Відчинені двері — прилюдна нагорода

«Ти ж, коли постиш, намасти голову твою, і вмий лице твоє; щоб не здавав ся людям постником, а Отцеві твоєму, що потай; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі прилюдно». Маттея 6:17-18.

«Як же побачили вони сьміливість Петра та Йоана, і постерегли, що се люде невчені і прості, то дивувались; і пізнали їх, що вони були з Ісусом». Дїяння 4:13.

«І сталось, як сходив Мойсей з Синай гори, а обидві таблицї сьвідчення були в руцї Мойсейовій, як сходив із гори, так не знав Мойсей, що стала сияти проміннєм кожа на лицї в його, бо розмовляв він з Господом. І побачив Арон і всї синове Ізрайлеві Мойсея, і се почала сияти проміннєм кожа на лицї в його, і побоялись приступити до його. І покликав їх Мойсей, і поприходили до його Арон і всї князї громадські, і розмовляв Мойсей із ними; а потім приступили й усї синове Ізрайлеві, і заповідав їм він усе, про що глаголав йому Господь на Синай горі. І як переставав Мойсей промовляти до них, так спускав на лице собі покривало». 2 Мойсея 34:29-33.

Перехід від спілкування з Богом у ранкову годину до взаємин із нашими ближніми часто виявляється дуже важким. Коли ми справді зустрілися з Богом, ми прагнемо й далі зберігати відчуття Його присутності і своє віддання себе Йому. Ми виходимо до столу на сніданок, де — може, у лоні нашої власної родини — уся атмосфера ураз міняється, і, коли присутність людей і все видиме довкола починають заявляти про себе, ми починаємо потроху втрачати те, що були знайшли. Багато молодих християн бентежилися тим питанням, як зберегти своє серце сповненим того, про що вони не почуваються вільними говорити або не мають на те нагоди. Навіть у побожних колах не завжди легко буває вільно розмовляти — через брак запалу чи через брак сміливості — саме про те, що дало б найбільшу користь і найбільшу втіху. Тож постараймося навчитися того, як наші взаємини з людьми можуть бути для нас не перешкодою, а радше допомогою в підтримуванні життя безнастанного спілкування з Богом.

Уроки, яких навчає розповідь про Мойсея з покривалом на лиці, дуже промовисті. Близьке й тривале спілкування з Богом свого часу залишить свій слід і виявить себе перед людьми. Мойсей не знав, що лице його сяє: світло Боже, яке світить із нас, буде неусвідомленим для нас самих; воно тільки поглибить відчуття того, що ми — глиняна посудина (1 Коринтян 2:3, 4 і 2 Коринтян 4). Відчуття Божої присутності в людині часто може викликати в інших острах або принаймні змусити їх почуватися ніяково в її товаристві. А коли інші помічають те, що в ньому видно, справжній віруючий знатиме, що означає закрити своє лице покривалом і довести покорою та любов’ю, що він і справді чоловік такої самої природи, як і всі ті, що довкола нього.

І все ж крізь усе це буде й той доказ, що він — чоловік Божий, який живе в невидимому світі і має з ним свої справи.

Тих самих уроків навчає й те, що каже наш Господь про піст.

Не виставляй свого посту напоказ, щоб не здаватися людям постником; зустрічай їх у радості й доброті Божої лагідності, як улюблена і любляча дитина Отця. Покладайся на Бога, який бачив тебе потай, що Він віддасть тобі прилюдно, дасть тобі благодать у взаєминах із людьми, збереже твоє спілкування з Ним і дасть їм пізнати, що Його благодать і Його світло спочивають на тобі.

Розповідь про Петра та Йоана стверджує ту саму правду: вони були з Ісусом не тільки тоді, коли Він був на землі, а й тоді, коли Він увійшов у небесне, і прийняли Його духа. Вони просто чинили те, чого навчав їх дух Христа; навіть вороги могли побачити з їхньої сміливості, що вони були з Ісусом.

Благословення єдності з Богом можна дуже легко втратити, заглибившись надто далеко у взаємини з людьми. Дух внутрішньої кімнати треба нести далі з собою, у святій пильності, упродовж усього дня. Ми ж не знаємо, о котрій саме годині може прийти ворог. Це продовження ранкової варти можна підтримувати спокійною, тихою стриманістю — тим, що не попускаємо повіддя своїй власній природі.

У побожному домашньому колі часто шукали в цьому допомоги, і кожен за столом на сніданок повторював якийсь вірш на певну наперед визначену тему, що давало легкий привід до побожної розмови. Коли ж стале відчуття Божої присутності і єдності з Ним — «нехай по всяк день перебуває воно в страсї Господнїм» — стане метою ранкової години, разом із найглибшою покорою і найлюб’язнішим ставленням до тих, хто довкола нас, тоді благодать буде вишукана і знайдена на те, щоб перейти в денні обов’язки, зберігши безперервність спілкування нерозірваною. Велика річ — увійти у внутрішню кімнату, зачинити двері й зустріти Отця потай. Але ще більша річ — знову відчинити ті двері й вийти, тішачись тією присутністю, якої вже ніщо не може порушити.

Декому таке життя не видається конечним; напруга занадто велика; можна ж, кажуть вони, бути добрим християнином і без цього. А для тих, хто прагне бути людьми одного діла, хто відчуває, що коли вони мають бути правдивими й могутніми, щоб впливати на церкву і на світ довкола себе, то мусять бути повні Бога і Його присутності, — для тих усе буде підпорядковане одному питанню: як носити в глиняній посудині небесний скарб, щоб сила Христова спочивала на нас упродовж цілого дня.