Камінь спотикання

Ісус був причиною багатьох образ! І Петро, і Павло, цитуючи Старий Завіт, називають Його «камінь спотикання» (Римлян 9:33 і 1 Петра 2:8).

Фарисеї ображалися на Нього, демони ображалися на Нього, і навіть Його рідні ображалися на Нього!

Проте декого Він свідомо намагався не ображати — як-от зневажуваних збирачів податків. Він звелів Петрові піти до моря, де той знайде потрібну данину в роті риби, «щоб не блазнити нам їх» (Маттея 17:24). А інших Він, здається, ображає навмисно!

Іван Хреститель — родич Ісуса

Іван Хреститель був троюрідним братом Ісуса і народився лише на кілька місяців раніше за Нього. Він був сповнений Святого Духа ще в утробі матері й першим хоч якось відгукнувся на обітованого Месію. Він підскочив в утробі Єлизавети, коли Марія, мати Ісуса, вперше прийшла розповісти дивовижну історію зачаття своєї дитини.

Я певен, що двоє хлопців, мабуть, провели разом у дитинстві чимало годин. Вони, напевно, разом гралися й працювали, бігали й билися, розмовляли й сперечалися. Можливо, вони навіть говорили між собою про тягар, що зростав у серці кожного з них.

Зрештою Іван покидає дім, відгукуючись на дивний внутрішній поклик. Цілком можливо, що тільки Ісус і зрозумів його, коли той оголосив про своє покликання: «Приготовте дорогу Господню» (Маттея 3:3), — а тоді вирушив у пустелю.

Там Іван почав проповідувати всім, хто хотів його слухати.

«Месія незабаром прийде, — проголошував він, — а ми не готові! Покайтеся й охрестіться. Поверніться до свого Бога!»

(Маттея 3:2-12) Люди відгукувалися, прагнучи примиритися з Єговою, і на знак своєї нової рішучості хрестилися в місцевій річці — Йордані. Це було хрещення покаяння і повернення до правовір’я.

Одного дня Ісус прийшов до річки Йордан, а Іван вигукнув до людей: «Ось Агнець Божий, що бере на себе гріхи сьвіта!» (Йоана 1:29). Іван засвідчив, що бачив, як голуб зійшов на Ісуса й залишився на Ньому.

Більше того, Святий Дух уже сказав Іванові, що це й буде знаком приходу Месії, — про це в Йоана 1:34, де написано: «І бачив я, і сьвідкував, що се Син Божий.»

Іван не був популярним проповідником, що «лоскоче людям вуха».

Більшість тих, хто приходив послухати його й подивитися на нього, шукали дивовижі й сподівалися почути, як він засуджує самоправедних провідників синагоги.

Він мав що сказати таким провідникам, і людям це подобалося; проте Іродові — ні. Той був тоді правителем Римської імперії, лихою людиною, і мав зв’язок зі своєю невісткою — зв’язок, який Іван відкрито засуджував. Щоб змусити його замовкнути, Ірод кинув Івана до в’язниці.

Я уявляю, які думки мав Іван у тих підземеллях.

«Іроде, старий дурню! Ти думаєш, що все тримаєш під контролем і що, кинувши мене до в’язниці, змусиш замовкнути мій голос. Але мій брат — Месія, і Він прийшов, щоб повалити твою маленьку імперію і встановити Своє Царство! Він незабаром визволить мене з цієї в’язниці, і за ґратами опинишся ти! Він проголосив, що прийшов визволити полонених. Не можу дочекатися, коли побачу твоє обличчя, як Він це зробить!» І з цією думкою Іван відкидається до стіни своєї камери й чекає… і чекає… і чекає… А тим часом Ісус продовжує Своє служіння в сусідніх селах і навіть не знаходить часу провідати Івана у в’язниці!

Уже ж хоч провідати його Він мав би прийти! Та оскільки Він не приходить, Іван ображається, а згодом його обезголовлюють! Учнів Івана посилають до Ісуса з гострим запитанням: «Чи ти грядущий, чи иншого ждати нам?» (Маттея 11:3). «Ти не відповідаєш нашим критеріям, бо не робиш того, чого ми від Тебе чекали!»

Ісус відповідає їм: «Ідїть сповістїть Йоана, що бачили й чули: як слїпі прозирають, криві ходять, прокаженні очищають ся, глухі чують, мертві встають, і вбогі благовіствують. І блажен, хто не зблазнить ся мною» (Луки 7:22-23).

Марія — дорога подруга Ісуса

Ісус мав кількох особливих друзів, які жили в невеликому містечку Вифанія. Він був лише за кілька миль звідти, коли дістав звістку, що Його друг Лазар помирає і що його сестри Марія та Марта горюють за ним. «Любив же Ісус Марту, й сестру її, і Лазаря. Як же почув, що нездужає, тодї зоставсь у тому місцї, де був, ще два днї» (Йоана 11:5-6).

