіх мільйонів людей на землі не схожі одне на одного зовні й не думають однаково. Ви можете сказати, що не відрізните двох людей; але коли добре познайомитеся з ними, то дуже швидко побачите відмінності. Так само жодна людина не матиме вдруге того самого досвіду. Якщо Бог хоче повернути Свою радість вашій душі, дайте Йому зробити це по-Своєму. Не накреслюйте Богові дороги, якою Він має вас благословити. Не чекайте того самого досвіду, що мали два чи двадцять років тому. Ви матимете свіжий досвід, і Бог поведеться з вами по-Своєму. Якщо ви визнаєте свої гріхи й скажете Йому, що зійшли зі стежки Його заповідей, Він поверне вам радість Свого спасіння.

Я хочу звернути вашу увагу на те, як упав Петро; і я думаю, що майже всі падають приблизно так само. Я хочу підняти голос остороги для тих, хто ще не впав. «Хто думає стояти, нехай гледить, щоб не впав.» (1 Коринтян 10:12). Двадцять п’ять років тому — і перші п’ять років після мого навернення — я думав, що коли зможу встояти двадцять років, то мені вже не треба буде боятися падіння. Але що ближче ви до хреста, то лютіша битва. Сатана цілить високо. Він пішов поміж дванадцятьох і вибрав Скарбника — Юду Іскаріота, і Головного Апостола — Петра. Більшість людей, які впали, впали з найсильнішого боку свого характеру. Мені розповідали, що Единбурзький замок вдалося взяти лише з того боку, де скелі були найкрутіші й де залога вважала себе в безпеці. Якщо хтось думає, що в якомусь одному місці він досить сильний, щоб опиратися дияволові, йому треба особливо пильнувати саме там, бо спокусник приходить тією дорогою.

Авраам стоїть, так би мовити, на чолі родини віри; і про дітей віри можна сказати, що вони ведуть свій рід від Авраама: і все ж там, в Єгипті, він зрікся своєї дружини. (1 Мойсея 12.) Мойсей славився своєю лагідністю; і все ж його не впустили до обіцяної землі через один квапливий вчинок і слово, коли Господь звелів йому промовити до скелі, щоб громада та її худоба мали воду пити. «Слухайте ж, ворохобники, чи добудемо з сієї скелї воду про вас?» (4 Мойсея 20:10).

Ілля вирізнявся своєю відвагою: і все ж він, як боягуз, пішов на день дороги в пустелю й сховався під ялівцевим кущем, просячи собі смерті, — через звістку, яку отримав від жінки. (1 Царів 19.) Будьмо обережні. Байдуже, хто ця людина, — вона може стояти й на кафедрі, — але якщо вона запишається, то неодмінно впаде. Нам, послідовникам Христа, треба постійно молитися, щоб нас зробили смиренними й зберегли смиренними. Бог учинив, що обличчя Мойсея так сяяло, що інші люди могли це бачити; але сам Мойсей не знав, що його обличчя сяє, і що святіша серцем людина, то виразніше видно зовнішньому світові її щоденне життя й поведінку. Деякі люди говорять про те, які вони смиренні; але якщо вони мають справжнє смирення, їм не буде потреби розголошувати про нього. Це зайве. Маяк не потребує, щоб били в барабан чи сурмили в сурму, проголошуючи, що поблизу є маяк: він сам собі свідок. Так і коли ми маємо в собі справжнє світло, воно саме себе виявить. Не ті найпобожніші, хто найбільше шумить. Неподалік від того місця, де я живу, є струмок, або «бьорн», як кажуть шотландці; і після рясного дощу шум його вод чути здалеку: але настане кілька днів погожої погоди — і струмок майже замовкає. А біля мого дому є річка, плину якої я ніколи в житті не чув, хоча вона цілий рік котить свої води глибоким і величним руслом. Ми повинні мати в собі стільки Божої любові, щоб її присутність була очевидна без нашого гучного проголошення цього.

Першим кроком до падіння Петра була його самовпевненість. Господь остеріг його. Господь сказав: «Симоне, Симоне, ось сатана жадав собі вас, щоб просївати, як пшеницю; я ж молив ся за тебе, щоб не поменшала віра твоя» (Луки 22:31–32). Але Петро сказав: «Господи, з Тобою готов я і в темницю, і на смерть іти.» «Хоч усї поблазнять ся Тобою, я нїколи не зблазнюсь.» (Маттея 26:33.) «Яків, і Іван, і інші можуть покинути Тебе; але на мене Ти можеш покластися!» Але Господь остеріг його: «Глаголю тобі, Петре, не запіє сьогоднї півень, перш нїж тричі відречеш ся, що не знаєш мене.» (Луки 22:34.)

