Брама до Царства

«Коли хто не народить ся звиш, не може видїти царства Божого.»
(Йоана 3:3.)

Мабуть, немає в Слові Божому місця, яке було б нам знайоміше за цей уривок. Гадаю, якби я спитав присутніх на будь-якому зібранні, чи вірять вони, що Ісус Христос навчав про нове народження, дев’ять десятих із них сказали б: «Так, я вірю, що навчав».

Отже, якщо слова цього тексту правдиві, то вони містять одне з найурочистіших питань, які тільки можуть постати перед нами. Краще вже помилитися в багатьох речах, аніж у цій одній. Христос говорить про це дуже ясно. Він каже: «Коли хто не народить ся звиш, не може видїти царства Божого» — а тим паче успадкувати його. Тож учення про нове народження є основою всіх наших надій на майбутній світ. Це справді абетка християнської віри. Мій досвід такий: якщо людина нетверда в цьому вченні, то вона буде нетверда майже в кожному іншому основоположному вченні Біблії. Правильне розуміння цього предмета допоможе людині розв’язати тисячу труднощів, які вона може зустріти в Слові Божому. Речі, що раніше здавалися дуже темними й таємничими, стануть цілком ясними.

Учення про нове народження перевертає всяку фальшиву релігію — усі хибні погляди на Біблію і на Бога. Один мій друг розповідав мені, що якось після одного з його зібрань до нього підійшов чоловік із довгим списком записаних питань, на які він мав відповісти. Він сказав: «Якщо ви задовільно відповісте на ці питання, я твердо вирішив стати християнином». «А чи не думаєте ви, — сказав мій друг, — що краще вам спершу прийти до Христа? Тоді ви зможете розглянути ці питання». Чоловік подумав, що, мабуть, справді краще так і зробити. Прийнявши Христа, він знову подивився на свій список питань, але тепер йому здалося, ніби на всі вони вже дано відповідь. Никодим прийшов зі стривоженим розумом, і Христос сказав йому: «Мусите ви народити ся звиш.» З ним повелися зовсім не так, як він чекав, але наважуся сказати, що то була найблаженніша ніч у всьому його житті. «Народитися знову» — це найбільше благословення, яке будь-коли спіткає нас у цьому світі.

Зверніть увагу, як про це каже Писання. «Коли хто не народить ся звиш», «народиться згори»,[Примітка: Йоана 3:3. Читання на полях] «народиться від Духа». З-поміж багатьох інших місць, де ми знаходимо це слово «коли не», я назву лише три. «коли не покаєтесь, усї так само погинете.» (Луки 13:3, 5.) «Коли не навернетесь, та не станете як дїти, то не ввійдете в царство небесне.» (Маттея 18:3.) «коли ваша правда не переважить письменників та Фарисеїв, то не ввійдете в царство небесне.» (Маттея 5:20.) Насправді всі вони означають одне й те саме.

Я такий вдячний, що наш Господь говорив про нове народження з цим начальником юдейським, цим учителем закону, а не з жінкою біля криниці в Самарії, не з митарем Матвієм чи із Закхеєм. Якби Він приберіг Своє вчення про цю велику справу для цих трьох чи для подібних до них, люди сказали б: «О так, цим митарям і блудницям треба навернутися, а я людина порядна; мені навертатися не треба». Гадаю, Никодим був одним із найкращих зразків мешканців Єрусалима: проти нього не було нічого записано.

Думаю, навряд чи мені треба доводити, що ми мусимо народитися знову, перш ніж станемо придатними для неба. Наважуся сказати, що немає щирої людини, яка не визнала б, що вона непридатна для Царства Божого, доки не народиться від іншого Духа. Біблія навчає нас, що людина від природи загублена й винна, і наш досвід це підтверджує. Ми знаємо також, що найкраща й найсвятіша людина, якщо відвернеться від Бога, дуже скоро впаде в гріх.

Тепер дозвольте сказати, чим відродження не є. Це не ходіння до церкви. Дуже часто я бачу людей і питаю їх, чи вони християни. «Так, звичайно; принаймні я так думаю: я щонеділі ходжу до церкви». Ах, але це не відродження. Інші кажуть: «Я намагаюся чинити те, що правильно, — хіба я не християнин? Хіба це не нове народження?» Ні. Що це має спільного з тим, щоб народитися знову? Є ще одна категорія — ті, хто «почав нове життя» і думає, що відродився. Ні; прийняти нове рішення — ще не означає народитися знову.

