Відкрито немовлятам

«Хвалю Тебе, Отче, Господи неба й землї, що Ти втаїв се від премудрих і розумних, а відкрив єси те недолїткам» (Маттея 11:25, Луки 10:21).

Премудрі й розумні — це ті люди, які свідомі своєї сили розуму та міркування і покладаються на неї, коли шукають Божественного знання. Діти ж — це ті, чиєю головною працею є не розум і його сила, а серце і його настрій. Невідання, безпорадність, залежність, лагідність, готовність навчатися, довіра й любов — ось ті вдачі, яких Бог шукає в тих, кого Він навчає (Псальма 25:9, 12, 14, 17, 20).

Одна з найважливіших частин нашого побожного життя — це вивчення Божого слова. Якої ж глибокої ваги набуває те, щоб ми завжди приймали слово в тому дусі, який чекає, щоб Отець об’явив його істину в нас. І якої ваги набуває те, щоб ми мали ту дитячу, так, саме дитячу вдачу, якій Отець любить звіряти тайни Своєї любові. У премудрих і розумних головним є знання голови; від них Бог ховає духовне значення саме тієї речі, яку вони гадають, ніби розуміють.

У дітей же головним є не голова і її знання, а серце й почуття, відчуття смирення, любові та довіри; і саме їм Бог об’являє у їхньому внутрішньому житті й досвіді саме ту річ, про яку вони знають, що не можуть її зрозуміти.

Наука про виховання каже нам, що є два способи навчати. Звичайний учитель робить своєю головною метою передавання знання і плекає здібності дитини лише настільки, наскільки вони допомагають йому осягнути цю свою мету. Справжній же вчитель уважає обсяг переданого знання за річ другорядну.

Його перше завдання — розвинути силу розуму й духу і допомогти учневі, як розумово, так і морально, правильно вживати свої сили в пошукові знання та в його застосуванні. Так само є й два роди проповідників. Одні невпинно виливають повчання, і докази, і заклики, полишаючи на самих слухачів робити з того, що їм принесено, те найкраще, що вони зуміють.

Справжній же проповідник знає, як багато залежить від стану серця, і намагається, достоту як чинив наш Господь Ісус, підпорядкувати навчання предметної істини чи вчення плеканню тих настроїв, без яких навчання дає мало пожитку. Сто проповідей, красномовних і ревних, до премудрих і розумних, до християн, які слухають із думкою, що вони здатні зрозуміти і що почуте якось само собою піде їм на пожиток, принесуть менше справжнього благословення, ніж одна проповідь до тих слухачів, у яких проповідник пробудив свідомість духовного невідання і той дитячий, покірливий дух, що чекає на Отцеве навчання, і залежить від нього, і правдиво приймає його та кориться йому.

У внутрішній кімнаті кожна людина, наскільки це стосується людської допомоги, сама собі і вчитель, і проповідник. Вона має вишколювати себе в тій благословенній звичці дитячої простоти й готовності навчатися.

Пам’ятаючи, що потрібно було не лише те, щоб Божественна Істина була об’явлена світові, а й те, щоб було окреме об’явлення кожному, Святим Духом, вона передусім дбає про те, щоб чекати на Отця, аж доки Він об’явить їй — і в ній самій — заховану тайну в її силі у внутрішньому житті. У цій поставі вона вправляє дитячий дух і приймає Царство, як мале дитя. Усі євангельські християни вірують у відродження.

Але як мало хто вірує, що коли людина народжується від Бога, то дитяча залежність від Бога в усьому навчанні й в усій силі має стати її головною прикметою. Це була та єдина річ, на якій наш Господь Ісус наполягав понад усе. Коли Він назвав убогих серцем, тихих і голодних «блаженними», коли Він кликав людей навчитися від Нього, що Він тихий і смирний серцем, коли Він так часто говорив про те, щоб ми впокорювалися і ставали, як малі діти, — то було тому, що першою й головною ознакою того, що ти Боже дитя, що ти подібний до Ісуса Христа, є цілковита залежність від Бога в кожному благословенні, а надто в усякому справжньому знанні духовних речей. Нехай же кожен запитає себе: чи вважав я дитячий дух за перше, без чого не обійтися у вивченні Біблії? Який пожиток із вивчення Біблії без дитячого духу? Це справжній і єдиний ключ до Божої школи.

Чи не добре було б відкласти все інше, аби тільки це здобути? Лише тоді Бог об’явить Свою заховану мудрість.

Нове народження, народження від Бога, через яке ми стаємо Божими дітьми, призначене на те, щоб зробити нас немовлятами. Воно дасть нам дух дитини так само, як дасть і навчання дитини. Воно не може дати другого без першого. Тож повірмо і віддаймо себе новому життю, що є в нас, і проводові Духа; Він вдихне в нас дух малих дітей. Перша мета вивчення Біблії — навчитися захованої Божої мудрості. Перша умова, щоб здобути це знання, — прийняти той факт, що Бог Сам об’являє його нам. Перша умова, щоб здобути це знання, — прийняти той факт, що Бог Сам об’являє його нам.

Перший настрій, потрібний, щоб прийняти те об’явлення, — це дитячий дух. Ми всі знаємо, що перше, що робить розумний майстер, — це дивиться, чи має він належне знаряддя і чи воно в належному стані. Він не вважає за втрачений той час, коли спиняє роботу й нагострює своє знаряддя. І не буде втраченим той час, коли ви даєте вивченню Біблії почекати, доки не побачите, чи ви в правильній поставі — чи чекаєте на Отцеве об’явлення в тихому й дитячому дусі.

Якщо ви відчуваєте, що не читали своєї Біблії в такому дусі, визнайте й негайно покиньте самовпевнений дух премудрих і розумних. Не тільки моліться про дитячий дух, а й віруйте, що його дано. Він у вас, хоч і занедбаний та придушений; ви можете вже зараз, як Боже дитя, почати переживати його.

Не силкуйтеся міркуванням чи доказами внести цей дитячий дух у своє серце. Працюйте зсередини назовні.

Він у вас, як насінина, у новому житті, народженому від Духа. Він мусить піднятися й вирости у вас, як народження Духа, що живе всередині. У цій вірі ви маєте не лише молитися, а й молитися дуже виразно саме про цю благодать Духа і вправлятися в ній. Живіть перед Богом, як немовля. «Яко ж новорожденні дїти будьте жадні словесного чистого молока». І стережіться братися до цього стану розуму лише тоді, коли ви хочете вивчати Писання. Він мусить бути постійною звичкою вашого розуму, станом вашого серця. Лише тоді зможете ви тішитися постійним проводом Святого Духа.