Ми не читаємо ні про які чуда, ні про яке навчання, ні про що інше, що Він зробив би за ці два дні! А Лазар помер! Коли Ісус нарешті прийшов до Вифанії, Лазар уже чотири дні лежав у гробі, а його сестри були в глибокій скорботі. Назустріч Йому виходить Марта. Це варто зауважити, бо саме її ми часто вважаємо «чорноробкою» — тією, що не відходила від кухні, — тоді як її сестра Марія залишала все, щоб сидіти біля ніг Ісуса, помазуючи їх дорогоцінними пахощами й витираючи своїм волоссям, і вбирала кожне Його слово. Сьогодні Марія була б на видноті в християнському служінні — очолювала б місцеву Жіночу групу поклоніння, — а її сестра лишалася б у тіні, варячи каву й подаючи печиво.

Марта сказала Ісусові: «Господи, коли б був єси тут, брат мій не вмер би» (Йоана 11:21). Ісус запевняє її, що її брат знову житиме, бо Він — воскресіння і життя.

Я не чую в словах Марти жодного осуду — лише смуток. Потім вона йде до Марії, щоб покликати її до Ісуса.

Але чому Марії досі немає тут? Вона ж, напевно, знає, що Він іде? Про це знали всі, проте Марія сиділа вдома. Чому? Насмілюся припустити: вона дулася!

Вона образилася! Коли ж вона приходить до Ісуса, то падає перед Ним, плачучи, і каже ті самі слова, що й Марта: «Господи, коли б був єси тут, не вмер би брат мій» (Йоана 11:32).

Зверніть увагу: Ісус не каже Марії тих утішних слів, які сказав її сестрі. Чи не через тон її голосу? Звинувачувальний? Осудливий?

Замість того щоб утішити Марію, «заплакав Ісус» (Йоана 11:35), — але не тому, що Лазар помер: Він знав про це вже якийсь час, а також знав, що зовсім скоро всі радітимуть його воскресінню. Він плакав не через те, що Марія, Марта та їхні друзі сумували: Він знав, що так буде, бо це природно, коли помирає близька людина.

Він плакав тому, що Марія образилася.

Ісус помре за наші «погрішення», але Він і досі сумує, коли ми ображаємося.

Дорогою до Вифанії Ісус казав Своїм учням, що люди часто ображаються, коли не можуть зрозуміти. Вони ходять у темряві (Йоана 11:10). Чи знав Він, як відреагує Марія?

Чому приходять образи

Чому Господь допускає, щоб приходили образи? Чи не для того, щоб відкрити нам щось про нас самих? Чи мав Іван усвідомити, що, хоч він і проголосив: «Той мусить рости, я ж малїти» (Йоана 3:30), — розклад мусить бути Господнім, а не його?

Нам легко потрапити в пастку, намагаючись змусити Бога робити все по-нашому. Надто легко переступити межу між здійсненням Його волі й нашої. Ми не повинні ображатися, коли Він робить не «по-нашому», бо лише Він знає, що для нас найкраще, навіть коли ми не бачимо, навіщо нам долини, крізь які ми проходимо.

Чи мала Марія навчитися, що послух і довіра значно кращі за помітність і популярність — навіть у Господньому «служінні»?

Велич у Царстві приходить до тих, хто готовий бути найменшим, навіть слугою (Луки 9:48).

Що робити з образами

По-перше, визнайте її своєю! Образа — ваша! Не хтось інший згрішив проти вас — ви самі «посадили мавпу» собі на плечі, тож скиньте її — або несіть!

Далі — дослідіть її! Господь допустив її, щоб вона навчила вас чогось про вас самих.

Мені самому довелося навчитися деяких тяжких речей у такий спосіб, і в попередньому розділі я вже назвав вам деякі причини образ. Вам варто вивчити свої типи особистості й навчитися спиратися на свої сильні сторони. Наприклад, більшість пасторів, як правило, меланхоліки. Один із дарів меланхоліка — здатність бачити проблеми задовго до інших. Через це вони можуть критикувати інших, ображатися на їхню нездатність побачити «очевидне» і щось із цим зробити. Дякуйте Богові, що не всі ви такі, як я!

Обдарування в кожного різні. Багато років я ображався, що інші не визнають моє вчення «даром». Кожен думає, що вміє навчати, і мені довелося навчитися бути «товстошкірим», коли люди не зважають на мої обдарування та покликання пастора.

Коли ви визнали її своєю і дослідили її, — відкиньте її!

Свідомим вибором помоліться про неї і поховайте її! Благословляйте тих, хто вас образив, і шукайте сили від Святого Духа, якщо образа здається надто важкою, — Він обіцяв бути достатнім у всіх ваших випробуваннях.

«Дбайте про впокій з усїма і про сьвятість, без чого нїхто не побачить Бога, наглядаючи, щоб хто не відпав од благодати Божої, щоб який гіркий корінь, угору виросши, не зашкодив вам, і тим не опоганились многі» (Євреїв 12:14-15).

А тоді останній крок, коли мавпи сидять у вас на плечах, — забудьте її! Не дозволяйте образі й далі жити у вашому серці. Передайте її Господові й відпустіть її зі своїх думок і серця.

І нарешті, не будьте тим, через кого приходить образа, бо «горе ж, через кого приходять!» (Луки 17:1)!