Ключ до звільнення

Чимало моєї душпастирської праці — це допомога людям упоратися зі своїми образами. Скільки годин можна було б заощадити, якби люди знали свою особисту відповідальність і чинили за біблійними принципами!

Я переконаний, що один із головних підступів, якими ворог стримує нас у битві, — це безліч годин, які пастори (особливо в Північній Америці) витрачають на душпастирські розмови про речі, з якими віруючі могли б упоратися самі, якби старанніше вивчали Слово.

Завдання пастора — навчаючи людей біблійних принципів, зробити більшість таких розмов непотрібними. Його роль як пастиря — вести своїх овець до «лугів зелених», де вівці пасуться самі; а ми дійшли до того, що вівці все ще потребують годування з пляшечки (душпастирських розмов) щоразу, коли трапляється «криза»! Сатана позбавив церкву багатьох її пастирів, завантаживши їх душпастирськими «потребами».

Візьмімо приклад із природного життя: якщо ми правильно харчуємося і рухаємося, то залишаємося здоровими; проте кожен розуміє, що настануть часи — чи через нещасний випадок, чи через хронічну хворобу, — коли знадобиться допомога іншої людини. Коли рани тяжкі й хворий так чи інакше обмежений у силах, співчуття, розрада й допомога іншого стають неоціненними. Так само і з духовними ранами.

Є багато християнських книжок про рани душі. Вони говорять про «зцілення спогадів» від дисфункційних сімей і про співзалежність. Чимало з них дуже добрі й багатьом допомогли по-новому поглянути на життя і на себе. Програма «12 кроків» товариства Анонімних Алкоголіків стала основою для значної частини цього вчення; її мета — довести поранену людину до стану «підтримки». Тоді людина може практично давати раду своїй проблемі — за допомогою груп підтримки, постійних консультацій і розписаних планів чи певної «формули» дій. Щодня вона має свій «рецепт», як «жити у своєму зціленні». Я користувався цими книжками і почасти користуюся й тепер. Але мене бентежить, що мало які з них згадують про звільнювальну силу прощення.

Я не вірю, що Господь має намір довести Своїх поранених людей лише до «підтримки»; ні, Він прагне відновити їхні душі й дати їм зцілення. Головна мета цієї книжки — навчити, як нам звільнитися з неволі наших ран, щоб якнайдієвіше воювати проти нашого ворога, сатани. Ключ до зцілення — у прощенні.

Ключі Царства → Маттея 16:19

Три роки учні ходили з Господом краями Юдеї, Самарії та Галилеї. Вони бачили, як Він творить багато чуд, чули, як Він навчає юрби, але Він рідко сідав, щоб просто поговорити з ними. І ось, після дуже напруженого часу, Він веде їх на далеку північ країни, в околиці Кесарії Филипової, на нижні схили гори Хермон. Дорогою Учитель обертається до Своїх учнів і ставить їм два запитання.

Перше запитання — про те, що думають про Ісуса люди, а друге — про те, що думають про Ісуса самі учні.

Коли учні відповіли на перше запитання, Він знову звертається до них і питає: «Ви ж як кажете? хто я?» (Маттея 16:15). Чи зрозуміли вони, що Ісус — більше, ніж просто добра людина чи чудотворець?

«Озвавшись Симон Петр, каже: Ти єси Христос, Син Бога живого. І озвавшись Ісус, рече до него: Блажен єси, Симоне, сину Йонин, бо тїло й кров не відкрила тобі сього, а Отець мій, що на небі. Скажу ж і я тобі: Що ти єси Петр, і на сьому каменї збудую церкву мою, і ворота пекольні не подужають її. І дам я тобі ключі царства небесного; й що звяжеш на землї, буде звязане на небі; а що розвяжеш на землї, буде розвязане на небі.» (Маттея 16:16-19).

Століттями Римо-католицька церква вчила, що це — мандат, даний усім папам як наступникам Петра, голови церкви, відлучати королів, країни й народи, які не підтримують їхніх указів, або ж давати індульгенції.

Хіба не чудово було б мати ключ до Царства для своїх рідних? Для чоловіка чи дружини? Для свого ненаверненого сина чи доньки? Для батьків? Якби ж то ви могли відчинити їм шлях до вічного життя! А я вірю, що ми маємо таку можливість!

Безперечно, багатьох людей тримає подалі від радості побачити Царство й увійти в нього те, що ми не є такими свідками, якими мали б бути. І значною мірою ця наша невдача криється в непрощенні. Сьогодні чимало батьків зі сльозами моляться за свою дитину, що збилася з дороги, не усвідомлюючи, що непрощення, яке вони тримають на цю дитину, — найбільша перешкода для того, щоб Бог відповів на їхню молитву!

Що мав на увазі Ісус в останній частині наведеного вище вірша? Мені давали безліч пояснень — від «влади» папи до «визволення від демонічного», — але я не бачу тут ні того, ні іншого.

