Особа і діло Святого Духа
Святий Дух формує Христа в нас

Розділ 12 · 6 хв читання · 8 хв слухання

Святий Дух формує Христа в нас

Дивовижна й глибоко значуща молитва, яку Павло підносить у Посланні до Ефесян 3:16-19 за віруючих в Ефесі та за всіх віруючих, що читають це Послання. Павло пише: «Того ж то приклоняю колїна мої перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа, від котрого всяке отцївство на небесах і на землї зветь ся, щоб дав вам по багацтву слави своєї утвердитись силою через Духа Його у нутряному чоловіку, щоб Христос вселив ся вірою в серця ваші, щоб ви, закоренившись і оснувавшись у любови, могли зрозуміти з усїма сьвятими, що таке ширина, й довжина, й глибина, й висота, і зрозуміти любов Христову, що перевисшує (всякий) розум, щоб сповнились усякою повнею Божою».

Тут думка йде далі, ніж у тому, що ми щойно вивчали в попередньому розділі. Це доведення попередньої праці до її завершення. Тут сила Духа виявляється не лише в тому, що Він дає нам перемогу над гріхом, а в чотирьох речах. I. У тому, що Христос перебуває в наших серцях. Слово, перекладене в цьому місці як «вселитися», дуже сильне. Буквально воно означає «оселитися внизу», «осісти», «оселитися глибоко». Це праця Святого Духа — сформувати в нас живого Христа, що оселяється глибоко, у найпотаємніших глибинах нашого єства. Ми вже бачили, що в цьому полягала частина значення імені, яким іноді називають Святого Духа: «Дух Христів». У Христі на хресті Голгофи, що став спокутною жертвою за гріх і поніс замість нас прокляття порушеного закону, ми маємо Христа за нас. Але силою Святого Духа, дарованого нам воскреслим Христом, ми маємо Христа в нас. У цьому таємниця христоподібного життя.

Нині ми багато чуємо про те, щоб чинити так, як чинив би Ісус. Безперечно, ми як християни повинні жити, як Христос. «Хто говорить, що в Ньому пробуває, повинен, яко ж Той ходив, і він так ходити» (1 Йоана 2:6). Але будь-яка наша спроба наслідувати Христа власними силами закінчиться лише цілковитим розчаруванням і відчаєм. Немає нічого марнішого, ніж намагатися наслідувати Христа силою власної волі. Якщо нам здається, що це вдається, то лише тому, що ми дуже неповно знаємо Христа. Що більше ми Його вивчаємо і що досконаліше розуміємо Його поведінку, то ясніше бачимо, як далеко нам до того, щоб Його наслідувати. Але Бог не вимагає від нас неможливого; Він не вимагає, щоб ми наслідували Христа власними силами. Він пропонує нам щось незмірно краще. Він пропонує сформувати Христа в нас силою Свого Святого Духа.

А коли Христос таким чином сформований у нас силою Святого Духа, нам лишається тільки дозволити цьому Христові, що живе в нас, проживати в нас Своє власне життя, — і тоді ми будемо подібні до Христа без власної боротьби й зусиль. Одна жінка, яка глибоко знала Слово й мала рідкісний досвід тієї повноти, що є в Христі, одного ранку стояла перед зібранням служителів, а вони засипали її запитаннями. «Ви хочете сказати, пані Г——, — запитав один зі служителів, — що ви свята?» Швидко, але дуже смиренно й лагідно ця вибрана жінка відповіла: «Христос у мені святий». Ні, ми не святі. До самого кінця самі в собі ми повні немочі й невдач, але Святий Дух може сформувати в нас Святого Божого, Христа, що живе в нас, і Він проживатиме через нас Своє життя в усіх найскромніших життєвих стосунках, так само як і в тих, що вважаються значнішими. Він проживатиме Своє життя через матір у домі, через робітника в шахті, через ділову людину в її конторі — усюди.