Не допоможе вам і хрещення. А проте можна почути, як люди кажуть: «Та я ж хрещений; і я народився знову, коли мене охрестили». Вони вірять, що коли їх охрещено в церкву, то їх охрещено і в Царство Боже. Кажу вам, що це цілком неможливо. Вас можуть охрестити в церкву, і все ж ви не будете охрещені в Сина Божого. Хрещення на своєму місці — річ добра. Боже борони, щоб я сказав щось проти нього. Але якщо ви ставите його на місце відродження — на місце нового народження, — це страшна помилка. Ви не можете бути охрещені в Царство Боже. «Коли хто не народить ся звиш, не може видїти царства Божого.» Якщо хтось із читачів покладає свої надії на щось інше — на будь-яку іншу основу, — я молюся, щоб Бог її змів.

Інші кажуть: «Я приступаю до Господньої вечері; я постійно причащаюся». Благословенне таїнство! Ісус сказав, що щоразу, коли ви це робите, ви згадуєте Його смерть. А проте це не означає «народитися знову»; це не перехід від смерті до життя. Ісус каже ясно — так ясно, що тут не може бути жодної помилки: «Коли хто не родить ся од води й Духа, не може ввійти в царство Боже.» Що спільного має з цим таїнство? Що спільного має ходіння до церкви з тим, щоб народитися знову?

Ще хтось підходить і каже: «Я регулярно молюся». І все ж я кажу, що це не означає народитися від Духа. Отже, перед нами постає дуже урочисте питання; і о, якби кожен читач щиро й чесно спитав себе: «Чи я народився знову? Чи я народився від Духа? Чи я перейшов від смерті до життя?»

Є категорія людей, які кажуть, що особливі євангелізаційні зібрання дуже добрі для певного роду людей. Вони були б дуже добрі, якби туди можна було привести п’яницю, чи привести гравця, чи інших порочних людей, — це принесло б багато користі. Але «нам навертатися не треба». Кому Христос сказав ці мудрі слова? Никодимові. Хто такий був Никодим? П’яниця, гравець чи злодій? Ні! Без сумніву, він був одним із найкращих людей в Єрусалимі. Він був шанованим радником; він належав до синедріону; він обіймав дуже високе становище; він був правовірним; він був одним із найбездоганніших людей. І що ж сказав йому Христос? «Коли хто не народить ся звиш, не може видїти царства Божого.»

Але я уявляю, як хтось каже: «Що ж мені робити? Я не можу створити життя. Я, звісно, не можу спасти себе». Звісно, не можете; і ми не стверджуємо, що можете. Ми кажемо вам, що зробити людину кращою без Христа цілком неможливо; а саме це люди й намагаються робити. Вони намагаються залатати цю природу «старого Адама». Мусить бути нове творіння. Відродження — це нове творіння; а якщо це нове творіння, то воно мусить бути ділом Божим. У першому розділі Книги Буття людини немає. Там немає нікого, крім Бога. Людини там немає, щоб узяти в цьому участь. Коли Бог творив землю, Він був сам. Коли Христос відкупив світ, Він був сам.

«Роджене від тїла — тїло, а роджене від Духа — дух.» (Йоана 3:6.) Ефіоп не може змінити своєї шкіри, а леопард — своїх плям. Ви так само марно намагалися б зробити себе чистими й святими без Божої допомоги. Вам це було б так само легко, як чорній людині відмити себе до білого. Людина з таким самим успіхом могла б спробувати перестрибнути через місяць, як служити Богові в тілі. Тому «Роджене від тїла — тїло, а роджене від Духа — дух.»

