Зачинені двері — на самоті з Богом

«Ти ж, коли молиш ся, увійди в хатину твою та, зачинивши двері, помолись Отцю твоєму потай; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі прилюдно…» Маттея 6:6.

Людина була створена для спілкування з Богом. Бог створив її на Свій образ і подобу, щоб вона була до цього придатна: спроможна розуміти Бога і тішитися Ним, входити в Його волю і втішатися Його славою. А що Бог присутній усюди і все Собою проникає, вона могла б жити в неперервному спілкуванні з Ним серед якої завгодно праці.

Гріх пограбував нас, відібравши це спілкування.

Ніщо, крім цього спілкування, не може вдовольнити серця ані людини, ані Бога. Саме його прийшов відновити Христос: привести назад до Бога Його загублене створіння і привести людину назад до всього того, для чого вона була створена. Єдність із Богом — це вивершення всякого блаженства на землі, як і на небі. Вона настає тоді, коли обітниця, так часто дана, стає повним досвідом: «Не оставлю тебе, анї покину тебе», — і коли ми можемо сказати: Отець завжди зі мною. Ця єдність із Богом призначена бути нашою впродовж цілого дня, хоч би який був наш стан і хоч би які обставини нас оточували. Але втіха з неї залежить від того, наскільки справжня та єдність у внутрішній кімнаті. Сила підтримувати близьке й радісне спілкування з Богом цілий день залежатиме цілком від тієї щирості, з якою ми прагнемо забезпечити його собі в годину таємної молитви. Одна конечна річ у Ранковій варті чи в Тихій годині — це спілкування з Богом. Саме цього навчає нас наш Господь як внутрішньої таємниці таємної молитви: «Зачинивши двері, помолись Отцю твоєму потай» (Маттея 6:6).

Перше й найголовніше — подбати про те, щоб там, потай, ти мав присутність Отця і Його увагу. Знай, що Він тебе бачить і чує. Важливіше за всі твої прохання, хоч би які пильні, важливіше за всю твою ревність і зусилля молитися як належить, є одна річ: дитинна, жива певність, що Отець твій тебе бачить, що ти оце тепер із Ним зустрівся і що, коли Його око на тобі, а твоє — на Ньому, ти справді тішишся дійсною єдністю з Ним.

Християнине, у твоїй внутрішній кімнаті на тебе чигає страшна небезпека. Тобі загрожує те, що ти підставиш молитву й вивчення Біблії на місце живого спілкування з Богом — того живого обміну, у якому ти віддаєш Йому свою любов, серце і життя, а приймаєш від Нього Його любов, життя і духа.

Твої потреби і те, як ти їх висловлюєш, разом із бажанням молитися покірно, ревно і з вірою, можуть так тебе заполонити, що світло Його обличчя і радість Його любові не зможуть увійти.

Твоє вивчення Біблії може так тебе зацікавити і так збудити приємне побожне почуття, що — так, навіть саме Боже слово може стати заміною Самого Бога, найбільшою перешкодою для спілкування, бо воно тримає душу зайнятою замість того, щоб вести її до Самого Бога. І ми виходимо на денну працю без сили того спілкування, яке перебуває, бо в наших ранкових побожних вправах благословення не було забезпечене. Яку ж різницю це внесло б у життя багатьох, коли б усе у внутрішній кімнаті було підпорядковане цій одній речі: я хочу ходити з Богом упродовж дня; моя ранкова година — це той час, коли мій Отець укладає зі мною, а я з Ним, певну умову, що так воно й буде. Якої ж сили додала б свідомість: Бог узяв мене під Свою опіку, Він Сам іде зі мною; я цілий день чинитиму Його волю в Його силі; я готовий на все, що б не сталося! Так, яка ж шляхетність увійшла б у життя, коли б таємна молитва була не тільки випрошуванням якогось нового відчуття потіхи, світла чи сили, а віддаванням життя — бодай на один день — у певні й безпечні руки Могутнього і Вірного Бога!

«Помолись Отцю твоєму потай; а Отець твій, що бачить потайне, віддасть тобі прилюдно». Там, де таємне спілкування з Отцем у дусі й у правді підтримується, там прилюдне життя перед людьми нестиме на собі ту нагороду.

Отець, що бачить потайне, бере нас під Свою опіку і віддає прилюдно. Відокремлення від людей, самота з Богом — це певний і єдиний шлях до того, щоб жити в єдності з людьми в силі Божого благословення.