Розділ 10 · 7 хв читання · 9 хв слухання
Дух, що перебуває в нас, задовольняє повністю й навіки
Святий Дух оселяється в тому, хто народився від Духа. Апостол Павло каже віруючим у Коринті в 1 Коринтян 3:16: «Хиба не знаєте, що ви храм Божий, і Дух Божий живе в вас?» Це місце говорить не стільки про окремого віруючого, скільки про все зібрання віруючих, про Церкву. Дух Божий перебуває в Церкві як у тілі. Але в 1 Коринтян 6:19 читаємо: «Хиба не знаєте, що тїло ваше храм Духа сьвятого, що (живе) в вас, котрого маєте від Бога?» З цього місця видно, що Павло говорить не про спільноту віруючих, не про Церкву загалом, а про окремого віруючого.
Так само й Господь Ісус сказав Своїм учням у ніч перед Своїм розп’яттям: «І я вблагаю Отця, і дасть вам иншого утїшителя, щоб пробував з вами по вік, — Духа правди, котрого сьвіт не може прийняти; бо не видить Його, анї знає Його; ви ж знаєте Його, бо з вами пробуває і в вас буде.» (Йоана 14:16-17). Святий Дух перебуває в кожному, хто народився знову. У Римлян 8:9 читаємо: «Коли ж хто Духа Христового не має (Дух Христовий у цьому вірші, як ми вже бачили, означає не просто дух, подібний до Христового, а є одним з імен Святого Духа), то сей не Його.» Людина може бути дуже недосконалим віруючим, але якщо вона вірує в Ісуса Христа і народилася знову, Дух Божий перебуває в ній. З Першого послання до коринтян видно, що віруючі в Коринті були дуже недосконалі; вони були сповнені недосконалостей, і серед них був тяжкий гріх.
Проте Павло каже їм, що вони — храми Святого Духа, навіть тоді, коли докоряє їм за тяжку розпусту.
(Див. 1 Коринтян 6:15-19.) Святий Дух перебуває в кожній Божій дитині. Однак у декого Він перебуває десь глибоко за межами свідомості, у прихованому святилищі їхнього духу. Йому не дозволено заволодіти, як Він того бажає, усією людиною — духом, душею й тілом. Тому дехто не усвідомлює виразно Його перебування в собі, але Він там усе одно є. Яка урочиста і водночас яка славна думка: в мені перебуває ця велична Особа — Святий Дух! Якщо ми Божі діти, нам слід не стільки молитися, щоб Дух прийшов і оселився в нас, бо Він уже це зробив, скільки визнати Його присутність, Його благодатне й славне перебування в нас, віддати Йому повну владу над домом, у якому Він уже живе, і старатися жити так, щоб не засмучувати цього Святого, цього Божественного Гостя.
Проте молитися про сповнення Духом, або хрещення Духом, — правильно. Яке уявлення про святість і освяченість тіла дає думка, що в нас перебуває Святий Дух! Як дбайливо ми повинні поводитися з цими тілами і як чутливо уникати всього, що може їх осквернити! Як обережно ми повинні ходити в усьому, щоб не засмутити Того, Хто живе в нас!
Цей Дух, що перебуває в нас, — джерело повного й вічного задоволення та життя. Ісус каже в Йоана 4:14: «хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом води, що тече в життє вічнє.» Ісус розмовляв із самарянкою біля криниці в Сихарі.
Вона сказала Йому: «Хиба Ти більший єси отця нашого Якова, що дав нам сей колодязь? і він сам з него пив, і сини його, й скот його.» Тоді Ісус сказав їй: «хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку». Як це правдиво щодо кожного земного джерела! Хоч як глибоко ми п’ємо, ми знову спрагнемо. Жодне земне джерело задоволення ніколи не задовольняє повністю. Ми можемо пити з джерела багатства скільки завгодно, але воно не задовольнить надовго. Ми знову спрагнемо.
Ми можемо пити з джерела слави так глибоко, як будь-коли пила людина, але задоволення триває лише годину. Ми можемо пити з джерела світських насолод, людської науки й філософії, земної вченості; ми можемо пити навіть із джерела людської любові — жодне не задовольнить надовго; ми знову спрагнемо.
Але далі Ісус сказав: «хто ж напєть ся води, що я дам йому, не забажає до віку; а вода, що дам йому, буде в йому жерелом води, що тече в життє вічнє.» Вода, яку дає Ісус Христос, — це Святий Дух. У Йоана 7:37-39 сказано: «В останнїй же великий день сьвята став Ісус, та й покликнув, глаголючи: „Коли хто жаждує, нехай прийде до мене, та й пє. Хто вірує в мене, як рече писаннє, ріки води живої з черева його потечуть.“ (Се ж глаголав про Духа, що мають прийняти віруючі в Него.)»
