Ранкова година

«Досьвіта почуєш, Господи, мій голос, досьвіта стану перед тобою, і дожидати му». — Псальма 5:3.

«Господь Бог дав менї язик мудрих, щоб міг піддержувати знемогающого. Він будить що-ранку, будить ухо моє, щоб я, як ученик, слухав». — Ісаїї 50:4.

Від найдавніших віків слуги Божі вважали ранок за той час, який найбільше з усіх надається до поклоніння Богові. І донині всі християни визнають водночас і за обов’язок, і за привілей — присвятити якусь частину початку дня на те, щоб шукати спілкування з Богом. Багато християн, а надто Студентська християнська спілка, дотримуються того, що зветься Ранковою вартою; товариство Y. P. C. E. говорить про це як про Тиху годину; ще інші вживають назви Година тиші або ж Тихий час.

Усі вони, незалежно від того, чи мають на думці цілу годину, чи півгодини, чи лише чверть години, сходяться з псалмоспівцем у тих самих словах, які він промовляє: «Досьвіта почуєш, Господи, мій голос».

Говорячи про надзвичайну вагу цього щоденного тихого часу молитви й роздумів над Божим Словом, пан Мотт сказав: «Ми не знаємо жодного вчинку, який — після прийняття Христа як Спасителя і після хрещення Святим Духом — приносив би більше добра нам самим або іншим людям, ніж тверде й підбадьорене рішення дотримуватися ранкової варти і проводити першу півгодину дня на самоті з Богом». З першого погляду таке твердження видається надто сильним. Прийняти Христа як Спасителя — це вчинок, що має такі нескінченні наслідки для вічності; заявити свої права на Святого Духа — це вчинок, що чинить у християнському житті цілий переворот; і поряд із ними така проста річ, як тверда постанова дотримуватися ранкової варти, навряд чи видається досить важливою, щоб її ставити зразу ж після них.

Одначе, коли ми подумаємо про те, як неможливо прожити наше щоденне життя в Христі як нашому Спасителі від гріха або зберегти ходіння в проводі й у силі Святого Духа без щоденного, близького спілкування з Богом, ми дуже скоро побачимо, наскільки та думка правдива і слушна. А це тому, що вона просто означає тверду постанову, щоб Христос мав ціле наше життя і щоб Святого Духа в усьому було сповна послухано. Ранкова варта — це і є ключ до того становища, у якому віддання себе Христові і Святому Духові може бути безнастанно і сповна збережене.

Щоб це усвідомити, погляньмо спершу на те, якою має бути мета ранкової варти. Бо самої ранкової варти ніколи не слід уважати за щось таке, що є метою в собі.

Не досить того, що вона дає нам благословенний час для молитви й для вивчення Біблії і так приносить нам певну міру відсвіження й допомоги. Вона має служити засобом до мети. А та мета — забезпечити собі Христову присутність на цілий день. Особиста відданість другові або якійсь справі означає, що той друг або та справа завжди триматимуть своє місце в серці, навіть тоді, коли увагу нашу займають інші обов’язки. Особиста ж відданість Ісусові означає, що ми не дозволяємо нічому ані на єдину мить відлучити нас від Нього.

Перебувати в Ньому і в Його любові, бути збереженим Ним і Його благодаттю, чинити Його волю і Йому вгождати — усе це аж ніяк не може бути чимось уривчастим для того, хто справді Йому відданий. «Я потребую Тебе щогодини», «Мить за миттю я збережений у Його любові» — ці гімни є мовою самого життя і правди. «Твоїм імям радуються цїлий день», «Я, Господь, бережу його, що хвилини напоюю його» — це слова Божественної сили. Віруючий не може встояти без Христа ані на одну-єдину мить. Особиста відданість Йому відмовляється вдовольнитися чимось меншим, ніж те, щоб перебувати завжди в Його любові й у Його волі. Ніщо менше за це не є справжнім біблійним християнським життям. Вагу, блаженство і правдиву мету ранкової варти можна побачити лише тоді, коли це буде її першим завданням, і нічим меншим за нього.

