Слова поради

«Тростинки приломленої не доламле».— Ісаїї 42:3; Маттея 12:20.

Тим, хто шукає спасіння, небезпечно спиратися на досвід інших людей. Багато хто чекає, що з ним повториться те, що пережили його дідусь чи бабуся. Був у мене друг, який навернувся в полі, — і тепер він вважає, що все місто має піти на той луг і там навернутися. Інший навернувся під мостом — і думає, що будь-хто, хто шукає, піде туди й знайде Господа. Найкраще для стривожених — іти просто до Божого Слова. Якщо є на світі люди, для яких Слово має бути особливо дорогим, то це саме ті, хто питає, як спастися.

Наприклад, хтось може сказати: «У мене немає сили». Нехай відкриє Римлян 5:6: «Ще бо Христос, як були ми недужими, в свою пору за нечестивих умер.» Саме тому, що в нас немає сили, нам потрібен Христос. Він прийшов, щоб дати силу немічним.

Інший скаже: «Я не бачу». Христос каже: «Я сьвітло сьвіту» (Йоана 8:12). Він прийшов не тільки дати світло, а й «щоб очі слїпим одчиняти» (Ісаїї 42:7).

Ще хтось скаже: «Я не думаю, що людина може спастися відразу». Одного вечора така людина була в кімнаті для тих, хто шукає, і я звернув її увагу на Римлян 6:23: «Плата бо за гріх смерть, даруваннє ж Боже — життє вічнє в Христї Ісусї, Господї нашім.» Скільки часу потрібно, щоб прийняти дарунок? Мусить бути мить, коли його у вас ще немає, і мить, коли він уже ваш, — мить, коли він чужий, і наступна, коли він належить вам. Щоб отримати вічне життя, не потрібно шести місяців. Щоправда, в деяких випадках воно буває, як гірчичне зерно, — зовсім мале на початку. Деякі люди навертаються так поступово, що, як із ранковим світлом, неможливо сказати, коли почався світанок; а в інших це схоже на спалах метеора, і правда осяює їх раптово.

Я не перейшов би й вулиці, щоб довести, коли саме я навернувся; але для мене важливо знати, що я справді навернений.

Буває, що дитину так дбайливо виховували, що неможливо сказати, коли почалося нове народження; але мусила бути мить, коли сталася ця зміна і коли вона стала учасником Божої природи.

Деякі люди не вірять у раптове навернення. Але я кидаю виклик будь-кому: покажіть мені в Новому Заповіті навернення, яке не було б миттєвим. «І, йдучи мимо, побачив Левію Алфеєвого, сидячого на митницї, і рече йому: Йди слїдом за мною. І, вставши, пійшов слїдом за Ним.» (Маттея 9:9). Що може бути раптовіше за це?

Закхей, митар, хотів побачити Ісуса; а що був малий на зріст, то виліз на дерево. Коли Ісус прийшов на те місце, Він глянув угору, побачив його і сказав: «Закхею, злїзь боржій додолу» (Луки 19:5). Його навернення мало статися десь між гілкою і землею. Нам сказано, що він прийняв Ісуса з радістю і промовив: «Ось половину достатку мого, Господи, даю вбогим; і коли кого чим обидив, віддаю вчетверо.» (Луки 19:8). Мало хто в наші дні міг би сказати таке на доказ свого навернення.

Увесь дім Корнилія навернувся раптово: ще коли Петро проповідував Христа йому та його домашнім, на них зійшов Святий Дух, і вони охрестилися. (Дїяння 10.)

У день П’ятидесятниці три тисячі людей радо прийняли Слово. Вони не тільки навернулися, а й того самого дня охрестилися. (Дїяння 2.)

А коли Филип розмовляв з євнухом, поки вони їхали дорогою, євнух сказав Филипові: «Ось вода; що боронить менї охреститись?» Ніщо не перешкоджало. І Филип сказав: «Коли віруєш усїм серцем, то можна.» І обидва зійшли у воду; і цей вельможа Кандаки, цариці ефіопської, охрестився й поїхав своєю дорогою, радіючи. (Дїяння 8:26–38.) Ви побачите в усьому Писанні, що навернення були раптові й миттєві.