Коли розглядаєш незрозумілий вірш, добра екзегеза радить шукати паралельні місця, особливо в того самого автора. У цьому разі далеко ходити не треба: лише двома розділами далі Матвій записує те саме ще раз.

«Істино глаголю вам: Що звяжете на землї, буде звязане на небі; а що розвяжете на землї, буде розвязане на небі.» (Маттея 18:18).

Цього разу Господь говорить до всіх учнів, а не тільки до Петра. Якщо ключі дано для того, щоб розв’язувати і зв’язувати (звичайне призначення ключів!), то їх дано всім учням — і вам, і мені також!

Другий принцип доброї екзегези — вивчати контекст, тож погляньмо, чого Господь навчав у решті 18-го розділу Євангелія від Матвія. Ми скоро бачимо, що весь розділ говорить про відновлення, примирення і прощення. Короткі сценки говорять про те, щоб бути як діти — без лукавства й без жодної гіркоти; такі віруючі не ображають і не ранять інших, і ми повинні стерегтися, щоб не завдати їм образи чи рани.

Друге, що я помічаю: якщо хтось поранений чи скривджений і через це відходить, добрий пастир залишить інших, щоб повернути ту «вівцю» до кошари. Знову зверніть увагу: ця історія про «овець», а не про «козлів». Вона про віруючих, а не про «загублених». Як часто, коли «проблемна людина» покидає церкву, ми умиваємо руки й кажемо: «Скатертю дорога!» А Бог вимагає від пастирів-слуг і від решти овець, щоб ми шукали відновлення таких людей, а не відлучали їх від спільноти.

«Коли ж погрішить проти тебе брат твій, ійди й обличи його між тобою й ним самим» — насамперед наодинці, з єдиною метою: шукати порозуміння і примирення (Маттея 18:15). Зверніть увагу на слово «погрішить». Надто часто ми, образившись, ідемо геть, а це, своєю чергою, породжує ще більшу образу. Ми не маємо такого наказу — іти до людей, коли ми ображені, — а лише тоді, коли проти нас згрішили. Єдиним винятком може бути випадок, коли пастор церкви чи старійшини вважають за потрібне підійти до когось, хто, на їхню думку, постійно стає причиною образ або згрішив проти інших. Але й тоді мета такої розмови — завжди примирення.

Коли Ісус навчає того, що записано в Маттея 18:18-20, у Петра виникає запитання, скільки разів він має прощати: «…до семи раз?» (Маттея 18:22). Петро, мабуть, думав, що його запитання буде добре, але Господь скористався ним, щоб наголосити: прощення має бути безмежним.

Любов вимагає, щоб ми прощали завжди.

Увесь контекст 18-го розділу — про відновлення, примирення і прощення, і все це — не завдаючи образи самому… Це і є тема цієї книжки!

Йоана 20:23

Цей вірш — ще одне паралельне місце до двох наведених вище, хоча записав його Іван, у Йоана 20:23.

У цій історії учні всі разом сидять у замкненій кімнаті, бо бояться, що юдейські провідники от-от прийдуть і схоплять їх, як схопили їхнього Господа. Почуття напружені до краю, а дехто з присутніх твердить, що бачив Господа, воскреслого з мертвих! Ходила звістка, що Ісус з’явився Петрові й Марії Магдалині, а також двом іншим на дорозі до Еммаусу. Інші ж не хотіли вірити, доки самі не побачать воскреслого Господа.

Раптом, хоч двері були замкнені, Ісус став посеред них! Він сказав: «Упокій вам. Яко ж післав мене Отець, і я посилаю вас… Прийміть Духа сьвятого.» (Йоана 20:21-22).

Грецьке «Прийміть» стоїть в аористі наказового способу, який завжди вимагає негайної відповіді. Тієї ж миті учні прийняли своє нове життя в Дусі. А згодом, у день П’ятидесятниці, вони приймуть Його повноту, що дасть їм силу для служіння. Їм дано нову владу! «Кому відпустите гріхи, відпустять ся їм; кому задержите, задержять ся.» (Йоана 20:23). Дозвольте переказати це своїми словами: «Кого ви розв’яжете (звільните), той розв’язаний; кого зв’яжете, той зв’язаний».

«…хто може оставляти гріхи, як тільки один Бог?» (Марка 2:7) — питали фарисеї. У певному сенсі вони мали рацію, бо Господнє доручення нам не дає «прощати» гріхи такою самою мірою, як прощає Він. Коли прощає Він, то «Як далеко схід від заходу» — Він кидає наші гріхи в морські глибини, щоб ніколи більше їх не згадувати (Псальма 103:12). Ми з вами так не можемо — навіть щодо власних гріхів, не кажучи вже про чужі. Єдині гріхи, які ми можемо «простити», — це гріхи, вчинені проти нас самих, ті гріхи, що, найімовірніше, й завдали нам тих ран душі, якими сатана нас стримує.