Отже, у цьому розділі Бог каже нам, як нам увійти в Його Царство. Ми не повинні пробиватися туди власною працею — хоча спасіння, безперечно, варте праці. Це ми визнаємо. Якби на шляху були ріки й гори, варто було б перепливти ті ріки й перейти ті гори. Немає сумніву, що спасіння варте всіх цих зусиль; але ми не здобуваємо його своїми ділами. Воно — для того, «Хто ж не робить, а вірує» (Римлян 4:5). Ми працюємо тому, що спасенні; ми не працюємо, щоб спастися. Ми працюємо від хреста, а не до нього. Написано: «із страхом і трепетом про своє спасеннє дбайте.» (Филипян 2:12). Та ж ви мусите мати своє спасіння, перш ніж зможете звершувати його. Припустімо, я кажу своєму синкові: «Я хочу, щоб ти обережно витратив ці сто доларів». «Добре, — каже він, — дай мені ці сто доларів, і я обережно їх витрачу». Пам’ятаю, як я вперше покинув дім і поїхав до Бостона; я витратив усі гроші й тричі на день ходив на пошту. Я знав, що з дому приходить лише одна пошта на день, але думав, що якось, може, буде лист і для мене. Нарешті я отримав листа від своєї молодшої сестрички — і о, як я йому зрадів! Вона чула, що в Бостоні багато кишенькових злодіїв, і більша частина того листа була про те, щоб я дуже пильнував і не дав нікому обчистити мені кишеню. Але ж мені треба було мати щось у кишені, перш ніж її могли обчистити. Так і ви мусите мати спасіння, перш ніж зможете звершувати його.

Коли Христос вигукнув на Голгофі: «Звершилось!» — Він мав на увазі саме те, що сказав. Усе, що людям тепер треба зробити, — це просто прийняти діло Ісуса Христа. Немає надії для чоловіка чи жінки, доки вони намагаються самі здобути собі спасіння. Я уявляю, що деякі люди скажуть, як, можливо, сказав і Никодим: «Це дуже таємнича річ». Я бачу, як хмуриться чоло того фарисея, коли він каже: «Як може се статись?» Для його вуха це звучить дуже дивно. «Народитися знову; народитися від Духа! Як може це статися?» Багато людей кажуть: «Ви мусите це логічно пояснити; а якщо не пояснюєте, то не просіть нас у це вірити». Я уявляю, як багато людей так кажуть. Коли ви просите мене пояснити це розумом, я відверто кажу вам, що не можу. «Дух, де хоче, дише, й голос його чуєш, та не знаєш, звідкіля виходить, і куди йде; так усякий народжений од Духа.» (Йоана 3:8.) Я не все розумію про вітер. Ви просите мене пояснити його. Я не можу. Тут він може дути прямо на північ, а за сто миль — прямо на південь. Я можу піднятися на кілька сотень футів і побачити, що він дме зовсім у протилежному напрямку, ніж тут, унизу. Ви просите мене пояснити ці повітряні течії; але припустімо, що через те, що я не можу їх пояснити й не розумію їх, я твердо заявив би: «О, вітру взагалі не існує». Я уявляю, як якась маленька дівчинка скаже: «Я знаю про це більше, ніж той чоловік; я часто чула вітер і відчувала, як він дме мені в обличчя»; і вона могла б сказати: «Хіба вітер не вирвав мені парасольку з рук того дня? і хіба я не бачила, як він зірвав чоловікові капелюх на вулиці? Хіба я не бачила, як він гне дерева в лісі й збіжжя на полях?»

Ви з таким самим успіхом могли б сказати мені, що вітру не існує, як і те, що не буває, щоб людина народилася від Духа. Я відчував, як Дух Божий діє в моєму серці, так само реально й справді, як відчував вітер, що дме мені в обличчя. Я не можу пояснити цього розумом. Є багато речей, яких я не можу пояснити розумом, але в які я вірю. Я ніколи не міг пояснити розумом творіння. Я бачу світ, але не можу сказати, як Бог створив його з нічого. Проте майже кожна людина визнає, що була творча сила.

Є багато речей, яких я не можу пояснити й не можу збагнути розумом, і все ж я в них вірю. Я чув, як один комівояжер сказав, що чув, ніби служіння й віра Ісуса Христа — це справа об’явлення, а не дослідження. «Як же зволив Бог ... відкрити в менї Сина свого», — каже Павло (Галат 1:15, 16). Якось компанія молодих людей їхала разом у глиб країни, і в дорозі вони вирішили не вірити нічому, чого не можуть пояснити розумом. Їх почув один старий чоловік і незабаром сказав: «Я чув, ви казали, що не віритимете нічому, чого не можете пояснити розумом». «Так, — відповіли вони, — це так». «Що ж, — сказав він, — їдучи сьогодні потягом, я бачив гусей, овець, свиней і худобу, які всі їли траву. Чи можете ви сказати мені, яким чином та сама трава перетворилася на шерсть, пір’я, щетину й вовну? Чи вірите ви, що це факт?» «О так, — сказали вони, — ми не можемо не вірити в це, хоча й не розуміємо». «Що ж, — сказав старий, — а я не можу не вірити в Ісуса Христа». І я не можу не вірити у відродження людини, коли бачу людей, яких повернуто, коли бачу людей, які змінилися. Хіба деякі з найгірших людей не відродилися — їх не витягнуто з ями, не поставлено їхніх ніг на Скелю, не вкладено нову пісню в їхні уста? Їхні язики проклинали й богохульствували, а тепер зайняті прославлянням Бога. Старе минуло, і все стало нове. Вони не просто виправилися, а відродилися — нові люди в Христі Ісусі.

