Тіло Христове

Одне тіло

«…так многі ми — одно тїло в Христї, по одному ж, один другому члени» (Римлян 12:5).

Апостол Павло підхоплює тему молитви, яку Господь підніс у горниці, щоб навчити нас: стосунки, до яких кличе взаємне служіння й любов одне до одного, найкраще видно на прикладі живого тіла. Він бачить церкву як живе Тіло Христове, встановлене Богом. Це не організація, створена людьми, а організм, створений Богом, — жива, дієва реальність. Це місце, де ми навчаємося служити й любити та вправляємося в цьому. Ось чому християнське спілкування таке важливе.

Джон Донн, англіканський священник шістнадцятого століття, писав: «Немає людини, що була б як острів, сама по собі; кожна людина — частинка материка, частина суходолу. Якщо море змиє грудку землі, Європа стане меншою — так само, як коли б змило мис чи маєток твого друга або твій власний: смерть кожної людини применшує й мене, бо я причетний до всього людства; а тому ніколи не посилай питати, по кому дзвонить дзвін: він дзвонить по тобі».

Такі думки цілком могли б належати членові Тіла Христового, який усвідомлює свою взаємозалежність з усіма іншими частинами цього тіла.

Іслам навчає, що Мухаммеда Бог покликав завершити те, чого не зміг зробити Ісус! Мусульмани визнають Ісуса великим пророком, другим після Мухаммеда, але вірять, що Він зазнав невдачі, бо не зміг зробити всіх людей одним народом. Іслам закликає людей з усіх народів стати одним як мусульмани. Вони не збагнули, що єдність, яку прийшов дати Ісус, призначена для тих, хто належить до Його Царства, а воно не від цього світу. Як трагічно, що в тому Царстві така очевидна роз’єднаність. Не дивно, що іслам так стрімко зростає!

Під час навернення, у новому народженні, сталося так, що «одним Духом усї ми в одно тїло хрестились» (1 Коринтян 12:13). Це стосується і баптистів, і англікан, і п’ятидесятників, і будь-якої групи, до якої належите ви. Не деномінацій, а окремих людей у всіх таких групах, які знають Господа як особистого Спасителя і знають, що їхні гріхи прощено завдяки ділу, завершеному на Голгофі. Хрещення в Тіло не слід плутати з хрещенням у Духа, яке пережили учні в день П’ятидесятниці, а відтоді — і багато інших. Перше — це хрещення «Духом у Тіло», тоді як друге — «Господом Ісусом у Духа» (Луки 3:16). Ми маємо бути «у Христі» для виправдання, а Христос має бути «в нас» для освячення.

Повнота Духа

Один із головних поділів у тілі пов’язаний з різними вченнями про це хрещення Духом.

Чи є мови першою ознакою такого наповнення? Чи є вони ознакою взагалі? Я не вступатиму в цю суперечку, скажу лише одне: хоч би якого погляду ми дотримувалися, не варто робити нашу незгоду причиною поділу — адже так ми точно не виявляємо реальності жодної повноти Святого Духа!

Він приходить, щоб зробити присутність Христа і Його волю реальними для нас. Він веде нас в істину. Мене досить вражає те, що, закликаючи нас: «сповняйте себе Духом» (Єфесян 5:18), Павло одразу ж подає три ознаки життя, наповненого в такий спосіб: 1. Постава поклоніння: «бесїдуючи між собою псальмами, та гимнами, та піснями духовними, сьпіваючи та виграючи в серцях ваших Господеві» (Єфесян 5:19).

2. Постава вдячності: «дякуючи всякого часу за все в імя Господа нашого Ісуса Христа Богові і Отцеві» (Єфесян 5:20).

3. Постава слуги: «корючись один одному в страху Божім» (Єфесян 5:21).

Не кажіть мені, що ви сповнений Духом християнин, якщо ці три ознаки не видно у вашому житті!

Далі в Посланні до ефесян Павло показує, як ця третя ознака виявляється в наших стосунках: між чоловіком і дружиною, дітьми й батьками, працівниками й господарями (Єфесян 5:22-6:9).

Місцева церква

Я не належу до тих, хто вважає деномінації як такі злом. Я вірю, що Господь заснував більшість із них, аби ми могли зростати до зрілості як віруючі серед людей, найбільш подібних до нас за вдачею й переконаннями; однак коли наші угруповання відокремлюють нас від тих у Тілі Христовому, хто не поділяє наших поглядів на стиль поклоніння, тлумачення Писання та наголоси, ми ризикуємо накликати на себе осуд. Ми можемо не подобатися одне одному, але нам наказано любити одне одного!

Є три головні уривки Писання, де апостол викладає своє розуміння Тіла Христового.

1. Єфесян 4:1-16 → Нас закликано поводитися гідно нашого покликання, виявляючи смирення, лагідність, терпеливість, любов і старанно зберігаючи єдність Духа в союзі миру. Бо, як він проголошує, є «Одно тїло» (Єфесян 4:4). Далі, у сьомому вірші, він пише про деякі дари благодаті, дані цьому Тілу. Це дари служіння — апостоли, пророки, євангелісти, пастирі й учителі, — дані «на звершеннє сьвятих… до чоловіка звершеного» (Єфесян 4:13).

2. Римлян 12:1-8 → Тут нас знову закликано віддати себе як живу жертву, з оновленим розумом. Не всі члени Тіла виконують одне й те саме діло, але всі ми залежимо одне від одного. Усі ми маємо різні дари благодаті (Римлян 12:6), якими служимо одне одному.

Тому ми мусимо жити так: «Любов (нехай буде) нелицемірна. Ненавидячи лихе, прихиляйтесь до доброго. Братньою любовю (бувайте) один до одного нїжні; честю один одного більшим робіть» (Римлян 12:9-10).

3. 1 Коринтян 12-14 → Ми не можемо відокремити розділи 12 і 14 від того великого розділу про любов — розділу 13! Перший із них говорить про вчення щодо Тіла і про харизми, дані цьому Тілу. Зауважте, що ці харизми даються окремій людині не для власного вжитку, а на користь усього Тіла!

Далі Павло розгортає своє вчення про Тіло, показуючи, наскільки нерозумно одній частині Тіла твердити, що їй не потрібні інші частини! Око не може сказати руці: «Не треба менї тебе», або знов голова ногам: «Не треба менї вас» (1 Коринтян 12:21). Ми потрібні одне одному!

Наприкінці цього розділу він збирає разом переліки дарів благодаті, які навів у Посланнях до ефесян і до римлян, і показує, що всі вони входять до його довгого переліку харизм.

Такі дари мало чого варті, якщо не звершуються з любов’ю (1 Коринтян 13) і належним чином, у порядку (1 Коринтян 14).

Чи ви повноцінно дієте в Тілі Христовому? Чи вкорінені ви в місцевій церкві, чи служите іншим, чи любите інших, чи слухняні Його Слову? Якщо ваше служіння ширше за місцеву церкву, чи перебуваєте ви в правильних стосунках з Богом, щоб призначати провідників, і чи підзвітні ви їм як член того самого місцевого вияву Тіла?

Хтось, може, прагне бути рукою, що простягається до людей, інші — голосом, що промовляє до цього світу, а я часто бачу себе не чимось величнішим, ніж великий палець ноги! Як колишній пастор, я часто працював у темних і смердючих місцях, під тиском, маючи справу з проблемами людей (пісок між пальцями).

Проте я вважаю за привілей, коли мене просять послужити, бо так я можу вносити рівновагу в Тіло. Адже це, безперечно, і є головна функція великого пальця ноги!