Розділ 15 · 5 хв читання · 6 хв слухання
Святий Дух свідчить про наше синівство
Один із найдорогоцінніших уривків Біблії про працю Святого Духа знаходимо в Посланні до Римлян 8:15-16: «Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь, а прийняли духа всиновлення, нимже покликуємо: Авва, Отче! Сей самий Дух сьвідкує нашому духові, що ми дїти Божі». Є два свідки нашого синівства: по-перше, наш дух, приймаючи Бога на Його слово («Которі ж прийняли Його, дав їм власть дїтьми Божими стати ся», Йоана 1:12), свідчить про наше синівство.
Наш дух без вагання стверджує, що сказане Богом — правда, що ми сини Божі, бо Бог так каже. Але є й інший свідок нашого синівства, а саме Святий Дух. Він свідчить разом із нашим духом. «Разом із» — таке значення грецького слова, вжитого в цьому місці. Тут не сказано, що Він свідчить нашому духові, а «разом із» ним. Як Він це робить, пояснено в Посланні до Галатів 4:6: «А що ви сини, то послав Бог Духа Сина свого в серця ваші, що покликує: Авва, Отче!» Коли ми прийняли Ісуса Христа як свого Спасителя й прийняли Боже свідчення про Христа, що через Нього ми стали синами, Дух Його Сина входить у наші серця, сповнюючи їх переконливим почуттям синівства і кличучи через наші серця: «Авва, Отче».
Природне ставлення наших сердець до Бога — не синівське. Ми можемо називати Його Отцем устами, як, наприклад, коли формально повторюємо молитву, якої навчив нас Ісус: «Отче наш, що на небі», але в нас немає справжнього відчуття, що Він наш Отець. Наше звертання до Нього так — лише слова. Ми не довіряємо Йому. Ми не любимо приходити в Його присутність; ми не любимо дивитися Йому в обличчя з почуттям дивовижної радості й довіри, бо говоримо з нашим Отцем.
Ми боїмося Бога. Ми приходимо до Нього в молитві, бо думаємо, що мусимо, і, можливо, боїмося того, що могло б статися, якби ми цього не робили. Але коли Дух Його Сина свідчить разом із нашим духом про наше синівство, тоді нас сповнює й проймає трепетом почуття, що ми сини. Ми довіряємо Йому так, як ніколи навіть не довіряли нашому земному батькові. Страху перед Ним навіть менше, ніж було перед нашим земним батьком.
Благоговіння є, є трепет, але о! яке ж почуття дивовижної дитячої довіри.
Зверніть увагу, коли саме Дух свідчить разом із нашим духом, що ми діти Божі. Порядок досвіду ми маємо в порядку віршів 8-го розділу Послання до Римлян. Спершу ми бачимо, як Святий Дух звільняє нас від закону гріха й смерті і, як наслідок, праведність закону сповнюється в нас, що ходимо не за законом, а за Духом (вірші 2-4); потім ми бачимо віруючого, який думає не про тілесне, а про духовне (вірш 5); потім бачимо віруючого, який день у день через Духа умертвляє діла тіла (вірш 13); потім бачимо віруючого, якого веде Божий Дух; тоді, і тільки тоді, ми бачимо, як Дух свідчить про наше синівство.
Багато хто шукає свідчення Духа про своє синівство не там, де треба. Вони, по суті, вимагають свідчення Духа про своє синівство ще до того, як навіть визнали, що прийняли Христа, і вже напевно до того, як цілком віддали своє життя під владу Божого Духа, що живе в них. Ні, шукаймо всього в належному порядку. Приймімо Ісуса Христа як свого Спасителя й віддаймося Йому як своєму Господу й Учителю, бо Бог наказує нам це зробити; визнаваймо Його перед світом, бо Бог наказує це (Маттея 10:32-33; Римлян 10:9-10); стверджуймо, що наші гріхи прощено, що ми маємо вічне життя, що ми сини Божі, бо Бог так каже в Своєму Слові, а ми не хочемо робити Бога неправдомовцем, сумніваючись у Ньому (Дїяння 10:43; Дїяння 13:38-39; 1 Йоана 5:10-13; Йоана 5:24; Йоана 1:12); віддаймо своє життя під владу Духа життя, покладаючись на Нього, щоб Він звільнив нас від закону гріха й смерті; спрямуймо свої думки не на тілесне, а на духовне; через Духа день у день умертвляймо діла тіла; віддаймо своє життя, щоб нас у всьому вів Божий Дух; а тоді просто довірмо Богові, щоб Він послав Духа Свого Сина в наші серця, сповнюючи нас почуттям синівства, що кличе: «Авва, Отче», — і Він це зробить.
Бог, наш Отець, прагне, щоб ми знали й усвідомлювали, що ми Його сини. Він прагне чути, як ми називаємо Його Отцем із сердець, які усвідомлюють, що кажуть, і які довіряють Йому без страху й тривоги. Він наш Отець. Він один у всьому всесвіті усвідомлює всю повноту значення, що є в тому дивовижному слові «Отець», і Йому радісно, коли ми усвідомлюємо, що Він наш Отець, і так Його називаємо. Кілька років тому в штаті Іллінойс жив один батько, у якого була дитина, глухоніма від народження. Сумний був день у тому домі, коли вони усвідомили, що їхня маленька дитина глуха й ніколи не чутиме і, як вони думали, ніколи не говоритиме.
Батько почув про заклад у Джексонвіллі, штат Іллінойс, де глухих дітей навчали говорити. Він відвіз туди свою маленьку дитину й доручив її опіці директора. Коли дитина пробула там деякий час, директор написав батькові, що йому варто приїхати й відвідати свою дитину.
Призначили день, і дівчинці сказали, що приїде її батько. Коли наближалася година, вона сиділа на підвіконні, стежачи за ворітьми, щоб побачити, як батько ввійде. Щойно він увійшов у ворота, вона побачила його, збігла сходами, вибігла на галявину, зустріла його, подивилася йому в обличчя, підняла руки й сказала: «Тато». Коли той батько почув, як німі уста його дитини вперше заговорили й вимовили те миле слово «Тато», таке тремтіння радості пройшло його серцем, що він упав на землю й качався по траві в захваті. Але є Отець, Який любить, як жоден земний батько, Який прагне, щоб Його діти усвідомили, що вони діти, і коли ми дивимося Йому в обличчя й із серця, яке Святий Дух сповнив почуттям синівства, кличемо Його: «Авва» (тато), «Отче», — жодна мова не може описати Божої радості.