Там, унизу, у темних провулках одного з наших великих міст живе бідний п’яниця. Я думаю, якщо ви хочете наблизитися до пекла, вам слід піти в дім бідного п’яниці. Підіть до хати того бідного, жалюгідного п’яниці. Чи є щось більш схоже на пекло на землі? Подивіться, які злидні й горе там панують. Але чуєте! Біля дверей лунають кроки, і діти біжать і ховаються. Терпляча дружина чекає, щоб зустріти чоловіка. Він був її мукою. Не раз вона тижнями носила на собі сліди його ударів. Не раз ця сильна права рука опускалася на її беззахисну голову. І тепер вона чекає, сподіваючись почути його лайку й зазнати його жорстокості. Він заходить і каже їй: «Я був на зібранні; і почув там, що коли я захочу, то можу навернутися. Я вірю, що Бог може спасти мене». Прийдіть до того дому знову через кілька тижнів — і яка переміна! Наближаючись, ви чуєте, як хтось співає. Це не пісня гуляки, а звуки доброго старого гімну «Скеле віків». Діти вже не бояться батька, а тиснуться до його колін. Дружина поруч із ним, її обличчя сяє щасливим світлом. Хіба це не картина відродження? Я можу привести вас до багатьох таких домів, ощасливлених відроджувальною силою віри Христової. Людям потрібна сила перемагати спокусу, сила провадити праведне життя.

Єдиний спосіб увійти в Царство Боже — це «народитися» в ньому. Закон цієї країни вимагає, щоб президент народився в ній. Коли чужинці прибувають до наших берегів, вони не мають права нарікати на такий закон, що забороняє їм будь-коли стати президентами. То хіба Бог не має права встановити закон, щоб усі, хто стає спадкоємцем вічного життя, мусили «народитися» в Його Царстві?

Невідроджена людина воліла б радше бути в пеклі, ніж на небі. Візьміть людину, чиє серце повне зіпсуття й нечестя, і помістіть її на небі серед чистих, святих і викуплених — і вона не захоче там залишатися. Безперечно, якщо ми маємо бути щасливими на небі, ми мусимо почати творити небо тут, на землі. Небо — це приготоване місце для приготованих людей. Якби гравця чи богохульника взяли з вулиць Нью-Йорка й поставили на кришталеву бруківку неба під тінь дерева життя, він сказав би: «Я не хочу тут залишатися». Якби людей узяли на небо такими, якими вони є від природи, без відродження їхніх сердець, на небі спалахнув би новий бунт. Небо наповнене громадою тих, хто народився двічі.

У 14-му й 15-му віршах цього розділу ми читаємо: «І, як Мойсей підняв угору гадюку в пустинї, так мусить бути піднятий і Син чоловічий, щоб кожний віруючий в Него не погиб, а мав життє вічнє.» «КОЖНИЙ». Зверніть на це увагу! Дозвольте сказати вам, неспасенним, що Бог зробив для вас. Він зробив для вашого спасіння все, що міг зробити. Вам не треба чекати, поки Бог зробить щось іще. В одному місці Він ставить питання: що ще міг би Він зробити (Ісаїї 5:4)? Він посилав Своїх пророків, і їх убивали; потім Він послав Свого улюбленого Сина, і Його вбили. Тепер Він послав Святого Духа, щоб переконати нас у гріху й показати, як нам спастися.

У цьому розділі нам сказано, як люди мають спастися, а саме — через Того, Хто був піднятий на хресті. Як Мойсей підняв мідного змія в пустелі, так мусить бути піднятий і Син Людський, «щоб кожний віруючий в Него не погиб, а мав життє вічнє». Деякі люди нарікають і кажуть, що дуже нерозумно відповідати їм за гріх людини, яка жила шість тисяч років тому. Нещодавно один чоловік говорив зі мною про цю несправедливість, як він її називав. Якщо людина думає так відповісти Богові, кажу вам, це їй нічого не дасть. Якщо ви загинете, то не через гріх Адама.

