Сам на самоті

Як же постеріг Ісус, що хочуть прийти та схопити Його, щоб зробити Його царем, то пійшов ізнов на гору сам один. Йоана 6:15.

Євангелії часто розповідають нам про те, як Христос відходив на самоту для молитви. Лука згадує про Його молитву одинадцять разів. Марко вже в найпершому своєму розділі розповідає, що після вечора, коли все місто зібралося було під дверима і Він оздоровив багатьох, «і вранцї, ще геть за ночи, вставши, вийшов, і пійшов у пусте місце, й там молив ся». А перед тим, як обрати дванадцятьох апостолів: «Стало ж ся тими днями, вийшов Він на гору молитись, і був усю ніч на молитві Богу». Ця думка про цілковите усамітнення, здається, глибоко вразила учнів, і саме від неї пішов той промовистий вислів, ужитий Йоаном: «пійшов ізнов на гору сам один», — так само як і Маттей раніше написав: «зійшов на гору самотою молитись; і як настав вечір, був там один». Христос відчував потребу в досконалій самоті. Спробуймо ж смиренно з’ясувати, що саме це означає.

1. Сам на самоті. Цілком наодинці з Собою, сам із Собою. Ми знаємо, як сильно спілкування з людьми відтягує нас від нас самих і виснажує наші сили. Чоловік Христос Ісус знав це також і відчував потребу знову приходити до Себе, збирати докупи всі Свої сили, оновлювати свідомість того, ким Він є і чого Він потребує, повністю усвідомлювати Своє високе призначення, Свою людську немічність і Свою цілковиту залежність від Отця. Наскільки ж більше потребує цього Боже дитя? Чи то серед розпорошення світських справ, чи серед релігійного служіння, чи то задля підтримання власного християнського життя, чи задля оновлення нашої сили впливати на людей для Бога, — до кожного віруючого невідступно лунає нагальний заклик іти слідами свого Вчителя і знайти те місце й той час, де він справді може побути сам на самоті.

2. Сам на самоті — з духовними дійсностями. Саме в цілковитому відході від усякого дотику з речами видимими й дочасними ми стаємо вільні віддатися сповна силам невидимого світу і дозволити їм опанувати нас. Ісусові раз у раз наново потрібні були час і тиша, щоб усвідомлювати силу того царства темряви, з яким Він прийшов змагатися і яке Він прийшов перемогти; щоб усвідомлювати потребу цього великого світу людства, який Він прийшов спасти; щоб усвідомлювати присутність і силу Отця, чию волю Він прийшов чинити. Ніщо не є таким конче потрібним у християнському служінні, як те, щоб людина часами сама себе спонукала напружено думати про ті духовні дійсності, які їй, як предмет знання, такі добре знайомі, а проте часто мають так мало сили над її серцем і над її життям.

Правди вічності мають нескінченну силу; вони так часто безсилі лише тому, що ми не даємо їм часу об’явити себе. Сам на самоті — ось єдиний лік.

3. Сам на самоті — з Богом Отцем. Іноді кажуть, що праця є поклонінням, а служіння є спілкуванням. Якщо коли й був чоловік, який міг би обійтися без особливих часів самоти й спілкування, то це наш благословенний Господь. Але Він не міг ані звершувати Свого діла, ані підтримувати Свого спілкування в повній силі без Свого тихого часу. Він відчував, як людина, потребу приносити все Своє діло, минуле й майбутнє, і покладати його перед Отцем, потребу оновлювати Своє відчуття цілковитої залежності від Отцевої любові — у часи особливого спілкування. Коли Він казав: «Не може Син нїчого робити від себе», «що чув від Него, се глаголю», — Він лише висловлював просту правду про Своє відношення до Бога; саме це й робило Його відхід на самоту водночас необхідністю і невимовною радістю. Дай Боже, щоб кожен Його слуга розумів і вправлявся в цьому благословенному мистецтві і щоб Церква вміла виховувати своїх дітей до якогось відчуття цього високого й святого привілею: що кожен віруючий може і мусить мати свій час, коли він справді — сам на самоті з Богом. О, сама лише думка: мати Бога цілком для себе одного і знати, що Бог має мене цілком для Себе одного!

4. Сам на самоті — зі Словом. Як людина, наш Господь мусив вивчати Боже Слово ще дитиною; протягом довгих років Свого життя в Назареті Він живився тим Словом і робив його Своїм власним. У Своїй самоті Він радився з Отцем про все, що те Слово говорило про Нього, про всю ту волю Божу, яку воно відкривало Йому чинити. У житті християнина одним із найглибших уроків, які йому доводиться вивчити, є той, що Слово без живого Бога важить мало; що благословення Слова приходить тоді, коли воно приводить нас до живого Бога; що Слово, яке ми одержуємо з Божих уст, приносить із собою силу і знати його, і чинити його.

Навчімося ж цього уроку: лише саме тільки особисте спілкування з Богом потай може зробити Слово життям і силою.

5. Сам на самоті — у молитві. Який же невимовний привілей молитва, коли вона дозволяє людині розкрити перед Богом усе своє життя і просити Його науки й Його сили. Спробуйте лише на хвилину подумати, чим молитва була для Ісуса: яким поклонінням у побожному подиві, якою смиренною любов’ю, яким дитинним благанням про все, чого Він потребував. І настільки ж мало, наскільки ми здатні правильно це збагнути, можемо ми уявити, яке блаженство чекає на того, хто вміє йти слідами Христа і на власному досвіді довідатись, що найбільше може вчинити Бог для того, хто робить оце своєю найголовнішою радістю — бути з Ним, сам на самоті?

Сам на самоті. Як же глибоко ці слова відкривають нам таємницю життя Христового на землі і того життя, яким Він тепер живе в нас. І в тому житті, яким Він живе в нас Своїм Святим Духом, це одна з найблагословенніших складових: що Він об’являє і вділяє нам усе, що означають ці слова — сам на самоті.