Внутрішнє і зовнішнє

«Безумні! хиба, хто зробив верх, і середини не зробив». Луки 11:40.

Кожен дух прагне створити для себе якусь форму чи подобу, у якій його життя набирає тіла. Зовнішнє є видимим виявом прихованого внутрішнього життя. Зовнішнє звичайно стає відомим раніше за внутрішнє; саме через нього внутрішнє розвивається і доходить до своєї повної досконалості, як каже апостол у 1 Коринтян 15:46: «Тільки перш не духовне (було), а душевне, духовне ж потім». Розуміти правильне співвідношення між внутрішнім і зовнішнім та вміти його зберігати — це одна з найбільших таємниць християнського життя.

Якби Адам у раю не послухав спокусника, його випробування мало б своїм наслідком удосконалення його внутрішнього життя. Його гріхом і його загибеллю, і причиною всього того нещастя, що спало на нього, було саме те, що він піддав себе під владу видимого зовнішнього світу. Замість того щоб шукати свого щастя в прихованому внутрішньому житті серця, у якому шанувалася б Божа заповідь, — у внутрішніх настроях любові й віри, послуху й залежності, — він спрямував своє жадання на той світ, що був поза ним, на втіху й на те пізнання добра і зла, яке цей світ міг йому дати.

Усяка фальшива релігія — від найганебнішого ідолопоклонства до зіпсуття юдейства і християнства — має свій корінь у тому, що зовнішнє, те, що може втішити око, зацікавити розум чи вдовольнити смак, заступає місце тієї правди у внутрішньому, тієї схованої мудрості в серці й у житті, якої Бог шукає і яку Він дає.

Велика прикмета Нового Завіту полягає в тому, що це порядок, у якому все звернене до внутрішнього життя. Обітниця нового завіту звучить так: «вложу закон мій у внутро їм, і напишу його на серцї їх». «І вложу вам нове серце й дам нового духа». А обітниця Господа нашого Ісуса була така: «Того дня знати мете, що я в Отцї моїм, і ви в менї, а я в вас». Саме в стані серця й полягає побожність: у серці, в яке Бог послав Духа Свого Сина, у серці, в якому розлилася Божа любов, — ось де знаходиться правдиве спасіння.

Внутрішня кімната, з тією таємною єдністю з Отцем, що бачить потайне, є водночас і символом внутрішнього життя, і школою, у якій його вишколюють. Правдиве й вірне щоденне користування внутрішньою кімнатою зробить те внутрішнє, приховане життя сильним і радісним.

У всьому нашому благочесті велика небезпека полягає в тому, що ми віддаємо більше часу й більше уваги зовнішнім засобам, аніж тій внутрішній дійсності, до якої вони ведуть. Не напруженість твого вивчення Біблії, не частота і не палкість твоїх молитов чи добрих діл конче становлять собою правдиве духовне життя.

Ні! Нам потрібно усвідомити ось що: як Бог є Дух, так і всередині нас є дух, який здатен пізнавати Його і приймати Його, уподібнюватися до Його образу і ставати учасником тих самих настроїв, що оживляють Його як Бога в Його добрості й у Його любові.

Твердо усталь у своєму розумі, що все наше спасіння полягає у виявленні природи, життя і духа Христа Ісуса в нашій зовнішній і внутрішній новій людині. Лише це відновлює і повертає первісне життя Боже в душі людини. Куди б ти не йшов, що б ти не робив, удома чи десь на полі, — роби все в бажанні єдності з Христом, у наслідуванні Його настроїв і схильностей; і не жадай нічого, не бажай нічого так сильно, як того, що вправляє й примножує духа і життя Христове у твоїй душі, і щоб усе в тобі перемінилося на вдачу й дух святого Ісуса.

Подумай про скарб, який ти маєш усередині себе, — Спасителя світу, вічне Слово Боже, сховане у твоєму серці як насіння Божественної природи, що має перемогти гріх і смерть у тобі й наново породити небесне життя у твоїй душі. Обернися до свого серця — і твоє серце знайде свого Спасителя, свого Бога, у самому собі. Ти нічого не бачиш і нічого не відчуваєш із Бога, бо шукаєш Його назовні: у книгах, у церкві, у зовнішніх вправах; але там ти Його не знайдеш, доки не знайдеш Його спершу у своєму серці. Шукай Його у своєму серці — і ніколи не шукатимеш даремно, бо там Він живе, там осідок Його світла і Святого Духа.