Дозвольте пояснити це на прикладі; можливо, так вам легше буде зрозуміти. Припустімо, я вмираю від сухот, які успадкував від батька чи матері. Я захворів не з власної провини і не через те, що нехтував здоров’ям; я, скажімо, успадкував цю хворобу. Повз проходить приятель: він дивиться на мене й каже: «Муді, у вас сухоти». Я відповідаю: «Я це дуже добре знаю; мені не потрібно, щоб хтось мені про це казав». «Але, — каже він, — є ліки». «Але, пане, я в це не вірю. Я звертався до найкращих лікарів у цій країні і в Європі, і всі кажуть, що надії немає». «Але ж ви мене знаєте, Муді; ви знаєте мене багато років». «Так, пане». «То невже ви думаєте, що я сказав би вам неправду?» «Ні». «Так от, десять років тому я був так само безнадійно хворий. Лікарі вже махнули на мене рукою; але я прийняв ці ліки, і вони мене вилікували. Я цілком здоровий: подивіться на мене». Я кажу, що це «дуже дивний випадок». «Так, можливо, і дивний; але це факт. Ці ліки вилікували мене: прийміть їх, і вони вилікують вас. Хоч мені вони коштували дуже дорого, вам вони не коштуватимуть нічого. Прошу вас, не легковажте цим». «Що ж, — кажу я, — мені хотілося б вам повірити; але це суперечить моєму розуму».

Почувши це, мій приятель іде й повертається з іншим другом, і той свідчить про те саме. Я й далі не вірю; тож він іде й приводить ще одного друга, і ще одного, і ще, і ще; і всі вони свідчать про те саме. Вони кажуть, що були в такому ж тяжкому стані, як і я; що прийняли ті самі ліки, які пропонують мені; і що ці ліки їх вилікували. Тоді мій приятель подає мені ліки. Я жбурляю їх на землю; я не вірю в їхню рятівну силу; я помираю. А причина в тому, що я відкинув ліки. Так і ви: якщо загинете, то не тому, що згрішив Адам, а тому, що відкинули ліки, запропоновані для вашого спасіння. Ви оберете темряву, а не світло. «як нам утекти, що недбали про таке велике спасеннє?» Немає для вас надії, якщо ви знехтуєте ліки. Немає користі дивитися на рану. Якби ми були в Ізраїльському таборі і нас ужалила одна з огненних гадюк, нам не було б жодної користі дивитися на рану. Погляд на рану ще нікого не врятував. Ви маєте дивитися на Ліки — відвести погляд від себе до Того, Хто має силу спасти вас від вашого гріха.

Погляньте на табір ізраїльтян; погляньте на картину, що постає перед вашими очима! Багато людей помирає, бо нехтують запропонованими ліками. У тій посушливій пустелі чимало коротеньких, маленьких могилок; багатьох дітей ужалили огненні гадюки. Батьки й матері виносять своїх дітей. Онде саме ховають матір; улюблену матір ось-ось покладуть у землю. Уся родина в сльозах зібралася довкола дорогого тіла. Ви чуєте жалібні голосіння; ви бачите гіркі сльози. Онде батька несуть до місця його останнього спочинку. Плач здіймається по всьому табору. Сльози ллються за тисячами померлих; ще тисячі вмирають; і мор лютує від одного кінця табору до другого.

Я бачу в одному наметі ізраїльську матір, що схилилася над улюбленим сином, юнаком у самому розквіті життя, який тільки-но став дорослим. Вона витирає смертний піт, що виступає на його чолі. Ще трохи — і його очі завмерли й склякли, бо життя швидко покидає його. Серце матері розривається й кровоточить. Раптом вона чує в таборі гамір. Здіймається великий крик. Що це означає? Вона підходить до входу в намет. «Що це за гамір у таборі?» — питає вона перехожих. І хтось відповідає: «Як, добра жінко, хіба ви не чули доброї новини, що прийшла в табір?» «Ні, — каже жінка. — Добра новина! Яка?» «Як, ви не чули? Бог дав ліки». «Що? Для покусаних ізраїльтян? О, скажіть мені, які це ліки!» «Та Бог звелів Мойсеєві зробити мідяну гадюку й поставити її на жердині посеред табору; і Він оголосив, що кожен, хто гляне на неї, буде жити. А крик, що ви чуєте, — це крик людей, коли вони бачать піднесену гадюку». Мати повертається в намет і каже: «Сину мій, у мене для тебе добра новина. Тобі не треба вмирати! Сину мій, сину мій, я прийшла з доброю звісткою; ти можеш жити!» Він уже впадає в забуття; він такий слабкий, що не може дійти до входу в намет. Вона підхоплює його сильними руками й піднімає. «Глянь онде; глянь он туди, під пагорб!» Але хлопець нічого не бачить; він каже: «Я нічого не бачу; що там, мамо?» А вона каже: «Дивись далі, і ти побачиш». Нарешті він помічає блиск гадюки; і ось — він здоровий! Так буває і з багатьма новонаверненими. Дехто каже: «О, ми не віримо в раптові навернення». Скільки часу знадобилося, щоб вилікувати того хлопця? Скільки часу знадобилося, щоб вилікувати тих покусаних гадюками ізраїльтян? Це був лише погляд — і вони були здорові.