Припустімо, людина має звичку красти гроші в свого господаря. Скажімо, за дванадцять місяців вона взяла $1 000; чи ми порадимо їй наступного року взяти $500, а ще наступного — менше, і так далі, аж поки за п’ять років сума не зменшиться до $50? Це був би той самий принцип, що й у поступовому наверненні.

Якби таку людину привели до суду й помилували, бо вона не могла змінити свого способу життя відразу, це вважали б дуже дивною справою.

Але Біблія каже: «Хто крав, більш не крадь» (Єфесян 4:28). Це команда «Кругом!» Припустімо, людина має звичку лаятися сто разів на день: чи порадимо ми їй наступного дня вимовити не більше дев’яноста проклять, а ще наступного — вісімдесяти, щоб з часом вона позбулася цієї звички? Спаситель каже: «Не клянїть ся зовсїм». (Маттея 5:34.)

Припустімо, інший має звичку напиватися й бити дружину двічі на місяць; якби він робив це лише раз на місяць, а потім лише раз на півроку, це було б, за тією самою логікою, так само розумно, як поступове навернення. Уявіть, що Ананію послали до Павла, коли той ішов до Дамаска, дихаючи погрозами й убивством проти учнів і кидаючи їх до в’язниці, — щоб сказати йому не вбивати стільки, скільки він задумав, і дати ворожнечі вмирати в його серці поступово, а не відразу. Уявіть, що йому сказали б, що не годиться відразу перестати дихати погрозами й убивством і почати проповідувати Христа, бо філософи скажуть, що зміна надто раптова і не втримається; це було б те саме міркування, яким користуються ті, хто не вірить у миттєве навернення.

Далі є ще одна категорія людей — ті, що бояться, що не встоять. Це численна і дуже обнадійлива категорія. Мені подобається, коли людина не довіряє собі. Добре, коли такі люди дивляться на Бога і пам’ятають, що не вони тримають Бога, а Бог тримає їх. Дехто хоче вхопитися за Христа; але суть у тому, щоб Христос, у відповідь на молитву, взяв вас. Нехай такі прочитають Псалом 121: «Очі мої підношу на гори, звідки поміч моя прийде. Поміч моя від Господа, що сотворив небо і землю. Не дасть нозї твоїй спіткнутись; твій сторож не дрімає. Бач! Сторож Ізраїля не задрімає, і не засне він. Господь сторож твій, Господь тїнь твоя, праворуч у тебе. Не вдарить на тебе сонце в день, нї в ночі місяць. Господь заступить тебе від всякого лиха, він заступить душу твою. Заступить Господь вихід твій і вхід твій від нинї по віки.»

Хтось назвав його псалмом мандрівника. Це прекрасний псалом для тих із нас, хто є прочанами в цьому світі, і нам слід добре його знати.

Бог може зробити те, що Він уже робив. Він беріг Йосипа в Єгипті, Мойсея перед фараоном, Даниїла у Вавилоні й дав Іллі силу встояти перед Ахавом у той темний день. І я такий вдячний, що ті, кого я назвав, були людьми з такими самими пристрастями, як і ми. Це Бог зробив їх такими великими. Людині треба дивитися на Бога. Справжня, щира віра — це людська неміч, що спирається на Божу силу. Коли людина не має сили, але спирається на Бога, вона стає могутньою. Біда в тому, що в нас забагато сили й упевненості в собі.

І ще в Жидів 6:17, 18: «У тому ж, хотївши Бог більше показати наслїдникам обітницї незмінність ради своєї, посередникував клятьбою, щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами, котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою, куди предтеча про нас увійшов Ісус, по чину Мелхиседековому, ставшись Архиєреєм по вік.»

Ось дорогоцінні вірші для тих, хто боїться впасти, хто страшиться, що не встоїть. Тримати — це Божа справа. Берегти овець — це справа Пастиря. Хто чув, щоб вівці йшли повертати пастиря? Люди думають, що мусять берегти і себе, і Христа на додачу. Це хибна думка. Справа Пастиря — доглядати їх і дбати про тих, хто Йому довіряє. І Він пообіцяв це робити. Я колись чув, що один морський капітан, помираючи, сказав: «Слава Богу, якір тримає». Він довіряв Христові. Його якір учепився за тверду скелю. Один ірландець якось сказав, що «він тремтів, а Скеля — ніколи». Нам треба стати на тверду опору.

