Повнота Духа

«Сповняйте себе Духом». — Єфесян 5:18.

Ніщо не може відшкодувати Церкві чи окремому християнинові браку Святого Духа. Чим є повноводий потік для млинового колеса, тим є Святий Дух для Церкви. Чим є життєвий начаток для тіла, тим є Святий Дух для окремої людини. Ми стоятимемо безсилі й присоромлені перед нашими труднощами й ворогами, доки не пізнаємо, чим Він може бути — могутнім приливом любові й сили в серцях Своїх святих.

Серед читачів цих рядків, можливо, чимало таких, що страждають від різних форм духовної слабкості, і всі вони безпосередньо походять від браку Святого Духа. Не те щоб вони були зовсім позбавлені Його, бо тоді вони взагалі не були б християнами; але, перебуваючи в них, Він присутній лише як тоненька нитка, срібна смужка, мілкий струмок. Чому ми маємо цим вдовольнятися? П’ятидесятнична повнота, зодягнення силою, хрещення вогнем — усе це в межах нашої досяжності. Нехай надихне нас святе прагнення здобути все, що наш Бог готовий дарувати.

Цю протилежність неважко показати на прикладах, узятих зі Слова Божого. Чи не можемо ми з благоговінням сказати, що служіння Самого нашого благословенного Господа завдячувало значну частину своєї дивовижної сили тій хвилині, коли Він, хоча й сповнений Святим Духом від народження, був наново помазаний при водах хрещення? З особливим наголосом сказано, що Він був «Духа сьвятого повний» (Луки 4:1), і повернувся «у силї Духа в Галилею» (ст. 14), і встав у синагозі свого рідного міста, застосовуючи до Себе давнє пророцтво й проголошуючи, що Дух Божий на Ньому (ст. 18). Його дивовижні слова й діла прямо походять від чудесної дії Святого Духа на Його людське життя (Дїяння 10:38).

Чи бракує вам упевненості? Часом ні, бо ви почуваєтеся щасливими й задоволеними. Та ось ці щасливі години минають, і ваш спокій порушено, як гладінь гірського озера темніє й брижиться від буревію, що насувається. Вам потрібна основа сталого миру, а знайти її можна лише, по-перше, у ясному розумінні того, що Ісус зробив для вас; по-друге, у печаті Святого Духа. Його святе служіння в тому, що Він «сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі». Він — Дух усиновлення, «нимже покликуємо: Авва, Отче!»

Чи бракує вам перемоги над гріхом? Нема чого дивуватися, якщо ви нехтуєте Святим Духом. Він — благословенна протиотрута від поривів і панування тіла. Він бажає проти тіла, щоб ми не виконували його пожадливостей. Коли Він сповнює серце Своєю славною повнотою, підшепти спокуси вмить гаснуть, мов іскри в океанській хвилі. Гріх так само не може встояти перед присутністю Святого Духа, як темрява не може опиратися лагідним, усепроникним променям ранкового світла.

Однак якщо Його засмучують, або опираються Йому, або гасять Його, так що Його сила й присутність стримані, то для духа немає визволення — хоч би яким гірким було його каяття і хоч би як ревно він удавався до постів, умертвлення тіла й жалю. Тільки закон «духа життя в Христї Ісусї» може визволити нас «від закону гріха і від смерти». Але він може — і визволить, якщо тільки ми віддамося його дії.

Чи бракує вам плодів святості? Деякі знайомі нам люди так явно «сповнені овощами праведности», що служать на хвалу Божу, аж нас мимоволі тягне до них. Їхні обличчя сяють присутністю Господа, хоч вони й п’ють із чаші Його страждань. Їхній дух ніжний, їхня вдача лагідна й безкорислива, а дитяча смиренність огортає все їхнє поводження ореолом невимовної краси. Нам бракує цих чеснот. У нас мало такого, що притягало б людей до Христа, і багато такого, що відштовхує. Наше гілля голе й безлисте, наче його обгризла сарана. І причина очевидна. Ми не дали Святому Духові чинити по-СВОЄМУ з нашим внутрішнім життям. Якби сік Його присутності могутньо струменів у нас, ми вгиналися б під вагою соковитих плодів; інакше й бути не могло б.

