Розділ 16 · 12 хв читання · 16 хв слухання
Святий Дух як Учитель
Наш Господь Ісус у Своїй останній розмові з учнями перед розп’яттям сказав: «Утїшитель же, Дух сьвятий, котрого пішле Отець в імя моє, Той научить вас усього, й пригадає вам усе, що я глаголав вам.» (Йоана 14:26). Тут ми бачимо двояке діло Святого Духа: навчання і пригадування того, чого Христос уже навчив. Розглянемо їх у зворотному порядку.
I. Святий Дух пригадує слова Христа.
Ця обітниця була дана насамперед апостолам і є запорукою точності їхньої розповіді про те, що говорив Ісус; але Святий Дух чинить подібне діло з кожним віруючим, який цього від Нього очікує і покладається на Нього в цьому. Святий Дух пригадує нам науку Христа і Слово саме тоді, коли вони нам потрібні — чи то для потреб нашого життя, чи для нашого служіння. Багато хто з нас міг би розповісти про випадки, коли ми були у великій душевній скруті, або в тяжких сумнівах щодо свого обов’язку, або в цілковитій розгубленості, не знаючи, що сказати людині, яку намагалися привести до Христа чи якій хотіли допомогти, — і саме тієї миті нам спадало на думку якраз те місце Писання, якого ми потребували, можливо, таке, про яке ми давно не згадували, а то й ніколи не пов’язували з такою справою. Хто це зробив? Це зробив Святий Дух.
Він готовий робити це ще частіше, якщо тільки ми очікуватимемо цього від Нього і покладатимемося на Нього.
Щоразу, коли ми сідаємо поруч із людиною, що шукає, щоб вказати їй дорогу життя, ми маємо привілей звести очі до Святого Духа і сказати: «Що саме мені сказати цій людині? Яке саме місце Писання вжити?» Глибоке значення має те, що в наступному ж вірші після цієї дорогоцінної обітниці Ісус каже: «Упокій оставляю вам, мій упокій даю вам». Саме тоді, коли Дух пригадує нам Його слова і навчає нас Божої правди, ми здобуваємо цей мир і перебуваємо в ньому. Якщо ми просто покладатимемося на Святого Духа, щоб Він пригадував нам Писання саме тоді, коли воно потрібне, і саме те, яке потрібне, ми справді матимемо мир Христа кожної миті свого життя.
Один чоловік, який готувався до християнського служіння, прийшов до мене у великому смутку. Він сказав, що мусить покинути навчання, бо не може завчити Писання напам’ять. «Мені тридцять два роки, — сказав він, — і я вже багато років займаюся торгівлею. Я відвик учитися і не можу нічого запам’ятати». Цей чоловік прагнув служити своєму Господеві, і, коли він це говорив, у його очах стояли сльози.
«Не падайте духом, — відповів я. — Візьміть обітницю свого Господа, що Святий Дух пригадає Його слова, вивчіть одне місце Писання, міцно закріпіть його в пам’яті, тоді наступне, і покладайтеся на Святого Духа, щоб Він пригадав їх вам, коли вони знадобляться». Він продовжив навчання. Він довірився Святому Духові. Згодом він узявся до праці на дуже важкому полі, де буяли всілякі помилкові вчення. Люди обступали його на вулиці, мов бджоли, а він брав свою Біблію і довіряв Святому Духові пригадати йому потрібні місця Писання, — і Дух це робив. Його противники бували збентежені, бо він на кожен їхній закид відповідав певним Божим Словом, і багатьох найзапекліших було здобуто для Христа.
II. Святий Дух навчить нас усього. Ще виразніша обітниця про це є двома розділами далі, в Йоана 16:12-14. Тут Ісус каже: «Ще багато маю глаголати вам, та ви не можете носити нинї. Як же прийде той Дух правди, то проведе вас до всякої правди; бо глаголати ме не від себе, а все, що чути ме, буде глаголати, й що настане, звістить вам. Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.» Ця обітниця була дана насамперед апостолам, але самі апостоли застосовували її до всіх віруючих (1 Йоана 2:20-27). Кожен віруючий в Ісуса Христа, навіть найпростіший, має привілей бути серед тих, про кого сказано: «навчені від Бога».
Незалежно від людських учителів: «не потрібуєте, щоб хто учив вас» (1 Йоана 2:27).