Як усунути перешкоду гріха

Якщо я згрішу проти вас, то згрішу й проти Бога. Одразу ж між мною і моїм Господом постає перешкода. Мені важче молитися, Слово втрачає для мене свою привабливість, і спілкування з Богом уже не таке солодке — мій гріх став хмарою над моєю головою!

Цю «хмару» можна прибрати двома способами.

Перший — визнати свій гріх, бо написано: «Коли визнаєм гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб простив нам гріхи, і очистив нас од всякої неправди.» (1 Йоана 1:9). Алилуя! Я переконався, що ця обітниця правдива.

Проте я відкрив і те, що Господь має таку собі маленьку «звичку» — говорити зі мною про цей гріх. Простивши мене, Він шепоче моїй душі: «А тепер іди до свого брата й попроси, щоб він тебе простив. Я хочу не лише очистити тебе від гріха, а й бачити вас примиреними». Його пріоритет — не прощення, а примирення! Визнання неповне, доки не веде до примирення. І це вже не Його відповідальність — вона моя, бо Бог «примирив нас із собою через Ісуса Христа, і дав нам служеннє примирення» (2 Коринтян 5:18-19).

Другий спосіб прибрати мою «хмару», щоб небо знову було для мене відкрите, — це коли ви самі усунете її своїм прощенням. Біблія короля Якова в перекладі Йоана 20:23 вживає особливе слово: «Кому відпустите гріхи…» Слово «відпустите» (в англійському тексті — remit) означає «відкласти вбік». Ви можете відпустити мій гріх, вчинений проти вас, і тим самим відкрити для мене небо. Коли ви «відкладаєте вбік» мій гріх, ви відсуваєте «хмару», і шлях відкритий для того, щоб Отець говорив до мене так само, як тоді, коли я шукав Його прощення для себе. І Він знову торкнеться мого серця, щоб привести нас до примирення!

Ви можете простити мене тому, що знаєте: цього вимагає Писання. Але щоб ми примирилися, вкрай важливо, щоб ви також звільнили мене від Божого суду наді мною, прагнучи відкласти вбік «хмару» гріха, що нависла наді мною.

Я завжди говорю про «прощення і звільнення» — їх треба проповідувати разом! Добрий приклад — Стефан, перший мученик. Його щойно обрали одним із провідників ранньої церкви, коли юдейські провідники схопили його й до смерті побили камінням. Савло з Тарса стояв поруч і щиро схвалював їхній вчинок, бо палав великою ненавистю до цих послідовників Ісуса.

Помираючи, Стефан закликав гучним голосом: «Господи, не постав їм сього за гріх.» (Дїяння 7:60). Він не молився за себе — ні про мужність, ні про силу, ні навіть про те, щоб його визволено; натомість він звільнив їх від їхньої провини.

Цікаво, чи став би Савло колись великим апостолом Павлом, якби Стефан не помолився тією молитвою? Я переконаний, що він «відкрив небо» для Савла! Ісус також молився подібною молитвою, коли вигукнув: «Отче, відпусти їм; не знають бо, що роблять.» (Луки 23:34), — помираючи за вас і за мене.

Один із чудових наслідків того, що ми звільняємо інших, — те, що звільнені й ми самі! Це як тримати коня на кінці мотузки: можна сказати, що кінь прив’язаний, коли бігає довкола нас на загоні; проте якщо кінь надумає помчати галопом через грязюче поле, нас потягне за ним по багнюці, хіба що ми відпустимо мотузку!

Той клубок, що ви відчуваєте в животі, коли хтось згрішив проти вас, — це і є така мотузка. Ви емоційно прив’язані до тих, хто вас скривдив. Цей біль — частина рани, якої вони завдали. Хоч ви їм і простили, клубок з’являється щоразу, коли ви їх зустрічаєте або чуєте, як хтось про них говорить.

І вам, і їм потрібне звільнення!

Ісус посеред нас

Як сумно, що Маттея 18:18-20 так часто цитують поза контекстом! Ці вірші говорять про прощення, звільнення і примирення, а не про Божу присутність, коли кілька людей збираються разом! Обітниці Ісуса, дані там, — для тих, хто діяльно прагне примирення.

«Знов глаголю вам: Що коли двоє з вас згодять ся на землї про всяку річ, якої просити муть, станеть ся їм від Отця мого, що на небі. Де бо двоє або троє зберуть ся в імя моє, там я посеред них.» (Маттея 18:19-20). Наголос тут не на Його присутності, бо Він завжди з кожним із нас, хто вірує, а на Його благословенні для примирення — Його пріоритеті!

Нам дано ключ, який відчинить небо для інших і звільнить нас самих від ран і кайданів, яких вони завдали нашій душі! Навчімося користуватися цим ключем!