Чи бракує вам сили для служіння? У вас немає палючої спраги спасіння інших. Ви не горите за душі. Ви ніколи не мучилися через відчуженість людей від Бога. А коли ви говорите, у ваших словах немає сили. Біси сміються з ваших спроб вигнати їх. Сплячий на мить неспокійно перевертається, але скоро засинає ще глибшим сном, ніж будь-коли. Дім, клас, громада не дають жодних плодів. Жоден дбайливо зірваний плід не наповнює вашого кошика. Жоден рибний косяк не рве ваших сітей. Жоден новобранець не відгукується на ваш заклик до зброї. І ви не можете сподіватися іншого, доки не здобудете сили, яку обіцяв наш Господь, коли сказав: «Приймете силу, як зійде сьвятий Дух на вас». Саме тоді, коли перші християни сповнилися Святим Духом, вони «промовляли слово Боже з одвагою» і з великою силою давали «сьвідченнє воскресення Господа Ісуса».

Ці й багато інших нестач було б заповнено, якби тільки ми були сповнені Святим Духом. Прийшли б радість, сила, свідомість присутності Господа Ісуса, постійний спочинок у волі Божій — і це стало б для нас радісним відкриттям; якби тільки ми відмовилися вдовольнятися чимось меншим, ніж повне перебування в нас Святого Духа.

Пан Сперджен якось сказав, що жодна чверть години, поки він не спав, не минала в нього без виразного усвідомлення присутності Господа. Коли Дух сповнює серце, Ісус стає яскраво реальним і явно близьким. Чим Він є для вас? Чи прокидаєтеся ви вранці під Його легким дотиком і чи проводите години з Ним? Чи можете ви часто відірвати погляд від праці й побачити Його обличчя? Чи постійно шукаєте у Нього сили, благодаті, проводу? Якщо Він для вас лише уривчасте видіння, ви ще не пізнали першої ознаки п’ятидесятничного дару.

Повна посвята служінню Господу Ісусу — великий крок уперед порівняно з досвідом більшості християн; але навіть цього недостатньо. Часто вона значною мірою негативна; а нам потрібне щось рішуче позитивне, щоб задовольнити потреби наших сердець і нашого часу. І шукати цього треба в тому, щоб нами цілковито заволодів той могутній Дух, чий прихід у П’ятидесятницю започаткував нову еру для Церкви й світу.

Звісно, Він завжди був у світі. Саме Святий Дух П’ятидесятниці ширяв над хаосом, промовляв через пророків і святих мужів і додавав снаги героям і святим старозавітних часів. День П’ятидесятниці не приніс у світ нового Духа, але відкрив еру, у якій найслабші й найубогіші зі святих можуть володіти Ним у тій самій мірі, що й ті, хто жив по той бік цього дня. До того доленосного дня Його повнота була привілеєм лише небагатьох, еліти, — Іллів, Ісаїй і Даниїлів; але від того дня Він вилитий у всій Своїй повноті на багатьох — на жінок і дітей; на непомітних мислителів і прихованих трудівників; на служниць і слуг; на всіх і кожного, хто був готовий виконати умови й прийняти наслідки. Чому ж не на нас?

Ми готові визнати, що особливі дари Святого Духа належать апостольській добі. Дані з особливою метою, тепер вони відкликані; хоча це серйозне питання, чи не могли б вони тривати й далі, якби тільки Церква була вірнішою своєму святому дорученню. Але особливі дари Святого Духа — це зовсім інше, ніж Його благословенна повнота. Вона не є винятковим правом жодної доби. Не обмежена жодною вузькою ерою чи епохою в історії Церкви, вона розливає свій приплив світла й сили навколо нас, як Ніл у повінь; і немає жодної ділянки чи садової грядки, хоч би якої віддаленої, куди б вона не прийшла, щоб зробити її родючою й багатою, якщо тільки канал сполучення тримати чистим і відкритим.

На жаль, багато хто думає, що Всемогутній, наче якийсь збанкрутілий будівничий, спорудив портик Своєї Церкви з мармуру, а довершив її звичайною цеглою!