Чим ясніша мета нашого прагнення, тим краще ми зуміємо припасувати засоби до її досягнення. Розгляньмо ж тепер ранкову варту саме як засіб до цієї великої мети: я хочу цілковито забезпечити собі Христову присутність на весь день і не чинити нічого такого, що могло б їй перешкодити. Я одразу відчуваю, що мій успіх у цьому дні залежатиме від ясності й від сили тієї віри, яка шукає, знаходить і тримає ЙОГО у внутрішній кімнаті. Роздумування, молитва і слово — усе це буде вжите як щось підпорядковане й допоміжне щодо цього: ланка на цей день між Христом і мною має бути наново відновлена і міцно закріплена в ранковій годині. Спершу може видатися, ніби думка про цілий день, з усіма його можливими клопотами, втіхами і спокусами, порушить той спокій, яким я тішився у своїй тихій побожності. Це можливо; але це не буде ніякою втратою.

Правдива побожність має на меті те, щоб характер Христа так у нас сформувався, аби навіть у найзвичайніших наших учинках являли себе Його власна вдача і Його настрій. Дух і воля Христа мають так нас посісти, щоб у нашій єдності з людьми, у нашому відпочинку, у наших справах для нас стало другою природою чинити згідно з ними. Усе це можливе, і можливе тому, що Сам Христос, як Той, Хто живий, живе в нас. Не бентежся, коли спершу ця мета видасться надто високою або надто важкою і забиратиме забагато твого часу в годину таємної молитви. Час, який ти їй віддаси, буде щедро винагороджений. Ти повернешся до молитви й до Писання з новою метою і з новою вірою.

Мірою того, як ранкова варта починає діяти на цілий день, і день буде відгукуватися у своїй першій півгодині, і спілкування з Христом набуде нового значення й нової сили. Особливо ж це матиме свій вплив на той дух, у якому ти дотримуєшся самої ранкової варти.

Коли нас посяде велич цієї мети — неперервне спілкування з Богом у Христі впродовж усього дня — і правдива природа того засобу, яким її забезпечують, а саме означена, свідома зустріч із Христом і забезпечення Його присутності на цілий день, тоді буде видно, що одна тільки річ конечна: цілосерда постанова, тверда рішучість здобути ту нагороду, яких би зусиль чи самозречення це не коштувало. У навчанні чи на спортивному майданчику кожен студент добре знає, як потрібні дужа воля і рішуча постанова, коли ми хочемо досягти успіху.

Побожність потребує — і справді того цілком заслуговує — не меншої, а більшої палкої відданості. Коли вже щось і потребує цілого людського серця, то напевно любов Христова. Саме ця тверда рішучість передусім забезпечити собі Христову присутність подолає всяку спокусу бути невірним або поверховим у дотриманні наших обітниць перед Ним. Саме ця воля робить і саму ранкову варту могутнім засобом благодаті, що зміцнює характер і додає нам відваги сказати «ні» кожному покликові до самодогоджання. Саме ця воля дасть нам змогу, щойно ми входимо у внутрішню кімнату й зачиняємо за собою двері, бути там усім своїм серцем, готовими одразу ж до нашої єдності з Христом. І саме ця рішучість, починаючи з ранкової варти, стане далі основним тоном усього нашого щоденного життя.

У світі про це часто кажуть так: великі речі можливі для кожної людини, яка знає, чого вона хоче, і хоче того всім своїм серцем.

Студент, який зробив особисту відданість Христові своїм гаслом, знайде в ранковій годині те саме місце, де день у день оновлюється його прозріння у своє власне святе покликання; де його воля кріпиться, щоб ходити його гідно; і де його віра винагороджується присутністю Самого Христа, який чекає, щоб зустріти його і взяти його на цей день під Свою опіку. Ми в усьому цьому побіждаємо через Возлюбившого нас. Живий Христос чекає на те, щоб нас зустріти.