Звісно, це не означає, що ми не можемо багато чого навчитися від інших, кого навчає Святий Дух. Якби Іван так думав, він ніколи не написав би цього послання, щоб навчати інших. Людина, найповніше навчена Богом, якраз найохочіше слухатиме того, чого Бог навчив інших. Тим паче це не означає, що, коли нас навчає Дух, ми незалежні від писаного Божого Слова; бо Слово — це саме те місце, куди Дух, Автор Слова, веде Своїх учнів, і знаряддя, яким Він їх навчає (Єфесян 6:17; Йоана 6:33; Єфесян 5:18-19; Колосян 3:16). Але хоч ми можемо багато чого навчитися від людей, ми від них не залежимо.
Ми маємо Божественного Учителя — Святого Духа.
Ми ніколи по-справжньому не пізнаємо правди, доки нас безпосередньо не навчить Святий Дух. Жодне суто людське навчання, хоч би хто були наші вчителі, ніколи не дасть нам правильного, точного й повного розуміння правди. Навіть старанне вивчення Слова — чи то англійською, чи мовами оригіналу — не дасть нам справжнього розуміння правди. Нас мусить безпосередньо навчати Святий Дух, і кожен із нас може бути так навчений. Той, кого навчає Дух, розумітиме Божу правду краще, навіть не знаючи жодного слова грецькою чи єврейською, ніж той, хто досконало знає грецьку, єврейську і всі споріднені мови, але кого не навчає Дух.
Того, кого Дух так навчає, Він проведе «до всякої правди». Уся царина Божої правди відкрита для кожного з нас, але Святий Дух не проведе нас до всієї правди за один день, ані за тиждень, ані за рік, а крок за кроком. Згадано два особливі напрямки навчання Духа: (1) «що настане, звістить вам». Багато хто каже, що ми нічого не можемо знати про майбутнє, що всі наші думки про нього — лише здогадки. Справді, ми не можемо знати про майбутнє всього.
Є речі, які Бог вирішив залишити при Собі, — таємне, що належить Йому (5 Мойсея 29:29). Наприклад, нам не дано «розуміти час і пору» повернення нашого Господа (Дїяння 1:7), але є багато речей про майбутнє, які Святий Дух нам відкриє.
(2) «Той мене прославить: бо з мого прийме і звістить вам.» Це особливий напрямок навчання Святого Духа щодо віруючого, як і щодо невіруючого, — Ісус Христос. Його діло понад усе — відкривати Ісуса Христа і прославляти Його. Уся Його наука зосереджена на Христі. З того чи іншого боку Він завжди приводить нас до Ісуса Христа. Дехто боїться наголошувати на правді про Святого Духа, щоб Сам Христос не опинився в зневазі й не відсунувся на задній план, але ніхто не звеличує Христа так, як Святий Дух. Ми ніколи не зрозуміємо Христа і не побачимо Його слави, доки Святий Дух не витлумачить Його нам. Жодне слухання проповідей і лекцій, хоч би які вони були вправні, навіть жодне суто розумове вивчення Слова ніколи не дасть нам побачити «того, що Христове»; це мусить показати нам Святий Дух, і Він хоче це зробити, і може це зробити. Він палко прагне це зробити.
Найпалкіше бажання Святого Духа — відкрити людям Ісуса Христа. У день П’ятидесятниці, коли Петро та решта громади «сповнились усї Духом сьвятим», вони не говорили багато про Святого Духа; вони говорили про Христа. Вивчіть проповідь Петра того дня: Ісус Христос був її єдиною темою, і Ісус Христос буде і нашою єдиною темою, якщо нас навчає Дух; Ісус Христос заповнить увесь обрій нашого зору. У нас буде новий Христос, славний Христос. Христос стане для нас таким славним, що ми прагнутимемо піти й розповісти кожному про цього Славного, Якого ми знайшли. Ісус Христос стає зовсім іншим, коли Дух прославляє Його, беручи з Його та показуючи нам.
III. Святий Дух відкриває нам Божі глибини, які приховані від природної людини і є для неї безглуздям. Ми читаємо в 1 Коринтян 2:9-13: «Чого око не видїло, нї ухо не чуло і що на серце чоловікові не зійшло, те наготовив Бог тим, хто любить Його. Нам же Бог відкрив Духом своїм; бо Дух усього дослїджує, навіть і глибокостей Божих. Хто бо з людей знає, що в чоловіку, окрім духа чоловічого, що в ньому? Так і що в Бозї, нїхто не знає, тільки Дух Божий. Ми ж не духа сьвіта прийняли, а Духа, що від Бога, щоб знали, що нам дароване від Бога. Се промовляємо не ученими словами людської премудрости, а навченими Духом сьвятим, духовні (речи) духовним (словом) подаючи.» Цей уривок стосується насамперед апостолів, але ми не можемо обмежити це діло Духа лише ними.