«Сповняйте себе Духом» — це заповідь, така ж далекосяжна у своїх вимогах, як і «Чоловіки, любіть своїх жінок», що стоїть на тій самій сторінці. Це пряма заповідь, і нехтувати нею небезпечно; а всі Божі заповіді водночас дають силу їх виконати. Іншими словами, Він готовий зробити нас тим, чим велить нам стати. Ба більше, у день П’ятидесятниці, у словах, які є грамотою нашого права на повноту Святого Духа, апостол Петро сказав натовпам, що слухали його, що повнота, яка раптово зійшла на них від вознесеного Господа — і яка була прямим сповненням давнього пророцтва, — призначена не лише для них чи для їхніх дітей, а й «для всїх далеких, скільки їх покличе Господь Бог». Чи ви один із Його покликаних? Тож радійте, бо ця повнота — для вас! Не будь невірний, а вірний! Негайно заявіть права на обіцяну за завітом частку й дякуйте Богові, що Він судив вам жити в добу таких дивовижних можливостей.

I. — ЗБУДІТЬ СВЯТЕ БАЖАННЯ, РОЗДУМУЮЧИ ПРО ТЕ, ЩО ОЗНАЧАЄ ПОВНОТА ДУХА.

Ми не можемо сподіватися її отримати, якщо цілком задоволені життям без неї. Навряд чи наш Отець довірить цей безцінний дар тим, кому байдуже, чи мають вони його. Де полум’я бажання ледь жевріє, там не може бути розумного очікування, що повнота Святого Духа стане дійсністю.

І недостатньо мати уривчасте й мінливе бажання, яке спалахує сьогодні, а потім місяцями й роками лишається приспаним. Мусить бути непохитна рішучість, здатна витримати випробування чеканням (якщо треба) десять днів і знести відсіч мовчання чи позірної відмови.

Проте полум’я бажання потребує палива. Мусимо роздумувати, щоб той вогонь міг розгорітися. Тож нам належить розпалювати дар, що в нас, спокійно розважаючи про все, що означає стати сповненими Духом.

Немає книги, яка так рушила б нас у цьому напрямку, як Дії апостолів. Просто дивовижно бачити, що ця повнота зробила для тих, хто першим її прийняв. Боягузи стали відважними. Тупі уми, що спотикалися об найпростіші істини, раптом пробудилися й збагнули задум Учителя. Груди, що здіймалися від суперництва, підозри й жадоби земної влади, тепер, «один одного вважаючи більшим себе», прагнули перевершити одне одного в смиренному служінні святим. Таку силу мали їхні слова, що юрби ставали громадами, а Христові вбивці — Його поклонниками й друзями. Ради вчених мужів не могли встояти перед простим красномовством незаперечних фактів. Міста й краї захиталися й давали тисячами навернених неученим, але палким проповідникам хреста.

Усе це слід приписати просто силі, що стала спільним надбанням усієї Церкви. І немає ані крихти причини, чому б вона не зробила так само багато й для нас. І, зіставляючи той переможний успіх із нашим кульгавим поступом, хіба ж не сповнимося ми нестримною тугою, щоб Він звершив подібне й через нас?

Ще краще можемо ми досягти того самого, вивчаючи життєписи святих мужів останніх століть. Щасливий той, хто має під рукою бібліотеку, полиці якої щедро заставлені книжками святих життєписів! Йому ніколи, ніколи не бракуватиме нового спонукання, коли він читатиме історію Мак-Чейна й В. Ч. Бернса, Брейнерда й Мартіна, Джонатана Едвардса та інших. Він не заздритиме й не нарікатиме, але постійно зводитиме око й серце до Неба, просячи, щоб стільки ж було зроблено й через нього самого.

І до того ж обітниці Писання здатні спонукати нас до краю. Що з нас потечуть ріки води; що нам ніколи не доведеться турбуватися про свої слова, бо їх нам буде дано; що нас навчать усього й поведуть в усе коло правди; що ми пізнаємо Христа й преобразимося в Його образ; що ми матимемо силу, — усе це таке захопливе, що неможливо не запалати святим бажанням бути наповненим Святим Духом, як банка — електрикою. А якщо треба, ми будемо готові витримати випробування довгим чеканням, як це зробили нечисленні вірні в горниці.

II. — ШУКАЙТЕ ЦІЄЇ БЛАЖЕННОЇ ПОВНОТИ З ПРАВИЛЬНОЇ СПОНУКИ.

Якщо ви прагнете її для того, щоб пережити якийсь певний досвід, або привернути людей до себе, або обернути якусь перешкоду на сходинку вгору, то, найпевніше, ви її не отримаєте. Ви мусите мати на меті одне: звеличувати Господа Ісуса у своєму тілі, чи то життям, чи то смертю. Просіть, щоб усі нижчі спонуки було знищено і щоб ця одна горіла у вас сильно й чисто.