Цей єврейський хлопець — новонавернений. Мені здається, я бачу, як він закликає всіх, хто був із ним, славити Бога. Він бачить іншого юнака, покусаного, як і він сам; він підбігає до нього й каже: «Тобі не треба вмирати». «О, — відповідає той юнак, — я не можу жити; це неможливо. В Ізраїлі немає лікаря, який міг би мене вилікувати». Він не знає, що йому не треба вмирати. «Як, ти не чув новини? Бог дав ліки». «Які ліки?» «Та Бог звелів Мойсеєві підняти мідяну гадюку і сказав, що жоден із тих, хто гляне на ту гадюку, не помре». Я так і уявляю собі цього юнака. Може, він із тих, кого ви назвали б інтелектуалами. Він каже новонаверненому: «Ти ж не думаєш, що я повірю в щось подібне? Якщо лікарі в Ізраїлі не можуть мене вилікувати, як, на твою думку, мене вилікує якась стара мідна гадюка на жердині?» «Та я, пане, був у такому ж тяжкому стані, як і ти!» «Не може бути!» «Так, саме так». «Це найдивовижніше, що я будь-коли чув, — каже юнак. — Поясни мені, як це діє». «Не можу. Я знаю тільки, що глянув на ту гадюку і видужав: це й допомогло. Я просто глянув — от і все. Мати розповіла мені чутки, що ходили табором; і я просто повірив тому, що сказала мати, і я цілком здоровий». «Ну, я не вірю, що тебе покусало так сильно, як мене». Юнак закочує рукав. «Дивись! Цей знак показує, де мене вжалило; і кажу тобі, мені було гірше, ніж тобі». «Що ж, якби я розумів, як це діє, я б глянув і видужав». «Облиш своє розуміння: глянь і живи». «Але ти, пане, просиш мене зробити щось нерозумне. Якби Бог сказав: Візьміть мідь і втирайте її в рану, — тоді, може, в міді було б щось, що вилікує укус. Юначе, поясни мені, як це діє». Я часто бачив перед собою людей, які говорили саме так. Але юнак кличе ще когось, заводить його в намет і каже: «Розкажи йому, як Господь тебе спас»; і той розповідає таку саму історію; і він кличе інших, і всі вони кажуть те саме.

Юнак каже, що це дуже дивна річ. «Якби Господь звелів Мойсеєві піти назбирати якихось трав чи коренів, зварити їх і пити той відвар як ліки, — у цьому був би якийсь сенс. Але дивитися на гадюку — це настільки суперечить природі, що я не можу цього зробити». Нарешті приходить його мати, яка ходила табором, і каже: «Сину мій, у мене для тебе найкраща новина у світі. Я була в таборі й бачила сотні людей, які були зовсім безнадійні, а тепер усі вони цілком здорові». Юнак відповідає: «Я хотів би видужати; дуже тяжко думати про смерть; я хочу ввійти в обітовану землю, і страшно помирати тут, у цій пустелі; але річ у тім, що я не розумію цих ліків. Вони не переконують мого розуму. Я не можу повірити, що можна видужати в одну мить». І юнак помирає через власне невірство.

