У сховку перед лицем Його

В одному сенсі Бог завжди поруч із нами. Він не Відсутній, якого треба зводити з небес чи виводити з безодні. Він близько. Його Буття пронизує все суще. Кожен світ, що пливе, мов острівець, в океані простору, сповнений знаків Його присутності, — так само як дім вашого друга всіяний численними свідченнями того, що він там мешкає, і з них ви знаєте, що він тут живе, хоч і не бачили його обличчя. Кожен крокус, що пробивається крізь темну землю; кожен світлячок у лісі; кожен птах, що пурхає з гнізда з-під ваших ніг; усе, що існує, — усе це так само сповнене Божої присутності, як той кущ, що палав Його вогнем і перед яким Мойсей роззувся, визнаючи, що там був Бог.

Проте ми не завжди це усвідомлюємо. Часто в нас минають години, і дні, і тижні. Часом ми віддаємося цілим порам молитви, ходимо туди й назад до Його дому, де спирається драбина спілкування; а Він для нас і далі — тінь, ім’я, переказ, сон про давно минулі дні.

«О, коли б я знав, де знайти його (Бога), й зміг доступити до престолу його! А то я йду вперед — і нема його, повертаю назад і не зустріну його. Чи робить він що по лївій сторонї, я не бачу; чи скритий десь по правій, я не догляну.»

Яка ж відмінна ця неспроможність відчути Божу присутність від благословенного досвіду Його близькості, який пізнали деякі!

Брат Лаврентій, простосердий кухар, розповідає, що понад шістдесят років він ніколи не втрачав відчуття Божої присутності, а усвідомлював її, виконуючи обов’язки свого скромного служіння, так само ясно, як тоді, коли причащався Святої Вечері.

Джон Гау на чистій сторінці своєї Біблії зробив латиною такий запис: «Цього самого ранку я прокинувся від найчарівнішого й найрадіснішого сну, коли чудовий і рясний потік небесних променів від високого престолу Божої Величі, здавалося, влився в мої відкриті й розширені груди. Відтоді я часто роздумував над цією надзвичайною запорукою особливої Божої прихильності і щоразу з новою втіхою смакував її радощі».

Чи ж не подібні ці переживання, такі благословенні й надихаючі, до досвіду автора найдовшого, а в дечому й найвеличнішого псалма в Псалтирі? Він вибивав золоту руду думки строфа за строфою, з дивовижною силою й красою, коли раптом, здається, усвідомив, що Той, про Кого він говорив, наблизився й схилився над ним. Відчуття Божої присутності пройняло його внутрішню свідомість. І, піднявши обличчя, на якому зустрілися й злилися благоговіння й захват, він вигукнув: «Близько єси, Господи!» (Псальма 119:151.)

Якби тільки такий досвід Божої близькості був завжди нашим, огортаючи нас, як повітря чи світло; якби тільки ми могли відчувати, як висловив це великий апостол на Ареопазі, що Бог не далеко, а є тим середовищем, у якому ми маємо своє буття, мов морські квіти в глибоких, тихих лагунах, — тоді ми зрозуміли б, що мав на думці Давид, коли говорив про те, щоб жити в домі Господньому по всі дні свого життя, споглядати Його красу, шукати Його в Його храмі й бути захованим у таємному місці Його намету (Псальма 27). Тоді ми набули б і благословенної таємниці миру, чистоти й сили.

У сховку перед лицем Його — мир. «У сьвітї горе мати мете, — сказав наш Учитель, — а в менї впокій мати мете». Кажуть, що одна комаха вміє оточувати себе плівкою повітря і, огорнута нею, опускається посеред каламутних, застояних калюж і лишається неушкодженою. Так і віруючий усвідомлює, що він огорнутий невидимою плівкою Божої Присутності, мов лист, що здолав далеку дорогу, — у конверті, який береже його від ушкодження й бруду.

«Приближились ті, що задумали лихо», але Ти ближчий за найближчих, і я живу у внутрішньому колі Твоєї присутності. Гори навколо мене сповнені кіньми й колісницями Твого захисту. Жодна зброя, зроблена проти мене, не матиме успіху, бо вона може досягти мене лише крізь Тебе, а доторкнувшись до Тебе, нешкідливо відскочить убік. Бути в Бозі — це бути в добре збудованому домі, коли буря зірвалася з прив’язі; або у святилищі, двері якого замикаються перед переслідувачем.