Бог не постачатиме нам води, щоб ми крутили нею власні водяні колеса. Він нічого не зробить на догоду нашій гордості. Він не дасть нам Святого Духа для того, щоб ми здобули розголос, чи зажили собі імені, чи провадили легке, самовдоволене життя.

Якщо ми шукаємо Святого Духа лише заради власного щастя, чи втіхи, чи свободи душі, то дуже малоймовірно, що Його буде дано. Його єдина пристрасть — слава Господа Ісуса; і Він може оселитися тільки в тих, хто готовий бути з Ним заодно в цьому. «Хиба пійдуть двоє укупі, як не згодились на се?» Та якщо вами рухає лише бажання, щоб Господь Ісус звеличився у вас, чи то життям, чи то смертю; якщо ви понад усе прагнете, щоб люди відверталися від вас і зверталися до Нього, як відверталися вони від Івана Хрестителя, — тоді радійте, бо ви близько до благословення, якого не описати словами. Якщо ж ваші спонуки не сягають цієї міри, довіртеся Йому, щоб Він їх просвітив і очистив, і дайте Йому вільний доступ до вашого нутра. Тоді недовго чекати на милостиву відповідь: і Господь, Якого ви шукаєте, раптово прийде до храму Свого, і засяде Він, як той, хто переплавляє срібло, щоб сини Левієві приносили жертву в праведності.

III. — ЗВАЖТЕ, ЩО СВЯТЕ ПИСЬМО Є ЙОГО ОСОБЛИВИМ ЗНАРЯДДЯМ.

Навчання цієї надзвичайно корисної доктрини підстерігає тонка небезпека, і нам слід її остерігатися. Деякі ревні люди так звеличували внутрішнє світло й провід Святого Духа, що занедбали Слово, яке Він дав і через яке Він і досі діє в людських серцях. Це велика помилка і плідна мати всякого лиха. Щойно ми відкладаємо Боже Слово, ми стаємо відкриті для намов багатьох голосів, що озиваються в наших серцях; і тоді в нас немає ні мірила, ні критерію істини, ні інстанції, до якої можна звернутися. Як нам розпізнати Духа Божого в деяких заплутаніших справах, що постають перед судом сумління, якщо наше судження не просякнуте глибоко Божим Словом?

Не можна вдовольнятися Духом без Слова або Словом без Духа. Наше життя мусить іти цими двома, як паротяг — паралельними рейками. Слово — вибране знаряддя Духа; і тільки через побожне спілкування з ним ми зможемо розпізнавати Його голос. Саме через Слово Дух входитиме в наші серця, як сонячне тепло проникає до наших кімнат разом із промінням світла крізь відчинене вікно.

Нам потрібне широке відродження вивчення Біблії. Ці копальні Писання, що лежать під поверхнею, голосно кличуть досліджувати їх і робити відкриття; і ті, хто послухається цього заклику й візьметься за побожне та наполегливе вивчення внутрішнього змісту Слова, незабаром помітять, що отримали те сповнення, якого шукають.

Немає кращого способу спілкуватися з Богом, ніж ходити туди й сюди по своїй кімнаті чи просто неба з Біблією в руці, роздумуючи над нею і обертаючи її заповіді та обітниці на молитву. Бог проходжується галявинами Писання, як колись — галявинами Раю.

IV. — БУДЬТЕ ГОТОВІ ДОЗВОЛИТИ СВЯТОМУ ДУХОВІ ЧИНИТИ З ВАМИ, ЯК ВІН ЗАХОЧЕ.

Святий Дух перебуває в нас, а через це і Христос у нас; бо Він живе в нас через Духа, як сонце живе у світі через атмосферу, що тремтить хвилями світла. Але ми мусимо постійно коритися Йому, як вода — посудині, що її вміщує. Це нелегко; насправді цього можна досягти лише невпинним судом над собою і постійним умертвлінням нашого власного життя самості.

Яке наше становище перед Богом у цьому? Ми обрали Ісуса своїм Замісником; але чи обрали ми Його також, через Святого Духа, своїм Життям? Чи можемо ми сказати разом з апостолом: «Живу ж уже не я, а живе Христос у менї»? Якщо так, ми мусимо бути готові до всього, що з цього випливає. Ми мусимо погодитися, щоб начало нового життя росло коштом життя самості. Мусимо згодитися, щоб одне зростало, а друге меншало, через процеси, досить болісні для тіла. Ба більше, ми самі мусимо завжди бути напоготові, прискорюючи процеси суду, осуду й розп’яття. Ми мусимо зберігати вірність найменшому повелінню Святого Духа, хоч би це коштувало кривавих сліз.