У 2 Тимотея 1:12 Павло каже: «знаю бо, в кого увірував, і певен, що силен Він переказ мій схоронити до того дня.» Таким було Павлове переконання.

Під час недавньої громадянської війни один капелан, обходячи шпиталі, підійшов до вмирущого. Дізнавшись, що той християнин, він спитав, якого той переконання, і почув: «Павлового переконання». «Він методист?» — спитав капелан, бо методисти всі вважають Павла своїм. «Ні». «Пресвітеріанин?» — бо пресвітеріани особливо претендують на Павла. «Ні», — була відповідь. «Він належить до Єпископальної церкви?» — бо всі брати-єпископали стверджують, що мають право на Первоапостола. «Ні», — він не був єпископалом. «То якого ж він переконання?» «певен, що силен Він переказ мій схоронити до того дня». Це величне переконання, і воно дало вмирущому солдатові спокій у смертну годину.

Хай ті, хто боїться, що не встоїть, відкриють 24-й вірш Послання Юди: «Тому ж, що може вас оберегати без спотикання, і поставити перед славою своєю непорочних в радостї».

Далі подивіться на Ісаїї 41:10: «Не бійся, бо я з тобою; не лякайся, бо я — Бог твій; я додам тобі сили, буду помагати, і піддержу тебе вірною правицею моєю.»

Потім подивіться на вірш 13: «Я бо, — Господь Бог твій; я держу тебе за руку-правицю; я говорю тобі: не лякайся, я помагаю тобі!»

Якщо ж Бог тримає мою праву руку у Своїй, хіба Він не може тримати й берегти мене? Хіба не має Бог сили зберегти? Великий Бог, що створив небо і землю, може зберегти бідного грішника, такого, як ви і я, якщо ми Йому довіряємо. Не довіряти Богові зі страху впасти — це те саме, що людина, яка відмовилася від помилування, боячись знову потрапити до в’язниці; або потопельник, який відмовився від порятунку, боячись знову впасти у воду.

Багато людей дивляться на християнське життя і бояться, що їм не вистачить сили встояти до кінця. Вони забувають обітницю: «поки життя твого, поти буде сила твоя» (5 Мойсея 33:25). Це нагадує мені маятник годинника, який занепав духом при думці, що йому доведеться пройти стільки тисяч миль; але коли він подумав, що цю відстань треба долати по одному «тік, тік, тік», то знову набрався відваги для щоденної дороги. Так і християнин має особливе право віддати себе під опіку свого Небесного Отця і довіряти Йому день у день. Втішно знати, що Господь не почне доброго діла, не довівши його до кінця.

Є два типи скептиків: одні мають щирі труднощі, а інші люблять лише сперечатися. Колись я думав, що ця остання категорія завжди буде колючкою в моєму тілі; але тепер вони мене не колють. Я сподіваюся зустрічати їх на всьому шляху. Люди такого кшталту крутилися біля Христа, щоб зловити Його на слові. Вони приходять на наші зібрання, щоб влаштувати суперечку. Усім таким я радив би Павлову пораду Тимофієві: «Від дурного ж і невченого змагання вхиляй ся, знаючи, що воно родить сварки.» (2 Тимотея 2:23.) Невчені суперечки! Багато молодих навернених роблять прикру помилку. Вони думають, що мусять захищати всю Біблію. Коли я тільки навернувся, я дуже мало знав Біблію і думав, що мушу захищати її від початку до кінця від усіх охочих; але один бостонський невіруючий узявся за мене, одним махом розбив усі мої аргументи й знеохотив мене. Та тепер я це переборов. У Божому Слові є багато такого, чого я й не вдаю, що розумію.

Коли мене питають, що я з цим роблю, я відповідаю: «Нічого не роблю».

«Як ви це пояснюєте?» «Я цього не пояснюю».

«То що ж ви з цим робите?» «Та просто вірю».

А коли мені кажуть: «Я не вірив би нічому, чого не розумію», — я просто відповідаю, що я вірю.