Дух відкриває кожному віруючому Божі глибини — те, чого жодне людське око ніколи не бачило, жодне вухо ніколи не чуло і що ніколи не спадало людині на серце; це те, що Бог приготував тим, хто любить Його. З контексту очевидно, що йдеться не лише про небо чи про те, що настане в житті потойбічному. Святий Дух бере Божі глибини, які Бог приготував для нас уже в теперішньому житті, і відкриває їх нам.
IV. Святий Дух тлумачить Своє об’явлення. Він дає силу розпізнати, пізнати й оцінити те, чого Він навчив. У наступному вірші після щойно наведених ми читаємо: «Душевний же чоловік не приймає, що єсть Духа Божого; дурощі бо воно йому, і не може зрозуміти, бо се духовно треба розбірати.» (1 Коринтян 2:14). Святий Дух не тільки Автор об’явлення, писаного Божого Слова, — Він також Тлумач того, що об’явив. Будь-яка глибока книжка стає незмірно цікавішою і кориснішою, коли поруч є її автор, щоб пояснити її нам, і ми завжди маємо привілей мати Автора Біблії поруч, коли її вивчаємо.
Святий Дух — Автор Біблії, і Він готовий тлумачити її зміст кожному віруючому щоразу, коли той розгортає Книгу. Щоб зрозуміти Книгу, ми мусимо звертатися до Нього, і тоді найтемніші місця стають ясними. Нам часто треба молитися разом із давнім псалмоспівцем: «Отвори очі мої, і побачу дива закону твого!» (Псальма 119:18). Недостатньо мати перед собою для вивчення Боже об’явлення в писаному Слові; ми мусимо мати й внутрішнє просвітлення Святого Духа, яке дасть нам змогу розуміти його, коли ми його вивчаємо.
Поширена, але й дуже помітна помилка — намагатися зрозуміти духовне об’явлення природним розумом. Саме ця нерозумна спроба завела стількох у трясовину так званої «Вищої критики». Щоб розуміти мистецтво, людина мусить мати чуття прекрасного, а не тільки знання кольорів і фарб; і щоб розуміти духовне об’явлення, людина мусить бути навчена Духом. Самого знання мов, якими написана Біблія, недостатньо. Людина без жодного естетичного чуття могла б так само сподіватися оцінити Сикстинську Мадонну лише тому, що вона не дальтонік, як людина, не сповнена Духом, — зрозуміти Біблію лише тому, що знає словник і граматику мов, якими написана Біблія.
З таким самим успіхом можна було б доручити людині навчати мистецтва лише тому, що вона розуміється на живописі, як доручати їй навчати Біблії лише тому, що вона досконало знає грецьку та єврейську. У наш час нам треба визнати не лише цілковиту недостатність і нікчемність перед Богом нашої праведності, — а це урок перших розділів Послання до Римлян, — але й цілковиту недостатність і нікчемність у Божих справах нашої мудрості, — а це урок Першого послання до Коринтян, особливо розділів з першого по третій. (Див., наприклад, 1 Коринтян 1:19-21, 26 і 27.)
Давні юдеї мали об’явлення від Духа, але не покладалися на Самого Духа, щоб Він тлумачив його їм, і тому збилися з дороги. Так і християни сьогодні мають об’явлення від Духа, і багато хто не покладається на Святого Духа, щоб Він тлумачив його їм, і тому збивається з дороги. Уся євангельська церква визнає, принаймні теоретично, цілковиту недостатність людської праведності. Чого їй треба навчитися нині і що їй треба відчути — це цілковиту недостатність людської мудрості. Мабуть, саме цього уроку найбільше потребує наше двадцяте століття з його величною інтелектуальною пихою. Щоб зрозуміти Боже Слово, ми мусимо цілковито зректися своєї мудрості й спочити в повній залежності від Божого Духа, щоб Він тлумачив його нам.