II. У тому, що ми закорінені й утверджені в любові (вірш 17). Павло тут нагромаджує образи; перший образ узято з дерева, що пускає своє коріння глибоко в землю й міцно за неї тримається. Другий образ узято з великої будівлі, фундамент якої закладено глибоко в землі, на скелі. Тож Павло каже нам, що через зміцнення Духом у внутрішній людині ми пускаємо коріння нашого життя глибоко в ґрунт любові, а також що фундамент надбудови нашого характеру збудовано на скелі любові. Любов — це підсумок святості, «сповненнє закону» (Римлян 13:10); любов — це те, чого ми всі найбільше потребуємо в наших стосунках із Богом, з Ісусом Христом і одне з одним; і це праця Святого Духа — закорінити й утвердити наше життя в любові.

Між тим, що Христос формується в нас, або вселяється в нас, і тим, що ми закорінені й утверджені в любові, існує найтісніший зв’язок, бо Сам Ісус Христос — досконале втілення Божої любові.

III. У тому, що ми стаємо сильними, щоб збагнути з усіма святими, що таке ширина, довжина, висота й глибина, і пізнати любов Христову, яка перевищує пізнання. Недостатньо, щоб ми любили; ми мусимо пізнати любов Христову, але ця любов перевищує пізнання. Вона така широка, довга, висока й глибока, що ніхто не може її осягнути розумом. Але ми можемо її «охопити», ухопитися за неї й зробити її своєю; ми можемо тримати її перед собою як предмет нашого роздуму, нашого подиву й нашої радості. Проте лише в силі Святого Духа ми можемо так її охопити. Розум не може збагнути її власною природною силою. Людина, не навчена й не зміцнена Божим Духом, може говорити про Христову любов, писати про неї вірші й захоплюватися нею, але це лише слова. Справжнього охоплення немає. Божий же Дух робить нас сильними, щоб охопити її в усій її ширині, довжині, глибині й висоті.

IV. У тому, що ми «сповнюємося аж до ВСІЄЇ повноти Божої». Між Авторизованою і Переглянутою версіями є дуже важлива відмінність. Авторизована версія подає: «сповнились усякою повнею Божою».

Переглянута версія подає точніше: «сповнилися аж до всієї повноти Божої». Не дивно, що перекладачі Авторизованої версії похитнулися перед тим, що сказав Павло, і спробували пом’якшити всю силу його слів. Сповнитися всією повнотою Божою було б не так дивовижно, бо легко наповнити пінтову чашку всією повнотою океану — досить одного зачерпу. Але справді неможливо було б наповнити пінтову чашку аж до всієї повноти океану — доки вся повнота, що є в океані, не опиниться в цій пінтовій чашці.

Однак, здавалося б, ще неможливіше завдання береться виконати для нас Святий Дух — сповнити нас «аж до всієї повноти» безмежного Бога, сповнювати нас доти, доки вся інтелектуальна й моральна повнота, що є в Богові, не буде в нас. Але таке призначення віруючого: ми «наслїдники Божі, а спільні наслїдники Христові» (Римлян 8:17), тобто ми наслідники Божі в тій мірі, в якій Ісус Христос є наслідником Божим; інакше кажучи, ми наслідуємо все, чим Бог є, і все, що Бог має. Це праця Святого Духа — застосувати до нас те, що вже наше в Христі. Його праця — зробити нашим на досвіді все, що Бог має, і все, чим Бог є, доки ця праця не завершиться тим, що ми будемо «сповнені аж до всієї повноти Божої». Це не праця однієї миті, ні дня, ні тижня, ні місяця, ні року, але Святий Дух день у день немовби запускає Свою руку в повноту Божу, і приносить нам те, що звідти взяв, і вкладає в нас, а потім знову запускає Свою руку в повноту, що є в Богові, і приносить нам те, що звідти взято, і вкладає в нас, — і цей дивовижний процес триває день за днем, тиждень за тижнем, місяць за місяцем і рік за роком, і ніколи не кінчається, доки ми не будемо «сповнені аж до всієї повноти Божої».

Назад Далі