Хоч Господь і докорив йому, Петро сказав, що готовий іти за Ним на смерть. Така похвальба надто часто віщує падіння. Ходімо смиренно й тихо. Маємо великого спокусника; і в необачну годину ми можемо спіткнутися, впасти й накликати ганьбу на Христа.

Наступним кроком до падіння Петра було те, що він заснув. Якщо сатані вдається заколисати Церкву до сну, він робить свою справу через Божий власний народ. Замість того щоб пильнувати одну коротку годину в Гетсимані, Петро заснув, і Господь спитав його: «Так не змогли ви однієї години попильнувати зо мною?» (Маттея 26:40.) Далі він боровся силою тіла. Господь знову докорив йому й сказав: «Всї бо, що візьмуть ся за меч, од меча погинуть.» (Маттея 26:52.) Ісусові довелося виправляти те, що зробив Петро. Далі він «йшов слїдом за Ним оддалеки». Крок за кроком він віддаляється. Сумна річ, коли Боже дитя йде слідом оддалеки. Коли ви бачите, що він водиться зі світськими друзями й віддає свій вплив не на той бік, — він іде слідом оддалеки; і незабаром ганьба впаде на давнє родинне ім’я, а Ісуса Христа зранять у домі Його друзів. Така людина своїм прикладом спричинить, що інші спіткнуться й упадуть.

Далі — Петро запанібрата й по-приятельськи з ворогами Христа. Одна дівчина каже цьому відважному Петрові: «І ти був з Ісусом Галилейським.» Але він відрікся перед усіма, кажучи: «Не знаю, що говориш.» А коли він вийшов до воріт, побачила його інша дівчина й сказала тим, що там були: «І сей був з Ісусом Назарейським.» І знову він відрікся з клятвою: «Не знаю чоловіка». Минула ще година; а він усе ще не усвідомлював свого становища; аж тут інший рішуче став твердити, що він галилеянин, бо його виявила говірка. І він розгнівався, почав проклинати й клястися і знову відрікся від свого Учителя: і заспівав півень. (Маттея 26:69–74.)

Він починає з самої вершини самовпевненості й спускається крок за кроком, аж поки не вибухає прокльонами й не присягається, що ніколи не знав свого Господа.

Учитель міг би обернутися й сказати йому: «Невже це правда, Петре, що ти так скоро Мене забув? Хіба ти не пам’ятаєш, як твоя теща лежала в гарячці, а Я заборонив недузі, і вона покинула її? Хіба ти не пригадуєш, як ти вражено дивився на улов риби, аж вигукнув: „Йди від мене: бо я чоловік грішний, Господи“? Чи пам’ятаєш, як у відповідь на твій крик: „Господи, спаси мене“ — Я простяг руку й не дав тобі потонути у воді? Невже ти забув, як на горі Преображення разом з Яковом та Іваном ти сказав Мені: „Господи, добре нам тут бути: коли хочеш, зробимо тут три намети“? Невже ти забув, як був зі Мною за вечерею і в Гетсимані? Невже це правда, що ти так скоро Мене забув?» Господь міг би докоряти йому такими запитаннями, але Він не зробив нічого подібного. Він кинув на Петра один погляд — і в ньому було стільки любові, що він розбив серце цього відважного учня: і той вийшов і гірко заплакав.

А після того як Христос воскрес із мертвих, погляньте, як ніжно Він повівся з учнем, що схибив. Ангел біля гробу каже: «Скажіть ученикам Його та Петрові». (Марка 16:7.) Господь не забув Петра, хоч Петро тричі відрікся від Нього; тож Він звелів передати цю ласкаву особливу вістку учневі, що покаявся. Якого ж ніжного й люблячого Спасителя ми маємо!

Друже, якщо ви один із заблукалих, нехай люблячий погляд Учителя приверне вас назад; і нехай Він поверне вам радість Свого спасіння.

Насамкінець дозвольте сказати, що я сподіваюся: Бог поверне якогось відступника, що читає ці сторінки, і той у майбутньому стане корисним членом суспільства й світлою окрасою Церкви. Ми ніколи не мали б тридцять другого псалма, якби Давида не було відновлено: «Блажен, кому проститься беззаконнє, кому гріх буде покритий»; ані того чудового п’ятдесят першого псалма, що його написав відновлений відступник. Не мали б ми й тієї дивовижної проповіді в день П’ятидесятниці, коли навернулося три тисячі, — проповіді, яку виголосив інший відновлений відступник.

Нехай Бог поверне й інших відступників і вчинить їх у тисячу разів кориснішими для Своєї слави, ніж вони будь-коли були раніше.