Розділ 14 · 5 хв читання · 7 хв слухання
Святий Дух веде віруючого в життя сина
Апостол Павло пише в Посланні до Римлян 8:14: «Котрі бо Духом Божим водять ся, ті сини Божі».
У цьому місці ми бачимо, як Святий Дух бере на Себе провід життя віруючого. Справжнє християнське життя — це життя під особистим проводом, яким на кожному повороті керує Божественна Особа. Привілей віруючого — бути звільненим від усякої турботи, тривоги й неспокою щодо рішень, які нам доводиться ухвалювати на будь-якому життєвому повороті.
Святий Дух бере всю цю відповідальність на Себе замість нас.
Справжнє християнське життя — це не життя, кероване довгим набором правил поза нами, а життя, яке веде жива й завжди присутня Особа всередині нас. Саме у зв’язку з цим Павло каже: «Бо не прийняли ви духа неволї, знов на боязнь». Життя, кероване правилами поза людиною, — це життя в неволі. Завжди є страх, що ми встановили не зовсім достатньо правил, і завжди є страх, що в необережну мить ми, можливо, порушили якесь із правил, які встановили. Життя, яке провадять багато християн, — це жахлива неволя; бо вони наклали на себе ярмо, важче за ярмо давнього Мойсеєвого закону, про який Петро сказав юдеям свого часу, що ні вони, ні їхні батьки не змогли його нести (Дїяння 15:10).
Багато християн мають довгий список саморобних правил, і коли вони випадково порушать одне з цих саморобних правил або забудуть дотримати якогось із них, їх одразу охоплює жахливий страх, що вони накликали на себе Боже невдоволення (а іноді їм навіть здається, що вони вчинили непрощенний гріх). Це не християнство; це законництво. «Не прийняли ми духа неволї, знов на боязнь» — ми прийняли Духа, Який дає нам місце синів (Римлян 8:15).
Наше життя має керуватися не набором правил поза нами, а люблячим Духом усиновлення в нас. Нам слід вірити вченню Божого Слова, що Дух Божого Сина живе в нас, і віддати Йому повну владу над нашим життям, і покладатися на Нього, щоб Він вів нас на кожному життєвому повороті. Він це зробить, якщо тільки ми віддамося Йому, щоб Він це робив, і довіримо Йому це. Якщо в мить необачності ми підемо своєю дорогою, а не Його, нас не охопить нестерпне почуття осуду й страху перед ображеним Богом, але ми прийдемо до Бога як до свого Отця, визнаємо, що збилися з дороги, повіримо, що Він цілком прощає нас, бо Він так каже (1 Йоана 1:9), і підемо далі з легким і радісним серцем, щоб слухатися Його й бути ведені Його Духом.
Бути веденими Божим Духом аж ніяк не означає, що ми робитимемо те, що писане Боже Слово забороняє нам робити. Святий Дух ніколи не веде людей усупереч Книзі, Автором Якої Він є. Якщо якийсь дух веде нас до чогось, що суперечить ясному вченню Ісуса чи апостолів, ми можемо бути певні, що дух, який нас веде, — не Святий Дух. Цей момент треба підкреслювати в наші дні, бо є чимало таких, що віддаються проводові якогось духа, якого вони називають Святим Духом, але який веде їх до того, що Слово ясно забороняє. Ми завжди мусимо пам’ятати, що багато фальшивих духів і фальшивих пророків вийшло у світ (1 Йоана 4:1). Багато хто так прагне, щоб його вела якась невидима сила, що готовий віддати провід свого життя будь-якому духовному впливові чи невидимій особі. Так вони відкривають своє життя проводові й ворожому впливові злих духів, які руйнують їхнє життя.
Одного разу до мене прийшов чоловік, який дуже голосно заявляв про свою святість, і сказав, що Святий Дух веде його та «милу християнку», з якою він познайомився, до думки про шлюб. «Як же так, — сказав я здивовано, — у вас же вже є дружина». «Так, — відповів він, — але ви ж знаєте, що ми не ладнаємо, і вже багато років не живемо разом». «Так, — відповів я, — я знаю, що ви багато років не живете разом, і я вивчив цю справу й вважаю, що вина за це значною мірою лежить на вас. Хай там як, вона ваша дружина. У вас немає підстав думати, що вона була вам невірна, а Ісус Христос навчає, що коли ви одружитеся з іншою, поки вона жива, ви чините перелюб» (Луки 16:18). «О, але ж, — сказав чоловік, — Божий Дух веде нас до того, щоб ми любили одне одного й побачили, що нам слід одружитися». «Ви брешете й богохульствуєте», — відповів я.
«Будь-який дух, що веде вас до непослуху ясному вченню Ісуса Христа, — не Божий Дух, а якийсь диявольський дух».
Можливо, це був крайній випадок, але випадки, по суті такого самого характеру, не рідкість. Багато хто з тих, що називають себе християнами, намагається виправдати те, що вони роблять заборонене в Слові, кажучи, що їх веде Божий Дух. Я протестував перед провідниками одного християнського зібрання, де на кожному зібранні багато хто заявляв, що говорить мовами, явно порушуючи вчення Святого Духа через апостола Павла в 1 Посланні до Коринтян 14:27-28 (Коли хто (чужою) мовою говорить, (говоріть) по двоє, а найбільш по троє, і чергами, а один нехай вияснює. Коли ж нема вияснювателя, то нехай мовчить у церкві; собі ж нехай говорить та Богові. Їхній захист полягав у тому, що Святий Дух спонукав їх говорити по кілька одночасно і багатьом на одному зібранні, і що вони мусять слухатися Святого Духа, а в такому випадку, як цей, не підлягають Слову.
Святий Дух ніколи не суперечить Сам Собі. Він ніколи не веде окрему людину до того, що в писаному Слові Він заборонив робити всім нам. Будь-який провід Духа треба перевіряти тим, що ми знаємо як провід Духа в Слові. Хоча нам треба остерігатися проводу фальшивих духів, наш привілей — бути веденими Святим Духом і жити життям, вільним від неволі правил і від тривоги, що ми зіб’ємося з дороги, життям дітей, яким Отець послав надійного Провідника, щоб Він вів їх усю дорогу.
Ті, кого так веде Божий Дух, — «сини Божі», тобто вони не просто діти Божі, справді народжені від Отця, але незрілі, — вони дорослі діти, зрілі діти Божі; вони вже не немовлята, а сини. Апостол Павло в Посланні до Галатів 4:1-7 протиставляє немовля під опікою закону, яке нічим не відрізняється від раба, і дорослого сина, який уже не раб, а син, що ходить у радісній свободі. Іноді здається, що порівняно небагато нинішніх християн скинули з себе неволю закону — правил поза ними — і ввійшли в радісну свободу синів.