Добре нам узяти до серця слова Самого Ісуса в Маттея 11:25: «Хвалю Тебе, Отче, Господи неба й землї, що Ти втаїв се від премудрих і розумних, а відкрив єси те недолїткам.» Якось кілька дослідників Біблії обговорювали найкращі методи її вивчення, і один учений чоловік сказав: «Я думаю, найкращий метод вивчення Біблії — це метод немовляти».
Коли ми цілковито відкинемо свою праведність, тоді, і тільки тоді, ми отримаємо Божу праведність (Филипян 4:7, 9; Римлян 10:3). І коли ми цілковито відкинемо свою мудрість, тоді отримаємо Божу мудрість. «Нехай нїхто себе не обманює, — каже апостол Павло. — Коли хто між вами здаєть ся мудрим у віку сьому, нехай буде дурним, щоб бути премудрим» (1 Коринтян 3:18). Спорожнення мусить передувати наповненню: себе треба вилити, щоб Бог міг влитися.
Ми мусимо щодня бути навчені Духом, щоб розуміти Слово. Ми не можемо покладатися на те, що Дух навчив нас учора. Щоразу, коли ми торкаємося Слова, це має відбуватися в силі Духа саме для цієї нагоди. Того, що Святий Дух колись просвітив наш розум, щоб ми збагнули певну правду, недостатньо. Він мусить робити це щоразу, коли ми стаємо перед тим уривком. Ендрю Мюррей добре сказав: «Щоразу, коли ви приступаєте до Слова — вивчаючи його, слухаючи проповідь чи читаючи духовну книжку, — має бути так само виразно, як і ваше спілкування із зовнішніми засобами, певний акт самозречення: відмова від власної мудрості й віддання себе з вірою Божественному Учителеві» («Дух Христа», с. 221).
V. Святий Дух дає віруючому силу передавати іншим з силою ту правду, якої його навчено.
Павло каже в 1 Коринтян 2:1-5: «І я, прийшовши до вас, браттє, прийшов не з високим словом або премудростю, звіщаючи вам сьвідченнє Боже. Бо я надумавсь, не знати нїчого між вами, тільки Ісуса Христа, та й Його розпятого. І був я в вас у слабосиллї, в страсї і в великій трівозї. І слово моє, і проповідь моя не в переважливих словах людської премудростї, а в явленню духа і сили, щоб віра ваша була не в мудростї людській, а в силї Божій.»
Так само він пише віруючим у 1 Солунян 1:5: «Бо благовістє наше не було до вас у слові тілько, а і в силї, і в Дусї сьвятому, і в великій певнотї, яко ж і знаєте, які ми були між вами задля вас.» Нам потрібен не лише Святий Дух, щоб, по-перше, відкрити правду вибраним апостолам і пророкам, і не лише Святий Дух, щоб, по-друге, витлумачити кожному з нас особисто правду, яку Він так відкрив, — але, по-третє, нам потрібен Святий Дух, щоб Він дав нам силу дієво передавати іншим правду, яку Він Сам нам витлумачив. Ми потребуємо Його на всьому шляху. Одна з великих причин справжньої невдачі в служінні — навіть там, де є видимий успіх, і не лише в постійному служінні, а й у всіх формах праці, — це спроба навчати того, чого нас навчив Святий Дух, «в переважливих словах людської премудростї» (тобто засобами людської логіки, переконування й красномовства). Потрібна сила Святого Духа, «в явленню духа і сили».
Є три причини невдач у проповіді сьогодні. По-перше, навчають якоїсь іншої звістки, а не тієї, яку Святий Дух відкрив у Слові. (Люди проповідують науку, мистецтво, літературу, філософію, соціологію, історію, економіку, досвід тощо, а не просте Боже Слово, яке є в Книзі Святого Духа — Біблії.) По-друге, звістку Біблії, якої навчає Дух, вивчають і намагаються збагнути природним розумом, тобто без просвітлення Духа. Як часто це трапляється навіть у закладах, де готують людей до служіння, навіть у закладах цілком ортодоксальних! По-третє, звістку, дану Духом, — Слово, Біблію, вивчену й зрозумілу в просвітленні Святого Духа, — передають іншим «в переважливих словах людської премудростї», а не «в явленню духа і сили». Ми потребуємо Духа і залежимо від Нього на всьому шляху. Він мусить навчити нас, як говорити, а не лише що говорити. Він мусить бути і силою, і звісткою.