Постійне сповнення Святим Духом можливе лише для тих, хто слухається Його, і хто слухається Його в усьому. У цьому житті немає нічого дріб’язкового. Нехтуючи незначними повеліннями, душа може швидко випасти з осяяного сонцем кола й утратити милостиву повноту сили Духа. Погляд, слово, відмова можуть засмутити Його в нас самих і погасити Його в інших. Порахуйте ціну; але не відступайте, злякавшись того, чого Він може зажадати. Він — Дух любові; і Він надто любить нас, щоб завдавати нам смутку без причини, яку ми й самі схвалили б, якби знали стільки, скільки знає Він.

V. — ПРИЙМІТЬ ЙОГО ВІРОЮ.

«Як прийняли ви Христа Ісуса Господа, так і ходїть у Ньому». Віра — єдиний закон Божественного дому. І як колись ви отримали прощення і спасіння вірою, так тепер пред’явіть своє право на повноту Святого Духа і прийміть її.

Виконайте вже названі умови; спокійно, але цілеспрямовано чекайте перед Богом у молитві, бо Він дає Свого Святого Духа тим, що просять у Него: тоді благоговійно привласніть цей славний дар, підведіться з колін і йдіть своєю дорогою, вважаючи, що Бог дотримав Свого слова і що ви сповнені Духом. Довіряйте Йому день у день, що Він сповнюватиме вас і зберігатиме сповненими. По вірі вашій нехай станеть ся вам.

Спершу може й не бути ні шуму буйного вітру, ні вінця з вогню, ні відчутного переживання Його присутності. Не шукайте цього, так само як новонавернений не повинен шукати в почуттях доказу того, що його прийнято. Але вірте, всупереч почуттям, що ви сповнені. Повторюйте знову і знову: «Дякую Тобі, Боже мій, що Ти дотримав Свого слова щодо мене. Я відкрив уста мої, і Ти наповнив їх, хоча поки що я не помічаю жодної особливої зміни.» І почуття рано чи пізно ввірветься у вашу свідомість, і ви зрадієте вельми великою радістю; і всі плоди Духа почнуть виявлятися.

VI. — АЛЕ ПАМ’ЯТАЙТЕ: НЕ ДОСИТЬ СПОВНИТИСЯ ОДИН РАЗ НАЗАВЖДИ.

Як і давні апостоли, ми мусимо шукати постійного повторного сповнення. Ті, хто був сповнений у другому розділі Дій, були сповнені знову в четвертому. Блаженний той, хто ніколи не виходить уранці зі своєї кімнати, не шукаючи цілеспрямовано й не приймаючи повноти Духа! Він стане вправним учнем у Божій школі, бо помазання, яке він прийняв, мов свіжа олія, перебуватиме в ньому і навчатиме його всього. А понад усе він навчиться таємниці постійного спілкування з Христом, бо написано: «Як воно навчило вас, так перебувайте в Ньому.» — (1 Йоана 2:27.)

Щоразу, як відчуєте витік, коли виснаження від служіння перевищило прийняття свіжих запасів, коли перед вами відкрився якийсь новий шлях служіння, чи щойно виявлений талант, чи нова сфера вашого єства, — знову йдіть до того самого джерела по нове сповнення, по нове заряджання духовною силою, по нове помазання святим миром.

У Діях апостолів про сповнення Духом ужито три часові форми, які й досі мають свої відповідники: —

Сповнився: раптовий, вирішальний досвід для певного діла (Дїяння 4:8).

Сповнювалися: недоконаний вид, ніби благословенний процес тривав безперестанку (Дїяння 13:52).

Повний: прикметник, що вказує на постійний досвід (Дїяння 6:8).

У вченні про Святого Духа, звісно, є набагато більше, ніж здатен усвідомити автор цих немічних рядків. Вогняне хрищення Святим Духом може бути чимось значно вищим. Тож не вдовольняймося тим, щоб проминути хоч щось із того, що можливе для викуплених людей; але, забуваючи те, що позаду, і сягаючи до того, що попереду, змагаймося досягти всього, заради чого й нас досяг Христос Ісус.