Бог дав ліки цьому покусаному ізраїльтянинові: «Глянь і живи!» І є вічне життя для кожного бідного грішника. Гляньте — і ви можете бути спасенні, мій читачу, цієї самої години. Бог дав ліки; і їх запропоновано всім. Біда в тому, що дуже багато людей дивиться на жердину. Не дивіться на жердину; це церква. Вам не треба дивитися на церкву; з церквою все гаразд, але церква не може вас спасти. Дивіться далі за жердину. Дивіться на Розп’ятого. Дивіться на Голгофу. Пам’ятай, грішнику, що Ісус помер за всіх. Вам не треба дивитися на служителів; вони лише вибрані Божі знаряддя, щоб підносити Ліки, підносити Христа. Отож, друзі мої, відведіть очі від людей; відведіть очі від церкви. Зведіть їх до Ісуса, Який узяв гріх світу, — і від цієї години для вас буде життя.

Дякувати Богові, нам не потрібна освіта, щоб навчитися дивитися. Ота маленька дівчинка, той маленький хлопчик чотирьох років, який не вміє читати, — вміє дивитися. Коли батько повертається додому, мати каже своєму малюкові: «Дивись! Дивись! Дивись!» — і дитина вчиться дивитися задовго до того, як їй виповниться рік. Саме так і спасаються. Треба глянути на Агнця Божого, «що бере на себе гріхи сьвіта»; і цієї ж миті є життя для кожного, хто хоче глянути.

Дехто каже: «Хотів би я знати, як спастися». Просто повірте Богові на слово і довіртеся Його Синові сьогодні ж — цієї самої години — цієї самої миті. Він спасе вас, якщо ви Йому довіритеся. Мені здається, я чую, як хтось каже: «Я не відчуваю укусу так сильно, як хотілося б. Я знаю, що я грішник і все таке; але я недостатньо відчуваю укус». А наскільки сильно Бог хоче, щоб ви його відчули?

Коли я був у Белфасті, я знав одного лікаря, приятелем якого був провідний тамтешній хірург; і він розповів мені, що той хірург мав звичай перед кожною операцією казати пацієнтові: «Добре подивіться на рану, а потім зверніть очі на мене; і не відводьте їх, доки я не закінчу». Я тоді подумав, що це добра ілюстрація. Грішнику, добре подивися на свою рану; а потім зверни очі на Христа і не відводь їх. Краще дивитися на Ліки, ніж на рану. Побач, який ти бідний, нещасний грішник; а тоді глянь на Агнця Божого, «що бере на себе гріхи сьвіта». Він помер за нечестивих і грішних. Скажіть: «Я прийму Його!» І нехай Бог допоможе вам звести очі до Чоловіка на Голгофі. І як ізраїльтяни глянули на гадюку й були зцілені, так і ви гляньте — і живіть.

Після битви під Піттсбург-Лендінгом я був у шпиталі в Мерфрісборо. Серед ночі мене розбудили й сказали, що один чоловік в одній із палат хоче мене бачити. Я пішов до нього, і він назвав мене «капеланом» — я не був капеланом — і сказав, що хоче, щоб я допоміг йому померти. А я сказав: «Я взяв би вас на руки й заніс би в Царство Боже, якби міг; але я не можу цього зробити: я не можу допомогти вам померти!» А він сказав: «А хто може?» Я сказав: «Господь Ісус Христос може — Він для того й прийшов». Він похитав головою і сказав: «Він не може мене спасти; я грішив усе життя». А я сказав: «Але ж Він прийшов спасти грішників». Я подумав про його матір на Півночі і був певен, що вона дуже хоче, щоб він помер у мирі; тож я вирішив залишитися з ним. Я молився двічі чи тричі й повторював усі обітниці, які міг пригадати; бо було видно, що за кілька годин його не стане. Я сказав, що хочу прочитати йому розмову Христа з чоловіком, який турбувався про свою душу. Я розгорнув третій розділ Євангелія від Йоана. Він не зводив з мене очей; а коли я дійшов до 14-го і 15-го віршів — до уривка, який ми розглядаємо, — він підхопив слова: «як Мойсей підняв угору гадюку в пустинї, так мусить бути піднятий і Син чоловічий, щоб кожний віруючий в Него не погиб, а мав життє вічнє.» Він зупинив мене і спитав: «Так там і написано?» Я сказав: «Так». Він попросив прочитати ще раз; і я прочитав. Він сперся ліктями на ліжко і, стиснувши руки, сказав: «Як добре; прочитайте ще раз, будь ласка». Я прочитав утретє, а тоді дочитав решту розділу. Коли я закінчив, його очі були заплющені, руки складені, а на обличчі була усмішка. О, як воно сяяло! Яка зміна відбулася на ньому! Я побачив, що його губи тремтять, і, схилившись над ним, почув ледь чутний шепіт: «як Мойсей підняв угору гадюку в пустинї, так мусить бути піднятий і Син чоловічий, щоб кожний віруючий в Него не погиб, а мав життє вічнє.» Він розплющив очі й сказав: «Досить; більше не читайте». Він прожив ще кілька годин, спочиваючи головою на цих двох віршах; а тоді вознісся в одній із Христових колісниць, щоб посісти своє місце в Царстві Божому.