У сховку перед лицем Його — чистота. Самий лише вид засніжених Альп, які видно здалеку через Женевське озеро, так підносить і преображає захоплену й тужливу душу, що засоромлює все лихе, яке хотіло б накинутися на внутрішнє життя. Відомо, що присутність маленької дитини з її безхитрісною чистотою обеззброювала пристрасть, як промінь світла, упавши в печеру, де кишать плазуни, розганяє слизьких змій. Що ж тоді вчинить для мене Твоя присутність, якщо я здобуду постійне її відчуття і житиму в її таємному місці? Певно, у серці того вогню я, хоч і чорний вуглик, буду збережений чистим, палаючим і жарким!

У сховку перед лицем Його — сила. Мій клич день і ніч — про силу, духовну силу. Не силу розуму, красномовства чи людської могутності. Вони не здатні перемогти зімкнені лави зла. Ти правдиво кажеш, що це — «нї військом, нї силою». Проте людські душі, що торкаються Тебе, стають ніби намагнічені, заряджені духовною силою, якій світ не може ні заперечити, ні протистояти. О, дай мені доторкнутися до Тебе! Дай мені перебувати в нерозривному зв’язку з Тобою, щоб із Тебе хвиля за хвилею Божої енергії переходили в мій спустошений і спраглий дух і крізь нього, припливаючи, але ніколи не відпливаючи, і підносили мене до життя благословенного служіння, що зробить пустині внизу подібними до саду Господнього.

Але як нам здобути й зберегти це відчуття Божої близькості?

Чи мусимо ми повертатися до Бетелю з його кам’яним стовпом, де навіть Яків сказав: «Певно єсть Господь на врочищі сьому»? Ах, ми могли б стояти поруч із ним непомазаним оком — і не побачити жодної драбини, не почути жодного голосу; тоді як патріарх відкрив би Бога на голих пустищах нашого життя, якими ми ходимо без благоговіння й радості.

Чи мусимо ми мандрувати до входу в печеру, у тіні якої стояв Ілля, схвильований музикою тихого, лагідного голосу, солодшого через контраст із громом і бурею? На жаль! ми могли б стояти поруч із ним, не усвідомлюючи тієї славної Присутності; тоді як Ілля, якби жив нині, розпізнав би її в шепоті вітру, у лепеті немовлят, у ритмі серця.

Якби ми, такі, як тепер є, стали поруч з апостолом Павлом, коли його було захоплено до третього неба, то, мабуть, не побачили б нічого, крім майстерні наметника або похмурої кімнати в найнятому помешканні, — ми в темряві, тоді як він у захваті; тоді як він, якби жив знову, розпізнав би ангелів на наших пароплавах, видіння в наших храмах, двері, що відчиняються в небо серед приглушеної слави нашого похмурішого неба.

Насправді ми всюди носимо із собою своє коло світла чи темряви. Бог так само присутній у світі, як тоді, коли Енох ходив з Ним, а Мойсей розмовляв з Ним лицем до лиця. Він так само готовий бути живою, світлою, славною Реальністю для нас, як і для них. Але вина — у нас. Наші очі непомазані, бо наші серця неправі. Чисті серцем і нині бачать Бога, і тим, хто любить Його та виконує Його заповіді, Він і нині об’являє Себе так, як не об’являє світові. Перестаньмо звинувачувати наші часи; звинувачуймо себе. Це ми звиродніли, а не вони.

Яким же, отже, є той настрій душі, що найлегше сприймає присутність і близькість Бога? Постараймося навчитися благословенної таємниці — завжди перебувати у сховку перед лицем Його і бути захованим у Його оселі (Псальма 31:20).