Святий Дух повністю й навіки задовольняє того, хто Його приймає. Він стає в ньому джерелом води, що б’є, завжди б’є в життя вічне. Велика річ — мати криницю, яку можна носити з собою; мати криницю в собі; мати джерело задоволення не в речах поза собою, а в криниці, що в нас і завжди в нас, що завжди б’є свіжо й потужно; мати свою криницю задоволення й радості в собі.
Тоді ми незалежні від обставин. Мало важить, чи маємо ми здоров’я, чи хворіємо, чи процвітаємо, чи терпимо скруту; джерело нашої радості в нас і завжди б’є. Порівняно мало важить навіть те, чи наші друзі з нами, чи ми розлучені з ними, розлучені навіть смертю; це джерело в нас завжди б’є, і наші душі задоволені. Іноді це джерело б’є з найбільшою силою й повнотою в дні найглибшої скорботи. У такий час усі земні втіхи підводять. Яке задоволення в грошах, у світських розвагах, у театрі, опері, танцях, славі, владі чи людській ученості, коли в нас забирають когось дорогого? Але в ті години, коли в нас забирають тих, кого ми найбільше любили на землі, саме тоді джерело радості Божого Духа, що перебуває в нас, вибухає найповнішим потоком, смуток і зітхання тікають, а наш дух сповнюється миром і захватом.
Ми маємо вінець замість попелу, єлей радощів замість плачу, одежу слави замість сумовитого серця (Ісаїї 61:3). Якби цей досвід не був надто священним, щоб описувати його, я міг би розповісти про мить раптового й приголомшливого горя, коли здавалося, що воно мене розчавить, коли я кричав уголос у муці, що здавалася нестерпною, — і раптом, в одну мить, це джерело Святого Духа в мені вибухнуло, і я пізнав такий спокій і таку радість, яких рідко знав раніше, і вся моя істота сповнилася єлеєм радості. Той, у кому перебуває Дух Божий як джерело, що б’є в життя вічне, незалежний від світських насолод. Йому не треба гнатися за театром, оперою, танцями, картами та іншими розвагами, без яких життя здається не вартим того, щоб жити, тим, хто не прийняв Святого Духа. Він відмовляється від цього не стільки тому, що вважає це неправильним, скільки тому, що має щось набагато краще. Він утрачає до цього всякий смак.
Якось одна жінка прийшла до містера Муді й сказала: «Містере Муді, ви мені не подобаєтеся». Він запитав: «Чому ж?» Вона відповіла: «Бо ви занадто вузькі». — «Вузький? Я й не знав, що я вузький». — «Так, ви занадто вузькі. Ви не визнаєте театру; ви не визнаєте карт; ви не визнаєте танців». — «А звідки ви знаєте, що я не визнаю театру?» — запитав він. «О, — сказала вона, — я знаю, що не визнаєте». Містер Муді відповів: «Я ходжу до театру щоразу, коли хочу». — «Що? — вигукнула жінка. — Ви ходите до театру щоразу, коли хочете?» — «Так, я ходжу до театру щоразу, коли хочу». — «О, — сказала вона, — містере Муді, ви набагато ширших поглядів, ніж я думала. Я така рада чути, як ви це кажете, — що ходите до театру щоразу, коли хочете». — «Так, я ходжу до театру щоразу, коли хочу. Я не хочу».
Той, хто прийняв Святого Духа і в кому Святий Дух перебуває й діє без перешкод, не захоче. Чому ж так багато християн женуться за цими світськими розвагами?
З однієї з двох причин: або вони ніколи певно не прийняли Святого Духа, або джерело засмічене. Джерело може засмітитися. Найкраща криниця в одному з наших міст у глибині країни багато місяців стояла засмічена й суха, бо в отвір, з якого текла вода, запхали старий ганчір’яний килим. Коли ганчір’я витягли, вода потекла знову, чиста й прохолодна.
Багато людей у Церкві сьогодні колись знали незрівнянну радість Святого Духа, але ввійшов якийсь гріх чи пристосування до світу, якийсь непослух, більш чи менш свідомий непослух Богові, — і джерело засмітилося. Витягнімо ж сьогодні старе ганчір’я, щоб це дивовижне джерело знову вибухнуло й било щодня й щогодини в життя вічне.