Христос сказав Никодимові: «Коли хто не народить ся звиш, не може видїти царства Божого.» Ви можете побачити багато країн; але є одна країна — земля Беула, яку Джон Буньян бачив у видінні, — якої ви ніколи не побачите, якщо не народитеся знову, не будете відроджені Христом. Ви можете подорожувати й бачити багато прекрасних дерев; але дерева життя ви ніколи не побачите, якщо ваші очі не прояснить віра в Спасителя. Ви можете бачити прекрасні ріки землі — можете плавати по їхніх водах; але пам’ятайте: ваше око ніколи не спочине на ріці, що витікає з Божого Престолу й тече крізь горішнє Царство, якщо ви не народитеся знову. Це сказав Бог, а не людина. Ви ніколи не побачите Царства Божого, якщо не народитеся знову. Ви можете бачити царів і володарів землі; але Царя царів і Господа панів ви ніколи не побачите, якщо не народитеся знову. Коли ви будете в Лондоні, ви можете піти в Тауер і побачити корону Англії, яка коштує тисячі доларів і яку там охороняють солдати; але пам’ятайте: ваше око ніколи не спочине на вінці життя, якщо ви не народитеся знову.

Ви можете чути пісні Сіону, які співають тут; але однієї пісні — пісні Мойсея і Агнця — необрізане вухо ніколи не почує; її мелодія тішитиме лише вухо тих, хто народився знову. Ви можете милуватися прекрасними оселями землі, але пам’ятайте: осель, які Христос пішов приготувати, ви ніколи не побачите, якщо не народитеся знову. Це каже Бог. Ви можете бачити десять тисяч прекрасних речей у цьому світі; але міста, яке побачив здалека Авраам — і відтоді став мандрівником і приходьком, — ви ніколи не побачите, якщо не народитеся знову (Жидів 11:8, 10-16). Вас можуть часто запрошувати тут на весільні бенкети; але ви ніколи не будете на весільній вечері Агнця, якщо не народитеся знову. Це каже Бог, дорогий друже. Можливо, сьогодні ввечері ви дивитеся в обличчя своєї святої матері й відчуваєте, що вона молиться за вас; але прийде час, коли ви вже ніколи її не побачите, якщо не народитеся знову.

Можливо, читач — юнак чи молода жінка, яка нещодавно стояла біля ліжка вмирущої матері; і вона, можливо, сказала: «Неодмінно зустрінься зі мною на небі», — і ви пообіцяли. Ах! Ви ніколи більше її не побачите, якщо не народитеся знову. Я вірю Ісусові з Назарету, а не тим невірам, які кажуть, що вам не треба народжуватися знову. Батьки, якщо ви сподіваєтеся побачити своїх дітей, які відійшли раніше, ви мусите народитися від Духа. Можливо, ви батько чи мати, що нещодавно провели дорогу людину до могили; і яким темним здається ваш дім! Ніколи більше ви не побачите своєї дитини, якщо не народитеся знову. Якщо ви хочете знову з’єднатися з дорогою вам людиною, ви мусите народитися знову. Можливо, я звертаюся до батька чи матері, чия дорога людина вже там, угорі. Якби ви могли почути голос цієї дорогої людини, він сказав би: «Іди сюди». Чи є у вас святий друг там, угорі? Юначе чи дівчино, хіба немає у вас матері у світі світла? Якби ви могли почути, як вона говорить, хіба вона не сказала б: «Іди сюди, мій сину», — «Іди сюди, моя доню»? Якщо ви хочете колись знову її побачити, ви мусите народитися знову.

Усі ми маємо там Старшого Брата. Майже дев’ятнадцять століть тому Він перейшов на той бік і з небесних берегів кличе вас на небо. Обернімося спиною до світу. Не слухаймо світу. Гляньмо на Ісуса на хресті — і будьмо спасенні. Тоді ми одного дня побачимо Царя в Його красі й уже ніколи не вийдемо геть.