Пам’ятай же з самого початку, що ні ти, ні будь-хто з нашого роду не може мати того радісного усвідомлення Божої Присутності інакше, як через Ісуса. Ніхто не знає Отця, тільки Син і ті, кому Син Його відкриває; і ніхто не приходить до Отця, як тільки через Нього. Поза Ісусом Божа Присутність — предмет жаху, від якого біси ховаються в пеклі, а грішники плетуть собі пояси або ховаються між деревами. Але в Ньому зруйновано всі перегороди, роздерто всі завіси, розвіяно всі хмари, і найслабший віруючий може жити там, де перебував Мойсей, — посеред вогню, перед пожирним полум’ям якого не встоїть жодна нечистота.

«Яка частина діла Господнього найтісніше пов’язана з цим благословенним відчуттям Божої Присутності?»

Саме через кров Його хреста грішники стають близькими. Своєю смертю Він не лише об’явив ніжну Божу любов, а й усунув наші гріхи та виткав для нас ті одежі бездоганної краси, у яких нас радо приймають до внутрішньої палати Присутності Царя. Пам’ятай, що сказано: «і глаголати му до тебе з віка». Та золота плита — віко, яке Аарон кропив кров’ю щоразу, коли входив до Святого Святих, — була прообразом Ісуса. Він — справжнє віко милосердя. І саме тоді, коли ти входиш у найглибше спілкування з Ним у Його смерті й найпостійніше живеш у дусі Його Вечері на спомин, ти найглибше відчуєш Його близькість. Тепер, як і в Еммаусі, Він любить давати Себе пізнати в ламанні хліба.

«Чи це все? Бо я чув це багато разів і все ж не вмію жити в таємному місці так, як хотів би».

Саме так; і тому, щоб зробити для нас те, чого не могло б зробити жодне наше зусилля, наш Господь прийняв від Свого Отця обітницю Святого Духа, щоб Він приніс у наші серця саму Присутність Бога. Зрозумій: оскільки ти належиш Христові, благословенний Утішитель — твій. Він у тобі, як був у твоєму Господі, і в тій мірі, в якій ти живеш Духом, і ходиш Духом, і відкриваєш Йому всю свою природу, ти побачиш, що стаєш Його палатою Присутності, осяяною світлом Його слави. І коли ти усвідомиш, що Він у тобі, то усвідомиш, що ти завжди в Ньому. Так і улюблений апостол писав: «По сьому пізнаємо, що в Ньому пробуваєм, а Він у нас, що від Духа свого дав нам.»

«Усе це я знаю, і все ж не можу усвідомити цього дивовижного факту перебування Духа в мені; як же тоді я зможу усвідомити своє перебування в Ньому?»

Це тому, що твоє життя таке квапливе. Ти не приділяєш досить часу роздумам і молитві. Духа Божого в тобі й Присутності Божої довкола тебе неможливо розпізнати, поки чуття зайняті насолодою, або пульс б’ється швидко, або мозок сповнений тупотом багатьох поспішних думок. Лише тоді, коли вода стоїть, вона стає прозорою і відкриває кам’янисте дно під собою. Угамуйся і пізнай, що Бог у тобі й довкола тебе! У тиші душі невидиме стає видимим, а вічне — справжнім. Око, засліплене сонцем, не може розгледіти красот його намету, доки не встигне позбутися сліпучого блиску. Нехай не мине жоден день без часу мовчазного чекання перед Богом.

«Чи є ще якісь умови, які я маю виконати, щоб перебувати у сховку перед лицем Його?»

Будь чистий серцем. Кожен дозволений гріх покриває вікна душі дедалі товщими шарами бруду, затьмарюючи бачення Бога. Але кожна перемога над нечистотою й себелюбством прояснює духовний зір, і з очей спадає, мов би луска. У силі Святого Духа зрікайся себе, не давай гріхові пощади, протився дияволові — і ти побачиш Бога.

Несвята душа не могла б побачити Бога, навіть якби її поставили посеред неба. А святі душі бачать Бога серед звичайних буднів землі і всюди знаходять відкрите видіння. Такі не могли б бути ближче до Бога, навіть якби стояли біля скляного моря. Єдина їхня перевага там полягала б у тому, що, коли завісу їхньої смертної й грішної природи буде роздерто, бачення стане безпосереднішим і досконалішим.

Виконуй Його заповіді. Нехай не буде жодної йоти чи риски, яку ти не визнав би й не виконав. Хто має заповідї мої і хоронить їх, той любить мене; хто ж любить мене, буде люблений від Отця мого, і я любити му його, і обявлюсь йому. Мойсей, вірний слуга, був також і провидцем, і говорив з Богом лицем до лиця, так як говорить чоловік з чоловіком.