Є багато речей, які п’ять років тому були темні й таємничі, а відтоді мені відкрився на них потік світла; і я сподіваюся відкривати щось нове про Бога протягом усієї вічності. Я взяв собі за правило не обговорювати спірних місць Писання. Один старий богослов сказав, що деякі люди, коли хочуть їсти рибу, починають з того, що вибирають кістки. Я відкладаю такі речі, поки не матиму на них світла. Я не зобов’язаний пояснювати те, чого не збагну. «Що втаєне, те належить Господеві, Богу нашому; що ж відкрите, те наше і дїтей наших, по віки» (5 Мойсея 29:29); і це я беру, їм і живлюся ним, щоб набратися духовної сили.

Далі, є трохи здорової поради в Тита 3:9: «Дурного ж змагання, та родоводів, та спорів, та сварок про закон цурай ся, бо вони не на користь і марні.»

Але ось приходить щирий скептик. З ним я поводився б так ніжно, як мати з хворою дитиною. Я не маю співчуття до тих людей, які, коли людина сумнівається, відкидають її і не хочуть мати з нею нічого спільного.

Якось я був на зібранні для тих, хто шукає, і передав одній християнці, яку знав уже деякий час, жінку, що мала сумніви. Невдовзі, озирнувшись, я помітив, що та жінка виходить із зали. Я спитав: «Чому ви її відпустили?» «О, вона ж скептик!» — була відповідь. Я побіг до дверей, зупинив її і познайомив з іншим християнським працівником, який понад годину розмовляв і молився з нею. Він відвідав її та її чоловіка, і за тиждень ця освічена жінка відкинула свій скептицизм і стала діяльною християнкою. Це вимагало часу, такту й молитви; але якщо людина такого типу щира, ми повинні поводитися з нею так, як хотів би від нас Учитель.

Ось кілька місць для тих, хто шукає й сумнівається:

«Коли хто хоче волю Його чинити, знати ме про науку, чи від Бога вона, чи я від себе глаголю.» (Йоана 7:17). Якщо людина не хоче виконувати Божої волі, вона не пізнає й науки. Немає такої категорії скептиків, які б не знали, що Бог бажає, щоб вони покинули гріх; і якщо людина готова відвернутися від гріха, прийняти світло й дякувати Йому за те, що Він дає, а не чекати світла на всю Біблію відразу, вона з дня на день отримуватиме більше світла, крок за кроком посуватиметься вперед — і буде виведена з темряви просто в ясне світло неба.

У Даниїла 12:10 нам сказано: «Многі обчистяться, вбіляться і будуть, наче в огнї, перетоплені (в спокусї); а безбожні будуть безбожно поступати, й не зрозуміє сього нїхто з нечестивих, а мудрі зрозуміють.»

Бог ніколи не відкриє Своїх таємниць Своїм ворогам. Ніколи! І якщо людина вперто живе в гріху, вона не пізнає Божих істин.

«Довірність Господня для тих, що його бояться, а заповіт його на те, щоб звістити їм.» (Псальма 25:14).

А в Йоана 15:15 читаємо: «Вже більш вас не зву слугами, бо слуга не знає, що робить пан його; вас же назвав я другами, бо все, що чув я від Отця мого, обявив вам.» Коли ви станете друзями Христа, ви знатимете Його таємниці. Господь сказав: «Чи втаю від Авраама, раба мого, що я творю?» (1 Мойсея 18:17).

Найімовірніше розуміють Бога ті, хто на Нього схожий. Якщо людина не хоче відвернутися від гріха, вона не пізнає Божої волі, і Бог не відкриє їй Своїх таємниць. Але якщо людина готова відвернутися від гріха, вона здивується, як увійде світло!

Пам’ятаю вечір, коли Біблія була для мене найсухішою й найтемнішою книжкою у всесвіті. Наступного дня вона стала зовсім іншою. Мені здавалося, що я отримав до неї ключ. Я народився від Духа. Але перш ніж я хоч щось пізнав про Божий задум, мені довелося покинути свій гріх. Я вірю, що Бог зустрічає кожну душу на місці самовіддання — коли вона готова дозволити Йому вести й провадити її. Біда багатьох скептиків — їхня самовпевненість. Вони знають більше за Всемогутнього! І приходять не з духом учня. Але щойно людина приходить з відкритим серцем, вона отримує благословення; бо «Коли ж у кого з вас недостає премудрости, нехай просить у Бога, котрий дає всїм щедро та й не осоромлює, то й дасть ся йому.» (Якова 1:5).