Перебувай у дусі молитви. Часом видіння забариться, щоб випробувати щирість і сталість твого бажання. Іншим разом воно прийде, як світанок крадеться небом, і, перш ніж ти зогледишся, ти відчуєш, що Він близько. Він завжди мав звичай без попередження тихо входити посеред Своїх учнів крізь зачинені двері. «Тропи твої невідомі».

У такі хвилини ми справді можемо сказати разом зі святим Бернардом: «Він увійшов не через очі, бо Його присутність не позначилася барвою; і не через вуха, бо не було звуку; і не через дихання, бо Він не змішувався з повітрям; і не через дотик, бо Він був невідчутний. Ви питаєте, як же я пізнав, що Він присутній? Тому, що Він був силою, яка оживляє. Щойно Він увійшов, Він збудив мою сонну душу. Він зворушив і пронизав моє серце, що перед тим було чуже, кам’яне, тверде й хворе, так що душа моя могла благословляти Господа, і все, що в мені, хвалило Його святе ім’я».

Плекай звичку говорити до Бога вголос. Не завжди, можливо, бо наші бажання часто надто святі чи глибокі, щоб їх можна було вкласти в слова. Але добре набути звички говорити до Бога, як до присутнього друга, коли сидиш удома чи йдеш дорогою. Шукай звички обговорювати все з Богом — свої листи, свої плани, свої надії, свої помилки, свої скорботи й гріхи. Речі виглядають зовсім інакше, коли їх винести в спокійне світло Його присутності. Не можна довго розмовляти з Богом уголос і не відчути, що Він близько.

Багато роздумуй над словом. Це сад, де ходить Господь Бог, храм, де Він перебуває, палата Присутності, де Він приймає Свій двір і де Його знаходять ті, хто Його шукає. Саме через слово ми живимося Словом. І Він сказав: «Хто їсть тїло моє і пє кров мою, в менї пробуває, а я в йому.»

Будь ревний у християнській праці. Місце молитви — справді місце Його об’явленої присутності, але ця присутність зникла б звідти, якби ми зволікали там після того, як дзвін обов’язку покликав нас униз. Ми завжди зустрічатимемо її, виконуючи свою необхідну працю: «Ти стрічаєш того, хто чинить справедливість». Коли ми виходимо до щоденних справ, ангел Його лиця виходить нам назустріч і обертається, щоб іти поруч із нами. «Ійдїть», — сказав Учитель; «Ось я з вами по всї днї». Не лише в храмових дворах, чи в затишних долинах, чи в кімнатах хворих, а й у колообігу щоденних обов’язків, у буденності життя, на мертвій рівнині існування ми можемо завжди перебувати у сховку перед лицем Його і зможемо сказати разом з Іллею перед Ахавом і Гавриїлом перед Захарією: «Я стою перед Господем» (1 Царів 17:1; Луки 1:19).

Плекай звичку усвідомлювати Божу Присутність. «Щасливий, кого ти вибереш і даси йому приблизитись: він жити ме у дворах твоїх». Немає життя, подібного до цього. Відчувати, що Бог з нами; що Він ніколи не веде нас через місце, надто вузьке, щоб і Він міг ним пройти; що ми вже ніколи не можемо бути самотні, ні на одну мить; що Він обступив нас іззаду й спереду і поклав на нас Свою руку; що Він не міг би бути ближче до нас, навіть якби ми були в самому небі. Мати Його за Друга, і Суддю, і Порадника, і Провідника. Усвідомлювати, що в нашому житті ніколи не буде Єрихону без присутності Вождя війська Господнього з тими невидимими, але могутніми легіонами, перед натиском яких мусять упасти всі стіни. Чи ж дивно, що давні святі ставали міцні в бою, коли чули, як Він каже: «Я з тобою; не оставлю тебе, анї покину тебе».

Геть, страху, і скорбото, і жаху перед темною долиною! «Ти сховаєш мене у сховку перед лицем Твоїм від гордощів людських; Ти сховаєш мене в наметі від сварливих язиків».